Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Людмила Фатєєва – КОНЦЕПТ „ВОЛЯ” В ПОЕЗІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автор досліджує семантичні особливості концепту як елемента художньої картини світу, аналізує
мовні засоби його вираження.
Ключові слова: концепт, символ, художня картина світу, лексеми, метафора.

У сучасному мовознавстві посилюється інтерес до вивчення концептів як таких ментальних утворень, що
відтворюють мовні картини світу. У центрі уваги вчених все частіше постають проблеми функціонування
концептів як елементів художньої картини світу. Такий підхід дає змогу пізнати соціально-культурні
особливості соціуму, виявити глибинну характерологію концепту, важливою складовою якої є
етнопсихологічні, лінгвокультурологічні засади загальнонародного розуміння концептуальних значень
[Кононенко 2006, с.115]. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне дослідження індивідуально-авторських смислів
майстрів слова з подальшим узагальненням їх досвіду у проекції на українську культуру в цілому [Космеда
2004, с.370].
Мета нашої розвідки – виявити семантичну наповнюваність та з’ясувати мовні засоби об’єктивації
концепту воля у семантичному просторі Тараса Шевченка. Стаття є частиною дисертаційного дослідження,
напрямок роботи якого пов’язаний з комплексною темою кафедри української філології та загального
мовознавства Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка „Структурно-
семантичне дослідження лексичних одиниць та граматичних категорій”.
Вибір для лінгвістичного експерименту збірки поета „Кобзар” зумовлений тим, що в його творах
відтворено традиційні народні уявлення про волю.
Під концептом у художній моделі розуміємо сукупність знань, пов’язаних з даним концептом, і асоціацій
(як індивідуальних, так і культурно зафіксованих), які пов’язують його з іншими феноменами [Колясева 2006,
с.132].
Концептуальні ознаки виявляємо через семантичні, оскільки поділяємо думку, що шлях досліджень від
семантики одиниць до мови концепту є найбільш релевантним для виявлення його змісту і що аналіз мовних
засобів дозволяє надійним способом виявити його ознаки [Пименова 2007, с.9].
Зміст концепту воля в аналізованих творах розкривається за допомогою контекстуальних вживань слова-
імені концепту та його похідних. При цьому семантичний потенціал характеризується вживанням усталених
дефініцій слова воля та авторських еквівалентів.
Нами виявлено 12 векторів розвитку семантичного наповнення аналізованого концепту у творах поета –
„воля-бажання”, „воля-влада”, „воля-сила”, „воля-доля”, „воля-дія”, „воля-неволя”, „воля-вольові риси”, „воля-
стан”, „воля-простір”, „воля-необхідність”, „воля-етичні характеристики”, „воля-емоційні характеристики”.
Воля у семантичному просторі поета – це «мрія», «бажання», «прагнення», що в численних контекстах
експлікується конотативною лексемою воленька, яка є ментальною формою національної картини світу і
свідчить про сентименталізм українців: 1. Мені здається, що ніколи воно не бачитиме волі, святої воленьки
[Шевченко 1997, с.302]. 2. Сон мені приснився! Ніби знову я на волю, на світ народився [Там само, с.269].
3. Шукати доброго добра, добра святого. Волі! Волі, братерства братнього [Там само, с.224].
Воля асоціюється з широким простором – полем, степом, морем, Дніпром, які мали істотний вплив на
становлення психічних рис української спільноти. У синтаксичному аспекті слово-ім’я концепту постає
переважно суб’єктом, рідше – об’єктом дії: 1. Там в широкім полі воля, там синєє море [Там само, с.44].
2. Дніпр широкий – море, степ і степ, ревуть пороги, І могили-гори, там родилась, гарцювала козацькая воля
[Там само, с.20]. У цьому разі воля виступає в ролі істоти: 1. У нас воля виростала, Дніпром умивалась, у голови
гори слала, степом укривалась [Там само, с.227]. 2. І на могилі серед поля, як тую волю на роздоллі, туманом
сивим сповила [Там само, с.337].
Концепт вербалізується лексемами, семантика яких містить імпліцитний зв’язок із ключовою лексемою.
Так, у свідомості українського народу боротьба за волю пов’язана, зокрема, з іменами керівників Коліївщини
1768 року, запорозького козака Максима Залізняка, Івана Гонти – сотника надвірних козацьких полків у
магнатів Потоцьких, який перейшов на бік Максима Залізняка [Універсальний словник-енциклопедія 1999,
с.349]. При цьому семантичний арсенал концепту містить такий його смисл, як „кровопролитна сила”, що
демонструють контексти: 1. Не милують, карають, завзяті [Шевченко 1997, с.115]. 2. Посеред моря кровавого,
стоїть Гонта з Максимом завзятим [Там само, с.129].
Отже, в авторській інтерпретації воля отримує різнобічні характеристики. З одного боку, вона необхідна
людині, представляє цінність для неї, тому вона дорога, свята, воленька. З іншого боку, боротьба за волю
пов’язана з бідою, кровопролиттям, тому вона руйнівна, кривава.
© Фатєєва Л.М., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

294
Імпліцитний семантичний зв’язок із словом-іменем концепту мають також лексеми бунчуки, гайдамаки,
оскільки бунчуки – ознака влади козацьких отаманів. В Україні в XVII-XVIII ст. вона була регалією гетьманів
[Універсальний словник-енциклопедія 1999, с.198], а гайдамаками називали українських повстанців на
Правобережжі у XVIII ст. Важливе значення мали повстання гайдамаків проти польських магнатів і шляхти
1734-1738, 1750 і 1768 (Коліївщина) років [Там само, с.297]. Контексти з названими лексемами домінантизують
сему „волелюбність”: 1. Козачество гине. Де поділась доля-воля, бунчуки, гетьмани? [Шевченко 1997, с.61];
2. Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля, – Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі [Там само, с.67].
В авторській репрезентації, як і в українській мовній картині світу, воля асоціюється з козаком і конем,
що вбачаємо в численних контекстах: Та іноді старий козак верзеться грішному, усатий, з своєю волею мені на
чорнім воронім коні [Там само, с.300].
У мові знаходять відображення ті риси позамовної дійсності, які є релевантними для носіїв культури
[Шмелев 2002, с.12], прикладом чого є наявність таких контекстних смислів, як «влада», «сила, за яку треба
боротись», які розширюють семантичну місткість концепту воля і створюються, зокрема, за рахунок вживання
індивідуально-авторських метафор хиренна воля, сподівана воля та ін.: 1. Все замовкло, нехай мовчить, така
божа воля [Шевченко 1997, с.140]. 2. Не жди сподіваної волі – вона заснула, цар Микола її приспав. А щоб
збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить [ Там само, с.340].
Українським етносом схвалюється боротьба за волю, позитивно оцінюються борці за неї, свідченням
чого є значна кількість контекстів, в яких воля постає як „активна дія”, „потенційна дія”: 1. Було колись
запорожці Вміли пановати…Панували, добували І славу, і волю [Там само, с.57]. 2. І вам, лицарі великі, Богом не
забуті. Борітеся – поборете вам бог помагає. За вас правда, за вас слава і воля святая [Там само, 219]. При
цьому ад’єктив святая вживається у значенні „релігійної вартості, ототожнюваної в абсолютному сенсі з
Богом” [Універсальний словник-енциклопедія 1999]. В іншому контексті метафоричний вислів свята воля
концентрує смисл „цінність волі”: Бо де нема святої волі, не буде там добра ніколи [Шевченко 1997, с. 284].
Духовна сфера етносу характеризується наявністю семантичних зв’язків між концептами. Концепт воля у
творах поета співвідноситься з численними лексемами, що сприяє появі нових контекстуальних значень.
Певний відсоток становлять контексти, в яких семантичний арсенал концепту розширюється за рахунок його
семантичної взаємодії з лексемами честь, слава, сила, правда, братерство, добро. Переважна більшість їх
фіксує семи „цінність”, „потреба”, „необхідність”, „прагнення”, цим самим розширюючи семантичну базу
концепту: 1. Не заревуть в Україні Вольнії гармати Не заріже батько сина, Своєї дитини, За честь, славу, за
братерство, За волю Вкраїни [Там само, с.187]. 2. Розбрілися та й забули Волю рятувати [Там само, с.75].
3.Осміяли твою славу, І силу, і волю [Там само, с.191]. 4. Встане правда: встане воля [Там само, с.218].
5. Шукати доброго добра Добра святого. Волі! Волі Братерства братнього [Там само, с.224]. 6. Шукати
доброго добра Добра святого. Волі! Волі! [Там само, с.224].
Семи „необхідність”, „важливість” будуть визначальними в контекстах, в яких вони вербалізуються за
рахунок семантичної взаємодії ключової лексеми з лексемами серце, розум, оскільки останні є необхідними
складовими життєдіяльності людини: 1. А в законі господньому Серце його й воля Навчається, і стане він – Як
на добрім полі [Там само, с.231]. 2. Боже! Боже! Даєш волю – І розум на світі [Там само, с.252].
Семантичний потенціал концепту воля містить такі його показники, як „наказ”, „радість”, що
демонструють контексти: 1. Ти єретик! ти єретик! Ти сієш розколи! Усобища розвіваєш, Святійшої волі – не
приймаєш [Там само, с.217]. 2. Як та воля, що минулась, Там широко, там весело од краю до краю… [Там само,
с.20].
Семантичний діапазон концептуальних ознак розширюють такі семи, як «свавілля», „залежність”, що
вбачаємо в таких прикладах: 1. Сам собі говорить: -Я…Ми повелим [ Там само, с.279]. 2. Має добре слово в
світі сирота; Й б’ють, і лають, закують в неволю [Там само, с.40].
Семантична наповнюваність концепту воля містить такі її компоненти, як „духовна сила”,
„нескореність”: 1. А між ними, запеклими, Цар всесвітній! цар волі, цар, Штемпом увінчаний! [Там само,
с.177]; 2. Мене, вольного гетьмана, Голодом замучив У кайданах [Там само, с.182].
Розширюють смисловий арсенал концепту такі його показники, як „веління”, „рабство”, що вбачаємо в
таких прикладах: 1. О боже мій милий! Така твоя воля, Таке її щастя, така її доля [Там само, с.6]. 2. Не мені,
Великий господе, простому, Судить великії діла Твоєї волі [Там само, с.193]. 3. „О милий боже України, Не дай
пропасти на чужині В неволі вільним козакам [Там само, с.150]. 4. Ми заходились розкувать Своїм
невольникам кайдани [Там само, с.150].
Концепт воля в аналізованих творах вербалізується, окрім численних лексем, фразеологічними
одиницями, вживання яких глибше розкриває його семантичне наповнення. Так, фраземи по добрій волі – без
примусу, добровільно [СУМ 1970, с.735], дати волю – не обмежувати когось у своїх діях, у виявленні почуттів,
не стримувати своїх почуттів [Там само, с.735], вільний козак – парубок, неодружений [ФСУМ 1993, с.584]
різнопланово характеризують концепт воля. Ці мовні одиниці, зазнаючи в індивідуально-авторській картині
світу семантичних трансформацій, репрезентують, зокрема, смисли „пасивність”, „відсутність свободи” та
„нестриманість” у таких контекстах: 1. І все то те по добрій волі, по волі розуму горить [Шевченко 1997,
с.301]. 2. О милий боже України, не дай пропасти на чужині в неволі вільним козакам [Там само, с.150].
3. Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю… [Шевченко 1997, с.39]. Семи „відсутність свободи” та Розділ Х. Актуальні проблеми когнітивної лінгвістики

295
„пасивність” будуть визначальними в контексті, в якому ключова лексема вступає в корелятивні відношення з
лексемою неволя: Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати, І спати на волі
[Там само, с.240].
Негативної конотації набуває концепт воля у контексті, в якому він виражений стійким
словосполученням чинити волю, що експлікує смисл «виконати бажання»: А тим часом вороженьки чинять
свою волю – кують речі недобрії [ Там само, с.29]. Названа фразема в іншому контексті реалізує значення
“прохання”, відзначаючись при цьому позитивною конотацією: – Добре, доню! Спочинь трошки…Чини ж мою
волю [ Там само, с.50].
Згідно з пареміологічною традицією, воля постає у прямих семантичних зв’язках з долею, а неволя – з
недолею, що підкреслює цінність волі для українського народу, оскільки доля, за українськими віруваннями,
народжується разом з людиною й тримається її до самої смерті. В українській демонології доля означає душу
предків, яку належить вшановувати [Універсальний словник-енциклопедія 1999, с.440]: 1. Здається, панують,
А долі не знають, – Ні долі, ні волі! [Шевченко 1997, с.34]. 2. Єсть на світі доля, А хто її знає? Єсть на світі
воля, А хто її має? [Там само, с. 33]. Певний відсоток складають контексти, в яких лексеми недоля та неволя
вступають у семантичні зв’язки з лексемою душа: Чи то недоля та неволя, Чи то літа ті летячи Розбили
душу? [Там само, с. 315] При цьому аналізований концепт містить заряд негативного емоційного відтінку,
експлікуючи смисл „відсутність свободи”: Затоплю недолю дрібними сльозами, затопчу неволю босими ногами
[Там само, с. 34].
Сема „відсутність свободи” є домінантною в аналізованих творах, що зумовлено історико-соціальними
чинниками. Причому в одних контекстах домінантною виступає відсутність зовнішньої, в інших – зовнішньої
та внутрішньої свободи. Прикладами контекстів першої групи будуть такі: 1. Сиділи ми і плакали В далекій
неволі [Там само, с.238]. 2. Жить на світі, волочити В неволі кайдани [Там само, с.308]. 3. Я бачив пекло…Там
неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають [Там само, с.313]. Приклади другої групи вбачаємо в
таких контекстах: 1. І слово правди понесли по всій невольничій землі [Там само, с.323]. 2. В неволі тяжко, хоча
й волі, сказать по правді, не було [Там само, с.247]. 3. Здається, панують, а долі не знають, – ні долі, ні волі!
[Там само, с.303].
Розширює семантичне наповнення концепту воля значення „підневільний стан”, що демонструє
контекст: І спочинуть невольничі Утомлені руки [Там само, с.342].
Семантична наповнюваність аналізованого концепту характеризується наявністю вербальних
національних символів, що репрезентовані у творах численними відповідниками: Дніпро, Луг, Гетьманщина,
Січ, запорожці, козацький рід, козацтво та ін.
Воля асоціюється з незалежністю, її атрибутом часто постає убогість, що зумовлює вживання таких
індивідуально-авторських метафор: гола, ненагодована, сердешна та ін.: З киргизами убогими, вони вже убогі,
уже голі…Та на волі ще моляться богу [Шевченко 1997, с. 248]. Проте така незалежність короткочасна, що
наочно демонструє контекст: Отам-то милостивії ми ненагодовану і голу застукали сердешну волю та й
цькуємо [Там само, с.218].
Лексема неволя та її деривати вживаються у складі численних метафоричних висловів, що свідчить про
важливість її антиподу – волі для української ментальності: турецька неволя, вража неволя, люта неволя,
самотня неволя, далека неволя, невольничі літа, невольнича земля та ін.
Образний компонент концепту представлений, окрім вищеназваних, значною кількістю метафоричних
висловів, функція яких полягає у розкритті авторської інтерпретації феномену волі: козацька воля, святая
воля, воля гарцювала, сповити волю, воля укривалась та ін.
Певний відсоток у творах Т.Шевченка становлять контексти, в яких лексема воля, вступаючи в
антонімічні зв’язки з лексемою неволя, виступає в ролі локативу: Мене по волі і неволі носило всюди [Там само,
с.303].
Концепт воля експлікується у творі паремією, в якій лексема воля вступає в семантичні зв’язки з
лексемами правда та сила, фіксуючи смисл «потреба»: В своїй хаті своя й правда і сила, і воля [Там само,
с.224].
Пареміологічну традицію вбачаємо й в іншому контексті, у якому воля трактується як „необхідність для
людини”. При цьому вона виражається конотативним висловом, компонентом якого є зоонім: Серце в’яне,
нудить світом, Як пташка без волі. Нащо ж мені краса моя, Коли нема долі [Там само, с.53]. Пареміологічну
традицію вбачаємо в контекстах, в яких значення волі – „цінність” пов’язується з семантикою лексем на
позначення червоних кольорів, неволі – темних: І засвітив, любомудре, Світоч правди, волі…І слов’ян сім’ю
велику Во тьмі і неволі Перелічив до одного [Там само, с.189].
Семантичний діапазон концепту воля розширюють такі його семи, як „пам’ять”, „рабство”, що вбачаємо
в таких контекстах: 1. Високії ті могили, Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять
[Там само, с.58]. 2. …карі очі В неволі гаснуть [Там само, с.99].
Для волі характерні часові показники. Вона для української ментальності – споконвічна мрія, найцінніша
та найнеобхідніша для неї, тому воля безсмертна, хоча виявляється стихійно за певних умов. В інших
контекстах вона пов’язується з періодом молодості в житті людини, в деяких – зі старістю: 1. Не вмирає душа
наша, не вмирає воля [Там само, с.217]. 2. Старий згадав свою Волинь святую і волю-долю молодую, свою ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

296
бувальщину [Там само, с.270]. 3. Ой гляну я, подивлюся на той степ, на поле, чи не дасть бог милосердний хоч
на старість волі [Шевченко 1997, с.275]. Певна кількість контекстів фіксує непостійність волі: 1. Нема Січі;
пропав і той, Хто всім верховодив! Така їх доля: Не вернуться сподівані, Не вернеться воля, Не вернуться
запорожці, не встануть гетьмани Червоні жупани [Там само, с.275]. Концепт воля вербалізується лексемами
гетьмани, запорожці, жупани, що мають імпліцитний зв’язок з ключовою лексемою, оскільки гетьманами в
Україні в XVI-XVII ст. називали ватажків козацтва, у XVII-XVIII ст. – воєнначальників козацького війська,
правителів України [Універсальний словник-енциклопедія 1999, с.323], а жупани у XVII-XVIII ст. становили
частину святкового костюма заможної козацької старшини [Там само, с.507].
Одними із засобів мовної апеляції до концепту воля в творах Т. Шевченка є вільні синтаксичні
словосполучення, які характеризують його якісні показники. Пріоритетна роль у них відводиться ад’єктивам
козацький, завзятий: козацький край, козача слава, козацька плата, завзятий отаман, завзятий Гамалія та ін.
Зооніми орел та орлята метафорично імплікують сміливу людину. Дані лексеми, отримавши в в
авторській картині світу вторинну конотацію, відтворюють волелюбний дух української нації, виразником
якого у творах є, в першу чергу, козацтво: 1. Ой літає орел сизий, а за ним орлята; гуля Максим, гуля батько, а
за ним хлоп’ята. Запорожці ті хлоп’ята [Там само, с.95]. 2. Орли налетіли: вони рознесуть ляхам, жидам кару
[Там само, с.91].
Концепт воля широко репрезентований у збірці Т. Шевченка «Кобзар». Концептуальні ознаки
розкриваються через семантичні. Для розкриття його змісту важливе значення, окрім лінгвальних, мають
екстралінгвальні чинники. Доповнювальна роль у розкритті концептуальних ознак належить граматичним
характеристикам.
Зміст концепту характеризується різноманітним семантичним наповненням, що свідчить про
надзвичайну важливість для української лінгвосвідомості. Його семантичний арсенал розкривається переважно
в опозиційних зв’язках з лексемою неволя, що зумовлено історико-культурними чинниками.
В аналізованих творах наявні експліцитні й імпліцитні мовні засоби вербалізації концепту. Словникові
значення відзначаються появою нових відтінків. Нами були виявлені такі ядерні смисли аналізованого
концепту: „простір”, „бажання”, „виконати бажання”, „прагнення”, „влада”, „наказ”, „прохання”,
„незалежність”. Контекстні смисли відтворюють такі компоненти: „мрія”, „ радість”, „сила, за яку треба
боротись”, „кровопролитна сила”, „свавілля”, „доля”, „цінність”, „активна дія”, „потенційна дія”,
„волелюбність”, „веління”, „залежність”, „духовна сила”, „нескореність”, „потреба”, „пам’ять”, „рабство”,
„необхідність”, „важливість”, „нестриманість”, „пасивність”, „сила”, „відсутність свободи” (зовнішньої та
внутрішньої).
Воля в творах поета постає невід’ємною складовою життя людини, її долі. Концептуальні ознаки в
семантичному просторі поета нами скласифіковано. Семантична структура концепту воля в аналізованій збірці
представлена групами: „час”, „сила”, „простір”, „влада”, „дія”, „емоційні характеристики”, „моральні
характеристики”, „етичні характеристики”.
Концепт в аналізованих творах вербалізується, окрім його слова-імені, такими лексемами: вільний, козак,
неволя, веліти, запорозький, гайдамаки, благоволять, гетьмани, жупани, бунчуки, невольники. Їх переважна
більшість вживається в складі різноманітних метафоричних висловів, які кількісно й якісно характеризують
аналізований концепт. Серед метафоричних висловів найбільший відсоток становлять ад’єктивні, менший –
субстантивні, дієслівні та адвербіальні мовні засоби: козацькая воля, ненагодована воля, сердешна воля,
невольнича земля, божа воля, добувати волю, рятувати волю, окропити волю, молитись в неволі, твоя воля та
ін. Серед них важливе значення мають авторські метафори.
Невелику частину лексем, що об’єктивують концепт, становлять власні назви: Максим Залізняк, Іван
Гонта, Дніпро, Січ. Певний відсоток складають вербальні символи. Наявні фразеологічні вирази, паремії.
Синтаксична поведінка слова-імені концепту характеризується вживанням його в ролі суб’єкта, об’єкта
та локатива.
Арсенал виявлених концептуальних ознак суттєво розширює смислову структуру концепту воля в
українській мовній картині світу. Його значна семантична наповнюваність, вербалізація різноманітними
мовними засобами дає підстави для зарахування до важливих концептів української лінгвокультури.
Перспективним і доцільним, на нашу думку, буде дослідження семантичних особливостей концепту воля
та мовних засобів його об’єктивації у семантичному просторі прози І. Франка.

Література
Колясева 2006: Колясева Т.Ю. Конценптуальный анализ некоторых лексем в произведениях
Д.И. Стахеева // Вісник Луганського нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2006. – №11. – С.131-138.
Кононенко 2006: Кононенко В.І. Концептологія в лінгвістичному аспекті // Мовознавство. – 2006. – № 2.
– 3. – С. 62 – 69.
Космеда 2004: Космеда Т.А. Концепти дума, думка в українському мовленні крізь призму аксіологічної
прагмалінгвістики // Вісник Львівського ун-ту. Серія філологія, 2004. – Вип. 34. – Ч. 1. – С. 367 – 371.
Пименова 2007: Пименова М.В. Методология концептуальных исследований // Антология концептов /
Под ред. В.И. Карасика, И.А. Стернина. – М.: Гнозис, 2007. – С.14-16. Розділ Х. Актуальні проблеми когнітивної лінгвістики

297
СУМ 1970: Словник сучасної української мови: У 11 т. – Т.1. – К.: Наук. думка, 1970. – 799 с.
ФСУМ 1993: Фразеологічний словник української мови: У 2-х кн. – Кн. 1. – К.: Наук. думка, 1993. –
523 с.
Шевченко 1997: Шевченко Тарас. Кобзар. – К.: Наук. думка, 1997. – 368 с.
Шмелев 2002: Шмелев Д.В. Русская языковая картина мира: Материалы к словарю. Язык. Семиотика.
Культура. – М.: Языки славянской культуры, 2002. – 224 с.
Універсальний словник-енциклопедія 1999: Універсальний словник-енциклопедія / Гол. ред.
М. Попович. – К.: Вид-во „Ірина”, 1999. – 1551 с.

Author explores semantic peculiarities of the concept as our element of the feature worldview, analizes the
language means of its expressing.
Keywords: concept, symbol, artistic picture of the world, lexemes, the metaphor.
Надійшла до редакції 18 жовтня 2008 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.