Стаття присвячена аналізу обов’язкових прислівних компонентів формально-граматичної структури
речення. З’ясовано умови обов’язкової сполучуваності прикметників. Розглянуто природу обов’язкових
приприкметникових компонентів формально-граматичної структури речення.
Ключові слова: формально-граматична структура речення, семантичний потенціал слова, релятивні
прикметники, обов’язковий компонент формально-граматичної структури речення, факультативний
компонент формально-граматичної структури речення.
© Драч Ю.Б., 2008 Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

97
Сучасне українське мовознавство характеризує поглиблений аналіз формально-граматичної і
семантичної природи синтаксичних одиниць (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Грищенко, Н.В.Гуйванюк,
П.С.Дудик, С.Я.Єрмоленко, А.П.Загнітко, Н.Л.Іваницька, В.І.Кононенко, І.К.Кучеренко, О.С.Мельничук,
М.В.Мірченко, М.Я.Плющ, В.М.Русанівський, М.І.Степаненко, К.Ф.Шульжук та ін.). Часткові питання
проблеми формально-граматичної структури речення досліджено в кандидатських дисертаціях Н.Б.Іваницької,
В.М.Каленича, Л.М.Коваль, Н.І.Кухар, Т.М.Савчук та ін.. Значний внесок у теорію багатоаспектного
дослідження синтаксичних одиниць зроблено в русистиці: В.Г.Адмоні, Н.Д.Арутюнова, В.В.Бабайцева,
В.А.Бєлошапкова, В.В.Виноградов, В.Г.Гак, Г.О.Золотова, В.І.Кононенко, П.О.Лекант, Т.П.Ломтєв,
В.П.Малащенко, І.І.Мєщанінов, О.І.Москальська, О.М.Мухін, І.П.Распопов, Н.Ю.Шведова та ін.
Дослідження структури речення викликає чимало проблемних питань. До них можна віднести проблему
формально-синтаксичного членування речення В(.В.Бабайцева, Д.Х.Баранник, І.Р.Вихованець,
К.Г.Городенська, А.П.Грищенко, Н.В.Гуйванюк, П.С.Дудик, С.Я.Єрмоленко, А.П.Загнітко, Н.Л.Іваницька,
Л.І.Ілія, І.К.Кучеренко, О.П.Лекант, О.С.Мельничук, М.Я.Плющ, В.М.Русанівський, М.І.Степаненко,
К.Ф.Шульжук).
У нашому дослідженні складові формально-синтаксичної структури речення (компоненти речення)
розглянуто на базі сполучувальних властивостей повнозначних слів на рівні словосполучення. Актуальність
дослідження зумовлена потребою поглибленого вивчення системи формально-граматичних компонентів з
урахуванням семантичного потенціалу повнозначного слова і його функціонально-комунікативних
характеристик у словосполученні та реченні. Неголовні формально-граматичні компоненти речень поділяють
на детермінанти (залежні від граматичної основи речення) і прислівні компоненти (залежні від слова) [Шведова
1973: 67-70; Адамец 1968: 191-192; Загнітко 2001: 135; Гуйванюк 1994: 19; Вихованець 1993].
Невід’ємною одиницею сучасних досліджень речення, словосполучення є слово, яке стосовно речення є
мінімальною семантико-синтаксичною і формально-синтаксичною одиницею [Вихованець 2004: 11].
Вивчаючи словосполучення, В.В.Виноградов наголошує на тому, що здатність слова сполучатися з
іншими словами й формами слів залежить не тільки від частиномовної приналежності стрижневого слова, а й
від лексичного значення головного слова у словосполученні [Виноградов 1975: 236]. Україністика вже має
вагомі напрацювання у вивченні повнозначних слів у ракурсі виявлення ознак релятивності, які забезпечують
утворення ними сильних (відкритих) позицій для заповнення відповідними (обов’язковими) компонентами
прислівної залежності. Найбільш ґрунтовно в цьому плані вивчено дієслівну лексику (Л.М.Коваль,
Т.М.Савчук). Частково питання синсемантизму прикметникових слів розглянуто в працях В.А.Тимкової
[Тимкова 2005].
Повнозначні слова інших частин мови, які виявляють релятивність, потребують більш детального
вивчення. Тому й недостатньо вивченими є питання утворення обов’язкових прислівних компонентів.
Мета дослідження – з’ясувати лінгвальну природу обов’язкових приприкметникових компонентів
формально-граматичної структури речення у системі інших обов’язкових прислівних компонентів формально-
граматичної структури речення.
Об’єкт дослідження – системний аналіз прикметникових словосполучень, при транспонуванні у речення
яких головне слово відкриває позиції, що заміщуються обов’язковими приприкметниковими компонентами
формально-граматичної структури речення.
Матеріалом для дослідження стали 1000 речень, вибраних із різностильових джерел, а також авторська
картотека прикметникових словосполучень (близько 1000 прикладів).
У дослідженні закономірностей сполучуваності слів і форм слів увагу акцентовано, передовсім, на ті
сполучення слів, які при транспонуванні в речення виражають «розчленовану цілісність» [Виноградов 1954: 3].
Саме такі єдності, на думку В.В.Виноградова, утворилися мінімальним поєднанням слів (двох повнозначних
слів), які становлять конструктивний матеріал для речення. У «позареченнєвому середовищі» словосполучення,
як і повнозначні слова, виконують номінативну функцію (називають предмети, явища, процеси, кількості
тощо): станція метро, змагання за кубок, декламувати вірш, достойний нагороди, зачинити вікно,
розплющити очі і т. д.
Аналіз сполучувальних властивостей повнозначних слів на рівні словосполучення, урахування їх
категорійних властивостей стали основою для вивчення прислівних компонентів формально-граматичної
структури речення. Отже, в основі утворення таких компонентів лежить прислівний зв’язок [Вихованець 1980:
25]. Суть такого зв’язку полягає в тому, що повнозначне слово поширюється певними словоформами залежно
від його сполучувальних властивостей [Гуйванюк 1994: 19]: завзятіший од всіх, бачити весну, залишити тут,
ставлення до жінок, відкритись перед ними, найрозумніший із синів, міцніший за камінь, відстоювати
свободу, здатен на неабияке. Залежні слова в таких словосполученнях кваліфікують як прислівні поширювачі,
серед яких прийнято розмежовувати обов’язкові прислівні поширювачі й факультативні прислівні поширювачі
(І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, К.Г.Городенська, Н.Л.Іваницька, Н.І.Кухар та ін.).
Досліджуючи сполучуваність дієслів, Н.Ю.Шведова робить висновок, що обов’язкові придієслівні
поширювачі (слова придієслівної залежності) завжди зумовлені загальною семантикою дієслова [Шведова
1964: 78]. Є.А.Іванчикова структурну факультативність кваліфікує як таку, за якої елементи синтаксичної ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

98
конструкції синтаксично автономні, тобто стрижневе слово ні граматично, ні семантично не зумовлює їхньої
присутності. Структурну обов’язковість слів у словосполученні автор пов’язує із наявністю обов’язкової
присутності слова у певній формі чи сполучення слів для завершення конструкції [Иванчикова 1965: 85]. На
думку Г.Г.Почепцова, кожне із повнозначних слів характеризує його потенційна сполучуваність. Учений
пояснює лінгвальну сутність обов’язковості дистрибутивними властивостями конструктивних елементів
словосполучення [Почепцов 1968]. У кожному з таких підрядних словосполучень головне слово належить до
слів релятивної семантики.
Факультативна сполучуваність слів ґрунтується на лексичних властивостях стрижневого слова у
словосполученні при умові, що головне слово не вимагає обов’язкової присутності залежного елемента і
виявляє здатність реалізовувати свою семантику самостійно, а зв’язок між головним словом і факультативним
прислівним компонентом є слабкий [Кухар 2007: 110]. Отже, основним критерієм розмежування
обов’язковості/ факультативності поширення стрижневого слова в словосполученні слугує лексичний
синсемантизм головного слова. Введення до наукового обігу поняття «сильний/ слабкий підрядний зв’язок»
сприяє розв’язанню низки питань, які стосуються сполучуваності слів у словосполученні й реченні, зокрема,
дозволяє диференціювати обов’язковість/ факультативність поширення повнозначного слова. Підґрунтям для
вчення обов’язковості/ факультативності прислівних компонентів формально-граматичної структури речення
вважаються сполучувальні властивості повнозначних слів, які виявляються на рівні словосполучень і
диференціюються в залежності від сили підрядного зв’язку в структурі словосполучення.
Обов’язковий прислівний зв’язок характерний для підрядних словосполучень, у яких головне слово
належить до класу слів релятивної семантики й поєднується із залежним сильним підрядним зв’язком:
вирішувати проблеми, пережити репресії, впливати на почуття, презентація книги, розвиток суспільства,
вищий за однолітка, важчий за всіх, достойний нагороди. Факультативний прислівний зв’язок властивий
підрядним словосполученням, у яких головне слово належить до класу слів абсолютивної семантики й
поєднане із залежним слабким підрядним зв’язком: говорити голосно, посміхатися щиро, купатися довго,
дерево старе, мороз сильний, дівчина весела.
У реченнях, у яких є підрядні словосполучення з головним словом релятивної семантики, головне слово
відкриває позиції, що їх заміщують обов’язкові компоненти прислівної залежності: А мати крутить веретено
(І.Багряний); Як багато натхнення для моєї майбутньої творчості дало мені сільське оточення ще в дитячі
роки… (З журналу) – Ні, – каже, – на мене він не нарікатиме (П.Куліш); Андрій журно розглядав усе
(І.Багряний); Проведені у Франції обстеження десяти тисяч пацієнтів виявили авітаміноз такого типу
тільки в двадцяти випадках (З журналу); Щоб наше обличчя було відбитком нашого часу (З журналу); А
насамкінець – його найулюбленіша з усіх заповідей… (О.Гончар); І до жінок ставлення лицарське…
(О.Гончар).
Прислівні компоненти, що прогнозують релятивні слова, прийнято диференціювати залежно від
морфологічної природи останніх: обов’язкові придієслівні компоненти формально-граматичної
структури речення (Так-то розказують старі люди про тих прощальників (П.Куліш)); обов’язкові
приіменникові компоненти формально-граматичної структури речення (Ці слова – не просто
позначення хронологічного відрізку… (З журн.)); обов’язкові приприкметникові компоненти
формально-граматичної структури речення (Мені він знайомий (У.Самчук)); обов’язкові
приприслівникові компоненти формально-граматичної структури речення (Десь уже в плавнях
його шукайте, бо там йому найлюбше… (О.Гончар)).
Різним за морфологічним вираженням словосполученням властива єдність або ж узагальненість
синтаксичних зв’язків, які характерні як для основного словосполучення, так і похідного [Виноградов 1975:
237]. Тому однокореневі віддієслівні прикметники дублюють структуру дієслівних поєднань: покоритися
(чому?) – покоритися долі → покірний (чому?) – покірний долі; злитися (на кого?) – злитися на сина → злий (на
кого?) – злий на сина; дружити (з ким?) – дружити з однокласниками → дружній (з ким?) – дружній з
однокласниками; знайомити (з ким?) – знайомити з батьками → знайомий (з ким?) – знайомий з батьками.
Отже, частина прикметників, які походять від релятивних дієслів, зберігають синтаксичні зв’язки, властиві
релятивним дієсловам, через що для повної реалізації змісту вимагають інших, залежних від них слів [Тимкова
2005: 111]: сповнювати (чим?) – сповнювати водою → сповнений (чого?) – сповнений води; дякувати (за що?) –
дякувати за допомогу → вдячний (за що?) – вдячний за допомогу; дружити (з ким?) – дружити з усіма →
дружній (з ким?) – дружній з усіма; приваблювати (кого?) – приваблювати мене → привабливий (для кого?) –
привабливий для мене; не відповідати (чому?) – не відповідати параметрам → не відповідний (чому?) – не
відповідний параметрам; зрозуміти (кого?) – зрозуміти молодь → зрозумілий (кому?) – зрозумілий молоді;
милувати (кого?) – милувати оточуючих → милий (кому?) – милий оточуючим і т. ін.. Прикметникам
сповнений, вдячний, дружній, привабливий, не відповідний, зрозумілий, милий і под. властиве однозначне
граматичне прогнозування позицій. Такі прикметники компенсують недостатність своєї семантики
приєднанням до них іншого слова в певній граматичній формі [Іваницька 2001: 99].
Підрядні прикметникові словосполучення із прикметником релятивної семантики як один із різновидів
семантичних єдностей становлять поєднання щонайменше двох повнозначних слів на основі сильного Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

99
підрядного зв’язку керування: подібний на братів, повний страхів, вдячний за шану, знайомий йому, дорогий
йому, знайомий з сином, недосяжний усім [Іваницька 2006: 34]. У таких конструкціях опорним словом виступає
прикметник релятивної семантики. Прикметники подібний, повний, вдячний, знайомий, дорогий, недосяжний і
под. виражають ознаку предмета у зв’язку з ознакою іншого предмета: подібний – 1. Який має спільні риси з
ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось [Новий тлумачний словник української мови: Т3, с.496]. Для повної
реалізації своєї семантики такі й подібні прикметники потребують залежного слова, яке у формально-
граматичній структурі речення є обов’язковим приприкметниковим компонентом формально-граматичної
структури речення: подібний (на кого?) – подібний на братів, повний (чого?) – повний страху, вдячний (за що?)
– вдячний за шану, знайомий (кому?, з ким?) – знайомий йому, знайомий з сином, дорогий (кому?) – дорогий
йому, недосяжний (кому?) – недосяжний усім. Релятивні прикметники утворюють обов’язкову позицію для
відповідних словоформ [Тимкова 2005: 63]. За транспонування таких словосполучень у речення опорне слово,
як і залежне, виступають у ролі окремих членів речення. Обов’язково залежне слово виступає обов’язковим
приприкметниковим компонентом формально-граматичної структури речення, наприклад: Він подібний на
патріарха… (У.Самчук); Вже нікому-нікому я не потрібний… (О.Гончар). У семантичних єдностях подібний
на патріарха, не потрібний нікому-нікому і т. ін. стрижневі слова (прикметники) за транспонування
відповідних словосполучень у речення виконують роль окремого компонента формально-граматичної
структури речення; залежні від них слова патріарха, нікому-нікому є обов’язковими приприкметниковими
компонентами формально-граматичної структури речення.
Крім віддієслівних прикметників, групу релятивних прикметників формують:
1) прикметники, які вказують на частковий або повний збіг ознак: схожий (на кого?) – схожий на себе;
не потрібний (кому?) – не потрібний нікому; подібний (на кого?) – подібний на Василя;
2) прикметники, якими виражається позитивне чи негативне ставлення до кого, чого-небудь: повний
(чого?) – повний сили; дорогий (кому?) – дорогий йому; знайомий (кому?) – знайомий мені; недосяжний (кому?)
– недосяжний усім.
Прикметникам властива обов’язкова сполучуваність із залежними від них словами, яка зумовлена не
лексико-семантичними особливостями слова, а значенням граматичної категорії. Таку обов’язковість
виявляють прикметники, що виражають категорійне значення інтенсивності (більшого чи меншого) вияву
ознаки в тому або іншому предметі порівняно з іншими предметами (прикметники вищого і найвищого
ступенів порівняння). Саме таке категорійне значення прикметників вимагає інших назв, предметів чи інших
умов, порівняно з якими визначається більший ступінь якості [Грамматика 1952: 289]: розумніший (за кого?) –
розумніший за сім мудреців; зажерливіший (за кого?) – зажерливіший за людину; найгірші (з чого?) – найгірші
з пороків; сильніший (за кого?) – сильніший за нього; найрозумніший (з кого?) – найрозумніший із синів;
триваліші (за кого?) – триваліші за людину; славніший (за кого?) – славніший за вітця; гнучкіша (за що?) –
гнучкіша за владу; нещаднішою (за кого?) – нещаднішою за всіх.
Відсутність обов’язкової сполучуваності з прикметником у формі вищого ступеня порівняння можлива
лише за умови, коли ступенем порівняння виражається максимальний вияв інтенсивності ознаки, тобто за
відсутності порівняння з іншими предметами, за умов вираження поступового наростання/ спадання
інтенсивності ознаки: Зернини ставали смачніші (В. Барка). У цьому випадку відсутність залежного
компонента від прикметника у формі вищого ступеня порівняння зумовлена особливим значенням категорії
порівняння. Відсутність залежного компонента пояснюється тим, що при такому значенні компаратива
«більший вияв, посилення якості» в предметі реалізується не шляхом зіставлення з іншими предметами, а
порівняно із самим собою. Таке зіставлення предмета випливає зі змісту пропозиції і за відсутності залежного
компонента.
Сполучуваність прикметників найвищого ступеня порівняння також зумовлена особливим значенням –
значенням вищого ступеня якості або перевагою певного предмета над низкою інших стосовно ступеня
названої якості. Таке значення можна виразити за допомогою сполучуваності прикметника у формі найвищого
ступеня порівняння з формою родового відмінка множини імені, переважно іменника з прийменниками серед,
з, з-поміж, з формою родового відмінка з прийменником серед, а іноді місцевим відмінком з прийменником в
або на [Грамматика 1952: 296-297; Тимкова 2005: 85]: Господар найраніший з колгоспників на селі (В.Барка);
Галя – найменша з Чумаків (І.Багряний). Хто з них найбагатший (У.Самчук); Вона в хаті найхудіша
(В.Барка).
Морфологічне вираження обов’язкових приприкметникових компонентів формально-граматичної
структури речення варіативне. Різноманітність форм зумовлена лексичним значенням прикметника.
Обов’язковий приприкметниковий компонент формально-граматичної структури речення, зумовлений вищим
ступенем порівняння, можна представити такими моделями:
– прикметник + за + іменник (займенник) у знахідному відмінку: Ти дурний, а вважаєш себе розумнішим
за сім мудреців (П.Загребельний); Нема зажерливішого за людину (П.Загребельний); Звірі добріші за людей
(В.Винниченко); І внедовзі Хведот переконується, що все-таки Володька сильніший за нього (У.Самчук);
Дядьки вищі і хуткіші за мимовільного свідка (В.Барка); Дорожчого за неї, може, нічого й на світі нема…
(О.Гончар); ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

100
– прикметник + від (од) + іменник (займенник) у родовому відмінку: І сам був слабіший від господаря
(В.Барка); Чотирма літами од тебе старіша, княже (І.Білик); Од тебе смачніша! – сказав Загнибіда (Панас
Мирний); Мирон Данилович дістав кіло капусти…Видавалася смачнішою від десертів (В.Барка);
– прикметник + іменник (займенник) у родовому відмінку: Вони краще рідних (Панас Мирний); Жито
дешевше перцю (У.Самчук); Ті були здоровіші других (В.Барка); Щось дуже важніше всього іншого
(І.Багряний); Ранок вечора мудріший (Нар. тв.).
Морфологічне вираження обов’язкових приприкметникових компонентів формально-граматичної
структури речення, зумовлені прикметниками вищого ступеня порівняння можна представити такими
моделями:
– прикметник + з (із) + іменник (займенник) у родовому відмінку: Людина – найпідліша з усіх істот
(І.Багряний); Страус – найбільший із птахів (З газети); Лілії – найароматніші з квітів (З журн.);
«Вершники» – найвідоміший із творів Юрія Яновського (З підручника).
– прикметник + серед (з-поміж) + іменник (займенник) у родовому відмінку: Навіть Гепнер був
найсолідніший серед них усіх (І.Багряний); Фіалки найніжніші з-поміж квітів у Карпатах (З газети); Марта
серед них найпростіша (В.Шевчук).
Менш вживаними виявилися моделі: прикметник + за + іменник (займенник) у знахідному відмінку:
Семен наймолодший і найспритніший за всіх (І.Ле); прикметник + від (од) + іменник (займенник) у родовому
відмінку: Я… од усіх матерів найщасливіша (Б.Степанишин); прикметник + між + іменник (займенник) в
орудному відмінку: Межи ними всіма найвеселіший був Іван (І.Франко).
Отже, вивчення закономірностей сполучуваності слів дозволяє глибше проникнути у сам механізм
реченнєвих структур і забезпечує об’єктивність висновків щодо формально-граматичної сутності компонентів
речення. Обов’язковість приприкметникових компонентів формально-граматичної структури речення
зумовлюється лексичними і граматичними особливостями опорного слова (прикметника), яке у структурі
речення прогнозує сильну позицію, що її заповнюють відповідні словоформи – обов’язкові приприкметникові
компоненти формально-граматичної структури речення. Основою утворення обов’язкових приприкметникових
компонентів слугують: релятивність семантики деяких прикметників та значення вищого і найвищого ступеня
порівняння якісних прикметників.

Література
1. Адамец 1968: Адамец И., Грабе В. Трансформация, синтаксическая парадигматика и члены
предложения. – Slavia. – 1968. – Ses.8. – С.185 – 192.
2. Виноградов 1954: Виноградов В.В. Вопросы изучения словосочетания (на материале русского языка) //
Вопросы языкознания. – 1954. – №3. – С.3 – 24.
3. Виноградов 1975: Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. – М.:
Наука, 1975. – 614с.
4. Вихованець 2004: Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови: Академ.
граматика укр. мови. – К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400с
5. Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К.: Либідь,
1993. – 368с.
6. Вихованець 1980: Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. – К.: Наукова думка,
1980. – 286с.
7. Грамматика 1952: Грамматика русского языка: Т1. – М.: АН СССР, 1952. – 416с.
8. Гуйванюк 1994: Гуйванюк Н.В., Слинько І.І., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови:
Проблемні питання: Навч. пос. – К.: Вища шк., 1994. – 670с.
9. Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. – Донецьк: ДонНУ,
2001. – 662 с.
10. Иванчикова 1965: Иванчикова Е.А. О структуре факультативной и структуре обязательной в
синтаксисе // Вопросы языкознания. – 1965. – №5. – С. 84-94.
11. Іваницька 2001: Іваницька Н.Л. Вплив сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів
синтаксичної структури речення// Мовознавство. – 2001. – №3. – С.97-103.
12. Іваницька 2006: Іваницька Н.Л., Савчук Т.В. Типологія семантичних єдностей, утворених
релятивними дієсловами // Наукові записки ВДПУ ім.М.Коцюбинського: Зб. наук. праць. Серія: Філологія. –
2006. – Вип.8. – С. 34 – 39.
13. Кухар 2007: Кухар Н.І. Лінгвістичний статус «другорядності» факультативного прислівного
компонента у системі неголовних членів речення // Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського: Зб. наук.
праць. Серія: Філологія. – 2007. – Вип.9. – С. 108–111.
14. Почепцов 1968: Почепцов Г.Г. Об обязательной и факультативной окружности // Вопросы
языкознания. – 1968. – №1.
15. Тимкова 2005: Тимкова В.А. Семантико-синтаксична структура двоскладних речень із предикатами
якості в українській мові. – К., 2005. – 132с. Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

101
16. Шведова 1964: Шведова Н.Ю. Детерминующий объект и детерминующее обстоятельство как
самостоятельный распространитель предложения // Вопросы языкознания. – 1964. – № 6. – С. 77-93.
17. Шведова 1973: Шведова Н.Ю. К спорам о детерминантах: обстоятельственная и
необстоятельственная детерминация простого предложения // Научные доклады высшей школы.
Филологические науки. – 1973. – №5. – С.66 – 77.

The article is devoted to the obligatory components of the formal-grammatical structure of the sentence. These
components are governed by the Adjective. The article shows the nature of such components and models.
Keywords: formal and grammatical structure of the sentence, semantically potential of the word, adjectives with
relative meaning, obligatory and facultative components of formal and grammatical structure of the sentence.
Надійшла до редакції 1 жовтня 2008 року.