Стаття продовжує цикл публікацій автора з виявлення в українській мові егоцентричного принципу
відображення дійсності, зокрема присутність лексико-семантичної опозиції ‛там’ – ‛тут’ в семантико-
прагматичній структурі мовних одиниць і висловлень. При цьому автор намагається дати теоретичне
обґрунтування своїм попереднім практичним розвідкам, розглянувши поняття антропоцентризм та
егоцентризм як принципи сучасних семантико-прагматичних досліджень.
Ключові слова: антропоцентризм, егоцентризм, суб’єктивність, лексико-семантична опозиція.
Розгляд семантики мовних одиниць поза постаттю мовця як творця мовного повідомлення є неповним,
недостатнім. Цей факт обумовлює введення в семантичні дослідження прагматичного аспекту, пов’язаного з
вивченням вираження точки зору мовця в семантиці мовних одниць, його відношення до повідомлюваного
(О.В. Падучева, Ю.С. Степанов, М.О. Шелякін та ін.).
Вивчення семантико-прагматичних аспектів функціонування мовних одиниць є однією з провідних
тенденцій сучасних мовознавчих досліджень. Значення витворюється через оцінювання, судження про актанти
ситуації, що передбачає, крім об’єкта, обов’язкову наявність суб’єкта, який сприймає певні відношення. У
значенні суб’єкт мовлення виступає як організатор, визначає ситуацію мовлення, оцінює факти об’єктивної
дійсності і є основним елементом акту мовлення. Тому вивчення семантики мовних явищ та їх функціонування
у зв’язку з виявленням людського чинника в мові, суб’єктивної позиції мовця є актуальним у наш час. Теорії,
що спираються на принцип дослідження системи мови і функціонування мовних одиниць у зв’язку з людиною-
мовцем, називаються “антропо-“ чи “егоцентричними” (І.В. Арнольд, К.Бюлер, Е. Бенвеніст, С.Д. Кацнельсон,
М.О. Луценко, Ю.С. Степанов, М.О. Шелякін).
Метою нашої статті є дослідження витоків основних антропоцентричних та егоцентричних лінгвістичних
концепцій та їх аналіз, визначення на основі цих концепцій понять антропоцентризм та егоцентризм, виявлення
специфічних ознак кожного з цих термінологічних понять.
З давніх часів перед мовознавством постала проблема взаємообумовленості мови і людини як
фундаментальна для усвідомлення сутності мовних процесів і ролі в них людини як істоти вербальної природи.
В античності цю проблему розглядали в аспектах походження мови (природний шлях чи за домовленістю),
зв’язку мови і мислення, відношення мовних знаків з об’єктивною реальністю.
З появою структуралізму в лінгвістиці довгий час панувала тенденція відчуження мови від людини і
розуміння її лише як форми вираження логічних процесів, чітко системного і замкнутого явища. Посилили цю
теоретичну установку і положення Ф. де Сосюра, який вважав, що “єдиним і істинним об’єктом лінгвістики є
мова, яка розглядається в самій собі і для себе” [Соссюр 1977, с. 269].
Однак ще задовго до Ф. де Сосюра В.фон Гумбольдт трактував мову як антропологічне явище –
невід’ємне від суб’єктивного світу і мислення людини. Вивчення мови “не є кінцевою ціллю, а разом з іншими
науками слугує найвищій і загальній меті людського духу, меті пізнання людиною самої себе і свого ставлення
до всього баченого і небаченого навколо себе” [Гумбольдт 1985, с. 283]. Мова інтерпретується В. фон
Гумбольдтом як конструктивна властивість людини, а людина є людиною саме через посередництво мови,
тобто мова є “людиноутворюючою” силою [Гумбольдт 1984, с. 314, 349].
З 50-60-х років XX століття почав розвиватися антропологічний напрям в мовознавстві, предметом
розгляду якого стало: 1) визначення того, як людина впливає на мову і 2) визначення того, як мова впливає на
людину, її свідомість, культуру [Роль человеческого фактора в языке 1988, с. 8]. Антропологічне вивчення мови
може здійснюватися у таких варіантах: 1) мова одухотворюється, наділяється рисами людини, але сама людина
в теорію мови не вводиться [Караулов 1987]; 2) мова розглядається не в самій собі, а як “частина людини”
[Альбрехт 1967]; 3) мова – конструктивна властивість людини [Бенвеніст 1974; Гумбольдт 1985].
Сприйняття людиною себе як центру всесвіту обумовлює появу антропоцентризму, що усвідомлюється
як особливий спосіб пізнання та осмислення суб’єктом оточуючої дійсності. Він полягає у баченні першооснов
всього в собі – людині, пояснення явищ об’єктивної реальності через свої особливості. Теоретичну розробку
поняття антропоцентризм, дослідження його еволюції з “природної автоцентричності живих істот”
спостерігаємо лише зараз [див. Михасів 2004, с. 271].
Антропоцентризм пронизує усі сфери духовного і соціального життя людини. У формах духовної
культури антропоцентризм фіксується у міфології, філософії, релігії, мові і мовленні. Відомий антропоцентризм
епохи Відродження, коли людина позиціонувалася в центрі світу, що поставав у нових наукових теоріях;
вважалася першоосновою всього сущого.
Категорія антропоцентризму викликає інтерес і в лінгвістиці. Терміни антропоцентризм,
антропоцентричний принцип, антропоцентричність в мові лінгвістики з’явились нещодавно [Арнольд 1999;
Степанов 2003]. Проте застосування антропоцентричного та егоцентричного принципів дослідження мовних
© Пилипак В.П., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18
14
явищ простежується вже в роботах К. Бругмана, К. Бюлера, Е. Бенвеніста, Ш. Баллі, Г. Гійома, О. Єсперсена,
які проявляли інтерес до людського чинника в мові, до людини як мовної особистості [Brugmann 1904; Бюлер
2000; Бенвеніст 1974; Балли 1955; Guillaume 1971; Есперсен 2002]. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної
науки проблемою мовця в мові і мовленні цікавляться А. Вежбицька, О.В. Падучева, Ю.С. Степанов,
Т.В. Цив’ян, М.О. Шелякін та інші [Wierzbicka 1980; Падучева 1993; Падучева 2003; Степанов 2004; Цивьян
2005; Шелякин 2005].
Виділення людиною себе з оточуючого світу, усвідомлення нею свого особливого місця в цьому світі на
противагу іншим нелюдським істотам чи неживим явищам, предметам породило антропоцентричність
мислення і мови. Антропоцентричність являє собою концептуалізацію людською свідомістю мовних категорій
відповідно до своєї людської будови, менталітету [Шелякин 2005, с. 186] До фактів виявлення
антропоцентричного принципу в мові можна віднести: 1) різні лексеми на позначення реалій, що властиві і
людині, і тваринам (обличчя / морда, нігті / кігті, рот / паща, рука / лапа, вмерти / здохнути, народжувати /
окочуватися і. ін.); 2) протиставлення антропоцентричного займенника хто і неантропоцентричного що;
3) виділення категорії істот / неістот, серед істот – чоловічий і жіночий рід, серед неістот – середній рід;
4) перенесення людиною властивостей свого внутрішнього світу на реалії зовнішнього світу (антропоморфізм
семантичної системи мови), що О.О. Потебня називав “людинообразністю людської думки” [Потебня 1968,
с. 461]. Ця властивість антропоцентризму мови проявляється в численних антропоморфних метафорах: ручка
дверей, підніжжя гори, ніс корабля, сніг іде, час біжить, сипати сіль на рану, сумні часи і т. ін.
Орієнтацію на людський фактор спостерігаємо у А. Вежбицької під час лексикографічного опису таких
іменників, як яблуко, собака, причому сама авторка називає свій підхід до тлумачення слів антропоцентричним.
Наприклад, визначаючи розмір собаки, А. Вежбицька вводить семантичні компоненти значення ‘однією рукою
не піднімеш’, ‘встаючи на задні лапи, може бути на рівні з людиною’ [Wierzbicka 1980, с. 168]. Згідно з
концепцією А. Вежбицької, щоб описати концепти типу ‘стіл’, ‘кішка’, ‘собака’, ‘яблуко’, треба враховувати
ситуацію, за якої вони пов’язані з людською діяльністю.
Більш вузько інтерпретований антропоцентризм спостерігаємо, коли досліджується не людський чинник
загалом, а саме мовець як суб’єкт мовленнєвого акту, його вияви і особливості вираження в мові і мовленні.
Конкретно-індивідуальний аспект антропоцентричного підходу до вивчення мовних явищ можна визначити
більш точним терміном “егоцентризм” як виявлення ego (‘я’) суб’єкта мовлення.
Категорії антропоцентризму та егоцентризму переплітаються з категорією суб’єктивності як вияву
суб’єкта в мові, з самим висловленням, з комунікативною функцією мови.
У лінгвістичній науці питання про суб’єктивність та її вияви у мовленні набуло актуальності у зв’язку з
розвитком ідей функціоналізму – аналізу функціонування мовних одиниць з урахуванням комунікативно-
прагматичних та смислових потреб мовця. Синтезом функціонального аналізу з виявленням суб’єктивних
смислів у прагматичному розумінні стали дослідження Празького лінгвістичного кружка. Сформулювавши
теорію темо-ремного членування речення як одну з найголовніших ознак присутності, участі мовця у процесі
творення висловлювання, В. Матезіус акцентував увагу на суб’єктивному складнику, за допомогою якого
мовець індивідуально інтерпретує повідомлюваний факт об’єктивної дійсності [Ніка 2000, с. 18]. Окресливши
коло мовних явищ, що співвідносяться з суб’єктивністю, філологи Празького лінгвістичного гуртка з позицій
функціоналізму визначили комунікативно-прагматичний напрямок дослідження, що звернений в своїй основі
до мовної особистості як категорії антропоцентризму.
Виявлення суб’єктивних смислів у висловлюванні знайшло системне представлення у диктумно-
модусній концепції Ш. Баллі [Балли 1955]. Специфіку висловлення, що містить диктумну і модусну частини,
Ш. Баллі виводить з фундаментальної характеристики людської психіки протиставляти план “я” (сферу
суб’єктивного, індивідуального, часткового, егоцентричного, властивого висловленню як результату
мисленнєвої діяльності суб’єкта-мовця) плану “не-я” (сфера онтологічного, об’єктивного, загального). У модусі
виявляється суб’єктивність в інтересах мовця: відношення та оцінки мовця, основою для яких служить
ставлення автора до описуваних подій, його уявлення про достовірність інформації.
Думки про те, що сутність мови – це діяльність людини (мовця і слухача), зусилля передачі думок і їх
адекватного сприйняття, представлені у О. Єсперсена [Есперсен 2002, с. 15]. Тим самим стверджується
антропоцентрична природа мови, зрозуміти яку можна шляхом вивчення постатей мовця і адресата
мовленнєвого повідомлення.
У французькій лінгвістичній школі антропоцентричний принцип простежується уже у Г. Гійома,
“значення робіт якого лише зараз починає усвідомлюватися в повній мірі” [Степанов 2003, с. 50]. Його
концепція структуралізму прямопротилежна традиційному позасуб’єктному структуралізму, в якому об’єктом
спостереження є об’єктивний світ, поза мовцем. Г. Гійом писав: “… мова не має іншої об’єктивності, крім тієї,
яка встановлюється в глибинах суб’єктивного” [цит. за: Степанов 2003, с. 50].
Егоцентричний характер має теорія Е. Бенвеніста про суб’єктивність в мові, репрезентована в його курсі
“Загальної лінгвістики” (розділи “Людина в мові” та “Суб’єктивність в мові”). Пов’язавши суб’єктивність із
виявом поняття “ego – моє я”, Е. Бенвеніст визначає, що “саме в мові і завдяки мові людина конституюється як
суб’єкт, бо тільки мова надає реальність, яка є властивістю бути, поняттю “ego” – моє я” [Бенвенист 1974,
с. 293]. З іншого боку, “ego” мовця, матеріалізоване і індивідуалізоване у процесі творення висловлювання, Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ
15
увиразнює суб’єктивні “відбитки присутності” мовця, і “ця суб’єктивність… є не що інше, як вияв у людині
фундаментальної властивості мови. Той є “ego”, хто говорить “ego” ” [Бенвенист 1974, с. 294].
Словесно оформлений феномен мови перетворює абстрактного мовця на суб’єкта-індивіда, який вносить
суб’єктивні смисли у висловлювання, і тим самим він продукує антропоцентричність висловлення.
Показники суб’єктивності, що групуються навколо особи мовця “Я”, виявляються у вигляді сукупності
координат, які актуалізуються учасниками спілкування в конкретній ситуації мовлення. Ці актуалізаційні
ознаки співвідносять інформаційно-диктумний план із модифікаційними персонально-темпорально-
локативними характеристиками висловлення. Актуалізатори подані Е. Бенвеністом як “це” – “тут” – “зараз”, що
є порожніми формулами, заповнюються кожного разу по-іншому залежно від кожного індивідуального процесу
породження висловлення. Через це мова перетворюється на мовлення, відображається суб’єктивність мови як
вияв “природної мовленнєвої егоцентричності” [Бенвенист 1974, с. 296-297]
Таким чином, “суб’єктивність” (за Е. Бенвеністом) і модус (за Ш. Баллі) мають спільну особливість –
централізація позиції мислячого суб’єкта мовлення у процесі породження висловлення. Акцентування “ego”
суб’єкта дозволяє Е. Бенвеністу розширити коло мовних явищ, що співвідносяться з егоцентричністю в
мовленні. Усвідомлення мовця як суб’єкта проявляється в категоріях особи, в особових займенниках та в інших
класах займенників (вказівні), прислівниках, прикметниках, що організують “просторові та часові відношення
навкруги суб’єкта, що береться за орієнтир: це, тут, тепер, завтра, в категорії часу, яка виражає час по
відношенню до акта мовлення, а також в перформативних дієсловах, що є при вживанні одночасно актом
виконання дії мовцем “я”: я обіцяю, клянусь, гарантую” [Бенвенист 1974, с. 296-299].
Одна з мовних аксіом австрійського лінгвіста К. Бюлера стверджує, що мовний знак – це інструмент,
через який “одна людина повідомляє іншій (людині – В. П.) дещо про річ” [Бюлер 2000, с. 41]. Цим
окреслюється канонічна модель мовленнєвої ситуації, необхідними елементами якої є мовець, слухач і речі, про
які йде мова. При цьому мовець і слухач в концепції К. Бюлера не є другорядними елементами, частиною того,
про що повідомляється. Вони займають в мовленнєвій ситуації свої власні позиції, що певним чином
відображається у висловлюванні, а в деяких випадках виступають на перший план (ситуація дейксису). Стає
зрозуміло, що ця концепція співвідноситься і з вище описаними ідеями Е. Бенвеніста про суб’єктивність, яка
пронизує всю мову, і з сучасними лінгвістичними уявленнями про роль особи в комунікації.
Концепція відображення в мові і мовленні антропоцентричного принципу, отримали розвиток в роботах
Ю.С. Степанова [Степанов 1985; Степанов 2003; Степанов 2004].Однією з радикальних ознак, що відрізняє
нову філософію мови (прагматичну) від традиційної, він вважає ту, згідно з якою “вся мова співвідноситься з
суб’єктом, який її використовує, – з “Я”” [Степанов 1985, с. 216]. Ю.С. Степанов абсолютизує ідею
Е.Бенвеніста про особу “ego”-мовця, впроваджуючи принцип егоцентричності висловлювання.
Егоцентричний принцип Ю.С. Степанов продемонстрував на прикладі теорії трьох типів граматичної
абстракції – номінація, предикація і локація, що характеризують граматичну систему мови і мову в цілому,
тому що остання виконує три функції: називає і класифікує (номінація), взаємозв’язує назване (предикація),
локалізує назване і взаємопов’язане в просторі і часі (локація) [Степанов 1975, с. 122]. В концепції
Ю.С. Степанова представлено принцип егоцентричності системи мови, наявність глибинних суб’єктивних
компонентів в семантиці основних граматичних категорій. Так, наприклад, у системі відмінків виникають
первинні просторові значення (згідно з локалістичною теорією відмінків): координати ‘тут’, ‘там’ (де?)
пов’язуються з місцевим відмінком (в лісі), ‘сюди’, ‘туди’ (куди?) – знахідний відмінок (в ліс), ‘звідси’, ‘звідти’
(звідки?) відповідає родовому відмінку (з лісу). Крім того, координата ‘тут’ лежить в основі вказівних
прислівників тут, сюди, звідси – там, туди, звідти та особових займенників я, ти (‘тут’) – він [Степанов 1975,
с. 139-141].
Тенденція досліджувати мову у зв’язку з людиною-мовцем стає все більше популярною на сучасному
етапі розвитку лінгвістики. Мовець як суб’єкт будь-якого мовного явища з його мотивами, прагненнями,
ставленням до дійсності стає визначальним компонентом при розгляді проблеми взаємозв’язку мови і
мислення, мовної картини світу [Загнітко 2007; Цивьян 2005], під час аналізу змісту граматичних категорій:
“… в мові (на граматичному та інших рівнях) відображається не лише дійсність, але й позиція суб’єкта, що її
пізнає, по відношенню до дійсності” [Луценко 2003, с. 13].
М.О. Шелякін, розуміючи егоцентризм як будь-яке вираження в мовних значеннях позиції мовця,
відсилки до нього, пропонує виділяти типи і підтипи виявлення егоцентричного принципу в семантичній
системі мови [Шелякин 2005, с. 208-260]. Відповідно до певного аспекту виявлення особи мовця у висловленні
виділяється 1) орієнтаційний егоцентризм (усвідомлення і вираження мовцем свого місця по відношенню до
“не-я” в акті комунікації, який в свою чергу поділяється на: а) комунікативно-особистісний (3-х членна система
особових і присвійних займенників однини і множини: я / ти – ми / ви – він / вони, мій / наш – твій / ваш – його
/ їх), б) етикетно-комунікативний, що виражає характер соціальних і особистісних стосунків мовця (Катерина –
Катеринка – Катюха), в) просторово-локалізуючий, що виражається у визначенні мовцем ступеня просторової
віддаленості предметів, явищ, подій дійсності або їх переміщення по відношенню до свого місцезнаходження
(дейктичні слова); 2) подійно-інтерпретуючий егоцентризм, що виражається в характеристиці мовцем
повідомлюваної події щодо її а) правдивості / неправдивості, б) відомості / невідомості мовцю, в) реального /
уявного існування і т.д. [Шелякин 2005, с. 208-232]. Докладна класифікація егоцентричних проявів в ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18
16
семантичній системі мови виявляє обумовленість їх прагматичними чинниками мовних одиниць, мотивами
“я”-суб’єкта мовлення. Робота М.О. Шелякіна стимулює подальші виявлення і дослідження прагматичних
смислів в семантиці мовних одиниць у мовленні та системі мови.
Актуальність і перспективність антропоцентричного та егоцентричного підходів у лінгвістиці
підтверджуються активними дослідженнями інших авторів, спрямованими на вивчення питання суб’єктивної
оцінки в семантиці мовних одиниць, виявлення авторської (суб’єкта мовлення) позиції на рівні художнього
тексту, визначення теоретичних основ антропоцентризму та егоцентризму в мові і мовленні [Гетман 1998;
Михасів 2004; Нещерет 1998; Ніка 2000].
Розглянувши основні антропоцентричні та егоцентричні концепції в лінгвістиці, можна припустити, що
антропоцентризм – це виявлення в мовній системі загального людського фактору, що обумовлює наявність в
лексичній, семантичній, морфемній, граматичній системах мови утворень з орієнтацією на людину як центр
об’єктивної дійсності, створених свідомістю мовця за зразком до себе, а в своїй особі до людини загалом (її
фізичних, психічних, духовних властивостей).
Егоцентризм є більш вузьким по відношенню до антропоцентризму, але і більш конкретним, регулярним
явищем в мовній системі і мовленнєвій діяльності людини. Оскільки є виявленням у мовних значеннях вказівки
на мовця як творця мовного повідомлення, центра мовного акту, на його “я”. Більш точно принцип
егоцентризму можна визначити, враховуючи те, що мовець – це перш за все суб’єкт свідомості. Тому
егоцентризм семантичної системи – це вияв у мовних значеннях вказівки на людину як суб’єкт свідомості, що
виступає в якості мовця (суб’єкта мовлення). Орієнтація мовця на своє “я” (бажання, приховані смисли, оцінки,
ставлення), його самовизначення щодо оточення (‘я’ – ‘не я’), місця (‘тут’ – ‘не тут’= ‘там’), часу (‘тепер’ – ‘не
тепер’) виражається в різноманітних семантичних і прагматичних відтінках, компонентах значення мовних
одиниць і в конкретній ситуації мовлення. Це дає можливість аналізувати значення мовних одиниць не лише у
відповідності до об’єктивної дійсності (модель мовний знак – денотат, референт), але й відповідно до
егоцентричного принципу (модель мовний знак – мовець, “я”). Тому егоцентричний принцип пов’язаний з
семантико-прагматичним розумінням мовних одиниць в системі мови та в мовленні, з трактуванням їх значення
із врахуванням позиції суб’єкта мовлення як центральної семантичної категорії висловлення.
Будь-яке висловлення будується мовцем у відповідності зі своїм власним “я”, він переносить в мовну
систему і в мовлення семантичні мисленнєві категорії (відчуття простору, часу і т. д.), за допомогою яких
людина самовизначається і орієнтується з давніх-давен у реальній дійсності. Основними мисленнєвими
координатами людини-мовця є дейктичні координати ‘я’ – ‘тут’ – ‘тепер’ [Степанов1975, с. 135], що
обумовлюють егоцентричний характер сприйняття людиною явищ дійсності та людської мови і мовлення.
Однією з головних семантичних мисленнєвих категорій, що визначає орієнтацію людини в реальному
світі, є категорія простору (‘тут’ – ‘там’), яка разом з категоріями персональності (‘я’ – ‘він’) і часу (‘тепер’ –
‘тоді’), присутня в системі будь-якої мови, виявляючись в ній за егоцентричним принципом.
Наявність в семантиці мовних одиниць і висловлень такої глибинної семантичної опозиції, як ‘тут’ –
‘там’, що є одним з показників співвідношення мовцем всіх явищ і об’єктів дійсності відносно своєї особи,
свідчить про їх егоцентричність.1
Опозиційність та егоцентричність людського мислення, мови і мовлення є одним з основних принципів
формування мовної картини світу. Спираючись на цей принцип, що послідовно виявляється у роботах
С.Д. Кацнельсона, А.В. Кравченко, М.О. Луценка, О.Б. Пеньковского, ми встановили, що лексико-семантична
опозиція ‘там’ – ‘тут’ характерна для лексичного, фразеологічного, морфологічного [Пилипак 2004а, 2004б,
2007б] текстуального [Пилипак 2006а, 2006б, 2007а] рівнів української мови. Надалі плануємо поглибити
дослідження щодо вияву глибинної семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ на лексичному, морфемному,
граматичному рівнях української мови, залучаючи новий фактичний матеріал, в тому числі лексикографічний.
Література
Альбрехт 1967: Альбрехт Э. Критика современной лингвистической философии. – М.: Прогресс, 1967. –
160 с.
Арнольд 1999: Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. – Санкт-Петербург: Санкт-
Петербург. ун-т, 1999. – 444 с.
Балли 1955: Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. – М.: Изд-во иностранной
литературы, 1955. – 416 с.
Бенвенист 1974: Бенвенист Э. Общая лингвистика. – М.: Прогресс, 1974. – 448 с.
Бюлер2000: Бюлер К. Теория языка: Репрезентативная функция языка. – 2-е изд. – М.: Прогресс, 2000. –
528 с.
Гетман 1998: Гетман Л. Диалогичность и антропоцентричность художественного текста //
Антропоцентичний підхід у дослідженні мови: Матеріали VII між нар. Карських читань, 13-14 травня 1998 р. –
Ніжин: ТОВ Наука-сервіс, 1998. – С. 169-171.
1 Про статус лексико-семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ серед інших семантичних опозицій (‘я’ – ‘він’, ‘тепер’ –
‘потім’, ‘свій’ – ‘чужий’ та ін.) див. [Пилипак 2006в]. Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ
Гумбольдт 1984: Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1984. – 397 с.
Гумбольдт1985: Гумбольдт В. Язык и философия культуры. – М.: Прогресс, 1985. – 451 с.
Есперсен 2002: Есперсен О. Философия грамматики. – 2-е изд., стереотип. – М.: Едиториал УРСС, 2002.
– 403 с.
Караулов 1987: Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 1987. – 263 с.
Нещерет 1998: Нещерет Е. Суффиксы субъективной оценочности в языке // Антропоцентичний підхід у
дослідженні мови: Матеріали VII між нар. Карських читань, 13-14 травня 1998 р. – Ніжин: ТОВ Наука-сервіс,
1998. – С.130-133.
Ніка 2000: Ніка О.І. Аспектологія аналізу суб’єктивного в лінгвістиці // Актуальні проблеми української
лінгвістики: теорія і практика: Зб. наук. праць. Випуск VII. – К.: Київ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка, 2000. – С. 15-
22.
Падучева Е.В. Говорящий как наблюдатель: об одной возможности применения лингвистики в поэтике //
Изв. РАН. Серия Литературы и языка. – 1993. – Т.52. – №3.
Падучева Е.В. Дейктические компоненты в семантике глаголов движения // Динамические модели в
семантике лексики. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – С. 373-390.
Пилипак 2004а: Пилипак В.П. Семантика та вживання прономінатива там в українській мові //
Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 12. – Донецьк: ДонНУ, 2004. –С. 217-134.
Пилипак 2004б: Пилипак В.П. Вираження лексико-семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ у фразеологізмах
української мови // Лінгвістика: Зб. наук. праць. – Луганськ: Альма-матер, 2004. – №1 (2). – С. 153-161.
Пилипак 2006а: Пилипак В.П. Особливості вираження лексико-семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ в
українських літературних казках та байках // Лінгвістика: Зб. наук. праць. – Луганськ: Альма-матер. – 2006. –
№2 (8). – С. 155-166.
Пилипак 2006б: Пилипак В.П. Вираження лексико-семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ у прислів’ях і
приказках української мови // Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології: Матеріали міжнар.
наук.-теорет. Конференції 4-5 жовтня 2006. – Вінниця: ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського, 2006. – С. 177-183.
Пилипак 2006в: Пилипак В. Лексико-семантична опозиція ‘там’ – ‘тут’ в контексті сучасних досліджень
про семантичні опозиції // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 14. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – С. 39-49.
Пилипак 2007а: Пилипак В.П. Вираження лексико-семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ у рекламних
текстах // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 15. – Донецьк: Дон НУ, 2007. – С. 67-75.
Пилипак 2007б: Пилипак В.П. Вираження лексико-семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ одиницями
українського дейксису // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах: Зб. наук. праць.
Вип. 15. – Донецьк: ДонНУ, 2007. – С. 82-93.
Потебня 1968: Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. – М.: Просвещение, 1968. – Т.3. – 549 с.
Роль человеческого фактора в языке 1988: Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира /
Б.А. Серебренников, Е.С. Кубрякова, В.И. Постовалова, В.Н. Телия, А.А. Уфимцева. – М.: Наука, 1988. – 216 с.
Соссюр 1977: Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1977. – 695 с.
Степанов 1975: Степанов Ю.С. Основы общего языкознания. – М.: Просвещение, 1975. – 273 с.
Степанов 1985: Степанов Ю.С. В трёхмерном пространстве языка (Семиотические проблемы
лингвистики, философии, искусства). – М.: Наука, 1985. – 335 с.
Степанов 2003: Степанов Ю.С. Методы и принципы современной лингвистики. – изд. 4-е, стереотипное.
– М.: Едиториал УРСС, 2003. – 312 с.
Степанов 2004: Степанов Ю.С. Константы: словарь русской культуры. – изд. 3-е, испр. и доп. – М.:
Академический Проект, 2004. – 992 с.
Цивьян 2005: Цивьян Т. В. Модель мира и её лингвистические основы. – М.: КомКнига, 2005. – 280 с.
Шелякин 2005: Шелякин М.А. Язык и человек: К проблеме мотивированности языковой системы: учеб.
пособие. – М.: Флинта: Наука, 2005. – 296 с.
Brugmann 1904: Brugmann K. Die Demonstrativa – pronomena der indogermanischen Sprachen. – Leipzig,
1904.– 150 S.
Guillaume 1971: Guillaume G. Lecons de linguistique, publees par Roch Valin, Klincksick Paris, 1971.
Wierzbicka 1980: Wierzbicka A. Lingua Mentalis: The semantics of natural language. – Sydney, ect.:
Academics Press, 1980. – XI. – 367 p.
The article is the sequential of the author’s series of publications on revealing ego centering principle of
expressions of the reality. Author is trying to give theoretical foundation his preceding practical investigations.
Keywords: Anthrop centering and ego centering conceptions.
Надійшла до редакції 24 жовтня 2008 року.