Стаття продовжує цикл публікацій автора про динаміку і статику в діалектних просторових конструкціях
на матеріалі Атласу української мови. Розглянуто зону вібрацій на наддністрянсько-подільському діалектному
суміжжі, виявлено тенденції та явища на різних мовних рівнях.
Ключові слова: діалект, діалектне мовлення, зона вібрацій, зона змішаності, зона перехідності, діалектна
просторова конструкція.
© Костів О.М., 2007

Інтерпретація даних лінгвістичних карт АУМ (Атласу української мови), що після картографування є
наступним етапом лінгвогеографічного вивчення діалектного простору, дає дослідникам відомості різноманітного
характеру. Це передусім дані про синхронне розташування, взаємодію та взаємозумовленість діалектних рис у
просторі; про хід історичного розвитку окремих діалектних особливостей (історизм властивий легендам багатьох
карт АУМ); про міграційні процеси та інші історичні та демографічні явища, які впливають на стратиграфію ареалів;
про зумовлені позамовними чинниками осередки діалектотворення та ін.
Лінгвогеографічний аналіз карт АУМ та додаткових матеріалів дозволяє, з урахуванням здобутків
діалектології останніх років, визначати в українському діалектному просторі центри, в яких діалектні риси,
налягаючи комплексно в ядрі просторової діалектної конструкції, створюють умови для сприймання цього ядра як
виразника стану спокою. Периферія діалектної просторової конструкції, тобто ареали, які концентруються в ядрі, але
мають різну стратиграфію на околицях, виражає динаміку на всіх структурних рівнях.
Насамперед це виявляється на значних обширах з їх чіткою структурою і властивою їм вібруючою
периферією, особливо в латеральних частинах ареалів та в маргінальних (острівних, мозаїчних) ареалах. У випадку,
коли в ядрі накладаються риси різних рівнів діалектного мовлення, формуються подібні за організацією діалектні
просторові конструкції. Cила вібрацій на їхній периферії має дещо інший характер, ніж у просторових виявах однієї
діалектної риси. Вона здатна творити в межових зонах вібрацій зародки нових конструкцій з максимальною
концентрацією. В ядрі локалізуються максимально повні і послідовні вияви різних рис чи комплексу рис. На
периферії також формується комплекс діалектних рис, але з урахування результатів інтерферентних процесів,
виражених більшою чи меншою мірою. Рельєф діалектного простору виявляє чергування діалектних просторових
конструкцій з їх трьома типами вираження – ядрами, периферіями і зонами зіткнення периферій різних ареалів.
Сучасна лінгвогеографія оперує низкою терміносполук на позначення території міждіалектного та
міжмовного контактування: „зона вібрацій” [Коць-Григорчук 2002, c. 13] „зона перехідності”, „зона змішаності”,
„зона інтерференції”, „зональні ареальні елементи”, „зональні ареальні утворення” (нові мовні компоненти,
зумовлені локальним контактуванням) [Жилко 1990, с.19], „інтерферовані ареали” як результат міжмовного чи
міждіалектного контактування [Назарова 1970, с.22]. Враховуючи те, що межі між діалектними просторовими
конструкціями нечіткі та розмиті, в лінгвогеографії використовують термін „зона”. Якщо ареал – це територія
поширення окремих мовних явищ, ізоглоса визначає його межі, то зона, часто як неповний синонім ареалу, – це
діалектний обшир, що об’єднує декілька подібних мікроареалів, основною ознакою якої є неточність, приблизність
меж [Бородіна 2002, с.137].
Мета статті – виявити та проаналізувати одну із специфічних зон вібрацій в українському діалектному
просторі – наддністрянсько-подільську діалектну межу, виявити елементи динаміки та статики на всіх рівнях мовної
системи.
Отже, територію зіткнення просторових конструкцій, яким властивий комплекс рис, називають зоною
вібрацій, або зоною інтерференції, де налягання, взаємопроникнення і взаємодія рис особливо виразна, як вияв
значної динаміки розвитку мовлення. Зона вібрацій є складовою частиною комплексного аналізу діалектного
континууму, який вміщує також центр та периферію. Зіткнення латеральних частин ареалів діалектних рис,
властивих суміжним діалектним просторовим конструкціям, – місце творення зон вібрацій, у межах яких можуть
формуватися зони змішаності (з їх паралелізмами) чи зони перехідності (відповідно, з контамінаціями, архаїзмами,
розщеплюваннями значень слів, гіперизмами тощо).
Необхідно розрізняти відповідні терміни „зона вібрацій”, „зона інтерференції”, „зона змішаності”, „зона
перехідності”. Засоби лінгвогеографії дозволили визначити, що мовна або діалектна межа не є лінією, а перехідною
зоною, а діалект – це ядро, оточене перехідними зонами, що вібрують [Бородіна 1966, с.6], або „зонами вібрацій” у
вигляді жмутків ізоглос різної конфігурації [Лингвистический энциклопедический словарь, с.133]. Поняття „зона
вібрацій” використовує та теоретично обґрунтовує Л. Коць-Григорчук, відзначаючи, що на периферії суміжних
діалектних просторових конструкцій формуються проміжні смуги – зони діалектних вібрацій, у межах яких частини
ареалів стикаються або накладаються, творячи в другому випадку зони змішаності (з їх паралелізмами,
розщіплюваннями значень елементів діалектного мовлення, транссемантизацією) і зони перехідності, які можуть
ставати зародками нових конструкцій (з гіперизмами, контамінаціями, архаїзмами й уже оформленими
семантичними трансформаціями) [Коць-Григорчук 2002, с.222].
Зона вібрацій – це надрядне поняття до зони інтерференції, змішаності, перехідності, основними ознаками
яких є нестабільність одиниць, викликана як безпосередньою віддаленістю від ядра просторової діалектної
конструкції, так і близькістю периферійних ареалів сусіднього обширу; співіснуванням паралельних діалектних
структур, часто із семантичним розрізненням, гіперизмів, контамінованих сполук, збереження архаїзмів. Виникнення
зони вібрацій можливе за умови зіткнення частин суміжних діалектних просторових конструкцій. У такому випадку
можна констатувати взаємодію ареалів, але важко передбачити характер і наслідки цієї взаємодії.
Отже, в місцях зіткнення чи накладання латеральних частин ареалів діалектних рис, властивих суміжним
діалектним просторовим конструкціям, творяться зони вібрацій, і, як наслідок, – зони інтерференції, площі
поширення яких формуються в різних місцях зони. Зона змішаності – обшир, де помітні вже результати накладання,
існують паралелі (часто зафіксовані в записах і коментарях до карт відмінності в мовленні молодшого, середнього та Розділ VIІ. Особливості говорів української мови

501
старшого поколінь або ремарки „старе” / „нове”). Окрім того, на зіткненні периферійних ареалів суміжних
діалектних просторових конструкцій існує взаємодія та водночас прагнення до самозбереження, що приводить до
витворення специфічних діалектних рис перехідності. Зіткнення ареалів часто передбачає мовотворення, яке й
виявляється в зонах перехідності. Дослідники зазвичай зазначають на названій території системний і асистемний
характер результатів контактування – своєрідний опір системи кожного діалекту прониканню невластивих йому
елементів. Часто виявом такого опору є виникнення в говірках, що взаємодіють, особливих, властивих лише їм рис,
які формують зони перехідності. Таким чином, зона перехідності – обшир з проявами нової мовотворчості.
У межах зони вібрацій (як поняття надрядного) можуть витворитися внаслідок дії інтерференції зони
змішаності та перехідності, як результат співіснування суміжних діалектних просторових конструкцій. Змішаність не
завжди приводить до витворення зони перехідності, яка у свою чергу має низку ознак, що характерні саме для такої
території. Зони перехідності – це вже результат взаємодії (співдії, опору систем) суміжних діалектних просторових
конструкцій.
Макродослідження українського діалектного простору (карти АУМ) поставило перед сучасною
лінгвогеографією низку проблем, однією з яких є виявлення зон змішаності та перехідності в смузі міждіалектних (і
міжмовних) контактів. Атлас показав, що межі між діалектними просторовими конструкціями неоднакові, одні з них
досить виразні, інші виявляють розмитість, лінгвістичні ареали часто охоплюють територію кількох говорів.
Наприклад, наддністрянсько-подільську межу описують як компактну, „гостру” порівняно з подільсько-
середньонаддніпрянською. „Цю межу творить широка смуга говірок, яким притаманна різнодіалектна аплікація та,
зрідка, наявність специфічних локальних явищ, що не сягають жодного із взаємодіючих діалектів” [Гриценко 2000,
с .4]. Ізоглоси, що розділяють говірки, які контактують, утворюють широку смугу змішаних говірок
наддністрянсько-західноподільського типу. Перехрещення гетерогенних ареалів, внаслідок чого наддністрянський
ареал накладається на західноподільський, детермінує утворення й співіснування паралельних форм на різних
структурних зрізах, а це в свою чергу приводить до виникнення зон змішаності (з частими паралелями). Згідно з
даними АУМ, якраз на цьому діалектному просторі своєрідність взаємодії проявляється найвиразніше, бо на суміжжі
говірок Наддністрянщини з північними говірками у зв’язку з історичними подіями сформувався своєрідний опір
наддністрянським рисам. У цьому специфіка досліджуваної зони вібрацій. На матеріалі карт ІІ тому АУМ можемо
виявити ті риси, які свідчать про змішаність та, імовірно, за попередніми даними, про перехідність на
наддністрянсько-подільському діалектному суміжжі. Умовні межі зони можна окреслити так: на заході – р. Серет, на
сході – р. Збруч, на півночі – витоки р. Горині, на півдні – р. Дністер, а також прилеглі території. Вибір для
дослідження саме наддністрянсько-подільського діалектного суміжжя зумовлений лінгвістичними і
позалінгвістичними факторами, зокрема тим, що обрана зона вібрацій лежить на території, яка впродовж століть
вважалася межовою в політичному плані, що позначилося і на мовних рисах цього діалектного обширу.
Подільський діалектний обшир сформувався на території Теребовлянської землі, пізніше це була територія
Подільського та Брацлавського воєводств [Жилко 1990, с. 26] із центром у Брацлаві (XVI-XVII с т.).
Наддністрянський діалект формувався на території Львівської області (окрім північної її частини) та західних
районів Тернопільської області (по річці Збручі) завдяки діалектотворчим процесам спочатку на території
Звенигородської землі, а пізніше Руського воєводства [Жилко 1970, с.11]. По території виявленої зони пролягала
східна межа Галицько-Волинського князівства за часів Романа Мстиславовича, Данила Романовича. Густе пасмо
ізоглос діалектних рис різних рівнів по р. Збруч розмежовувало Руське і Подільське воєводства (XV ст.). Поділля
було об’єктом зацікавлень і тривалої експансії з боку монголо-татарських завойовників. Крім того, після падіння
Галицько-Волинського князівства тут проходила межа Великого Литовського князівства. На цих теренах існувала
довготривала – від останньої чверті XVIII ст. до першої світової війни – межа між Австрією, згодом Австро-
Угорщиною, та Росією, а після першої світової війни – між Польщею та СРСР (до 1939 р.). Усі ці фактори не могли
не вплинути і на характер мовлення діалектоносіїв даної території.
У верхів’ях Бугу, за свідченням історичних джерел, пролягав так званий „чорний шлях” – один із шляхів,
якими користувалися кримські татари для набігів на Україну. Він до об’єднання на Поділлі був розділений на три
частини, а після об’єднання проходив на захід до м. Тернополя. У зв’язку з цим землі, які спустошили татари,
тривалий час дозаселювалися, а тому на території західного Поділля можемо знайти окремі елементі різних говірок,
особливо волинських та наддністрянських [Жилко 1990, с.26; Жилко 1972; Ткачук 1975, с.164,165]. Адже саме
Волинь була складовою частиною найбільшої в Україні зони міграцій [Коць-Григорчук 2002, с.115-138].
Волинські риси на території Поділля зафіксовані на карті ізоглос №398 „Волинські ареали” ІІ тому АУМ
(автор Ф.Жилко). Вони простягаються, часто перериваючись, з північного заходу на південний схід до подільського
діалектного обширу. Це дає підстави припускати, що саме в такому напрямі здійснювалося значне переселення
людності із західної Волині на Поділля. Тому на Поділлі є позиційно вираженими типово волинські морфологічні та
лексичні діалектні риси [Ткачук 1975, с.8], зокрема:
– флексія –ові (братові) (карта № 177, автор П. Приступа);
– лексема [кача|ни] „кукурудза” (карта № 327, автор Я. Закревська);
– лексема [|боц’ун] „чорногуз” (карта №339, автор Я.Закревська);
– відповідники лексеми „мурашки” – [ко|мах’і], [комаш|н’а] (карта № 340, автор Я. Закревська). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

502
Основний напрям дозаселення – діагональний: з Володимир-Волинщини на південний схід через зону
вібрацій між р. Серетом та р. Збручем. Сильний вплив цього історичного явища на специфіку говірок Поділля
виявляється в тому, що він витворив особливий тип контакту наддністрянських та подільських говірок. Про
волинські риси в зоні подільсько-наддністрянського суміжжя згадує О. Горбач, відзначаючи на цій території типово
волинські особливості, зокрема, ствердіння [р] у кінці складів, у групах [р’е], [р’о], [р’у], [р’а] – [|бура], [|бурйа]
[Горбач 1969, с.177].
Переселенці, які заповнили територію на схід від Збруча, не витворили власного активного діалектотворчого
ядра (імовірно, причина може бути в тому, що міграція проходила не лише з території Волині, а й з інших діалектних
обширів), а латеральні частини подільських ареалів у зоні вібрацій включають архаїзми різних рівнів. Крім того,
смуга безпосереднього контакту подільських говірок з південноволинськими не дозволила витворити особливих
антиволинських рис, що свідчить про існування зони межових діалектних контактів.
Діалектологи та лінгвогеографи по-різному трактували діалектну специфіку говірок між Серетом та Збручем
східного й західного периферійного подільського обширу. Так, наприклад, К. Михальчук [Михакльчук 1877] на
„Карті южнорусских нарhчій и говоров” виділяє в межах червоноруського наріччя значну територію – подільсько-
холмський або власне русинський говір, що охоплює територію по обидва боки Збруча. Західну межу цієї території
автор проводить по лінії Заліщики – Чортків – Тернопіль – Золочів (по обидва боки р. Серет (в автора – р. Серед), а
східну – через н.п. Нова Душиця – Проскурів – Чорний Острів (в основному – це сучасні межі подільського
діалектного обширу). На карті українських говорів І. Зілинського [Зілинський 1933] межа між наддністрянськими
(опільськими) говірками та подільськими проходить уздовж р. Серету. А вже на карті українських говорів Ф.Жилка
[80] східна межа наддністрянських говірок – це густе пасмо ізоглос, які ідуть приблизно по р. Збруч на схід чи на
захід від неї – від м. Гусятина (Тернопільська обл.). Аналогічною є межа між наддністрянськими та подільськими
говірками на вміщеній в третьому томі АУМ карті говорів І. Матвіяса [Атлас української мови 2001], що її [межу]
автор визначає по ріці Збруч.
Отже, територію зіткнення наддністрянських та подільських говірок визначали неоднаково, виділяючи зону
вібрацій, яка сьогодні пролягає умовно між р. Серетом та Збручем. Саме тому цей, по-різному інтерпретований,
діалектний обшир викликає особливе зацікавлення. Для говірок між р. Серетом та Збручем поряд зі спільними
рисами характерна ціла низка специфічних, відмінних від наддністрянських ізолекс. Зокрема подільському
„ремінець” відповідає наддністрянське „ремінь” (різні словотвірні структури), под. „сором” – наддністр. „стид”, под.
„придане” – наддністр. „віно”, под. „драговина” – наддністр. „трясовина”, под. „кавалок” – наддністр. „кусок”,
под. „гладущак” – наддністр. „горнец” [Бичко 1997, с.15].
Постійна і тривала смуга контактів неминуче привела до формування низки специфічних рис, ареали яких
зображені на картах АУМ. Зона вібрацій, яка знаходиться з боку Наддністрянщини і простягається уздовж р. Збруча
з півночі на південь, виявляє особливості на всіх рівнях діалектного мовлення. Паралелізми на картах та в
коментарях до ІІ тому АУМ, ремарки „молодше / старше покоління”, „часто вживане / рідко вживане”, „давно
вживали / тепер вживають” свідчать про витворення на цій території зони змішаності.
Зона на схід від Збруча з уваги на специфіку прикордоння не дала виразних ознак вібрацій. Тому й кількість
типово подільських ареалів, які заходять у зону вібрацій, на карті ізоглос Ф.Жилка №398 незначна. Часто тут відбито
паралельне співіснування різних лексичних відповідників, зокрема:
– ареал лексеми [чорно|гузс] „лелека” (карта № 339, автор Я. Закревська);
– ареал структури [за|вод’ат] „про вовків” (карта № 341, автор М. Онишкевич).
Враховуючи ту обставину, що державні кордони кінця ХVIII – першої половини ХХ століть стримували
інтенсивний рух населення на схід, можемо спостерігати лише за занепадом у просторі окремих наддністрянських
рис, які не зустрічали опору з боку говірок Поділля. Периферія наддністрянського обширу – це межа важливих для
цієї території явищ різних структурних зрізів. За свідченнями сучасних лінгвогеографічних досліджень,
Наддністрянщина вміщує одне з найбільших на українській території мовотворчих ядер, „активна дія
наддністрянського мовотворчого ядра поширюється деякими рисами на схід (майже по р. Збруч)” [Коць-
Григорчук 2002, с.45, 223]. Саме тому особливо важливо зрозуміти напрями й силу поштовхів, які воно здійснює.
Карта № 402 „Наддністрянські ареали” (автор Ф. Жилко) та окремі карти фонетичних, морфологічних,
лексичних, синтаксичних рис дозволяють виявити межі поширення імовірно найдавніших наддністрянських рис
(подаємо від максимально віддаленої, а отже, найдавнішої східної межі на території Поділля, – до новіших рис,
східна межа яких міститься в зоні вібрацій):
– ареал лексеми [одиена|йц’іт’] (карта № 229, автор М. Онишкевич);
– ареал протези [в] в структурі [во|р’іх] (карта № 125, автор Я. Закревська);
– ареал звукової будови іменника ‘війт’ – [в’іт] (карта №101, автор Д.Бандрівський);
– ареал форми називного відмінка складних числівників ‘два з половиною’, ‘три з половиною’ –
[|п’іўтрет’а], [|п’іўчверта] (карта № 228, автор М. Онишкевич);
– ареал форми давального відм. однини [те|л’ат’у], [те|л’ату] (карта № 187, автор М. Онишкевич);
– ареал прислівника [краду|йемци] ‘крадькома’ (карта № 167, автор Л. Григорчук); Розділ VIІ. Особливості говорів української мови

503
– ареал дієслівних форм [дас’’], [йіс’’] ‘даси’, ‘їси’ (карта № 243, автор Я. Закревська);
– ареал лексеми [мако|г’ін] (карта № 289, автор П. Приступа);
– ареал лексеми [стрих] ‘горище над хатою’ (карта № 279, автор П. Приступа);
– ареал лексеми [ка|ц’уба] ‘кочерга’ (карта №282, автор Л. Григорчук);
– ареал структур із переголосом [|саж’е], [|саж’і] (карта № 48, автор А. Залеський).
– ареал тенденції вимови [ао] перед [ў] – [|лаоўка], [|гоўкайут], [ўпоў], [доў] (карта № 50, автор А.
Залеський). У зоні вібрацій зафіксовано паралельні форми з [а] та [о], що відзначив, описуючи говірки
Теребовлянщини, О.Горбач [49:178] – [проў|да], але [лаў|ка], [пи|саў].
Говірки Наддністрянщини характеризує найбільша кількість своєрідних фонетичних діалектних рис,
властивих більшості діалектним просторовим конструкціям південно-західного наріччя: тут акумулюються і
переголос [’а] > [’е], і нейтралізація /о/ – /у/, оглушення дзвінких консонантів перед наступними глухими, обниження
наголошених голосних переднього ряду, парокситонічний наголос та ін. Значна їх кількість зумовлена
акцентуаційними особливостями говірок Наддністрянщини – збільшенням експіраторної сили наголошеного складу.
З уваги на те, що на Поділлі розпочинається рівномірний розподіл наголосової сили [Коць-Григорчук 2002, с.35-50],
для території, східною межею якої є наддністрянсько-подільське порубіжжя, характерний поступовий занепад
ареалу збільшення експіраторної сили наголошених складів, що приводить до різних асимілятивних змін.
Накладання ареалів синтаксичних конструкцій типу ‘у хлопця немає грошей’ – не|майе у х|лопц’а г|ро|шей і
х|лопец(’) неи|майе г|ро|шеий у зоні наддністрянсько-подільського міждіалектного суміжжя приводить до
розщеплення в значенні: ‘він взагалі не має’ – х|лопец(’) неи|майе г|ро|ший і ‘він тепер не має’ – у х|лопц’а не|майе
г|ро|шей.
Однією з істотних рис зони вібрацій на наддністрянсько-подільському діалектному суміжжі є наявність
полонізмів та слів, запозичених з інших мов, які ввійшли в українську через посередництво польської. Північна
частина (до витоків р. Горині) відображає тривалі контакти з польською мовною стихією: на цій території проходила
активна колонізація українських земель з боку польського населення, про що свідчить ареал, який можемо виявити
на картах ІІ тому АУМ. Передусім це риси фонетичного, морфологічного та лексичного рівнів. До особливо
виразних полонізмів на наддністрянсько-подільському порубіжжі належить закінчення орудного відмінка однини
–ом на місці –ею чи –ою іменників та займенників жіночого роду голо|вом, до|лон’ом, том, н’ом, |нейом. Ареал
цієї риси, який на півдні межує з ареалом флексії –оў, відображено на таких картах другого тому АУМ: № 170
„Орудний відмінок однини іменників жіночого роду колишніх -jа-, -а- основ (наголошені закінчення)”; № 171
„Орудний відмінок однини іменників жіночого роду колишніх -jа- основ (долоня)”; № 209 „Орудний відмінок
займенника вона”; № 213 „Орудний відмінок однини займенника та”. Автор усіх названих карт – М. Онишкевич.
Ареал флексії –ом охоплює населені пункти Козівського, Підволочиського, Ярмолинецького, Гусятинського,
Теребовлянського р-нів Тернопільської області, Хмельницького, Дунаєвицького р-нів Хмельницької області.
О. Горбач уважав це закінчення надсянсько-лемківським, перенесеним із закінчень іменників чоловічого та
середнього родів [Горбач 1969, с.156].
Умовну ізоморфу проводить К.Дейна, відзначаючи, що між ареалами закінчення –ою чи –оў перебуває велика
група говірок, де формам орудного відмінка однини іменників та займенників жіночого роду властиве закінчення –
ом. На думку дослідників, на формування та існування цього обширу всередині української території певний вплив
(окрім польського) могла мати аналогія до закінчень орудного відмінка чоловічого та середнього родів [Dejna
1957, с. 95]. На межі названого ареалу К.Дейна виявив контаміновані сполуки (часто паралельно з основними),
утворені внаслідок злиття –оў та –ом: ру|коўм, тоўм, доро|гоўм, б’і|доўм // б’і|доў, що може бути свідченням
формування ознак перехідності. Польський вплив в існуванні флексії -ом очевидний, проте збереглася вона якраз
завдяки уподібненню до закінчень орудного відмінка чоловічого та середнього родів.
Вивчення зони вібрацій на межі наддністрянських та подільських говірок, яку досліджувано у вертикальному
та горизонтальному планах методом накладання ареалів, дозволяє стверджувати, що цей тип зони вібрацій між
діалектними просторовими конструкціями відрізняється від більшості зон особливими виявами динаміки
діалектного мовлення. На цій території рідко відбувається співдія та взаємовідштовхування рис суміжних говірок –
подільських та наддністрянських у зв’язку з односторонньою експансією наддністрянських рис. Територія
подільських говірок не змогла витворити значного опору наддністрянським говіркам, хоча й на цьому діалектному
обширі засвідчено поодинокі гіперизми та контамінації (К. Дейна). П. Ткачук виявив на території західноподільських
говірок (східна межа зони вібрації) фонетичні гіперизми – гіперистичне „окання” – со|с’іда, мо|ка ‘борошно’,
бо|рак, бора|чиенка (Городоцький та Волочиський р-ни Тернопільської області) [Ткачук 1975, с.22].
На цій діалектній території, на відміну від суміжної з північно-східної сторони (найбільшої зони вібрації
[Коць-Григорчук 2002, с. 115-138]), менш виразна є зона перехідності як вияв співдії чи взаємовідштовхування на
зіткненні латеральних частин ареалів суміжних діалектних просторових конструкцій. Динаміка діалектного
мовлення проявляється тут передусім у силі імпульсів з боку говірок Наддністрянщини з їх діалектним розмаїттям.
Згідно з сучасними лінгвогеографічними дослідженнями, наддністрянські говірки є важливими елементами в
сучасному діалектотворчому процесі, адже „активна дія цього [наддністрянського] мовотворчого ядра поширюється ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

504
деякими рисами на схід (майже по р. Збруч), на півночі сягає Нововолинська, на заході – схематично визначених меж
Наддністрянщини, а на півдні поступово охоплює, зокрема явищами переголосу, північні говірки
Бойківщини” [Коць-Григорчук 2002, с. 223]. Окрім того, як зазначив Ф. Жилко „мовна комунікація в межах
Галицько-Волинського князівства сприяла поширенню наддністрянських ареальних елементів на територію сусідніх
ареальних утворень”. [Жилко 1990, с.24]. Специфіка сили імпульсів з боку Наддністрянщини дозволяє простежити
історичний процес формування та занепаду окремих діалектних рис, властивих наддністрянським говіркам (часто й
іншим діалектним одиницям південно-західного наріччя).
Латеральні частини суцільних ареалів, острівні, маргінальні та мозаїчні ареали, співіснування різних
морфологічних форм, семантичне розщеплення словотвірних та лексичних одиниць засвідчують існування на
території між річками Серетом та Збручем в основному зони змішаності, своєрідної щодо розташування і
конфігурації латеральних частин периферійних ареалів суміжних просторових діалектних конструкцій.

Література

Атлас української мови 2001: Атлас української мови: В 3 т. – К.: Наукова думка, 2001. – Т.3:
Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина, Причорномор’я і суміжні землі. – 856 с.
Бичко 1997: Бичко З. Діалектна лексика Опілля. – Львів: Фенікс, 1997. – 137 с.
Бородина 1966: Бородина М. А. Проблемы лингвистической географии (на материале французского
языка). – Москва-Ленинград: Наука, 1966. – 219 с.
Бородина 2002: Бородина М. А. Пространство, территория, зона и ареал как лингвогеографические и
ареалогические термины // Вопросы языкознания. – 2002. – №2. – С. 135-141.
Горбач 1969: Горбач О. Говірки Теребовлянщини // Наукові Записки Технічно-Господарського Інституту
в Мюнхені. – Мюнхен, 1969. – Т.19. – С. 147-183.
Гриценко 2000: Гриценко П. Ю. Мікроконтинуум як предмет ареалогії // Лінгвогеографія Черкащини:
Збірник матеріалів міжвузівської науково-практичної конференції. – Умань, 25-26 травня 2000 р. –
К.: Знання, 2000. – С. 3-7.
Жилко 1970: Жилко Ф. Т. Ареальные единицы украинского язика // Общесловянский лингвистический
атлас. Материалы и исследования. – М.: Наука, 1970. – С.5-16.
Жилко 1990: Жилко Ф. Т. Ареальні системи української мови // Мовознавство. – 1990. – № 4. – С.18-27.
Жилко 1972: Жилко Ф. Т. Походження південно-західних діалектів української мови. (У світлі даних
лінгвістичної географії) // Праці ХІІІ Республіканської діалектологічної наради. – К.: Наукова думка, 1972. –
С. 3-14.
Зілинський 1933: Зілинський І. Карта українських говорів з поясненнями // Праці Українського
Наукового Інституту. – Серія Філологічна. – Варшава, 1933. – Кн. 3, Т. XIV. – 20 с.
Коць-Григорчук 2002: Коць-Григорчук Л. М. Лінгвістично-географічне дослідження українського
діалектного простору. – Нью-Йорк – Львів: Вид-во НТШ, 2002. – 267 с.
Лингвистический энциклопедический словарь 1990: Диалектология // Лингвистический
энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С.133.
Михальчук 1877: Михальчук К. П. Наречия, поднаречия и говоры Южной России в связи с наречиями
Галичины // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край / Под ред.
П. Чубинского. – СПб, 1877. – Т.VII. – Вып. 2
Назарова 1970: Назарова Т. В. Інтерферентні ареали як об’єкт історичної діалектології (волинсько-
поліські *tot(’),*tet) // Праці ХІІ Діалектологічної наради. – К.: Наукова думка, 1970. – С.15-28.
Ткачук 1975: Ткачук П. Є. Фонетична система західноподільських говірок української мови (вокалізм і
консонантизм): Дис. … канд. філол. наук. – К., 1975. – 190 с.
Dejna 1957: Dejna К. Gwary ukraińskie Tarnopolszczyzny. – Wrocław: Zaklad Narod. in. Ossolińskich, Wyd-
wo PAW, 1957. – 164 s.

The article is a continuation of the author’s series of publications on Dynamics and Statics in Dialectal Space
Construction found in the contents of the Atlas of the Ukrainian Language. The author describes the vibration zones
discovered in Volyn’ and Naddnistryanshchyna inter-dialectal territories, and explains the special features of different
language levels (lexica, morphology, syntax).
Keywords: dialect, area, dialectal space construction, mixed dialects, transitive dialects, vibrations zone.
Надійшла до редакції 28 серпня 2006 року.