Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Вікторія Кравченко – ІДЕОЛОГІЯ ЯК ФАКТОР ВПЛИВУ НА ДИСКУРСИВНІ ПРАКТИКИ

Стаття продовжує цикл публікацій автора з проблем дискурс-аналізу та ідеологічного аналізу
сучасного політичного англомовного дискурсу. У цій статті розглянуто особливості мови політики у
когнітивно-дискурсивному аспекті, в проекції на ідеологічну репрезентацію у тексті.
Ключові слова: ідеологія, дискурс-аналіз, політичний дискурс, євроінтеграційний дискурс.

Розвиток когнітивної лінгвістики, лінгвістики тексту, прагмалінгвістики зсунув акценти лінгвістичних
досліджень у напрямку вивчення функціональності [Сусов 2007; Fish 1989; Maxwell 1981; Wunderlich 1983] та
комунікативності [Демьянков 1986; Падучева 1983; Harnish 1979; Richards 1983; van Dijk 1985; Viehweger 1983].
Так, наприклад, при функціональному підході визначення комунікації як політичної зумовлено тим, що вона
переслідує політичні цілі й має політичні результати. Політична функціональність тексту зумовлена
включеністю тексту до структури політичної комунікації [Белошапкина 2008]. У той час змістовий підхід
передбачає врахування ідеологічного підґрунтя того чи іншого різновиду політичного дискурсу, визначення
його зв’язків із певними системами поглядів та світосприйняття.
Пропонована стаття присвячена розгляду ідеології як певного виду колективної репрезентації дійсності,
що відтворюється у дискурсі. Актуальність цього дослідження полягає у зверненні до розкриття поняття
“ідеології”, яке є таким самим розпливчастим, як і поняття “дискурсу”.
За мету ставимо розглянути поняття “ідеологія”, що є одним з конституентів політичної комунікації, а
також розкрити особливості мови політики у когнітивно-дискурсивному аспекті, в проекції на ідеологічну
репрезентацію у тексті.
© Кравченко В.Л., 2008 Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

211
Матеріалом цього дослідження є корпус англомовних текстів, розташованих на Інтернет-сайтах
Євросоюзу та британських періодичних видань (у їхньому електронному вигляді). Корпус складається
переважно з текстів офіційних промов, постанов та декларацій. Обраний матеріал дозволяє визначити
особливості представлення ідеології в межах євроінтеграційного політичного дискурсу.
Ідеологія є однією з найсуперечливіших філософських і соціологічних категорій минулого століття.
Зрештою, поняття “ідеологія” не позначає один певний феномен [Ball 1999, с. 9]. Визначення терміна
“ідеологія” йде від трактування його як “системи ідей”, “worldview”, або “false consciousness” [van Dijk 2003,
с. 8-12], “ідеї правлячих класів” [Жуков 2004]. Якщо для де Трасі термін “ідеологія” був позначенням загальної
“науки про ідеї” (ученням про те, “як ми думаємо, говоримо та сперечаємося …”), то сьогодні таку науку можна
було б назвати психологією або навіть когнітивною наукою. Тому замість терміна “ідея” Т. А. ван Дейк
пропонує вживати терміни “думка”, “вірування”, “переконання”, які є більш звичними для психології. Він
запропонував робоче визначення ідеології, під якою розуміє “фундаментальні вірування/переконання групи та
її членів” [van Dijk 2003, с. 5]. Тобто в цій інтерпретації аналіз ідеології проводиться в термінах групових
відношень.
Ідеологія являє собою систему смислів, яка сприяє осягненню та тлумаченню ціннісних суджень про світ
та суспільство. Ідеологія в політиці використовує певну систему цінностей – “свободу, рівність,
справедливість” тощо [Бурдяков 2000, с. 55]. У такому трактуванні поняття “ідеологія” наближується до
поняття “світосприйняття”, але одночасно вона є ширшою, оскільки має справу не тільки з набором цінностей,
але й зі схемами, що трактують соціальні феномени в контексті легітимізації інтересів тих або інших
суспільних груп [Vocabulary 1998, с. 109].
Ідеологія є одним із фундаментальних понять, що зв’язують дискурс та соціум. Вона координує соціальні
практики в межах групи у контексті взаємовідношень із представниками інших груп. На дискурсивному рівні,
на думку Н. Феркло, є певною конструкцією значень, які сприяють створенню, відтворенню та зміні відношень
влади [Fairclough 1989, с. 87].
Як уважають дослідники, у зарубіжній науковій літературі ідеологія, по суті, ідентифікується з поняттям
“соціально-політична доктрина” [Рыбаков 1998, с. 92]. Найбільш поширене поняття ідеології у вітчизняній
науці становить система соціальних ідей, оцінок, вимог певного класу, соціально значущої групи, які
спираються на певні теоретичні настанови, виражають суспільне становище, інтереси та програмні цілі цього
класу, соціальної групи та відіграють практичну роль у функціонуванні політичної системи [ПС 1995, с. 58].
Ідеологія, таким чином, ототожнюється з уявленнями про неї як про сферу своєрідних агітаційно-масових
заходів, що несуть у маси ідеї тієї чи іншої соціальної групи або партії.
Як приклад наведемо висновок, який зробив соціолог Г. Ганс, виходячи з того, що в програмах західних
ЗМК найбільш часто фігурують дві цінності: “соціальний порядок” і “національне лідерство”. Дослідник
відзначає, що “програми новин на Заході підтримують соціальний порядок … бізнесменів, верхівку середнього
класу, осіб середнього віку” і, коли немає сенсаційних подій, зосереджують увагу на “діях еліти та її інститутів”
[Gans 1979, с. 61]. Тому зміст дебатів у пресі та електронних ЗМК не виходить за межі певного дискурсу: вони
ведуться представниками одних і тих самих кіл, що поділяють одні й ті самі цінності й прагнуть виключити з
публічної політики “чужих”, які не належать до сконструйованого ними консенсусу між “своїми”. Таким
чином, у певному політичному дискурсі, так само як і в євроінтеграційному дискурсі [Кравченко 2006, с. 312],
відтворюється той соціальний порядок, що склався, та цінності, на яких він базується.
У цьому зв’язку можна проаналізувати особливості функціонування концепту ЄВРОПА в політичних
текстах з урахуванням специфіки відображення ідеології євроінтеграційного дискурсу через опозицію “свої” –
“чужі” [Кравченко 2005].
Для європейців, згідно з даними текстів на теми євроінтеграції, є важливим “оселитися” у спільному
“європейському домі”, де ідентичність кожної нації буде збережено. У цьому домі (home) будуть жити лише
“свої”, тому з’являється образ європейської сім’ї (European family). Проте не всі країни європейського
континенту змогли потрапити до такого будинку (house) – цей будинок поступово перетворився на фортецю:
“The EU tightened control over its external borders, earning the nickname “Fortress Europe”” [NWFFE 2000]. Від
кого ця фортеця буде захищати членів ЄС? Звичайно, що від “чужих”, якими є іноземці – азіати та слов’яни:
“We will have a model far right Euro-party dedicated not to world domination and turning the continent into a fortress
against foreigners, defined as Asian and Slavs” [WEIIA 2000].
Поняття ідеології проектується на явище поляризації згідно з поширеними уявленнями суспільства за
схемою: “ми”-група та “вони”-група, причому “ми”-група має істині знання, а “вони” – ідеологію [Жуков 2004].
Це протиставлення ідеології істинному знанню виводить на розуміння її як фальшивої свідомості.
Різні автори, застосовуючи термін “ідеологія”, уживають його з різною оцінкою – як поняття позитивне,
негативне або нейтральне. Протягом довгого часу превалювало негативне трактування цього терміна. Зазвичай
це поняття асоціюється з певними ідейними течіями. Комунізм так само як антикомунізм, соціалізм та
лібералізм, фемінізм та сексізм, пацифізм та мілітаризм, є прикладом поширеної ідеології (widespread
ideologies) [van Dijk 2003, с. 7]. Це пояснюється тим, що коли певна група, яка поділяє одну з названих ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

212
ідеологій, підтримує загальні ідеї, які керують інтерпретацією подій, контролюють соціальну діяльність цієї
групи.
Ураховуючи складність феномена ідеології, найпридатнішим для його вивчення вважають
міждисциплінарний підхід, що спирається на досягнення когнітивної та соціальної психології, соціології й
дискурс-аналізу.
Соціологічний підхід дозволяє пояснити, як соціальні групи, відношення між ними та соціальними
інститутами сприяють установленню тієї чи іншої ідеології. Карл Маннгейм, німецький соціолог, один з авторів
концепції соціології знання, указував на соціальну зумовленість ідеології. У працях “Ідеологія й утопія” (1936),
“Людина й суспільство в епоху соціальної реконструкції” (1940) та “Свобода, влада й демократичне
планування” (1951) Маннгейм розглядав залежність ідей від становища окремих соціальних груп та
стверджував, що всі без винятку ідеології носять хибний містифікаторський характер. Соціолог запропонував
застосовувати термін “ідеологія” до системи ідей та уявлень окремого індивіда про суспільство загалом і своє
місце в ньому. Відповідно до соціального підходу, соціальні знання розглядаються як невід’ємна
характеристика суспільних груп, а ідеологія – як система когнітивних структур, яка є спільною для всіх членів
певної групи і складається з набору настанов, організованих відповідно до групових норм, цінностей та
інтересів.
Соціологічний підхід застосовують до вивчення політичного дискурсу. У межах цього підходу дискурс
розглядають як соціально зумовлену організацію системи мови та дії [Фреге 1997, с. 352; Kress 1985, с. 28].
Згідно з цією концепцією, для вивчення політичного дискурсу необхідно залучати аналіз “дискурсивної дії” у
контексті позалінгвальних умов виникнення дискусії – економічних, політичних, ідеологічних, соціальних
тощо. Таким чином, за допомогою дискурс-аналізу мовні висловлення можна досліджувати не тільки
лінгвістично, але й соціально [Tompson 1987, с. 58]. Цей підхід передбачає дослідження дискурсу в плані
особливостей сприйняття його окремими прошарками суспільства, представниками професійних колективів та
етнічних груп [Слышкин 2002, с. 483].
Функціоналісти схильні розглядати мову насамперед як соціальне явище. Саме в рамках такого підходу
розглядають співвідношення мови, влади та ідеології [Schiffrin 1994, c. 31]. Мова є частиною суспільства;
“лінгвістичні явища є свого роду соціальними явищами, а соціальні явища пов’язані з лінгвістичними”
[Fairclough 1989, с. 23]. Крім того, у функціональних дослідженнях мова розглядається у зв’язку з виконуваною
нею соціальною роллю [Leech 1983, c. 46], і зазначається, що мова є формою діяльності, способом людської
поведінки [Яворська 2000, c. 85].
Аналіз функціонування й варіативності мови в реальному житті дає змогу вивчити різні типи дискурсу –
спілкування батьків із дитиною, лікаря з пацієнтом, спілкування в процесі засідання в суді тощо. При цьому
аналіз різних типів дискурсу перетинається з інтерактивною соціолінгвістикою, антропологією, переходячи у
вивчення його окремих соціальних типів [Макаров 2003, с. 92]. Методику проведення аналізу повсякденного
спілкування можна знайти в працях Х. Сака, Е. Щеглова, Дж. Джеферсона [Tompson 1987] та інших
спеціалістів [Hodge 1993] у галузі соціології повсякденного життя.
У соціолінгвістичному підході до аналізу дискурсу значну роль відіграють параметри спілкування, до
яких уходить характеристика учасників, мета, цінності, хронотоп як єдність часу та місця [Карасик 2004,
с. 239]. Цей вид аналізу дискурсу відрізняється від аналізу дискурсу в межах теорії мовленнєвих актів і
формальної прагматики тим, що вивчає усні та письмові форми людського спілкування, беручи до уваги його
ситуацію. Аналіз дискурсу спирається на такі категорії, як соціальна подія, процес побудови дискурсу
(включаючи його породження й розуміння), а також його варіативність, тобто відображення особливостей
різних соціально-діяльнісних контекстів та інтенцій авторів [Кочетова 1999, с. 5].
Виходячи з позицій соціолінгвістики, дослідники пропонують розглядати дискурс як соціально та
ідеологічно обмежену сукупність текстів і правил побудови тексту. Однією з можливих підстав класифікації
видів дискурсу, на їхню думку, може бути ознака інституціональності при враховуванні історичної, соціальної,
інтелектуальної спрямованості кожного з таких видів [Серио 1999, с. 27; див. також Слышкин 2000].
У цьому дослідженні під дискурсом розуміємо обмежену сукупність текстів, яка виділяється за ознакою
інституціональності. Саме ця ознака слугує для виокремлення євроінтеграційного дискурсу. Інституціональний
дискурс є “спеціалізованим різновидом спілкування між людьми, які можуть і не знати один одного, але
повинні спілкуватися відповідно до норм суспільства, до якого належать” [Карасик 2004, с. 234]. Такий дискурс
орієнтований на певний шаблон, проте не обмежується чітко щодо різних типів та жанрів. Тому дослідники
говорять про так звані “м’які та жорсткі різновиди інституціонального дискурсу” [Wodak 1996, c. 55-56].
Прикладами “жорстких” різновидів інституціонального дискурсу є ритуалізовані події – захист дисертації,
військові паради, церковна служба, вручення нагород. Якщо ж дискурс припускає значні відхилення від
базового шаблону, він належить до “м’якого” типу.
Особливістю вивчення цієї проблематики є той факт, що дослідники мають справу з новітніми видами
політичного дискурсу, які нещодавно виникли й перебувають у стані формування. Поява одного з таких
різновидів дискурсу пов’язана з політичними й економічними змінами на європейському континенті,
спричиненими виникненням та розвитком нового політичного утворення – Європейського Союзу унаслідок
тривалого процесу політичної та економічної інтеграції країн Європи. Розділ VI. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

213
Процеси європейської інтеграції спричинили цілий комплекс важливих соціокультурних наслідків, серед
яких, зокрема, і виникнення окремого виду дискурсу, тематично присвяченого питанням європейської
інтеграції. Початок його формування датують 90-ми роками ХХ ст. Євроінтеграційний дискурс відіграє
важливу роль у процесах створення спільної європейської ідентичності в країнах-членах Європейського Союзу
шляхом конструювання та відтворення вербально репрезентованої системи уявлень, пов’язаних з ідеями
побудови об’єднаної Європи. Центральним поняттям дискурсу європейської інтеграції, навколо якого
будується новітня євроінтеграційна політика й ідеологія, є концепт ЄВРОПА, аналіз якого дозволяє розкрити
специфіку смислової структури та лінгвопрагматичних функцій даного виду дискурсу.
Інший напрям дослідження – дискурсивно-аналітичний підхід – спрямований на з’ясування того, яким
чином ідеологія впливає на повсякденні мовленнєві практики і на розкриття сутності ідеологічного дискурсу та
його ролі в соціальному відтворенні ідеологій. Адже, як слушно зазначає І. М. Чудінова в [Чудинова 1999],
“жодне цивілізоване суспільство, жодна політична система не можуть обійтися без ідеології”, оскільки “саме
ідеологія встановлює зв’язок між світоглядом та нормами поведінки людей, надає смисл змінам, що
відбуваються в суспільстві, пояснює та виправдовує суспільні реалії, що виникають, через їхнє співвідношення
з вищими самодостатніми цінностями” [там само, с. 123]. Авторка констатує, що “будь-яке суспільне
відродження … починається з очищення та оновлення суспільних ідеалів, із затвердження нової системи
цінностей” [там само, с. 130], тобто з формування нової ідеології. Таким чином, нині дослідники вже не
оцінюють ідеологію як щось виключно негативне, натомість намагаючись ефективно використати це поняття
для аналізу політичного дискурсу.
Найбільш повно цей підхід представлений в останніх роботах Т. А. ван Дейка, виконаних під час
співробітництва з університетом у Барселоні (Іспанія), присвячених проблемам “дискурс та ідеологія” [van Dijk
2001; van Dijk 2003], “ідеологія та контекст” [van Dijk 2000], “політичний дискурс та ідеологія” [van Dijk 2001],
“політика, ідеологія та дискурс” [van Dijk 2004].
Як бачимо, дискурсивний аналіз є неоднорідним, що відповідає гетерогенності самого дискурсу як
об’єкта дослідження. Актуальність застосування дискурс-аналізу при вивченні політичних текстів спричинена
передусім потребою у виявленні прихованих смислів, прийомів, які використовують автори для переконання
політичної аудиторії. Крім того, метод дискурс-аналізу має на меті виявлення соціального контексту,
дослідження взаємозв’язку між мовним кодом у спілкуванні та соціальними процесами. Отже, застосовуючи
дискурс-аналіз, мовні висловлення можна розглядати не тільки з лінгвістичного, але і з соціального погляду.
При цьому варто взяти до уваги, що ідеологія розглядається водночас і як фактор впливу, і як результат
дискурсивної практики.
Перспективним убачається прослідкувати за векторними напрямами ідеології євроінтеграційного
дискурсу, оскільки в процесі політичних змін на європейському континенті може варіюватися ідеологія. У
межах подальшого вивчення цієї теми можна також увести до неї зіставний аспект, дослідивши та порівнявши,
яким чином ідеологеми функціонують у текстах, створюваних противниками та прибічниками євроінтеграції.

Література
Белошапкина 2008: Белошапкина Н.Н. Политические процессы в сфере теории речевого воздействия //
http://www.khvorostin.ruserv.com/lib/beloshapkina.html – 2008.
Бурдяк 2000: Бурдяк В.І., Ротар Н.Ю. Політична культура, ідеологія, психологія. – Чернівці: Рута, 2000. –
105 с.
Демьянков 1986: Демьянков В.З. “Теория речевых актов” в контексте современной лингвистической
литературы: Обзор направлений // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 17: Теория речевых актов. – М.:
Прогресс, 1986. – С. 223-235.
Жуков 2004: Жуков И.В. Идеологический анализ дискурса СМИ // http://university.
tversu.ru/conference_jubilee/kaf_angl_fil/Zhukov.doc – 2004.
Карасик 2004: Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.
Кочетова 1999: Кочетова Л.А. Лингвокультурные характеристики английского рекламного дискурса:
Автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.04 / Волгоградск. гос. ун-т. – Волгоград, 1999. – 19 с.
Кравченко 2005: Кравченко В.Л. Роль опозиції “свій” – “чужий” у концептуальній структурі
євроінтеграційного дискурсу // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. –
Вип. 6. – К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2005.– С.146-152.
Кравченко 2006: Кравченко В.Л. Євроінтеграційний дискурс як вид політичного дискурсу // Зб. наук. пр.
Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. Серія Філологічні науки. – Вип. 1-2
(48-49). – Полтава: Техсервіс, 2006. – С. 312-320.
Макаров 2003: Макаров М.Л. Основы теории дискурса. – М.: ИТДГК “Гнозис”, 2003. – 280 с.
Падучева 1983: Падучева Е.В. Проблема коммуникативной неудачи в сказках Льюиса Кэрролла // Tekst i
zdanie: Zbiуr studiуw. – Wrocław: Ossolineum, 1983. – S. 139-160. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 17

214
Присяжнюк 2005: Присяжнюк Л.Ф. СВІЙ / ЧУЖИЙ у художній семантиці (на матеріалі романів Г.Гріна)
// Вісник Житомирського державного університету. – Філологічні науки. – Вип. 22. – Житомир: Вид-во
Житомирськ. держ. ун-ту імені Івана Франка, 2005. – С. 129-132.
ПС 1995: Политологический словарь / Под ред. В.Ф.Холипова. – М.: Высшая школа, 1995. – 192 с.
Рыбаков 1998: Рыбаков В.А. К вопросу о роли идеологии в современном государстве // Вестник
Омскомского университета. – Вып. 1. – 1998. – С. 91-93
Серио 1999: Серио П. Как читают тексты во Франции // Квадратура смысла: Французская школа анализа
дискурса. – М.: Прогресс, 1999. – С. 14-53.
Слышкин 2002: Слышкин Г.Г. Гендерная концептосфера современного русского анекдота // Гендер как
интрига познания (гендерные исследования в лингвистике и теории коммуникации). – М.: МГЛУ, 2002 //
http://www.vspu.ru/ ~axiology/ggs/ggsart2. htm
Слышкин 2000: Слышкин Г.Г. Дискурс и концепт (о лингвокультурном подходе к изучению дискурса) //
Языковая личность: институциональный и персональный дискурс: Сб. науч. тр. – Волгоград: Перемена, 2000. –
С. 38-45 // http://www.vspu.ru/ ~axiology/ggs/ggsart1.htm – 2000.
Сусов 2007: Сусов И.П. Описание языка в функциональном аспекте // Введение в теоретическое
языкознание // http://homepages.tversu.ru/~ips/1_08.htm – 2007.
Фреге 1997: Фреге Г. Смысл и денотат // Семиотика и информатика. – Вып. 35. – М., 1997. – С. 351-379.
Чудинова 1999: Чудинова И.М. Идеология и политика // Социально-гуманитарные знания. – 1999. – № 4.
– С. 122-134.
Яворська 2000: Яворська Г.М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова, культура, влада. – К.: Нац.
акад. наук України. Ін-т мовознавства імені О.О.Потебні, 2000. – 288 с.
Ball 1999: Ball T., Dagger R. Ideas and Ideologies: A Reader. – 3-rd ed. – N. Y. etc.: Longman, 1999. – XIII,
487 p.
Fairclough 1989: Fairclough N. Language and Power. – L.: Longman, 1989. – 259 p.
Fish 1989: Fish S.E. Doing what comes naturally: Change, rhetoric, and the practice of theory in
Gans 1979: Gans, H.J. Deciding What’s News: A study of CBS Evening News, NBC Nightly News, Newsweek
and Time. – N. Y.: Pantheon, 1979. – 416 p.
Harnish 1979: Harnish R.M. A projection problem for pragmatics // Selections from the Third Groningen Round
Table. – N.Y. etc.: Acad. Press, 1979. – P. 315-342.
Hodge 1993: Hodge R., Kress G. Language as Ideology. – N. Y.: Routledge, 1993. – 230 p.
Kress 1985: Kress G. Ideological Structures of Discourse // Handbook of Discourse Analyses. – Vol. 4. – L.:
Academic Press, 1985. – P. 27-41.
Leech 1983: Leech G. Principles of Pragmatics. – L.: Longman, 1983. – 250 p.
Maxwell 1981: Maxwell J.M. For you a special language-market Chuj // Papers from the parasession on
language and behavior. – Chicago: University of Chicago Press, 1981. – P. 149-155.
NWFFE 2000: New Wall for ‘Fortress Europe’ / by Emma Daly. – 27.08.2000 //
http://search.csmonitor.com/durable/1998/08/27/pls4.htm
Richards 1983: Richards J.C., Schmidt R.W. Conversational Analysis // Languages and communication. – L.;
N.Y.: Longman, 1983. – P. 117-154. 18. van Dijk T. A. Media Contents the Interdisciplinary Study of News as
Discourse // News as discourse. – N. Y.: Longman, 1985. – P. 109-120.
Thompson 1987: Thompson J. (ed.) Ideology and Methods of Discourse Analysis // Studies in the Theory of
Ideology. – Vol. 8. – L.: Academic Press, 1987. – P. 56-89.
van Dijk 1985: van Dijk T. A. Media Contents the Interdisciplinary Study of News as Discourse // News as
discourse. – N. Y.: Longman, 1985. – P. 109-120.
van Dijk 2000: van Dijk T. A. Discourse, Ideology and Context // Folia Linguistica. – Barcelona, 2000. – P. 54-
66.
van Dijk 2001: van Dijk T. A. Political Discourse and Ideology. – Barcelona: Universitat Pompeu Fabra, 2001. –
27 p. // http://www.discourse-in-society.org/dis-pol-ideo.htm
van Dijk 2003: van Dijk T. A. Ideology and Discourse. A Multidisciplinary Introduction // Internet Course for
the Oberta de Catalunya (UOC) // http://www.discourse-in-society.org/teun.html – 2003.
van Dijk 2004: van Dijk T. A. Politics, Ideology and Discourse. – Barcelona: Universitat Pompeu Fabra, 2004. //
http://www.discourse-in-society.org/teun.html
Viehweger 1983: Viehweger D. Semantik und Sprechakttheorie // Richtungen der modernen Semantikforschung.
– Berlin: Akademie, 1983. – S. 145-245.
Vocabulary 1998: Vocabulary Applied Linguistic Perspective / Ronald Carter; Second edition. – L.; N.Y.:
Longman, 1998. – 317 p.
WEIIA 2000: Whose Europe is it anyway? – The Guardian. – 26.08.2000 //
http://www.guardian.co.uk/weekend/story/0,3605,359038,00.html
Wodak 1996: Wodak R. Disorders of Discourse. – L. and N. Y.: Longman, 1996. – 200 p.
Wunderlich 1983: Wunderlich D. Modalisierte Sprechakte // Studien zur Verwendung der Modalverben mit
einem Beitrag von Dieter Wunderlich. – Tьbingen: Narr, 1983.– P. 226-245.

The article is the sequential of the author’s series of publications on discourse-analysis and ideological analysis
of modern English political discourse. The peculiarities of political language in cognitive discursive aspect are studied
through the ideological representation in the text.
Keywords: ideology, discourse-analysis, political discourse, European integration discourse.
Надійшла до редакції 23 вересня 2008 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.