Стаття присвячується розгляду дієслівних конструкцій з локативними і темпоральними семантичними
відношенням з прийменником до і залежним родовим відмінком у східностепових говірках Донеччини.
Ключові слова: локативні дієслівні конструкції, темпоральні дієслівні конструкції, дієслівні
словосполучення з прийменником, дієслово, відмінок, функція, рух, сполучення.

Серед актуальних проблем теорії синтаксису досі посідає важливе місце і становить значний інтерес як
у теоретичному, так і у практичному плані проблема словосполучення. На діалектному рівні, зокрема у
східностепових говірках, синтаксис залишається ще недостатньо описаним. Як необхідність визначається
поглиблене вивчення дієслівних конструкцій, встановлення їх семантики та структури. Питання
функціонування дієслівних словосполучень з локативними і темпоральними відношеннями в різних говірках
деякою мірою були центором уваги дослідників. Помітні деякі спроби детально описати синтаксичні
особливості локативних і темпоральних словосполучень як прийменникового типу, так і безприйменникового у
слобожанських говірках [12], деякі особливості синтаксису українських говірок Нижнього Подністров’я [4].
Розглядалися прийменникові конструкції українських східнополіських говірок [6], прийменникові конструкції
напрямку руху з прийменником до в українських говірках Буковини [15], особливості говірок східних районів
Харківської області [10], Брюховицького району Львівської області [11] та Чорнобильської зони [3].
Локативні та темпоральні дієслівні конструкції у східностепових говірках залишаються недостатньо
вивченими.
Метою статті є опис дієслівних словосполучень з локативними і темпоральними семантичними
відношеннями з прийменником до + род.відм. східностепових говірок Донеччини у структурно-семантичному
та функціональному аспектах.
Завдання статті – подати структурно-семантичну та функціональну характеристику словосполучень з
іменним компонентом у родовому відмінку з прийменником до у говірках Донеччини.
Локативна синтаксема переважно вживається при дієсловах власне-локативних, локативних дієсловах
процесу і локативних дієсловах дії. Характерну рису цих дієслів становить ”наявність у їх структурі
локативного постфікса (прийменника), який диференціює лексичні значення дієслів і викликає семантичну й
морфологічну варіантність локативних субстанціальних синтаксем” [2, с. 130]. Морфологічними варіантами
локативної синтаксеми є місцевий, знахідний, родовий, давальний і орудний відмінки.
Опорними членами словосполучень із прийменниками просторового значення виступають дієслова
різних лексичних груп, серед яких особливо активні дієслова руху, фізичної дії, місцезнаходження,
перебування, стану. Залежні їх компоненти – іменники просторової і конкретно-предметної семантики, значно
рідше в цій функції використовуються особові займенники і субстантивні прикметники.
Окремим типам досліджуваних словосполучень притаманний синкретизм значень. Поєднання
просторових і об’єктних відношень спостерігається, наприклад, у словосполученнях із залежним іменником –
назвою істоти або із займенником, який вказує на такий предмет, напр.: приейі׀ж’айут’ до ׀Мар’йіниех бат’׀к’ів
(н.п.70); у поне׀д’ілок при׀вод’ат’ до ׀матер’і ׀сн’ідат’ (н.п.26); по׀йіхали до ׀нейі (н.п.41); прий׀шов до нас
(н.п.12); ׀встройівс’а до ׀н’імц’ів пол’і׀цайем (н.п.102) і т.п. Такі конструкції можна віднести до об’єктно-
просторових відношень з функцією межі поширення дії, як це робить В.І.Добош. Конструкції, у яких
виражається межа поширення дії, дослідник відносить також до об’єктно-просторових [5, с. 19]. Але, на нашу
думку, у подібних словосполученнях переважають просторові відношення, хоча специфічні, невід’ємні від
об’єктних відношень. Форми залежного іменника і займенника (з прийменником) виступають у позиції
обставини.
Сполучення до + Р.в. поєднується зв’язком керування майже виключно з дієсловами і вступає з ними
головним чином в об’єктні та об’єктно-просторові відношення, рідше в часові та способові відношення з цілим
рядом часткових значень та їх семантичних нюансів. Існує погляд, що словосполучення типу йти до міста
(квіти в росі) утворені зв’язком прилягання, оскільки форма залежного компонента не вимагається лексико-
семантичним змістом, природою (валентністю) опорного компонента, коли під неї підводиться форма будь-
якого відмінка поза його семантичним навантаженням у межах реченнєвої одиниці, а зв’язок між компонентами
виникає на основі їх взаєморозташування, пор.: пішов до лісу = пішов туди/ до лісу – синтаксичний прислівник
[7, с. 14]. Основна функція прийменника до при цьому зводиться так чи інакше до засобу дооформлення,
увиразнення межі поширення дії, позначуваної іменником у родовому відмінку.
© Білик І.С., 2007 Розділ VIІ. Особливості говорів української мови

491
Локативні словосполучення “дієслово + іменник у Р.в. з прийменником до” досить продуктивні в
досліджуваних говірках. Вони виражають два основних відтінки локативних просторових відношень:
– спрямування дії до меж певного простору або предмета без проникнення в їх середину: прие׀ход’ат’ до
׀двору (н.п.31); прие׀ход’ат’ до по׀рога (н.п.13); ׀б’ігала до ко׀лод’аз’а (н.п.60); п’ідт׀ход’у до дво׀ра (н.п.24);
доу׀йіхалие до сеи׀ла (н.п.66);
– спрямування дії в межі якогось простору чи всередину предмета (ілативне значення): по׀в’ів до ׀хати
(н.п.56); по׀йіхали до ׀брата (н.п.46); во׀зили до ׀церкви (н.п.74); ׀вискочу до ׀гурту (н.п.60) тощо.
Для підсилення значення крайньої точки, межі дії чи руху в конструкціях з прийменником до
використовується означальний займенник ׀самий або частка аж, напр.: хо׀дили аж до мос׀та (н.п.24); ׀йіздили
аж до Мар’і׀упол’а (н.п.89); во׀зили до ׀самого ׀йару (н.п.45); оста׀валис’ до ׀самого ׀л’іта (н.п.69) і т.п.
Опорними членами словосполучень аналізованого типу виступають дієслова руху, переміщення,
спрямованої дії, значно рідше вживаються дієслова інших функціонально-семантичних груп: п’ідб’і׀жат’ до
в’ік׀на (н.п.61); йдут’ до ׀бат’ка моло׀дойі (н.п.31); ׀ходиемо до д’ів׀чат (н.п.4) і т.ін.
До локативних словосполучень з просторовими відношеннями належать також часто вживані
конструкції з до + Р.в. імеників – назв населених пунктів, причому як без ілативного значення, тобто на
позначення напряму до початкової точки або наближення в певний бік якоїсь території, так і з ілативним
значенням – проникненням в середину об’єкта. Такі конструкції утворюються з дієсловами на позначення руху,
переміщення до визначеної межі або до вихідного пункту, напр.: до׀везли до Костан׀т’іновки (н.п.22);
на׀в’ідувалис’ до Бер׀д’анс’ка (н.п.10); ׀йіхали до Глие׀бокойі ׀балки (н.п.15) тощо. Сюди ж належать конструкції
з до + Р.в. загальних назв населених пунктів (се׀ло, ׀м’істо і т.п.), назв країв і країн: ׀йіздила до ׀другого се׀ла
׀вчиц’:а (н.п.34); виру׀шали до ׀Заходу (н.п.2); ви׀возили до ׀хутору (н.п.9); прийіжд׀жала до ׀нашого ׀м’іста
(н.п.11); ׀йіхали до ׀города (н.п.19).
До конструкцій такого типу відносяться й такі, які мають залежні іменники на позначення просторових
назв типу до׀лина, до׀рога, св’іт тощо, які не виявляють у досліджуваних говірках територіальної
диференційованості, тобто у функції власне межі і з додатковим значенням ілативності вони простежуються на
всій території: ׀вийшла до до׀роги йак до׀мовилис’а (н.п.12); ׀вийшли до до׀лини (н.п.27); ׀викинули гет’ до ׀степу
(н.п.44); до׀ходиели до ׀пол’а (н.п.4); ви׀ходили до ׀л’ісу гу׀л’ат’ (н.п.32); ви׀возили до ׀р’ічки (н.п.46); ׀вийіхала
од:и׀хат’ до ׀мор’а (н.п.10).
У конструкціях з просторовим відношенням функція межі поширення дії найвиразніше передається до +
Р.в. іменників (займенників) різних лексико-семантичних розрядів при дієсловах з найчастіше вживаними
префіксами при-, п’ід, по- типу прий׀шли, прие׀ход’ат’, п’ідб’і׀жат’, п’ід׀вод’ат’, по׀в’ів, по׀йіхали і т.п.:
приеб׀лизиелис’а до сеи׀ла Прие׀вол’:а (н.п.66); п’ідйіжд׀ж’айе до ׀його (н.п.101); п’ід׀вод’ат’ до ׀столу (н.п.70);
п’іт׀качувала до вуг׀л’а (н.п.58); вужче – до-, ви- типу до׀ходили, до׀йіхали, ви׀ходити, вийі׀ж’:али.
У дієсловах активного руху доконаного виду з префіксами по-, п’і- широко виявлене видове значення
початку дії, яке поєднується із значенням спрямування в тих дієсловах, які передають рух посередньо. А в
дієсловах, які у безпрефіксній формі виражають цілеспрямовану дію, префікси по-, п’і- посилюють й
увиразнюють це значення. Відтінок просторової спрямованості, який вноситься в дієслово префіксами по-, п’і-,
зближує його з прийменником досяжного відношення до: по׀йіхали до ׀свекр’ів (н.п.68); поплив׀ли до тих
ками׀ш’ів (н.п.21); п’ід’ій׀шов до мага׀зина (н.п.13); п’іш׀ли до ׀церкви ра׀нен’ко (н.п.74); п’ід׀н’авс’а до ׀хл’іва
(н.п.9).
Одним з найбільш типових значень дієслів з префіксом при- є вираження наближення дії або руху до
певного об’єкта чи місця, спрямування її до меж або межі простору: прий׀шли до су׀с’ід’ів (н.п.42); при׀йіхали до
׀Розовк’і (н.п.12); при׀йіхала до рай׀центра (н.п.99); прибу׀ли до сана׀тор’ійа (н.п.37); при׀ходили до ׀клуба
(н.п.58). Префікс в- так само вступає у співвідношеня з прийменником до, якщо він вказує на спрямування дії в
межі якогось простору або в середину об’єкта: ׀вйіхали до Дн’іпропет׀ровс’ка (н.п.29); в’:ійш׀ла до ׀школи
(н.п.14); ׀вдерлас’а до ку׀ми (н.п.71). Дієслова з префіксом за- означають рух, спрямований у межі певного
простору або в середину об’єкта: зай׀шов до ׀двору (н.п.64); за׀йіхав до ׀ферми (н.п.13). Так само й дієслова з
префіксом пере- часто виражають рух, спрямований всередину об’єкта чи в межі простору, хоча можуть бути
випадки, коли дієслова можуть виражати спрямування дії до меж якогось простору без проникнення в його
середину: пере׀н’іс до две׀рей (н.п.72); перей׀шов до на׀в’ісу (н.п.33); перес׀тавив до ׀крана (н.п.98). Відтінок
спрямування руху до меж якогось простору, середовища або предмета у більшості випадків вносять у дієслова префікси
п’ід-, про-: п’ід’ій׀шов до ׀хати (н.п.55); п’ід׀йіхали до ׀церкви (н.п.17); пройш׀лас’ до ׀степу (н.п.88); прод׀винула до в’ік׀на
(н.п.32); пропус׀кали до сад׀ка (н.п.79).
Виразна функція межі до + Р.в. простежується і при дієсловах руху та спрямованої чинності без
префіксів, зокрема, коли в родовому вживаються іменники на означення осіб і взагалі істот. У таких
конструкціях залежний іменник-назва істоти або особовий займенник сприймається і як об’єкт, і як певне місце,
до якого спрямовується дія, наприклад: од׀воз’ат’ до моло׀дого (н.п.31); ׀йіхала до чоло׀в’іка до׀дому (н.п.3);
с’і׀дайе до моло׀дойі (н.п.2); хо׀д’у до ׀Клави (н.п.4) тощо.
Прийменникові форми Р.в. іменника-назви істоти та особового займенника, вживаючись у
словосполученнях, які виражають просторові відношення, дещо своєрідні, невіддільні від об’єктних відношень, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

492
виступають у позиції придієслівної обставини і можуть при тому уточнювати попередню обставину місця або й
самі уточнюватися [9, с. 17], напр.: ׀можна ׀було ׀вискоч’іт’ до ׀одного мос׀та на глу׀хий шл’ах (н.п.42); во׀зила
до ׀церкви за пйат’ к’іло׀метр’ів (н.п.45); хо׀дила до ра׀боти в кол׀хоз (н.п.40). Конструкції такого типу
В.І.Добош відносить до об’єктно-просторових [5, с. 19].
Локативні словосполучення з прийменником до + Р.в. щодо спрямування дії до певного простору, який
виступає об’єктом дії, можуть набувати об’єктно-просторових відношень, якщо залежними компонентами
виступають іменники на позначення різних споруд, приміщень, предметів будь-якої форми й об’єму, напр.:
йдут’ у׀вечер’і до ׀церкви (н.п.70); станов׀л’уса до плие׀ти (н.п.27).
Для передачі локальних відношень між дією і предметом або місцем, до якого спрямовується дія, зрідка
використовується прийменниковий зворот в ׀напр’ам’і до: ׀йіздит’ в ׀напр’ам’і до Буда׀пешта (н.п.90);
по׀йіхала в ׀напр’ам’і до ׀города (н.п.12); повер׀нула в ׀напр’ам’і до сво׀го се׀ла (н.п.8), а також в б’ік: п’і׀шов в
б’ік ׀Н’інк’інойі ׀хати (н.п.7); хо׀див у ׀б’ік ׀л’ісу (н.п.43). Лише деякі мовознавці розглядають сполучення в (у)
б’ік як прийменник, зокрема Є.Т.Черкасова зазначає, що сполучення в російській мові в сторону виступає як
прийменник при залежних іменниках, які називають просторовий орієнтир напряму дії [14, с. 119].
Кілька прикладів, переважно фразеологізованого типу, зустрічаються з прийменником к із залежним Д.в.
у розмовному мовленні, зокрема при прокльонах, замовляннях і т.ін.: і׀ди к ли׀х’ій го׀дин’і (н.п.9); за׀кин’с’а к
׀ноч’і (н.п.14); вер׀тайс’а к лихо׀д’ійам (н.п.21); і׀ди к ׀чорту (н.п.2); хо׀дила к ׀берегу (н.п.7). У досліджуваних
говірках названі конструкції можуть бути континуантами відповідних словосполучень південно-західних і
північних говірок, для яких характерне вживання словосполучень з варіантами прийменника к як (ік, ок, ко, ку)
та ін., які зустрічаються переважно у фольклорі [4, 71].
Конструкції з аналізованим прийменником до і залежним Р.в. властиві більшості говірок української
мови на позначення напрямку, зокрема межі руху – в східнополіських говірках, де поряд з цією синтаксемою
функціонує к + Д.в. [6, с. 14]. Прийменник к (ік) знаходимо і в північній частині поліських говірок [1, с. 159].
Конструкції з до + Р.в. на позначення руху, спрямованого в бік певного предмета, поширені у
східнослобожанських [12, с. 67], буковинських, подільських говірках [15, с. 173], закарпатських [5, с. 15-16] та
багатьох інших говірках.
У досліджуваних говірках конструкції на вираження часових відношень з прийменниками досить
широко використовуються, на відміну від безприйменникових і за своїм значенням дієслівні словосполучення
із прийменниково-відмінковими поширювачами значно різноманітніші. У таких конструкціях прийменники
виступають важливим засобом оформлення різноманітних відтінків часових відношень. Роль прийменників у
різних типах словосполучень неоднакова.
Значення означеної тривалості часу, тобто повне охоплення явищем проміжку часової попередності,
виражається за допомогою форми до + Р.в., у якій домінує значення кінцевої часової межі.
Прийменник до, як зауважує І.Слинько, найширше окреслює передування в часі та має виразне значення
спрямування до часової межі. Для вираження передчасу до ХVІІІ ст., за його спостереженнями, як правило,
вживався прийменник передъ, а не до [13, с. 23, 29].
Темпоральні дієслівні словосполучення з прийменником до виражають:
– кінцевий момент дії, яка виконується або виконувалась до початку певного часового відрізку: а) доби,
добового часу: ро|били до |ноч’і (н.п.60); і|дут’ до о|б’іду (н.п.24); леи|жит’ до ут|ра (н.п.53); |наш’і |бебеихие
посу|шилие до ут|ра (н.п.41); гу|л’алие до |самого |вечера (н.п.24); танц’у|вали ча|сов до дес’а|ти/ о|д’інац’:ати
(н.п.26); б) року: там прора|ботала до |осеин’і (н.п.97); ро|била до п’ейі|с’ат вто|рого |году (н.п.74); в) часового
періоду: |змашчували да|леко до вой|ни (н.п.77); го|товиели просто|квашу до вой|ни (н.п.82);
– дію, яка відбувається чи відбувалася до конкретного, визначеного моменту або часового періоду з
акцентом на його кінцевій межі: |св’атиец’а до тр’ох ча|сов |ноч’і (н.п.43); пеик|ли до два|нац’:атие ча|сов
(н.п.77); до |празника нам куп|л’али но|в’і бо|т’іночки (н.п.76); сто|йіт’ до Р’зд|ва (н.п.107); до колектив’і|зац’ійі
у |нашой с’ім|йі бу|ло |пара |коней (н.п.86);
– кінцевий момент стану або дії, в якому знаходиться певна особа чи предмет: жи|ла до п’іт|нац’:ати год
(н.п.58); слу|жила (|церква) до ш’ійі|с’ат |пйатого |году (н.п.77); до ч’іт|вертого |класа у|чивс’а у сво|йом сие|л’і
(н.п.76); бо|л’ів до |осен’і то|д’і (н.п.55); бо|йавс’а аж до |ранку (н.п.7);
– невизначений відрізок часу, до початку якого відбувається чи відбувалася дія або стан, в якому
знаходилася людина: а шче до |ц’ого/ йак приіж’|д’айут’ до моло|дойі/ так викуп|л’айут’ йійі (н.п.26); до |ц’ого
бу|ли сиредн’а|ками (н.п.76); до то|го не хо|т’іли прие|ходиетие (н.п.19); прац’у|вали до тих п’ір (н.п.5);
– кількісно-часові відношення: ос|тавиелие ро|бит’ до к’ін|ц’а/ |покие неи |з’ірвуц’:а |шахтие (н.п.41);
че|кала до вес|ни (н.п.23); хо|т’іла ро|бит’ до пос|л’едн’его дн’а (н.п.35); про|в’ідувала до з’і|ми (н.п.15).
Відзначимо, що вживання конструкції “дієслово + до + Р.в.” іменників чи кількісно-іменних сполучень
із значенням часової кількості (р’ік, |тижден’, |м’іс’ац’ тощо) для позначення часу, повністю охопленого дією, у
досліджуваних говірках розвинулось на ґрунті сполучення дієслова з до + родовий часової межі. Така конструкція
притаманна, в основному, мовленню представників старшої генерації діалектоносіїв: |пройде до двох |тижн’ів
(н.п.21); до |року прийі|ж’:ала на мо|гилку (н.п.19); до двох |рок’ів бу|ли з |ними (н.п.33). Розділ VIІ. Особливості говорів української мови

493
Такі конструкції маловживані і ненормативні з погляду української літературної мови. Це специфічна
діалектна риса і, крім того, такі конструкції зустрічаються і в деяких південно-західних говорах [5, с. 21]. У
буковинських говірках відома також структура до + Р.в. із значенням часу, на тривалість якого вказує іменник
чи сполучення іменника з числівником [10, с. 7]. Такі словосполучення характерні й для говірок Брюховицького
району Львівської обл. [11, с. 116 – 117].
Для підсилення значення кінцевого моменту часу в конструкціях з прийменником до використовуються
означальний займенник |самий або частка аж, напр.: гу|л’али аж до |ноч’і (н.п.32); проро|била |саме до |того
|л’іта (н.п.87); тру|дилис’а аж до |веч’ора (н.п.53). Займенник |кожний (|каждий), який входить до
аналізованих словосполучень, нейтралізує значення виокремленого часу: |сходимос’а до |каждого зас|т’іл’:а
(н.п.90); при|носимо до |каждого |св’ата все шо в кого йесц’ (н.п.78); вип’і|кайемо до |кожного іме|нини (н.п.16).
Семантика означеної та неозначеної попередності частково може нейтралізуватися за допомогою займенників
цей, вес’, напр.: до |ц’ого |м’іс’ац’а пра|ц’уйу на за|вод’і (н.п.37); до сих п’ір не пост|ройіли |школу (н.п.100); до
вс’і|йейі зие|ми го|туйемос’а (н.п.40). Вибір займенників залежить від специфіки лексико-семантичних груп
залежних іменників та морфологічного типу означень: неи |бачила йі|йі до ц’і|йейі сере|ди (н.п.10) – |звали у|с’іх
йіх до д|ругойі ве|чер’і (н.п.49).
У середньополіських говірках конструкції до + Р.в. з часовим значенням представляються у суто
говірковому плані [3, с. 80].
Залежними членами таких конструкцій виступають іменники часової семантики та числівниково-іменні
сполуки у родовому відмінку: да|йут’ пше|ниц’у до не|д’іл’і (н.п.28); бо|л’іла до |самойі зи|ми (н.п.14); га|дала до
тр’ох ча|сов |ноч’і (н.п.46); в’ідхо|дила до |двац’ат’ |вос’мого |году (н.п.85).
Прийменникові форми Р.в. іменників та числівників, що означають певний час або явища природи, а
також особового займенника, вживаючись у словосполученні на позначення темпоральних відношень, можуть
виступати у позиції придієслівної обставини часу: можуть уточнювати попередню обставину часу або й самі
уточнюватися: |йіздила до |сорок дев|йатого |року до |л’іта к |знахар’ам (н.п.45); не |йіли до не|д’іл’і до |вечора
(н.п.43).
Також часові відношення кінцевого моменту часу на наддіалектному рівні у східностепових говірках
можуть передаватися словосполученнями з прийменником к. Але діапазон вживання таких словосполучень
вузький. Конструкції з прийменником к зустрічаються у селі Володимирівка Волноваського району, у селі
Торське Костянтинівського району.
Темпоральні словосполучення з прийменником к у досліджуваних говірках означають:
– кінцевий момент дії, яка виконується або виконувалась до початку певного часового відрізку: зро|били к
|пйатойі |ранку (н.п.12); доро|били к |осен’і |хату (н.п.70); |вихвор’ілас’а к Рожест|ву (н.п.2);
– дію чи стан особи, яка знаходиться чи знаходилася у певному часовому проміжку: дой|шли к |пенс’ійі
у|же шч’ас (н.п.108); при|несли к име|нини (н.п.10).
Опорними виступають префіксальні особові дієслова доконаного виду, переважно на позначення стану
або дії. Проте такі словосполучення із залежним компонентом у Р.в. майже витіснені структурами типу
“дієслово + до + Р.в.”.
Конструкції з прийменником до + Р.в. на позначення часу у східностепових говірках найбільш поширені.
Це викликано великою їх функціональною активністю в літературній мові, а також в інших говірках, зокрема
середньонаддніпрянських, південнополіських, східнослобожанських [12, с. 116].
Отже, аналіз показав, що дієслівні конструкції з до + Р.в. досить продуктивні в досліджуваних говірках.
Вони виражають два основних відтінки локативних просторових відношень:
– спрямування дії до меж певного простору або предмета без проникнення в їх середину: прие׀ход’ат’ до
׀двору (н.п.31);
– спрямування дії в межі якогось простору чи всередину предмета (ілативне значення): по׀в’ів до ׀хати
(н.п.56) тощо.
Кілька прикладів, переважно фразеологізованого типу, зустрічаються з прийменником к із залежним Д.в.
при прокльонах, замовляннях і т.ін.: і׀ди к ли׀х’ій го׀дин’і (н.п.9).
Конструкції з до + родовий часової межі з іменниками чи кількісно-іменними сполученнями із
значенням часової кількості (р’ік, |тижден’, |м’іс’ац’ тощо) для позначення часу, повністю охопленого дією,
напр.: |пройде до двох |тижн’ів (н.п.29); бу|ли з ни|ми до |двох |рок’ів (н.п.11), на відміну від інших
прийменникових сполучень, є маловживаними, проте це специфічна діалектна риса досліджуваних говірок.
Вузький діапазон уживання словосполучень з к + Р.в.: зро|били к |пйатойі |вечора (н.п.69). Такі
конструкції майже витіснені структурами з до + Р.в. Виняток становлять структури з в (у) + М.в. залежних
компонентів, це стосується переважно числівників, зокрема їх другої половини: |вийшла |зам’іж у |триц’ат’
|шостому |год’і (н.п.104), оскільки конструкції з в (у) на позначення часу в більшості випадків мають форму З.в.
залежних компонентів в значенні М.в.: уста|ват’ у чо|тир’і |ранку (н.п.39). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

494

Список населених пунктів
1. м. Артемівськ; 2. Авдотьїно, м. Донецьк ; 3. Антонівка, Мар’їнський р-н; 4. с. Билбасівка, Слов’янський
р-н; 5. с. Благодатне, Амвросіївський р-н; 6. с. Богданівка, Красноармійський р-н; 7. с. Бойове, Володарський р-н;
8. с. Василівка, Новоазовський р-н; 9. с. Васюківка, Артемівський р-н; 10. смт. Велика Новосілка; 11. с. Веселе,
Великоновосілківський р-н; 12. с. Вільне, Волноваський р-н; 13. с. Вільховчик, Шахтарський р-н; 14. с. Войківське,
Амвросіївський р-н; 15. с. Володимирівка, Волноваський р-н; 16. смт. Гольмівське, м. Горлівка; 17. с. Грабове,
Шахтарський р-н; 18. с. Гранітне, Володарський р-н; 19. с. Гришине, Красноармійський р-н; 20. м. Дебальцеве;
21. с. Дмитрівка, Шахтарський р-н; 22. м. Добропілля; 23.с.Донське, Волноваський р-н; 24. с. Єгорівка, Волноваський
р-н; 25. с. Єлизаветівка, Мар’їнський р-н; 26. с. Захарівка, Першртравневий р-н; 27. с. Званівка, Артемівський р-н;
28. с. Зелений Яр, Володарський р-н; 29. с. Землянки, м. Макіївка; 30. с. Землянки, Ясинуватський р-н; 31. с. Золотий
Колодязь, Добропільський р-н; 32. с. Зоряне, Мар’їнський р-н; 33. м. Зугрес, Шахтарський р-н; 34. с. Зуївка,
Шахтарський р-н; 35. с. Ілінка Великоновосілківський р-н; 36. с. Іскра Великоновосілківський р-н; 37. с. Калініне,
Артемівський р-н; 38. с. Катеринівка Мар’їнський р-н; 39. с.Кленівка Амвросіївський р-н; 40. х. Карлівка,
Волноваський р-н; 41. с. Колодязі, Краснолиманський р-н; 42. с. Комишівка, Волноваський р-н; 43. с. Красновка,
Волноваський р-н; 44. с. Краснопілля, Старобешівський р-н; 45. Куйбишевський район, м. Донецьк; 46. м. Курахове,
Мар’їнський р-н; 47. с. Мала Шишівка, Амвросіївський р-н; 48. м. Макіївка; 49. с. Макіївка, Гірняцький р-н,
м. Макіївка; 50. с. Микільське, Волноваський р-н; 51. с. Миколаївка, Волноваський р-н; 52. с. Мирна Долина,
Олександрівський р-н; 53. с. Михайлівка, Красноармійський р-н; 54. с. Мічуріне, Тельманівський р-н; 55. с. Муравка,
Красноармійський р-н; 56. с. Несвітай, Амвросіївський р-н; 57. х. Несвітай, Новоазовський р-н; 58. с. Нікішине,
Шахтарський р-н; 59. с. Новоандріївка, Волноваський р-н; 60. с. Новогнатівка, Волоноваський р-н;
61. с. Новгородське, Шахтарський р-н; 62. с. Новомихайлівка, Мар’їнський р-н; 63. с. Новопетриківка,
Великоновосілківський р-н; 64. с. Новоселівка, Ясинуватський р-н; 65. с. Новосілка, Старобешівський р-н;
66. с. Новотроїцьке, Волноваський р-н; 67. с. Новоукраїнка, Мар’їнський р-н; 68. с. Октябрське, Добропільський р-н;
69. с. Олександрівка, Мар’їнський р-н; 70. с. Ольгинка, Волноваський р-н; 71. с. Осикове, Старобешівський р-н;
72. с. Орлово-Іванівка, Шахтарський р-н; 73. с. Пантелеймонівка, Ясинуватський р-н; 74. Петровський район, м.
Донецьк; 75. с. Петропавлівка, Шахтарський р-н; 76. с. Предтечине, Костянтинівський р-н; 77. с. Привілля,
Слов’янський р-н; 78. с. Приморське, Новоазовський р-н; 79. с. Прохорівка, Волноваський р-н; 80. с. Райгородок,
Слов’янський р-н; 81. с. Рідкодуб, Краснолиманський р-н; 82. с. Роздолівка, Артемівський р-н; 83. с. Роздольне,
Старобешівський р-н; 84. с. Роя, м. Курахове, Мар’їнський р-н; 85. с. Русин Яр, Костянтинівський р-н; 86. с. Рясне,
м. Горлівка; 87. с. Самсонове, Тельманівський р-н; 88. м. Селидове; 89. с. Сергіївка, Слов’янський р-н;
90. с. Серебрянка, Артемівський р-н; 91. с. Сєдово-Василівка, Новоазовський р-н; 92. с. Старий Караван,
Краснолиманський р-н; 93. с. Старомихайлівка, Мар’їнський р-н; 94. с. Старченкове, Володарський р-н; 95. с. Срібне,
Красноармійський р-н; 96. с. Терни, Краснолиманський р-н; 97. м. Торез, Шахтарський р-н; 98. с. Торське,
Костянтинівський р-н; 99. Трудівські, м. Донецьк; 100. с. Удачне, Красноармійський р-н; 101. с. Улянівка,
Красноармійський р-н; 102. с. Успенівка, Амвросіївський р-н; 103. с. Успенівка, Красноармійський р-н;
104. с. Хлібодарівка, Волноваський р-н; 105. с. Шевченко, Красноармійський р-н; 106. с. Широкине, Новоазовський
р-н; 107. с. Яківлівка Ясинуватський р-н; 108. с Ямпіль, Краснолиманський р-н; 109. с. Ясинівка, м. Макіївка;
110. с. Ясинівка, Ясинуватський р-н.

Література
1. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К.: Вища шк., 1980. – 245 с.
2. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наук. думка, 1992. –
224 с.
3. Говірки Чорнобильської зони: Системний опис / П.Ю.Гриценко, Г.В.Воронич, Л.І.Дорошенко та ін. –
К.: Довіра, 1999. – 271 с.
4. Дзендзелівський Й.О. Спостереження над синтаксисом українських говірок Нижнього Подністров’я //
Діалектологічний бюлетень. – К., 1955. – Вип. 5. –С. 71-73.
5. Добош В.І. Синтаксис українських південнокарпатських говорів (прийменникові конструкції): Текст
лекцій. – Ужгород, 1972. – 44 с.
6. Железняк Н.Г. Предложные конструкции в украинских восточнополесских говорах: Автореф. дис. …
канд. филол. наук.: 10.02.02 / АН УССР. Ин – т языковедения им. А.А. Потебни. – К., 1989. – 17 с.
7. Загнітко А.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). – Ч.1: Навч.
посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 202 с.
8. Колодяжний А.С. Прийменник. – Х.: Вид-во ХДУ, 1960. – 165 с.
9. Кротевич Е.В. Члены предложения в современном русском языке. – Л., 1954.
10. Лисиченко Л.А. Особенности говоров восточных районов (Купянского и Двуречанского)
Харьковской области: Автореф. дис … канд. филол. наук: 10.02.01. – Х., 1955. – 14 с.
11. Приступа П.І. Говірки Брюховицького району Львівської області. – К., 1957. – 136 с. Розділ VIІ. Особливості говорів української мови

495
12. Сердюкова Т.І. Локативні та темпоральні синтаксеми в українських східнослобожанських говірках:
Дис … канд. філол. наук: 10.02.01 – Запоріжжя, 2002. – 197 с.
13. Слинько І.І. Історичний синтаксис української мови за пам’ятками ХІV – XVIII ст. (часові звороти):
Навч. посіб. – Чернівці, 1968 – 88 с.
14. Черкасова Е.Т. Переход полнозначних слов в предлоги. – М., 1987. – 119 с.
15. Юрценюк В. Прийменникові конструкції напрямку руху з прийменником до в українських говірках
Буковини // Науковий вісник Чернівецького університету. Сер. Слов’янська філологія. – 1997. – Вип. 18. –
С. 173-175.

The article is dedicated to consideration of verbal structures with locativ and temporary relations with
preposition to (at)+ genitive: semantic and syntactical functions in eastern-steppe dialects of Donbass.
Keywords: locativ verbasl constructions, temporary verbasl constructions, verbal word combination with
preposition, verbal, case, function, motion, combination.
Надійшла до редакції 30 серпня 2006 року.