У статті розглядаються засоби граматичної й лексичної когезії та елімінація, функціонування яких у
художньому тексті забезпечує його зв’язність як основну ознаку цілісної текстової величини.
Ключові слова: граматична когезія, лексична когезія, елімінація, заміщувально-вказівна лексика,
лексичний повтор.

Займаючи вершинну позицію в ієрархії мовних одиниць, текст характеризується власною системою
міжреченнєвих зв’язків, смислових відношень та відповідними засобами їхньої реалізації. Послаблення
доцентрових тенденцій у розвитку лінеарної структури речення позначається на способах організації текстових
величин й на відборі різнорівневих мовних засобів, актуалізація яких є гарантом цілісності й зв’язності тексту.
Визначення тексту І.Р. Гальперіним як витвору мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю,
© Пац Л.І., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

454
об’єктивований у вигляді писемного документа, літературно опрацьований відповідно до різновиду документа,
витвору, що складається з нафразних єдностей, об’єднаних різними типами лексичного, граматичного,
логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність [Гальперин 1981,
с.18] стало класикою текстової лінгвістики й досить вичерпно окреслює коло проблем, що вимагають якщо не
нагального розв’язання, то хоча б чіткої постановки. У цьому ракурсі гідними уваги постають зовнішні засоби
організації тексту, їхня варіативність, вплив на внутрішньотекстові міжреченнєві зв’язки, що є перспективним з
огляду репрезентації ними формальної й змістової зв’язності тексту, що й визначило мету й завдання
пропонованої статті.
Визначальне місце зв’язності у системі текстових категорій зумовило посилений інтерес до неї як
вітчизняних, так і зарубіжних мовознавців, а відповідно спричинило термінологічні й змістові параметри як
самого поняття зв’язність, так і реєстру текстових категорій. На з’ясування сутності тексту й вичерпного
комплексу загальнотекстових категорій спрямовували зусилля В.В. Виноградов, О.О. Шахматов,
О.М. Пєшковський, І.Р. Гальперін, В. Дресслер, М.А.К. Холлідей, А.П. Загнітко, К. Кожевникова й багато
інших учених, що й до сьогодні не призвело до їхнього викінченого опису, оскільки розгляд текстових
категорій здійснюється в різних аспектах (лінгвістичному, літературознавчому, культурологічному тощо) з не
завжди послідовним урахуванням самої специфіки системності тексту, його синтетично-аналітичного статусу в
мовленнєвій комунікації [Загнітко 2001, с.474].
Незаперечною при цьому постає кваліфікаційно-деференційна сутність категорії зв’язності, що
функціонує в субкатегоріях когезії й когерентності (за В. Дресслером), чи зовнішньої й внутрішньої злитості (у
К. Кожевникової). Змістова зв’язність художнього тексту на формальному рівні репрезентується конкретними
мовними одиницями, а відтак когезія й когерентність є формально-граматичним і семантичним аспектами
одного явища – текстової величини.
Під когезією зазвичай розуміють особливі види зв’язку, що забезпечують континуум, тобто логічну
послідовність (темпоральну і (або просторову), взаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій [Гальперин
1981, с.74] і можуть бути як граматичними, так і лексичними. Активно представленим виявом граматичної
когезії в художньому тексті є референція – семантичне відношення між мовними одиницями, коли семантична
інтерпретація однієї з них здійснюється шляхом співвіднесення з референтним значенням іншої [Холлидей
1979, с.110]. Другий компонент опозитивної пари при цьому виконує заміщувально-вказівну функцію,
постаючи засобом зв’язку окремих реченнєвих утворень у надфразну єдність. У такому складному
синтаксичному цілому зазвичай реалізується послідовний, ланцюговий, текстотвірний синтаксичний зв’язок:
Ні, Саня не хоче розказувати казку. Тепер вона старша над ним, тепер її сила й влада. Але їй хочеться, щоб
Гринь прохав її, їй любо безустанку відчувати, обмацувати цю силу, бачити владику на колінах перед собою
(В.Винниченко. “Віють вітри…”). У наведеному уривку послідовне відтворення подій відбувається як шляхом
анафоричної текстуальної референції (Саня, вона, її, їй), так і шляхом катафоричної (над ним – Гринь), менш
уживаної в художньому тесті. Обидва способи референції в межах речення частіше забезпечують
внутрішньореченнєвий синтаксичний зв’язок предикативних частин, рідше виявляють себе через
напівпредикативний реченнєвомодифікуючий. Пор.: Ніч, крізь яку вони їхали з “трофейним” майором,
потопала в чорних потоках дощу, […] (П.Загребельний. Юлія, або Запрошення до самовбивства). Вона ж,
Іпатія, переповідає те, чого навчили інші, те, що вона переосмислила й доповнила (О.Романчук. Слід
Мнемозіни).
Текстуальна референція як різновид граматичної когезії реалізує міжреченнєві синтаксичні зв’язки й,
маючи формальними репрезентантами займенникові форми особової, присвійної та вказівної семантики,
прислівники займенникового походження та лексеми з семою порівняння чи зіставлення, забезпечує зв’язність,
формальну, а відтак і змістову, текстового утворення. Найпродуктивнішим засобом текстової референції
постають займенникові слова, узвичаєною для яких є постпозиція щодо заміщуваної лексеми. Постопорне
речення не є семантично достатнім, що активно налаштовує його на попередній контекст: Тепер вдома на селі
Одісей раптом відчув, що все йому тут водночас і близьке, й чуже. Він почував себе чужинцем серед своїх, на
душі було зимно й порожньо його ніщо не цікавило, він і не хотів нічим займатися, і не міг (Ю.Покальчук.
Одісей, батько Ікара); Автовокзал замовкав лише тоді, коли хриплячий і кумкаючий динамік сповіщав про
чергове прибуття автобуса. Він стихав, і люди відразу ж поновлювали гармидер, лайки, сновигання туди-
сюди, заважаючи один одному (А.Кокотюха. Шлюбні ігрища жаб). Особова референція не має обмежень щодо
категорій істоти / неістоти, загальної / власної назв: заміщувальна функція займенникових слів реалізується у
стосунку до будь-якого граматичного розряду іменників. Такого ж висновку доходимо й при аналізі референції,
репрезентованої вказівними та присвійними займенниками, що виявляє себе пасивніше порівняно з особовою:
Лише за мостом, коли коні пішли повільною ходою під гору, Опанас несподівано заспівав. Голос його був
м’який, басовитий, здавалося линув з самого серця (В.Кучер); На скелястому підвищенні, яке зі сходу
підступало до самого моря, розкинулося багатолюдне місто. Його стародавня частина, заснована ще
фінікійцями, лежала на острові Ортигія (О.Романчук. Останній винахід Архімеда). Наявність у реченні
прономінативів є свідченням його синсемантичності й налаштованості на текст, що безпосередньо або через
надфразні єдності постає репрезентантом цілісного змісту. Розділ VI. Лінгвістика тексту

455
Референція як вияв текстової когезії здійснюється й шляхом включення прономінативних адвербіативів,
що є гарантом зв’язку постопорного речення з базовим у межах тексту. На тлі синтаксичних інновацій
сучасного прозового тексту прономінативна й адвербіативна референція є традиційним засобом формування
смислової й граматичної цілісності, що забезпечує поступальний, почасти оповідний характер текстових
величин. Прислівники займенникового походження, функціонуючи як в статичних, так і динамічних описах,
зазвичай є компонентами постпозиційних речень: По якімсь часі вся валка спустилась на дно глибокого
розпадку. Там панувала півтемрява і прохолода (І.Багряний. Тигролови); Григорій аж схопився. Захвилювався.
Вп’явся молодим зором геть за падь, на стежку. Але там було порожньо (Там само); То чудесний, дивний
палац. Впущені туди метелики стають з білих кольоровими, і, напевне, гарно там бавляться (І.Багряний. Сад
Гетсиманський).
У функціональному аспекті референція, представлена займенниковими й прислівниковими лексемами,
співмірна: лінеарне продовження речення визначається смисловою цілісністю складників надфразної єдності за
умови виконання прономінативами й адвербіативами функцій зв’язку й заміщення.
До граматичної текстової когезії залучають також субституцію та еліпсис. Ґрунтовно проаналізовані
М.А.К. Холлідеєм і Р. Хасаном в англійській мові, вони співвідносяться як загальне / часткове: заміна одного
елемента тексту іншим (напр., іменна субституція – one, ones, same; дієслівна – do) є власне субституцією, а
еліпсис – особливий різновид нульової субституції [Холлидей 1979, с.111-113]. В українській мові не видається
можливим говорити про субституцію та еліпсис як граматичні різновиди когезії з ряду причин. По-перше,
заміщувально-вказівними лексемами в східнослов’янських мовах є лише прономінативи та адвербіативи, що
репрезентують референцію; по-друге, граматична будова простого українського речення виключає обов’язкову
присутність допоміжного дієслова; по-третє, змістові параметри поняття “еліпсис” в англійській і українській
мовах не збігаються. В англійській еліпсис виявляє себе в типовому контексті “питання – відповідь”, у прямій і
невласне прямій мові, в реченнях, об’єднаних паратаксисом чи гіпотаксисом [Холлидей 1979, с.113], що в
українській зазвичай кваліфікується як контекстуальна чи ситуативна неповнота речень. В українській мові під
еліпсацією мається на увазі пропуск структурно й енергетично значущого компонента, який зумовлює
ранжування аргументів, їх статус [Загнітко 2001, с.489], еліпсований компонент при цьому не має формального
вираження в пре- чи постпозиційному контексті. Все це й визначає центральну і єдино можливу позицію
референції в межах граматичної когезії цілісного тексту, а еліпсис українського речення, на нашу думку, на
рівні з іншими виявами структурно-семантичної неповноти та членованості висловлювання є одним із способів
організації цілісного тексту, що вимагає окремого дослідження.
На межі граматичного й лексичного різновидів когезії перебуває елімінація, під якою розуміється
усунення відомого чи невідомого з граматично або стилістично значущою метою, внаслідок чого витворюється
функціонально відмінна синтаксична одиниця, маркована внутрішньотекстовою висхідною або спадною
валентністю [Загнітко 2001, с.488]. Елімінація постає засобом розгортання лінеарної структури речення
зазвичай у правобічному напрямі.
Прагматикою тексту й суб’єктивною модальність зумовлюється посилення елімінації відповідним
способом або/і засобом організації тексту, на відміну від елімінації в окремо взятому речення. Елімінація як
спосіб організації тексту виявляє себе в тому, що відсутній у базовому реченні компонент виявляє себе на
формально-граматичному рівні постопорного. Елімінація в межах надфразної єдності найактивніше
реалізується при наявності дієслівних форм, валентністю яких передбачена об’єктна синтаксема: Якщо
раптом… я б не хотів, але якщо так трапиться, що тобі знадобиться… Все про цю телекомпанію
(Я. Дубинянська. Лялька на гойдалці); адвербіальна синтаксема причинового змісту: У голові Петрові
помутилося. І від жалю. І від гіркоти на душі. І від болю власної рани, від гарячки, яку він мав теж, але якій
досі протистояв силою волі (І.Багряний. Огненне коло); Я стрімголов кинулася до блискучих надр
супермаркету, забороняючи собі озирнутися… Бо я була з Ромі (Я.Дубинянська. Лялька на гойдалці).
Елімінований у базовому реченні компонент у постпозитивному може реалізовуватися варіантно: Я прийшла
сюди, бо я мушу знати. Щоб убезпечити Ромі й себе (Там само). Попри семантично-синтаксичну
налаштованість дієслова знати на постопорний компонент об’єктного змісту, елімінований у базовому реченні,
у наступному він реалізується предикативною частиною із значенням причини. У подібних конструкціях
водночас виявляється тенденція до розгортання лінеарної структури речення шляхом членування єдиного
семантико-синтаксичного цілого, а отже йдеться про синкретизм сучасних мовних явищ, що виявляє себе в
суміщенні елімінації й парцеляції.
Поруч з референцією й елімінацією як способами реалізації зовнішньо-реченнєвих зв’язків активно
виявляє в себе художньому тексті лексична когезія. Організуючи текст лексико-семантичними засобами мови,
що правомірно співвідносяться й з іншими мовними рівнями, лексична когезія видається нам вершинною у
видовій ієрархії когезії.
Зовнішні засоби організації зв’язку, що є репрезентантами лексичної когезії, представлені лексичними
повторами, експресивно-видільна функція яких реалізується як у межах речення, так і у межах мікротексту.
Пор.: Він не знав ніяких богів, крім жінки, якою був зачарований навіки, він творив для себе у цій жінці Бога,
насправді ж творив себе Богом для неї, для них, щоразу вбиваючи їх тільки своїм доторком, бо кожен хто ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

456
вбиває Бога, сам стає Богом, і хто творить Бога, теж стає Богом, а тоді рано чи пізно неминуче відомщення
(П.Загребельний. Юлія або Запрошення до самовбивства); Три роки – це багато. Бо це ж не просто три роки
лінійного ньютонівського часу. Три роки війни – вважай, часова безконечність, справжній часовий жах (Там
само). Винесення повтору за межі базової конструкції служить, по-перше, засобом смислової актуалізації, по-
друге, експресивізує текст, і, нарешті, визначає спосіб організації надфразної єдності шляхом семантико-
синтаксичного членування цілісного висловлення на фрагменти.
Запропоноване С.І. Гіндіним визначення повтору як певної сукупності семантичних ознак [Гиндин 1977,
с.350] уможливлює включення до лексичного повтору різнорівневих мовних одиниць. За характером
лінгвістичного вираження повторів нам видається правомірним їхній поділ на тотожні, нетотожні та повтори із
синтаксичним поширенням. При тотожному повторі кількаразово уживаний компонент формальними засобами
свого вираження має:
1) кореневу морфему, яка в різному афіксальному оточенні є повтором основного компонента
лексичного значення ряду однокореневих слів: А весна, ой, підсувалася! От-от уже зовсім близько десь
дихала. Та так часом дихала, що аж ніч трусилася від її подихів (В.Винниченко. “Гей, не спиться…”); Та не
проста була та кішка, а тримасна: жовте, чорне і біле. А кішка на три масті щастя приносить (Там само).
Лексична когезія у художньому мікротексті може виявитися як повтор тотожних афіксальних лексем,
визначальною для яких постає функція смислової актуалізації й створення додаткових конотативних відтінків.
Такий різновид тотожного лексичного повтору є периферійним порівняно з кореневим, бо відбувається повтор
додаткових емоційно-смислових відтінків, а не основного змісту: Зінь – дуже слухняний та лагідненький. Він
майже ніколи не сперечається, ні з ким не свариться, не верещить, не пацає ногами. А тим часом добивається
всього, чого хоче. І тільки тим добивається, що дуже ласкавенький. Так же бо сумирненько схиляє голівку до
плеча, так щиро-щиро дивиться чорненькими хитрими оченятами, так ласкавенько посміхається, що
просто-таки соромно відмовити йому (В.Винниченко. “Гей, хто в лісі, обізвися…”).
2) самостійне чи службове слово, що кількаразово повторюється в художньому мікротексті, уживаючись
у післябазових реченнях без будь-яких формально виражених семантичних та синтаксичних нарощень: І мені
раптом стало цього досить, бо я був з ними разом, а тут всі на мене накинулись, я встав і кажу – Я пішов
додому. І пішов. Ну, і пішов (Ю.Покальчук. Одісей, батько Ікара). Такий різновид лексичного повтору як спосіб
організації текстових величин фактично не є способом розгортання лінеарної структури речення й не виводить
внутрішньореченнєві зв’язки в площину зовнішньореченнєвих. До того ж значно менше функціональне
навантаження порівняно з повтором із синтаксичним поширенням теж знижує уживаність повторів окремих
слів;
3) словосполучення чи речення, повтор яких простежується як у межах одного складного синтаксичного
цілого, так і поза ним, що забезпечує лексичну когезію у межах ширшого контексту: а) Відігнавши худобу геть-
геть за Копанки, вони сходяться посередині між двома чередами, виймають з торби хліб, розв’язують із
хустинки бублики і починають обідати. В одній руці шматок хліба, вмоченого в сіль, рудого, як кізяк, а в другій
– рожевенький та білесенький бублик.
Раз хліба, раз бублика. Раз хліба, раз бублика. Оце так обід! (В.Винниченко. “Гей, ти, бочечко…”);
б) Марія намагалася бути веселішою, більше говорила. Часто у різних справах зверталася до Одарки,
як до старшої.
Марія намагалася бути веселішою, більше говорила. Одарці дещо не до вподоби, що Марія занехаяла
старосвітські звичаї і не вбиралася до шлюбу, як це було прийнято, але такі вже настали часи (У.Самчук.
Марія). Експресивно-видільна функція повторів речень є виразнішою порівняно з повторенням тотожних
морфем чи слів.
Структурно й семантично різноманітнішими в художньому тексті постають нетотожні повтори, які
функціонують як ряди синонімічних слів, антонімічні пари, родо-видові чи тематичні групи тощо.
Найчастотнішим виявом лексичної когезії є уживання синонімічного ряду, структура якого формально
розірвана перебуванням у складі двох чи більше реченнєвих синтагм: Колісниця зупинилася на краю майдану,
не в силі пробитися крізь тужавий натовп. Скориставшись мимовільним ваганням і розгубленістю вороже
настроєної юрми, Іпатія владно піднесла правицю вгору, готуючись мовити до обурених і наструнчених проти
неї (О.Романчук. Слід Мнемозіни). Специфіка художнього тексту робить можливим частотне уживання
парафраз як формальних засобів забезпечення зв’язності в межах складного синтаксичного цілого: Тим часом
річкове створіння, що принадністю мало чим відрізнялося від справжніх жінок, продовжувало існувати.
Русалка знову нахилилася до води і обхлюпувала собі тіло (О.Жовна. Кульгава русалка); Більмом на оці стала
фортеця руська чужинським завойовникам. Чого вони не робили, аби здолати кам’яну твердиню
(О.Романчук. Гуцульська легенда). Стилістична відзначеність парафраз часто використовується задля
створення комічного ефекту, як-от: Ось майнула серед кущів золоточервона стрічка, як блискавка. Перша
горжетка на вас іде (Остап Вишня. Лисиця). Причому домінанта синонімічного ряду, позбавлена стилістичної
маркованості, є назвою гуморески, а самі компоненти ряду функціонують впродовж всього твору, постаючи
гарантом його смислової зв’язності.
Лексична когезія у текстах художнього стилю репрезентується також й антонімічним парами, члени яких
у структурі свого лексичного значення містять спільні компоненти (окрім тих, за якими протиставляються), що, Розділ VI. Лінгвістика тексту

457
власне, й забезпечує їм місце у парадигмі нетотожних лексичних повторів: Мелодія була сумна, мов очі старого
цигана. І лиш чоботи у нього блищали радісно, як у передчутті дороги (Я.Лижник. Четверо за столом).
Порівняно з синонімами, антоніми як засіб міжреченнєвого зв’язку уживаються значно рідше, бо зазвичай
лежать в основі антитези, функціонування якої, як правило, простежується в межах речення, а не надфразної
єдності.
Однією з ознак художнього тексту є залучення до парадигми засобів лексичної когезії одиниць, що
складають одну родо-видову групу, входять до одного лексико-семантичного поля чи є компонентами
тематичної групи. Зауважимо, що тематичне угрупування слів найчастіше забезпечує смислову зв’язність
контексту: Перетнувши грабовий ліс, вони заглибились у соснах. Десь перегукувалися люди. З корзиною білих
грибів і сироїжок ішла жінка. Згодом зустріли чоловіка з відром опеньок. А їм не траплялося жодної губ’яки
(В.Даниленко. Чорні хрящі). Функціональне навантаження аналізованого когезійного засобу в художньому
тексті виявляється в смисловій актуалізації, тоді як у текстах іншої стильової приналежності це не є
першорядним завданням.
Тенденції сучасного українського синтаксису, спрямовані на розрив внутрішньореченнєвих зв’язків
шляхом членування цілісного висловлення, надають прозовому тексту асинтагматичності. Уникнути
фрагментарності, зберегти цілісність і зв’язність тексту вдається за допомогою визначального на сьогодні
лексичного повтору із синтаксичним поширенням, який коректніше вивести за межі як тотожного, так і
нетотожного повторів з ряду причин: посилену експресивність, підвищену змістову актуалізацію, прирощення
додаткових смислів, іноді вагоміших за сам повтор, тощо. Специфічною ознакою цього різновиду когезії є його
співмірність із сегментованими конструкціями: Марія посилала далі посилки. Посилала і відповіді чекала.
Чекала довго і вперто. Вперто виглядала пошту (У.Самчук. Марія). У наведеному контексті синкретично
виявляють себе лексичний повтор із синтаксичним поширенням і членування як спосіб організації тексту, коли
нарізно оформлені конструкції тільки сукупно витворюють цілісний зміст. Текстотвірний потенціал таких
структурувань найвиразніше виявляє себе у невеликих за обсягом прозових текстах, коли повтор зазнає
поширення і входить до складу членованих конструкцій впродовж усього розвитку сюжетної лінії. Таким є
оповідання Ю.Покальчука “Перехожий”, де кожен абзац починається або закінчується словами “Я довго йду”,
що поступово “обростають” глибшим смислом, деталізуються: Я довго йду до відчуття твого тіла, до
відчуття завершеності, наповненості, закінченості, єднання, якого я прагну над усе. Це прагнення проймає
мене. Я вже давно йду, втомлений подорожній, що не знає чи далеко ще до кінцевої мети, […] Я давно й довго
йду до тебе, втомлений подорожній, який не знає кінця свого шляху […] (Ю.Покальчук. Перехожий). Більше
половини всіх повторів художнього тексту – це повтори із синтаксичним поширенням, експресивно-видільна
функція і текстотвірний потенціал яких є їхніми визначальним рисами.
Аналізуючи когезію, ми доходимо висновку, що в художньому тексті зовнішні засоби зв’язку
репрезентують граматичну когезію (найчастіше у вигляді референції), лексичну когезію (в усьому розмаїтті
лексичних повторів) та елімінацію, що перебуває на межі між ними. Перспективи дослідження полягають у
з’ясуванні місця когезії з-поміж інших текстових категорій і визначенні площин перетину засобів реалізації цих
категорій у художньому тексті.

Література
Гальперин 1981: Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981. –
139с.
Гиндин 1977: Гиндин С.И. Советская лингвистика текста. Некоторые проблемы и результаты (1948 –
1975) // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. – 1977. – Т.36. – №4.
Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика. Синтаксис. – Донецьк: ДонНУ, 2001 – 662с.
Иванчикова 1969: Иванчикова Е.А. Лексический повтор как экспрессивный прием синтаксического
распространения // Мысли о современном русском языке. – М.: Наука, 1969. – С.126-139.
Пришляк 2000: Пришляк Л. Повтор як синтаксичний засіб експресії у поетичному мовленні Миколи
Вінграновського // Лінгвістичні студії. Вип.6. – Донецьк: ДонНУ, 2000. – С.156-162.
Синиця 1994: Синиця І.А. Лексичний повтор як засіб реалізації семантичної зв’язності тексту //
Мовознавство. – 1994. – №2-3. – С.56-62.
Холлидей 1979: Холлидей М.А.К., Хасан Р. Когезия в английском языке // Исследования по теории
текста. Реферат. сборник. – М., 1979. – С.108-115.

The means of grammatical and lexical cohesion and elimination which function in artistic texts serves its
coherency as the basic sign of the integral textual value are considered in the article.
Keywords: grammatical cohesion, lexical cohesion, elimination, substitutionally-demonstrative vocabulary,
lexical repetition.
Надійшла до редакції 1 вересня 2006 року.