Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Марина Капась-Романюк – СТІЙКІ ДІЄСЛІВНІ СПОЛУКИ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ У ПРОЕКЦІЇ НА ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

У статті окреслено перспективу дослідження стійких дієслівних сполук (СДС) в історії української
мови в контексті теоретичних здобутків сучасної лінгвістики.
Ключові слова: історичний синтаксис української мови, стійкі дієслівні сполуки, описові дієслівно-іменні
звороти, описові предикати, іменний компонент, дієслівний компонент, дієслова-“напівзв’язки”.

Стійкі дієслівні сполуки (СДС) у лінгвістичній літературі не мають однозначного трактування. Словники
лінгвістичних термінів не наводять визначення цього поняття [Кротевич 1957; Марузо 1960; ЛЭС 1990; УМЕ
2000; Дурново 2001; Ахманова 2007], хоча термін активно використовується лінгвістами, щоправда, з різним
змістовим наповненням.
Ще О. Єсперсен називав такі сполуки «формулами» [Есперсен 2002, 16-23], а В.В. Виноградов – «більш
аналітичними типами стійких сполук слів» (спираючись на думку О.О.Шахматова), «аналітичними фразами»,
«описовими аналітичними формами», «описовими висловами», розглядаючи їх на межі фразеологічних
єдностей і фразеологічних сполук [Виноградов 1986]. А.П. Мордвілко виокремлює серед фразеологічних
зворотів іменні та дієслівні фразеологічні звороти, у межах останніх – «дієслівні описові вислови» [Мордвилко
1964], М.М. Прокопович говорить про «стійкі сполуки аналітичної структури» [Прокопович 1969],
Л.В. Ніколенко – «дієслівно-іменні звороти, дієслівно-іменні описові сполуки» [Николенко 1971], Л.В. Шубіна
– «перифрастичні звороти» [Шубина 1971], В.М. Дерибас – «стійкі дієслівно-іменні словосполучення» [Дерибас
1975], А.М. Мухін – «стійкі дієслівні фрази» [Мухин 1976], Р.М. Гайсина – про «лексикалізовані дієслівно-
іменні сполуки, аналітичні дієслова, аналітичні сполуки, дієслівні аналітичні конструкції, стійкі дієслівно-
іменні сполуки» [Гайсина 1981], В.О. Кузьменкова услід за В.О. Бєлошапковою та Канза Роже трактує їх як
«описові предикати» [Кузьменкова 2000], Н.О. Бойченко – «стійкі дієслівні сполуки» [Бойченко 2002],
О.М. Лагузова називає їх (услід за П.О. Лекантом) «описовими дієслівно-іменними зворотами» [Лагузова 2003],
С.В. Копаєва – «стійкими сполуками нефразеологічного типу» [Копаева 2006] тощо. Усі ці терміни фактично
вживаються як синоніми до «стійких дієслівних сполук». Найдоцільнішими з них, окрім терміна «стійкі
дієслівні сполуки», нам видаються також назви «дієслівні описові вислови», «описові предикати», «описові
дієслівно-іменні звороти».
А.П. Мордвілко в межах дієслівних фразеологічних зворотів виділяє два типи: 1) дієслівні фразеологічні
звороти з переносним значенням усього словосполучення; 2) дієслівні описові вислови [Мордвилко 1964, 58;
67-130]. Останній тип і є, на нашу думку, СДС. Дослідник зауважує, що ці одиниці репрезентують найбільш
чисельний ряд дієслівних стійких словосполук; мотивуючи використання терміна «дієслівні описові вислови»,
він спирається на думку Ф.І. Буслаєва: «Деякі з них висловлюють ту ж думку, що й прості дієслова …, надаючи
їм нового відтінку, тому що в мові кожна форма має свій власний зміст…; інші ж слугують для доповнення
відсутніх форм дієслів…» [Буслаев 1959, 509]. Лінгвіст виокремлює також «індикативне значення дієслівних
компонентів, тобто значення, які вказують на більш або менш широке коло дії чи стану, що позначаються
описовими висловами» [Мордвилко 1964, 74].
Термін «описовий предикат» видається доцільним тому, що фактично передає сутність дієслівно-іменної
конструкції, адже “описовий” в «Словаре лингвистических терминов» трактується як такий, що «висловлює той
самий зміст, але в більш розгорнутій (поширеній) формі; пояснювальний; перифрастичний» [Ахманова 2004,
289]. В.О. Кузьменкова «описовий предикат» (ОП) визначає (услід за В.О. Бєлошапковою та Канза Роже) як
© Капась-Романюк М.М, 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

102
«одиницю “непрямої номінації”, яка складається з дієслівного компонента з переосмисленим вихідним
значенням та іменного компонента; вона є семантично цілісною і виконує синтаксичну функцію простого
дієслівного присудка (ОП-1) або поєднання підмета і присудка (ОП-2)», уточнює термін із позицій теорії про
рівні організації речення, яка ґрунтується на ідеях Фр. Данеша і розвинена М.В. Всеволодовою та ін.,
визначаючи критерій для віднесення тієї чи іншої одиниці мови до ОП, а саме – можливість «репрезентувати
одну (єдину) понятійну одиницю, що не означає її ізоморфності формальним синтаксичним одиницям – членам
речення» [Кузьменкова 2000, 13]. Дослідниця зазначає, що ядро поля ОП містять сполуки, «у яких практично
вся семантика дієслівного компонента перебуває на другому плані»; проте сказане не стосується дієслів з
узагальненою семантикою (фазисності, причиновості і т.п.), отже, «описові предикати з узагальненою
семантикою утворюють самостійні групи», що «можуть базуватися як на кількох дієсловах, так і на одному»
[Кузьменкова 2000, 14]. Важливим видається застереження авторки, що «для визначення статусу ОП їх треба
розглядати у складі висловлювання, тобто включеними в мовленнєвий ланцюжок. ОП є текстовою категорією і
тільки так можуть бути досліджені в повному обсязі» [Кузьменкова 2000, 22].
Ю. Адінцова вивчає дієслівні компоненти описових предикатів, співвідносних з однослівними
дієсловами, використовуючи терміни «описові дієслівно-іменні звороти» та «описові предикати», які трактує як
конкретну реалізацію описової дієслівно-іменної сполуки в реченні, де кожне слово має своє лексичне значення
і свою граматичну форму, загальне ж їх значення передає семантику дієслова, співвідносного з дієслівно-
іменною сполукою [Адінцова 2007, 216]. Дослідниця звертає увагу на те, що дієслівні компоненти описових
дієслівно-іменних предикатів різняться як за ступенем десемантизації, так і за частотністю їх уживання в
мовленні [Адінцова 2007, 219].
Н.О. Бойченко тлумачить термін «стійка дієслівна сполука» як «створену на основі обмеженої
структурно-семантичної моделі одиницю “вторинної номінації”, яка складається з дієслівного компонента з
переосмисленим первинним значенням (зв’язаним значенням) та іменникового компонента, що несе основне
смислове навантаження і є необхідним для вираження того чи іншого поняття» [Бойченко 2002, 3]. Дослідниця
робить спроби встановити типологічні ознаки та експресивний потенціал СДС на матеріалі української
публіцистики, а також визначити їх місце в системі мови на основі ступеня і характеру їх стійкості;
проаналізувати особливості їх значення, механізму його формування; систематизувати й описати корпус
найбільш продуктивних компонентів-дієслів стійких сполук; з’ясувати внутрішньовалентний потенціал
дієслівних компонентів СДС тощо [Бойченко 2002, 1-2].
О.М. Лагузова використовує термін «описовий дієслівно-іменний зворот» (ОДІЗ) із покликанням на
П.О. Леканта, який визначає цей зворот як «синтаксичну конструкцію, засновану на зв’язаному вживанні
дієслова-привида, семантично неподільну, яка має всі категоріальні й формальні ознаки дієслова і виконує в
реченні функцію простого дієслівного присудка» [Лекант 1969, 151]. Дисертант, наголошуючи на
продуктивності сполук, утворених за моделлю “дієслово + абстрактний іменник” у мовах різних типів, говорить
про ОДІЗ як особливу одиницю номінації [Лагузова 2003, 7]. Серед основних положень дослідження
важливими є те, що ОДІЗ утворюються внаслідок граматизації лексичного значення дієслівного компонента, а
також протиставляються фразеологізму, словосполученню та слову на основі диференційних ознак
(граматизація лексичного значення дієслівного компонента, невідтворюваність сполуки, синтаксична
неподільність, підрядний зв’язок між компонентами, проникність структури, неодновалентність дієслівного
компонента, можливість структурних перетворень, які порушують граматичну і семантичну єдність сполуки,
синонімічні співвідношення з однослівним дієслівним еквівалентом) тощо [Лагузова 2003, 10]. Особливістю
ОДІЗ О.М. Лагузова вважає реалізацію ним атрибутивної валентності, яка надає реченню додаткового
конотаційного змісту [Лагузова 2003, 11].
Ми поділяємо думку, що СДС – це проміжне явище між фразеологізмом і вільним словосполученням,
але дотичніше до фразеологічної системи, через що більшість дослідників традиційно вводять СДС до складу
фразеологізмів (В.М. Дерибас, В.А. Козьменко, А.П. Мордвілко, Л.В. Шубіна тощо), що все ж викликає певні
заперечення (М.М. Прокопович, В.О. Кузьменкова, Н.О. Бойченко, О.М. Лагузова та інші). Н. Карпенко
зауважує, що «своєрідну позицію посідає П.О. Лекант, який сполуки такого типу розглядає як особливу
синтаксичну категорію, яка не має відношення ні до словосполучень, ні до фразеологізмів, ні до складних
членів речення» [Карпенко 2007, 257]. М.М. Прокопович констатує, що «навіть зберігаючи свободу
сполучуваності, ці словосполуки розташовуються … у сфері, що межує між синтаксисом і фразеологією …,
втрачаючи цю свободу, стаючи фразеологізмами, вони посідають місце на периферії фразеології» [Прокопович
1969, 48].
Проте не всі дослідники, які пишуть про принципи розрізнення СДС і фразеологічних сполук, називають
однакові критерії цього розрізнення. Так, Н. Бойченко виділяє «ряд факторів, які зумовлюють стійкість СДС, а
саме: 1) співвіднесеність з однією понятійною одиницею; 2) зв’язане значення дієслівного компонента;
3) вибіркова сполучуваність компонентів СДС; 4) закріплене узусом використання СДС як стійких сполук»
[Бойченко 2002, 4]. Н. Карпенко визначає такі відмінності: 1) стійкість, 2) відтворюваність, 3) еквівалентність
слову за значенням і синтаксичною функцією, 4) втрата самостійного лексичного значення слів. Довести їх Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

103
розмежування чи ототожнення можна лише на основі встановлення того, властиві ці риси тільки
фразеологізмам, чи й дієслівно-іменниковим сполукам [Карпенко 2007, 257-258].
Стійкість досліджуваних сполук є менш жорсткою порівняно зі стійкістю фразеологічних одиниць. Це
доводить, що більшість СДС не є власне фразеологічними одиницями і перебуває на межі між фразеологізмами
та вільними словосполученнями. «Порівняно з вільними сполуками, СДС характеризуються більшою, а щодо
фразеологізмів – меншою стійкістю. СДС передбачають певні семантичні перетворення в одному з компонентів
сполуки (дієслівному), тоді як фразеологічні одиниці здебільшого створюються внаслідок метафоричного
переосмислення вільного словосполучення в цілому» [Бойченко 2002, 5].
Дослідники підкреслюють, що іменний компонент, залежний від дієслівного (десемантизованого) –
репрезентанта граматичних показників, у семантичному плані є головним [Мордвилко 1964, 69; Прокопович
1969, 49; Шубина 1971, 262; Бойченко 2002, 4], причому чим вищий ступінь десемантизації дієслова, тим
активніше воно сполучається з абстрактними іменниками, утворюючи описові предикати [Адінцова 2007, 219].
Важливим для СДС є факт наявності дієслівного еквівалента до сполуки, останній з іменним компонентом
мають належати до одного словотвірного гнізда [Шубина 1971, 263]. Л.В. Шубіна слушно підкреслює, що
перифрастичні звороти часто відрізняються від синонімічних дієслів своїми семантичними відтінками,
експресивно-стилістичними особливостями, синтаксичними властивостями поширення і функціонування в
реченні [Шубина 1971, 262]. Сказане стосується й української мови, пор., наприклад, стилістично марковане
утнути жарт і нейтральне пожартувати.
Потрібно зауважити, що означення при іменному компоненті збільшує семантичну ємність описових
зворотів. «Фразеологічний зворот у порівнянні зі співвідносним дієсловом, однокореневим, зазвичай, з іменним
компонентом, в результаті атрибутивного поширення перетворюється на форму з великими інформаційними
можливостями»; «атрибутивні поширювачі конкретизують значення нових синонімічних і антонімічних
відношень» [Ніколенко 1971, 203].
СДС розглядаються на матеріалі багатьох слов’янських і західноєвропейських мов: російської [Вольф
1954; Кочетков 1954; Козьменко 1955; Мордвилко 1956; Кохтев 1969; Шубина 1973; Ефремова 1974;
Жулинская 1975; Касьянова 1975; Похмельных 1985; Макович 1997; Дидковская 2000; Кузьменкова 2000;
Бойченко 2002; Лагузова 2003; Тарабарина 2003; Козлова 2005], української [Бойченко 2002; Гошилик 2006;
Адінцова 2007; Карпенко 2007], сербохорватської [Просвирина 1984], англійської [Мухин 1976; Санлыер 2003;
Грошева 2004], німецької [Копаева 2006], французької [Белецкий 1978; Самсонова 2004] та ін.
Надзвичайно перспективним видається вивчення СДС у діахронії, проте ця проблема є
малодослідженою. Л. Костючук, наголошуючи на потребі поглибленого вивчення діахронної фразеології
передусім задля цілісного розуміння мовних процесів у синхронії [Костючук 1984, 57], зазначає, що дослідник,
добираючи мовні факти за принципом повторюваності того чи іншого вислову, стикається з проблемою
віднесення «до фразеології того, що не є нею» [Костючук 1984, 58]. Тому авторка використовує методику
суцільного вибору словосполучень певної синтаксичної сполучуваності та сполучувально-контекстний метод
дослідження виокремлених сполук, що дозволяють їй відділити стійкі сполуки слів (фразеологічно стійкі або
стійкі за інших причин) від вільних [Костючук 1984, 59]. Найважливішим завданням діахронної фразеології
вона вважає з’ясування можливості й умов фразеологізації окремих висловів, оскільки «фразеологізація
зазвичай настає в тому випадку, коли відбуваються семантичні зміни в сполучуваності слів і постає цілісне
значення» [Костючук 1984, 59]. Маючи на увазі давні писемні пам’ятки, дослідниця підкреслює: «Оскільки
дослідник давнього матеріалу безпосередньо не відчуває невідповідності між спільним значенням виразу і
«сумою» значень складових компонентів, то треба старанно аналізувати значення кожного компонента, їх
взаємовідношення, враховувати синтаксичні зв’язки і весь контекст оповіді» [Костючук 1984, 67].
Є.М. Лагузова дослідила СДС в історії російської мови в докторській дисертації, де репрезентовано
структурно-семантичну та функціональну організацію «описових дієслівно-іменних зворотів» як особливих
одиниць номінації в синхронно-діахронному аспекті; зокрема, вона аналізує зміни сполучуваності дієслів, які
втратили конкретне лексичне значення до XVIII ст., наприкінці XIX – на початку XX ст. [Лагузова 2003].
Л.В. Ніколенко визначає сутність дієслівно-іменних зворотів, причини їх появи, семантичний центр;
подає перелік дієслів, які утворюють названі звороти, а також виокремлює специфічні риси цих сполук,
засвідчених і на діахронному матеріалі; показує, як «іменники можуть бути семантичним ядром цілих серій
зворотів, які перебувають між собою в синонімічних відношеннях або є близькими в тематичному плані»;
вказує на поширення дієслівно-іменних описових зворотів або атрибутивними членами іменного компонента,
що засвідчує вільність описових зворотів, або зовнішніми поширювачами [Николенко 1971, 202].
Практично не дослідженим є питання про СДС в історії української мови (перші кроки – [Капась-
Романюк 2008]), що і спричинило появу пропонованої статті, мета якої – окреслити перспективу дослідження
таких одиниць на матеріалі староукраїнських пам’яток, що дасть можливість глибше висвітлити механізми
утворення сполук, існування яких свідчить про наявність елементів аналітизму в українській мові, та визначити
можливі кореляції стійких дієслівних сполук і однослівних еквівалентів, що реалізують потенційну здатність
мовної системи до «подвійної репрезентації», а також виявити валентний потенціал дієслівних компонентів
сполук. Актуальними є аналіз специфіки структурно-семантичних моделей стійких дієслівних сполук, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

104
виявлення закономірностей їх зародження та формування, історичних змін від одного синхронного зрізу до
іншого, тобто з’ясування процесів розвитку (у просторовому і хронологічному планах) як окремих конструкцій,
так і системи в цілому.
Наші спостереження над мовою пам’яток ділової писемності («Актів Житомирського гродського уряду:
1590 р., 1635 р.», «Волинських грамот XVІ ст.») показують, що в українській літературній мові кінця XVI-XVII
ст. функціонує значна кількість СДС, частина з яких успадкована і сучасною українською літературною мовою.
Найбільш уживаними в цих сполуках є такі дієслова-«напівзв’язки»: чинити, давати, удεлати, приводити,
взяти та ін. Приєднуючи до себе значну кількість іменних компонентів, ці дієслова зазнали десемантизації.
Дієслівний компонент стійкої дієслівної сполуки вживається у прямому значенні, а поряд із ним – абстрактний
іменник:
• чинити (вчинити) – шкоды ~, со(з)нанъε ~, кри(в)ды ~, пи(л)но(ст) ~, присягу ~, ѡповεда(н)ε ~,
протє(с)тацыю ~ ‘скаржитися’, манифεстацыю ~ (від лат. manifestation – ‘публічна заява особи до порушника
перед судом’ [Мойсієнко 2004, 6]), апεляцы(и) ~ (від лат. аppelatio – ‘перенесення судової справи із нижчої до
вищої інстанції суду’ [Мойсієнко 2004, 35]), ѡ(д)поvεди ~, ночълегъ ~, ѡкрикъ ~, пєрєшкоды ~ та ін. ОП з
дієслівним компонентом ѹчинити зафіксовані вже в «Словнику староукраїнської мови XIV – XV ст.»:
заплатѹ вчинити ‘заплатити’ (ССуМ 1, 384), право ѹчинити ‘судити’ (ССуМ 2, 221), ранѹ ѹчинити
‘поранити’ (ССуМ 2, 289), шкоду ѹчинити ‘завдати шкоди’ (ССуМ 2, 493-494), кривду ѹчинити ‘зробити
шкоду’ (ССуМ 1, 513) тощо;
• давати (подати; задавати; позадавати) – со(з)на(н)ε ~, квитъ ~ ‘давати довідку’, атε(с)тацыю ~ (від
лат. attestatio – ‘письмове засвідчення’ [Мойсієнко 2004, 35]), вызнанъε ~, v дε(р)жεнε ~ ‘привласнити’,
тру(д)ност ~, ранү ~;
• удεлати (сдεлатъ; подεлатъ) – зраду ~, вы(з)на(н)ε ~, со(з)на(н)ε ~, шкодъ ~, грабεжи ~. «Словник
староукраїнської мови XIV – XV ст.» фіксує заплатѹ дилати ‘платити’ (ССуМ 1, 384), кривду делати ‘робити
шкоду’ (ССуМ 1, 513), шкоду делати ‘завдавати шкоду’ (ССуМ 2, 559) тощо;
• приводити – до шкоды ~, до vєдомо(с)ти ~ ‘повідомляти’, до утраты ~ ‘шкодити’;
• взяти – в дε(р)жанъε ~ ‘привласнити, стати власником’, (в)жива(н)ε ~, криvъдү ~, шкодү ~,
vидимо(с)тъ ~ ‘довідатися’, замы(с)лъ ~ ‘замислити’ та ін.
Спостерігається тенденція до вживання різних напівзв’язкових дієслів при тих самих іменниках: шкоды –
учинити, сдεлатъ, шацувати, ѡфєрувати; со(з)на(н)ε – давати, учинити, удεлати; кри(в)ды – чинити, приходити
до криvъдъ, vзяти криvъду; вы(з)на(н)ε – удεлатъ, податъ; справы – чинити, ѡ(т)правовати, спраvоvаты;
протє(с)тацию – заносити, (у)чинити; учино(к) – vыкона(т), зробити тощо.
У пам’ятках української мови кінця XVI – XVII ст. «стійкими дієслівними сполуками» визначаємо такі,
які зазвичай мають однослівний відповідник, що функціонує як абсолютний синонім: кри(в)ды чинити –
кри(в)ди(ти): Дε(ти) мои, дошε(д)ши лε(т) свои(х) зупо(л)ны(х), ни (в) чо(м) бра(т)я и бли(з)ки(и) моε руша(ти),
кри(в)ды жадноε ε(и) чинити, з моцы и дε(р)жаня εε вы(и)мова(ти) нε маю(т) (ВГ, 93) – А бра(т)я моя с ты(х)
дву(х) частε(и) пε(р)вопомεнεны(х) Бутяти(ч) нε маю(т) ма(л)жε(н)ки моεε ничи(м) кри(в)ди(ти)… (ВГ, 90);
грабєжъ учинити – пограбити: …грабєжъ бє(з)праvъны(и) vышє(и) v протє(с)тацыи мєноvаны(и) учинили…
(АЖГУ, 192) – …(в)сякую маε(т)но(ст) рухомую побрали и пограбили и до приста(в)ства своεго … вε(з)ли и
провадили (АЖГУ, 47); пор. грабежъ чинити – ‘грабувати’ (СлУМ 7, 68); вырεчε(н)ε чинити – вырεкати: …за
пото(м)ки и вси крε(в)ныε, бли(з)киε нши, вырεчε(н)ε чинимъ и ѡ то всε мо(л)чати маεмъ (ВГ, 114) – Я, Ива(н)
Сεмεнови(ч), а я Ивановаѧ Ната(л)я Васи(л)εвна Ку(р)цεвича … вырεкаεмъ… (ВГ, 114); ранү задавати –
ранити: …ранү v тылъ голоvы на рогү та(к)жε шко(д)лиvүю задали (АЖГУ, 119) – …v рүкү ѡ(к)рүтънє
зранилъ ранү тятүю крыvаvүю задалъ… (АЖГУ, 196); пор. раны задавати – ‘ранити, чинити утиски’ (СлУМ 10,
13); грани положити – ѡграничити: и казали ε(с)мо грани положити и закопы и закопати (ВГ, 220) –
ко(п)цами ωкопа(в)ши и ѡграничивши, εго мл(с)ти пода(л), то ε(ст) почо(н)ши напε(р)вε(и) два ко(п)цы у пѧты
ѡны(х) воло(к) по(д)лε доро(ж)ки, которая идε(т) с Ко(р)та(н) до Гру(н)скоε гати […] таѧ (ж) доро(ж)ка
граничи(т) зе(м)лю пна Лу(ц)кого (ВГ, 49); квитъ дати – кvитоvа(т): И на томъ я, во(з)ны(и), далъ сεсъ мо(и)
квитъ под моεю пεча(т)ю и с подъписомъ руки власноε (АЖГУ, 56) – …записε ѡ(з)начоны(и) голоvы(с)мы
ѡдобратъ и(м) запису кvитоvа(т) и(с) тоε(и) маε(т)но(с)ти на(м) зо(с)та(v)но(и) на ѡнъ ча(с) уступи(т) (АЖГУ,
95);
У досліджуваних пам’ятках виявлено тенденцію староукраїнської літературної мови до ампліфікації
синонімів у складі СДС, коли непредикативним зв’язком із дієсловом пов’язана сполука двох або трьох
іменників із єднальним сполучником «і»: шкоды и грабεжи … подεла(л) (АЖГУ, 48); в дε(р)жанъε и
(в)жива(н)ε … взя(л) (АЖГУ, 53); кри(в)ду и пεрεка(з)у … чинити (ВГ, 22); протє(с)тацыю и
манифε(с)тацыю … учини(л) (АЖГУ, 97); ку шко(дε) и накла(д)у приводити (ВГ, 60); ѡ(д)поvεдъ и
по(х)ва(л)ку … ѡпоvεда(л) (АЖГУ, 97); шкоды и наклады … ѡправити (ВГ, 60; 61); наεзъдъ, кгvалътъ и
грабєжи … чинили (АЖГУ, 180); тру(д)ности и пεрεказы и пренагаба(н)ѧ чинити нε маεм (ВГ, 193) тощо.
Староукраїнські тексти насичені СДС, які при іменниковому компоненті мають поширювачі: …да(в)ши …
пе(в)ную заплату (АЖГУ, 48); Во(л)на жона моя Ѡ(в)до(т)я по животε моε(м) тыε рухомы(и) рεчи к рука(м)
свои(м) мε(ти) и (в)жива(ти) часы вε(ч)ными (ВГ, 19); …ѡчεвистоε со(з)нанъε своε учини(л) и кви(т) Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

105
со(з)на(н)я соε(го) по(д) пεча(т)ю своεю … да(л) (АЖГУ, 57); …никоторы(и) пεрεказы и тру(д)ности на то(м)
ε(и) дεла(т) не маю(т) (ВГ, 25); …со(з)на(н)ε своε усноε ку записа(н)ю до кни(г) кгро(д)скихъ Житоми(р)скихъ
учини(л) тыми словы… (АЖГУ, 79); …и ѡ томъ вε(ч)ноε мо(л)ча(н)ε мεти (ВГ, 39); …по(х)vалъки публи(ч)ны на
(з)дороvε протε(с)туючо(го) учинили (АЖГУ, 99); …дεлу вεчисто(г)[о] во (в)сих имε(н)я(х) справεдливε нε
вчини(в)ши (ВГ, 99); …тотъ үчинокъ нεпри(с)то(и)ны(и) зроби(v)ши (АЖГУ, 116); тощо.
Окрім того, засвідчено паралельне використання СДС та однослівних відповідників до них, які
поєднуються сполучником «і»: …мо(ц)но кгва(л)то(м) починилъ побралъ и пограбилъ (АЖГУ, 51);
…справε(д)ливо(ст) ту(т) на (в)рядε пεрε(д) вшεю мл(ст)ю чинилъ и самъ сε усправε(д)ливалъ… (АЖГУ, 75); сєε
пра(v)диvоε со(з)нанε моε для записаня до кни(г) подаю и ѡчєvи(с)то со(з)наvаю (АЖГУ, 176) тощо.
Отже, вивчення СДС в історії української мови дасть можливість з’ясувати особливості їх побудови,
виокремити структурно-семантичні моделі з урахуванням специфіки їх функціонування, визначити ймовірні
кореляції стійких дієслівних сполук і однослівних еквівалентів, а також виявити валентний потенціал
дієслівних компонентів сполук. Дослідження динаміки цих процесів допоможе з’ясувати шлях входження СДС
староукраїнської мови в сучасну українську літературну мову, а отже, стане внеском у розв’язання досі
дискусійного питання про наступність між старою і новою українською літературною мовою.

Література
Адінцова 2007: Адінцова Ю. Типологія дієслівного компонента в описовому дієслівно-іменному
предикаті // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ,
2007. – Вип. 15. – С. 216-220.
Ахманова 2004: Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – 2-е изд., стер. – М.: УРСС, 2004. –
569 с.
Белецкий 1978: Белецкий Б.Я. Сочетания типа «глагол + абстрактное существительное» во французском
языке и их соответствия в русском: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Л., 1978. – 19 с.
Бойченко 2002: Бойченко Н.О. Стійкі дієслівні сполуки у публіцистичному тексті: типологічні ознаки та
експресивний потенціал: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 2002. – 18 с.
Буслаев 1959: Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка. – М.: Учпедгиз, 1959. – 623 с.
Виноградов 1986: Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. –3-е изд. – М.: Высш.
шк., 1986. – 639 с.
Вольф 1954: Вольф Е.М. Устойчивые словосочетания глагола с существительным без предлога в
современном русском языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – М., 1954. – 15 с.
Гайсина 1981: Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в современном русском
языке. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1981. – 195 с.
Гошилик 2006: Гошилик В.Б. Семантико-синтаксична структура речень із предикатними стійкими
дієслівно-іменними сполуками в сучасній українській мові: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Івано-
Франківськ, 2006. – 20 с.
Грошева 2004: Грошева М.А. Номинативный потенциал глагольно-именных словосочетаний типа
“принять решение” и “to give a smile”: Дис. … канд. филол. наук. – Тюмень, 2004 – 238 с.
Дерибас 1983: Дерибас В.М. Устойчивые глагольно-именные словосочетания русского языка /
В.М. Дерибас. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Русский язык, 1983. – 256 с.
Дидковская 2000: Дидковская В.Г. Системно-функциональное описание фразеологических сочетаний
современного русского языка (на материале глагольно-именных сочетаний): Автореф. дис. … докт. филол.
наук. – СПб., 2000. – 39 с.
Дурново 2001: Дурново Н.Н. Грамматический словарь. Грамматические и лингвистические термины. –
М.: Флинта; Наука, 2001. – 180 с.
Ефремова 1974: Ефремова Э.И. Глагольно-именные обороты, соотносимые с однокоренными глаголами:
грамматический и стилевой аспект: Дис. … канд. филол. наук. – Горький, 1974. – 187 с.
Есперсен 2002: Есперсен О. Философия грамматики / Пер. с англ. В.В. Пасека и С.П. Сафроновой.
Общ. ред. и предисловие Б.А. Ильиша. – 2-е изд., стер. – М.: Едиториал УРСС, 2002. – 408 с.
Жулинская 1975: Жулинская Л.К. Устойчивые глагольно-именные сочетания, обозначающие процессы
речи, в современном русском языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – М., 1975. – 244 с.
Капась-Романюк 2008: Капась-Романюк М. Описові предикати у староукраїнській літературній мові
XVI ст. (на матеріалі «Волинських грамот») // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика:
Зб. наукових праць. – Вип. 16. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – С. 52-58.
Карпенко 2007: Карпенко Н. Розрізнення описового і фразеологічного сполучень // Лінгвістичні студії:
Зб. наук. праць / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2007. – Вип. 15. – С. 257-260.
Касьянова 1975: Касьянова Л.Н. Семантическая структура и особенности функционирования
описательного глагольно-именного оборота в предложении: Дис. … канд. филол. наук. – М., 1975. – 187 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

106
Козлова 2005: Козлова А.А.. Устойчивые глагольно-именные сочетания прозы А.С. Пушкина как этап
формирования устойчивых сочетаний русского литературного языка: Автореф. дис. … канд. филол. наук. –
Воронеж, 2005. – 19 с.
Козьменко 1955: Козьменко В.А. Глагольно-именные фразеологические обороты в современном пуском
литературном языке (Обороты с глаголом делать): Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Харьков, 1955. – 19 с.
Копаева 2006: Копаева С.В. Устойчивые сочетания нефразиологического типа в немецком языке //
Материалы Х региональной науч.-техн. конференции «Вузовская наука – Северо-Кавказскому региону». –
Том ІІ: Общественные науки. – Ставрополь: СевКавГТУ, 2006.
http://science.ncstu.ru/conf/past/2006/10region/theses/lingv/07.pdf/file_download.
Костючук 1984: Костючук Л. Цельность и фразеологизация словосочетаний // Активные процессы в
области русской фразеологии: Межвуз. сб. науч. тр. – Иваново: ИвГу, 1984. – С. 57-68.
Кохтев 1969: Кохтев Н.Н. Устойчивые глагольно-именные сочетания в языке газеты: Автореф. дис. …
канд. филол. наук. – М., 2000. – 20 с.
Кочетков 1954: Кочетков А.К. Устойчивые словосочетания с глаголом в современном русском языке:
Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Куйбышев, 1954. – 20 с.
Кротевич 1957: Кротевич Є.В., Родзієвич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вид-во Акад. наук
УРСР, 1957. – 236 с.
Кузьменкова 2000: Кузьменкова В.А. Типология описательных предикатов и их аналогов в современном
русском языке: Дис. … канд. филол. наук. – М., 2000. – 202 с.
Лагузова 2003: Лагузова Е.Н. Описательный глагольно-именной оборот как единица номинации: Дис. …
д-ра филол. наук. – М., 2003. – 370 c.
Лекант 1969: Лекант П.А. Развитие форм сказуемого // Мысли о современном русском языке: Сборник
статей / Под ред. акад. В.В. Виноградова. – М.: Просвещение, 1969. – С. 140-154.
ЛЭС 1990: Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред. В.Н.Ярцева. – М.: Советская
энциклопедия, 1990. – 683 с.
Макович 1997: Макович Г.В. Глагольно-именные описательные выражения в современном русском
литературном языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – М., 1956. – 20 с.
Марузо 1960: Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов. – М.: Изд-во Иностр. лит., 1960. – 436 с.
Мойсієнко 2004: Мойсієнко В.М. Акти Житомирського уряду кінця XVI початку XVII ст. – важливе
джерело вивчення тогочасної української літературно-писемної мови // Акти Житомирського гродського уряду:
1590 р., 1635 р. / Підгот. до вид. В.М.Мойсієнко. – Житомир, 2004. – С. 5-41.
Мордвилко 1956: Мордвилко А.П. Глагольно-именные описательные выражения в современном русском
литературном языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – М., 1956. – 20 с.
Мордвилко 1964: Мордвилко А.П. Очерки по русской фразеологии (именные и глагольные
фразеологические обороты). – М.: Просвещение, 1964. – 132 с.
Мухин 1976: Мухин А.А. Устойчивые глагольные фразы и методы их изучения // Проблемы образования
фразеологических единиц: Респ. сборник. – Тула: Тульск. пед. ин-т, 1976. – С. 41-57.
Николенко 1971: Николенко Л.В. К вопросу о взаимосвязи синтагматических факторов в составе
глагольно-именных ФЕ описательного типа // Вопросы семантики фразеологических единиц. На материале
русского языка: Тезисы докл. и сообщ. – Ч. 1. – Новгород, 1971. – С. 200-204.
Похмельных 1985: Похмельных В.В. Глагольно-именные перифрастические обороты современного
русского языка: Дис. … канд. филол. наук. – М., 1985. – 273 с.
Прокопович 1969: Прокопович Н.Н. Об устойчивых сочетаниях аналитической структуры в русском
языке советской епохи // Мысли о современном русском языке: Сб. статей. – М.: Просвещение, 1969. – С. 47-57.
Просвирина 1984: Просвирина О.А. Глагольно-именные связанные словосочетания перифрастического
типа в современном сербскохорватском литературном языке: Дис. … канд. филол. наук. – М., 1984. – 172 c.
Самсонова 2004: Самсонова М.В. Глагольные фразеологические единицы со значением пространства в
современном французском языке: Дис. … канд. филол. наук. – М., 2004. – 251 c.
Санлыер 2003: Санлыер Д.Ф. Глагольные фразеологические единицы с компонентом модальности в
английском и турецком языках: Дис. … канд. филол. наук. – Казань, 2003. – 192 c.
Тарабарина 2003: Тарабарина С.Ю. Семантика фразовых глаголов и глагольных фразеологических
единиц: Дис. … канд. филол. наук. – М., 2003. – 180 c.
УМЕ 2000: Українська мова. Енциклопедія. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” ім. М.Б. Бажана,
2000. – 752 с.
Чернышова 1972: Чернышова И.И. Фразеологическая единица и объем фразеологии // Проблемы
устойчивости и вариантности фразеологических единиц. – Тула, 1972. – С. 110-114.
Шубина 1971: Шубина Л.В. Синатаксическая сочетаемость перифрастического оборота (Модель:
глагол + имя сущствительное в вин. пад.) // Вопросы семантики фразеологических единиц. На матери але
русского языка: Тезисы докл. и сообщ. – Ч. 1. – Новгород, 1971. – С. 262-264. Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

107
Шубина 1973: Шубина Л.В. Глагольные перифрастические обороты в современном русском языке:
Дис. … канд филол. наук. – М., 1973. – 253 с.

Список умовних скорочень назв джерел
АЖГУ – Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р. / Підгот. до вид. В.М.Мойсієнко. –
Житомир, 2004. – 250 с.
ВГ – В олинські грамоти XVІ ст. / Упоряд. В.Б.Задорожний, А.М.Матвієнко. – К.: Наук. думка,
1955. – 245 с.
СлУМ 7 – Словник української мови XVІ – першої половини XVІІ ст.: У 28-ми вип. / НАН України
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича; гол. ред. Д. Гринчишин. – Вип. 7. – Львів,
2000. – 256 с.
СлУМ 10 – Словник української мови XVІ – першої половини XVІІ ст.: У 28-ми вип. / НАН України
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича; гол. ред. Д. Гринчишин. – Вип. 10. – Львів,
2003. – 256 с.
ССуМ 1 – Словник староукраїнської мови XІV – XV ст. В 2-х т. – Т. 1. – К.: Наук. думка, 1977. – 630 с.
ССуМ 2 – Словник староукраїнської мови XІV – XV ст. В 2-х т. – Т. 2. – К.: Наук. думка, 1978. – 591 с.

The article outlines the outlook of stable verbal combinations research in the Ukrainian language history in
context of modern linguistics theoretical achievement analysis.
Keywords: Ukrainian language historical syntax, stable verbal combinations, descriptive verbal-nominal turns,
descriptive predicate, nominative component, verbal component, verbs-“semi-connections”.
Надійшла до редакції 2 вересня 2008 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.