Складне речення — це синтаксична комунікативна одиниця вищого порівняно з простим реченням порядку. Компоненти складного речення не мають головної властивості речення як комунікативної одиниці — смислової закінченості. Це властиво тільки складному реченню загалом, що й наближає його за функціональними властивостями до простого речення. Складне речення характеризується такими особливостями: 1) до його структури входить кілька конструктивно викінчених одиниць; 2) співвідношення між конструктивними одиницями складного речення характеризується власними закономірностями, що зумовлюють втрату ними повної власної самостійності і витворення цілісної семантики складного речення, що не дорівнює сумі складників.
Особливості складного речення зумовлюють два зовсім відмінних тлумачення його природи: 1) одні лінгвісти вважають складне речення поєднанням окремих речень (О. М. Пєшковський, О. О. Шахматов), при цьому підкреслюється недоцільність використання терміна «складне речення», а позначати таку єдність як «складне ціле» (О. М. Пєшковський), «сполучення речень» (О. О. Шахматов); 2) інші мовознавці відстоювали думку про цілісний характер складного речення (В. О. Богоро- дицький, М. С. Поспєлов). Водночас стверджувалося, що компоненти такого утворення становлять одне зв’язане ціле, позбавлені власної смислової закінченості і в чомусь подібні до морфемних компонентів слова, що існують тільки в самому слові, але не окремо від нього (пор.: [Пешковский 1956; Шахматов 1941; Богородицкий 1935; Поспєлов 1950]). Питання про граматичну природу складного речення і його частини не можна вважати вирішеним. Дискусія щодо того, чи виступають частини складного речення окремими простими реченнями, є не досить аргументованою до тих пір, поки не визначено, що мається на увазі під реченням, який його аспект висувається як визначальний — |
РозділXV. Складне речення. Статус, структура і функції |
647 |
конструктивний (статичний) чи комунікативний (динамічний). У першому випадку частини складного утворення тлумачаться як окремі речення, а все складне речення — як їх поєднання, у другому випадку — усе складне речення розглядається як цілісне утворення, тобто речення, а його компоненти не вважаються окремими реченнями.
У нинішній шкільній і вузівській методиці домінує другий підхід до аналізу структури складного речення (пор. погляди І. Р. Вихованця, О. С. Мельничука, Д. Кислиці, С. Чорнія, С. Смеречинського, В. М. Кулика та ін.). Між простим і складним реченням є ряд ознак, що наближають їх одне до одного. Це стосується їх однакової інтонаційної оформленості, закономірностей словопорядку. Специфічним для складних речень є проблема порядку частин, що є складним поліфункціональним явищем. Поліпредикативність складного речення є визначальною ознакою, і саме за цією ознакою воно протиставляється простому реченню як монопредикативній одиниці. Поліпредикативність складного речення зумовлює основні принципи його побудови і набір компонентів його структурної схеми. Основним принципом побудови складного речення є те, що його компоненти повинні бути прилаштовані структурно один до одного і пов’язані один з одним. Усі структурні компоненти складного речення підпорядковані реалізації цього завдання: 1) основні та опосередковані засоби зв’язку — сполучники (сурядні і підрядні), сполучні слова (складнопідрядні речення), співвідносно-вказівні слова (складнопідрядні речення); 2) особливості побудови предикативних частин: а) видо-часові й модальні форми присудків предикативних одиниць, що формують парадигму складного речення (значно ємнішу, ніж парадигма простого речення), пор.: теперішній час — теперішній час, теперішній час — минулий час, минулий час — минулий час, минулий час — теперішній час тощо. Не для всіх складних речень притаманна повна парадигма в силу того, що в окремих випадках для сполучення предикативних одиниць необхідна певна форма дієслова-присудка (при вжитку сполучника в міру того як речення має тільки чотирикомпонентну парадигму, при цьому дієслова-присудки предикативних одиниць повинні характеризуватися однаковою граматичною формою: У міру того як туристи наближалися (наближаються, наближатимуться, наближались би), гори видавались (видаються, видаватимуться, видавались би) все більшими. Характер взаємовідношення частин у складних реченнях різний, їх більша чи менша структурна самостійність спостерігається при інтонаційно-смисловому та парадигматичному зв’язку у безсполучниковому реченні, і менша самостійність предикативних частин ниявляється при наявності спеціальних елементів, що вказують на залежність однієї частини від іншої. У зв’язку предикативних частин суттєву роль відіграють: 1) певні форми слів, 2) особливості лексичного наповнення частин, 3) окремі граматикалізовані слова, пор.: Чим вище вгору, тим більше легеньких хмарок попадалося на шляху (вище і більше — типологічні конструктивні елементи форми порівняння в |
648 |
Синтаксис |
обох частинах); 4) порядок предикативних частин складного речення, їх взаеморозташування. В одних випадках частини складного речення можуть легко мінятися місцями, що свідчить про гнучкість структури (за В. А. Бєлошапковою), в інших — розташування частин є чітко регламентованим, що підтверджує негнучкість структури (за В. А. Бєлошапковою). У такому разі статус частини наближається до члена речення у структурі простого речення.
Складне речення — синтаксична конструкція, що утворюється поєднанням декількох (як мінімум двох) речень-частин на основі сполучних зв’язків сурядності і підрядності або нульового сполучного зв’язку — безсполучниковості. Традиційно термін «складне речення» орієнтує на формальну неелементарність синтаксичних одиниць і може бути застосований тільки щодо граматично і/або інтонаційно оформленого сполучення речень. Речення, що фукціонує поза формальним зв’язком з іншими, яка б семантична складність для нього не була властива, у синтаксичній традиції визначається як просте. Фундаментальними ознаками складного речення в класичному синтаксисі виступають: 1) цільнооформленість його інтонаційного малюнку, 2) поліпредикативність (не поліпредикація), 3) сполучниковий/ безсполучниковий спосіб зв’язку, 4) комунікативна цілісність. |