Стаття присвячена вивченню механізму формування словотвірної категорії інструменталя з позицій
семантичного синтаксису. Процесуальний аспект словотворення нині є актуальним, оскільки дає можливість
здійснити комплексний підхід до трактування мовних явищ.
Ключові слова: словотвірна категорія інструменталя, самостійна категорія непредикатного типу.

Різні аспекти проблеми встановлення, виділення й опису лінгвальних категорій взагалі та словотвірних
зокрема залишаються актуальними в сучасному мовознавстві. Вони представлені у працях О.К.Безпояско
[1978], О.В.Бондарка, К.Г.Городенської [1994], М.Докуліла, І.І.Ковалика [1980, 1987], Р.С.Манучаряна [1981],
В.В.Мартинова [1982], О.І.Моїсеєва.
Їх актуальність визначається зосередженням уваги мовознавців на функціональному вивченні мовних
одиниць і явищ. Інтерес лінгвістики до вивчення смислової сфери мови, синтаксичне пояснення природи
дериваційних процесів уможливили вичленування словотвірних категорій іменника семантико-синтаксичного
походження, серед яких виділяється категорія інструменталя.
Дана проблема має зв’язок із важливими теоретичними завданнями, а саме: з’ясування співвідношення
формально-граматичної і семантико-граматичної структури морфологічних і синтаксичних одиниць,
поглиблення знань про механізм відбору норм активних одиниць і варіантів; подальшого з’ясування проблем
синонімії, омонімії, варіювання суфіксів; більш суворої формальної регламентації термінів на позначення
знарядь дії; лексикографічної фіксації цих термінів.
Вивченням словотвірної іменникової категорії інструменталя займалися Л.І.Васильєва, І.Р.Вихованець,
К.Г.Городенська, А.Дементьєв, Є.А.Карпіловська, Н.Ф.Клименко, А.В.Мамрак, Л.А.Мурзіна, В.П.Олексенко,
О.О.Погрібна, Л.О.Родніна, В.Д.Семиряк, Н.В.Снєжко, В.П.Токар, Л.Г.Шпортько. У дослідженнях цих авторів
розглянуто лексичну та граматичну семантику, словотвірний потенціал категорії інструменталя, подано її
загальну характеристику.
Серед невирішених частин загальної проблеми – аналіз умов і особливостей згортання семантико-
синтаксичної структури речення у поверхневій структурі відповідних словотвірних дериватів, співвідношення
їх семантичної і формально-граматичної структур.
Завдання дослідження становить аналіз механізму формування словотвірної категорії інструменталя як
самостійної категорії непредикатного типу.
Поняття “словотвірної категорії” було введено в дериватологію чеським ученим М.Докулілом, який
вважав, що ця одиниця більш загальна, ніж словотвірний тип, відрізняється від останнього відсутністю
спільності форманта (дериватора), який служить засобом вираження словотвірного значення. Першим в
україністиці, хто докладно дослідив словотвірну категорію як комплексну одиницю системи словотвору, був
І.І.Ковалик [Словотвір СУЛМ:1979].
Учений запропонував власне визначення поняття “словотвірна категорія”: “таке загальне абстрактне
поняття, до складу якого входить сукупність усіх підлеглих словотвірних розрядів, споріднених одним
загальним значенням” [Ковалик 1958:12] або “сукупність словотвірних розрядів, які об’єднують “семантично
однорідні словотвірні типи” [Ковалик 1961:11]. І.І.Ковалик виділив 7 іменникових словотвірних категорій:
діяча (nomina agentia), носія ознаки (nomina atributiva), збірності (nomina collectivа), місця (nomina loci), дії
(nomina acti) та її результату (nomina resultatis), знаряддя (nomina instrumenti). Словотвірні категорії назв
знаряддя, діяча, дії, якісної абстракції і неживих предметів належать до первинних класифікуючих
словотвірних категорій.
Р.С.Манучарян, значно розширюючи рамки словотвірної категорії, розуміє під словотвірною категорією
“ряди похідних з різними формантами і способами словотворення на основі спільності словотвірного значення”
[Манучарян 1981:201-202].
У 60-ті рр. усталився напрям дослідження явищ словотворення “від змісту до форми” мовних одиниць
(структурно-семантичний підхід). У 70-ті рр. почав розвиватися напрям “від форми до змісту” мовних одиниць
(морфологічний підхід). Згодом обидва підходи об’єдналися. У 80-ті рр. семантика і структура похідного слова
виводяться з синтаксичної конструкції (словосполучення, речення), що лежить у його основі. Процес деривації
супроводжується словотвірними змінами вихідної одиниці – її згортанням, конденсацією, скороченням і т.ін.
(К.Г.Городенська, Н.Ф.Клименко). Морфеми при цьому виступають формальними представниками компонентів
розгорнутих предикативно-аргументних структур.
Найпоширеніший у сучасному мовознавстві підхід до тлумачення граматичної категорії, основним
критерієм якого є наявність опозицій, не можна вважати універсальним, оскільки він не може бути
застосованим, зокрема, при виділенні словотвірної категорії. У словотворі опозиції дериватів за допомогою
словотворчих засобів у межах спільного словотвірного значення не формуються. Саме тому актуальним стало
© Ландер М.А., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15
408
вироблення критеріїв виділення словотвірної категорії, що позначилося на розширенні означуваної поняттєвої
бази терміна “словотвірна категорія” у сучасній лінгвістиці.
Становлення і розвиток мови завжди відбувається в мовленні, не виняток у цьому сенсі і процес
словотворення. У мовленні постійно працює механізм дериваційної редукції, який дозволяє сконденсувати
речення без суттєвих втрат інформації [Мартинов 1982:130]. Така парадигматична трансформація (ПТ)
переходить у семантичну конденсацію (СК), що в свою чергу, супроводжується дериваційним процесом (ДП),
який протікає відповідно до існуючих або потенційно можливих словотвірних моделей (СМ):
МДР=ПТ+СК+ДП.
Будь-який процес номінації починається з утворення двокомпонентної одиниці (означення й
означуваного). Соціально-психологічні причини виникнення двокомпонентної одиниці такі: нову реалію у
відомій ситуації людина протиставляє відомій, тій, що зазвичай виступала в цій ситуації, й у відповідності до
цього переносить на нову реалію назву старої, ускладнюючи її модифікатором, що сформувався у
предикативному ядрі речення, котре відтворює дану ситуацію. При номінації нова номінативна одиниця
зберігає інтегральну ознаку старої. На кінцевому етапі двокомпонентна одиниця конденсується в
однокомпонентну (універбізується) і стару лексему репрезентує відповідний словотворчий засіб.
Таким чином, будь-який дериваційний процес, будь-яке утворення нової лексеми відбувається за
загальним принципом розвитку від дво- до однокомпонентності.
Якщо в традиційному афіксальному словотворі, як уже зазначалося, дериваційні процеси – це
умотивовані поєднання твірної основи і словотворчого форманта, то з позицій семантичного синтаксису вони
ґрунтуються на складних взаємозв’язках предикатних і непредикатних знаків семантично елементарних речень,
які самостійно або в сполученні з іншими семантично елементарними реченнями трансформуються в реальні
деривати. Поява більшості з них зумовлюється відповідною семантико-синтаксичною позицією у структурі
речення. Дериваційний процес починається саме з переведення базової синтаксичної одиниці у відповідну
семантико-синтаксичну позицію [Мартинов 182:133]. На другому етапі перетворень відбувається вибір
елементів із групи означення й означуваного, а на третьому (завершальному) етапі – кореляція означення й
означуваного з відповідними лексичними і словотворчими морфемами та створення слова [Мартинов 182:134].
Вибір саме основної одиниці синтаксису – речення – вмотивовано тим, що спосіб організації семантики
та її втілення у формально-граматичній структурі найпоказовіше відображається реченням. У семантичній
структурі речення основна, організуюча роль відводиться значенням предиката, оскільки він визначає кількість
непредикатних аргументів і характер їх семантичних функцій. Його центральна позиція в структурі семантично
елементарного речення, здатність супроводжуватися певною кількістю аргументів свідчать про більш
загальний характер значень предиката, ніж значень аргументів, що поширюють значення предиката.
Семантичні функції аргументів породжені валентністю предикатів дії та стану семантично елементарного
речення [Безпояско 1978:4,6].
Дериваційний афікс як формальний представник компонента семантичної структури елементарного
речення – предиката або аргумента, який він заміщає, у формально-граматичній структурі деривата є
формально-граматичною (поверхневою) репрезентацією певного типу семантичної структури.
Словотвірне ядро іменників формують категорії зі значенням власне-предметності, що корелюють із
семантичними позиціями іменникових компонентів у семантично елементарних простих реченнях. Це категорії
суб’єкта дії, об’єкта дії, адресата, інструменталя й локатива.
Інструменталь розглядається як специфічний тип денотативного значення, зумовленого ситуацією, у
системі поняттєвих величин, об’єднаних за ознакою субстанціальності [Філлмор 1981:517]. Словотвірна
категорія інструментальності виявляє тісні зв’язки із синтаксичною структурою мови: позиція інструментальної
синтаксеми є вихідним пунктом формування іменників-інструментаріїв. Мінімальна семантична структура
інструментальної ситуації вимагає предиката, суб’єкта дії, об’єкта дії та інструмента, який виконує функцію
посередника між суб’єктом і об’єктом у конкретній дії і на рівні семантико-синтаксичної структури речення
виступає предметним компонентом, підпорядкованим предикатові [Мурзіна 1996:517]. Для формування
суфіксальних іменників з інструментальним значенням самодостатніми є два компоненти із значеннями
предиката та інструменталя базового семантично елементарного речення. Суб’єктний і об’єктний компоненти
базового семантично елементарного речення лишаються не реалізованими. Це спричинилося до того, що в
українській мові деривати із значенням знаряддя та засобу дії ґрунтуються лише на одній акцентованій ознаці –
предикатній, на відміну від інших похідних іменників, сформованих у непредикатних семантико-синтаксичних
позиціях речення.
Займаючи в реченні периферійну формально-синтаксичну позицію, аргумент-інструменталь виконує
функцію слабкокерованого придієслівного другорядного члена речення і супроводжує основні іменникові
компоненти [Вихованець 1992:127].
Основним морфологічним варіантом нецентральних семантичних функцій знаряддя і засобу дії є орудний
відмінок і неспеціалізовані сполуки родового, знахідного, місцевого відмінків з прийменниками, для яких ця
функція є вторинною. Уживання прийменниково-відмінкових форм у реченнях з інструментальними
відношеннями створює ґрунт для додаткових локативних відтінків значення: забивати молотком цвяхи,
молотити цепом зерно, очищати насіння тріскачкою, вистрелити із револьвера, подивитися в бінокль, терти
на тертці, передавати по радіо, кататися на велосипеді. Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

409
Спільне інваріантне значення інструменталя у назвах знарядь і засобів дії формується на основі
однойменних відношень між компонентами семантичної структури.
Відповідно до варіантів інструментальної синтаксеми у межах іменникової словотвірної категорії
інструментальності виділяються деривати на позначення знарядь і засобів дії, отже, інструментальна
синтаксема репрезентує два типи предикатно-аргументних відношень, на основі яких вичленовуються її
семантичні варіанти: варіант знаряддя дії і варіант засобу дії. Деривати на позначення знаряддя дії називають
конкретні неживі предмети, за допомогою яких виконується дія та які використовуються для успішного
завершення дії. Похідні зі значенням засобу дії також є найменуваннями неживих предметів, за допомогою
яких реалізується дія, які використовуються як допоміжний матеріал для виконання дії або з яких щось
виготовляють.
За обсягом лексичних значень найчисленнішою є варіантна функція знаряддя дії: молоток, різець, ручка.
Центр її складають іменники, що називають предмети, призначені для виконання фізичної дії. Іноді,
розширюючи лексичний набір назв конкретної предметності, орудний відмінок позначає поняття, ситуації, які в
ролі знаряддя сприяють виконанню дій: «Бджола жалить жалом, а чоловік словом».
Серед назв засобів дії виділяється група іменників із семою «засоби пересування і переміщення»:
автомобіль, велосипед, віз, літак, мотоцикл, пароплав. Наступну групу назв засобу дії утворюють іменники із
спільною семою «засоби передачі і зв’язку»: радіо, селектор, телебачення, телеграма, телетайп, телефон.
Функція допоміжного матеріалу відтворюється іменниками, що називають конкретні предмети, речовини,
рідини: амідопірин, завіса, запона, кришка, мотузок, настоянка, покривало, покрівля, ремінець, сповиття,
чорнило [Безпояско 1993:36, 37, 38].
Різні семантичні варіанти (знаряддя дії і засобу дії) відповідно до варіантів інструментальної синтаксеми
у межах іменникової словотвірної категорії інструментальності творяться на основі різних типів семантично
елементарних простих речень з аргументом-інструменталем.
У колі похідних іменників зі значенням інструментальності переважна більшість дериватів виступає як
наслідок згортання семантично елементарного простого речення типу П(дія)+Аоб.+Аінстр., яке є мінімально
достатнім для вмотивування їх формально-граматичної структури. Найпоширеніші словотвірні типи іменників
становлять похідні, поверхневі структури яких репрезентують: 1) предикат (корінь/основа) + аргумент-
знаряддя/ засіб (дериваційний суфікс); 2) аргумент-об’єкт (корінь/основа) + аргумент-знаряддя / засіб
(дериваційний суфікс); 3) предикат (корінь/основа) + аргумент-об’єкт (корінь) +аргумент-знаряддя / засіб
(дериваційний суфікс) [Мурзіна 1996: 65].
Найповніше відбивають структуру інструментальної ситуації деривати, утворені відповідно до моделі
П(дія)+Аоб.+Азнар./зас.: бронхорозширювач, громопозначник, картоплесортувалка, касетотримач, льодоріз,
міноноска, накипоутворювач, піскомийка, ракетоносець, соковарка, струмопереривник, струмоподавач.
Складні іменники цього типу у формально-граматичній структурі об’єднують семантичні компоненти, які
характеризують інструмент стосовно дії, учасником якої він виступає, і об’єкта, на який спрямовано дію.
Вихідною конструкцією для префіксально-суфіксальних іменників зі значенням засобу дії виступає
трикомпонентне семантично елементарне просте речення типу П(дія)+Азас. +Алок.; у складі якого локативна
синтаксема виражає домінантну ознаку інструмента дії, вказуючи на його місцезнаходження. Локативна
синтаксема характеризується наявністю у її структурі локативного дієслівного постфікса [Вихованець
1992:130], який на етапі семантико-синтаксичної конденсації, змінюючи позицію, набуває статусу префікса у
формально-граматичній структурі похідного слова: заколесник, заплічник, надґратниця, наголовач, нагрудник,
надрешітка, наперсток, обніжок, обніжжя, підручник (техн. підставка), підп’ятник, підсідельник, поручень,
поруччя, черезсідельник.
Суттєві характеристики знаряддя або засобу дії – акцентовані у висловленні постійні ознаки предмета або
дії, що виконуються за допомогою певного інструмента, – закріплюються у формально-граматичній структурі
деривата у вигляді предикатного компонента і словотворчого форманта у функції інструменталя:
бомбардувальник, вантажівка, гладилка, загортач, морозивниця, сортувалка, пробійник, упряж. Якщо для
мовця важливою є об’єктна характеристика інструмента, іменник фіксує лише аргументні компоненти
семантичної структури речення – об’єкт та інструменталь: борозник, вафельниця, димар, копичник, тортівниця,
часничниця, шашличниця, шумівка.
В основу номінації дериватів з інструментальним значенням може бути покладено як суттєву
характеристику результатив: блокування, заземлення, зчеп, зчеплення, кріплення, освітлення, підбій,
пришвидшення, регулювання.
Основою творення ряду іменників зі значенням знаряддя й засобу дії виступають підрядні іменникові
словосполучення, що є продуктом згортання семантично ускладнених простих речень. Такі словосполучення
формуються на основі речень і функціонують у їх складі. У процесі семантико-синтаксичної конденсації
опорний (іменниковий) компонент словосполучення втілюється у дериватор з інструментальною функцією у
формально-граматичній структурі слова: багатолемішник, дрібнокаліберка, короткохвильовик, малолітражка,
плоскодонка, чотириполюсник, шестишаговик.
Активізація вивчення смислової сфери мови шляхом дослідження способу організації семантики та її
втілення у формально-граматичній структурі речення дало змогу застосувати семантико-синтаксичний критерій ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15
410
виділення словотвірної категорії, що позначилося на розширенні означуваної поняттєвої бази терміна
«словотвірна категорія» у сучасній лінгвістиці.
Комунікативно зумовлена словотвірна деривація підлягає дії механізму дериваційної редукції
(парадигматичної трансформації), що завершується семантичною конденсацією, яка обов’язково
супроводжується відповідним до існуючих (потенційних) словотвірних моделей дериваційним процесом.
Семантико-синтаксична позиція і значення відповідної синтаксеми у власне-семантичній структурі
елементарного речення зумовлює іменникові словотвірні категорії непредикатного типу.
Словотвірна категорія інструменталя зумовлена семантико-синтаксичною інструментальною
іменниковою позицією в структурі базового семантично елементарного речення, яке членується на означуваний
і означальний компоненти. Семантичного акцентування найчастіше зазнає предикатна (рідше – об’єктна або
локативна) ознака означального компонента, котра кладеться в основу найменування знаряддя або засобу дії.
У процесі згортання речень або словосполучень у реальне слово “організуючих властивостей набуває
семантичний компонент зі значенням інструментальності, який представлений у формально-граматичній
структурі дериватів” [Мурзіна 1996:66] словотворчими суфіксами із семантико-синтаксичною функцією
інструменталя.
Прості і складні іменники на позначення знарядь і засобів дії утворюються на основі різних типів
семантично елементарних простих речень з аргументом-інструменталем або похідних іменникових
словосполучень, що функціонують у складі речення.
Визначальною особливістю дериватів із семою інструментальності є вторинний, похідний характер їх
семантичних функцій, оскільки назви знарядь і засобів дії є вторинними щодо особи-діяча в актах деривації.
Об’єктивна залежність між реаліями навколишнього світу – діячем та інструменталем – певною мірою
знаходить відображення в граматичних формах: взаємодія значень агенса й інструмента дії виявляється у
можливості функціональних зміщень інструментальної синтаксеми у суб’єктну позицію, а також у
суфіксальному словотворенні: переважна більшість назв знарядь і засобів дії відтворює морфологічну будову
найменувань діяча, але при іншій семантичній наповненості.
Категорія інструментальності, виявляючи певну спільність із категорією діяча щодо словотворчих
ресурсів і механізмів конденсації, має ряд специфічних історично сформованих особливостей.
Семантичну функцію знаряддя виконують суфікси семантичної предметності, які репрезентують у
формальній структурі іменників непредикатний аргумент із значенням знаряддя. Співвідношення формально-
граматичної та семантичної структури іменників із значенням знаряддя дії має симетричний вигляд: обидва
компоненти елементарного речення – П(дія) і Азнар. – представлено у дериваті з інструментальним значенням.
Зазнає змін лише характер зв’язку компонентів предикатно-аргументної структури: організуючу роль
відіграють суфікси, предикат визначають ознаки-характеристики знаряддя. Суфікси – формальні представники
значень непредикатних аргументів – виконують функцію заміщення, що є основною функцією суфіксів
семантичної предметності.
Словотвірні категорії є надскладними одиницями граматики: з одного боку, «вони апелюють до
позамовної дійсності, виявляючи зв’язок з лексичним рівнем», з другого боку, «спрямовані у внутрішню
структуру мови, оскільки формування їх відбувається на синтаксичній основі, відповідно до чинних
словотвірних моделей і за допомогою наявних у мові морфемних засобів». Утворюючи систему
протиставлюваних за семантикою й набором дериваційних афіксів, словотвірні категорії іменника перебувають
у стані тісної взаємодії, що виявляється у функціонуванні морфологічно еквівалентних дериватів з різним
значенням або у виникненні похідних синкретичної (ускладненої) семантики [Мурзіна 1997:53].
Подальше вивчення особливостей механізму формування словотвірної категорії інструменталя як
самостійної категорії непредикатного типу дозволить визначити дистрибутивні характеристики, взаємодію,
особливості твірної бази, явище ізофункціональності типових і нетипових виразників цієї семантико-
синтаксичної функції.

Література
Безпояско 1978: Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.: Наукова думка,
1978. – 211 с.
Безпояско 1993: Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови.
Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.
Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наукова
думка, 1992. – 224 с.
Городенська 1994: Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій // Мовознавство. –
1994. – №6. – С.22-28.
Ковалик 1961: Ковалик И.И. Вопросы словообразования имен существительных восточнославянских
языков в сравнении с другими славянскими языками. – АДД: Львов, 1961. – С. 11.
Ковалик 1987: Ковалик І.І. До питання про поняттєві і мовні категорії // Мовознавство. – 1987. – № 1. –
С.16 – 20.
Ковалик 1958: Ковалик І.І. Питання слов’янського іменникового словотвору в східнослов’янських мовах
у порівнянні з іншими слов’янськими мовами. Ч.І. – Львів: Вид-во Львівського університету, 1958. – 154 с. Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

411
Ковалик 1980: Ковалик І.І. Про лінгвальні категорії, їх властивості і види // Мовознавство. – 1980. – № 5.
– С. 10-13.
Манучарян 1981: Манучарян Р.С. Словообразовательное значение и формы в русском и армянском
языках. – Ереван, 1981. – С. 201 – 202.
Мартинов 1982: Мартынов В.В. Категории языка: Семиологический аспект. – М.: Наука, 1982. – 192 с.
Мурзіна 1997: Мурзіна Л.А. Взаємодія словотвірної категорії інструментальності та інших словотвірних
категорій іменника // Актуальні проблеми граматики. Збірник наукових праць. – Вип. 2. – Кіровоград: КДПІ,
1997. – С. 53 – 56.
Мурзіна 1996: Мурзіна Л.А. Словотвірна категорія інструментальності у її зв’язках із синтаксичною
структурою мови // Мовознавство. – 1996. – № 2-3. – С.64-67.
Словотвір СУЛМ 1979: Словотвір сучасної української літературної мови. – К.: Наукова думка, 1979. –
С. 34.
Філлмор 1981: Филлмор Ч. Дело о падеже открывается вновь // Новое в зарубежной лингвистике. – 1981.
– Вып.10. – С.517.

This article is devoted to the study of mechanism for formation word-building category set of instruments from a
position of semantic syntax. Developing aspect of word-building is very actual now as far it gives an opportunity to
accomplish the complex approach to interpretation of language units.
Keywords: word-building category set of instruments, independent category of nonpredicate type.
Надійшла до редакції 28 вересня 2006 року.