Специфіка повних речень полягає в тому, що кожна їх позиція ма­теріально виражена. У неповних реченнях, побудованих затією самою моделлю, деякі позиції словесно не окреслені, пор.: В селі о п’ятій (В. Підмогильний). Наявність обставини часу о п’ятій вказує на про­пуск дієслова-присудка, що засвідчує неповноту речення. До цього типу відносять інколи речення з обставинами місця Будинок у селі (здебіль­шого їх кваліфікують як двоскладні речення з нульовим присудком).

Безпосередній вияв пропущеного члена ґрунтується або 1) на внут­рішніх показниках речення (форми слів, що утворюють синтаксичну ситуацію граматичним значенням), або 2) на зовнішніх показниках.

Синтаксична ситуація створюється формами залежних членів ре­чення, які своєю роллю можуть вказувати на семантику особи, семан­тичну специфіку аргумента. Зовнішньосинтаксичні показники містять­ся в сусідніх реченнях. І внутрішні і зовнішні показники — це власне- мовні чинники. Але є ще й позамовні чинники: 1) ситуація, 2) обста­новка мовлення, 3) міміка, 4) жести та ін.

Найчастіше неназваними в реченні виступають головні члени ре­чення. Пропуск другорядних членів речення легко встановлюється, коли є залежні слова. З-поміж другорядних членів найчастіше не називається додаток. Обставини й означення не мають залежних слів, тому немає граматичних показників їх пропуску, вияв їх пропуску встановлюєть­ся за особливостями валентності дієслова-предиката.

У діалогічному мовленні може бути пропущена ціла головна части­на при наявності підрядної:

—  За що ж тобі дісталося?

—  ПТоб не мудрствував диже.

При дієсловах локативної семантики може бути опущеною й обста­вина, що легко встановлюється зі змісту попередніх речень: Невже ви підете на хутір? — Комусь треба йти (О. Слісаренко).