Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2. ПОНЯТТЯ ПРО СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

Складне речення — це синтаксична комунікативна одиниця вищо­го порівняно з простим реченням порядку. Компоненти складного речен­ня не мають головної властивості речення як комунікативної одини­ці — смислової закінченості. Це властиво тільки складному реченню за­галом, що й наближає його за функціональними властивостями до простого речення. Складне речення характеризується такими особливо­стями: 1) до його структури входить кілька конструктивно викінчених одиниць; 2) співвідношення між конструктивними одиницями склад­ного речення характеризується власними закономірностями, що зумов­люють втрату ними повної власної самостійності і витворення цілісної семантики складного речення, що не дорівнює сумі складників.

Особливості складного речення зумовлюють два зовсім відмінних тлумачення його природи: 1) одні лінгвісти вважають складне речен­ня поєднанням окремих речень (О. М. Пєшковський, О. О. Шахматов), при цьому підкреслюється недоцільність використання терміна «складне речення», а позначати таку єдність як «складне ціле» (О. М. Пєшковсь­кий), «сполучення речень» (О. О. Шахматов); 2) інші мовознавці відсто­ювали думку про цілісний характер складного речення (В. О. Богоро- дицький, М. С. Поспєлов). Водночас стверджувалося, що компоненти такого утворення становлять одне зв’язане ціле, позбавлені власної смислової закінченості і в чомусь подібні до морфемних компонентів слова, що існують тільки в самому слові, але не окремо від нього (пор.: [Пешковский 1956; Шахматов 1941; Богородицкий 1935; Поспєлов 1950]). Питання про граматичну природу складного речення і його ча­стини не можна вважати вирішеним. Дискусія щодо того, чи висту­пають частини складного речення окремими простими реченнями, є не досить аргументованою до тих пір, поки не визначено, що мається на увазі під реченням, який його аспект висувається як визначальний —

 

РозділXV. Складне речення. Статус, структура і функції


647


конструктивний (статичний) чи комунікативний (динамічний). У пер­шому випадку частини складного утворення тлумачаться як окремі ре­чення, а все складне речення — як їх поєднання, у другому випадку — усе складне речення розглядається як цілісне утворення, тобто речен­ня, а його компоненти не вважаються окремими реченнями.

У нинішній шкільній і вузівській методиці домінує другий підхід до аналізу структури складного речення (пор. погляди І. Р. Вихован­ця, О. С. Мельничука, Д. Кислиці, С. Чорнія, С. Смеречинського, В. М. Кулика та ін.).

Між простим і складним реченням є ряд ознак, що наближають їх одне до одного. Це стосується їх однакової інтонаційної оформленості, закономірностей словопорядку. Специфічним для складних речень є проблема порядку частин, що є складним поліфункціональним явищем.

Поліпредикативність складного речення є визначальною ознакою, і саме за цією ознакою воно протиставляється простому реченню як монопредикативній одиниці. Поліпредикативність складного речення зумовлює основні принципи його побудови і набір компонентів його структурної схеми. Основним принципом побудови складного речення є те, що його компоненти повинні бути прилаштовані структурно один до одного і пов’язані один з одним. Усі структурні компоненти склад­ного речення підпорядковані реалізації цього завдання: 1) основні та опосередковані засоби зв’язку — сполучники (сурядні і підрядні), спо­лучні слова (складнопідрядні речення), співвідносно-вказівні слова (складнопідрядні речення); 2) особливості побудови предикативних частин: а) видо-часові й модальні форми присудків предикативних оди­ниць, що формують парадигму складного речення (значно ємнішу, ніж парадигма простого речення), пор.: теперішній час — теперішній час, теперішній час — минулий час, минулий час — минулий час, минулий час — теперішній час тощо.

Не для всіх складних речень притаманна повна парадигма в силу того, що в окремих випадках для сполучення предикативних одиниць необхідна певна форма дієслова-присудка (при вжитку сполучника в міру того як речення має тільки чотирикомпонентну парадигму, при цьому дієслова-присудки предикативних одиниць повинні характери­зуватися однаковою граматичною формою: У міру того як туристи наближалися (наближаються, наближатимуться, наближались би), гори видавались (видаються, видаватимуться, видавались би) все більшими. Характер взаємовідношення частин у складних реченнях різний, їх більша чи менша структурна самостійність спостерігається при інтонаційно-смисловому та парадигматичному зв’язку у безспо­лучниковому реченні, і менша самостійність предикативних частин ниявляється при наявності спеціальних елементів, що вказують на залежність однієї частини від іншої. У зв’язку предикативних частин суттєву роль відіграють: 1) певні форми слів, 2) особливості лексично­го наповнення частин, 3) окремі граматикалізовані слова, пор.: Чим вище вгору, тим більше легеньких хмарок попадалося на шляху (вище і більше — типологічні конструктивні елементи форми порівняння в

 

648

 

Синтаксис

 

обох частинах); 4) порядок предикативних частин складного речення, їх взаеморозташування. В одних випадках частини складного речення можуть легко мінятися місцями, що свідчить про гнучкість структури (за В. А. Бєлошапковою), в інших — розташування частин є чітко регламентованим, що підтверджує негнучкість структури (за В. А. Бєло­шапковою). У такому разі статус частини наближається до члена ре­чення у структурі простого речення.

Складне речення — синтаксична конструкція, що утворюється по­єднанням декількох (як мінімум двох) речень-частин на основі спо­лучних зв’язків сурядності і підрядності або нульового сполучного зв’яз­ку — безсполучниковості. Традиційно термін «складне речення» орієн­тує на формальну неелементарність синтаксичних одиниць і може бути застосований тільки щодо граматично і/або інтонаційно оформленого сполучення речень. Речення, що фукціонує поза формальним зв’язком з іншими, яка б семантична складність для нього не була властива, у синтаксичній традиції визначається як просте.

Фундаментальними ознаками складного речення в класичному син­таксисі виступають: 1) цільнооформленість його інтонаційного малюн­ку, 2) поліпредикативність (не поліпредикація), 3) сполучниковий/ безсполучниковий спосіб зв’язку, 4) комунікативна цілісність.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.