Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Монастирецька Ганна – КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ЛІНГВІСТИЧНИЙ ФЕНОМЕН

У статті розглядається поняття креативності як відносно новий предмет дослідження лінгвістики.
Проаналізовано концепції креативності, запропоновані відомими вітчизняними та зарубіжними ученими.
Висвітлено специфіку явища та деякі закономірності реалізації лінгвокреативного потенціалу мовців.
Здійснено спробу сформулювати визначення лінгвокреативності на основі проаналізованих дефініцій
креативності.
Ключові слова: метамова лінгвістики, креативність, лінгвокреативність, мовна творчість, ментальний
феномен, закономірності мисленнєвих процесів.

Оскільки створювані людиною мовні одиниці відображають творче осмислення світу, важливим постає
питання про реалізацію лінгвокреативного потенціалу, а це зумовлює важливість формулювання визначення
лінгвокреативності. Досі жодне з енциклопедичних лінгвістичних видань не подає дефініції
лінгвокреативності.
Об’єкт дослідження – креативність як ментальний феномен.
Предмет дослідження – лінгвістична креативність як вияв креативності у мовленнєвій діяльності
людини.
Метою статті є формулювання визначення лінгвістичної креативності. Мета обумовила розв’язання
таких завдань:
– аналіз концепцій креативності, запропонованих вітчизняними й зарубіжними дослідниками;
© Монастирецька Г.В., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

40
– з’ясування кваліфікативних ознак явища;
– формулювання дефініції лінгвокреативності на основі виявлених ознак креативності з урахуванням
специфіки реалізації розглядуваного явища в мовленні.
Творче віддзеркалення світу в мовній свідомості та взаємовплив між мовою, мовцем та позамовною
дійсністю − це етапи креативного процесу. Поняття креативний на сьогодні тлумачать досить чітко.
Креативність ынтерпретують як індивідуальну властивість − вузьке значення поняття [Мещеряков, Зинченко
2007, Свенцицкий 2008]; як явище, яке відбувається в межах певної системи − широке значення поняття
[Csiksentmihalyi 1990]; психолог М. Чіксентміхайі зазначає, що креативність − це феномен, що включає три
частини:
1. Домен − певна ґалузь культури, яка існує та функціонує як система (музика, живопис тощо).
2. Експертне поле − носії символічної системи, які зберігають домен (наприклад, у живописі – це
викладачі мистецтва, колекціонери, критики і под.).
3. Автор − особа, яка засвоїла елементи домену та витворює нові ідеї. Ідея має пройти перевірку
експертного поля. За необхідності витворюється новий домен [Csiksentmihalyi 1990].
Давні греки фактично не мали певних термінів на позначення виявлення «творчого потенціалу».
Натомість послуговувалися словом poiein (робити). В латинській мові користувалися словами facere та creare,
коли йшлося про виконання певного акту; creatio – власне витворення чогось. Фундаментальні зміни відбулися
в християнський період: creatio стало означати божествену дію, «витворення із нічого». Тут виникла
розбіжність між creation та facere: якщо facere у першу чергу позначає дію людини, то creatio – те, що
робить Бог.
У часи Ренесансу люди відчули певну свободу, незалежність від церкви. Виникає сепарація між
мистецтвом та релігією. Людина відчула себе богоподібною. Отже, creatio вже не божественна акція, а дії
митця, художника в широкому розумінні слова.
У 18-19 ст. поняття креативність (creativity) з’являється все частіше в теорії мистецтва. Це поняття тісно
зв’язане з поняттям уявлення [Tatarkiewicz 1980].
Лише в 20 ст. цей термін був включений у метамову науки. Наукове дослідження креативності розпочали
психологи.
Дефініцію поняття креативності загалом можна знайти в енциклопедичних виданнях, присвячених
психологічним дослідженням.
Так, В.Б. Шапар у «Сучасному тлумачному психологічному словнику» 2005 року видання подає таке
тлумачення: «Креативність (від лат. creatura – створення) – здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися
від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. Серед інтелектуальних здібностей
виділена в особливий тип. Згідно з А. Маслоу, творча спрямованість особистості є вродженою, але вона
втрачається більшістю людей під впливом середовища… До факторів креативності зараховуються швидкість,
чіткість, гнучкість мислення, чутливість до проблем, оригінальність, винахідливість, конструктивність при
їхньому вирішенні» [Шапар 2005, с. 225-226].
Про те, що психолог не ототожнює креативність і творчість, свідчить наявність у словнику окремого
тлумачення терміна творчість: «Творчість – психологічний процес створення нових цінностей, ніби
продовження і заміна дитячої гри. Діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних
цінностей. Культурно-історичне явище має і психологічний аспект – особистісний і процесуальний. Допускає
наявність у суб’єкта здібностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється
новизною, оригінальністю, унікальністю». Як зазначає В.Б. Шапар, англійський учений Г. Уоллес виділив
чотири стадії творчості: підготовку, дозрівання, осяяння і перевірку [Шапар 2005, с. 520-521]. Отже, якщо
творчість – певний психологічний процес, то креативність – це здатність, схильність, інтерес до цього процесу.
«Творчий» – ознака за належністю до процесу, а «креативний» – ознака за схильністю до процесу, за мірою
виявлення потягу до творчості. Хоча обидві ознаки відносні, не абсолютні, показовим є той факт, що лише
слово «креативний» утворює синтетичні похідні на позначення міри виявлення ознаки: креативний →
креативніший (але не «творчий → творчіший»).
У «Психологічній енциклопедії» О.М. Степанова знаходимо визначення креативності, яке дещо
відрізняється від тлумачення В.Б. Шапара: «Креативність (лат. creatio – створення, творіння) – рівень творчої
обдарованості, здібностей до творчості, які проявляються у мисленні, спілкуванні, окремих видах діяльності і
становлять відносно стійку характеристику особистості». Хоча публікація словника В.Б. Шапара відбулася не
набагато раніше, ніж публікація енциклопедії О.М. Степанова, в останній можна знайти суттєву відмінність.
Автор пише: «На початку вивчення креативність вважали однією з функцій інтелекту. Згодом креативність
зарахували до відносно незалежних факторів обдарованості, який не завжди виявляється в тестах інтелекту і
навчальних досягненнях» [Степанов 2006, с. 181]. Щодо факторів креативності, думки, висловлені у першій і в
другій працях, збігаються: «Найвідоміші тести для вимірювання пізнавального аспекту креативності розроблені
американськими психологами Дж.-П. Гілфордом і П. Торренсом. У них креативність оцінюється за
показниками швидкості перебігу творчих процесів, гнучкості, оригінальності і розробленості ідей» [Степанов
2006, с. 181]. Розвитку креативності перешкоджають стійкі стереотипи в мисленні і поведінці, намагання
уникнути ризику, прагнення до успіху за будь-яку ціну і т. ін. Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

41
Ґрунтовний опис кваліфікативних ознак феномена креативності на основі визначень креативності в
широкому та вузькому розумінні слова пропонує Є.С. Рапацевич: «Креативність – творчі можливості
(здібності) людини, які можуть виявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності; це
здатність породжувати множинність різноманітних оригінальних ідей у нерегламентованих умовах діяльності.
Креативність у вузькому значенні слова – це дивергентне мислення, диференційною ознакою якого є
різноспрямованість і варіативність пошуку різних однаково правильних рішень щодо однієї і тієї ж ситуації.
Креативність у широкому розумінні слова – це творчі інтелектуальні здібності, в т.ч. здібність вносити щось
нове в досвід (Ф. Баррон); здібність породжувати оригінальні ідеї в умовах розв’язання та постановки нових
проблем (М. Уаллах); здібність усвідомлювати проблеми та суперечності, а також формулювати гіпотези щодо
елементів ситуації, яких не вистачає (Е. Торренс); здібність відмовлятися від стереотипних способів мислення
(Дж. Гілфорд). Як критерії креативності доцільно розглядати комплекс певних властивостей інтелектуальної
діяльності: 1) швидкість (кількість ідей, що виникли протягом певної часової одиниці); 2) оригінальність
(здатність витворювати «рідкісні ідеї», що відрізняються від загальноприйнятих, типових відповідей);
3) сприйнятливість (здатність відчувати незвичайні деталі, суперечності та невизначеності, а також готовність
гнучко і швидко переходити від однієї ідеї до іншої); 4) метафоричність (готовність працювати у
фантастичному, «неможливому» контексті, схильність використовувати символічні, асоціативні засоби для
вираження своїх думок, а також уміння у простому бачити складне, і навпаки, в складному – просте)». До того
ж, Є.С. Рапацевич стверджує: «…серед умов, що стимулюють розвиток творчого мислення, виокремлюють
такі:
– ситуації незавершеності або відкритості на відміну від твердо заданих та таких, що строго
контролюються;
– дозвіл ставити запитання та заохочення до збільшення кількості питань;
– стимулювання відповідальності та незалежності;
– акцентування самостійних розробок, спостережень, почуттів, узагальнень;
– увага до зацікавлень дітей з боку дорослих та однолітків» [Рапацевич 2006, с. 360].
Останнє зауваження можна продуктивно використовувати в дослідженнях мовної креативності, або
лінгвокреативності: зважаючи на перераховані стимули розвитку творчого мислення, виникає можливість
прогнозувати, у яких контекстах найчастіше та найпотужніше реалізується лінгвокреативний потенціал мовців.
Визначення, подане Б.Г. Мещеряковим у тематичному словнику «Психологія» 2007 року видання,
принципово не відрізняється від попередніх: «Креативність (creativity) – здатність придумувати нові незвичайні
ідеї, відхилятися від традиційних (стандартних) схем мислення та поведінки, швидко та правильно вирішувати
проблеми та проблемні ситуації; розглядається як відносно незалежний фактор обдарованості, який не
оцінюється традиційними тестами інтелекту» [Мещеряков 2007, с. 286]. Автор виокремлює ще «первинну
креативність» (primary creativity) – здатність до творчої діяльності, яка розвивається в дошкільному віці під
впливом сприятливих умов середовища [Мещеряков 2007, с. 342-343].
У «Сучасному психологічному словнику» 2007 року видання Б.Г. Мещеряков та В.П. Зінченко
конкретизують поняття: «Креативність – творчі можливості (здібності) людини, які можуть виявлятися в
мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість загалом та / або її
окремі риси, продукти діяльності, процес їх створення» [Мещеряков, Зинченко 2007, с. 192]. Згадано також
міркування Дж. Гілфорда (1967), який розрізняв «конвергентне (логічне, односпрямоване) та дивергентне
(таке, що водночас спрямоване в кількох напрямках, відходить від логіки) мислення» [Мещеряков, Зинченко
2007, с. 192-193].
Щодо творчості науковці зазначають: «Психологія творчості – один із найскладніших розділів психології
через розмитість критеріїв нового і оригінального: … все життя – це творчість, оскільки неможливо двічі
однаково виконати навіть найпростіший рух або однаково вимовити одне й те саме слово» [Мещеряков,
Зинченко 2007, с. 333].
Зазначимо також, у «Короткому психологічному словнику» А.Л. Свенцицького 2008 року видання
знаходимо таке визначення: «Креативність (от лат. creatio – витворення) – здатність виробляти нові ідеї,
рішення, методи, теорії, взагалі будь-які нові продукти діяльності. На відміну від традиційного конвергентного
мислення, що скероване на виявлення окремої правильної відповіді, головним складником креативності є
дивергентне мислення, яке породжує багато ідей або варіантів вибору. Таке мислення характеризується
спонтанністю, гнучкістю та оригінальністю» [Свенцицький 2008, с. 199].
Становить інтерес визначення дослідника PR-технологій, автора книги «Креативність у паблік рілейшнз»
Е. Гріна: «Креативність – це те, що роблять люди, визнані креативними особистостями; це творчий процес і
результат; часто позначення чогось надто екстравагантного» [Ремчукова 2005, с. 38].
Як зазначає О.М. Ремчукова, сучасні мовознавці активно користуються терміном креативний.
Б.Ю. Норман виокремлює особливу креативну функцію мови: «Йдеться про таку ситуацію, коли мовні сутності
виявляються первинними щодо сутностей позамовних, тобто явищ об’єктивної дійсності. Назвемо цю функцію
мови креативною, або творчою» [Ремчукова 2005, с. 39]. Отже, креативна функція – це окремий випадок
прояву лінгвокреативності. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

42
В українському мовознавстві термін лінгвокреативний вперше зустрічаємо в статті М.Ф. Алефіренка
«Лінгвокреативні процеси формування фразеологічної семантики» [Алефіренко 1988]. Хоча в розглядуваній
роботі автор не подає визначення поняття лінгвокреативність, у статті можна знайти окремі аспекти розгляду
фразеологічної семантики, що, без сумніву, корелюють із аналізом лінгвокреативного потенціалу певних
мовних одиниць. М.Ф. Алефіренко підтримує погляди Б.О. Серебренникова щодо лінгвокреативного мислення:
«У формуванні фразеологічної семантики процеси, закріплені за цими поняттями [фраземотворчим
відображенням позамовної діяльності і фраземотворчої взаємодії одиниць нижчих рівнів мови – Г.М.],
становлять нерозривну єдність – основу його лінгвокреативного механізму. Б.О. Серебренников зазначає, що
«лінгвокреативне мислення має двобічну спрямованість. Воно, з одного боку, відображає оточуючу людину
дійсність, з другого боку, воно найтісніше пов’язане з наявними ресурсами мови». Саме така двобічна
спрямованість і визначає сутність лінгвокреативних процесів, що формують семантику фразем» [Алефіренко
1988, с. 36]. Крім того, автор поділяє погляди В.М. Телії щодо специфіки лінгвокреативних процесів:
лінгвокреативність фраземотворення в\ історичному розвитку мови полягає в «породженні» фразем шляхом
трансформації (передусім смислової) вже існуючих у мові одиниць, оскільки лінгвокреативне мислення як
діяльність відображувально-гносеологічна в своїй основі оперує асоціаціями, які виникають на базі понять,
закріплені у певній мові у формі значень. Лінгвокреативні процеси формування фразеологічної семантики
належать до сфери еволюційної динаміки мови (а не до конкретних актів мовлення) [Алефіренко 1988, с. 36]. З
думкою В.М. Алефіренка досить важко погодитися, оскільки витоки креативності − саме в індивідуальному,
конкретному мовленнєвому акті.
Для сучасних лінгвістів дослідження лінгвокреативного потенціалу уможливлює наукові пошуки в
різноманітних вимірах мовної системи. Так, наприклад, О.М. Ремчукова до граматичних ресурсів, що
забезпечують реалізацію креативного потенціалу граматики в мовленні, зараховує:
– потенційні граматичні форми;
– оказіоналізми – граматичні форми й лексеми не узуального, індивідуально-авторського характеру;
– морфологічні солецизми – словоформи, які вживаються як такі, що не порушують норму (зазвичай у
поетичному мовленні), але некоректні щодо вимог нормативного словотвору;
– парадигматичні лакуни, обумовленні нормативними обмеженнями в кодифікованих системах
словозміни;
– мовленнєві імітації граматичних аномалій як засіб експресії;
– граматичні контрасти – суміщення у висловленні граматичних одиниць, які володіють
диференціювальними властивостями, тобто протиставленні за граматичним або лексичним значенням;
–граматичні ряди – «накопичення» у висловленні однорідних (стандартних і нестандартних)
граматичних компонентів як засіб створення експресії та гіперекспресії;
– граматична варіативність – граматичні форми, що допускають варіювання;
– лексико-граматичний плюралізм – створення ефекту семантичної двозначності;
– контекстуально обумовленні семантичні зрушення – результат експресивно або прагматично
актуалізованої словоформи;
– омоніми, які виступають основою каламбура;
– граматичні рефлексиви – висловлення, у яких мовець, пояснюючи свій вибір, інтерпретує, кваліфікує,
оцінює граматичні елементи мови;
– граматичні метафори – елементи морфологічної системи, нормативні або ненормативні, актуалізація
яких обумовлює образність усього висловлення;
– граматична прагматика – актуалізація граматичного або лексико-граматичного значення, що виражає
позицію мовця по відношенню до дійсності, співрозмовника чи повідомлюваного [Ремчукова 2005, с. 32-34].
Список подібних мовних ресурсів, безперечно, може бути розширений. Крім того, реалізації
лінгвокреативності сприяє паравербальний кортеж висловлення або тексту.
Поняття лінгвокреативність нове в славістиці: воно досі не зафіксоване в лінгвістичних
енциклопедичних виданнях. Цей термін складається з двох основ: лат. lingua (мова) + англ. creative (креативний
– від лат. creatio – створення). Тому буквально термін розуміється як «мовно-креативний». Як показує аналіз
поданих інтерпретацій креативності, дослідники сходяться на тому, що це явище – здатність породжувати
незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення (В.Б. Шапар, Б.Г. Мещеряков); творчі можливості
(здібності), що виявляються в мисленні, почуттях, спілкуванні; здатність породжувати ідеї в нерегламентованих
умовах діяльності (Е.С. Рапацевич, Б.Г. Мещеряков, В.П. Зінченко); рівень творчої обдарованості, здібностей
до творчості (О.М. Степанов); часто позначення чогось екстравагантного (Е. Грін); здібність, здатність
виробляти нові ідеї, рішення, методи (О.Л. Свєнціцький).
Отже, лінгвокреативність – це рівень здатності мовних одиниць породжувати нові можливості
інтерпретацій; здатність створювати тло для породження мовцем нових ідей завдяки відхиленням від
схеми, передбачуваної мовною системою, для витворення нових площин мовної дійсності і демонстрації
оригінальності сприйняття та осмислення світу людиною. Виявлення лінгвокреативності в мовленні іноді
може сприйматися не просто як оригінальність, але навіть як ексцентричність. Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

43
Зрозуміло, що лінгвокреативний процес формування нових смислів відбувається у кілька етапів.
Лінгвісти пропонують різні алгоритми. Окреслений Л.С. Виготським генетичний підхід до аналізу
лінгвокреативних процесів як системи операцій, похідних від предметної зовнішньої діяльності, успішно
розвивається у працях Ж. Піаже. Вчений виділяє три стадії лінгвокреативної еволюції: а) стадію елементарних
сенсомоторних дій, б) стадію концептуальної логіки, в) стадію семіотичного (символічного) мислення. На
першій стадії відбувається узагальнення, логічна генералізація дій: «Основним феноменом на рівні цієї логіки
дій є асиміляція; асиміляцією, – пише Ж. Піаже, – я називаю інтеграцію нових об’єктів або нових ситуацій і
подій у попередні схеми». На другій стадії – стадії концептуальної логіки – генералізація зовнішньої діяльності,
що визначає характер денотативної ситуації фраземотворення, здійснюється шляхом асиміляції самих
предметів зовнішньої діяльності. У пам’яті відтворюється певний об’єкт; у творчий процес включається так
зване семіотичне, або символічне, мислення, здатне формувати узагальнено-цілісні схеми денотативних
ситуацій у вигляді синтаксичних значень фраземотворчої бази. Третя стадія – це стадія семіотичного
(символічного) мислення. Синтаксичні (можемо узагальнити – граматичні) форми актуалізують відібрані
словесні знаки і вишиковують їх у відповідні синтагматичні ланцюжки [Алефіренко 1988, с. 38-39].
М.Ф. Алефіренко, розвиваючи погляди Л.С. Виготського та Ж. Піаже щодо лінгвокреативних процесів,
розглядає семантичні структури фразем і робить важливі висновки щодо лінгвокреативного механізму
формування фразеологічної семантики. Основними конструктивними вузлами лінгвокреативного механізму в
цьому випадку науковець називає такі компоненти:
1) відображена свідомістю денотативна ситуація як об’єкт фразеологічної номінації, яка є
інтеріоризованою зовнішньою діяльністю, що служить так званим мотиваційно-спонукальним рівнем
фраземосеміозису;
2) «сплав» мотиву і комунікативного наміру: сукупність інтелектуальних, емоційних і вольових
стимуляторів внутрішнього мовлення;
3) внутрішнє мовлення виконує у лінгвокреативному процесі формування фразеологічної семантики
смислогенеруючу функцію завдяки якій здійснюється «семантичний запис» результатів інтеріоризації,
внутрішнє програмування (О.О. Леонтьєв) семантичної структури фраземи;
4) перетворення внутрішнього мовлення у зовнішнє – не лише озвучування внутрішнього мовлення; це
складний процес взаємодії актуального пізнання з раніше набутим досвідом, зафіксованим у семантиці
фраземотворчих компонентів;
5) на етапі екстеріоризації встановлюються вторинні смислові зв’язки між експонентною структурою
фраземодеривата і позначуваною ситуацією [Алефіренко 1988, с. 41].
Закономірності та тенденції креативних процесів були висвітлені в роботі Д.В. Реута «Солодке прокляття
креативності». Закономірності, за якими протікають креативні акти в будь-якій сфері діяльності людства:
1. Продукт первинної або вторинної креативності використовується особистістю, що породила її, а також
проходить експертизу відповідних інститутів; згодом або відкидається, або приймається для використання в
масштабах більш чи менш широкої людської спільноти.
2. Витрата ресурсів незнання перетворюється у прирощення поля можливих комбінаторних
співвіднесень.
3. Суспільство не байдуже до креативного потенціалу своїх членів. Перевищення критичного рівня
креативності підриває соціум. Креативний акт не сумісний із масштабністю.
4. Агентами розвитку соціуму з урахуванням феномена креативізму є невеличкі корпорації. Малі
корпорації зацікавлені не в стабільності, а в розвитку; великим же корпораціям важливо зберегти status quo.
5. Найглибша інтроспекція досягається в стані індивідуальної медитації, що протиставляється груповим
креативним технікам.
Вважаємо, що тенденції, перспективи креативних процесів коротко можна охарактеризувати наступним
чином:
1. Оскільки максимальна інтроспекція − продукт індивідуального креативного акту, важливо не
пригнічувати первинну креативність. Окрім методів відновлення креативності, необхідно звернути увагу на
збереження креативності в дитячому віці: дослідження дитячої творчості може дати відповіді на деякі питання
про творчість загалом [Реут 2001].
2. Цікаву інформацію про лінгвокреативність можна було б отримати при дослідженні таких
інтелектуальних допінгів, як конкуренція.
3. Інституціоналізація креативізму залежить від інтенсивності впровадження технік групового
креативного акту (типу техніки ״брейншторм״). [Варто зазначити, що групову креативність також стимулюють
феномени типу гіпертекстового середовища Інтернет − Г.М.].
На нашу думку, усі названі загальні закономірності та тенденції можуть бути успішно спроектовані на
площину лінгвістичних наук.
Отже, вважаємо за доцільне подати закономірності:
1. Мовні одиниці, породжувані внаслідок креативної діяльності одного мовлянина, мають бути визнані
придатними для комунікації більш-менш широкою людською спільнотою. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

44
2. Нові комбінації окремих елементів мови виникають внаслідок відсутності в лексиконі відповідних
готових номінацій або незнання необхідного відповідника – виникає необхідність створити самому потрібне
слово або словоформу.
3. Креативний акт не сумісний із масштабністю: доки слово чи словоформа сприймається як
авторський неологізм, як щось незрозуміле, нове − воно є не просто результатом креативного акту − власне
вживання цього слова − участь у креативному акті. Фіксація лексеми в словнику, поширення її в масах − знак
нейтралізації новизни. Найпродуктивніші лінгвокреативні акти − результат індивідуальної рефлексії.
Первинно індивідуальний креативний акт − феномен інтроспективний. Діалогічності він набуває згодом, під
час презентації автором цього новотвору.
Необхідним є також виокремлення тенденцій лінгвокреативності:
1. Потужний лінгвокреативний потенціал − наслідок розвитку дитячої мовотворчості або мовної
творчості дорослих, що спирається на ті ж правила, що й дитяча − ігровий аспект тощо (нонсенс, лімерики
тощо).
2. Конкуренція − рушійна сила творчості. Лінгвокреативний процес можна розглядати як наслідок
змагання в кмітливості, ораторській вправності, дотепності. Навіть якщо мовець створює нові мовні форми
чи одиниці сам і лише сам ними користується, він змагається, конкурує (але вже не з певною конкретною
особою, а з існуючим лексичним або граматичним фондом мови). Постає питання: що переможе − догма,
правило чи екстраординарне новаторство, яке врешті-решт претендує на те, щоб коли-небудь теж стати
правилом (хоча така метаморфоза нейтралізує непересічність, креативну потужність нововведення).
3. Групова лінгвокреативність − джерело нових рішень. Деякі з цих нових рішень можна виробити лише
працюючи в групі. Прикладів чимало: від дитячої гри, коли всі записують на аркуші речення, вибудовуючи одне
абсурдне оповідання, до гумористичних творів, написаних кількома співавторами.
Сформульоване визначення лінгвокреативності та висвітленні закономірності і тенденції, властиві
розглядуваному явищу, можуть стати вихідною точкою для дослідження мовної творчості, різноманітних
лінгвокреативних процесів і т. ін.

Література
Csiksentmihalyi 1990: Csiksentmihalyi M. Creativity: Flow and the Psychology of Discovery and Invention. −
NewYork: HarperCollins Publishers, 1990. − 456 p.
Tatarkiewicz 1980: Tatarkiewicz W. A History of Six Ideas: An Essay in Aesthetics. Warsaw and the Hague:
Polish Scientific Publishers, 1980. XIII + 383 pp.
Алефіренко 1988: Алефіренко М.Ф. Лінгвокреативні процеси формування фразеологічної семантики //
Мовознавство. –1988. –№5. – С. 35-41. – Бібліогр. у примітках.
Мещеряков 2007: Мещеряков Б.Г. Психология. Тематический словарь / Б.Г. Мещеряков. – СПб.: Прайм-
ЕВРОЗНАК, 2007. – 439 с. – Библиогр.: с. 438-439.
Мещеряков, Зинченко 2007: Современный психологический словарь / Сост. и общ. ред. Б.Г. Мещеряков,
В.П. Зинченко. – М.: АСТ; СПб: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2007. – 490 с. –Указатель ключевых статей: с. 479-490.
Рапацевич 2006: Психолого-педагогический словарь / Сост. Е.С. Рапацевич. –Минск: Соврем. слово,
2006. – 928 с. – Список осн. сокращ.: с. 914. – Библиогр.: с. 915-923.
Ремчукова 2005: Ремчукова Е.Н. Креативный потенциал русской грамматики. –М.: Изд-во РУДН, 2005. –
329 с. – Библиография: с. 315-324. – Словари: с. 324-325. – Источники: с. 325.
Реут 2001: Реут Д.В. Сладкое проклятие креативности // Когнитивный анализ и управление развитием
ситуаций. Труды 1-й международной конференции. – Москва, 11-12 октября 2001 г. – Т. 3. – М.: Институт
проблем управления РАН, 2001. – С. 91-123.
Свенцицкий 2008: Свенцицкий А.Л. Краткий психологический словарь. –М.: ТК Велби, Проспект, 2008.
– 512 с.
Степанов 2006: Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник О.М. Степанов. – К.: Академвидав, 2006.
– 424 с. – Алфавітний покажчик: с. 399-423.
Шапар 1991: Шапар О.С. Семантичні можливості граматичної форми способу в сучасній українській
мові // Семантика і функції граматичних структур. –К.: 1991. – С. 38-50. – Бібліогр. в кінці ст.
Шапар 2005: Шапар В.Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. – Х.: Прапор, 2005. – 640 с. –
Покажчик наголосів у термінах: с. 612-639.

In the article the concept of creativity as a new object of linguistic research is examined. Conceptions of
creativity offered by known native and foreign scientists are analysed. The specific of the phenomenon and some
regularities of realization of communicants linguistic creative potential are reflected. An attempt to formulate
determination of linguistic creativity on the basis of analysed conceptions of creativity is carried out.
Keywords: metalanguage of linguistics, creativity, linguistic creativity, linguistic evocation, mental phenomenon,
regularities of realization, mental process.
Надійшла до редакції 2 червня 2008 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.