Досліджуються визначальні властивості та шляхи досягнення цілісності реферативного тексту.
Аналізується характер членування тексту на частини і те, з якими намірами воно здійснюється.
Ключові слова: цілісність, дискретність, реферативний текст.

Більшість лінгвістів визнають цілісність центральною текстовою категорією, підкреслюючи іноді
[Матвеева 1990, с. 9] її особливий онтологічний статус як гіперкатегорії, неспівмірної відносно тих текстових
категорій (зв’язності, завершеності, членованості тощо), які зазвичай розглядаються в одному ряду з нею.
Причому одні вважають цілісність особливою аструктурною смисловою категорією, що не співвідноситься з
лінгвістичними одиницями й категоріями [Леонтьев 1976; Сахарный 1989; Сорокин 1985] і не визначається
лінгвістично [Леонтьев 1979], але такою, що може бути „осмислена, актуалізована шляхом виявлення деяких
субцільностей, які її характеризують” [Сахарный 1994, с. 21-22]. Інші, намагаючись описати структурування
цілісного тексту, розглядають її як структуровану текстову категорію, яка в процесі дискурсивної діяльності
набуває властивостей упорядкованості й дістає мовленнєве втілення.
Метою нашого дослідження є вивчення прояву даної категорії в реферативному тексті. Текст при цьому
розуміється водночас і як продукт, і як „образ і об’єкт мотивованої і цілеспрямованої комунікативно-
пізнавальної діяльності” [Дридзе 1984, с. 47], а цілісність – як „комунікативно-орієнтоване, структуроване
представлення задуму в тексті; принципи експліцитної структурної впорядкованості, що застосовуються не
тільки відносно до продукту, а й до процесу його формування в комунікації” [Борисова 2005]. Цілісність тексту
розглядається у двох аспектах – власне текстовому, що стосується архітектонічних закономірностей його
© Тріщук О.В., 2007 Розділ VI. Лінгвістика тексту

485
організації, і дискурсивному, який передбачає, що сама поява тексту, його внутрішня структура й зовнішня
форма детерміновані умовами спілкування, і це спілкування „стосовно до тексту відіграє роль
інтерпретативної, пояснювальної системи” [Общение 1989, с. 5].
Зміст цілісного реферативного тексту повинен відповідати його формі „в обсязі, встановленому автором
тексту і його адресатом для реалізації певних комунікативних цілей” [Богданов 1990, с. 18]. Для досягнення
основної мети реферату – донести до колег корисний досвід, нові ідеї і методи, висвітлені в першоджерелі,
необхідно досить чітко усвідомлювати загальний задум первинного твору. Водночас у референта обов’язково
повинен також сформуватися і основний задум вторинного твору – те найбільш суттєве, але ще не оформлене
вербально, про що йтиме мова в рефераті. Забезпечуючи цілісність реферативного тексту, задум прогнозує
„узгодження початку та кінця тексту за рахунок відбору тих підтем, за допомогою яких буде розгортатися
майбутній текст” [Новиков 1983, с. 107]. Водночас він і керує процесом розподілу підтем. Якщо задум,
покладений в основу реферативного твору й розгорнутий у низці описів і констатацій, дістав вичерпне
вираження, то цей твір можна вважати завершеним.
Цілісності реферативного тексту передусім вдається досягти шляхом збереження в ньому смислової
тотожності з основними аспектами змісту первинного твору та відмови від другорядних, необов’язкових
смислових компонентів, які відволікають читача від головного. Не менш важливим у цьому сенсі є
забезпечення єдності всіх компонентів змісту з основною темою, зокрема – відсутності в тексті таких
мікротем, що порушують логічність висловлювання й спричиняють труднощі у сприйманні змісту. Тематична
направленість реферативного тексту повинна жорстко узалежнюватися принципом логічного розвитку кожної
теми, тому калейдоскопічна зміна тем у ньому є неприпустимою.
Реферативний текст повинен бути й цілісним композиційно. Для цього інформація в ньому подається
двома способами: або конспективно, відповідно до композиції першоджерела, за його головними рубриками, –
або аналітично, за певним планом, незалежно від рубрикації першоджерела. У першому випадку референт іде
за логікою автора, у другому – спостерігається відхід від прийнятої в першоджерелі послідовності викладу.
Такий відхід зумовлений намаганням референта: а) так розмістити інформацію, щоб відразу ввести читача в
атмосферу найбільш суттєвого; б) відобразити в одному або декількох сусідніх реченнях тематично поєднані
фрагменти первинного твору, які розміщено в ньому на певній відстані один від одного. Аналітичне подання
інформації вимагає від референта критичного підходу і вміння виділити важливі положення й найціннішу
інформацію. Спочатку в рефераті подають нові важливі дані, далі – встановлюється оптимальна послідовність
смислових блоків у порядку їх інформаційної значущості, що дозволяє поліпшити смислове сприймання
реферативного тексту. При такому поданні матеріалу максимально враховуються потреби читача і рівень його
знань у висвітлюваній проблематиці. Тому, залежно від потреб і рівня знань, одному читачеві достатньо буде
ознайомитися тільки з першим текстовим блоком і не витрачати часу на перечитування решти матеріалу,
іншому для усвідомлення прочитаного необхідно отримати додаткову інформацію, що міститься в другому
текстовому блоці, або переглянути всі без винятку блоки реферату.
Незалежно від способу подачі інформації, реферат завжди має заголовок, з яким співвідноситься текст
реферату, бо інакше він втратить свою цілісність. Добротний реферат складається із зачину, основної й
завершальної частин. Зачин (перше речення) завжди продовжує заголовок і передає узагальнену інформацію
анотативного характеру. У ньому проявляється векторна направленість проспекції з погляду фактуальної та
змістовно-концептуальної інформації. Узагальнюючи основний зміст і центральну думку реферату, зачин
налаштовує читача на сприймання інформації, вміщеної в основній частині, і при цьому перегукується з
уміщеними в завершальній частині узагальненнями, висновками та рекомендаціями, які увиразнюють
центральну думку. Незважаючи на відсутність спеціальних структурних засобів виділення частин, що
використовуються в первинних творах ( наприклад, підзаголовків), реферати мають для цієї мети певні
індикативні засоби. Зокрема, заключна частина нерідко містить власне текстові індикатори – словосполучення
розроблено рекомендації, наведено пропозиції, подано висновки або особливу конструкцію – складнопідрядне
речення, головна частина якого не несе ніякого смислового навантаження, окрім маркування висновку,
наприклад:
Зроблено висновок, що тромбоектомія з нижньої порожнистої вени за умов штучного чи допоміжного
кровообігу є ефективним методом лікування її тромбозу [РЖ “Джерело”, 2005, сер.4, №1, с. 39].
Індикатор „зроблено висновок, що” інформує читача про те, що за ним іде висновок, пришвидшуючи в
такий спосіб пошук даних тим читачам, які звертаються до реферату саме за висновковою інформацією. Проте
іноді його текст може мати яскраво виражені граничні ознаки й при цьому не сприйматися як цілісний. І
навпаки, цілісним може бути реферат, який не має чітко виражених формальних показників його початку і
кінця, – звичайно, крім розташування в тексті на першій та останній позиції. Тобто індикатори початку й кінця
тексту не є невід’ємними характеристиками його як цілого, і тому самі по собі, без урахування інших засобів
цілісності, не можуть виступати її показниками.
Цілісність реферативного тексту формується також завдяки дотриманню стилістичної єдності тексту,
проявляється в його граматичній одноманітності, зокрема, в наративних дієслівних формах. Вона маркується ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

486
формальними показниками задля відображення того, що окремі підтеми цілого тексту у своїй сукупності
утворюють структурну єдність.
Як зазначає А. І. Новиков, цілісність тексту – це властивість не стільки самого тексту, скільки його
сприймання [Новиков 1983, с. 109]. Причому вона може бути уявною як з погляду референта, який вважає текст
цілісним, а насправді він не є таким, так і з погляду читача, коли той, виходячи із власного розуміння
цілісності, виявляє її поза мовленнєвим повідомленням, тобто орієнтується на цілісність не всередині самого
тексту, а суто на власні знання щодо підпорядкування і взаємозалежності текстових частин та власне уявлення
цілісності поза текстом. Іноді референт може вважати нецілісний реферативний текст абсолютно природною
комунікативною ситуацією, що нерідко спричиняє наявність смислових прогалин або навіть розрив змісту і, як
наслідок, призводить до часткового чи повного його нерозуміння, тобто до конфлікту між текстом і читачем. З
точки зору розуміння тексту в реферативному дискурсі можливі такі комунікативні парадигми:
• сильний конфлікт – референт, зорієнтований на цілісність поза повідомленням; нецілісне
повідомлення; читач, зорієнтований на цілісність всередині повідомлення;
• слабкий конфлікт – референт, зорієнтований на цілісність поза повідомленням; нецілісне
повідомлення; читач, зорієнтований на цілісність поза повідомленням;
• відсутність конфлікту – а) референт, зорієнтований на цілісність всередині повідомлення; цілісне
повідомлення; читач, зорієнтований на цілісність всередині повідомлення; б) референт, зорієнтований
на цілісність всередині повідомлення; цілісне повідомлення; читач, зорієнтований на цілісність поза
повідомленням.
Незважаючи на те, очікує конкретний читач цілісності всередині тексту чи ні, референт завжди повинен
бути зорієнтованим на створення якісного цілісного реферативного тексту, який би сприймався читачем як
завершений твір.
Цілісність тексту пізнається через категорію дискретності. Остання передбачає, що на значеннєвому рівні
реферативний твір, незважаючи на малий розмір, членується на завершені в смисловому відношенні фрагменти,
які виступають опорними точками для побудови цілісної картини повідомлення. Зазначені смислові фрагменти
створюються в такий спосіб, щоб „повідомлення, яке служить кінцевою метою мовленнєвого акту, могло бути
сприйняте читачем і перероблене його свідомістю в уявлення, що відповідає комунікативному наміру”
[Реферовская 1989, с. 41] референта та автора первинного твору. Специфічною рисою реферативного тексту є
те, що цілісною, відносно незалежною від контексту текстовою одиницею в ньому може виступати й доволі
часто виступає окреме речення, що зазвичай компактно висвітлює ту чи іншу тему, яка в межах первинного
тексту виражена їх поєднанням або навіть підрозділом чи цілим розділом. Таке речення порівняно з тими, що
входять до структури дво-чотириреченнєвих текстових одиниць реферативного тексту, є більш самостійним, а
також і більш значущим. Функціонально і за сутнісними характеристиками воно нічим не відрізняється від
складного синтаксичного цілого (ССЦ) – конституента первинного тексту, що його зазвичай визначають як
групу об’єднаних спільністю значення та певними синтаксичними зв’язками речень, що утворюють відносно
незалежні від контексту смислові єдності [Солганик 1973; Серкова 1978; Зарубина 1973; Фридман 1975]. Так
само, як і ССЦ, це речення характеризується відносною семантичною незалежністю, смисловою і
функціональною завершеністю.
За реченнями, які входять до складу текстової одиниці, тут зберігається той самий статус, який вони
мають у первинному тексті, – служити основним її конституентом. Для того, щоб кожна така одиниця
сприймалася дискретно під час читання реферативного твору, референт використовує спеціальні мовні засоби
призупинення даного процесу з метою надати сприймачеві тексту можливість проникнути в суть тільки-но
прочитаного, усвідомити його значущість. Таким розгортанням основної теми референт спрямовує процес
читацького сприймання. І щоб максимально конденсовану інформацію, що подається логічними блоками, читач
зміг сприйняти та осмислити без зайвих зусиль, тут широко використовують референтські конструкції, які
розмежовують смислові аспекти зі збереженням безабзацної структури. Вони не тільки ділять текст, а й
заставляють читача на мить зупинитися і сфокусувати свою увагу на тому, що саме в цьому місці відбувається
зміна мікротеми, починається виклад іншого, нового аспекту змісту першоджерела. У такий спосіб
актуалізуються всі важливі аспекти змісту, що дозволяє під час перегляду реферативного твору не оминути
читацькою увагою жоден із них.
Вживанням референтських конструкцій референт добивається плавності, неперервності тексту. Оскільки
в короткому реферативному тексті, де діє провідний принцип „мінімумом слів передати максимум інформації”,
кожен фрагмент, усередині якого проявляється властивість нерозривності компонентів, зазвичай розглядається
як доволі самостійна підтема, зв’язок якої з іншими підтемами може не відзначатися особливою міцністю, то
цей зв’язок може бути й рубаним. Тому для досягнення „неперервності і взаємозв’язку складових частин, які
утворюють смисл” [Гаузенблаз 1978, с. 75] не варто економити на мовних засобах, а потрібно супроводжувати
переходи від однієї підтеми до іншої сполучними словами і конструкціями.
Оскільки, як показав аналіз реферативних текстів, поєднання речень у текстові одиниці нехарактерне для
індикативних рефератів, де кожне речення висвітлює окрему тему, то наявність у них структурно-семантичних
одиниць, сформованих на основі поєднання двох і більше речень, може служити формальним показником
віднесеності реферату до класу інформативних. Розділ VI. Лінгвістика тексту

487
Одним із засобів дискретності короткого реферативного тексту на вербальному рівні є абзац. Поабзацне
оформлення використовується, зокрема, в рефератах РЖ Книжкової палати України „Політика. Політичні
науки”, „Економіка. Економічні науки”, де інформація, що стосується деяких смислових аспектів
першоджерела, подається досить детально у вигляді чітко вираженого логічного блоку і в такий спосіб набуває
особливої значущості. Наприклад:

04.11.33.62 Адаптивні моделі вибору рекламної кампанії підприємства: Автореф. дис. … канд. екон.
наук / Тонєва К. В. – Харків: Харк. нац. екон. ун-т, 2004. – 20 с. – Укр.
У дисертації розглянуто актуальну проблему розроблення комплексу економіко-математичних моделей
вибору рекламної кампанії, яка повинна враховувати, з одного боку, досягнення маркетингових цілей
підприємства та його фінансові можливості – з другого.
Проведений аналіз рекламного ринку України дозволив дійти висновку, що він знаходиться на етапі свого
становлення. Це зумовлює необхідність удосконалення моделі планування рекламної кампанії. Запропоновано
модифікацію цієї моделі, що поєднує в собі стадії планування з ефектами рекламних комунікацій.
Розроблено механізм вибору рекламної кампанії, заснований на принципах адаптації підприємства до
зміни зовнішніх та внутрішніх умов його функціонування, що дозволяє підвищити обґрунтованість
управлінських рішень щодо формування рекламної кампанії. Запропонований комплекс адаптивних моделей
розроблено на підставі теоретико-ігрового підходу з використанням критеріїв вибору, методів експертних
оцінок, аналізу ієрархії та завдання лінійного програмування.
Параметрична й структурна адаптації механізму підтримуються розробленими моделями вибору
ефективного обсягу асигнувань на рекламу та розподілом витрат між відповідними засобами [РЖ “Економіка.
Економічні науки”, 2004, № 11, с. 25].

Оформленням текстових одиниць в окремий абзац референт передбачає, що читач оцінить їхню
значущість так само, як це зробив і він сам. Проте основними мотивами абзацного членування в наведеному
реферативному тексті є не тільки намагання актуалізувати значущі частини тексту. Шляхом підкреслення за
допомогою абзацного поділу переходів від однієї мікротеми до іншої референт прагне пришвидшити процедуру
пошуку в ньому необхідної читачеві інформації й зробити реферат зручнішим для сприймання – адже
відсутність абзаців, які, по суті, є дрібними рубриками, могла б спричинити притуплення уваги і можливу
втрату інтересу до подальшого читання тексту, нерідко перевантаженого сильно конденсованою інформацією.
Виділяти частини реферативного тексту в окремі абзаци можна також і з іншими цільовими
установками, про що свідчить наступний реферат:

04.11.33.74 Сучасна теорія сегментації ринку: короткий огляд основних положень. Современная
теория сегментации рынка: краткий обзор основных положений / Зозулев А. // Маркетинг и реклама. – 2004. –
№ 7-8 (95-96). – С. 26-32. – Рос.
Автор аналізує фактори, що зумовлюють важливість сегментації ринку для вітчизняних підприємств,
пропонує авторську модель сегментації споживчого ринку.
Підкреслено, що вона є особливо актуальною в умовах постсоціалістичних країн, де недосконалі ринкові
відносини. Сегментація є найбільш критичним елементом у маркетинговій стратегії підприємства й основою
для розроблення маркетингу, виступає як один із головних методів конкурентної боротьби. Показано, що
сегментація ринку передбачає проходження двох основних етапів: макросегментації і мікросегментації. На
етапі макросегментації підприємство визначає свій базовий ринок. На етапі мікросегментації ринку
проходить розподіл споживачів у рамках потенційного ринку. Розглянуто підходи, моделі і методи, що
застосовуються в сегментації ринку.
Автор дійшов висновку, що сегментація ринку – формалізована процедура, що базується на об’єктивних
даних, отриманих у ході маркетингових досліджень математичними методами. Застосування цієї методики
дозволяє підприємству чітко, однозначно визначити цільовий ринок, розробити стратегію позиціонування, яка
створює об’єктивну основу для розроблення комплексного маркетингу [РЖ “Економіка. Економічні науки”,
2004, № 11, с. 29].

Окрім зазначених вище мотивів, референт використовує абзацне членування також і для підпорядкування
тексту реферату одному з головних законів: позначати початок і кінець тексту. Виділенням речення-зачину, що
є згортком структури реферату, узагальненим концентратом усього змісту реферату та завершального речення,
що передає висновкову інформацію, тісно пов’язану зі змістом першого, він добивається того, що в мисленні
читача текст постає як єдине ціле.
У рефератах, опублікованих в РЖ „Джерело” і Медичному, в якому подаються здебільшого розширені
реферати, текст власне реферативної частини зазвичай представляє весь свій обсяг одному абзацу, де
вміщуються різнопланові положення первинного твору. Частину з них можна було би представити окремим
абзацом, що допомогло б відразу помітити початок нової теми і надало сприймачеві короткочасний ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

488
відпочинок при переході від однієї конденсованої думки до іншої. Позначення переходів від однієї думки до
іншої допомагає стежити за логікою думки референта і, створюючи відчуття цілісності викладу, помітно
полегшує сприймання тексту. Відсутність поділу реферативного твору на абзаци свідчить про те, що редакції
зазначених видань вважають конденсованість інформації основною його рисою, яка повинна превалювати
навіть над здатністю тексту бути зручним для сприймання.
Іноді може скластися враження, що абзац служить вираженням закінченості частини цілого, як „окремої
ланки в загальній динаміці думки” [Головин 1980, с. 154] також і в плані змісту. Проте це є можливим лише у
випадках збігу абзацу, як структурної одиниці, із ССЦ, яке є одиницею плану змісту, коли при описі смислових
аспектів первинного тексту дається розгорнутий аналіз одного з них, наприклад:

У дисертації досліджено сутність інституту парламентаризму як суб’єкта демократичної політичної
системи. Обґрунтовано детермінізм щодо форм демократичного представництва інтересів і типів
політичної культури населення. Виявлено загальні функції парламентів у демократичній і недемократичній
політичних системах та спеціальні функції парламентаризму в державах оригінального та вторинного
розвитку, ефективне виконання яких забезпечує підтримку стабільної еволюції політичного розвитку.
Доведено, що для політичної системи України характерний розрив між інтересами парламентарів та
інтересами широких мас, що свідчить про невиконання ВРУ як інституційних функцій (артикуляції, агрегації
й інтеграції соціальних інтересів), так і спеціальної функції узгодження суспільних інтересів. Зазначено, що
для підтримки демократичного характеру політичної системи країни необхідне удосконалення
парламентського представництва і подальша демократична соціалізація населення, процес якої повинна
прискорити запроваджена в Україні політична реформа [РЖ “Політика. Політичні науки, 2005, № 11, с. 18].

Оскільки смисловий аспект „Стан і шляхи демократизації політичної системи України” сприймається як
розвиток самостійної важливої, на думку референта, теми, йому він відвів окремий (другий) абзац. Проте
зазвичай у реферативному тексті абзац уміщує декілька ССЦ. Більшість із них представлені або одним
реченням, або одним стрижневим (у тематичному, логічному, змістовому плані) і одним-двома реченнями, які
його конкретизують.
Аналіз того, з якими намірами референт членує текст, показує, що всюди спостерігається одна й та сама
тенденція: зупинитися, щоб продовжити виклад, переключивши його на інший аспект змісту першоджерела. У
такий спосіб референт відтворює перед читачем процес власної праці над створенням реферативного тексту.
Спочатку він перечитує весь первинний текст з метою збагнути основний його зміст. Далі, під час повторного
читання, зупиняється перед певними його частинами, щоб ще раз упевнитися в їхній значущості й виявити
зв’язок з іншими частинами, і тільки після усвідомлення їх як таких, що передають суттєву інформацію,
відтворює їхній зміст у реферативному творі. В одних випадках більш компактно – одним реченням, в інших,
якщо інформація, на його думку, є дуже важливою і тому такою, що потребує ширшого висвітлення, –
використовує декілька речень. Тобто розмір частини в реферативному тексті є відображенням її значущості.
Проте не тільки він. Про важливість структурно-семантичної одиниці тексту свідчить уже сам факт її виділення
в ньому.
Отже, на тлі цілісності реферативного тексту членованість відтворює дискретність свідомості
комунікантів, полегшує процеси його породження та сприймання. Цілісність і можливість членування тексту не
тільки не заперечують, а, навпаки, передбачають одна одну. Членованість тексту служить одним із засобів
забезпечення його цілісності, а цілісність передбачає об’єднання його частин. Обидві вони, як справедливо
зазначає О. О. Селіванова, актуалізують відцентрові та доцентрові сили тексту [Селіванова 1999, с. 113]. Їхня
взаємодія пояснюється „онтологічно притаманною тексту невідповідністю між його послідовним розгортанням,
що має лінійний характер, та відображеною дійсністю, що є багатоплановою” [Кухаренко 1988, с. 72].
Реферативний текст повинен бути доцільним мовленнєвим твором, який несе читачеві цілісну
інформацію. Цілісність тексту має психолінгвістичну структуру і не співвідноситься безпосередньо з
лінгвістичними одиницями. Досягти її можна: єдністю задуму; змістовною тотожністю з первинним твором
шляхом включення в нього всього суттєвого і відкидання маргінальних, неважливих елементів змісту;
точністю будови тексту; стилістичною єдністю тексту.
Визначальними властивостями цілісності реферативного тексту є смислова єдність, композиційна і
структурна завершеність, що свідчить про те, що він будується за законами великого тексту. Смислова єдність
полягає в наявності смислового зв’язку між усіма підтемами тексту. При цьому тема цілого реферативного
тексту не виступає простою сумою його підтем – дрібних тем, уособлених у текстових одиницях, що
відповідають ССЦ у рамках первинного тексту. Носієм окремої підтеми в реферативному тексті, на відміну від
першоджерела, виступає окреме речення, і це є його специфічною рисою. У таких випадках речення не входить
до складу ССЦ, а є самостійним реченням-висловлюванням. Структурна і композиційна завершеність
передбачає подачу змісту в строгій логічній послідовності відповідно до композиції першоджерела або з
відходом від прийнятої в першоджерелі послідовності викладу.
Специфіка реферативного викладу полягає в тому, що референт намагається чітко членувати текст на
частини, використовуючи для цього спеціальні формальні показники, які служать не тільки для окреслення меж Розділ VI. Лінгвістика тексту

489
даних одиниць, а й для їхньої ієрархізації. Завдяки такій роздільності основних одиниць тексту стає осяжною
внутрішня організація тексту і в такий спосіб прискорюється процес його сприймання читачем.
Характер членування в реферативному тексті має свою специфіку, оскільки підпорядковується водночас і
прагматичній установці, і обмеженню місця. Останнім можна пояснити відсутність абзацного членування в
багатьох реферативних текстах, коли в одному абзаці містяться різні мікротеми, які характеризують загальну
тему з різних боків, за різними властивостями й параметрами, і тому за змістом могли б бути представлені в
роздрібненому вигляді.
Реферативний текст може оформлюватися двояко: у вигляді одного абзацу або вміщуватися в декілька
абзаців, залежно від того, де опубліковано реферат.
Основною текстовою одиницею в індикативному рефераті виступає речення, в інформативному –
речення і ССЦ.

Література
Богданов 1990: Богданов В. В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты. – Л.: Изд-во
ЛГУ, 1990. – 88 с.
Борисова 2005: Борисова И. Н. Русский разговорный диалог: структура и динамика. – Екатеринбург:
Изд-во УРСС Едиториал, 2005. – 320 с.
Гаузенблаз 1978: Гаузенблаз К. О характеристике и классификации речевых произведений // Новое в
зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс, 1978. – Вып. VІІІ. Лингвистика текста. – С. 57- 77.
Головин 1980: Головин Б. Н. Основы культуры речи: Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 1980. – 335 с.
Дридзе 1984: Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. – М.: Наука,
1984. – 268 с.
Зарубина 1973: Зарубина Н. Д. Сверхфразовое единство как лингвистическая единица: Автореф. дис.
канд. филол. наук, – М., 1973. – 21 с.
Кухаренко 1988: Кухаренко В. А. Интерпретация текста. – М.: Просвещение, 1988. – 192 с.
Леонтьев 1979: Леонтьев А. А. Высказывание как предмет лингвистики, психолингвистики и теории
коммуникации // Синтаксис текста. – М., 1979. – 348 с.
Леонтьев 1976: Леонтьев А.А. Признаки связности и цельности текста // Лингвистика текста / Отв. ред.
И.И. Чернышева. – Вып. 103. – МГПИИЯ им. М. Тореза, 1976. – С. 101-111.
Матвеева 1990: Матвеева Т.В. Функциональные стили в аспекте текстовых категорий. – Свердловск:
Изд-во Урал. ун-та, 1990. – 172 с.
Новиков 1983: Новиков А. И. Семантика текста и ее формализация. – М.: Наука, 1983. – 216 с.
Общение 1989: Общение. Текст. Высказывание. – М.: Наука, 1989. – 175 с.
Реферовская 1989: Реферовская Е. А. Коммуникативная структура текста в лексико-грамматическом
аспекте. – Л.: Наука, 1989. – 167 с.
Сахарный 1989: Сахарный Л.В. Введение в психолингвистику. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1989. –
180 с.
Сахарный 1994: Сахарный Л.В. Человек и текст: две грамматики текста // Человек-Текст-Культура / Под
ред. Н.А.Купиной, Т.В.Матвеевой. – Екатеринбург: Институт развития регионального образования, 1994. – С.7-
59.
Селіванова 1999: Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд). – К.:
Вид-во Укр. Фітосоціологічного центру, 1999. – 148 с.
Серкова 1978: Серкова Н. И. Предпосылки членения текста на сверхфразовом уровне // Вопросы
языкознания. – 1978. – № 3. – С. 75-82.
Солганик 1973: Солганик Г.Я. Синтаксическая стилистика (сложное синтаксическое целое). – М.:
Высшая школа, 1973. – 214 с.
Сорокин 1985: Сорокин Ю.А. Психолингвистические аспекты изучения текста. – М.: Наука, 1985. –
168 с.
Фридман 1975: Фридман Л.Г. О принципах выделения и характерных особенностях сверхфразовых
единиц // Проблемы синхронного и диахронного описания германских языков. – Пятигорск, 1975. – Вып. 1. –
С. 146-174.

Governing features of integrity for abstract texts and its fulcrums are researched. Character of text parting and
the aims it was done for are analyzed.
Keywords: integrity, text parting, abstract text.
Надійшла до редакції 15 вересня 2006 року.