У поданій статті автор порушує питання функціонування авторських новотоворів, зокрема аналізує їх
роль у створенні поетичних текстів. Текстотвірна функція оказіоналізмів розглядається з позиції їх
структурно-семантичних особливостей та характеру розташування у реченнях.
Ключові слова: оказіоналізм, поетичний дискурс, словотвірна модель, словотворчий афікс.

В останні десятиріччя в українській та російській лінгвістиці особливий інтерес викликає всебічний
аналіз оказіональних слів – позасистемних мовленнєвих одиниць. Сучасна українська літературна мова являє
собою складне явище. Перебуваючи у постійній динаміці, вона виявляє, з одного боку, стійкість, яка полегшує
комунікацію членів мовленнєвого колективу, а з іншого – мінливість, яка забезпечує надлишковий характер
системи мови і у такий спосіб зміцнює цю систему. Поповнення словникового складу мови відбувається і за
рахунок так званих оказіональних слів у випадках їх входження до складу мови, незважаючи на те, що
більшість таких слів функціонує лише на мовленнєвому рівні. Оказіональні слова передають існуючу
взаємодію між мовою і мовленням, утворюють специфічну категорію лексичних одиниць, яким притаманне
індивідуальне, усвідомлене лише одним або кількома носіями мови контекстне значення.
Проблема оказіональних слів у різних її аспектах (лексикографічному, ономасіологічному,
словотвірному, функціональному) віддавна цікавила лінгвістів А(.Г.Горнфельда, Г.О.Винокура,
О.І.Смирницького, Д.М.Шмельова). Великий внесок у теорію словотвору зробили дослідники Н.І.Фельдман,
В.М.Хохлачова, Е.І.Ханпіра, О.Г.Ликов, І.С.Улуханов, О.А.Земська, В.А. Чабаненко та інші. Існує чимало
праць, в яких розглядалися індивідуально-авторські утворення (брався до уваги структурний аспект) в мові
поезії та художньої прози: В.В.Виноградової, М.О.Бакіної, І.Т.Принцевського [Виноградова 1984; Бакина 1974;
Принцевський 1976]. Останнім часом актуальною стала проблема текстотвірної функції новотворів, якій були
присвячені роботи В.І.Швед, О.А.Земської [Швед 1985; Земская 1990]. Більшість праць присвячено словотвору
оказіональних слів, менше – вивченню їх функціонування. Питання текстотвірних потенцій оказіональних слів,
виявлених у сучасному віршованому мовленні, є актуальним і потребує ретельного вивчення, що стало метою
дослідження. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: за допомогою
словотвірного аналізу досліджуваних одиниць виявити структурно-семантичні зв’язки й відношення між
оказіональним словом та його твірною базою, а також визначити роль індивідуально-авторських новотворів у
формуванні поетичного дискурсу.
Використання неузуальних одиниць – свідомий вибір поета для представлення навколишнього життя.
Крізь призму авторського світосприйняття читач має можливість неадекватно реагувати на ті чи інші процеси,
події сучасного життя. Створення поетичних творів – важкий і серйозний процес, це синтез двох складових:
авторського уявлення про навколишнє середовище і свідомого відбору засобів художнього впливу на читача.
Введені в текст оказіональні одиниці, які, як правило, мають досить прозору внутрішню форму і складну
семантичну природу, служать різним цілям. Для тексту визначальною є авторська точка зору, яка прагматично
скерована й організує сприйняття інформації читачем. Від комунікативної установки автора, від його власного
ставлення до змісту тексту, від вміння скерувати нашу увагу на ядерних семах слова залежить характер
повідомлення, а неолексеми у тексті здатні передавати в межах надфразової єдності найрізноманітніші відтінки,
чим і визначається їх текстотвірна функція.
Будь-який текст складається з мікротеми, тематичних шматків, кожний з яких уявляється змістовною
точкою. Поява у контексті оказіональних слів пов’язана з можливостями його передбачення, визначається
наявністю у контексті мотивуючої ознаки, яка породила новотвір. Неолексеми тісно пов’язуються зі
складниками тексту як семантично, так і структурно (за умови наявності у контексті мотивуючих слів).
Наявність у творі неолексеми, можливість її тлумачення виражає вербальну здатність контексту. Така одиниця
взаємодіє з усім оточенням на структурно-семантичному, дериваційному, синтаксичному рівнях. Наявніть у
відрізку тексту оказіональної одиниці, особливо у поетичних творах, додає незвичайності, нестандартності
усьому тексту, загострює увагу, сприяє запам’ятовуванню й виділенню на загальному текстуальному фоні
конкретного контексту, окремої мікротеми. Вдало створені авторські новотвори, які відповідають художньому
задуму, – це слова із складною змістовою структурою, в яких семантичні стосунки складових досить прозорі.
Умова створення неолексем – порушення законів словотвору, коли в межах одного слова комбінуються
елементи із віддаленими значеннями, – не дає можливості однозначного їх тлумачення. Як незвичайна з
словотвірного боку одиниця, оказіоналізм являє собою структуру, що характеризується формальним і
змістовим статусом. Будь-який оказіоналізм, в принципі, можна розкласти на складові і з’ясувати їх семантичну
роль у межах новотвору, що надає можливості його безпосереднього чи опосередкованого тлумачення. Слово
© Жижома О.О., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15
394
як основна одиниця мови представляє взаємодію двох значень – лексичного і граматичного. Оказіоналізми, які
ми розглядаємо, як правило, – результат порушення законів сучасного словотвору, тобто у даному випадку
лексичне значення зумовлене особливостями утворення таких одиниць. Складові слова містять ядерні семи, що
асоціюються з різними ситуаціями дійсності, процесу, стану і знаходять своє втілення у загальній семантичній
структурі новотвору. Кожний компонент привносить у загальний зміст новотвору якийсь свій семантичний
відтінок, що у комплексі дає зовсім нове, свіже значення, яке на тлі загального тексту вигідно виділяється, і, з
одного боку. зумовлює його неповторне сприйняття, а з другого – сам набуває у тексті нових відтінків у
значенні, які продиктовані потребами комунікації: задумом автора, ситуацією, характером повідомлення. У
таких випадках відбувається розкриття мікротеми не на рівні готових одиниць, а на рівні моделей, на рівні
використання правил утворення лексичних одиниць. У тексті авторський новотвір, як правило, має розгорнуту
схему тлумачення, яке передує його виникненню або натякає на нього, зумовлює його появу. Тому одиниця, що
виникає в результаті такого відбору, здатна увібрати в себе зміст цілого фрагмента мовленнєвого висловлення і
може виступати ядром висловлення.
Цілісний текст складається із великої кількості окремих елементів, які представляють відносно закінчену
думку і тісно пов’язані між собою. Такий зв’язок зумовлює семантичну зв’язність – невід’ємну ознаку тексту.
Зв’язність може бути як внутрішнього (змістовного) характеру, так і зовнішнього (лексико-граматичне
оформлення думки). Будуючи поетичний текст, автор добирає такі слова, такі сполуки слів і розташовує їх у
реченні так, щоб те, про що він має намір повідомити, було належним чином сприйняте читачем і перероблене
його свідомістю в уявлення, яке б відповідало намірам поета. Завдяки здатності представляти у стислому
вигляді ситуації і події дійсності шляхом внутрішньотекстового згортання синтаксичної конструкції в
однослівне найменування, новотвори, беручи участь у формуванні структурної цілісності мікро- та
макротекстів, пов’язують між собою їх семантичні відрізки. Вони встановлюють ліво- та правобічні стосунки
між реченнями або їх компонентами і виконують у тексті зв’язувальну функцію: “ Не прошусь – доля гнобить
мене, чи тузить?” (М.Самійленко); “Потроху оре, хліб потроху сіє, дідіє…” (В.Затуливітер); “Замрякають очі,
світлі сльози краплями пливуть” (Яр Славутич); “Рубцюватіють нерви голі у торосах космічної ери”
(М.Самійленко); “Різдвяніє, холодає, зуб на зуб не попадає…” (І.Жиленко). Виступаючи тематичним центром
логічної єдності тексту, оказіоналізми співвідносяться з його темою і, функціонуючи в межах якогось
змістового відрізку, сприяють розкриттю, уточненню, конкретизації основної теми тексту. У таких випадках
можна говорити, що інновації здатні виконувати тематичну функцію. Вони виступають не просто лексичним
замінником якоїсь ситуації, але й відображають її в образній формі, викликають у пам’яті різні асоціації,
концентрують у собі найбільш істотні елементи ознак зображуваного. Авторські новотвори здатні пов’язувати
не лише окремі тематичні відрізки, але й акумулювати у собі основну проблематику твору, в силу чого
виступають зв’язувальними компонентами усього тексту: «Всі колишні кравчукісти враз покучманіли»
(В.Шукайло); «Свобода й правда – змоги бойові на згин останній сталінській людві», «Твої сини, твоя могута,
важкі волочать кайдани», «Чого загнав мене, могутній Боже,.. у те малецтво?» (Яр Славутич); «Який нестрим!
Як владно і широко…високим летом пориває мужність»; «І часом віриться – нема ніяких окрутенств»
(В.Стус); «Рази, душе моя, рази, тихеньку в’їдливість падлюцтва» (В. Бровченко). Такий зв’язок, коли
новотвори здатні пов’язувати не окремі слова у реченнях, а змістові єдності тексту, сучасними дослідниками
називається радіальним. У випадках, коли мова йде про власне композиційну побудову тексту, лексичні
одиниці якого пов’язуються між собою словотворчими засобами, зв’язок називається лінійним. Радіальний
зв’язок передбачає різний характер вживання текстових номінацій.
Для підкреслення інтенсивності якоїсь дії, ознаки автори звертаються до різних прийомів у межах тексту.
У поетичних творах можна зустріти приклади вживання у тексті однопрефіксних різнокореневих дієслів, які
виступають у тексті синонімами і використовуються з метою інтенсифікації повідомлюваного, вони наче
нашаровуються одне на одне і сприяють концентруванню уваги читача на основній проблематиці твору. При
цьому кожне дієслово має свій розповсюджувач, а семантичний компонент, виражений префіксом, посилює
загальну виразність: «Господи, закаж, замов, заціп, запросторікуй….» (В.Стус); «…бо я наболів, налюдинив,
наскавулів…» (Б.Рубчак). Цей специфічний спосіб словотворення стає версифікаційним прийомом, основою
створення контексту. Таке лінійне положення одноафіксних одиниць, членів одного словотвірного ряду,
незалежно від їх змістової і формальної складності, робить значний внесок у змістове зчеплення
повідомлюваного, у створення зв’язного тексту. Слово-аналог, збираючи навколо себе співзвучні йому слова,
створює у тексті тонку словесну гру, крізь яку пробивається емоційний настрій усього твору.
З метою уникнення повтору цілої мотивуючої конструкції, замінивши її одним словом, можна пояснити
появу у тексті складних слів, які з боку передачі інформації володіють більшими можливостями в результаті їх
здатності передавати більший об’єм семантичного змісту, що пояснюється суб’єктивною природою їх
створення, яка спирається на індивідуально-асоціативну психологічну основу. Причина створення подібних
інновацій полягає не лише у її номінативній функції, але й у здатності таких одиниць виступати замінниками
цілих синтаксичних сполук. Використані автором складні іменники та прикметники вводяться в інші речення,
що зумовлює синтаксичну компактність тексту і його раціональну побудову. Утворені на синтаксичній основі,
складні одиниці використовуються у тексті як коротке резюме якоїсь події або ситуації: «Крізь це
книгокняжжя ми – репані…» (І.Драч); «Платон був філософом – не вікноплигом» (М.Сом); «У поколіннях
гідночеснолицих, У тому, що не хочу і не дам…»; «…Дніпророжденний світ мій на землі» (М.Вінграновський);
«Натреновані гуманісти прив’язали корову-помсту» (І.Драч); «Людотілий, птахочолий, незбагненний, мов Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

395
Люксор…» (Яр Славутич); «Є людці – полова і солома з людокосу, з людобойні, людосну…» (О.Резниченко);
«На душу ніжнотонну, сонцетканну…» (І.Драч); «Мій світ не той, щоб в мрійновтому гратись»
(В. Бровченко); «…тож і терзайся мовчкома в моральному самогулазі» (М.Самійленко) тощо. Наявність у тексті
складних одиниць впливає на змістову єдність, що, з одного боку, сприяє забезпеченню зв’язності тексту, а з
другого – поділяє його на мікротеми – логічні змістові єдності. Незвичайна структура оказіональних слів і
семантична місткість композитів зумовлюють їх унікальну можливість відображати образ створюваної автором
ситуації. Фіксуючи найбільш яскраві, суттєві елементи чи ознаки зображуваного, вони сприяють розкриттю
основної теми твору. Будучи своєрідними вкрапленнями у тексті, новотвори є не лише засобами загальної
образності тексту, але й розкривають основну його тему: «…Держимордство, людосвинство, лиш хто перший
кого з’їсть» (О. Доріченко).
Особливу увагу привертають віддієслівні іменники, в яких співіснують два протилежні значення –
процесуальність та предикативність. Така незвичайна природа їх створення зумовлює подвійність тлумачення
їх змісту. З одного боку, вони “дублюють” дієслово, його граматичні характеристики, а з другого – виступають
точною номінацією якогось явища, тобто називають, характеризуючи. Відмінною рисою віддієслівних
іменників є їх здатність виступати замінниками цілих речень. Разом із функцією номінації складної ситуації,
події вони виконують функцію організації синтаксичного цілого. В силу того, що для поетичного твору
характерне “…ускладнення семантичної структури слів” [Шмельов 1964: 120], використання в його межах
подібних утворень посилює ущільнення тексту: “В буремнім вогню безупиння живого” (М.Вінграновський);
“Скульптура в безнастанності нова…” (Б.Рубчак); “…а дійовість стоколом оперезав дріт” (М.Горбань); “Де
сипле сонце на цвітінь жовтогарячу миготінь…”, “І темна неміч, нищий трепетун…”, “У заприсягненні
молюсь ясному…” (Яр Славутич); “Де вночі тебе носило, де заблуко пропадав?” (М.Братан); “У миготливості
щодення ти є мені оте імення” (М.Вінграновський); “І залишається непроминання без життя” (Б.Бойчук);
“Приходить невпокоєність чудна” (В.Бровченко); “Моєї радості сльоза – сльоза непроминуща” (М.Сом.); “Німа
байдужа приспаність землі” (А.Григоренко). Такий прийом у текстотворенні застосовується з метою
підкреслення принципової багатоаспектності того, про що автор має намір повідомити, і з метою забезпечення
розуміння цієї багатозначності читачем. Таким чином, з одного боку, такого роду оказіоналізм є семантично
місткою одиницею, яку при бажанні можна розгорнути в цілу картину, а з другого – виконує у тексті функцію
економізації, допомагає автору згорнути в одну лексему зайві деталі, які можуть при читанні легко
домислюватись.
Мовна форма оказіоналізмів – об’єкт цілеспрямованого індивідуального творчого пошуку, що зумовлює
особливий підхід автора до вибору словотвірних засобів, його індивідуального прочитання змістової структури
словотвірної одиниці, яка, функціонуючи у межах тексту, значно впливає на його зміст. У сучасній лінгвістиці
останнім часом ця проблема активно розробляється, що дає можливість співвідносити словотвірний аналіз із
текстотвірним. На фоні тексту найкраще можна простежити процеси відбору, вживання мовних одиниць, адже
текст – це основний мовний елемент комунікації, на відміну від інших одиниць мови. Оказіоналізмам, як
словотвірним одиницям, що виникли шляхом порушення правил узуального словотвору, у поетичних творах
відводиться далеко не остання роль у здійсненні мовленнєвої комунікації, тому закономірно виникає питання їх
функціонування у тексті як надзвичайно образних та емоційних словотвірних засобів даної мови. Авторські
новотвори, виступаючи одиницею тексту, здатні зберігати інформацію, пов’язану із формуванням їх
словотвірної структури на основі різних словотвірних значень, в силу чого служать передачею складної
інформації у тексті. Вдало створений новотвір допомагає читачеві правильно сприйняти твір, адекватно оцінити
зображувану ситуацію. Тому актуальним є питання словотвірної функції у сфері текстотворення. Авторські
інновації вводяться у контекст з певною стилістичною метою і тому виступають досить активним компонентом
у текстотворенні. Їх введення у контекст заздалегідь продумане автором як таке, що точно передасть його задум
і разом з тим буде відповідати загальному тону усього твору. Якість такого утворення буде залежати від
багатьох факторів: від творчої індивідуальності автора, від ідейного задуму і врешті-решт від того, як він
оперує словотвірними засобами.
Як відомо, створюючи новотвір, автори свідомо йдуть на порушення законів словотвору:
«Експресивність неузуального слова посилюється за наявності контрасту в межах його структури», – писала
О.А.Земська [Земська 1973: 189]. До складу нетривіальної одиниці можуть входити морфеми різних частин
мови, кожна з яких привносить в оказіоналізм свій семантичний відтінок. Взаємовплив у складі одного слова
різних граматичних ознак є типовим явищем для оказіоналізму. Цілковите розуміння новотворів пов’язане із
прочитанням його складових, які у комплексі формують не лише формально, але й неформально виражені
значення, що реалізують семантичне багатство лише у межах контексту. Завдяки такому поєднанню автор
домагається можливості сконденсувати в одному слові потрібні семантичні риси, які у своїй сукупності
сприятимуть правильному розумінню зображуваної ситуації, і не лише відповідатимуть загальному тону
тексту, але й значно впливатимуть на нього. Крім того, у формуванні контексту вони виступають потрібними
компактними його складовими, одне таке слово через свою надзвичайну семантичну місткість може бути
розгорнене у ціле речення. З одного боку, вводячи у текст оказіоналізм, автори усувають синтаксичні
ускладнення тексту, а з другого – точно передають почуття і думки автора. Особливо це можна простежити на
прикладах віддієслівних іменників, які у тексті одночасно здатні виконувати функцію номіналізації і функцію
організації синтаксичного цілого завдяки поєднанню протилежних один одному частиномовних значень ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15
396
(предметності та процесуальності). Віддієслівні деривати містять приховані семи і здатні називати не лише
предмети, процеси, ознаки, але й події, ситуації, одночасно характеризуючи їх, чим у тексті можуть
дорівнювати реченням. Простежимо це на деяких прикладах авторських віддієслівних іменників, здатних
містити приховані семи. У М.Вінграновського є оказіоналізм летище, утворений за схемою дієслово +
іменниковий суфікс –ище: “…не лети із мого серця в летище далеке…”. Введений до складу віддієслівного
іменника, суфікс втрачає свій негативний відтінок, властивий йому в узусі, і виступає допоміжним засобом
зображення картини втрати чогось. При цьому оказіоналізм не просто уточнює узуальне слово далеке, а задає
тон усьому контексту. “Де сипле сонце на цвітінь жовтогарячу миготінь” (Яр Славутич) – побудова
оказіоналізму миготінь не лише організує внутрішню риму вірша і тим самим зупиняє увагу читача, а й
оживлює картину, ми маємо справу водночас із структурною мотивацією та лексичною як засобом створення
зорової картини. Віддієслівний дериват, введений у контекст, виявляє свої приховані семи, які відносяться до
переривчастої дії, і це пов’язано із впливом на смислову cтруктуру предиката тексту. Свою специфіку і
семантичну індивідуальність мають також безафіксні віддієслівні іменники. Наведемо декілька прикладів:
“Землі голосний безугав” (В.Бровченко); “…ти чув тривожний безрух…”, “Ні витерпу немає, ні розвади…”,
“Колючий посмерк повз…” (В.Стус); “Який нестрим!” (Яр Славутич). У межах контексту безафіксні новотвори
помітно виділяються на фоні інших його складових. Їх залучення до складу надфразової єдності не може бути
випадковим, такі новотвори підтримують фон усього тексту. Виступаючи вагомим засобом створення загальної
картини, вони виконують роль стрижневих слів контексту, утримують увагу читача своєю стислістю, надають
відчуття напруження.
Змістова цілісність тексту часто виявляється у повтореннях однокореневих морфем, що пов’язані із
темою і входять у твірні слова, які, в свою чергу, беруть участь у побудові тексту, тому для забезпечення його
семантичної цілісності поети досить активно використовують цей прийом. Аналіз сучасного поетичного
мовлення дає змогу простежити, що в одному контексті вживаються узуальні і неузуальні споріднені слова, що
створює потрібний стилістичний відтінок. Шляхом такого інтенсивного використання в одному контексті
твірних слів, що мають у своєму складі визначені кореневі морфеми, розвивається тема макротексту.
Використання оказіоналізмів у одному контексті із твірними словами може бути зумовлене різними причинами:
як засіб уточнення, деталізації, роз’яснення зображуваного тощо. В результаті такого прийому на фоні
загального контексту відбувається “…актуалізація зв’язку між базовою основою та мотивованим у процесі
народження похідного слова” [Земська 1990: 18]. Так, в одному контексті поети можуть вживати оказіональний
іменник, який становить згорнуту дієслівну конструкцію і дієслово, від якого він утворений, семантика таких
утворень демонструє транспонування процесуальної ознаки в абстрактну узагальнюючого характеру назву
процесу, стану, дії: “Я так тебе люблю, що став любачем”(В.Бровченко); “У цьому світі – сміховинні сміється й
слово на столі”, “Не лети із мого серця в летище далеке…”(М.Вінграновський); “…проминносте, не
проминай!” (С.Гординський); “Твій правий подвиг – стримати навалу Московських орд – горитвою горить і
будить помсту…”(Яр Славутич); “Він, опорятунок, я ж білоусто мовлю – порятуй…”(В.Стус); “Я веслую і сіті
закину. Може рибу вловлю невловимку…” (В.Бровченко); “Так мені смутно у цій засмуті” (І.Драч).
Використання в тексті узуальних іменників і відіменникових оказіоналізмів, створених за допомогою
зменшувально-пестливих суфіксів, допомагає розширити, деталізувати зображувану картину: “Димно дихають
в сивих снігах сосеняточка і сосенята…”; “А з хмаренятками у звишші хмарина – мама йде сумна”
(М.Вінграновський); “Мов вогневинка ця остання перед лихим вогнем зими?!”(І.Драч); “…мала з малих
крилечечко із крил…”(М.Вінграновський); “У Неквапи – білі лапи, у Неквапоньок – свої…”(М.Вінграновський);
“…шукав усі громи, залишивши їй пару підгрімків” (О.Резниченко); “ Мрія-вимрійка проста: буде й в мене
чистота”, “Біля дороги вікові дуби Вже вивели дуб’ятка на обочі…” (М.Братан); “…судять навмання вождя
жахного та його вождинців…” (Яр Славутич). Авторські новотвори, вжиті разом із мотивуючим іменником, за
допомогою приєднувальних дієслівних префіксів пере-, при- можуть надавати відтінку додаткового уточнення
ознаки процесу: “Ти тінь, ти притінь. Смерк і довгий чуд…”(В.Стус); “А з переяру, з того переяр’я…”, “І
шелест і нешелестінь стелить вашу тінь”(М.Вінграновський); “Від серця в’ється ніжний доторк – переторк”
(І.Драч); “Сплять тисячами снами й переснами”(В.Стус). Функцію текстових номінацій виконують
оказіоналізми, якими автори називають явища дійсності, не названі в узусі окремою лексичною одиницею, тому
їх функцію у тексті можна розглядати як уточнюючо-номінативну: “Поза полем небо та піднеб’я, попід неба
димаровий дим…”(М.Вінграновський); “Тільки безмов’я тепер ніч…синя суніч” (В.Коломієць). Разом із
мотивуючим іменником у тексті зустрічаються також оказіональні утворення, структура яких становить
згорнуту дієслівну конструкцію і які дають назву особі за виконуваною нею дією: “Рано-вранці сміттярі сміття
сіють на столі” (І.Драч). Привертає увагу читача наявність в одному контексті відсубстантивного твірного
слова і похідної дієслівної конструкції, що надає характеру повідомлення динамічності, своєрідної
всеохопленості дії і тим самим відповідає комунікативним намірам автора: “Який не є туман, однак його
перепонатуманю” (А.Бортняк); “Я всі прокляття розпрокляв…”, “Я сам самую”, “Як і без тополі, що в моїм
серці змалку тополить…” (М.Вінграновський); “Коли ж цей соловій так солов’їться…” (І.Драч); “…не про
мене чужіти в чужаниці-чужині…” (В.Стус). Рідше на основі предтексту стилістичних слів- синонімів
утворюються оказіональні прислівники, які у тексті допомагають деталізувати, уточнити картину: “…а їм
весело було, реготливо…” (І.Драч); “ В нім (домі) терпимо, і навіть тепло, телевізорно, як і слід”
(В.Коломієць). У даному випадку словотворчим стимулом утворення інновацій можуть бути не лише Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

397
однокореневі слова, але й слова далекі за змістом, які виражають однакові семантичні відношення з
оказіоналізмом лише у тексті.
Поети широко використовують в одному тексті одноструктурні утворення , які, в силу свого точного
внутрішнього римування, здатні виконувати самостійні семантичні функції. “Потужною виражально-
естетичною силою володіють внутрішні рими, що виражаються в гострих перекликах звукового ладу слів і
створюють нові стилістичні і смислові відтінки мовлення” [Виноградов 1963: 67]. Подібний прийом охоплює
похідні різних словотвірних типів і використовується авторами як прийом художньої виразності. Однозвучність
слів мовленнєвого відрізка у таких випадках надає особливого колориту всій оповіді, часто такі утворення
виконують функцію стрижневих слів контексту, виступають основними складовими зорових та слухових
картин. Так, введені в один контекст одноструктурні іменники зосереджують увагу читача на окремих епізодах,
підвищують образність поетичного твору і, залежно від його тематики, надають потрібних семантичних
відтінків. “А навкруги колосінь, золотінь” (О.Лупій); “Де сипле сонце на цвітінь жовтогарячу миготінь…” (Яр
Славутич); “То калина горить, мов цвітінь, мов горінь, мов любов….” (Н.Півторацька) – залучення суфікса
-інь- до створення оказіональних слів надає зображувальній картині світлого, радісного настрою. Повторення
тотожних за формою частин слова – це повторення змістового рівня: в результаті вживання в одному тексті
ряду різнокореневих слів, які належать до одного словотвірного типу, задається особливий тон оповіді
(пестливий, сатиричний, пафосний тощо): “Де ж бо ти, Полтавщино, предківська прославщино?” (Яр Славутич);
“Спішім, гудимочко (бджола), моя родимочко, – сотів ще не налили…” (В.Коломієць); “Ніякій псоті і босоті не
здасться птах цей сизокрилий” (І.Драч); “Ці рядочки, товариство, не пуста сентенція: де комерцією пахне, там і
конкуренція” (М.Карпенко); “Моя могила навіки стала на моїй дідизні, а не в далекій і чужій чужизні” (Яр
Славутич). Крім іменників і дієслів, автори поетичних творів активно використовують у своїх текстах
одноструктурні прикметники: “Що у мене тече дужезне і широчезне як Дніпро!” (А.Бортняк); “У дні повнисті,
пломенисті я чую голос” (М.Сингаївський); “…Баба солодкава і лукава…” (І.Драч); “Ковзає гаддя – не візьмеш
руками. Часом слизюче, часом колюче” (М.Самійленко); “Віра – циганиста вся, пломениста…” (І.Драч);
“Хустські і севлюські це гімназисти…” (С.Гординський). Такі утворення задають особливий тон
повідомлюванню, акцентують увагу на деталях, внутрішнє римування не лише гармонізує загальний вислів, але
й сприяє структурній єдності тексту, робить його легковідтворюваним.
Спостереження над текстами показують, що оказіональні слова володіють текстотвірними потенціями,
вони допомагають свіжо, нешаблонно розповісти про звичайне. Такого роду утворення насичують контекст,
підвищують силу сприймання, програмуючи реакцію носія даної мови на повідомлення. Вміле введення їх у
контекст – привілей майстрів слова, адже автор повинен виробити потрібну “стратегію” розгортання ходу
подій, повинен володіти певним рівнем майстерності, яка передбачає поруч з талантом також наявність
спеціальної підготовки у сфері українського словотвору.
Література
Бакина 1974: Бакина М.А. Словотворчество // Языковые процессы современной русской художественной
литературы. Поэзия. – М., 1974. – С. 78-127.
Виноградов 1963: Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М., 1963. – 253 с.
Виноградова 1984: Виноградова В.Н. Стилистический аспект русского словообразования. – М., 1984. –
С. 76-77.
Земская 1973: Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. – М., 1973. – 302 с.
Земская 1990: Земская Е.А. Словообразование и текст // Вопросы языкознания. – 1990. – № 6. – С. 17-30.
Принцевський 1976: Принцевський І.Т. Авторські новотвори в українському поетичному мовленні //
Проблемы словообразования русского и украинского языков. – К. – Донецьк: Вища школа, 1976. – С. 150-166.
Швед 1985: Швед В.И. Словообразование и текстообразование // Вопросы языкознания. – 1985. – № 4. –
С. 115-121.
Шмелев 1964: Шмелев Д.Н. Очерки по семасиологии русского языка. – М., 1964. – 244 с.
In this article the author pays attention to the question of functioning of author’s neologisms, especially their
role in creating poetic context. The text – forming function of the occasionalisms is studied from the view of their
structural and semantic pecularities and word order in a sentens.
Keywords: poetic discourse, occasional words, productive and un productive model of formation, individual
word -formation.
Надійшла до редакції 5 вересня 2006 року.