У статті розглянуто функціонування конфіксів з другим компонентом -к(а) в українській мові від
праслов’янської доби до сьогодення, визначено їх продуктивність у творенні похідних різних лексико-
семантичних груп (назви осіб, тварин, рослин, предметів, абстрактні, локативні найменування тощо),
з’ясовано основні шляхи деривації субстантивів згаданої структури.
Ключові слова: конфікс, праслов’янська мова, давньоруськоукраїнська мова, середньоукраїнська мова,
нова українська мова.

Походження іменникового суфікса -к(а) досліджували В.Вондрак, В.Дорошевський, П.Черних,
Ф.Славський та ін. [Vondrak 1924: 619-620; Doroszewski 1928: 117; Черных 1956: 43; Sławski 1974: 95].
Функціонування похідних зі згаданим суфіксом в історії української мови вивчали А.Майборода [Майборода
1956: 159], Л.Гумецька [Гумецька 1958: 88], В.Токар [Токар 1959], С.Бевзенко [Бевзенко 1960: 120], С.Семенюк
[Семенюк 2000: 32-70]. Про деривати, до складу яких входять конфіксальні форманти з другим компонентом –
к(а), у ході аналізу лексико-словотвірних груп іменника сучасної української мови згадувала С.Воропай
[Воропай 2000: 46, 60, 64-68, 75, 78 і далі]. Однак становлення й розвиток конфіксальних субстантивів із
постпозитивною частиною -к(а), рівень продуктивності та участь таких формантів у творенні іменників різних
лексико-словотвірних груп в українській мові дотепер предметом наукових студій не були. Такий стан справ
зумовив актуальність теми запропонованої статті та її мету.
Праслов’янський суфікс -ьka континує індоєвропейський гіпокористичний та демінутивний формант
-ĭkā, а суфікс -ъka виник з -ŭkā [Sławski 1974: 95]. В.Вондрак стверджує, що історія походження формантів
-ьka, -ъka (творять назви осіб жіночої статі) така ж, як і суфіксів -ьkо, -ъkо (продукують назви осіб чоловічої
статі). Праслов’янський суфікс -ъkо утворився від -ǔkо, тобто первісно -kо приєднувався до -ŭ-основ, де від
звичайних слів утворилися здрібнілі (демінутивні) слова. Суфікс -ьkо теж було абстраговано, але вже зі
структур від -і-основ [Vondrak 1924: 619-620].
У праслов’янській мові суфікси -ьka, -ъka виступають як цілком самостійні продуктивні словотворчі
засоби. Первісною для них була демінутивна функція, наприклад: děvьka<děva; kostьka<kostь;
© Меркулова О.В., 2008 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

168
babъka<baba. За допомогою формантів -ьka, -ъka творилися й жіночі відповідники до назв осіб
чоловічої статі, наприклад: aščerъka<aščerъ, kotъka<kotъ; lěkarьka<lěkar’ь [Sławski 1974: 94], які мають
виразне значення здрібнілості [Doroszewski 1928: 117; Черных 1956: 43]. В XI–XII ст., у зв’язку із занепадом
зредукованих ъ, ь, суфікси -ьka, -ъka злилися в одну морфему -к-а [Токар 1959: 5].
ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА МОВА
1. Конфікс *na-…-ъka. Цей конфікс бере участь у творенні небагатьох дериватів. Абстрактне значення
має іменник *nasьrdъka (ЭССЯ XXIII 122) “злість, ворожнеча” (*sьrdьce; пор. також *nasьrditi).
Частину вбрання, розташовану на тому, що називає мотивувальне слово, позначає дериват *naušьka
(ЭССЯ ХХІІІ 199) “сережки; частина шапки або шолома, яка прикриває вуха” від *na та*uxo.
Значення збірності має дериват *nazǫbъka (ЭССЯ XXIV 78) “навильник сіна або соломи; напильник”
(*na *zǫbъ, *na *zǫbъkъ; пор. також *nazǫbiti “надіти на зубці”).
Назви істот — осіб і тварин: naslědъka (ЭССЯ XXIII 53) “спадкоємець; те, що лишилося у спадок” (*na
та *slědъ, проте не виключена мотивація іменником *naslědъ + -ъkъ або дієсловом *naslěditi + -ъkъ); *nazimъka
(XXIV 67) “порося, яке народилося взимку; однорічне порося або теля” від *na та *zima, *nazimъ(jь).
Збірне значення має похідне *narǫčьka (ЭССЯ XХIII 15) “оберемок” (*rǫka).
2. Конфікс *ob-…-ъka.
Із цим формантом реконструйовано похідні на позначення предмета, розміщеного навколо або біля того,
що називає твірне слово: *obgolvъka (ЭССЯ XXVI 226) “недоуздок; деталь плуга” (*ob *golva); *obpętъka (XXVIII
192) “підбір; задник у взуття” від *pęta “п’ятка”. Однак можлива також мотивація іменником *obpęta,
репрезентованого в луж. wopjata “задник у взутті” [ЭССЯ XXVIII 192]; *obbabъka (XXVI 93) “гриб
підберезник” (*baba “пень” — Ф I 55; пор. також *obaba рос. діал. “риба бичок-підкамінник” —ЭССЯ XXVI
93-94); *obpolka (XXVIII 254) “крайня дошка в колоді; обрубок” (*polъ/*pola “половина”; пор. *obpolъ/*obpola
“дошка”).
На позначення того, що лишилося після виконання дії, названої вивідним словом, використовується
іменник *obgarъka (ЭССЯ XXVI 189) “головешка, недогарок”. Пор. *gorěti, *-garati та žarъ, *žariti [Варбот
1984: 107]; а також *obgаrъ/*obgаrа “недогарок” або ж від *obgarati “обгорати, обпікати” [ЭССЯ XXVI 190].
Для називання особи служить похідне *obgolъka (ЭССЯ XXVI 229) “про неслухняну дівчинку,
жінку”, пор. *golъ “порожній, марний”, *golъka “дівчинка” (VІI 15).
3. Конфікс *pa-…-ъka. Із цим афіксом реконструйовано дериват *paběrъka/*paberъka [Варбот 1984: 110]
“залишки після збору врожаю”. Пор. *-běrati, *-birati та *-bеrǫ: всі варіанти є досить пізніми утвореннями, але, з
огляду на зв’язок зі старою основою теперішнього часу, варіант з *е може бути більш давнім, ніж інші [Варбот 1984:
111].
УКРАЇНСЬКА МОВА ХІ-ХХІ СТОЛІТЬ
Конфікс по-…-к(а).
1. У середньоукраїнській мові почала формуватися група назв осіб. У пам’ятках згаданого періоду
n. personalia натрапляємо на прізвищеві назви, утворені з допомогою різних частин мови. Відчислівникове
похідне: Иван Почотырка (1649 Реєстр 53) (чотири, по чотири). За спостереженням дослідників, в особових
іменах суфікс -к(а) виконував пейоративну функцію [див. Осташ 1995, 511]. Конфікси ж із відповідним другим
компонентом, за нашими даними, такої властивості не мають. Прізвище, мотивоване дієсловом, дане,
очевидно, з огляду на рід занять його носія: Панас Поплавъка (1649 Реєстр 86), пор. плавати. Відіменниковий
дериват: Дмитро Подорожка (1649 Реєстр 161) (дорога).
У джерелах нової української мови фіксуються девербативи на позначення особи за характером
поведінки, наприклад: побігайка (СУМ VІ 614) “людина, яка довго не затримується на одному місці; непосида”
(бігаj-у, побігаj-у); побігунка (1992 Чаб ІІІ 133) “людина, яка довго не затримується на одному місці; непосида”,
очевидно, від бігун.
2. У цей же період засвідчено відіменникове найменування тварини, життя котрої триває період,
названий мотиватором, а саме поденка (СУМ VI 738) “метелик, який живе один день”.
3. Рослину, яка виросла на тому, що назване твірним словом, позначає десубстантив поземка (1991 Смик
131) “суниці лісові” (земля, по землі, з елізією -л-).
4. Досить пізно сформувалася невелика за складом група іменників із семантикою предметності.
4.1. Предмети господарського вжитку та їх елементи називають мотивовані різними частинами
утворення, а саме: посторонка (Д 238) “вірьовка” (по сторонах, сторона); поковка (СУМ VІІ 33) “заготовка,
призначена для кування, або металевий виріб, одержаний в результаті кування”, пор. праслов. *kovati; покупка
(СУМ VІІ 55) “те, що куплено, куплена річ” (купити); поноска (СУМ VІІ 165) “предмет, який навчена собака
приносить у зубах” (носити, з відтинанням суфіксів -и-ти твірної основи); поспіднянка (1984 О ІІ 121) “спідня
дошка у дні ящика воза” (спідній, з ускладненням суфіксом -ян- основи).
4.2. З XVIIІ століття спорадично засвідчені іменники з речовинною семантикою, а саме: сова …
погодов’ку собh гл#дает (XVIII Тимч 532) “їжа, корм”, пор. годовати “годувати” (XVI СУМ XVI-п.пол.XVII
VI), а також погодувати; покруп’янка (УРС 1926 589) “дрібна крупа” (круп’яний). Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

169
5. Майже всі виявлені головно у словниках ХІХ-ХХІ століть n.loci мотивовані іменниками і мають
значення “дещо, розташоване над тим або безпосередньо біля того, що назване вивідним словом”.
5.1. У новій українській мові місце, територію, розташовану безпосередньо біля місця дії, названої
твірним словом, позначає девербатив порубка (СУМ VII 293) “місце, ділянка, де вирубано або де вирубують
ліс”.
5.2. На початкових етапах нової української мови для позначення приміщення слугували поодинокі
відіменникові утворення, а саме: Сво# хата покрижка (к. XVII-п. XVIII КЗ 246) “крів, прихисток” (криша
“дах”).
5.3. У говірковому мовленні ХХ століття натрапляємо на десубстантив, який позначає частину організму
тварини, розташованої в безпосередній близькості від того, що називає мотивувальне слово: побічка (1958
Моск 59) “печінка бичка (риби)” (по боці, бік, з чергування о:і, к:ч основи).
6. Абстрактні номени складають досить помітну групу серед конфіксальних іменників із
постпозитивним компонентом -к(а).
6.1. Головним чином у джерелах новоукраїнської мови засвідчені девербативи з семантикою одноразової
неповторюваної дії, наприклад: На сhй потичцh, Баша, губенраторъ главного мhста Буди … во первыхъ
кулею въ чело пострhленій (1720 ЛВел І 17′) “сварка, бійка” (тикати “бити”); поторжка (1893 Ум-С 25)
“аукціон” (торгуватися, торг); пострашка (1893 Ум-С 283) “залякування” (страхати, пострахати); погудка
(УРС 1926 579) “звістка”, “нарікання” (СУМ VІ 727), пор. гудити “нарікати”; поїздка (СУМ VІ 832) “виїзд
куди-небудь на короткий час; коротка подорож” (їздити); посадка (СУМ VІІ 317) “дія за значенням садити;
садіння; впускання пасажирів у вагон, автобус, літак і т.ін. та розміщення їх там перед поїздкою; приземлення
літака або якого-небудь іншого літального апарата; манера вершника триматися у сідлі; кавалерійська постава;
положення тіла під час сидіння; манера тримати голову, постава”.
6.2. Повторювану дію називає віддієслівний дериват почестка (СУМ VІІ 469) “частування,
пригощання”, рідко “честь, слава” (честити “виявляти до когось шану, почесті”, почестити).
6.3. Явище природи, котре спостерігається безпосередньо над тим, що назване вивідним словом, позначає
відіменникове утворення поземка (СУМ VІ 811) “низовий вітер узимку, а також сніг, який переноситься цим
вітром” (земля, по землі).
6.4. Значення подібності до того, що назване мотиватором, мають поодинокі десубстантиви з можливою
паралельною дієслівною мотивацією, наприклад: Якую поголоску въ Сhчи между войском пущано (1720 О
войнh 25) “чутка” від голос “поговір, чутка” (1598 СУМ XVI-п.пол.XVII VІI 8); похибка (1918 Дубр 289)
“помилка” (хиба “недогляд, помилка”, хибити, похибити).
Конфікс не-…-к(а).
1. З середини XVII століття фіксуються віддієслівні найменування осіб, котрі мають лексико-словотвірне
значення “особа, котра не виконує дії, названої твірним словом”, наприклад: Пархомъ Недhлка (1649 Реєстр
478) (дhлати). У сучасній українській мові слова розгляданої структури трапляються головно в діалектних
словниках і позначають осіб тільки жіночого роду (“жінка, якій невластива дія, названа вивідним словом”),
наприклад: нетіпанка (СУМ V 395) “неохайна, неакуратна жінка”; непранка (2005 СБГ 330; 2005 СГГ 115)
“неохайна, нечепурна жінка” від прани “прання” (2005 СГГ 153).
2. З початку ХХ століття в українській мові функціонують утворення на позначення тварини, якій не
властиве те, що названо вивідним словом, наприклад: нелітка (Гр ІІ 550) “корова, яка ще не мала теляти”
(літо), неліпка, нелюпка, неляпка (2005 СБГ 329) “молода корова-первістка”; нетьолка (2002 СУСГ 141)
“корова, що залишилася яловою” (телитися).
3. Назви рослин: незабудка (СУМ V 305), низабутька (2005 СГГ 116) “трав’яниста рослина з дрібними
блакитними квітками” (ни- “не-”) від не забудь (її квіти довго не в’януть, у зв’язку з чим їх звичайно дарують
на пам’ять) [див. докладніше ЕСУМ ІV 65]; невійка (ЕСУМ ІV 59) “трясучка середня”, пор. віяти (в голодні
роки цю рослину з родини злаків підмішували до зерна. — див. ЕСУМ ІV 59).
4. Здебільшого в сучасних діалектах фіксуються нечисленні назви з предметною семантикою, які
мотивовані різними частинами мови.
4.1. Номени на позначення предметів побуту та одягу: невиливайка (СУМ V 258) “чорнильниця, у якої
при перевертанні не виливається чорнило” (не виливаj-у); непранка (2005 СБГ 330; 2005 СГГ 115) “брудна
сорочка” (прани “прання”).
4.2. Речовинну семантику має діалектний новотвір неварька (2004 Бевка 92) “сироватка після обробки
сиру” (не варити).
5. У пізній середньоукраїнській мові засвідчено поодинокі локативні десубстантиви, що є
найменуваннями населених пунктів: пода(л) є(с)ми позовъ кгро(д)ски(и) Киє(в)ски(и) в сєлє Нємедовцє (АКЖ
1611 272) (медовий, мед); нападненя кгвалтовного на местечку Негребку (1664 АрхЮЗР І/7 482).
6. Головним чином у лексикографічних джерелах нової української мови натрапляємо на віддієслівні
(іноді з паралельною прикметниковою або іменниковою мотивацією) n.abstracta із загальним лексико-
словотвірним значенням “дія, стан, які характеризуються запереченням того, що названо вивідним словом”, а ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

170
саме: и притомъ и чре(з) невисилку за ослушаніємъ гро(д)ничи(х) … и други(х) владhлцовъ для того искорененія
людей (1748 ДДГ 78) (висилати); невдержка (СУМ V 253) “неможливість втримати що-небудь, утриматися
десь”; невидержка (СУМ V 257) “стан, коли хто-небудь не дотримується чогось”; невистачка (СУМ V 261)
“брак чого-небудь, недостача”; невправка, невправка (СУМ V 271) “неможливість встигнути зробити все, що
потрібно”; несогласка (СУМ V 385) “розбрат”; нехватка (СУМ V 400) “відсутність потрібної кількості кого-,
чого-небудь”.
Конфікс під(о)-/под-…-к(а).
1. У першій половині ХХ століття засвідчено орнітологічну назву, а саме: підбережка (Гр ІІІ 158)
“птах”.
2. З початку минулого століття спорадично фіксуються найменування рослин: піддимка (Гр ІІ 164)
“дрібна цибуля, яку зберігають узимку в хаті в мішечку за сволоком, а весною висаджують; також назва цибулі,
що виростає з цих саджанців” (можливо, назва походить від місця зберігання: під димарем); підпенька (СУМ
VІ 480) “підпеньок”; підсніжка (СУМ VІ 504) “підсніжник”.
3. З середини XVII століття формується невиразна група номенів із предметним значенням
(“предмет, який знаходиться під тим, що названо вивідним іменником”).
3.1. Назвами частин одягу були поодинокі деривати, а саме: и у Артема Вожева подпояску де съ
ножемъ и съ мусатомъ оборвали (1648 АЮЗР ІІІ 181) (пояс). У подальшому підгрупа назв елементів одягу
із аналізованим афіксом розвитку не набула, засвідчено лише іменник підоплічка (СУМ VI 477) “підкладка
або вставка в сорочці народного крою від плечей до половини грудей і спини”.
3.2. Писемні джерела ХІ-ХІІІ століть засвідчують відіменниковий дериват, що виступає номеном
предмета, призначеного розташовуватися під тим, що назване мотивувальним словом: подножка (1259/бл.1425
СДЯ VI 554) “те, що служить опорою чому-небудь, підставка” (нога). У новій українській мові це слово є
найменуванням пристрою: підніжка (Гр ІІІ 173; 1918 ІвШум ІІ 308) “підніжка, педаль у ткацькому
верстаті”, “пристрій у вигляді східців для входу в автомашину, вагон і т.ін.” (СУМ VI 402), пор. також
значення опредметненої дії — “удар ногою по нозі іншого або підставляння ноги під ногу людині, щоб
повалити, збити її” (Там само).
4. У сучасній українській мові локативні назви із загальним лексико-словотвірним значенням “місце,
розташоване під тим, що називає твірне слово” представлені поодинокими говірковими похідними, а саме:
пудсочка (1974 Лис 179) “ділянка лісу, на якій добувають смолу” (сік); підгірка (2004 Матіїв 76) “місцевість
біля гори”.
5. У 20-ті роки ХХ століття фіксується темпоральне найменування підторжка (1926 СПрМ 52)
“переддень ярмарку, базару, а також торгівля в цей день”.
Конфікс за-…-к(а).
1. У пам’ятках XVII століття засвідчена прізвищева назва з цим формантом: Грицъко Закорка (1649
Реєстр 486), пор. кора.
2. У новій українській мові сформувалася невелика група номенів із предметною семантикою (“предмет,
розташований або призначений знаходитися за тим, що називає вивідне слово”).
2.1. Для називання частин кінської упряжі в говірковому мовленні служать такі деривати: залубка (Гр ІІ
60) “сани з кузовом” (лубґянка “повозка, обшита лубом”, з утинанням суфікса основи -ян-); загвіздка, завоздка,
завороздка (2004 Матіїв 28) “металевий штир, який вставляється у вісь, щоб не спадало колесо”; заніска (2005
СБГ 137) “частина ярма, занози”.
2.2. Предмет домашнього вжитку позначено іменником загачка (1931 ГТ 111) “гак” (з чергуванням
к:ч).
2.3. Нечисленну групу становлять також назви елементів одягу, вперше зафіксовані у джерелах XIV-
XVIII століть, наприклад: Ивашка … побралъ … запояску зеленую изъ шнуркомъ (1648 АЮЗР ІІІ 193) (пояс);
запасокъ табhновихъ двh (1704/1720 Реєстр Палhя 126) “елемент жіночого одягу” (пас “пояс”). Нова
українська мова успадкувала останнє утворення запаска (СУМ ІІІ 247) “жіночий одяг у вигляді шматка тканини
певного розміру (переважно вовняної), що використовується замість спідниці для обгортання стану поверх
сорочки”, на регіональному рівні вживається у значеннях “грубе селянське сукно; жіночий поясний одяг,
спідниця, яку носили з довгими сорочками” (1998 СУГ 86), “фартух” (2005 СБГ 138). Новотворів із-поміж
іменників, що належать до згаданої пігрупи, небагато, наприклад: запілка (Гр ІІ 79) “фартух” (пола
“полотнище”); заплічка (1974 БукГов ІІІ 29) “дві симетрично вишиті лиштви, що прикрашають верхні жіночі
сорочки на грудях і плечах”.
3. Локативні назви засвідчені в діалектних лексикографічних працях поч. ХХІ століття, наприклад:
загнітка (2002 СУСГ 80) “нижня площина, дно печі, де горять дрова”, пор. ґніт “стрічка або шнур, що
використовується для горіння в деяких нагрівальних приладах”; застайка (2005 СГГ 64) “колиба чабана, мала
стая” (стая “житло чабанів на полонині” — 2005 СГГ 183).
Конфікс на-…-к(а). Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

171
1. З першої половини ХХ століття з’являються нечисленні назви рослин, утворені від різних частин мови,
а саме: нарістка (Гр ІІ 516) “телиця” (рости). наземка (1928 Бот 284) “рослина, яка росте при землі”.
2. У лексикографічних джерелах лише к. ХІХ – поч.ХХ століть спорадично фіксуються відіменникові
номени елементів одягу, кінської упряжі, наприклад: начолка (1893 Ум-С 486) “частина вуздечки, що
надягається на лоб”; надолонка (Гр ІІ 484) “нашивка зі шкіри або сукна на всю долоню, щоб не терлись
рукавиці”.
3. В обстежених джерелах новоукраїнської мови засвідчено полімотивований дериват на позначення дії,
виконуваної, на відміну від названої мотивувальним словом дії, неповністю, а саме: за насмhшку свою ты мнh
заплати (60-70 XVIII Байки 145) (смhх, однак згодом співвіднесеність з іменником втратилася, і сьогодні
похідне сприймається як девербатив від насміхатися).
Конфікс о-/об(ъ)-/обо-…-к(а).
1. Більшість іменників із цим формантом має загальне лексико-словотвірне значення “предмет,
розташований по краю (краях) того, що назване вивідним словом”. Перші десубстантиви виявлені в пам’ятках
середньоукраїнського періоду: обручка злоцhстая (1647 АрхЮЗР 1/ХІ 699) (рука). У новій українській мові це
слово називає не лише прикрасу (СУМ V 573), а й деталь інструмента — “металеве кільце для скріплення коси з
кіссям” (2005 СБГ 355). Новотворів небагато, а саме: окрайка (Гр ІІІ 49; 1918 Дубр 155) “кайма”, “бордюр”
(1918 ІвШум 29), “пов’язка, пояс” (2005 СГГ 124), окравка (Гр ІІІ 49; СУМ V 676) “окрайка; вузенька щільно
виткана смужка по краях тканини, нерідко з іншої, грубішої пряжі; жіночий пояс із грубої (переважно вовняної)
кольорової пряжі”, пор. край; опаска (1930 ТТ 130) “поясок”, “бандероль” (СУМ V 703); оборотька (2005 СБГ
353) “широка ремінна петля, яка входить до упряжі” (рот).
2. Наприкінці ХІХ століття виявлено абстрактний дериват острашка (1893 Ум-С 586) “залякування”.
3. На початку минулого століття натрапляємо на соматичний локатив огузка (Гр ІІІ 38) “огузок, задня,
нижня частина чого-небудь”.
Конфікс пів-/пол-/полу-…-к(а).
1. Упродовж ХХ століття зрідка фіксуються найменування тварин, що неповністю виявляють ознаки,
позначені мотивувальним словом, наприклад: полуматерка (1927 СЗН І 42); полукровка (1948 РУС 468).
2. Неповноту вияву названої твірним словом ознаки ілюструє також сучасний ботанічний номен
полуцвітка (1991 Смик 133).
3. З другої половини XVIII століття засвідчені деривати з предметною семантикою, називаючи посуд,
який за об’ємом наполовину менший від позначуваного мотивувальним словом, а саме: полквартовка мhдна
одна (1756 ДНМ 340) “посудина, за об’ємом вполовину менша від кварти” (кварта “міра рідин, восьма або
десята частина відра”, квартовий). Цей десубстантив успадкували й лексикографічні джерела ХХ століття,
однак семантика його змінилася: півквартівка (1926 ПУРС 161) “міра рідини 1/20 відра”. У новій українській
мові найменування зі значенням предметності трапляються рідко, переважно в деяких термінологічних та
діалектних словниках, наприклад: півсніпка (Д 216) “сніп, удвічі менший за звичайний”. Інколи в таких
дериватах перший компонент має давню форму полу-, наприклад: півверстівка, полуверстівка (1930 ТТ 133)
“карта”; піврукавка (2005 СБГ 415) “літня чоловіча сорочка з коротким рукавом”.
4. У мові ХХ-ХХІ століть для називання мір та кількостей певних речовин слугують нечисленні
утворення, а саме: півсотка (1918 ІвШум ІІ 323); півлітирка (2005 СБГ 414) “одиниця виміру місткості” (-и- в
основі — з метою уникнення збігу приголосних під час вимови).
Конфікс без-…-к(а). Майже всі деривати із загальним лексико-словотвірним значенням “те, що
характеризується відсутністю названого вивідним словом” фіксуються в новій українській мові. Усі похідні
згаданої структури є десубстантивами.
1. Засвідчено небагато найменувань істот — тварин та людей, а саме: беззубка (СУМ І 130)
“прісноводний молюск, у якого немає замкових зубів”; безприданка (СУМ І 142) “дівчина, що не має посагу —
приданого”.
2. Назви рослин: безсмертка (СУМ І 146) “те саме, що безсмертник”; безкорінка (1991 Смик 12)
“сальвінія плаваюча”.
3. У джерелах ХХ століття виявлено кілька назв предметів.
3.1. Номени предметів господарського вжитку: безіменка (1931 ВТ 5) “дошка”; безтарка (СУМ І 149)
“віз або машина пристосовані для перевезення сільськогосподарських продуктів без тари”.
3.2. Назви елементів одягу: безкозирка (СУМ І 130) “кашкет без козирка, який носять військові моряки”
від козирьок, з усіченням суфікса -ок; безрукавка (СУМ І 145) “вид одягу без рукавів”.
4. У пам’ятках 2 пол. XVII століття знаходимо назву поселення: Села Безугловки крестьяне (1666 ПК
265) від без угловъ, не виключена мотивація прізвищевою назвою Безугловъ.
5. На абстрактні деривати натрапляємо зрідка: безперервка (СУМ І 138) “організація праці, при якій
виробничий процес відбувається безперервно, без зупинок”; безпонтовка (2006 Кондратюк 57) “те, що не
становить інтересу” (без понтів “без інтересу, зацікавленості” — див.докладніше 2005 Став 267).
Конфікс пере-…-к(а). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

172
1. У новій українській мові полімотивовані іменники з цим формантом є номенами тварин і мають
значення “істота, яка пережила той період часу, що називає твірна основа”, наприклад: перелітка (Гр ІІІ
124) “корова, що телиться через рік” від літо, хоча, можлива мотивація дієсловом перелітувати; переярка
(СУМ VI 323) “курка, гуска, качка після першого року несіння”.
2. Словники ХХ століття зрідка засвідчують відіменникову назву рослини, котра знаходиться між тим,
що позначає мотивувальне слово, а саме: переліска (СУМ VI 215) “лісова багаторічна трав’яна рослина з
блакитними квітами”.
Конфікс у-…-к(а). Нечисленні утворення, що вперше з’являються у лексикографічних джерелах початку
ХХ століття, мотивовані різними частинами мови.
1. Семантику опредметненої дії має субстантив угайка (Гр IV 312) “втрата часу”, “затримка” (СУМ Х
371) (гаянка, гаяти (ся)).
2. Локатив утишка (1918 Дубр 132) “тихе, затишне місце” утворений від тихий, тиша.
Конфікс па-…-к(а). Значення подібності до предмета, названого вивідним словом, реалізується в
девербативі паростка — отрасль, приросль (др.пол.XVII Житецький 61) (рости).
У текстах ХХ століття віднаходимо найменування особи, родинний статус якої неповністю відповідає
тому, що назване мотиватором: падчірка (1941 Синявський 143) “нерідна дочка”.
Конфікс про-…-к(а). Цей конфікс є синонімічним до форманта пере-…-к(а), беручи участь у творенні
десубстантива на позначення рослини, що знаходиться між тим, що названо мотивувальним словом, а саме:
проліска (СУМ VIII 217) “пролісок”.
Конфікс при-…-к(а). У мові ХІХ-ХХ століть із цим формантом трапляється n.loci прискалка (1886 Ж
756; 1923 СГТ 166) “місцевість, що знаходиться біля скелі, або виступ скелі” (скала).
Конфікс перед-…-к(а). У бойківських говорах ХХ століття із цим морфематичним комплексом
фіксується локативний десубстантив передворотейка (1984 О ІІ 134) “місце перед воротами” (ворота, з
ускладненням суфіксом -ей- основи).
Конфікс межи-…-к(а). Найменуванням населеного пункту, розташованого між тим, що позначає вивідне
слово, виступає відіменникове похідне, а саме: часто супликовали до насъ велебные отцове монастиря
Пустинного … мhстечко Межирhчку (1663 АЮЗР VII 378) (рhка).
Обстежений матеріал писемних джерел мови XI-XХI століть дає підстави для таких висновків.
1. У праслов’янській мові конфіксальні похідні, до скаду яких входить другий -ъka, мають здебільшого
предметне значення (*ob-…-ъka, *na-…-ъka), рідше натрапляємо на абстрактні найменування (утворені за
допомогою форманта *na-…-ъka) та іменники на позначення збірності (у їх творенні беруть участь афікси *na-
…-ъka, *pa-…-ъka). Творяться обстежені похідні на базі іменників або прийменниково-відмінкових сполук,
рідше до продукування нових слів залучаються дієслівні основи.
2. У давньоруськоукраїнській мові з другим компонентом -к(а) наявний лише непродуктивний афікс
под-…-к(а), що зумовлено, очевидно, розмовним характером похідних, оформлюваних конфіксами з
постпозитивною частиною -к(а). У середньоукраїнській та новоукраїнській мові коло формантів зі згаданою
фінальною частиною, порівняно з попереднім періодом, розширюється: за допомогою конфіксів по-…-к(а), не-
…-к(а), за-…-к(а), на-…-к(а), под-…-к(а), о-/объ-…-к(а), па-…-к(а), пол-…-к(а), без-…-к(а), межи-…-к(а)
утворено близько 20 іменників. У новій українській мові число субстантивів, до складу яких входять афікси з
постпозитивною частиною -к(а), збільшується: пам’ятки ХІХ-ХХІ століть засвідчують близько 100 дериватів.
Продуктивність двокомпонентних структур із першими елементами по-, не-, за-, без- зростає.
Малопродуктивними залишаються форманти під-…-к(а), пів-/полу-…-к(а), о-/об-…-к(а), на-…-к(а);
непродуктивними є нові морфематичні комплекси з препозитивними частинами у-, пере-, при-, перед-, су-, па-,
про-. Не виявлено серед аналізованих дериватів іменників із конфіксом між-…-к(а).
3. Найбільшу за кількістю групу субстантивів із фінальним компонентом -к(а) становлять назви
предметів. Почавши формування у давньокиївську добу (подножка “підставка для ніг”), у середньоукраїнський
період група найменувань розгляданої семантики є також невиразною: пам’ятки того часу засвідчують
поодинокі назви предметів побуту, елементів одягу або прикрас із формантами за-…-к(а), под-…-к(а),
об-…-к(а), пол-…-к(а): подпояска, запояска, обручка, полквартовка. У лексикографічних джерелах ХІХ-
ХХІ століть число номенів із предметною семантикою збільшується, а до їх творення, окрім згаданих
дериваторів за-…-к(а), об-…-к(а), під-…-к(а), пів-…-к(а) (загачка “гак”, запілка “фартух”, оборотька “деталь
кінської упряжі”, підніжка, піврукавка “сорочка”), долучаються нові в цій функції форманти по-…-к(а),
без-…-к(а), не-…-к(а), на-…-к(а): посторонка, безкозирка, непранка “брудна сорочка”, начолка “деталь
вуздечки”.
Дещо менше серед утворень із постпозитивною частиною -к(а) засвіденчо n.abstracta. Перші такі назви,
деривовані за допомогою афіксів по-…-к(а), на-…-к(а) та не-…-к(а), спорадично трапляються в текстах XVI-
XVIII століть: поголоска “чутка, поговір”, потичка “сварка, бійка”, насмhшка, невисилка. Основна кількість
абстрактних найменувань засвідчена у словниках ХІХ-ХХІ століть, однак жоден із залучених до їх творення Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

173
формантів значної продуктивності не набув. Малопродуктивними є конфікси з початковими елементами по- та
не- (пострашка “залякування”, поземка, нехватка).
Локативні назви вперше фіксуються з XVII століття, позначаючи здебільшого населені пункти. У
невластивій функції продукування n.loci задіяні форманти не-…-к(а) та без-…-к(а), котрі, з огляду на природу
препозитивних компонентів, надають похідним словам квалітативної або параметричної семантики: Немедовка,
Безугловка. Інші деривати мають у своєму складі конфікси з суто “локативними” першими частинами межи- та
по-: Межирhчка, покрижка “крів, прихисток”. В обстежених лексикографічних працях ХІХ-ХХІ століть
двокомпонентних афіксів не-…-к(а) та без-…-к(а) у складі найменувань місцевості не трапляється, натомість
розширюється коло дериваторів, препозитивні елементи яких походять від прийменників із просторовим
значенням. Окрім відомого конфікса по-…-к(а) (побічка “печінка риби”), до структури нових похідних,
засвідчених головно в діалектних словниках, входять непродуктивні у творенні локативів конфікси під-…-к(а),
о-…-к(а), за-…-к(а), при-…-к(а), у-…-к(а), перед-…-к(а): підгірка “місцевість біля гори”, огузка “огузок,
задня, нижня частина чого-небудь”, застайка “колиба чабана, мала стая”, прискалка “місцевість, що
знаходиться біля скелі, або виступ скелі”, утишка “тихе, затишне місце” (тихий, тиша), передворотейка
“місце перед воротами”.
Номени живої природи репрезентовані приблизно однаковою кількістю назв осіб, тварин і рослин.
Нечисельна підгрупа найменувань осіб, утворених за участю афіксів не-…-к(а), по-…-к(а), за-…-к(а), сформувалася
в середньоукраїнський період; це здебільшого прізвищеві назви (Недhлка, Поплавъка, Закорка). У мові ХІХ-
ХХІ століть діапазон особових номенів розширюється в бік апелятивів, утворених за допомогою
непродуктивних конфіксів без-…-к(а), не-…-к(а), по-…-к(а), па-…-к(а): безприданка “дівчина, котра що не
має посагу”, непранка “неохайна жінка”, побігайка “непосидюча людина”, падчірка. Зоологічні найменування,
до структури яких входять форманти з препозитивними компонентами під-, не-, пів-, по-, без-, на-, пере-,
засвідчені в лексикографічних працях з початку ХХ століття (підбережка “птах”, нетьолка “корова, що
залишилася яловою”, поденка “метелик”, полукровка, беззубка “прісноводний молюск без зубів”, нарістка
“телиця”, переярка “після першого року несіння”). Підгрупа назв рослин також сформувалася досить пізно:
перші номени фіксуються у словниках першої половини ХХ століття. Ботанічні найменування творяться за
допомогою малопродуктивних (під-…-к(а), на-…-к(а)) та непродуктивних (не-…-к(а), по-…-к(а), без-…-к(а),
пере-…-к(а), про-…-к(а), полу-…-к(а)) у цій функції конфіксів, а саме: підпенька “підпеньок”, наземка
“рослина, яка росте при землі”, невійка “трясучка середня”, поземка “суниці лісові”, безкорінка “сальвінія
плаваюча”, переліска “лісова трав’яна рослина”, проліска “пролісок”, полуцвітка.
На етапі становлення перебуває підгрупа параметричних номенів, оформлених афіксом пів-…-к(а)
(півсотка, півлітирка).
4. Мотивувальною базою для конфіксальних похідних, у структурі яких наявний другий компонент -к(а),
упродовж століть служать здебільшого іменники та прийменниково-відмінкові сполуки (нелітка < літо,
запілка < за полою, надолонка < на долоню, безіменка < без імені та ін.). Рідше твірними виступають дієслова
(Поплавъка < плавати, незабудка < не забуду, нехватка тощо); зовсім рідко розглядані деривати можуть
мотивуватися прикметником (утишка < тихий) або числівником (Почотырка < чотыри).

Література
Бевзенко 1960: Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. —Ужгород, 1960. —416 с.
Варбот 1984: Праславянская морфонология, словообразование и этимология. —М.: Наука, 1984. —256с.
Воропай 2000: Воропай С.В. Система конфіксального творення іменників в українській мові ХІХ-ХХ ст.:
Дис… канд. філол. наук: 10.02.01. —Запоріжжя, 2000. —264с.
Горпинич 1998: Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. — Дніпропетровськ, 1998. —189с.
Гумецька 1958: Гумецька Л.Л. Нариси словотворчої системи української актової мови ХІV-ХV ст. —К.:
Вид-во АН УРСР, 1958. —298 с.
Майборода 1956: Майборода А.В. Із історії українського словотвору (Суфіксальне творення іменників на
матеріалі українських грамот ХVІ ст.): Дис…канд.філол.наук: 10.02.02. —Харків, 1956. —270 с.
Осташ 1995: Осташ Р.І. Ідентифікація особи в Реєстрі // Реєстр Війська Запорозького 1649 / Підгот. до
друку О.В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін. Редкол.: Ф.П. Шевченко (відп. ред.) та ін. —К.: Наукова думка, 1995.
—С. 505-512.
Токар 1959: Токар В.П. Історія суфікса -к(а) в українській мові. —Дніпропетровськ, 1959. —50 с.
Семенюк 2000: Семенюк С.П. Формування словотвірної системи іменників з модифікаційним значенням
жіночої статі: Дис… канд. філол. наук: 10.02.01. —Запоріжжя, 2000. —273с.
Черных 1956: Черных П.Я. Очерк русской исторической лексикологии. —М.: Изд-во МГУ, 1956. —234с.
Doroszewski 1928: Doroszewski I.W. Monografie słowotwуrcze. II. Formacje z podstanowem -k- w części
sufiksalnei // Prace Filologiczne. T.XIII. —Warszawa, 1928. — S. 1-261.
Sławski 1974: Sławski F. Zarys słowotwуrstwa prasłowianskiego // Słownik prasłowianski: W 3 t. —Wrocław.
Warszawa. Krakow. Gdansk, 1974-1979. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

174
Vondrak 1924: Vondrak W. Vergleichend slavische Grammatik. —Gцttingen, 1924.

Джерела
АКЖ 1611 Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року / Підгот. до вид.: А.М. Матвієнко,
В.М. Мойсієнко. Відповід. ред. член-кор. НАН України, доктор філол. наук В.В. Німчук. —
Житомир, 2002. —390с.
АрхЮЗР Архивъ югозападнай Россіи, издаваемый временною комиссиею для разбора древнихъ
актовъ, высочайше учрежденною при Кіевскомъ Военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ
генералъ-губернаторh. —Т.1-12. —К, 1859-1914.
АЮЗР Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Рооссіи, собранные и изданные
Археографическою комиссіею.—СПб: Въ типографіи П.А. Кулиша, 1861. —Т.1-8.
Байки Байки в українській літературі XVII-XVIII ст. Пам’ятки давньої української літератури /
Розвідка, підготовка текстів та примітки В.А. Крекотня. Відповід редактор Л.Є. Махновець.
—К.: Вид-во АН УРСР, 1963. —199с.
Бевка Бевка Олекса. Словник-пам’ятник. Діалектний словник села Поляни Мараморошського
комітату. – Ніредьгаза, 2004. – 178 с.
Бот Словник ботанічної номенклатури (проєкт). – К.: Держ. вид-во України, 1928. – 313с.
БукГов Матеріали до словника Буковинських говірок: У 6 вип. / Ред.кол. К.Ф. Герман,
К.М. Лук’янюк, В.А. Прокопенко. – Чернівці, 1971-1979.
ВТ Шелудько І.М. Практичний словник виробничої термінології.—Харків, 1931.—110с.
Гр Словарь української мови. Зібрала редакція журналу “Киевская старина”. Упорядкував з дод.
власного матеріалу Б.Грінченко. Т.1-4. —К., 1907-1909.
ГТ Василенко П., Шелудько Ів. Словник гірничої термінології. (Проект). —Харків: Держ. вид-во
України, 1931. —142 с.
Д Дубровський В. Словник Українсько-московський. 5 вид. —К.: Рідна мова, без року. – 361 с.
ДДГ Ділова документація Гетьманщини XVIIІ ст. / Відп. ред. Л.А. Дубровіна. —К.: Наук. думка,
1993. —392с.
ДНМ Ділова і народнорозмовна мова XVIII ст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш
Лівобережної України) / Підгот. до друку В.А. Передрієнко. —К.: Наукова думка, 1976. —
415 с.
Дубр Дубровський В. Словник московсько-український. —К.: Рідна мова, 1918. —542 с.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови: У 7 томах. – К.: Наукова думка, 1982-2006. – Т.1-5.
Ж Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар: У 2 т. —Львів: Друкарня.
тов. ім.Шевченка, 1886. —1117 с.
Житецький Житецькій П. Словарь книжной малорус ской річи. Рукописи XVII віка. —Кієвъ: Типографія
Г.Т. Корчакъ-Новицькаго, 1988. —104с.
ІвШум Іваницький С. Російсько-український словник / С. Іваницький і Ф.Шумлянський. — К.:
Обереги, 2006. — 528 с — (Сер. «Abecedarium»).
КЗ Зиновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті / Підгот. тексту Чепіги І.П. Вст. ст. Колосової В.П.,
Чепіги І.П. —К.: Наукова думка, 1971. —391с.
Кондратюк Словник сучасного українського сленгу / Упор. Т.М. Кондратюк. —Харків: Фоліо, 2006. —
350с.
ЛВел Лhтопись событій въ Югозападной Россіи въ XVII-мъ вhкh. Составилъ Самоилъ Величко,
бывшій канцеляристъ канцеляріи Войска запорожскаго, 1720. Издано Временною комиссіею
для раз бора древнихъ актовъ. —Кіевъ, 1848-1864. —Т.1-4.
Лис Лисенко П.С. Словник поліських говорів. —К.: Наукова думка, 1974. —260 с.
Матіїв Матіїв М.Д. Методичні поради і матеріали для діалектологічної практики студентів-
філологів. —Сімферополь: Доля, 2004. —79 с.
Моск Москаленко А.А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області. —Одеса:
ОДУ, 1958. —78 с.
О Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: У 2 ч. —К.: Наукова думка, 1984. – Ч.І. —495 с.
Ч.ІІ. —515 с.
О войнh Повhсть о козацкой зъ поляками войнh, чрезъ Зhновія Богдана Хмелницкаго // Лhтопись
событій въ Югозападной Россіи въ XVII-мъ вhкh. Составилъ Самоилъ Величко, бывшій
канцеляристъ канцеляріи Войска запорожскаго, 1720. Издано Временною комиссіею для
разбора древнихъ актовъ.—Кіевъ, 1864.—Т.4.—С.1-84.
ПК Переписні книги 1666 р. / Підготував до друку і зредагував В.О. Романовський. —К., 1933. —
447с.
ПУРС Савченко Л. Практичний українсько-російський словник. —К.: Книгоспілка,1926. —272 с. Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

175
Реєстр Реєстр війська запорозького 1649 року. Транслітерація тексту / Підгот. до друку
В.О. Тодійчук, В.В. Страшко, Р.І. Осташ, Р.В. Майборода. Передмова Ф.П. Шевченка. —К.:
Наукова думка, 1995. —592с.
Реєстр Палhя Реестръ имhнія Семена Палhя // Лhтопись событій въ Югозападной Россіи въ XVII-мъ
вhкh. Составилъ Самоилъ Величко, бывшій канцеляристъ канцеляріи Войска запорожскаго,
1720. Издано Временною комиссіею для разбора древнихъ актовъ. —Кіевъ, 1864. —Т.4. —
С. 108-132.
СБГ Словник буковинських говірок / За заг. ред. Н.В. Гуйванюк. —Чернівці: Рута, 2005. —688с.
СГГ Піпаш Ю.О., Галас Б.К. Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і
Росішка Рахівського району Закарпатської області). —Ужгород, 2005. —266с.
СДЯ Словарь древнерусского языка (ХI-XIV вв.) в 10 томах. Гл. ред. член-корреспондент АН СССР
Р.И. Аванесов. —М.: Русский язык, 1988-2001. —Т.1-6.
СЗН Шарлемань М. Словник зоологічної номенклатури. —Част.І-ІІІ. —К.: Держ. вид-во України,
1927-1928.
Синявський Синявський О. Нариси української літературної мови. —Львів, 1941.
Смик Смик Г.К. Корисні та рідкісні рослини України. Словник-довідник народних назв. —К., 1991.
— 413 с.
СПрМ Словник російсько-український правничої мови. —К.: Держ. вид-во України, 1926. —227 с.
Став Ставицька Л.О. Український жарґон. Словник. —К.: Критика, 2005. —496с.
СУГ Східностепові українські говірки. Науково-навчальний посібник / За заг.ред. проф.
А.Загнітка. — Донецьк: ДонНУ, 1998. —114с.
СУМ Словник української мови: У 11 т. / І.К.Білодід, А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк та ін. / Гол. ред.
І.К.Білодід. —К.: Наукова думка, 1970 – 1980.
СУМ XVI-п.пол.XVII Словник української мови XVI – І пол. XVII ст. / Підгот. до видання
Д.Г. Гринчишин та ін. —Львів, 1994-2003.— Том 1-9.
СУСГ Словник українських східнослобожанських говірок / К.Глуховцева, В.Лєснова, І.Ніколаєнко,
Т.Терновська, В.Ужченко. —Луганськ, 2002. —234с.
Тимч Історичний словник українського язика / Під ред. проф. Є. Тимченка. Зошит 2 (Г-Ж). —
Харків-Київ: УРЕ, 1932.— Том І (А-Ж). —С. 529-946.
ТТ Трихвилів Ю., Зубков І. Словник технічної термінології. Мірництво. (Проект). —К.: Держ.
вид-во України, 1930. —155 с.
Ум-С Уманець М., Спілка А. Словарь російсько-український. —Львів, 1893. —1149с.
УРС 1926 Ніковський А. Українсько-російський словник. —К.: Вид-во “Горно”, 1926. —864 с.
Чаб Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини: У 4 т. – Запоріжжя: ЗДУ, 1992.
ЭССЯ Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд / Под ред.
О.Н. Трубачева. Вып.1-29. —М.: Наука, 1974-2002.

In the article the functioning of confix with another component -к(а) in Ukrainian language since the times of
Ancient Slaves till nowadays are considered; their productivity for forming derivatives of different lexical and
semantical groups (names of persons, animals, plants, objects, abstract, locative demonstrations etc) is defined; the
principal ways of derivation of substantives of the structure mentioned above is clarified.
Keywords: confix, Ancient Slaves language, Ancient Russian and Ukrainian language, Middle Ukrainian
language, new Ukrainian language.
Надійшла до редакції 6 жовтня 2008 року.