У статті розглянуто відприкметникові утворення – ад’єктоніми, здійснено спробу проаналізувати
особливості відповідних топонімів у системі нижньонаддніпрянських говорів, виявлено найпродуктивніші
способи творення розгляданих ад’єктонімів.
Ключові слова: діалектна сфера, лексика, топоніми, відтопонімічні похідні, ад’єктоніми, словотвір,
семантика, афіксація, субстантивація, композиція.

Топонімія та система її похідних є спільним продуктом діалектної й наддіалектної сфер національної
мови. Співвідношення сфер формування топонімів (Т) і їх похідних (ТП) історично змінюється. Т і ТП, що
сформувалися в діалектній чи міждіалектній сферах, входять у систему лексики діалектного мовлення.
Переважна більшість топонімів діалектного чи міждіалектного походження переходить у лексичну систему
літературної мови й поступово освоюється нею. Щодо відтопонімічних похідних (прикметників, іменників –
назв жителів та ін. груп слів), то лише частина їх освоюється літературною мовою, а інші назавжди лишаються
фактором діалектного мовлення [Горпинич 1978,с.112].
Об’єктом цього дослідження є топоніми прикметникового типу, що функціонують у лексичній системі
говорів Нижньої Наддніпрянщини. Робота виконана в аспекті досліджень кафедри загального і слов’янського
мовознавства Запорізького державного університету (шифр 7/06). Завданням дослідження є аналіз
найпродуктивніших способів творення топонімів прикметникового типу.
Актуальність роботи зумовлена відсутністю праць, присвячених вивченню ад’єктонімів у топонімічній
системі зазначеного реґіону, хоча існує ряд робіт із проблем ономастики в цілому та деад’єктивного
словотворення. Так, дослідженню відприкметникового словотвору української мови присвячена монографія
В.В.Ґрещука; вивченням ономастики в поетичному ідіолекті Яра Славутича займалася Л.І.Селіверстова;
проблемам гідронімії присвячені роботи В.С.Олексійовича, В.В.Лучика, М.Д.Матіїва, Л.Б.Костика; словотвірна
синонімія і словотвірна варіантність прикметників української мови були об’єктом дослідження
І.Т.Вербовської; семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпаття (XII-XX ст.) розглядав М.М.Габорак;
Т.В.Громко досліджувала семантичні особливості народних географічних термінів Центральної України (на
топонімічному матеріалі Кіровоградщини); О.К.Данилюк обстежував географічну термінологію Волині тощо.
Усі ад’єктоніми в топонімічній системі Нижньої Наддніпрянщини можна поділити на дві підгрупи:
1) власні назви, які вказують на конкретний об’єкт зазначеної території і не вимагають пояснень або уточнень,
наприклад: Брязкуче (озеро), Водянські (плавні), Виноградна (балка); 2) топоніми з прикметниковим
компонентом, які вимагають обов’язкового уточнення, наприклад: Микитин Ріг, Артемове Плесо, Галина Яма
і т.д.
Топоніми прикметникового типу становлять важливу частину словникового складу мови: ці назви
містять цінну історичну, етнографічну та лінгвістичну інформацію [Горпинич 1976,с.3].
Оскільки за початкову одиницю словотвірного аналізу ад’єктонімів береться не словотворчий суфікс або
формант і не значення утворюваних слів, а мотивуючі слова, то виникає потреба у їх поділі на групи –
семантичну та структурну.
За семантичною ознакою досліджувані лексеми можна поділити на такі розряди: 1) топоніми, які
виражають зовнішні ознаки об’єкта: Кривий (лиман), Круглий (лиман) і т.д; 2) топоніми, які виражають
внутрішні, фізичні якості об’єкта: Сухий (лиман), Мокрянський (брід), Голий (узвіз), Кисле (тирло) і т.д.;
3)топоніми, які виражають ознаки за відношенням до краю, країни, етносу: Французька (правобережна затока),
Турецький (вал) тощо.
Семантична класифікація топонімів дає мало матеріалу для вивчення системи ад’єктонімного
словотворення, бо ні вибір словотвірної моделі, ні структура твірної основи, ні морфонологічні процеси на межі
основи і форманта безпосередньо не залежать від того, яке значення має етимон топоніма, наприклад: Бі/ла,
Бі/лицький, Біле/ньківські, До/вге, Довге/нька, До/вгинське. До того ж, семантична класифікація передбачає
ґрунтовні етимологічні дослідження, яких не можна провести побіжно при словотвірному аналізі
© Кравченко Ю.В., 2007 Розділ VIII. Проблеми ономастики

515
відтопонімічних прикметників [Горпинич 1976,с.5], наприклад: Ба/бина/ – річка, ліва притока Дніпра між рр.
Бистрою Карайтебенню й Татарською Підпільною. В основі назви, очевидно, тюркізм “баба/”, що значить
“предок”, “батько”, “високоповажний старий чоловік” [Чабаненко 1999,с.11]. Укладач етимологічного словника
російської мови пояснює походження цієї назви так: Бабине, а – баба, кам’яна баба – назва колишніх ідолів на
півдні Росії. Запозичена з тюркського babа “статуя”, що сягає до baba “батько”. Наголос російського слова
говорить, скоріше, на користь його походження від ббба “жінка, бабуся” [Фасмер 1986,I,с.100].
Стосовно топонімів поняття “семантика” досить часто включає такі категорії, як етимологія,
мотивованість назв, синхронічна диференціація топонімів тощо. Насправді топонім не має іншої семантики,
крім називання (ідентифікації) об’єкта.
Отже, вивчення семантики топонімотвірної лексики не є самоціллю в топонімічних пошуках. Знання
семантики слів, які лежать в основі топоназв, дозволяє більш якісно виконати структурний аналіз
топонімічного масиву; знання закономірностей, тобто те, що може бути, і того, чого не може бути в топонімії,
спрямовує в потрібне русло етимологізацію субстратних та інших “темних” назв, а також дає необхідне
спрямування для пошуку та виникнення нових топонімічних назв [Литвин 1990,с.50].
Давнім принципом номінації в топонімії було відображення в назві властивостей і якостей будь-яких
наземних об’єктів. Лексико-граматичним засобом вираження цього була ад’єктивна форма прикметникових
основ як означень з розрізнювальною семантикою щодо загальних назв об’єктів. Одним із найархаїчніших
топонімічних утворень і є ад’єктоніми.
В.О.Горпинич [1976,с.5] зазначає, що структурна класифікація топонімів (групування за формантами)
дає змогу простежити, як фономорфемна будова топоніма трансформується під час дериваційного акту в
ад’єктонім, зумовлює модель і словотворчий суфікс, морфонологічні процеси, які відбуваються на
міжморфемному шві.
Є дві основні класифікації способів словотворення: а) за лексико-граматичним характером словотвірної
бази та словотворчих засобів (словотвірних ресурсів) (вона називається традиційною); б) за видом
словотворчих формантів, точніше, за основними компонентами словотворчих формантів.
За лексико-граматичним характером словотвірної бази та словотворчих засобів розрізняють
морфологічний, морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний способи творення.
Існує практика поділу всіх способів словотворення на морфологічні й неморфологічні. До
морфологічних, як відомо, відносяться всі способи творення похідних слів за допомогою морфем
(суфіксальний, префіксальний, нульсуфіксальний, постфіксальний, суфіксально-префіксальний, або
конфіксальний, абревіація, флективний, основоскладання). Усі інші способи деривації є неморфологічними.
Значна частина досліджуваних топонімів утворюється морфолого-синтаксичним та лексико-
семантичним способами.
Морфолого-синтаксичний спосіб словотвору характеризується тим, що в ньому шляхом граматико-
лексичного доосмислення або переосмислення того чи іншого слова відбувається його перехід з одного розряду
слів у інший, тобто перехід даного слова з розряду однієї частини мови в іншу. До цього способу належить
субстантивація – перехід прикметників, дієприкметників, числівників, займенників в іменник; ад’єктивація –
перехід дієприкметників у прикметники тощо [1979,с.30]. При цьому способі похідне слово нічим не
відрізняється зовні від мотивуючого, але дістає нового значення [1994,с.159]. У досліджуваній топонімічній
мікросистемі цим способом утворюються відприкметникові іменники (субстантиви), які охоплюють назви
територій: Бабине (село, мис), Берестова (балка), Біленьке (село, урочище), Висока (гряда), Дубова (балка),
Рогові (кручі), Жовті (кручі), Кисла (балка), Козлячий (один із островів у Каховському водоймищі), Курячий
(невеликий острів) Красний (острів), Крутий (яр), Куца (балка), Лиса (гора), Переможний (зупинка приміських
поїздів), Плавневий (острів), Сліпа (гряда), Солона (балка), Червона (балка); назви акваторій: Бакланове (озеро),
Бандурине (озеро), Бідне (озеро), Бокові (лимани), Брязкуче (озеро), Буруватий (лиман), Велике (озеро), Вербове
(озеро), Волове (озеро), Верхній (лиман), Вовче (озеро), В’язове (урочище), Гадючі (два невеликих озера),
Глибокий (рівчак), Глухе (озеро), Гниле (озеро), Гниленька (криниця), Горіле (озеро), Гусине (озеро), Густий
(лиман), Димна (невелика протока), Дівчачий (пляж), Хлопчачий (пляж), Дідове (озеро), Дурна (яма), Жовте
(озеро), Заклятий (лиман), Закутне (озеро), Кисленький (рівчак), Красне (озеро), Крива (протока), Криничувате
(річка), Куца (балка), Лопухувате (озеро), Лямувате (озеро), Мокрянський (брід), Нижнє (озеро), Острівне
(озеро), Очеретувате (озеро), Піскувата (ділянка пр.Підпільної), Паристе (озеро), Ракове (озеро), Рівне
(озеро), Рясне (озеро), Сапате (лівий рукав Дніпра), Святе (озеро), Спірне (озеро), Судакове (озеро), Сухий
(лиман), Тихе (озеро), Харчове (озеро), Холодне (озеро), Хмільне (озеро), Щуче (озеро) та багато інших.
М.Я.Плющ [1969, с.18] пише: “Субстантивація прикметників на певному етапі розвитку мови може бути
завершеною і незавершеною. Це особливо помітно на прикладах прикметникових назв річок, озер, селищ,
хуторів, сіл, станиць і т.ін., при яких (назвах) іменник не називається, але ще підсвідомо розуміється,
наприклад: Глибока (річка), Червоне (село) тощо”.
Лексико-семантичний (семантичний) спосіб словотворення виявляється в тому, що внаслідок
додаткового навантаження лексичним значенням існуючого в мові слова утворюється нове слово [1979, с.31].
При цьому способі словотворення в будові як похідного, так і твірного слова не відбувається ніяких змін, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

516
змінюється лише лексичне значення. Словотвірне значення похідних слів виражається в контексті через
співвідношення омонімії. Формантом у похідних цього типу є процес переосмислення, процес зміни
лексичного значення наявних у мові слів.
Цей спосіб творення слів у топонімічній системі нижньонаддніпрянського реґіону виявляється у таких
випадках:
а) коли загальна назва стає власною (онімізація), наприклад: Гнила – протока, Грузьке – озеро, Довге/нька
– протока, Васю/рине – лиман, Дібро/вські – болота, Лозува/тий – лиман, Ба/бине – озеро і т.д.;
б) коли одна власна назва виступає в ролі іншої (вторинна номінація), наприклад: Атали/кова (річка) →
Атали/кова (балка); Білозерська (річка) → Білозерська (балка); Закітнє (протока) → Закітнє (урочище);
Запорізька (атомна електростанція) → Запорізька (державна районна електростанція); Кі/нська (ріка) →
Кі/нська (колишня переправа, перевіз); Томаківський (острів) → Томаківський (хутір); Златопільські (плавні) →
Златопільські (луки).
Семантичний спосіб творення слів у топонімній деривації часто виступає в синтезованому вигляді,
супроводжуючи морфолого-синтаксичний спосіб творення топонімів.
До морфологічних, як відомо, належать усі способи афіксального творення простих слів, а також способи
творення складних і складноскорочених слів.
У межах афіксального способу творення топонімів найбільш поширеним є суфіксація. Префіксально-
суфіксальні утворення типу Просередівська (забора), Несватівський (колодязь) є поодинокими.
В українській літературній мові існує ціла низка продуктивних суфіксів, за допомогою яких
утворюються прикметникові форми. Однак не всі вони виступають дериваторами при творенні ад’єктонімів у
нижньонаддніпрянській топонімічній системі.
Серед морфологічних формантів основою ад’єктонімної системи топонімів досліджуваного реґіону є
простий суфікс –ськ-ий: Грушівська (криниця), Грушівське (озеро), Ольховський (острів), Водянські (луки),
Затонський (бакай), Златопільські (плавні), Знам’янські (плавні), Кам’янські (плавні), Канкринівські (луки),
Матяшівська (струмок), Палковське (тирло), Покровські (плавні), Покровське (село), Ушкальські (луки),
Шахівське (озеро). Для загальнослов’янської ад’єктонімної системи характерний єдиний словотвірний тип (чи
модель) – основа топоніма (прикметника) + суфікс –ськ-ий = ад’єктонім. Він характерний і для кожної
слов’янської мови зокрема. Деякі дослідники вважають, що слов’яни запозичили цей формант з
давньоверхньонімецької мови разом з відтопонімними утвореннями.
У зв’язку з тим, що суфікс –ськ- (давній –∗ьskъ-) наявний у слов’янських, балтійських і германських
мовах і виник на базі суфікса -∗ko при іменах з основами на -∗s-, його розглядають як спільний для трьох груп
індоєвропейських мов [Горпинич 1976,с.81,87].
Суфікс –ськ- і його варіанти –зьк-, -цьк- (а в нашому випадку тільки –ськ- і -цьк-) широко
використовуються в деад’єктивах, які формують систему топонімів Нижньої Наддніпрянщини, є
продуктивними, нейтральними щодо стилістичних відтінків, наприклад: Боровицька (правий рукав Дніпра),
Городницький (лиман), Плетеницький (великий лиман), Сулицький (лиман), Чортомлицький (лиман).
Продуктивний суфікс –івськ- означає приналежність або відношення певного об’єкта до іншого і
здебільшого використовується для творення ойконімів, а також відойконімічних назв: Іванівський (хутір),
Іванівське (село), Грушівські (запорозькі козацькі зимівники), Олексіївський (хутір) і т.д.
Серед продуктивних суфіксів слід відзначити й такі:
-анськ-(-инськ)-: Бабинські (плавні), Балчанський (яр), Калитинський (брід), Кам’янське (городище),
Прихожанська (балка), Скелянська (балка), Маячанський (брід), Широчанський (яр);
-ин-: Бандурине (озеро), Карпине (ділянка пр.Кушугуму), Кислицина (гряда), Лизине (озеро), Окишине
(болото);
–н-: Кропивне (озеро), Скарбна (протока);
-ов-: Аталикова (річка), Балабанове (озеро), Байова (гряда), Горбова (озеро), Квакове (озеро), Сакове
(озеро);
-уват-: Комишуватий (яр), Вилувате (озеро), Кам’янувате (озеро), Клинувате (озеро), Корчакувате
(озеро), Кушурувата (протока), Лозуватий (лиман), Мухувате (озеро), Осинувате (озеро), Скотувата (балка).
Суфікс –уват- указує на неповноту ознаки, на менший її вияв порівняно з іншими об’єктами і використовується
при творенні здебільшого топонімів на позначення якоїсь поширеної ознаки, переважно назв гідрооб’єктів.
До непродуктивних суфіксів належать:
-ич-: Невістиче (озеро);
-иськ-: Лободиський (острів);
-ев-: Карандашева (ділянка рукава). Цей суфікс використовується при творенні топонімічних назв на
позначення якоїсь властивості, якості різних типів об’єктів.
У слов’янських мовах усі твірні основи топонімів закінчуються на приголосний, а словотворчі суфікси
починаються голосним звуком: -овськ-, -анськ-, -инськ-, -енськ-, -ецьк-, -ицьк-, -ацьк-, -еськ-, -иськ-, -ець-,
-анин-, -ак-, -ик-, -ун-, -уч-, -ин-, -ач-, -ич-. Тому комбінація “приголосний + голосний” на міжморфемному
шві, відповідаючи дуже давній слов’янській комбінаторній традиції, забезпечує безперешкодну сполучуваність Розділ VIII. Проблеми ономастики

517
морфем. Винятком є ад’єктонімний суфікс –ськ-. Початковий приголосний с не викликає перешкод у
сполучуваності й легко взаємодіє з усіма іншими слов’янськими приголосними [Горпинич 1973, с.82-83].
Ад’єктивний компонент може входити й до складу топонімів-композитів.
Не є винятком і ад’єктоніми в системі Нижньої Наддніпрянщини, які утворені способом композиції.
Виділяються три моделі таких похідних: 1) утворення на базі сурядних синтаксичних словосполучень; 2)
утворення на базі підрядних синтаксичних словосполучень; 3) утворення на базі слів, що безпосередньо не
поєднуються в синтаксичні словосполучення. Відзначимо й той факт, що розрізняється чисте основоскладання,
тобто поєднання лише основ, і основоскладання, що супроводжується суфіксацією. Слід зазначити, що
поєднання основ може відбуватися за допомогою сполучних морфем –о-, -е- або без них. Дослідження
топонімів прикметникового типу дає підстави вважати продуктивним другий спосіб композиції, який
супроводжується інтерфіксацією та суфіксацією. Усі найменування, що є наслідком цього способу, розглядаємо
залежно від морфологічного вираження кожної з частин складної назви, наприклад, прикметник + іменник:
Кам’янозатонський (перевіз), Чорнокриничні (луки). Морфонологічні явища: 1) чергування ц/ч (криниця –
Чорнокриничні); 2) інтерфіксація (звук о між частинами композитів у всіх випадках). У наведених прикладах
основоскладання ускладнюється суфіксацією
В українській мові, як і в інших слов’янських, двочленним топонімам притаманні всі основні ознаки,
якими характеризуються апелятивні фразеологічні одиниці, та ряд специфічних, тільки їм властивих
особливостей [Горпинич 1976,с.108].
Складені топоніми мають два компоненти, які, утворюючи семантичну єдність, означають певний
об’єкт. Перша частина цих назв становить собою прикметниковий компонент зі значенням кольору,
місцезнаходження, часу виникнення об’єкта, розміру, а другий – апелятив на позначення виду топоніма. Вони
мають таку структуру:
1) прикметник + іменник, який може бути:
а) номенклатурним терміном: Біле Озеро (ухід), Великий Затін (урочище), Кам’яний Затон (пристань),
Свиняче Море (озеро), Старе Річище (лівий рукав рук.Річища), Чорна Криниця (урочище) і т.д. Щодо першої
частини назви, то семантика її різноманітна: вона може позначати колір, розмір, ознаку, людську діяльність,
наприклад: Вантажні Плавні;
б) прикметник + іменник нетермінологічного характеру: Бездонна Ямка (озеро), Бурчакова Яма (озеро),
Бузівська Плетениха (одна з численних плавневих проток),Велике Ямувате (озеро), Кінська Промойна
(гідрооб’єкт у Великому Лузі), Орлова Яма (бакай), Сомова Яма (тоня), Плетеницький Ріг (мис), Силчина
Плетениха (протока), Вищий Просеред (острів), Межова Лопушка (рукав пр.Лопушки), Польова Грушівка
(річка), Старий Шарай (протока), Нижня Хортиця (пристань), Поперечна Плетениха (протока), Старий
Прогній (протока), Старий Ревун (протока);
2) відантропонімічний прикметник + іменник, який виражений:
а) номенклатурним терміном: Артемове Плесо (озеро), Шваччине Гирло (озеро);
б) відантропонімічний прикметник + іменник нетермінологічного характеру: Бугаїв Полой (озеро),
Галина Яма (рибальська ділянка), Ковалева Ямка (озеро), Микитин Ріг (річка), Ребровий Ріг (піщана коса),
Тарасівський Кут (мис). У таких топонімічних назвах друга частина уточнює першу, наприклад: Микитин Ріг
– перший компонент назви утворено від імені запорожця Микити, другий є синонімом до слова “мис”
[Чабаненко 1999,с.153]; Бугаїв Полой – від прізвища рибалки Бугая та слова “полой”, що в місцевій говірці
означає “дно висохлого озера” [Чабаненко 1999,с.33]; Ребровий Ріг – перший компонент утворено від прізвища
Ребро (місцевий житель), другий – є метафоричною назвою об’єкта [Чабаненко 1999,с.203].
3) прикметник + прикметник (субстантивований): Велике Дубкувате (озеро), Велике Закітне (озеро),
Велике Криве (озеро), Велике Піскувате (озеро), Велике Ямкувате (озеро), Вузьке Святе (протока), Мокра
Шабельна (протока), Велике Котове (озеро), Велике Свирівське (озеро), Верхня Дмитрівна (протока).
Отже, досліджуваний матеріал дає підстави зробити такі висновки: 1) найпродуктивнішим способом
творення ад’єктонімів у топонімічній системі Нижньої Наддніпрянщини є морфолого-синтаксичний, зокрема
субстантивація (Глухе, Гниле, Гниленька); 2) активно виявляє себе й лексико-семантичний спосіб, який часто
виступає паралельно з морфолого-синтаксичним; 3) досить поширеним способом творення відприкметникових
топонімів досліджуваного реґіону є суфіксація (продуктивними є суфікси -ськ-, -ов-, -уват-): Аталикова,
Водянські, Лозуватий і т.д.; 4) складені топонімічні назви з ад’єктивним компонентом утворюються за
моделлю: прикметник+іменник і прикметник+прикметник (субстантивований), які є досить продуктивними у
процесі творення ад’єктонімів зазначеного реґіону. Слід відзначити, що семантична класифікація топонімів дає
недостатньо матеріалу для вивчення системи ад’єктонімного словотворення.
Результати цієї роботи можуть бути використані для подальшого дослідження актуальних проблем
ономастики, словотвору тощо.

Література
Горпинич 1973: Горпинич В.О. Відтопонімічні похідні як реальні й потенційні утворення //
Мовознавство. – 1973. – №3. – С. 81-87. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

518
Горпинич 1976: Горпинич В.О. Відтопонімічні прикметники в українській мові. – К.: Вища школа, 1976.
– 139 с.
Горпинич 1977: Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. – К.: Радянська школа, 1977. – 117 с.
Горпинич 1978: Горпинич В.О. Діалектне і наддіалектне в топоніміці // Проблеми дослідження
діалектної лексики і фразеології української мови. – Ужгород, 1978. – С. 112-114.
Горпинич 1998: Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія: Навчальний посібник (текст
лекцій). – Дніпропетровськ, ДДУ, 1998. – 184 с.
Литвин 1990: Литвин И.П. Семантическая организация топонимических систем // Теоретична та
історична ономастика. Літературна ономастика. – Одеса, 1990. – 184 с.
Плющ 1969: Плющ М.Я. Словотворення та вивчення його в школі. – К.: Радянська школа, 1969. – 132 с.
СУЛМ 1979: Сучасна українська літературна мова / За ред. М.А.Жовтобрюха. – К.: Наукова думка, 1979.
– 406 с.
СУЛМ 1994: Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища школа, 1994. – 414 с.
Чабаненко 1999: Чабаненко В.А. Великий Луг Запорозький. Історико-топонімічний словник. –
Запоріжжя, 1999. – 331 с.
Фасмер 1986: Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. – М.: Прогрес, 1986. – Т.I. – 576 с.

The article is devoted to the adjective derivatives in a Low Dnieper region toponimical system. Some specific
features of their are anylized, the most productive ways of their formation are determined. Special attention is given to
the motivation of which all adjectonyms are divided into two groups: which denote some object of the ants, which have
an adjective component and have to be detailed. Both types constitute an important part of the dialect and Ukrainian
language.
Keywords: dialect sphere, lexics, toponym, toponimical derivatives, adjectonims, derivatology, semantics,
afficsation, substivantisation, composition.
Надійшла до редакції 29 серпня 2006 року.