Стаття зосереджена на описі основних проблем, характерних для дослідження ідіоматики в сучасній
лінгвістиці. Авторка окреслює обсяг і межі фразеології, що охоплює ідіоми, фразеологічні сполучення й паремії,
та наводить їхні категоріальні властивості. При цьому зазначається, що питання про місце й роль
фразеологічних одиниць у системі мови було й залишається одним із найбільш дискусійних. До фразеологічних
одиниць у статті відносяться одиниці перехідного типу, що знаходяться між лексико-семантичним і
синтаксичним рівнями, хоча більшою мірою пов’язані з лексико-семантичною системою. Предметом уваги
статті є також типологія фразеологічних одиниць, фразеологічне значення, внутрішня форма фразеологізму.
Ключові слова: фразеологізм, фразеологічне значення, внутрішня форма фразеологізму, когнітивна
структура.

Ідіоматичні вирази, притаманні всім мовам світу, все більше привертають увагу дослідників у наш час,
коли утвердження принципу антропоцентризму передбачає дослідження всіх аспектів мови в діяльнісному
аспекті з орієнтацією на людину як основну постать мовленнєвої діяльності. Перші намагання включити у
словники „фразеси та ідіоматизми”, близькі до слів, містяться ще у працях М.В.Ломоносова [Ломоносов 1952].
Витоки сучасних підходів до вивчення фразеології знаходимо у працях Ш.Баллі, О.О.Потебні, Ф.І.Буслаєва,
Ф.Ф.Фортунатова, О.О.Шахматова, І.А.Бодуена де Куртене, О.В.Щерби, Є.Д.Поліванова, О.О. Селіванової,
С.Н.Денисенко та ін.
Одним із перших лінгвістів, який запропонував докладну характеристику фразеологічних одиниць, був
Ш.Баллі [Балли 1961]. У російській лінгвістиці перша спроба вивчення стійких виразів належить академіку
О.О.Шахматову, який досліджував різнотипні синтаксичні сполучення під кутом зору їхньої розкладності
[Шахматов 1941]. Дещо пізніше (в 1940-1970рр.) проблеми теорії фразеології висвітлювалися у працях акад.
В.В.Виноградова, Н.Н.Амосової, О.І.Смирницького, М.М.Шанського, О.І.Молоткова, О.С.Ахманової,
О.В.Куніна, І.В.Арнольд та ін. учених. Саме в цей період, названий В.М.Телія класичним, відзначається
намаганням зберегти основні погляди на суть і класифікацію фразеологізмів, висловлені В.В.Виноградовим
[Телия 1996: 54]. Основною рисою цього періоду є оформлення фразеології в самостійну лінгвістичну
дисципліну, головними завданнями якої стали такі питання, як визначення фразеологічних одиниць і їх
відмінностей, з одного боку, від вільних словосполучень, а з іншого, – від окремих слів; окреслення меж
фразеології; напрацювання проблеми рівневої системи мови з урахуванням наявності в ній фразеологізмів;
типологія фразеологічних одиниць. Потскласичний період у вивченні фразеології характеризується
намаганням запропонувати нові методи, близькі до лексикологічних, і описати фразеологічний склад мови як
систему всіх його одиниць на основі ознак ідіоматичності або ж описати цей склад як підсистему лексико-
фразеолгічної системи мови. Мовознавчі студії сьогодні все більше привертають увагу до того очевидного
факту, що класифікаційно-системний підхід до вивчення фразеологічного значення мови вичерпав себе, а
ізоляція фразеології від інших лінгвістичних дисциплін звужує її теоретичний простір. Такий стан справ у
вивченні фразеології сьогодні призвів до того, що на порядок денний ставляться питання, пов’язані з
розглядом фразеологізмів як знаків, що характеризуються своєю особливою роллю і функціями в мові й
мовленні та з’ясуванням причин їхньої відмінності й переваги перед іншими типами знаків. Ось чому до
невідкладних завдань фразеології як лінгвістичної дисципліни В.М.Телія цілком справедливо відносить
дослідження співвідношення об’єктивного й суб’єктивного факторів у значенні фразеологізмів, їхнє
пристосування до комунікативних процесів, здатність виконувати номінативні завдання в ході організації
висловлювання, включаючись у когнітивні процедури, що забезпечують розуміння, а також соціальні умови
мовлення, що характеризують статус комунікантів і т.ін. [Телия 1996: 56]. У зарубіжній лінгвістиці так і не
склалася фразеологічна школа, оскільки лінгвісти, як правило, уникали вивчення ідіоматики. З тих пір, як
В.фон Гумбольдт помітив, що для мови притаманні необмежені можливості при обмежених засобах,
першочерговим завданням стало відкриття найбільш загальних моделей і правил лінгвістичних структур.
Другою причиною того, що на ідіоми зверталося так мало уваги в зарубіжному мовознавстві, є те, що ідіоми не
вписуються у схему мовного дослідження, запропоновану структурною лінгвістикою, в основі якої лежить теза
про те, що великі сегменти мови складаються з менших, причому менші не можуть бути піддані подальшому
аналізу. Ідіоми представляють собою складні комплекси, які, з одного боку, ведуть себе як прості форми, з
іншого, – є синтаксичними структурами, які можуть бути піддані аналізу. Цим ідіоми дуже ускладнюють
описову картину будь-якої мови [Sonomura `1995:24-25].Питання, що є предметом наукових дискусій у межах
сучасної фразеологічної теорії, не отримують однозначної відповіді через велику різноманітність мовного
матеріалу, що належить до фразеологічних корпусів різних мов. Так, до сьогодні відсутня єдність думок між
дослідниками в питанні про обсяг і межі фразеології, до якої вони зараховують тільки три перші типи: 1) ідіоми
– „ядро” фразеологічного складу, оскільки тільки вони еквівалентні словам щодо виконання цілісної
© Венжинович Н.Ф., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

340
номінативної функції [Телия 1996:60]; 2) фразеологічні сполучення – фразеологізми з аналітичним типом
значення, які безпосередньо взаємодіють своєю структурою з одиницями лексико-семантичної системи мови;
3) паремії –(прислів’я, приказки) з притаманним їм прямим і переносним значенням; 4) мовленнєві штампи;
5) різнотипні кліше; 6) крилаті вирази. Ми, однак, поділяємо думку тієї більшості дослідників, які включають в
обсяг фразеології тільки три перші типи. При цьому зауважимо, що прислів’я та приказки відносяться ними до
особливого типу фразеологічних одиниць – комунікативних [Соколов 1941; Кунин 1972]. Більшість
вітчизняних та зарубіжних вчених відзначають такі категоріальні властивості фразеологізмів:
1) ідіоматичність/немотивованість значення; 2) відтворюваність; 3) стійкість; 4) цілісність. Питання про місце й
роль фразеологічних одиниць у системі мови було й залишається одним із найбільш дискусійних. До
теперішнього часу фразеологами не вироблена єдина концепція з цієї проблеми, яка визначала б, до якого
мовного рівня належать ці одиниці, чи утворюють вони свою мовну підсистему. За традицією багато лінгвістів
відносять фразеологізми або до одного із загальновизнаних рівнів мовної системи – лексико-семантичного
[Торопцев 1985;Панкратова 1988; Копиленко,Попова 1989; Бурова 2000], або до синтаксичного рівня
[Термінасова 1985]. Основним аргументом на користь включення фразеологічних одиниць в лексико-
фразеологічний рівень, незважаючи на суттєву відмінність між словом і фразеологізмом (цільнооформленість
слова і роздільнооформленість фразеологічних одиниць), є наявність системних відношень між лексемами і
фразеологізмами. Принагідно зауважимо, що системні синтагматичні й парадигматичні відношення
спостерігаються в мові тільки між елементами однієї окремої системи і не існують між одиницями різних
систем. У той час, як слово сполучається не тільки з іншим словом, але й з фразеологічною одиницею,
фразеологізм реалізує свої можливості сполучатися тільки з словами. Слова й фразеологізми входять, крім того,
у спільні ідеографічні об’єднання (поля, групи і т.ін.), що виявляється за допомогою методу компонентного
аналізу, застосування якого можливе внаслідок семної структури значень як слів, так і фразеологізмів[Бурова
2000: 68-69]. Деякі дослідники підкреслювали структурно-семантичну своєрідність фразеологізмів і виділяли їх
в „особливий”, „автономний” рівень мови[Архангельский 1968;Кунин 1986; Мокиенко 1989]. Аргументи, що
висуваються представниками різних фразеологічних шкіл, на наш погляд, не достатні для сприйняття цих
одиниць як особливого рівня. Ближчим до істини був би і є їхній розгляд як одиниць перехідного типу, що
знаходяться між лексико-семантичним і синтаксичним рівнями й більшою мірою пов’язані з лексико-
семантичною системою. Такий підхід аж ніяк не суперечить загальному погляду на мову як на надзвичайно
складну ієрархічну систему, однією з основних ознак якої є варіативність і перехідність.
Ще однією проблемою сучасної ідіоматики є типологія фразеологічних одиниць. Як відомо, однією з
перших спроб їхньої систематизації була класифікація Ш.Баллі, в якій він спирався на ступінь спаяності
компонентів у складі фразеологізмів. Відповідно до цієї класифікації „словосполучення можуть представляти
різний ступінь спаяності в межах між двома крайніми випадками” і пропонував розрізняти два основних типи
стійких словосполучень: фразеологічний ряд або звична фразеологічна група, в якій сполучення слів відносно
вільне, і фразеологічна єдність, у якій зовсім губиться індивідуальний смисл слів- компонентів [Баллі 1961:89-
90]. В англійській фразеології однією з перших спроб створити структурну класифікацію ідіоматичних виразів
належить Л.Сміту, який зібрав на той час найбільшу кількість фразеологізмів. У своїй класифікації Л.Сміт,
ураховуючи особливості саме англійської мови, виділяє фразеологічні одиниці адвербіального характеру, які є
сполученням прийменників із іменниками і прикметниками, наприклад, for good – ’назавжди’, а також
сполучення дієслів із післяйменниками, які він називає фразеологічними дієсловами, наприклад, англ. keep
down – ’придушувати, тримати у покорі’ [Смит 1959: 13-14]. Добре відома у вітчизняному мовознавстві
класифікація фразеологічного корпусу акад. В.В.Виноградова, в основі якої лежить ступінь спаяності
компонентів у складі фразеологічних одиниць, а також ступінь мотивованості їхніх значень. Учений виділяє
такі три типи фразеологічних одиниць: 1) фразеологічні зрощення або ідіоми, що є абсолютно неподільними
нерозкладними фразеологічними одиницями, значення яких абсолютно не залежне від їхнього лексичного
складу, від значень їхніх компонентів: укр.: брати на решето – ’обмовляти кого-небудь’; на батьківських –
’пішки’; 2) фразеологічні єдності, які є „типом стійких тісних фразеологічних груп, які теж синтаксично
неподільні й теж є вираженням єдиного, цілісного значення, але в яких воно мотивовано як злиття значень
лексичних компонентів, наприклад укр.: мати руку – ’користуватися чиєюсь підтримкою, протекцією і т. ін.’;
лобом горіхи розбивати – ’марно витрачати зусилля, час, займаючись справою, не вартою уваги’;
3) фразеологічні сполучення, які визначаються як „фразеологічні групи, що утворюються реалізацією
невільних, зв’язаних значень слів”, наприклад: показати поріг (дорогу, одвірок, одвірка, шлях і т.ін.) –
’налагодити чиї-небудь фінансові справи’ [Виноградов 1977: 121]. Пропонуються також різні класифікації
фразеологічних одиниць, що ґрунтуються на їхніх структурних особливостях. Так, О.І.Смирницький виділяє
два структурно-семантичних типи фразеологічних одиниць в англійській мові: одновершинні та дво- й багато
вершинні фразеологічні одиниці. Конкретизуючи свою класифікацію, автор виділяє три найбільш частотні типи
одновершинних фразеологічних одиниць ( дієслівно-адвербіальні фразеологічні одиниці, наприклад: to ring
up – ’дзвонити’; прийменниково-іменні: by heart – ’напам’ять’, for good – ’назавжди’, а також фразеологічні
одиниці на зразок be tired – ’бути втомленим’, be surprised – ’бути здивованим’ та ін.), чотири типи дво- і
багатовершинних фразеологічних одиниць (атрибутивно-іменні, наприклад: first night – ’прем’єра’, дієслівно- Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

341
субстантивні, наприклад: to take the floor –’ брати слово’, адвербіальні, наприклад: every other day –’ через
день’, а також різнотипні повтори, наприклад: now or never – ’тепер або ніколи’) [Смирницкий 1956: 215-
223].Докладніша структурна класифікація з урахуванням специфіки функціонування фразеологічних одиниць і
їхнього частиномовного значення представлена в роботах О.В.Куніна: 1) номінативні фразеологічні одиниці, в
межах яких виділяються субстантивні, наприклад:crocodile tears – ’крокодилячі сльози’, ад’єктивні, наприклад:
as swift as thought –’ швидкий,як думка’,адвербіальні, наприклад: out of a clear sky – ’з чистого неба’;
2) вигукові фразеологічні одиниці; 3) фразеологічні одиниці з модальним значенням, наприклад: at any price –
’за будь-яку ціну’; 4) комунікативні фразеологічні одиниці, до яких належать прислів’я і приказки, наприклад,
there is no smoke without fire – ’диму без вогню не буває’, East or West home is best – ’всюди добре, а вдома
найкраще’ [Кунин 1972]. Деякі дослідники сьогодні виділяють структурно-семантичні типи фразеологізмів.
Так, наприклад, В.М.Мокієнко пропонує свою класифікацію, спираючись на поняття ’фразеологічної моделі’,
під якою мається на увазі структурно-семантичний інваріант стійких сполучень, який схематично відображає
відносну стабільність їхньої форми й семантики. Дуже цінним у цій класифікації є те, що структурно-
семантичне моделювання фразеологізмів дозволяє не тільки виявити відтінки семантики фразеологічних
одиниць, але й здійснювати порівняльно-типологічний аналіз фразеології двох і більше мов. З викладеного
вище випливає думка про комплексний підхід до систематизації фразеологічних одиниць із урахуванням
різнотипних критеріїв – структурних (О.І.Смирницький, Н.Н.Амосова), семантичних (В.В.Виноградов),
синтаксичних (О.В.Кунін), структурно-семантичних (В.М.Мокієнко). Найважчим для розв’язання є сьогодні
питання про фразеологічне значення. Серед дослідників сьогодні не склалося єдиної думки про суть
фразеологічного значення. Деякі дослідники вважають, що фразеологічні одиниці характеризуються лексичним
значенням, хоча й відзначають його своєрідність[Шанский 1971; Молотков 1977]. Проте більшість лінгвістів,
допускаючи, що між фразеологічною одиницею і словом є багато спільного, підкреслюють, що фразеологічні
одиниці мають власне фразеологічне значення, яке потрібно розглядати як особливий тип мовного значення
[Архангельский 1964; Жуков 1978; Мелерович 1979]. При цьому підкреслюється думка, про те, що
фразеологізми, на відміну від слів, мають фразеологічне значення, що складається з образного представлення
метафоричного, метонімічного або порівняльного типу, через яке називається денотат і наводиться його
конотативна характеристика в сигніфікаті. При вивченні природи фразеологічного значення важливим
складником цієї проблеми є питання про відношення цілісного фразеологічного значення і значень
компонентів, які входять до його складу. Так, О.С.Ахманова, підкреслюючи цілісність номінації як відмінну
рису фразеологічної одиниці, відзначає складність природи компонента фразеологічних одиниць, який є
потенційним словом, здатним актуалізувати нове значення, що розвинулося на тлі загального фразеологічного
значення [Ахманова 1957: 169-171]. Найповніше специфіка фразеологічного значення викладена у працях
В.М.Телія, яка виділила чотири основні категоріальні ознаки такого значення: 1) синсемантичність
фразеологічно зв’язаного значення, тобто здатність слова вказувати на об’єкт номінації тільки при сумісній
реалізації з семантично ключовим словом; 2) несамостійність знакової функції слів із фразеологічно зв’язаним
значенням; 3) фразеологічно зв’язане значення слова має непрямий похідний характер: під впливом опорного
найменування у слові, що переосмислюється, актуалізуються такі смислові мікрокомпоненти в його
„попередньому” значенні, які виникають на основі реально асоціативної подібності первинного і вторинного
предметів номінації; 4) конотативність фразеологічно зв’язаного значення слова. Цей мікрокомпонент є певним
залишком, „осколком” внутрішньої форми слова, що отримує зв’язок переосмисленого значення з опорним для
нього найменуванням [Телия 1981:66].Дослідження фразеологічного комплексу, який містить лексичні одиниці
у внутрішній формі, що належать до певної тематичної сфери, дозволяє виявити системні відношення між
лексичним і фразеологічно зв’язаним значенням цієї одиниці й усім фразеологічним комплексом. Визначаючи
фразеологічне значення як особливу семантичну категорію, лінгвокреативною основою учені називають, по-
перше, діалектичну єдність асоціативно-образного (непрямого й похідного) відображення вторинної
денотативної ситуації та фраземотворчої взаємодії різнорівневих одиниць первинного знакопозначення;
по-друге, відносно цілісний зміст і спосіб роздільно оформленого функціонування фразеологічних одиниць;
по-третє, генеруючим ідею засобом формування фразеологічного значення слугує внутрішня форма
фразеологічних одиниць [Алефиренко 1993:37].Термін внутрішня форма належить до тих, які мають багато
тлумачень у лінгвістичній літературі. Спочатку він був уведений В.фон Гумбольдтом для позначення
внутрішнього боку мови в цілому [Гумбольдт 1984]. У подальшому це поняття активно використовується при
описі різних лексем, зазнаючи значних змін. Проте до сьогодні серед учених не склалося єдиної думки щодо
визначення суті внутрішньої форми; одні дослідники розглядають це явище з позиції діахронії і під
внутрішньою формою розуміють найближче етимологічне значення [Потебня 1999:91], інші – ознаку номінації,
що виражається словом і входить як особливий компонент до складу лексичного значення слова [Варина
1976:242]. Результати досліджень внутрішньої форми слова були використані фразеологами при описі
внутрішньої форми фразеологічних одиниць. Однак через те, що фразеологізм – специфічна одиниця мови, для
якої характерна роздільнооформленість, ідіоматичність, відтворюваність і т.ін., дефініція внутрішньої форми
фразеологічної одиниці великою мірою відрізняється від дефініції внутрішньої форми слова. Ось чому багатьма
дослідниками відзначається більша актуальність внутрішньої форми фразеологізму порівняно зі словом. До них
у першу чергу належать праці О.І.Федорова, який розглядав внутрішню форму як елемент уявлення про певний ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

342
факт, подію, ситуацію, що часто повторювалися, мали подібні ознаки інших явищ, зручних для узагальнення
[Фёдоров 1973:13]. А.М.Мелерович розглядає внутрішню форму фразеологічної одиниці як „смисловий зміст,
об’єктивований у матеріальній формі мовного знака, формалізований стосовно певного актуального значення, з
яким у нього встановлюються дериваційні відношення” [Мелерович 1982:96]. На її думку, внутрішня форма
виникає в результаті „абстрагування словесного комплексу від поодинокого явища чи ситуації для
найменування-характеристики яких він був створений” [Мелерович 1980:18]. Саме специфіка абстракції
зумовлює наявність різних типів внутрішніх форм.
У процесі метафоричного або метонімічного перенесення значення відбувається семантичне зміщення у
значеннях компонентів дериваційної бази, яке прямо веде до непервісного значення слів-компонентів. Так,
наприклад, Ю.А.Гвоздарьов уважає, що внутрішня форма – „відношення первісного значення дериваційної бази
до вторинного значення компонентів і спільного значення фразеологічної одиниці” [Гвоздарёв 1977:48].
Подібної точки зору на проблему визначення внутрішньої форми ми знаходимо в О.О.Леонтович [1984] і
О.В.Куніна [Кунин 1996].Останній, крім того, докладно аналізує різновиди прототипів як складових елементів
внутрішньої форми і виділяє їхні чотири різновиди: мовні,мовленнєві, позамовні та змішані. На думку
О.В.Куніна, значення прототипа, пов’язане з актуальним значенням фразеологізму дериваційним зв’язком, і є
внутрішньою формою [Кунин 1996:173].Дещо суперечливими є погляди В.П.Жукова на проблему внутрішньої
форми. З одного боку, під внутрішньою формою він розуміє образ, що виникає внаслідок взаємодії вільного
словосполучення з переосмисленим на його основі фразеологізмом. При цьому виявлення внутрішньої форми
можливе через аплікацію на цей фразеологізм вільного словосполучення такого ж лексичного складу.
Відповідно до цього твердження „внутрішня форма” притаманна лише обмеженому колу мовних одиниць, а
саме – фразеологічним єдностям [Жуков 1978:8]. З іншого боку, В.П.Жуков відзначає, що „внутрішня форма –
самостійне (етимологічне) значення, що існує поряд з актуальним, що є супутнім йому” [Жуков 1978:18]. Як
бачимо, тут відбувається сплутування двох підходів до дослідження внутрішньої форми – синхронного й
діахронного, оскільки ставиться знак рівності між внутрішньою формою й еталоном. Внутрішня форма –
важливий компонент, що сприяє розумінню фразеологічної одиниці. Незважаючи на різноманітність точок зору
на внутрішню форму, більшість учених єдині в думці стосовно того, що внутрішня форма додає до семантики
фразеологізмів смислові та оцінно-стилістичні ознаки. На думку В.М.Телія, внутрішня форма виконує функцію
„фіксатора вербальних асоціацій, які несуть собою „буквальні” прочитання ідіоми з вихідним образом для
пробудження певного почуття – ставлення до позначуваного при сприйнятті ідіом. Мертві внутрішні форми на
зразок мати на увазі, отримати верх, ніякого почуття – ставлення вже не викликають. Водночас внутрішні
форми, що асоціюються з нісенітницями або звуковими подразниками на зразок ні до ладу ні до прикладу, раз
та гаразд впливають на емоційну сферу, пробуджуючи почуття – ставлення [Телия 1990:41].У сучасних
дослідженнях фразеологічних одиниць, виконаних у руслі когнітивної парадигми, вивчення внутрішньої форми
набуває особливої актуальності, оскільки саме вона найбезпосередніше зберігає семантичний зв’язок мовної
структури з когнітивною структурою, що стоїть за нею. Звернемося до концепції В.М.Телія, яка розглядає
внутрішню форму в рамках мотиваційного макрокомпонента значення. З одного боку – внутрішня форма –
спосіб організації значення ідіоми, що ґрунтується на типовому уявленні; з іншого, – носій образу –
„редукованого й типізованого зліпка образу з тією реальною або видуманою ситуацією, яка вписується прямим
значенням словосполучення [Телия 1990:41]. Цей образ є не чим іншим, як гештальт-структурою, яка може
бути представлена візуально, умоглядно або ж у вигляді звуків. Образна гештальт-структура, на думку
В.М.Телія, „працює в режимі подібності, що вводиться модусом фіктивності як нібито, наприклад,
розголошувати домашні таємниці – як нібито виносити сміття з хати” [Телия 1996:190]. Отже, внутрішня форма
– комплекс, який включає в себе не тільки елемент уявлення, але й образ, що виникає при сприйнятті ідіоми.
Уведений В.М.Телія термін гештальт-структура позначає явище, яке в традиційному мовознавстві отримало
назву образність. У лінгвістичному аспекті образність вивчається в основному як семантична основа
експресивності [Лукъянова 1986:65]. Ця ознака береться до уваги багатьма дослідниками в галузі фразеології.
За переконанням Д.М.Шмельова, образність є вирішальним фактором закріплення фразеологізму в мові,
оскільки так знаходить своє відображення тенденція до експресивності мовлення [Шмелёв 1977:291].
Досліджуючи фразеологічний фонд мови, В.М.Мокієнко представляє процес функціонування фразеологізму як
шлях від образного до безобразного. Він також указує на тісний зв’язок образності й експресивності [Мокиенко
1989:157]. Фразеологічна образність є чітко визначеною лінгвістичною суттю, універсальним засобом
створення якої є метафора [Гвоздарёв 1977; Солодуб 1990; Телия 1996]. Фразеологи відзначають ознаки, які
відрізняють фразеологічну метафору від метафори літературної: 1) стандартність, утрата індивідуальності;
2) перехід від фігури мовлення в мовний знак; 3) системний характер; 4) ситуативність, тобто перенесення
значення здійснюється за подібністю цілої ситуації. Співвідношення внутрішньої форми й образності в
лінгвістичній літературі до теперішнього часу не має однозначного вирішення. Так, наприклад, В.Т.Жуков
ототожнює ці два поняття [Жуков 1978: 8]. В.М.Телія включає образність до складу внутрішньої форми. На
наш погляд, це явища різного порядку: внутрішня форма – системне явище, „результат складних мовленнєво-
мисленнєвих процесів, який передбачає мовну об’єктивацію тих чи інших психічних форм вираження
дійсності, що номінується” [Алефиренко 1996: 2]. На сторінках лінгвістичної літератури можна часто зустріти Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

343
термін метафоризація, безпосередньо пов’язаний із виникненням нових фразеологізмів. На думку Б.А.Ларіна,
цей процес є основною”умовою перетворення простого речення в ідіоматичне” [Ларин 1977:105]. З точки зору
В.П.Жукова метафоризація має цілісний характер, оскільки при ній відбувається семантичне зміщення „всього
змінного словосполучення, а не кожного слова окремо” [Жуков 1978:70]. В.М.Телія розглядає метафору в
діяльнісному аспекті, тобто не як результат, а як процес. Причому це процес, у якому „актуалізуються одні
ознаки й редукуються інші у їхніх взаємодіючих комплексах” [Телия 1996: 136]. Перехід досліджень
фразеосполучень у когнітивне русло зумовлений усім ходом розвитку наукової думки в сучасній лінгвістиці.
Когнітивна лінгвістика дозволяє аналізувати процеси, які здійснюються при фразеологізації, тобто утворенні
фразеологічних концептів, і позначити механізми співвіднесення мовних і когнітивних аспектів у фразеології.
Основою вербалізації фразеологічних концептів є фразеологічне значення, що складається з системи
семем і сем. Типологія семем була розроблена М.М.Копиленко і З.Д.Поповою, які виділили п’ять різновидів
семем, що виражаються лексемами. Денотативні семеми Д1 і Д2, що відображають екстралінгвальну суть і
мовні знаки, які асоціюються з образами предметів реальної дійсності як первісні, непохідні (Д1) і вторинні
похідні, але не єдині для цього значення (Д2). Конотативна семема 1 (К1) логічно пов’язана з денотативною
семемою й мотивована нею. Конотативні семеми не мають ніякого логічно мотивованого зв’язку, а у семеми К3
денотат узагалі відсутній [Копыленко, Попова 1972] .У лінгвістиці поки що немає однозначної типології сем,
що входять у семему. Так, наприклад, В.Г.Гак у складі сем розрізняє архисеми, які є спільними для цілого класу
сем, і диференціальні семи, наявні в цій семемі. [Гак 1972;1974]. Д.М.Шмельов поділяє семи на диференційні,
інтегральні та категоріальні [Шмелёв 1973]. І.А.Стернін розрізняє узуальні та оказіональні семи. Крім того,
вчений розрізняє системні семи, що входять у структуру семеми і є загальновідомими для всього колективу
мовців, та особистісні семи, які існують тільки в індивідуальній мовній компетенції, але не входять до ряду
загальновідомих [Стернин 1985:56-58]. З.Д.Попова та І.А.Стернін при аналізі семеми з точки зору сем, що її
складають, вичленовують основні семи, які детермінують значення, куди входять архисеми й диференціальні
семи [Попова;Стернин 1999]. Основні семи достатні для характеристики семеми. Однак, крім них, кожна
семема може містити в собі необмежену кількість різноманітних сем, що деталізують ознаки семеми. До них
належать: ймовірнісні, потенційні, приховані семеми. Імовірнісні семи виявляються в семемі, коли відбувається
глибше пізнання нових властивостей предмета або явища. Потенційні семи – додаткові, факультативні, які при
певних уживаннях слів і фразеосполучень можуть не сприйматися. Отже, семема є ієрархічним цілим, що
складається з різнотипних сем.
Як відзначалося вище, семеми поділяються на денотативні й конотативні. Сьогодні в поняття
конотативності вкладається різний зміст. Одні вчені вважають, що конотація – явище асоціативного плану.
Так, наприклад, Г.А.Уфімцева пише: „Що стосується конотативних елементів, то вони не включаються у
знакове значення словесних знаків, а породжуються специфічними умовами їхнього використання в
мовленнєвих актах” [Уфимцева 1986:96]. Інші дослідники розглядають конотацію як компонент, що входить у
структуру значення слова [Азнаурова 1977; Гинсбург 1978]. Є.С.Азнаурова вважає конотацію додатковою
частиною значення: „додатковий семантико-стилістичний зміст слова, який виникає на основі постійних
асоціативних зв’язків, загальноприйнятих у певному мовному колективі” [Азнаурова 1977: 100]. Деякі вчені,
визнаючи конотацію частиною семантики слова, розходяться в погляді на її зміст. Так, наприклад, О.В.Кунін
включає в конотацію тільки стилістичне забарвлення фразеосполучення. В.І.Говердовський розглядає її як суму
„змістових компонентів значення, що фігурують тільки в мовленнєвому акті” [Говердовский 1977: 3].
О.В.Загоровська включає в конотацію три компоненти: емотивність, оцінність, стилістичний компонент
[Загоровская 1983: 48]. В.І.Шаховський – прихильник вузького розуміння конотації. Він уважає, що „конотація
– це аспект лексичного значення одиниці, за допомогою якого закодовано виражається емоційний стан мовця і
зумовлене ним ставлення до адресата, об’єкта і предмета мовлення, ситуації, в якій здійснюється те чи інше
мовленнєве спілкування ”[Шаховський 1983:14]. С.М.Прокоп’єва виділяє три типи конотації: інгерентна
фразеологічна конотація, тобто конотація фразеосполучення у власному розумінні слова; адгерентна
фразеологічна конотація, що виявляється в реалізації текстотворчих потенцій фразеологічних одиниць;
оказіональна, що передбачає прагматичну пресупозицію [Прокопьева 1980: 50]. В.М.Телія наводить
визначення, відповідно до якого конотація – це „семантична суть, яка узуально або оказіонально входить у
семантику мовних одиниць і виражає емотивно оцінне і стилістично марковане ставлення суб’єкта мовлення до
дійсності при її позначенні у висловлюванні , яке отримує експресивний ефект на основі цієї інформації”
[Телия 1986: 5]. Дослідження стійких словосполучень на основі семного аналізу дає змогу продемонструвати
семантичні процеси, які ведуть до формування фразеологічного значення. Процес актуалізації, погашення або
перегрупування сем у семемі, який веде до появи конотативної семеми, що створюється лише у
фразеосполученні, виникає як результат здійснення динамічних когнітивних процесів перетворення отриманих
знань: від конкретного до абстрактного. Механізм створення конотації є відображенням у мові когнітивних
процесів, які ґрунтуються на знаннях, що лежать у його основі. Щоб такий перехід був можливим і здійснився,
як уважає Ю.М.Караулов, потрібно володіти знаннями [Караулов 1987]. Процес становлення
фразеосполучення як перехід від Д1Д1 до К1К1 – формування конотативних семем внаслідок розвитку
денотативних семем. Семний склад семеми Д1 перетворюється шляхом втрати або зміни ієрархії деяких сем.
Семема К1 не має безпосереднього виходу на денотат на основі посилання на образ іншого денотату. При ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

344
використанні лексем у статусі К1, відбувається поєднання образів Д1 і К1, причому семема К1 в цій мові має
інше найменування, іншу лексему, яка характеризує її у статусі Д1 [Копиленко, Попова 1978]. Дослідники
цілком справедливо вважають, що значення семеми Д1 „ґрунтується на знанні про предмет, явища реальної
дійсності, що нею називаються… Особливість і найважливіше місце семеми Д1 у системі семем у тому й
полягає, що вона лежить в основі лексичної системи, слугує її фундаментом, здійснюючи прямий зв’язок із
образами денотатів у розумовій діяльності людини, замінюючи і маніфестуючи ці образи у процесі народження
думки” [Копыленко, Попова 1978]. Денотативна семема позначає предмет або явище безпосередньо через
наочно-чуттєвий рівень концепту. Наочно-чуттєве мислення фіксує не тільки окремі образи, вербалізовані
словом, але й цілі ситуації. Способом вербалізації денотативних ситуацій є вільне сполучення денотативних
семем Д1Д1. Це вільне сполучення лексем, прототип, основа процесу фразотворення. Наприклад, денотативна
ситуація, вербалізована словосполученням сідати (вилазити) на голову/ сісти(вилізти на голову) Д1 Д1, у якій
дієслово сідати має значення ’підкоряти’. Простежимо розвиток денотативної ситуації сідати на голову в
конотативну, яка несе в собі головний смисл ’цілком підкоряти кого-небудь собі, своїй волі’. У результаті
мисленнєвих процесів, що ґрунтуються на асоціативних зв’язках, відбувається когнітивне метафоричне
перенесення виділених ментальних ознак (підкорення і змушування виконувати свою волю) на будь-яку іншу
дію, пов’язану з необхідністю цілковитої втрати своєї волі. На вербальному рівні цей процес виглядає так.
Денотативна ситуація, виражена лексемами Д1Д1 сідати на голову означає ’цілком підкоряти кого-небудь собі,
своїй волі’. Семема сідати має потенційну сему цілком, що означає ’всеохоплюваність у прояві дії’, яка,
актуалізуючись і абстрагуючись від денотативної ситуації, пов’язаної зі здійсненням тиску зверху вниз,
розширює своє значення до будь-якої дії, пов’язної з відмовою від своєї власної волі внаслідок тиску,
здійснюваного особою, що знаходиться на вищому щаблі соціальної ієрархії. Результатом такої дії є
виникнення стійкого словосполучення К1К1, що зберігає мотивуючу ознаку ’цілковита відмова від своєї власної
волі внаслідок здійснюваного тиску’. З цього прикладу видно, що процес фразеологізації є абстрагуванням від
конкретного образу до реальної ситуації шляхом метафоризації та перегрупування сем.
На підставі сказаного вище стає очевидним той факт, що процес фразеологізації виявляє основні
закономірності розвитку фразеологічного значення, шляхи його утворення, в основі яких лежать моделі, що
демонструють загальні принципи семантичної трансформації і представляють утворення фразеосполучень як
когнітивний процес. Глибший аналіз досліджуваних явищ плануємо здійснити в подальших наукових пошуках.

Література
Азнаурова 1977: Стилістичний аспект номінації словом як одиницею мовлення // Мова. Номінація. –
Ч.2. – М.: Наука, 1977. – С.86-128.
Алефиренко 1993: Алефиренко Н.Ф. Фразеология в системе современного русского языка. –
Волгоград,1993. – 140с.
Архангельский 1964: Архангельский В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке. Опыт
теории устойчивых фраз и проблемы общей фразеологии. – Ростов-на-Дону, 1964. – 225с.
Архангельский 1968: Архангельский В.Л. Проблема устойчивости фразеологических единиц и их
языковые свойства (На материале современного русского языка) // Проблемы устойчивости и вариантности
фразеологических единиц. – Тула, 1968. – С.37-43.
Ахманова 1957: Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. – М.: Учпедгиз, 1957. – 280с.
Балли 1955: Балли Ш.Общая лингвистика и вопросы французского языка. – М.: Изд-во иностранной
литературы,1955. – 416с.
Балли 1961: Балли Ш. Французская стилистика. – М.,1961. – 394с.
Бурова 2000: Бурова Н.Е. К вопросу о лексико-фразеологической системе // Фразеология / Материалы
Всероссийской научной конференции „Фразеология на рубеже веков: достижения, проблемы, перспективы”. –
Тула, 2000. – С.68-69.
Виноградов 1977: Виноградов В.В.Избранные труды. Лексикология и лексикография. – М.: Наука, 1977.
– 312с.
Гак 1972: Гак В.Г. К проблеме синтаксической синтагматики. – М.,1972. – 192с.
Гак 1974: Гак В.Г. О семантической соотносительности языковых единиц // Всесоюзная научная
конференция по теоретическим вопросам языкознания. – М., 1974. – С.27-29.
Гвоздарёв 19776: Гвоздарёв Ю.А. Основы русского фразообразования. – Ростов: Изд-во Ростовск.
ун-та, 1977. – 184с.
Гинсбург 1978: Гинсбург Р.С. Основы лексикологического исследования. – М.,1978. – 256с.
Говердовский: Говердовский В.М. Опыт функционально-типологического описания коннотации. –
Автореф. дис. … д-ра филол. наук. – М., 1977. – 44с.
Гумбольдт 1984: Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1984. – 260с.
Денисенко 1999: Денисенко С.Н. Когнітивні аспекти фразотворення // Семантика, синтактика,
прагматика мовленнєвої діяльності. – Львів, 1999. – 234с.
Жуков 1978:Жуков В.П. Семантика фразеологических оборотов. – М.: Прогресс, 1978. – 160с. Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

345
Жуков 1986: Жуков В.П. Русская фразеология. – М., 1986. – 310с.
Загоровская 1983: Загоровская О.В. Образный компонент значений слова // Лексические и
грамматические компоненты в семантике языкового знака. – Воронеж, 1983. – С.48-115.
Караулов 1987: Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 1987. – 261с.
Копыленко, Попова 1972: Копыленко М.М., Попова З.Д. Очерки по общей фразеологии. – Воронеж,
1972. – 123с.
Копыленко, Попова 1989: Копыленко М.М., Попова З.Д. Очерки по общей фразеологии. – Воронеж,
1989. – 191с.
Кунин 1972: Кунин А.В. Фразеология современного английского языка. – М.: Международные
отношения, 1972. – 288с.
Кунин 1986: Кунин А.В. Фразеология современного английского языка. – М.: Высшая школа,1986. –
336с.
Кунин 1996: Кунин А.В. Курс фразеологии современного английского языка. – М.: Высшая школа. –
Дубна: Издат. Центр „Феникс”,1996. – 381с.
Ларин 1977: Ларин Б.А. История русского языка и общее языкознание. – М.: Просвещение, 1977. – 286с.
Леонтович 1984: Леонтович О.А. Проблема внутренней формы фразеологических единиц в аспекте
номинации (на материале глагольных фразеологизмов английского языка) // Сб. научн. трудов МГПИИЯ
им. М.Тореза. – Вып. 226. – М.,1984. – С.119-130.
Ломоносов 1952: Ломоносов М.В. Труды по фразеологии. – Полн.собр. соч. – М. – Л.:Изд-во АН СССР,
1952. – Т.4. – 605с.
Лукъянова 1986: Лукъянова Н.А. Экспрессивная лексика разговорного употребления. – Новосибирск,
1986. – 256с.
Мелерович 1980: Мелерович А.М. К вопросу о типологии внутренних форм фразеологических единиц
современного русского языка //Активне процессы в области русской фразеологии. – Иваново. – С.13-36.
Мелерович 1982: Мелерович А.М. Семантическая структура фразеологических единиц современного
русского языка как лингвистическая проблема. Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Л., 1982. – 40с.
Мокиенко 1989: Мокиенко В.М. Славянская фразеология. – 2-е изд. – М., 1989. – 287с.
Молотков 1977: Молотков А.И. Основы фразеологии русского языка. – Л., 1977. – 284с.
Панкратова 1988: Панкратова Э.М. Валентность единиц лексико-фразеологического уровня (на
материале немецкого языка). – Л., 1988. – 160с.
Попова, Стернин 1999: Попова З.Д., Стернин И.А. Когнитивная пропозиция и семантика языка // Язык и
национальное сознание. – Воронеж, 1999. – Вып.2. – С.11-12.
Селіванова 2004: Селіванова О.О.Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний
аспекти). – К. – Черкаси, 2004. – 275с.
Смит 1959: Смит Л.П. Фразеология английского языка. – М.: Учпедгиз, 1959. – 208с.
Стернин 1985: Стернин И.А. Лексическое значение слова в речи. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та,
1985. – 170с.
Телия 1981: Телия В.Н. Типы языковых значений. Связанное значение слова в языке. – М.: Наука, 1981. –
283с.
Телия 1986: Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. – М.:Наука, 1986. –
143с.
Телия 1990: Телия В.Н. Семантика идиом в функционально-параметрическом отображении //
Фразеология в машинном фонде языка. – М.: Наука, 1990. – С.32-45.
Телия 1996: Телия В.Н. Русская фразеология. – М.: Школа „Языки русской культуры”, 1996. – 284с.
Терминасова 1985: Терминасова С.Г. Методические проблемы изучения фразеологии // Филологические
науки, 1985. – №5. – С.42-48.
Торопцев 1985: Торопцев И.С. Язык и речь. – Воронеж, 1985. – 199с.
Уфимцева 1986: Уфимцева А.А. Лексическое значение. Принципы семасиологического описания
лексики. – М.: наука, 1986. – 236с.
Фёдоров 1973: Фёдоров А.И. Развитие русской фразеологии в конце XVII – начале XIX вв. –
Новосибирск, 1973. – 169с.
Чернышёва 1967: Чернышёва И.И. Фразеологический уровень и фразеологическая система языка //
Уровни языка и их взаимодействие. – М.,1967. –С.165-167.
Шанский 1971: Шанский Н.М. Лексикология современного русского языка. – М., 1971. – 328с.
Шаховский 1983: Шаховский В.И. Эмотивный компонент значения и методы его описания. – Волгоград:
Изд-во Волгоградского гос. пед. ин-та, 1983. – 93с.
Шахматов 1941: Шахматов А.А.Синтаксис русской речи. – М., 1941. – 620с.
Шмелёв 1973: Шмелёв Д.Н. Проблемы семантического анализа лексики (на материале русского языка). –
М.: Наука, 1973. – 280с.
Шмелёв 1977: Шмелёв Д.Н. Современный русский язык. Лексика. – М.: Просвещение, 1977. – 335с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

346
Sonomura 1995: Sonomura J. Idiomaticity in the Basic Writing of American English. Pete Lang, New York,
1995. – 419p.

The article focuses on the description of basic problems, characteristic for the idiomaticity studies in Modern
Linguistics. The author outlines the scope and bounds of phraseology comprising idioms, phraseological units,
proverbs and sayings, giving their categorical properties. Meanwhile it has been noted that the question about the place
and role of phraseological units in language system was and remains one of the most debatable. The article refers units
of the transitive type to phraseological units occurring between lexico-semantic and syntactic levels though they are
more closely related to the lexico-semantic system. The subject-matter of the article is also typology of phraseological
units, phraseological meaning, the idiomaticity internal form.
Keywords: Phraseologism, Phraseological Meaning, idiomaticity internal form, cognitive structure.
Надійшла до редакції 11 вересня 2006 року.