До основних засобів зв’язку предикативних частин складного речення належать інтонація і сполучні засоби: сполучники (і, а, але, проте, хоч, щоб та ін.), сполучні слова (хто, що, який, чий, де, коли та ін.).
Інтонація виступає універсальним засобом зв’язку, тобто будь-яке складне речення характеризується інтонаційною закінченістю. У реченнях без сполучних засобів роль інтонації особливо зростає і їй належить пріоритет. |
РОЗДІЛ XV. Складне речення. Статус, структура і Функції |
651 |
У складному реченні протиставлення сурядності й підрядності набуває зовсім іншого виміру, оскільки їм властива визначальна функція при кваліфікації кожного окремого складного речення. Так, на основі сурядного зв’язку виникають складні речення, складові компоненти яких виступають як граматично рівноправні у структурі цілого складного речення. На основі ж підрядного зв’язку постають складні речення, складники яких є нерівноправними у граматичному плані: один із них є головним і відносно незалежним, а другий підпорядковується йому спеціальними граматичними засобами. У свій час П. Ф. Фортунатов висловлював думку, що підпорядкованим у складному реченні вважається речення, яке утворюється не само для себе, а для іншого речення, а яким воно поєднується. Сурядним постає речення, у якому формальна залежність одного речення від іншого не позначається [Фортунатов 1956, с. 188-189]. Усе висловлене торкається в першу чергу тих складних речень, у яких наявні формальні виразники зв’язку складових частин речення.
Наявність сполучних засобів зв’язку та інтонації або тільки інтонації зумовлює поділ складних речень на дві великі групи: 1) складні речення зі сполучниковим або відносним зв’язком: / несли ми сили наші, щоб звалити гніт віків (П. Грабовський); Коротка та літняя нічка була, і сон був короткий (Леся Українка); Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Тарас Шевченко); 2) складні речення із безсполучниковим зв’язком: Розбився вал, утихла буря — більш валів не стало (Леся Українка); Ой, чи ти знаєш, у якому горі не плачуть очі — серце умліває? (Б. Кравченко); У товаристві лад — усяк тому радіє (Л. Глі- бов); Розділять нас горами високими, лісами густими,ріками глибокими — не. побачимось ми, сестриченьки, на цьому світі (І. Тобілевич). У багатьох випадках чіткого розрізнення в граматичній семантиці складних речень цих двох розрядів не спостерігається. Часто безсполучникові речення аналізуються в межах складносурядних і складнопідрядних як їх особливі підтипи (Д. Кислиця, С. Чорній та ін.). Зарахування безсполучникових речень до складносурядних або складнопідрядних речень залежить від значеннєвих відношень між їх части- нами-компонентами. Чеські лінгвісти також не виділяють безсполучникові складні речення в окремий тип, а розділяють їх залежно від смислових відношень, що випливають із поєднання кількох складових частин, між складносурядними і складнопідрядними реченнями. Послідовником такого підходу є Я. Вауер, який зазначає, що «немає підстав відривати складні безсполучникові речення ні від сполучникового паратаксису, ні від сполучникового і відносного гіпотаксису…» [Ваиег 1958, з. 98; Ваиег 1961,8.101-105; Тгаупісек 1951,8. 89]. При цьому вчений виявляє два різновиди: 1) речення, яким властива формальна і семантична сурядність; 2) речення, яким властива формальна і семантична підрядність (підрядні і сурядні відношення у такому разі виражаються не тільки сполучниками і сполучними словами, а й загальною структурою речення та інтонацією). |
652 |
Синтаксис |
М. С. Поспелов, А. П. Грищенко та ін., обґрунтовуючи думку про безсполучникові речення як окремий тип складного речення, аргументують це тим, що вони характеризуються особливістю зв’язків складових частин і специфічною формою реалізації граматичного значення. При цьому безсполучникові речення поділяються на безсполучникові речення однорідного складу і неоднорідного складу. До першої групи належать безсполучникові речення, які становлять сполучення ідентичних щодо синтаксичного значення речень. Складники таких безсполучникових речень перебувають в однаковому відношенні до того синтаксичного цілого, яке вони виражають [Поспелов 1950, с. 344]. Другу групу безсполучникових складних речень утворюють такі структури, що виражають ту або іншу залежність між реченнями, які входять до їх складу, зумовленість наступного попереднім, обґрунтування наступного попереднім або розкриття в наступному якого-небудь попереднього змісту. При цьому така взаємозалежність частин не переходить у граматично виражену підрядність.
Відштовхуючись від думки М. С. Поспелова, В. А. Белошапкова розрізняє з-поміж безсполучникових складних речень два типи. До першого зараховуються речення, частини яких мають формальні показники зв’язку. До них належать речення, у яких: 1) в одній з частин наявні синсемантичні слова; 2) в одній із частин прогнозуються неза- повнені синтаксичні позиції; 3) реалізуються специфічні співвідношення модальних і часових планів (обов’язково різних). До другого типу безсполучникових речень належать такі, складовим частинам яких не властиві формальні відмінності. При цьому опис їх структури зводиться до спостереження над межами можливого структурного і лексичного варіювання частин, тобто над тим, які типи предикативних одиниць і в яких поєднаннях можуть утворити частини безсполучникового складного речення і які межі їх можливого лексичного наповнення. Виходячи з того, що намагання «диференціювати складні безсполучникові речення з граматичними ознаками … заслуговує схвалення, але вихідні позиції самої диференціації окреслені нечітко і тому виявляються менш виразними порівняно з тими, які запропонував М. С. Поспелов, беручи до уваги насамперед загальний семантичний план складного безсполучникового речення», А. П. Грищенко сумнівається у викінченості запропонованої класифікації [Грищенко 1969, с. 6-7]. Окремим різновидом складних речень вважає також безсполучникові речення О. С. Мель- ничук. Підкреслюючи, що «наявність у мові значної кількісної переваги сполучникових складносурядних і складнопідрядних речень над реченнями безсполучниковими зумовила зближення відповідних смислових різновидів безсполучникових складних речень за суто семантичними (не граматичними) ознаками зі сполучниковими реченнями — складносурядними чи складнопідрядними», О. С. Мельничук приходить до висновку, що й у цьому випадку «цілковите ототожнення багатьох прикладів безсполучникових складних речень з певними синтаксичними різновидами сполучникових складних речень, особливо складнопідрядних, виявляється неможливим» [Мельничук 1966, с. 192]. |