У статті аналізуються прізвища Розточчя, в основах яких відображені назви звірів, птахів, риб, комах
та прізвища з основами назв рослин, їх частин та плодів.
Ключові слова: відапелятивні імена, прізвища, особове власне ім’я.

У „Географії України” та в „Енциклопедії українознавства” назва Розточчя подається як звужене
горбисте пасмо 15-20 км завширшки і до 400 м заввишки, яке простягається у напрямі зі Львова на південному
сході до Томашова, Щебрешина і Красніка на північному заході. Північно–західне Розточчя є на польській
етнічній території, середнє Розточчя до 1946р. було на українсько-польській етнічній межі – на Холмщині,
майже все південне Розточчя становить і тепер частину української етнічної території [Енциклопедія
українознавства 1998; Заставний 1994]. Кандидат географічних наук Львівського національного університету
імені Івана Франка Роман Гнатюк поділяє цей регіон на дві однакові за розмірами частини: північно-західну
(Західне Розточчя) і південно-східну (Південне Розточчя) [2002, с. 43-53]. Автор дисертації зауважує, що
виділені ділянки височини суттєво різняться у геолого-геоморфологічному аспекті. За орографічними ознаками
Південне Розточчя Р. Гнатюк поділяє на три головні геоморфологічні регіони: Равське, Янівське і Львівське
Розточчя. У примітці читаємо, що у польській науковій і науково-популярній літературі Західним Розточчям
називають фізико-географічний (геоморфологічний) регіон, розташований західніше від долини Вепру; друга
назва цього регіону – Горайське Розточчя. Інший фрагмент північно-західної частини височини має назву
Середнього (Томашувського) Розточчя. Автором першої згадки про Розточчя є Станіслав Стасіч. У своїх
“Записках про подорож по Розточчю” дослідник північних схилів Карпат окреслив Розточчя як пасмо гір, яке
простягається від Львова, біля Завадова, на Краснобрід, Фрампіль, Горай, Краснік. Назва регіону, яка з’явилась
у кінці ХІХ ст., походить від слова “розтока”, тобто “вододіл”. Пасмо на північному сході відділене річками
Вепр та Буг, а на південному заході – річковими системами Сяну та Дністра [Бурачинськиий 1997, с.11]. У
історії географічного вивчення Розточчя виділяють три періоди. Перший період охоплює другу половину
ХІХ ст. та першу половину ХХ ст. (праці С. Рудницького, А. Ломницького та інших). Другий період (після
ІІ Світової війни) спричинений розгортанням геологічних досліджень, зокрема проведенням наприкінці 40-х та
у 50-ті – 60-ті роки ХХ ст. геологічного знімання. У цей період з’являються публікації Я. Бурачинського,
К. Геренчука, І. Гофштейна, Л. Кудріна, Г. Марущака, А. Михайлова, Д. Найдіна, В. Палієнко, І. Соколовського
© Марочкіна О.О., 2007 Розділ VIII. Проблеми ономастики

519
та ін. Початок сучасного етапу вивчення регіону базується на матеріалах детальних морфотектонічних
досліджень (Я. Бурачинський, Т. Войцік-Бжезінська, А. Коваль) [Гнатюк 2002, с. 4-5]. Антропонімія Розточчя
предметом дослідження не була.
Важливою проблемою у вивченні українських та взагалі слов’янських прізвищ є їх класифікація. У
слов’янській ономастиці маємо багато таких спроб, але загальноприйнятої класифікації, на жаль, немає. Так,
І. Желєзняк поділяє прізвища за лексико-семантичним принципом [Желєзняк 1962, с. 77-93], С. Илчев, М.
Худаш – за мотивами номінації [Илчев 1969, с. 9-37; Худаш 1977, с. 163-176], інші розглядають обидва
принципи [Демчук 1988; Селищев 1948]. Польські дослідники С. Роспонд [Rospond 1977], М. Чаплицька
[Chaplicka 1988], Х. Борек, У. Шумська [Borek, Szumska 1976] поєднують структурний та лексико-семантичний
аспекти аналізу.
Основна проблема при дослідженні слов‘янських автохтонних імен відапелятивного походження полягає
в розмежуванні відапелятивних слов’янських автохтонних імен від прізвиськ. М. Демчук, досліджуючи
слов’янські автохтонні особові імена в побуті українців ХІV-ХVІІ ст., робить висновок про те, що головним
критерієм віднесення українських антропонімів до відапелятивних особових власних імен, а не до вуличних
прізвиськ, є їх загальнослов’янське поширення. Важливим доповненням до вищезгаданого критерію, вважає
мовознавець, є вживання більшості антропонімійних утворень такого типу в ролі особових власних імен і в
інших слов’янських народів [Демчук 1988, с. 195].
У структурі сучасних прізвищ Розточчя з відапелятивними іменами та пізнішими індивідуальними
прізвиськами закріпилися основи різних лексико-семантичних груп слів. Серед них:
а) Прізвища, в основах яких відображені назви звірів, птахів, риб, комах.
Знання українців завжди були багатими про оточуючий тваринний світ, про специфічні особливості
конкретних птахів та комах. Серед хижих звірів найбільш улюбленими були ведмідь, вовк, лисиця. М. Худаш
стверджує, що прізвища, в основах яких відображені подібні лексеми, були спрямовані на збереження дитини
від смерті, нечистої сили, наврочень, зачарувань. Дослідник відносить такі антропоніми до групи
охоронно-відстрашувальних [Худаш 1977, с. 163-176; Худаш 1980, с. 114-119]. Із птахів люди симпатизували
соколу, орлу, лебедю, чайці, лелеці. Багато видів птахів отримали самобутні народні назви [Наулко 1993,
с. 240]. Так, наприклад, лелеку називали ще й чорногуз, гайстер, бусол, бузько тощо. Священними тваринами
на Русі були кінь, корова, бугай, вівці, кури, півні, свині [Лозко 1995, с. 290].
Співвідносними з основами прізвищ цього розряду виступають:
· назви домашніх і диких тварин: Баран, Бараненко, Баранюк (пор. баран – “самець вівці” – ЕСУМ І,
138), Валах (пор. валах – “кастрований баран або кінь” – ЕСУМ І, 323), Ведмедик, Ведмедь (ведмідь = ведмедь;
пор. ведмедик – “молодий ведмідь; (ент.) вовчок, капустянка; вид напою” – ЕСУМ І, 343), Галяс (пор. галяс –
“назва чорного собаки” – ЕСУМ І, 462), Дереш (пор. дереш – “чалий кінь або віл” – ЕСУМ ІІ, 38-39), Жеребух
(пор. жеребець – “самець кобили” – СУМ ІІ, 520), Заєць, Зайченко, Заяць (пор. заєць = заяць – “невеликий
полохливий звірок родини гризунів, з куцим хвостом, довгими задніми ногами і довгими вухами” – СУМ ІІІ,
120), Ішак (пор. ішак – “розм. назва віслюка в тюркських народів” – СУМ ІV, 58), Кабан (пор. кабан – “самець
свині” – СУМ ІІІ, 63), Кизик (пор. кизик – “овечий послід” – ЕСУМ ІІ, 430), Крисова (пор. криса – “пацюк” –
ЕСУМ ІІ, 94), Крілик, Кріль, Кролик (пор. кріль – “невелика тварина-гризун родини заячих; розводиться на
м’ясо та для хутра” – СУМ ІV, 356), Лебеда (пор. лебеда – “біла коза” – ЕСУМ ІІІ, 205), Лилик (пор. лилик –
“діал. кажан” – СУМ ІV, 485), Лис, Лисенко (пор. лис – “хижий ссавець родини собачих з цінним рудим або
сріблястим хутром і з довгим пухнастим хвостом” – СУМ ІІІ, 489), Магола (пор. маґола – “безрогий віл” –
ЕСУМ ІІІ, 355), Мануляк (пор. манул – “хижак родини котів із цінним пухнастим хутром; живе в Закавказзі та
Середній і Центральній Азії” – СУМ ІV, 624), Оленець, Оленяк (пор. олень – “велика жуйна тварина (свійська і
дика) родини оленевих з гілчастими рогами і коротким хвостом” – СУМ V, 688), Паук (пор. павук –
“членистонога тварина з отруйними залозами, що звичайно живиться дрібними комахами, вловлюючи їх у
виткану нею самою павутину” – СУМ VІ, 8), Поросюк (пор. поросюк – “велике порося” – ЕСУМ ІV, 525),
Равлик (пор. равлик – “ зоол. молюск, який має черепашку, дуже повільно пересувається і живе перев. у
болотах” – СУМ VІІІ, 426), Русак (пор. русак – “сірий заєць, у якого взимку і влітку колір шерсті не
змінюється” – СУМ VІІІ, 910-911), Свинчук (пор. свинча – “діал. порося” – СУМ ІХ, 72), Серна (пор. серна =
сарна – “гірська коза з невеликими, загнутими на кінцях рогами” – СУМ ІХ, 59-60), Соболь (пор. соболь –
“невелика хижа тварина родини куницевих із темно-коричневим або темно-бурим шовковистим пухнастим
хутром” – СУМ ІХ, 433), Телиця (пор. телиця – “молода корова, яка ще ні разу не телилася” – СУМ Х, 64),
Теличко (пор. теличка – “зменш.-пестл. до телиця” – СУМ Х, 64), Трусяк (пор. трусь – “діал. кріль” – СУМ Х,
302), Трухан (пор. трухан – “діал. індик” – СУМ Х, 303), Тур (пор. тур – “ вимерлий дикий бик; гірський
кавказький козел” – СУМ Х, 323), Хорт (пор. хорт = хірт – “ тонконогий, з видовженим тулубом і довгою
гострою мордою, з прямою шерстю мисливський собака” –СУМ ХІ, 131), Хробак (пор. хробак – “те саме, що
черв’як” – СУМ ХІ, 150), Худоба (пор. худоба – “чотириногі свійські сільськогосподарські тварини” – СУМ ХІ,
167), Щур (пор. щур – “те саме, що пацюк; співочий птах родини в’юркових; те саме, що стриж” – СУМ ХІ,
611), Щурко (пор. щурка – “те саме, що бджолоїдка” – СУМ ХІ, 611).
· назви домашніх і диких птахів: ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

520
Балабан (пор. балабан – “різновид сокола; велика квасоля; вид печева; бот. гадючник
шестипелюстковий” – ЕСУМ І, 121-122), Верхоляк (пор. верхоляк – “орн. щеврик лісовий” – ЕСУМ І, 361),
Ворона, Вороняк (пор. ворона – “хижий птах із чорним або сірим пір’ям, що живе на деревах поблизу
населених пунктів” – СУМ І, 740), Галан, Галанюк, Галань (пор. ґалан – “півень особливої породи” – ЕСУМ І,
457), Галич (пор. галич – “збірн. до галка” –СУМ ІІ, 20), Гоголь (пор. гоголь – “водоплавний дикий птах родини
качиних” – СУМ І, 102), Деркач (пор. деркач – “невеликий перелітний птах з жовтувато-бурим оперенням, який
відзначається характерним скрипучим криком; стертий віник” – СУМ ІІ, 252), Довбуш (пор. довбош = довбуш –
“дятел” – ЕСУМ ІІ, 99), Дрозд, Дрозда, Дроздяк (пор. дрізд = дрозд – “невеликий співучий птах, що живе в
лісах, гніздиться на деревах, кущах, землі” – СУМ ІІ, 418), Дроф’як (пор. дрохва = дрофа = драфа – “птах” –
ЕСУМ ІІ, 133; дрохва – “великий перелітний птах степових і пустельних місць, з сильними ногами, прямим
дзьобом, захисним забарвленням” – СУМ ІІ, 422), Зозуля (пор. зозуля – “корисний перелітний птах-самка з
світло-сірим чи бурувато-сірим оперенням; поширений у Європі і Азії; кладе яйця в чужі гнізда; живиться
комахами, зокрема волохатою гусінню” – СУМ ІІІ, 678), Кавка (пор. кавка = кава – “діал. галка” – СУМ ІV, 65-
66; “чорна вівця” – ЕСУМ ІІ, 335), Кіс (пор. кіс – “орн. чорний дрізд” – ЕСУМ ІІ, 449-450), Когут, Когутайло
(пор. когут – “півень; орн. тетеря; орн. чорна жовна” – ЕСУМ ІІ, 489), Косач (пор. косач – “те саме, що тетерів”
– СУМ ІV, 304), Крак (пор. крак – “ворон; діал. кущ” – СУМ ІV, 322), Крук (пор. крук – “великий хижий птах із
блискучим чорно-синім пір’ям, що живе подалі від осель (переважно в лісі); ворон” – СУМ ІV, 372; “назва
звичаю, за яким здебільшого на маслянку співають пісню про крукання журавля і про крука” – ЕСУМ ІІІ, 109),
Кулик (пор. кулик – “невеликий болотяний птах з довгими ногами та довгим дзьобом” – СУМ ІV, 390-391;
“варений коржик з гречаного борошна; слимак” – ЕСУМ ІІІ, 132-133), Курах (пор. курах – “півень” – ЕСУМ ІІІ,
150), Курка (пор. курка – “свійська птиця, яку розводять на м’ясо і для одержання яєць; самка півня” – СУМ ІV,
410), Куркан (пор. куркан – “індик” – ЕСУМ ІІІ, 155), Курчак, Курчик (пор. курча – “пташа курки” – СУМ ІV,
414), Лебедович, Лебідь (пор. лебідь – “великий перелітний дикий водоплавний птах з довгою, красиво
вигнутою шиєю і білим (рідше чорним) пір’ям” – СУМ ІІІ, 458), Лущ (пор. лущ – “орн. костогриз; бот. дзвінець,
півнячий гребінь” ЕСУМ ІІІ, 317), Повзик (пор. повзик – “маленька лісова пташка ряду горобцеподібних, яка
добре лазить по деревах уверх і вниз головою; поповзень” – СУМ VІ, 646), Рябець (пор. рябець = рябчик –
“лісовий птах родини тетерукових з рябим оперенням” – СУМ VІІІ, 921), Сениця, Синиця (пор. синиця –
“маленька співуча пташка з різнобарвним оперенням ряду горобцеподібних” – СУМ ІХ, 182), Сич (пор. сич –
“хижий нічний птах бурого кольору родини совиних” – СУМ ІХ, 209), Снігур (пор. снігур – “невеликий
співучий птах родини в’юркових з червоним оперенням грудей у самців і бурувато-сірим у самок” – СУМ ІХ,
425), Соловій (пор. соловій – “діал. соловей” – СУМ ІХ, 445), Сова, Сови, Сов’як (пор. сова – “хижий нічний
птах з великою круглою головою, великими очима й коротким гачкуватим дзьобом” – СУМ ІХ, 434), Сорока
(пор. сорока – “лісовий птах родини воронових з довгим хвостом і чорно-білим пір’ям, що видає характерні
звуки – скрекотіння” – СУМ ІХ, 463), Чайка (пор. чайка – “морський водоплавний птах родини сивкових;
перев. наземний денний птах ряду сивоподібних, що селяться на узбережжі річок, озер, зрідка живе також у
чагарниках та лісах; бойовий довбаний човен запорізьких козаків з вітрилами та веслами, обшитий зовні
дошками або очеретом для кращої плавучості й захисту від ворога” – СУМ ХІ, 264-265), Чапляк (пор. чапля –
“болотний дикий перелітний птах з великим дзьобом, довгою шиєю і довгими ногами, який живиться
комахами, рибою, земноводними, плазунами та дрібними ссавцями” – СУМ ХІ, 268), Чиж (пор. чиж –
невеликий співучий птах родини в’юркових” – СУМ ХІ, 322), Шпак (шпак – “невеликий перелітний співучий
птах ряду горобиних з коротким хвостом, прямим дзьобом і великими крильми” – СУМ ХІ, 513), Щигол
(пор. щиголь – “невеликий співочий птах родини в’юркових, який має яскраве строкате оперення; розм. різкий
удар пальцем (перев. середнім або вказівним), зігнутим за допомогою великого пальця” – СУМ ХІ, 583),
Яструб (пор. яструб – “хижий птах з коротким гачкуватим дзьобом, гострими загнутими пазурами, що
водиться в лісах різних частин світу” – СУМ ХІ, 658), Удуд (пор. удуд – “діал. одуд (невеликий птах з довгим
чубом, тонким загнутим донизу дзьобом і яскравим строкатим забарвленням)” – СУМ Х, 399).
· назви риб і земноводних: Бобир (пор. бобир – “діал. дрібна прісноводна риба з великими колючими
плавцями; йорж” – СУМ І, 205-206), Гадьо (пор. гад – “земноводна тварина або плазун” – СУМ ІІ, 9-10),
Жовтобрюх (пор. жовтобрюх – “велика неотруйна з жовтуватим черевом змія; жовточеревий полоз” – СУМ ІІ,
541), Карплюк, Карпляк (пор. карп – “іхт. короп”; карпали – “дерев’яні вила”; карпель – “бот. бруква” – ЕСУМ
ІІ, 395 або ім’я Карпо), Кобрин, Кобринець (пор. кобра – “очкова змія”; кобри – “вид козлів на солом’яній
покрівлі для захисту від вітру” – ЕСУМ ІІ, 478), Короп (пор. короп – “прісноводна (переважно ставкова)
костиста риба родини коропових, що має темно-золоту луску” – СУМ ІV, 298), Косік (пор. косіка – “іхт.
колючка триголкова” – ЕСУМ ІІІ, 50), Лин (пор. лин – “іхт. прісноводна риба родини коропових з товстим
слизьким тілом; захід сонця” – ЕСУМ ІІІ, 234-235), Окунь (пор. окунь – “прісноводна хижа риба родини
окуневих зеленувато-жовтого кольору, з чорними поперечними смугами і червонуватими нижніми
плавниками” – СУМ V, 686), Пунь (пор. пунь = пунька – “жаба джерелянка” – ЕСУМ ІV, 634), Рибаченко,
Рибачук, Рибка (пор. риба – “водяна хребетна тварина з непостійною температурою тіла, яка дихає жабрами і
має плавці та шкіру, звичайно вкриту лускою” – СУМ VІІІ, 526-527), Сарган (пор. сарган – “промислова риба Розділ VIII. Проблеми ономастики

521
родини сарганових” – СУМ ІХ, 58), Щука (пор. щука – “хижа прісноводна промислова риба, що має видовжене
тіло із сплющеною зверху витягнутою головою” – СУМ ХІ, 609).
· назви комах: Білан (пор. білан – “шкідник садових і городніх культур – білий метелик з чорними
жилками або плямами на крильцях” – СУМ І, 180; “біла корова, кобила; вкрита снігом полонина” – ЕСУМ І,
195), Бздель (пор. бздила – “жук вонючка” – ЕСУМ І, 180), Брянчик (пор. брянчик – “джміль” – ЕСУМ І, 273),
Гедз, Гедза (пор. гедзь = гедз – “велика муха, що живиться кров’ю тварин і соком рослин” – СУМ ІІ, 46), Гнида,
Гнидик (пор. гнида – “яйце воші” – СУМ ІІ, 92-93), Головчак (пор. головчак – “ ент. метелик” – ЕСУМ І, 550-
551), Дзидз (пор. дзиз – “гедзь, овід”; дзижчати – “бриніти”; дзизкати – “швидко проноситись, пролітати з
дзижчанням” – ЕСУМ ІІ, 59), Зазуля, Зазулькевич (пор. зазуля – “ент. сонечко” – ЕСУМ ІІ, 274), Зеленюх (пор.
зеленюх – “золотий жук” – ЕСУМ ІІ, 257), Кук, Кукащук (пор. кука – “воша; дит. лялька” – ЕСУМ ІІІ, 127),
Манзак (пор. манджак = мандзак – “ент. тарган”; манджати –“ поспішати, квапливо йти” – ЕСУМ ІІІ, 379),
Мотиль (пор. мотиль – “яскраво-червона личинка комара-дзвонарика, що є цінним кормом для риб, смикунчик;
діал. метелик” – СУМ ІV, 811), Нетлюх (пор. нетля – “ент. невеликий нічний метелик” – ЕСУМ ІV, 79;
нетлінний – “який не тліє, не розкладається” – СУМ V, 395), Рій, Роїк, Рой (пор. рій – “сім’я бджіл або інших
подібних комах, які з маткою утворюють окрему групу” – СУМ VІІІ, 573), Саранчук (пор. саранча = сарана –
“комаха, схожа на коника, яка перелітає величезними зграями, знищує посіви і рослинність; небезпечний
шкідник сільського господарства “ – СУМ ІХ, 58), Хрущ (пор. хрущ – “ент. жук родини пластинчастовусих ,
який має червоно-буре забарвлення; шкідник лісу й саду” – СУМ ХІ, 160), Шершень (пор. шершень – “велика
перетинчастокрила жаляча комаха родини ос перев. жовтого забарвлення з червоно-бурим відтінком” – СУМ
ХІ, 446). Всього 365 прізвищ.
б) Прізвища, в яких відображено назви рослин, їх частин та плодів.
Шанування рослин бере свій початок з сивої давнини, коли наші предки поклонялися їм, як богам, вірили
в їх магічну силу. До прийняття християнства були навіть священні гаї. Люди ходили туди на поклоніння богам
природи. Там стояли ідоли, відбувалися народні гуляння. В Україні особливою популярністю користувались
такі дерева, як верба, калина, дуб, береза, вишня, яблуня, ясен, клен, терен. Серед квітів найбільше полюбляли
рожу, чорнобривці, барвінок, мак. Про рослин, які широко застосовувались в обрядах, побуті, складали
легенди, пісні, перекази [Лозко 1995, с. 280-285]. “Деревопоклінство, цебто поклонення “ращеніям”, було в нас
загальне; гай та дерева вважалися священними, але про наш культ деревопоклонства знаємо мало” – пише
митрополит Іларіон [Огієнко 1992, с. 52]. В основах сучасних прізвищ Розточчя зустрічаємо такі назви рослин,
їх частин та плодів: Берладин (пор. берладинка – “бот. братки” – ЕСУМ І, 175), Бібік, Боб, Боба, Бобак, Бобик
(пор. біб – “однорічна городня рослина, що має в стручках поживні плоди” – СУМ І, 172), Бубісь (пор. буба –
“зерно гороху, бобів (розм’якле); ягода; рана, нарив; сліди удару; біль; болячка, нарив; ранка, хвороба”; буб –
“крик” –ЕСУМ І, 274), Будак (пор. будак – “бот. волошка ворсиста” – ЕСУМ І, 277), Буз (пор. буз – “бот. бузок”
– ЕСУМ І, 281), Бук, Бука ( пор. бук – “листяне дерево з гладкою сірою корою і міцною деревиною; діал.
ціпок, палиця, кий” – СУМ І, 251), Букета (пор. букет – “пучок зірваних або зрізаних і складених докупи квітів;
кущик молодих рослин” – СУМ І, 252), Бурак, Бурачок (пор. буряк = бурак – ЕСУМ І, 305; буряк – “городня
рослина, однорічний і багаторічний овочевий коренеплід” – СУМ І, 262), Вельган, Вельгун (пор. вельґан –
“великий льон”; вельґий – “великий” – ЕСУМ І, 348 ), Вербець (пор. верба – “дерево або кущ з гнучким гіллям,
цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками” – СУМ І, 325), Гдуля (пор. гдуля – “сорт
довгастих груш” – ЕСУМ І, 487), Горуна (пор. горунка – “бот. гірчиця польова; ріпак” – ЕСУМ І, 573), Грушка
(пор. грушка = груша – “садове і лісове фруктове дерево з темно-зеленим цупким листям та плодами, що перев.
мають форму заокругленого конуса” – СУМ ІІ, 183), Деревенко (пор. дерево – “багаторічна рослина з твердим
стовбуром і гіллям, що утворює крону” – СУМ ІІ, 246), Древко (пор. древко – “гниле дерево” – ЕСУМ ІІ, 124),
Дуб, Дубей, Дубик, Дубік, Дубова (пор. дуб – “багаторічне листяне дерево з міцною деревиною та плодами –
жолудями” – СУМ ІІ, 428-429), Жмак (пор. жмак – “оберемок, пучок; макуха” – ЕСУМ ІІ, 201), Капуста,
Капустяк (пор. капуста – “городня рослина родини хрестоцвітих, листя якої використовують для виготовлення
різних страв” – СУМ ІV, 98), Качан, Качанова, Кочан (пор. качан – “головка капусти” – СУМ ІV, 123),
Кокорович (пор. кокора – “нижня частина стовбура хвойного дерева разом із перпендикулярним до нього
великим коренем, що використовується для будівництва дерев’яних суден” – СУМ ІV, 215), Кореневич, Корінь
(пор. корінь – “частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з грунту воду з
поживними речовинами” – СУМ ІV, 292-293), Корнага (пор. корнага – “сукуватий кусок дерева, сукуватий
пень” – ЕСУМ ІІІ, 31), Кріп (пор. кріп – “однорічна городня рослина родини зонтичних, що її використовують
як ароматичну приправу для страв, а також для соління огірків і помідорів” – СУМ ІV, 356), Легін (пор. легінь =
леґін – “бот. тополя пірамідальна” – ЕСУМ ІІІ, 209; легінь – “діал. юнак, парубок” – СУМ ІV, 461), Магонь
(пор. магонь – “бот. червоне дерево” – ЕСУМ ІІІ, 355), Малина (пор. малина – “багаторічна чагарникова ягідна
рослина з кисло-солодкими запашними ягодами, звичайно темно-червоного кольору” – СУМ ІV, 607),
Нетрибяк (пор. нетреба – “бот. бур’ян” – ЕСУМ ІV, 80), Олива, Оливенко, Оливко (пор. олива – “вічнозелена
субтропічна рослина родини маслинових з їстівними плодами, з яких одержують харчову і технічну олію;
маслина” – СУМ V, 688), Пасемко (пор. пасемок – “боковий пагін рослини; нерідний син одного з членів
подружжя” – ЕСУМ ІV, 304; пасмо – “пучок волосся, часом довгого, переплутаного або кошлатого” – СУМ VІ, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

522
88), Піляк (пор. пиляк – “верхня частина тичинки квітки, в якій утворюється пилок” – СУМ VІ, 353), П’ядик
(пор. п’ядик – “бот. плаун булавовидний” – ЕСУМ ІV, 649), Рис (пор. рис – “трав’яниста рослина родини
злакових, зерна якої є цінним харчовим продуктом, а солома використовується як сировина у легкій
промисловості” – СУМ VІІІ, 538), Смерека (пор. смерека – “багаторічне вічнозелене хвойне дерево з
конусоподібною кроною; ялина звичайна” – СУМ ІХ, 397), Сонях (пор. сонях – “розм., те саме, що соняшник
(однорічна трав’яниста рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою
(суцвіттям))” – СУМ ІХ, 461), Суничук (пор. суниця – “трав’яниста багаторічна рослина, яка цвіте білими
квіточками й дає їстівні соковиті ягоди червоного або рожевого кольору” – СУМ ІХ,842), Табака (пор. табака –
“розм. нюхальний тютюн” – СУМ Х, 8), Хмелик, Хмельнюк, Хміль (пор. хміль – “однорічна або багаторічна
витка рослина родини шовковицевих, деякі види якої використовують у пивоварінні” – СУМ ХІ, 97), Хмиз (пор.
хмиз – “невеликі тонкі гілки, відділені від дерева” – СУМ ХІ, 96), Цибуляк (пор. цибуля – “овочева городня
рослина з їстівною цибулиною і їстівним трубчастим листям” – СУМ ХІ, 206-207), Черемха (пор. черемха –
“невелике дерево або кущ з рясними, зібраними в китиці запашними білими квітками й чорними їстівними
ягодами” – СУМ ХІ, 306), Шандра (пор. шандра – “трав’яниста культура родини губоцвітих, стебла й листя
якої містять у собі ефірні олії, що використовуються в медицині” – СУМ ХІ, 403), Шишка (пор. шишка –
“суцвіття хвойних та деяких інших рослин, перев. круглої чи овальної форми, вкрите лусочками” – СУМ ХІ,
466), Ягелович (пор. ягель – “бот. кущистий сірувато-білий лишайник, який є основним кормом для північних
оленів узимку; оленячий мох” – СУМ ХІ, 622). Всього 230 прізвищ.
Проаналізований матеріал показує, що відапелятивні імена та пізніші індивідуальні прізвиська стали
основою для творення 595 прізвищ Розточчя. Найпродуктивнішою виявилась апелятивна лексика, що
відображає назви звірів, птахів, риб, комах. Антропоніми з основами назв рослин, їх частин та плодів
становлять меншу кількість. В основах досліджуваних прізвищ Розточчя зафіксована переважно пасивна
лексика.

Література
Гнатюк 2002: Гнатюк Р. М. Структурний рельєф південного Розточчя: Дисертація на здобуття наукового
ступеня кандидата географічних наук: 11.00.04. – геоморфологія і палеогеографія. – Л., 2002. – С. 11-53.
Гнатюк 2002: Гнатюк Р. М. Структурний рельєф південного Розточчя: Автореф. дис. … канд. географ.
наук: 11.00.04. – Л., 2002. – С. 4-5.
Демчук 1988: Демчук М. О. Слов’янські автохтонні особові власні імена в побуті українців ХІV- ХVІІ ст.
– К.: Наук. думка, 1988. – 172 с.
Енциклопедія українознавства. – Т. 7. – Л., 1998. – С. 2555.
ЕСУМ – Етимологічний словник української мови. – Т. І-ІV. – К., 1982-1989.
Желєзняк 1962: Желєзняк І. М. До семантичної характеристики сербохорватської антропонімії ХІІ-
ХV ст. // Дослідження з мовознавства. – К.: Наук. думка, 1962. – С. 77-93.
Заставний 1994: Заставний Ф. Д. Географія України. – Л., 1994. – С. 72.
Илчев 1969: Илчев С. Речник наличните и фамилии имена у българите. – София, 1969. – 626 с.
Лозко 1995: Лозко Г. С. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368 с.
Наулко 1993: Наулко В. І. Культура і побут населення України. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
Огієнко 1992: Огієнко І. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1992. – 421 с.
Селищев 1967: Селищев О. М. Происхождение русских фамилий, личных имен и прозвищ // Ученые
записки Московского университета. Труды кафедры русского языка. – М.: Изд-во МГУ, 1948. – Вып. 128. –
Книга 1. – С. 128-152.
СУМ – Словник української мови. – Т. І-ХІ. – К., 1970-1980.
Худаш 1977: Худаш М. Л. З історії української антропонімії. – К.: Наук. думка, 1977. – 236 с.
Худаш 1980: Худаш М. Л. До питання класифікації прізвищевих назв ХІV- ХVІІІ ст. // З історії
української лексикології. – К., 1980. – С. 96-160.
Borek, Szumska 1976: Borek H., Szumska U. Nazwiska mieszkancow bytomia od konca XVI wieku do roku
1970. – Warszawa, 1976. – 264 s.
Buraczynski 1997: Buraczynski Jan. Roztocze: budova – rzezba – krajobraz. – Lublin, 1997. – 189 s.
Czaplicka 1988: Czaplicka M. Z problematyki ksztaltowania się nazwiska polskiego na przykladzie materialu z
bydgoshich ksiąg miejskich od drugiej połowy ХІV wieku do pierwszej połowy ХVII w. // V ogolnopolska konferencja
onomastyczna. Poznan, 1988. – S. 91-98.
Rospond 1967: Rospond S. Słownik nazwisk sląskich. Cz. 1: A-F. – Wrosław. Warszawa. Krakow. Gdansk,
1967. – 265 s.

The article deals with Roztochia surnames where the names of animals, birds, fish and insects are reflected and
with surnames where the names of plants and their parts are reflected too.
Keywords: apeliativ names, surnames, proper names.
Надійшла до редакції 14 вересня 2006 року.