У статті розглядається проблема варіантності особових імен в українській мові на матеріалі
чоловічого іменника говірки с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області, визначаються основні
способи творення варіантів чоловічих імен, продуктивні і непродуктивні словотвірні моделі імен.
Ключові слова: іменний варіант, спосіб творення особових імен, словотвірна модель.

Варіантність властива й апелятивній лексиці, і власним назвам. Як підкреслює О. В. Суперанська, оніми
варіюються частіше, ніж загальні назви. Власні назви, що не мають такого тісного зв’язку з поняттям,
закріплені за окремими суб’єктами чи об’єктами, можуть варіюватися і фонетично, і акцентологічно, і
морфологічно, і навіть лексично в дуже широкому діапазоні [Суперанская 1969, с. 10]. Однак вивчення
варіантів особових імен української мови розпочалося недавно. У працях XIX – поч. XX ст. із слов’янської
ономастики є чимало фактів, цікавих спостережень, але в одних із них український матеріал зовсім відсутній, а
в інших особові імена навіть не подаються. Уперше до словотвору українських імен спеціально звернувся
В. Симович, який на багатому документальному матеріалі висвітлив історичний розвиток деяких типів
чоловічих особових імен. Вагомим внеском у розробку словотвору староукраїнських особових імен є праці
Л. Л. Гумецької та Д. Богдана.
У другій половині ХХ ст. з’явилися роботи, в яких варіантність імен розглядалася з погляду структурних
та функціонально-стилістичних особливостей оніма. На історичному матеріалі особові імена та їх варіанти
успішно вивчали М. Л. Худаш, Р. Й. Керста, В. О. Шевцова, Р. І. Осташ, М. О. Демчук, С. Є. Панцьо,
М. І. Сенів та ін. Ґрунтовно досліджені й далі продовжують вивчатися сучасні особові імена окремих регіонів
України: Закарпаття (П. П. Чучка), Буковини (Л. В. Кракалія), Півдня України (О. Ю. Касім, Т. Д. Космакова,
О. Ю. Карпенко), Сходу України (В. Д. Познанська, Г. І. Лазаренко, Л. О. Кравченко, Г. В. Кравченко),
Гуцульщини (С. П. Павелко) та деякі інші. Проведені дослідження доводять важливість вивчення словотвору
особових імен і в загальнотеоретичному, і в практичному відношеннях. По-перше, “творення особових імен має
ряд специфічних особливостей, якими істотно відрізняється як від творення власних назв інших ономастичних
категорій, так і від творення апелятивів” [Чучка 1970, с. 57]. По-друге, глибоке вивчення словотвірної
структури різних іменних варіантів та їх стилістичного навантаження в загальнонаціональному масштабі могло
би внести певні корективи в український іменний репертуар, уточнити деякі випадки літературного
слововживання і цим самим зробити вагомий внесок у врегулювання сучасної мовної практики українців.
Незважаючи на певні досягнення, особові імена української мови ще мало вивчені, а варіантність
антропонімів залишається і в теоретичному, і в практичному планах недостатньо дослідженою. На думку
вчених, роботу щодо вивчення особових імен слід починати із збирання матеріалу на обмеженій території, у
певній діалектній зоні, тому що “дане середовище має ще й свої культурно-історичні особливості. І тільки на
основі зібраного матеріалу з різних діалектних зон можна буде зробити певні висновки щодо територіального
поширення окремих типів, продуктивності окремих формантів тощо” [Шило 1970, с. 68].
Зважаючи на викладене, метою запропонованої статті стало визначення типів словотвірних варіантів
чоловічих особових імен, що побутують у говірці с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області.
Як відомо, село Мічуріне було засноване у 1862 році німецькими колоністами, що виїхали із Запоріжжя, і
спочатку являло собою німецьке поселення Grьn Tal (Зелена Долина). У ньому також мешкало кілька родин
росіян, які переселилися сюди з сусідніх сіл. Свою нинішню назву населений пункт одержав у 1943 р., після
звільнення від німецько-фашистської навали. У перші десятиліття XX ст. з півдня України до села переїхало
близько десятка сімей греків, а в 1950-х роках – багато вихідців із Західної України, зокрема з тих районів, що
межують з Польщею. Нині національний склад мешканців села неоднорідний: 79,98% українців, 13,08% росіян,
2,28% греків, 2,31% німців, 2,04% поляків, 0,21% молдован, 0,10% грузинів, що зумовлює специфіку говірки та
її іменника. Так, до іменної системи с. Мічуріне увійшли імена, властиві німцям (Франц, Юз) та полякам
(Таде́й). Деякі особові імена виробили похідні варіанти, які й досі дуже близькі до варіантів тих територій,
звідки прибули переселенці. Наприклад, варіант Романе́шта (від імені Рома́н) характерний для говірок
Закарпаття та Буковини [Чучка 1970, с. 69; Кракалія 1974]; варіанти Ста́сік, Шу́рік притаманні російській мові.
Іменник живого мовлення сучасних мешканців с. Мічуріне значно відрізняється від списку офіційних
імен. Ця відмінність полягає не стільки у складі імен, скільки в наявності варіантів майже до кожного
особового імені. Варіанти особових імен утворюють іменні гнізда (ряди). До них входять: 1) повне офіційне
паспортне ім’я, що є домінантою або стрижнем, навколо якого об’єднуються всі інші члени гнізда: Арте́м, Іва́н,
© Буга Т.В., 2007 Розділ VIII. Проблеми ономастики

511
Миха́йло; 2) словотвірні варіанти: Васько́, Сашу́ня, Рома́нчик; 3) фонетичні: Мики́та – Ники́та, Нікі́та;
4) акцентуаційні: Ва́сько – Васько́. Кількість варіантів в іменному гнізді буває різною, що залежить від багатьох
чинників, але найперше від впливу певних ознак місцевої говірки.
У досліджуваному іменнику найбільшу кількість варіантів зареєстровано від старих традиційних, але
популярних і в наш час імен. Так, ім’я Олекса́ндр, яке впродовж ХХ ст. очолювало частотний десяток чоловічих
імен, має 64 варіанти: Олекса́ндр – Са́ша, Са́шка, Са́шик, Сашко́, Сашу́ня, Сашу́нька, Сашу́ля, Сашу́лька, Шу́ля,
Шу́лька, Шу́ня, Шу́нька, Шу́ша, Са́ня, Сан, Саньо́к, Са́нька, Са́ньчо, Санько́, Сашу́ра, Шу́ра, Шу́рик (Шу́рік),
Шу́рка, Шуро́к, Оле́сь, Лесь, Оле́сько, Ле́сько, Са́нич, Саньо́чік, Саньо́чок, Са́ньчик, Са́нєчка, Са́ска, Са́сик
(Са́сік), Ле́сик (Ле́сік), Оле́кса, Олекса́ш, Олекса́ндер та ін.
Деякі популярні в українців, але маловживані в говірці імена виробили значну кількість варіантів.
Наприклад, ім’я Андрі́й, надане в 1950-1990-х роках лише 6 новонародженим, має 52 варіанти: Андрі́й – Андрє́й,
Андре́й, Андрі́йко, Андрі́йка, Андрє́йка, Андре́йка, Андрю́ша, Андрю́шка, Андрю́шенька, Андрю́шечка,
Андрю́шинічка, Андрю́шенєчка, Андрю́нь, Андрю́ня, Андру́ня, Андрю́нька, Андру́нька, Андрю́нічка, Андрю́ньчик,
Бндрик, Андре́йчик, Андро́н, Андро́нчик, Дю́ша, Ду́ша, Дю́ха, Ду́ся, Ду́ська, Ду́ня, Ду́нька, Дрюн, Дрю́ньчик,
Андрєя́ш, Андрія́́ша, Андрєя́шка, Андрія́шка, Андріа́н, Андрія́н, Дрон, Андріа́но, Андру́сь, Андру́ся, Андру́сік,
Андру́сик, Андру́ська, Андро́с та ін.
Найменше варіантів зафіксовано від нових у говірці імен, а також рідкісних та запозичених онімів. Ім’я
Ма́рко з’явилося в с. Мічуріне у 2002 р. і має 7 варіантів: Ма́рко, Марко́, Марк, Ма́рчік, Ма́рік, Марку́ша,
Марку́ня; рідкісне ім’я Дем’я́н нараховує 6 варіантів: Дем’я́н, Дем’я́нко, Дем’я́нчик, Дьо́ма, Дьо́мка, Демко́;
запозичене Франц – 5: Франц, Фра́ник, Фра́нік, Фра́ничок, Фра́нічек.
У наш час функції антропонімних варіантів розширюються: вони не тільки використовуються в усному
мовленні, але можуть виступати в ролі офіційної назви. Так, варіант Оле́сь від імені Олекса́ндр фіксується в
актових записах с. Мічуріне як повне офіційне ім’я.
Іменні варіанти, що функціонують у говірці с. Мічуріне, утворюються різними способами, однак
найбільш продуктивними є словотвірні варіанти, які мають емоційне забарвлення, здебільшого зменшено-
пестливе. Їх уживають найчастіше, коли звертаються до дітей або молодших за віком людей. Значна кількість
цих варіантів побутує в сімейному колі. Такі варіанти утворюються чотирма способами: суфіксальним,
усічувальним, усічувально-суфіксальним, редуплікацією.
І. Суфіксація – найбільш продуктивний спосіб творення варіантів особових імен в антропонімії
досліджуваної говірки. Суть його полягає у приєднанні до твірної основи суфіксів суб’єктивної оцінки.
Залежно від типу твірної основи у межах цього способу виділяємо кілька моделей.
1. До першої моделі належать похідні, утворені від повних імен: Андрі́й – Андрі́йко, Вади́м – Вади́мчик,
Васи́ль – Васильо́к, Ма́рко – Марку́ня, Павло́ – Павлу́сь, Петро́ – Пе́трик, Русла́н – Русла́нка.
Найпродуктивнішими у цій моделі виявилися суфікси -чик, -ик (-ік), -к(о), -к(а).
-ик, -чик. Найчастіше це пестливі утворення, які використовуються при зверненні до дітей, молодших за
віком: Арте́мчик, Анто́нчик, Арту́рчик, Богда́нчик, Вади́мчик, Васи́льчик, Владисла́вчик, Дем’я́нчик, Дми́трик,
Євге́нчик, Іва́нчик, Макси́мчик, Оле́жик, Па́влик, Пе́трик, Рома́нчик, Русла́нчик, Сергі́йчик. Іноді такі імена
втрачають відтінок здрібнілості чи пестливості і виступають як нейтральні, наприклад, дід Олексі́йчик. Під
впливом російської мови в говірці села вживаються паралельні варіанти: Па́влик – Па́влік, Дени́сик – Діні́сік,
Сергі́йчик – Сергі́йчік, Оле́жик – Олє́жик, Олє́жік.
-к(о). Варіанти з суфіксом -к(о) функціонують як зменшено-пестливі. Основна норма їх уживання –
найменування дітей або молодших за віком чоловіків: Андрі́йко, Арте́мко, Дем’я́нко, Іва́нко, Макси́мко,
Семе́нко, Сергі́йко. У мовленні переселенців із Західної України та поляків такі утворення піддаються
нейтралізації, стають звичайними найменуваннями представників старшого покоління: Богда́нко, Таде́йко.
-к(а). Іменні варіанти з цим суфіксом, як правило, пестливі і найчастіше вживаються у зверненні до дітей,
підлітків, юнаків: Арте́мка, Вади́мка, Макси́мка. У випадках використання їх до літніх людей вони набувають
фамільярного забарвлення: Віта́лька, Оле́жка. Цікаво, що в російських родинах вони виступають як нейтральні
найменування: Андрє́йка, Артьо́мка, Борі́ска, Ваді́мка, Максі́мка.
Значно рідше функціонують імена з суфіксами -ць(о), -ан, -ок, -ець, -очок, -аш(а), -ешт(а), -ушк(а),
-ульк(а), -унь(о), -а, -єчк(о), -очк(о), -оньк(о), -усик, -уш(а): Іва́ньцьо, Андрія́н, Васильо́к, Адаме́ць, Васильо́чок,
Андрія́ша, Романе́шта, Макси́мушка, Вадиму́лька, Петру́ньо, Вади́ма (Ваді́ма), Андрі́єчко, Іва́ночко,
Дени́сонько, Дмитру́сик, Павлу́ша. Імена з суфіксом -ць(о) вживаються переважно у мовленні переселенців зі
Львівщини та поляків як зменшено-пестливі, рідше – нейтральні: Богда́ньцьо, Васи́льцьо, Іва́ньцьо, Таде́йцьо.
Привертають увагу варіанти з суфіксом -ешт(а), привнесені в антропонімію с. Мічуріне вихідцями з
західноукраїнських областей: Романе́шта, Степане́шта. Як зазначає П. П. Чучка, такі варіанти згрубіло-
зневажливі [Чучка 1970, с. 69]. Цікаво, що на досліджуваній території ці імена втратили пейоративний відтінок
і вживаються як нейтральні, а в мовленні корінного населення навіть як пестливі.
У говірці села рідко вживаються згрубіло-зневажливі варіанти, утворені від основ повних імен за
допомогою суфіксів -ищ(е): Петри́ще, -яр(а): Богданя́ра, -юр(а): Іваню́ра, -уш(а): Петру́ша, -ух(а): Петру́ха.
Два останні іменні варіанти найчастіше вживаються у російських або російсько-змішаних сім’ях. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

512
2. До другої моделі належать похідні варіанти, утворені додаванням суфіксів до усічених імен, які
існують у говірці як самостійні імена. Такі варіанти зустрічаються нечасто, переважно це утворення з
суфіксами -ик (-ік), -чик, -к(о), -ух(а), -ох(а), -уш(а)/ -юш(а), -ан/ -ян: Ле́сик, Оле́сик, Вла́дік, Е́дік, То́нчик,
Митру́ха, Митро́ха, Костя́н.
3. До третьої моделі належать варіанти, утворені шляхом повторної суфіксації: Ва́ня – Ва́нька, Ваню́ша,
Ваню́шка, Ваню́шечка, Ваню́шенька, Ваню́шик; Павлу́ша – Павлу́шечко, Павлу́шечок.
Як правило, повторна суфіксація особових імен використовується носіями говірки с. Мічуріне для
вираження вищого ступеня пестливості або ж згрубілості, зневажливості, а тому такі імена функціонують у
мовленні близьких родичів або друзів. В інших випадках використання їх вважається “сюсюканням” і
сприймається несхвально. У місцевій антропонімії найуживанішими є імена з суфіксами -уш(а), -ушк(а)/
-юшк(а), -к(а), -еньк(а), -ик, -очк(а), -ус(я), -ун(я), -ут(а)/ -ют(а), -к(а), -ул(я), -ичок/ -ічок: Вітю́ша, Ді́мушка,
Ваню́шка, Ва́ська, Андрю́шенька, Са́шик, Ді́мочка, Толю́ся, Сашу́ня, Васю́та, Васю́тка, Сашу́ля, Діму́сичок,
То́лічок. Ці форманти приєднуються безпосередньо до будь-якої основи – повної чи усіченої. Можна виділити
такі різновиди повторної суфіксації:
а) повторно-суфіксальні варіанти, утворені від повних імен: Андрі́й < Андрєя́ша < Андрєя́шка,
Андрєя́шенька; Івбн < Іваню́ра < Іваню́рище; Нгор < Ігорю́ша < Ігорю́шка, Ігорю́шечка, Ігорю́шенька;
в) повторно-суфіксальні варіанти, утворені від усіченого імені: Рост < Ростю́ша < Ростю́шик,
Ростю́шечка, Ростю́шенька; Макс < Максю́ша < Максю́шка;
г) повторно-суфіксальні варіанти, утворені від усічено-суфіксального імені:То́ля < То́лька, Толю́ся,
Толю́сик (Толю́сік); Ді́ма < Дімун < Дімо́нчик (Дімо́ньчік); Ва́ня < Ваню́ша < Ваню́шка, Ваню́шенька,
Ваню́шечка; Ва́ся < Васю́та < Васю́тка; Ю́ра < Ю́рка, Ю́рик (Ю́рік), Ю́рчик; Мі́ша < Мі́шка, Міша́тка.
Процес нанизування здрібніло-пестливих суфіксальних елементів на словотворчу основу особових імен з
метою вираження вищого ступеня здрібнілості чи пестливості у говірці с. Мічуріне відбувається досить
активно: Мико́ла < Ко́ля < Колю́ня < Колю́нька. Значно менше серед варіантів, що виникли в результаті
повторної суфіксації, згрубіло-зневажливих утворень: Іва́н < Іваню́ра < Іваню́рище, Петро́ < Петру́н <
Петру́ндель. Варіанти чоловічих імен Ва́ньочка та Сашу́ня, вживані по відношенню до літніх людей
невеликого зросту, з певними психічними чи фізичними вадами, набувають іронічного, глузливого відтінку.
ІІ. Усічення. Цей спосіб творення іменних варіантів полягає в усіченні основи імені: Владисла́в > Влад,
Володи́мир > Воло́дь, Фе́дір > Федь. Серед дослідників немає єдиної думки щодо усічених варіантів імен. Одні
вчені розглядають їх як словотвірні варіанти (А. М. Думбревяну, Л. В. Кракалія), інші – як фонетичні
(О. В. Суперанська, В. О. Шевцова). П. П. Чучка, враховуючи набутки українських ономастів, вважає такі
варіанти імен словотвірними, але зауважує, що в окремих випадках цей спосіб словотворення майже нічим не
відрізняється від таких фонетичних процесів, як редукція, гаплологія та інших [Чучка 1970, с. 78-87].
У говірці села Мічуріне усіченню підлягають різні частини імені. Залежно від того, яка частина імені
усічується, виділяємо три основні моделі: аферезу, синкопу та апокопу.
Афереза – це такий тип усічення, при якому відкидаються початкові ненаголошені склади імені. При
цьому усічуватися може один, два або три склади твірного імені, що залежить, як правило, від того, на який
склад падає наголос: Анто́н >Тон, Дмитро́ > Митро́, Яросла́в, В’ячесла́в, Владисла́в > Слав.
Іменні варіанти, утворені шляхом аферези, лише іноді мають емоційне забарвлення та диференціюють
людей за віком. Наприклад, варіант Митро́ вживається як нейтральне найменування лише до найстаріших
чоловіків, а утворення Тон функціонує серед підлітків як фамільярне.
Апокопа – досить поширений тип усічення, який полягає у відкиданні одного чи кількох кінцевих
складів імені: Владисла́в, Владле́н > Влад, Едуа́рд > Ед, Макси́м > Макс, Ростисла́в > Рост, Фе́дір > Федь,
Ю́рій > Юр. Більшість таких утворень стилістично нейтральні, однак деякі з них можуть виражати
фамільярність: Макс, Ед.
Зауважимо, що апокопа проявляється в говірці не тільки при словотворенні, а й при словозміні, зокрема
при творенні кличного відмінка: Воло́дь! Вась! Вадь! Віта́ль! Ген! Гриш! Жор! Йось! Міть! Тьом! Слав!
Синкопа – це такий тип усічення, при якому усувається серединна частина імені. Порівняно з апокопою
та аферезою, цей тип усічення діє дуже рідко і, як правило, є продуктом дитячого мовлення: Андрі́й > Анді́й
(Андє́й), Олекса́ндр > Олеа́ндр.
Іноді іменні варіанти виникають в результаті одночасного усічення різних частин оніма: Олекса́ндр >
Оле́сь (синкопа та апокопа), Володи́мир > Лодь (афереза й апокопа); Олексі́й > Лесь (афереза, синкопа й
апокопа).
Усічуватися можуть не тільки повні чоловічі імена, але й варіанти їх. В іменнику села активно
використовується ім’я Льо́ша, що утворилося усіченням варіанта Альо́ша. У родинному колі при зверненні до
малолітніх хлопчиків вживається ім’я Дю́ша (зрідка Ду́ша), утворене усіченням варіанта Андрю́ша.
Загалом усічувальний спосіб творення непродуктивний, однак зауважимо, що найпоширенішими в
говірці села Мічуріне виявилися варіанти, які виникли шляхом апокопи.
ІІІ. Усічувально-суфіксальний спосіб. Цей спосіб полягає в утворенні варіантів шляхом одночасного
усічення імені і додаванням до такої його частини суфікса: Петро́ – Пе́тя, Ві́ктор – Ві́тя. Зауважимо, що в Розділ VIII. Проблеми ономастики

513
таких випадках усічена частина імені не вживається як реальне ім’я. При усіченні від повного імені
здебільшого залишається лише перший склад, відкритість чи закритість якого залежить від характеру
додаваного до нього суфікса. Наголос при цьому, як правило, пересувається на перший склад.
Для творення таких варіантів найчастіше використовуються суфікси -а (-я), -ик (-ік), -чик, -ш(а), -нь, -ць,
-к(о), -к(а), -х(а), -н(я): Бо́ря, Вале́ра (Валє́ра), Ва́ля, Ва́ня, Ва́ся, Віта́ля, Ві́тя, Ге́на, Ге́ра, Ді́ма, Ми́тя (Мі́тя),
Дьо́ма, Же́ня, Жо́ра, Ко́ля, Пе́тя, Ру́ся, Я́рик (Я́рік), Я́рчик, Анто́ша, Гри́ша, Мі́ша, Па́ша, Са́ша, Гринь, Гриць,
Оме́лько, Па́ха, Са́ня. Серед найпродуктивніших формантів виділяється синкретична морфема -а (-я), що
поєднує функції закінчення та суфікса. Найчастіше вона приєднується до апокопованої основи (Ва́ся, Валє́ра,
Віта́ля, Дьо́ма, Пе́тя), рідше – до інших (То́ля, Днма, Же́ня, Ко́ля, Ми́тя). Такі іменні варіанти в говірці села
дуже активні, що може пояснюватися великим впливом російської мови.
ІV. Редуплікація. Редупліковані варіанти утворюються шляхом подвоєння частини імені, переважно
складу. Цей спосіб творення непродуктивний на всій території України, і в говірці села зафіксовано лише кілька
таких імен: Володи́мир < Во́ва, Мико́ла < Ко́ка, Олекса́ндр < Са́са, Ся́ся, Сосо́, Ша́ша. Варіант Во́ва є
нейтральним і широко вживається при найменуванні людей різного віку, інші – це дитячі імена, тому цілком
можна поділити думку Л. В. Кракалії, що однією з причин їхнього виникнення є орієнтація на дитячу мову, а
творцями їх могли бути діти [Кракалія 1974].
Отже, іменник говірки с. Мічуріне характеризується великою кількістю варіантів особових імен, які
функціонують у живому розмовному, рідше – в офіційному, діловому мовленні. При цьому інвентар суфіксів та
основні різновиди усічення у говірці села близькі до загальноукраїнських. Однак виявлені і локальні
особливості іменного словотворення, зумовлені взаємопроникненням іменних репертуарів різних національних
меншин. На подальших етапах наукової роботи планується дослідження словотвірних варіантів чоловічих і
жіночих особових імен Центральної Донеччини.

Література
Гумецька 1958: Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XV ст. – К.,
1958. – С. 13-14.
Думбрэвяну 1980: Думбрэвяну А. Н. Исследование молдавской диалектной антропонимии (Личные
имена: лексико-грамматические особенности, словообразовательная структура, динамика): Автореф дис. …
канд. филол. наук. – Ленинград, 1980. – 20 с.
Карпенко 1980: Карпенко А. Ю. Деминутивное антропонимическое словообразование (на материале
русских говоров юга Украины)// Вопросы ономастики: собственные имена в системе языка. – Свердловск, 1980.
– С. 99-110.
Керста 1978: Керста Р. И. Украинская антропонимия XVI в. (мужские именования): Автореф дис. … канд.
филол. наук. – Ужгород, 1978. – 17 с.
Керста 1984: Керста Р. Й. Українська антропонімія XVI ст.: Чоловічі іменування. – К., 1984. – С. 75-85.
Ковалик 1965: Ковалик І. І. Словотвір особових імен в українській мові (здрібніло-пестливі утворення) //
Територіальні діалекти і власні назви. – К.: Наук. думка, 1965. – С. 216-225.
Кракалія 1974: Кракалія Л. В. До питання класифікації українських антропонімних варіантів //
Мовознавство. – 1974. – № 2. – С. 53-58.
Лазаренко 1999: Лазаренко Г. Словотворчі типи особових неофіційних імен в антропонімії Південно-
Східної України// Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. – Вип. 5. – Донецьк: ДонНУ, 1999. – С. 214-216.
Осташ 2003: Осташ Р. І. Лінгвогеографічний погляд на однофонемні суфікси в українській історичній
антропонімії// Магічне світло імені. – Ужгород, 2003. – С. 114-138.
Павелко 2004: Павелко С. П. Розмовно-побутові варіанти імен у говірках Гуцульщини (чоловічі
найменування) // Студії з ономастики та етимології 2004. – К., 2004. – С. 126-139.
Познанська 1992: Познанська В. Д. Словник варіантів особових імен Південно-Східної України //
Структура і функції ономастичних одиниць. – Донецьк: ДонДУ, 1992. – С. 111-138.
Познанська 2003: Познанська В. Д. Усічені особові імена в сучасній антропонімії Донеччини //
Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. – Вип. 11, ч. 1. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 317-321.
Суперанская 1969: Суперанская А. В. Структура имени собственного: Фонология и морфология. – М.:
Наука, 1969. – 207 с.
Сухомлин 1975: Сухомлин І. Д. Питання антропоніміки в українській мові. – Дніпропетровськ, 1975. –
110 с.
Фроляк 1999: Фроляк Л. Д. Типологія українських говірок території пізнього заселення (на матеріалі
говірок Донеччини) // Вісник Луганського держ. пед. університету. – 1999. – № 10. – С. 99-104.
Чучка 1970: Чучка П. П. Антропонімія Закарпаття (Вступ та імена): Конспект лекцій. – Ужгород, 1970. –
101 с.
Шило 1970: Шило Г. Ф. Власні особові імена в усному мовленні // Усне побутове літературне мовлення.
– К., 1970. – С. 68-81.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

514
The paper considers a problem of Ukrainian personal names variance on the basis of corpus of male subsystem
of name system of Michurino village dialect at Telmanovo region of Donetsk province. The main ways of male names
variants producing and productive and nonproductive name derivation models are determined.
Keywords: name variant, way of personal name derivation, derivation model.
Надійшла до редакції 22 серпня 2006 року.