Сучасний синтаксичний аналіз тієї чи іншої структурної схеми передбачає не тільки опис її компонентів, але й розгляд того, як ця
РОЗДІЛ XII. Парадигма речення
619
абстрагована структура співвідноситься з іншими, яке місце займає в системі. Звідси речення тлумачиться не як застиглий конструкт, а як така структурна схема, що допускає варіювання смислу або експресив- но-стилістичного забарвлення: Я поспівав (об’єктивна модальність і констатація факту); Я поспівав би (бажання мовця).
Синтаксичний аналіз, спрямований на встановлення системних видозмін і співвідношень формальних класів речення, виступає пов’язаним з однією з фундаментальних ідей лінгвістики нашого століття — необхідністю аналізу мовних одиниць у парадигматичному аспекті, у результаті чого сформувалося вчення про парадигму речення.
Становлення поняття парадигми речення відбулося в 60-ті роки XX ст. у межах трансформаційного методу. Першим дослідженням з цієї проблеми була робота Д. Уорта (1963), який включає в систему синтаксичної парадигматики всі синтаксичні конструкції, пов’язані синонімічно або трансформаційними відношеннями. Подальшого опрацювання проблема набула у празьких лінгвістів Р. Зимека, В. Грабе, П. Адамца, які й дали визначення одиниці синтаксичної парадигматики — структурної основи речення. До структурної основи вони зараховували не тільки головні члени, але й другорядні, наявність яких чітко окреслена валентністю дієслова.
Парадигма речення — це ієрархічно організована система, що включає ядерне речення як вихідну форму парадигми та його перетворення. При розгляді парадигми речення відразу намітилося два істотно відмінних її тлумачення. Одне спирається на морфологічну видозміну предикативного центру, тобто парадигма речення розглядається у внут- рішньомодельних перетвореннях. Тому за основу беруться тільки граматичні категорії, які становлять предикативність речення. Звідси випливає, що парадигма речення — це сукупність усіх регулярно наявних у системі мови видозмін речення, пов’язаних із вираженням категорій об’єктивної модальності і синтаксичного часу. Парадигма речення постає системою його форм (Н. Ю. Шведова).
Друге тлумачення парадигми речення ґрунтується на розгляді останньої як асоціативного ряду, що передбачає розвиток концептуально прийнятних визначень парадигми у фонетиці, словотворі, лексиці. Широкий підхід до тлумачення парадигми речення пов’язаний із постанням дериваційного синтаксису в кінці 60-х років XX ст. (Т. П. Лом- тєв, В. С. Храковський, Л. М. Мурзін [Лаптев 1969; Мурзин 1974]). У цьому разі визначальним є поняття дериваційної парадигми речення, що охоплює вихідне і похідне речення.
Похідна конструкція відрізняється від вихідної ускладненням смислу і зміною форми. У такому разі парадигма речення охоплює всі видозміни структурної схеми внутрішньомодельного і міжмодельного типу при збереженні пропозиції.
Пропозиція (лат. ргорозіїіо — судження) — це семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної і комунікативної парадигми речення і похідних від речення конструкцій («теорія номіналізації»). Семантико-синтаксична структура пропозиції вважається ізоморфною
620
Синтаксис
структурі факту (Ч. Філлмор, Б. Рассел). Дериваційна ж парадигма охоплює: 1) варіації, що передбачають зміну морфологічних категорій окремих компонентів (час, вид, спосіб, число, особа, рід) при повному збереженні синтаксичної структури і кількості компонентів; 2) модифікації, які передбачають зміну модального або фазового значення внаслідок введення до реченнєвої структури нового елемента — модифікатора;
2) трансформації, що охоплюють формальні видозміни ядерного речення при збереженні тотожності смислу.
Парадигма речення в широкому розумінні охоплює ємний і різноманітний перелік явищ, які тлумачаться лінгвістами неоднаково. У цьому випадку можна виділити у парадигмі речення три складники:
1) будь-які варіативні системні видозміни речення внутрішньосхем- ного характеру (не змінюють відмінних ознак структурної схеми);
2) будь-які значущі системні протиставлення речень однієї структурної схеми реченням, побудованим за іншими структурними схемами, при збереженні подібності змісту в модифікаційних його виявах;
3) будь-які значущі протиставлення речень певного формального класу іншим синтаксичним одиницям або їх частинам (словосполученню і складному реченню або його частині, наприклад підрядній), що виявляються в можливості / неможливості трансформації речення в інші синтаксичні одиниці та у співвідношеннях між перетворюваним реченням і новим утворенням у результаті перетворення синтаксичної конструкції при збереженні тотожного смислу, пор.:
а) внутрішньосхемні перетворення: Хлопець йшов додому / Хлопець йде додому / Хлопець йшов би додому / Хлопець піде додому / Хлопець може піти додому / Хлопець вирішив піти додому / Хлопець почав йти додому;
б) міжсхемні перетворення: Хлопець відчинив вікно / Вікно відчинене хлопцем;
в) міжрівневі відношення: Хлопець пофарбував двері / Фарбування дверей хлопцем /Двері, пофарбовані хлопцем.
Парадигма речення у вузькому розумінні ґрунтується на понятті форми речення і включає в себе тільки (і тільки!) внутрішньосхемні видозміни речення.
Вузьке і широке тлумачення парадигми реченця не взаємови- ключають одне одного, оскільки широке тлумачення істотно доповнює вузьке тлумачення. Інша справа, що при широкому тлумаченні парадигми речення виникає питання різноплановості охоплюваних явищ. І в цьому аспекті заслуговує на увагу прагнення прихильників широкого погляду на парадигму розмежувати внутрішньосхемні і міжсхемні парадигми.