Підтвердженням останнього може бути співвідношення між струк­турними схемами типу 14^Л, Сор_гІп£, пор.: Хлопець від’їжджає /Хлоп­цеві від’їжджати. Хлопчик буде музикантом (І^ЛСор,!^Л) і Бути хлоп­чику музикантом (ІпіСор₍М.).

Наявність такого співвідношення між двокомпонентними номіна­тивними реченнями з відмінюваною формою дієслова-зв’язки та інфінітивними реченнями засвідчує їх об’єднаність у синтаксичній системі української мови стосунками деривації (інфінітивні конструкції похідні від дієслівно-особових: вони виражають те саме значення, але ускладнені модальним відтінком).

Крім внутрішньосхемних парадигматичних відношень деривацій­ного типу, наявні в парадигматичній системі і стосунки міжсхемні, міжрівневі. Першими є стосунки між М,У, і V ,: Вчора ми добре пра- цювали/Вчора нам добре працювалось. Внутрішньосхемні дериваційні стосунки є модифікаційними, а міжсхемні стосунки — трансформа­ційними.

Від міжсхемних парадигматичних стосунків дериваційного типу слід відрізняти синонімічні відношення між реченнями різних структур­них схем та словосполученнями, іменниково-прийменниковими кон­струкціями, що відображають типологічні перетворення синтаксично різних одиниць. Синонімічні стосунки між різними структурними схе­мами позбавлені відношення «твірне — похідне», пор.: У результаті тривалих дощів фермери не зібрали вчасно урожай картоплі і Через тривалі дощі фермери не зібрали вчасно урожай картоплі/Були три­валі дощі, і фермери не зібрали вчасно урожай картоплі/Тому що були тривалі дощі, фермери не зібрали вчасно урожай картоплі тощо. Граничним виявом перетворення речення виступає утворення слова від цілісної реченнєвої твірної бази: Той, хто вчить дітей, зайшов до класу —> Учитель зайшов до класу.