У статті з’ясовується онтологічна природа процесів мовлення, описано деякі особливості
еквівалентності українських та англійських дієслів мовлення у їхній проекції на денотат.
Ключові слова: онтологія, сема, номінація.

Мовознавці, які займалися фундаментальним вивченням природи слова загалом, виділяють саме слово,
його лексичне значення як основні мовні чинники, що забезпечують відображення, зберігання й передачу
соціально-історичного досвіду носіїв конкретної мови, як „субстрат, що цементує мовні утворення” [Ullman
1962: 3].
© Іваницька Н.Б., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

372
У центрі уваги нашого дослідження перебувають дієслова мовлення у зіставленні їхньої денотативної
природи й мовленнєвих реалізацій в українській та англійській мовах. Ця група дієслівних найменувань у
різних мовах цікавила багатьох дослідників (В.І. Кодухов, Л.М. Васильєв, З.В. Нічман, В.В. Виноградов,
В.М. Русанівський, Т.В. Єрохіна, Ю.Д. Апресян та ін.). Спеціально в плані зіставлення українські та англійські
дієслова мовлення не вивчалися.
Онтологічний аспект дослідження дієслівних найменувань процесів мовлення передбачає виділення
системи диференційних ознак, у першу чергу, зорієнтованих на денотат, за якими проводиться відбір цих
дієслів у обох мовах, з’ясування номінативної природи дієслівних найменувань за співвіднесенням
процесуальних ознак із предметною сферою, що породжує еквіваленти дієслівних назв у різних мовах.
В основу опису дієслів мовлення покладено предметні значення, які засвідчують їхню ономасіологічну
природу. Аналіз включає виявлення семантичних зв’язків між словами, які детермінуються не лише
конкретним типом значення слова, але і його синтаксичними позиціями, функціями в межах мінімальних
синтагм чи елементарних пропозицій.
Номінативна природа дієслівних найменувань суттєво відрізняється від іменникової. Іменникову
номінацію деякі дослідники називають „абсолютною”, оскільки вона характеризує саму лексему, поза
відношенням її до інших слів. У дієслівних найменуваннях „синтаксична значимість домінує над номінативною
значимістю” [Ullman 1967: 82]. У значеннях іменникових лексем денотативний та сигніфікативний компоненти
співіснують [Уфимцева 1999: 42]. На відміну від іменникових, у дієслівних назвах як ознакових словах денотат
і сигніфікат формально роз’єднані. Віднесеність „процесу” як ознаки відповідних предметів відбувається у
поєднанні дієслівних та (переважно) іменникових назв.
Дієслово виражає найрізноманітніші відношення міжпредметної сфери буття, в епіцентрі якого перебуває
людина з її природними можливостями сприймати, відображати ці відношення, називаючи їх словами
(дієсловами). Характер таких відношень, особливості дієслівного найменування складають специфіку дієслівної
системи, особливості структури кожної мови загалом.
Особливе місце у дієслівній системі посідають дієслова мовлення. Зауважимо, що такі лексеми, як і
дієслова інших лексико-семантичних груп, прийнято вичленовувати на основі інтуїції. Тому одні автори їхню
кількість обмежують, а інші, навпаки, розширюють.
Онтологія дієслівного найменування не може мислитися поза часово-просторовими координатами,
оскільки матеріальну сутність буття визначають саме ці параметри. Як ніякі інші слова, дієслова визначають
глибинну природу буттєвих реальностей світу предметів та їхніх ознак. Предмети (агенси) взаємодіють із діями
(станами) в плані їхньої онтологічної природи (Собака кусається, гавкає, бігає, їсть, надокучає та ін.;
Студент навчається, працює, конспектує, розмовляє, виступає та ін.). Водночас дієслівні назви (словоформи)
виражають широку гаму інших відношень: часових, способових, видових та ін. Такі вияви дієслівних
найменувань послужили класифікації дієслівної лексики за різними граматичними категоріями, що так чи
інакше спроектовані на онтологію їхніх найменувань.
Згадаймо, наприклад, диференціацію дієслівних словоформ К.Г. Городенської за властивістю виявлення в
них власне-дієслівних і невласне-дієслівних граматичних категорій. „Власне-дієслівні категорії – це семантично
мотивовані граматичні категорії, що мають підгрунтя в плані лінгвістичної онтології, формуються в дієслові й
найповніше відображають його семантико-граматичну природу. До них належать категорії часу, способу та
виду” [Вихованець 2004: 224].
Найрізніші відношення міжпредметних реальностей об’єктивного світу рельєфно відображають дієслівні
назви в різних мовах, що їх іменують: а) ”завершеними”, „замкненими”, „самодостатніми”, „абсолютивними”:
укр. учителювати, сміятися, радіти, козакувати, гніватися, гнити, звучати, роїтися, сіріти, пустувати,
диміти, дзвеніти, верещати; англ. to voyage, to sail, to see, to babble, to muter, to grouch to hiss, to sough;
б) „незавершеними”, „відкритими”, „несамодостатніми”, „релятивними”: укр. погрожувати, мотати,
дописувати, доповідати, доповнювати, відчиняти, відходити, вітати, вигадувати, обдурювати, слідкувати,
клопотатися, англ. to drop, to drag, to characterize, to examine, to take, to estimate, to give, to devide, to brake, to
remove, to erect, to engrave, to gather, to assemble, to direct.
Онтологія дієслівних найменувань різних процесів неоднаково прозора й однозначно простежується в
різних лексико-семантичних групах однієї мови та у зіставленні відповідників у різних мовах. Якщо зіставити,
наприклад, природні процеси мовлення, руху, звучання, різних фізичних, розумових, психологічних виявів
станів і т.д., то саме мовлення як природня властивість людини ( а не тварин, не інших істот чи предметів) може
розглядатись, вивчатись, описуватись як своєрідний процесуальний денотат з його позамовним чинником, що
породжує, детермінує й увиразнює процесуальні найменування, еквівалентні, близькі чи відмінні в різних
мовах.
Процес мовлення, включаючи його невід’ємну рису – спілкування – є досить складним. Насамперед слід
зазначити, що мовлення самого для себе не буває. Людина говорить для того, щоб її почули, зрозуміли,
зреагували на висловлене. У акті мовлення здебільшого беруть участь двоє: той, хто висловлюється, і той, хто
сприймає висловлене і відповідним чином реагує на нього. Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

373
Є у кожній мові дієслова, які своєю семантикою повністю відтворюють ці умови імпліцитно, в межах
однієї лексеми конкретизують ознаки особи-мовця і особи-слухача, наприклад, українське дієслово „говорити”,
що являє собою слово базової семантики групи дієслів мовлення. Це дієслово має подвійну, абсолютивно-
релятивну природу: а) Дитина говорить (процесуальна ознака є завершеною, замкнутою, сконцентрованою в
структурі дієслівної лексеми. Без будь-яких поширювачів процес чітко окреслює й завершує дієслівна
словоформа. Підсилювати цю процесуальну ознаку агенса (дитина) може хіба що прислівникове слово (уже):
Дитина була мала. Зараз підросла, уже говорить; б) Чоловік говорить правду (вираження процесуальної
ознаки не завершується лише дієслівною лексемою: вона (ознака) поширюється на залежний від дієслова
об’єкт. Змістове поле реалізації семантики дієслова говорити в цьому випадку є розширеним, об’ємнішим. У
просторі цього поля первинна денотативна природа такого дієслова є дещо ослабленою щодо найменування
процесуальної ознаки агенса (Чоловік говорить правду – Чоловік справедливий. Чоловік поступає так, що
словами виражає правду і т.д.).
На виявленні онтологічної (у першу чергу) спільності (подібності) проводять групування дієслів у
синонімічні ряди. Так, наприклад, до синонімічного ряду дієслів мовлення із значенням „володіти мовою”
включають українські дієслова: розмовляти, балакати, лопотати, гелготати, дзеркотіти, цвенькати, а із
значенням „передавати словами думки, почуття” – казати, промовляти, проказувати, вимовляти, балакати,
мовити, мовляти, повідати, прорікати, ректи, віщати, цідити, хрипіти, скрипіти, стогнати, сичати, шипіти
[Словник 1999: 348].
Ми не аналізувати усіх українських та англійських дієслів мовлення, а лише намагалися простежити
еквівалентність / нееквівалентність словесних дієслівних найменувань у обох мовах шляхом виявлення
функціонування в мовленнєвій практиці окремих дієслів мовлення для відтворення мовними засобами
відповідного денотату. З цією метою спробували використати методику експериментальної практики
інтерпретації значення дієслівної лексеми однієї мови засобами іншої.
Значення українських дієслівних лексем одного синонімічного ряду (говорити, виступати, тлумачити)
інтерпретувалось англійськими дієсловами чи конструкціями із дієсловами мовлення (або без них).
Значеннєва структура українських дієслівних лексем інтерпретувалось із використанням базових
дієслівних лексем англійської мови (to speak, to say, to pronounce, to express). В експерименті були задіяні
5 викладачів англійської мови та 50 студентів-філологів. Наводимо кілька прикладів завдань:
а) Завдання: Використовуючи синоніми, дати тлумачення українського дієслова „говорити” в англійській
мові. Варіанти відповідей: to say in words, to express in words, to pronounce in words; б) Завдання: Пояснити (без
використання словника) значення українського дієслова „лаятися” в англійській мові. Варіанти відповідей: to
speak using bad words, to pronounce rough words, to use bad language; в) Завдання: За допомогою англійських
базових дієслів мовлення дати тлумачення слова „виступати”. Варіанти відповідей: to speak, to come out as a
public speaker, to dispute; to act or show in the presence of the public; г) Завдання: описово подати значення
дієслова „тлумачити” в англійській мові. Варіанти відповідей: to give (satisfactory) explanation, to express in
details, to tell (about something) repeatedly, to make something clear.1
Аналіз результатів запропонованих завдань підтвердив такі наші гіпотези:
– українське дієслово говорити називає закріплену мовленнєвою практикою процесуальну ознаку агенса
(дію) як вираження певних думок, фактів і т.д.; йому властиві типові (базові) семи: „володіти мовою”: укр. Він
говорить (добре, погано, англійською мовою), англ. He speaks English (well, bad) та „передавати словами думки,
почуття, повідомляти про щось”: Він говорить правду, англ. He speaks truth;
– описові англійські конструкції (словосполучення, семантичні єдності слів, окремі речення), що
інтерпретують значення названих українських дієслів мовлення, найчастіше використовувались для пояснення
лексем виступати, тлумачити. Це є одним із аргументів на користь того, що ці дієслова називають
процесуальні денотати, в яких переважають інші семи (крім семи мовлення). Остання (сема мовлення) як
невід’ємна ознака кожного із дієслів, увиразнена в дієслові говорити;
– онтологію дієслівних найменувань української мови розкривають англійські відповідники to express, to
pronounce, семантика яких у першу чергу пов’язана із мовленням людини.
Семантичне поле дієслів мовлення включає велику кількість дієслівних найменувань у обох мовах. Їх
об’єднує онтологічна віднесеність процесів до сфери реалізації природних якостей і можливостей людини
вимовляти щось, якимось чином, виявляючи характерні артикуляційні особливості говоріння чи вираження при
цьому певних внутрішніх емоційних станів (to articulate something somehow, in some manner of speaking by
having an exterior peculiarities of pronunciation or indication some interior emotional states).
Зіставний аналіз мовної експлікації змісту передбачає також з’ясування у мові причин можливого
(неможливого) функціонування відповідних структур у різних мовах, а також визначення формальної і
семантичної обмеженості таких структур. Так, наприклад, у групу українських дієслів мовлення, що
вживаються у ситуаціях, пов’язаних із „негативом” емоцій, переживань у ставленні до співрозмовника чи
слухача з боку того, хто говорить, включаються: бермотати, бубоніти, бурчати, ворчати, гаркати, гарикати,

1 У процесі проведення експерименту коректувались настанови, які були скеровані на уникнення відповідей із однослівними
відповідниками. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

374
лопотати, шипіти та ін. Ці й подібні до них дієслова української мови об’єднують насамперед дві
диференційні ознаки – процесуальна здатність характеризувати мовну діяльність людини і їхні можливості
виражати внутрішні емоційні стани людини. Саме ці дві взаємопов’язані ознаки враховують, визначаючи
типову семантику лексеми та виділяючи базові (основні, типові, інваріантні) дієслівні лексеми, що так чи
інакше входять у семантичну інтерпретацію кожного дієслова, Зрозуміла річ, що для всіх зазначених вище
дієслів спільною характеризуючою ознакою є їхня онтологія: вони називають процеси, властиві людині, що
пов’язано з її природою, здатністю продукувати звуки, із властивістю „говорити”.
У ракурсі дослідження онтологічної природи найменувань дієслівних процесів мовлення заслуговує на
увагу проблема еквівалентності / нееквівалентності однослівних найменувань у обох мовах. Частковістю цієї
проблеми є виявлення специфічних для однієї мови лексем, що деталізують окремі аспекти процесу мовлення.
Так, в українській мові відсутні однослівні дієслівні відповідники англійських лексем із значенням
деталізації процесу, говоріння самим із собою, висловлювання іноземною мовою: to detail, to reword, to
soliloquies, to parley. Ці й подібні дієслівні найменування виражають процесуальні денотати однослівно; при
цьому імпліковані в їхню змістову структуру відповідні семи по-особливому відтворюють онтологічну природу
відповідних процесів, які словесно закріпилися в мові за досить специфічною, обмеженою сферою людської
діяльності, що виступає у вигляді процесу говоріння. Людська свідомість ідентифікувала такі процеси з їхньою
онтологічною природою і закріпила мовними словесними найменуваннями. Їхня однослівність в англійській
мові є нормативно закріпленою формою вираження таких специфічних денотатів. Відсутність однослівних
найменувань таких поняттєвих реальностей в українській мові не є свідченням відсутності окреслених понять, а
лише вказує на специфіку мовотворчих процесів останньої.
З іншого боку, частина українських дієслів мовлення не мають однослівних англійських еквівалентів. Це
стосується насамперед українських зворотніх та префіксальних дієслова, які у зв’язку з особливостями
англійського словотворення – слабкого розвитку афіксації, аналітичним способом утворення форм зворотніх
дієслів – не можуть мати однослівних еквівалентів (висловитись, виразитись).
Конкретні приклади дієслівних найменувань процесуальної ознаки агенса, пов’язаної з мовленням
людини, показують, що на основі нейтрального змісту (а таким є зреалізована природня здатність людини
говорити) кожна мова іменує цю процесуальну ознаку відповідною системою дієслівних лексем, які включають
базовий (нейтральний) зміст та додатковий, що піддається інтерпретації у вигляді семантичних маркерів (тихо,
нерозбірливо, швидко, мляво, монотонно, сердито, незадоволено). Присутні „вкраплення” у відповідний процес
емоції людини, викликані станом її внутрішніх переживань, намаганням вплинути на слухача, викликати
реакцію „покриває”, наприклад, українська дієслівна лексема бурчати. Характеризаційними ознаками цього
дієслова, крім усіх інших, властивих решті дієслів із експресивним забарвленням (бурмотати, бубоніти), є
імлпікована сема „внутрішнє незадоволення, внутрішня злість”. Саме присутність емоційно-експресивного
компонента висловлення є першопричиною різних словесних відповідників у англійській мові, які витворили
носії мови для найповнішого вираження процесуальної ознаки „говоріння” із додатковим змістом. Змістова
домінанта такого процесу до певної міри „урівноважує” базовий зміст дієслівного найменування і додатковий –
експресивно забарвлений. Усе ж таку рівновагу / нерівновагу доводиться шукати у всій системі дієслівних
найменувань кожної мови. Так, скажімо, для конкретного дієслівного найменування українського мови
бурчати кореляторами семантики виступає чимала кількість англійських дієслів (to grouch, to grumble, to
gobble) (див. табл. 1).
Онтологія дієслів мовлення найбільш прозоро простежується у випадках прямого найменування
процесуальних ознак дієслівними лексемами у зв’язку з предметними реаліями позамовного світу, що їх
називають іменникові слова. Так, наприклад, українське дієслово говорити називає процесуальну ознаку (дію),
виражаючи словесно в усному мовленні певні думки, факти і т.д. Цю процесуальну ознаку агенса іменують в
англійській мові дієслова to speak (to, with, about), to pronounce, to express in words.
Отже, дієслова мовлення складають особливий пласт дієслівних найменувань в українській та
англійській мовах. Онтологічна природа усіх дієслів мовлення пов’язана із особою-мовцем, із його розумово-
фізіологічними спроможностями висловлюватися, називати динамічні процеси у вигляді однослівних
найменувань чи описових конструкцій із дієсловами мовлення нейтральної семантики. Вираження
еквівалентності значення дієслів мовлення проходить по лінії дієслівних найменувань із базовими
денотативними семами, які розкривають онтологічну природу таких найменувань.
Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

375
Таблиця 1
Зіставна характеристика інтерпретації семної структури деяких
українських та англійських дієслів мовлення

Базові (нейтральні)
лексеми (БЛ)
Експресивно забарвлені лексеми
українські англійські українські англійські Характеризаційні
ознаки
говорити
казати
вимовляти
висловлюватись
to speak
to say
to pronounce
to express (smth)
бормотати
бубоніти

to murmur
to mutter
БЛ + тихо,
нерозбірливо,
швидко, собі під
ніс
бурчати tomum ble БЛ + монотонно,
незадоволено
togrumble
to chide
to grouch
to gorse (at)
to nay (at)
to gobble
to scold
to snare (at)
БЛ + сердито, із
внутрішнім
незадоволенням

Література
Англо-русский словарь глагольных словосочетаний. – М.: Русский язык, 1986. – 534 с.
Апресян 1967: Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. – М., 1967. –
251 с.
Васильєв 1980: Васильев Л.М. Значение в его отношении к действительности системы языка и
актуальной коммуникации // Исследования по семантике. – Уфа, 1980. – С. 45-78.
Виноградов 1953: Виноградов В.В. Типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. – 1953. –
№5. – С. 45-65.
Вихованець 2004: Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. – К.:
Пульсари, 2004. – 397 с.
Звегінцев 1976: Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. – М.: Изд-во Моск. ун-та,
1976. – 307 с.
Іваницька 2004: Іваницька Н.Б. Функціонально-семантична класифікація абсолютивних дієслів в
українській та англійській мовах . – К.: КНТЕУ, 2004. – 203 c.
Кубрякова 1978: Кубрякова Е.С. Части речи в ономасиологическом освещении. – М.: Наука, 1978. –
115 с.
Мечникова 1974: Медникова Э. М. Значение слова и методы его исследования. – М., 1974. – 201 с.
Телия 1981: Телия В.Н. Типы языковых значений. Связанное значение слова в языке. – М., 1981. – 172 с.
Словник 1999: Словник синонімів української мови. У 2-х томах. – К.: Наук. думка, 1999.
Толковый словарь 1999: Толковый словарь русских глаголов. Идеографическое описание. Английские
эквиваленты. Синонимы. Антонимы. – М.: АСТ-Пресс, 1999. – 704 с.
Уфимцева 2002: Уфимцева А.А. Лексическое значение. Принципы семиологического описания лексики.
– М.: УРСС, 2002. – 239 с.
Ullman 1962: Ullman St. Semantics. An Introduction to the Science of Meaning. – Oxford, 1962. – 302 с.
Webster’s Dictionary 1992: Webster’s New Encyclopedic Dictionary. – New York, 1992.

The article deals with ontological nature of the sound words in the Ukrainian and English Languages. It presents
the peculiarities of the word equivalence in the sphere of the Ukrainian and English speech verbs on the basis of their
projection upon denotatum.
Keywords: ontology, seme, nomination.
Надійшла до редакції 5 липня 2006 року.