У статті на матеріалі сучасної української мови (ХІХ – поч. ХХІ ст.) аналізуються нульсуфіксальні
nomina communia (назви осіб чоловічо-жіночого роду, або т.зв. спільного роду). Описано семантику таких
іменників, їх кількісний вияв, а також функціональне навантаження нульсуфіксальних похідних у порівнянні з
дериватами з матеріально вираженими суфіксами.
Ключові слова: нульовий суфікс, дериват, словотвірна категорія, назви осіб спільного роду.

У межах апелятивних назв живих істот значне місце посідають найменування людей. Словотвірну
категорію назв осіб одним із перших у вітчизняному мовознавстві почав досліджувати І.І.Ковалик,
виокремлюючи шість словотвірних розрядів [Ковалик 1958: 25]: 1) агентивні й професійні назви; 2) національні
й регіональні (територіальні) назви; 3) атрибутивні назви (зокрема і nomina communia); 4) ідеологічні й
політичні назви; 5) соціальні назви; 6) патронімічні та інші назви. Пізніше суфіксальний словотвір зазначених
іменників був предметом дослідження багатьох вчених. Так, В.М.Коломоєць розлядає словотвір назв
сільськогосподаських професій; О.В.Рембецька простежила взаємодію словотворчих засобів із семантико-
синтаксичною функцією суб’єкта; М.В.Скаб описує взаємозв’язок словотвору і семантики у найменуваннях
людини-виготовлювача [Коломоєць 1976; Рембецька 2004; Скаб 1989]. Творенням назв осіб у діахронічному
розрізі цікавилися С.П.Бевзенко; П.І.Білоусенко, Л.Л.Гумецька, О.В.Кровицька, В.В.Німчук та ін. [Бевзенко
1960; Білоусенко 1993; Білоусенко, Німчук 2002; Гумецька 1958; Кровицька 2002]. Назви осіб характеризують
людей “за родом діяльності, професією, зовнішніми чи внутрішніми ознаками, поведінкою”; “за належністю до
певної організації, наукового, політичного, релігійного напряму”; “за місцем проживання, національністю,
родинними стосунками”; “за ознакою володіння чим-небудь” тощо [Клименко Енц 2000: 366-367]. Серед
найменувань носіїв ознаки виокремлюються нульсуфіксальні назви спільного роду, у яких виявляється “двоїста
граматична природа узгоджувальних можливостей” [Озерова Енц 2000: 514] і які позначають одночасно осіб
чоловічої та жіночої статі. Формальне розрізнення чоловічого та жіночого роду проявляється лише в контексті,
“забезпечується синтаксичними засобами” [Озерова Енц 2000: 514], пор.: старий волоцюга – стара волоцюга
[див. Клименко Енц 2000; Ковалик 1958].
Одними з перших генезу таких назв та історію їх розвитку досліджували Ф.І.Буслаєв та О.О.Потебня
[див. Ковалик 1958]. Питання синонімії, семантики та експресивності nomina communia розглядали
Л.П.Дідьківська, Л.О.Родніна. Словотворення назв спільного роду вивчали І.І.Ковалик, М.В.Леонова,
І.Ф.Молдаван, Л.М.Третевич. У діалектному словотворі згадані назви аналізував Г.Л.Аркушин.
Незважаючи на постійну увагу вчених до багатьох аспектів словотворення назв осіб спільного роду,
іменники nomina communia з нульовим суфіксом залишаються малодослідженими. Так, не визначено їх
кількість, функціональне призначення і використання, роль та місце у словотвірній системі української мови
серед інших дериватів з матеріально вираженими суфіксами.
Через те, що нульсуфіксальні іменники – назви осіб спільного роду мають експресивну конотацію,
дослідники називають їх носіями оціночної характеристики і визначають як особу, що “володіє властивістю за
дією, схильністю до певної дії” [Третевич 1983: 122]. Причому “динамічний аспект перетворюється в таку
характеристику, яка стає постійною рисою особи” незалежно від того, виконує чи не виконує особа в певний
момент дію, що характеризує її [Третевич 1983: 122].
Нульсуфіксальні іменники спільного роду творяться від основ дієслів, прикметників та ад’єктивізованих
дієприкметників. Найбільше в українській мові девербативів, наприклад: зневажл. базіка (СУМ І, 88); рідко
байда (ВТСУМ, 20) “безтурботна, гуляща людина” від байдикувати; розм. вереда (СУМ І, 327) “вередлива
людина; той, хто вередує”; розм. заблуда (ІІІ, 24) “людина, що збилася зі шляху, заблудила”; зневажл. заброда
(ІІІ, 29) “людина, що прибула звідки-небудь, не тутешня; чужинець; приблуда” від забродити; розм., рідко
забрьоха (ІІІ, 30) “людина, що забрьохалася”; розм. завида (ІІІ, 46) “людина, схильна заздриди, у якої заздрість
виявляється як вада характеру”; зневажл. заволока (ІІІ, 59) “зайда, заброда” від заволікатися (там само)
“забрести; насилу зайти”; розм., заст. загреба (ІІІ, 92) “жадібна людина”; задира (ІІІ, 109) “людина, що своїми
діями, словами призводить до сварки, бійки, бешкету”; заїка (ІІІ, 132) “людина, що заїкається”, пор., діалектне
– зазіка (Чаб ІІ, 29) “те саме, що заїка”; розм. зайда (СУМ ІІІ, 133) “людина, яка прибула, прийшла звідки-
небудь, не тутешня”; каліка (ІV, 78) “той (та), хто позбувся якої-небудь частини тіла або втратив здатність
рухати нею”; мимря (ВТСУМ, 524) “людина, яка мимрить, нерозбірливо буркотить”, (пор., у діалектах – мимра
(МГСС, 35; Чаб ІІ, 282) “те саме, що мимря”); розм. ненажера (ВТСУМ, 140) “людина, яка багато їсть”; розм.
© Волинець Г.М., 2008 Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

153
непосида (612) “рухлива, енергійна людина, що не любить довго бути, сидіти на одному місці без певного
заняття” (пор., у діалектах – нєпосєда (СУССГ, 142), непосєда (МГСС, 40) “те саме, що непосида”); зневажл.
нюня (ВТСУМ, 628) “безхарактерна людина; плаксій” від нюняти “плакати”; зневажл. обжера (636) “людина,
яка багато й пожадливо їсть” (пор., у діалектах – обжора (СУССГ, 145; Чаб ІІІ, 6), обжира (МГСС, 41) “те
саме, що обжера”); зневажл. підлиза (ВТСУМ, 773) “людина, яка лицемірно вихваляє кого-небудь; той, хто
підлизується”; зневажл. приблуда (924) “зайшла, немісцева людина; людина, яка не має постійного місця
проживання; бродяга”; розм. причепа (957) “надмірно прискіплива людина; людина, яка до всього чіпляється”;
розм. рева (1019) “людина, яка часто, багато плаче; плакса” (пор., у діалектах – рьова (СУССГ, 186; МГСС, 50)
“те саме, що рева”); розм. роззява (ВТСУМ, 1051) “неуважна людина” від роззявляти (рота), пор., діалектне
зневажл. роздзява (АркС ІІ, 125); розм. швендя (1392) “той (та), хто любить швендяти”; розм. шкода (1399)
“людина, яка бешкетує” від шкодити; розм. ябеда (1421) “той (та), хто зводить наклеп на кого-небудь,
обмовляє когось, доносить комусь на когось” та інші.
Крім таких загальновживаних іменників подибуємо велику кількість нульсуфіксальних дериватів, що
обмежені територією вживання, наприклад: діал. принда (ВТСУМ, 941) “пихата, бундючна людина” від
приндитися; зневажл. варава (Чаб І, 128) “людина (здебільшого п’яна), яка голосно виявляє своє
незадоволення, репетує, порушує спокій” від варавити (Чаб І, 128) “репетувати, порушувати спокій тощо”;
ворча (О І, 146) “буркотун” від діал. ворчати “буркотати”; гимза (АркС І, 89) “плакса” від гимзати (89) “довго
плакати”; заздра (АркС І, 167) “заздрісна людина”; заріка (О І, 284) “людина, яка зреклася чогось, наприклад,
пити горілку” від зарікатися; каприза (СУССГ, 92; Чаб ІІ, 149) “вередлива людина”; ляпа (АркС І, 297) “базіка”
від ляпати (язиком); мямля (МГСС, 36) і мимля (Чаб ІІ, 282) “людина, яка невиразно говорить; людина, яка все
робить надто повільно”; набрида (СУССГ, 133; Чаб ІІ, 301) і набреда (О І, 461) “надокучлива людина”; надоїда
(МГСС, 36) “надокучлива людина”; недомова (Чаб ІІ, 362; Гр ІІ, 545) “людина, яка не вміє говорити; недоріка;
заїка”; пестя (АркС ІІ, 41) “той, кого надмірно пестять”; зневажл. похваля (Чаб ІІІ, 253) “маруда, вайло” від
похвалятися; призира (Лис, 173) “короткозора людина” від діал. призиратися (ВТСУМ, 932) “придивлятися”;
розженя (СУССГ, 184) “розлучений чоловік або жінка” (розженитися (ВТСУМ, 1051) “розлучитися”);
теревеня (СУССГ, 204) “балакуча людина”; транжира (МГСС, 56) “людина, яка без потреби витрачає марно
гроші, майно”; зневажл. чвара (Чаб ІV, 211) “надокучлива людина”; шканда (Чаб ІV, 235) “крива людина”,
шкандиляти (Там само) “шкандибати”; шкрьоба (240) “людина, яка шкрьобає”; ялоза (МГСС, 63) “людина, яка
все робить надто повільно (ялозить)” і под.
Значна кількість розгляданих девербативів на сучасному етапі розвитку мови сприймається як застаріла,
причому частина таких іменників, що були зареєстровані словниками ХІХ – початку ХХ ст., не фіксується
“Словником української мови” в 11 томах, наприклад: бреха (Гр І, 96) “людина, яка часто говорить неправду”;
гарука (275) “той (та), хто свариться, лається” від гарукати(ся) (Гр І, 275) “сварити(ся)”; забіга (ІІ,5) “бродяга;
приблуда”; заговора (Яв, 239) “шептун, шептуха”; задріпа (Гр І, 36) “той (та), хто постійно забруднюється” від
задріпувати (36) “забруднитися; забруднити нижню частину одягу”; засера (93) “неохайна людина”; затьопа
(111) “той (та), хто постійно забруднюється” від затьопатися “забруднитися”; звада (Б-Н, 150) “людина, яка
постійно сперечається” від зводити; кива (Гр І, 236) “людина, яка має звичку кивати головою”; лега (350)
“лежебока; нероба”; обмана (Гр ІІІ, 17) “обманщик, обманщиця”; прилиза (423) “людина, яка гладко зачісує
волосся” від прилизувати(ся); чмиха (Б-Н, 391) “сопун, сопуха” від чмихати (391) “сопіти; голосно дихати; з
шумом випускати повітря з ніздрів” тощо.
Відприкметникових нульсуфіксальних іменників nomina communia значно менше (до них зараховуємо й
деривати, утворені від основ ад’єктивізованих дієприкметників), наприклад: бездара (СУМ І, 125) “людина, яка
не має таланту взагалі або в якійсь певній галузі; нездара” (від бездарний); вайло (282) “неповоротка, незграбна
людина; тюхтій” (від вайлуватий); зневажл. зажера (ІІІ, 122) “зажерлива людина”; розм. настира (ВТСУМ,
582) “набридлива, надокучлива людина” (від настирний); нахаба (587) “людина, яка діє зухвало, безцеремонно,
порушуючи моральні норми, і не зважає на ставлення до цього інших”; розм. недотепа (600) “людина, яка не
вміє зробити, виконати, здійснити і т.ін. що-небудь з належним умінням, як слід” (недотепний “невмілий”);
розм. незграба (603) “незграбна людина”; розм. неотеса (610) “некультурна, неосвічена, невихована людина”;
нечепура (620) і розм. нечупара (620) “неохайна, нечепурна людина”; розм. нечоса (620) “людина з розтріпаним,
нерозчесаним волоссям”, пор., діалектне – нечеса (МГСС, 41) “те саме, що нечоса”; розм. проноза (ВТСУМ,
980) “пронозлива, спритна, хитра людина”; розм. соня (1161) “людина, яка любить спати, багато спить”
(сонний) тощо. Фіксується небагато іменників, утворених від прикметникових основ, що вживаються лише в
діалектах, а також застарілих слів, наприклад: діал. недолуга (ВТСУМ, 599) “слабосила, квола людина”; безрода
(Гр І, 45) “людина, яка не має рідні” (безрідний); глузл. зачуха (Чаб ІІ, 82) “неохайна людина” (зачуханий);
кудра (Чаб ІІ, 224) “кучерява людина” (діал. кудрявий); зневажл. невдоба (Чаб ІІ, 358) “некрасива людина” (від
невдобний, 358 “некрасивий, потворний”); невковира (Чаб ІІ, 359) “некрасива людина” (від невковирний, 359
“некрасивий, поганий на вигляд”); негіда (Гр ІІ,542) “негідник”; нехарь (О І, 487) “неохайна людина” від
нехарний (487) “неакуратний”; растрьопа (СУССГ, 181) “людина з розтріпаним волоссям” та ін.
Якщо нульсуфіксальні назви осіб спільного роду зрідка мають зневажлвий або глузливий відтінок, то
розглядані іменники з матеріально вираженими суфіксами характеризуються ширшим діапазоном вияву ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

154
експресії. Зокрема, суфікс -ка, поєднуючись із дієслівними основами, надає дериватам переважно
“несхвального” [Олексенко 2001: 21], “зневажливо-збільшуваного, презирливого” [Леонова 1981: 52] відтінку,
наприклад: випивака, вихваляка, гуляка, задирака, задавака, зівака, кривляка, писака, співака тощо.
Зневажливість або іронічність у поєднанні з відчуттями прихильності, співчуття передає суфікс -ага/-яга
[Леонова 1981: 51; Ковалик 1958: 97], який сполучається з дієслівними, рідше – з прикметниковими основами,
наприклад: бродяга, блудяга, плутяга, трудяга; бідняга, добряга, симпатяга та ін. Суфікс “осуду та іронічно-
фамільярної прихильності” [Леонова 1981: 53] -ло (-ало, -ило, -йло) творить іменники від дієслівних основ,
наприклад: агакало, базікало, дурило, зубрило, міняйло, стращило і под.
Інші суфікси (як правило, з фамільярно-осудливим, згрубіло-збільшеним, презирливим або іронічним
відтінком), поєднуючись із дієслівними та прикметниковими основами, творять незначну кількість назв осіб
спільного роду, наприклад: -ко (забудько, крутько, чванько; глушко, тишко), -уга/ -юга (волоцюга, хапуга;
відчаюга, жадюга, ледацюга, п’янюга), -оха (мандрьоха, пройдоха, чистьоха) та деякі інші [див. Ковалик 1958;
Леонова 1981; Олексенко 2001].
Назви осіб спільного роду (не лише іменники з нульовим суфіксом, але й лексеми, утворені іншими
способами деривації) обмежені сферами функціонування: не використовуються у науковому та офіційно-
діловому стилях. Іменники nomina communia належать до розмовно-побутового стилю, здебільшого такі назви
дають експресивну характеристику означуваної особи. У цьому розряді спостерігають численні словотвірні
синоніми [Клименко Енц 2000: 367], які різняться між собою мірою і якістю вираженої експресії, пор.: задира –
задирака, п’яниця – п’янчуга, роззява – роззявляка, скнара – скнарюга тощо. Основна сфера використання
нульсуфіксальних назв осіб чоловічо-жіночого роду – розмовно-побутове мовлення та художній стиль сучасної
української мови, зрідка – публіцистика.
Таким чином, ядро лексико-словотвірного типу “назви осіб спільного роду” складають нульсуфіксальні
іменники, близькоядерну позицію посідають деривати із суфіксами -ага/-яга, -ло (-ало, -ило, -йло); похідні з
іншмим суфіксами перебувають на периферії групи. За словами дослідників, з плином часу нульсуфіксація стає
менш продуктивною в творенні назв спільного роду [Ковалик 1958: 95]. Цілком погоджуємося з цим
твердженням, однак додамо, що паралельно знижується продуктивність і інших словотворчих засобів (які
формують масив nomina communia), по-перше, у зв’язку з укомплектованістю групи, по-друге, з новими
тентенціями в розвитку сучасної української мови (використання іншомовних слів, калькування тощо).

Список скорочень використаних джерел
АркС Аркушин Г.Л. Словник західнополіських говірок. У 2-х т. – Луцьк:Вежа, 2000. – Т.1 – 354 с.;
Т.2. – 458 с.
Б-Н Білецький-Носенко П. Словник української мови / Підгот. До вид. В.В.Німчук, 1966. – 424 с.
ВТСУМ Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.;
Ірпінь, 2003. – 1440 с.
Гр Словарь української мови / Зібр. ред. журн. “Киев. старина”. Упорядкував з дод. влас.
матеріалу Б.Грінченко. Т.1 – 4. – К., 1907 – 1909. – Репринтне видання. – К.: Лексикон, 1996.
Лис Лисенко П.С. Словник поліських говорів. – К.: Наукова думка, 1974. – 260 с.
МГСС Лєснова В.В. Матеріали до словника говірок Східної Слобожанщини: людина і її риси. –
Луганськ: Шлях, 1999. – 76 с.
О Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок. – К.: Наукова думка, 1984. – Т.1. – 496 с.; Т.2. –
515 с.
СУМ Словник української мови. – К.: Наукова думка, 1970-1980. – Т.І-ХІ.
СУССГ Словник українських східнослобожанських говірок / К. Глуховцева, В. Лєснова, І. Ніколаєнко,
Т. Терновська, В. Ужченко. – Луганськ, 2002. – 234 с.
Чаб Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини. В 4-х т. – Запоріжжя: ЗДУ, 1992.
Яв Яворницький Д.І. Словник української мови. – Катеринослав: Слово, 1920. – Т.І. – 412 с.

Література
Аркушин Г.Л. Іменний словотвір західнополіського говору: Монографія. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин.
держ.ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 764 с.
Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.: Наукова думка, 1987. – 212 с.
Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). – К.:
КДПІ, 1993. – 216 с. – Бібліогр.: с.203-211.
Клименко Н.Ф. Назви носіїв ознак // Українська мова: енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М.,
Тараненко О.О., Зяблюк М.П. та ін. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 2000. – С.366.
Ковалик І.І. Питання іменникового словотвору в східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими
слов’янськими мовами. – Ч.1. –Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1958. – 153 с.
Леонова М.В. Словотвір іменників спільного роду // Українське мовознавство. – К.: Вища школа, 1981. –
Вип.9. – С.51-57. Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

155
Молдаван І.Ф. Словотвір іменників спільного роду в сучасних східнослов’янських мовах // Питання
словотвору східнослов’янських мов (матеріали міжвузівської республіканської наукової конференції). – К.:
Наукова думка, 1969. – С. 42 – 43.
Озерова Н.Г. Рід // Українська мова: енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О., Зяблюк
М.П. та ін. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 2000. – С.514-515.
Олексенко В.П. Словотвірні категорії суфіксальних іменників. – Херсон: Айлант, 2001. – 240 с. –
Бібліогр.: с.209-236.
Пінчук О.Ф. Словотвірна структура віддієслівних іменників сучасної української літературної мови //
Морфологічна будова сучасної української мови. – К.: Наукова думка, 1975. – С. 35 – 82.
Родніна Л.О. Суфіксальний словотвір іменників у сучасній українській мові // Словотвір сучасної
української літературної мови. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 57 – 118. – Бібліогр.: с.117-118.
Третевич Л.М. Нулевая суффиксация имён существительных в современном украинском языке: Автореф.
дис… канд. филол. наук. – Ужгород, 1980. – 25 с.
Третевич Л.М. Про словотвірну семантику віддієслівних іменників з нульовими суфіксами в сучасній
українській мові // Словотвірна семантика східнослов’янських мов: Збірник статей / Відп. ред.
М.А. Жовтобрюх. – К.: Наукова думка, 1983. – С. 120 – 129.

The article represents the analysis of nouns with zero suffix – nomina communia (nouns in common gender) on
the materials of modern Ukrainian. The author describes their semantics and quantity, and also their function in
comparison with derivativs, which have other suffixes.
Keywords: zero suffix, derivative, word-formative category, denomination of persons – nouns in common
gender.
Надійшла до редакції 9 жовтня 2008 року.