Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

3. ОСНОВНІ РІЗНОВИДИ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ

До основних засобів зв’язку предикативних частин складного речення належать інтонація і сполучні засоби: сполучники (і, а, але, проте, хоч, щоб та ін.), сполучні слова (хто, що, який, чий, де, коли та ін.).

Інтонація виступає універсальним засобом зв’язку, тобто будь-яке складне речення характеризується інтонаційною закінченістю. У ре­ченнях без сполучних засобів роль інтонації особливо зростає і їй на­лежить пріоритет.

 

РОЗДІЛ XV. Складне речення. Статус, структура і Функції


651


У складному реченні протиставлення сурядності й підрядності набу­ває зовсім іншого виміру, оскільки їм властива визначальна функція при кваліфікації кожного окремого складного речення. Так, на основі сурядного зв’язку виникають складні речення, складові компоненти яких виступають як граматично рівноправні у структурі цілого склад­ного речення. На основі ж підрядного зв’язку постають складні речен­ня, складники яких є нерівноправними у граматичному плані: один із них є головним і відносно незалежним, а другий підпорядковується йому спеціальними граматичними засобами. У свій час П. Ф. Фортунатов ви­словлював думку, що підпорядкованим у складному реченні вважаєть­ся речення, яке утворюється не само для себе, а для іншого речення, а яким воно поєднується. Сурядним постає речення, у якому формальна залежність одного речення від іншого не позначається [Фортунатов 1956, с. 188-189]. Усе висловлене торкається в першу чергу тих склад­них речень, у яких наявні формальні виразники зв’язку складових частин речення.

Наявність сполучних засобів зв’язку та інтонації або тільки інтонації зумовлює поділ складних речень на дві великі групи: 1) складні речення зі сполучниковим або відносним зв’язком: / несли ми сили наші, щоб звалити гніт віків (П. Грабовський); Коротка та літняя нічка була, і сон був короткий (Леся Українка); Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Тарас Шевченко); 2) складні речення із безсполучни­ковим зв’язком: Розбився вал, утихла буря — більш валів не стало (Леся Українка); Ой, чи ти знаєш, у якому горі не плачуть очі — серце умліває? (Б. Кравченко); У товаристві лад — усяк тому радіє (Л. Глі- бов); Розділять нас горами високими, лісами густими,ріками глибоки­ми — не. побачимось ми, сестриченьки, на цьому світі (І. Тобілевич).

У багатьох випадках чіткого розрізнення в граматичній семантиці складних речень цих двох розрядів не спостерігається. Часто безспо­лучникові речення аналізуються в межах складносурядних і складно­підрядних як їх особливі підтипи (Д. Кислиця, С. Чорній та ін.). За­рахування безсполучникових речень до складносурядних або складно­підрядних речень залежить від значеннєвих відношень між їх части- нами-компонентами.

Чеські лінгвісти також не виділяють безсполучникові складні речен­ня в окремий тип, а розділяють їх залежно від смислових відношень, що випливають із поєднання кількох складових частин, між складно­сурядними і складнопідрядними реченнями. Послідовником такого підходу є Я. Вауер, який зазначає, що «немає підстав відривати складні безсполучникові речення ні від сполучникового паратаксису, ні від сполучникового і відносного гіпотаксису…» [Ваиег 1958, з. 98; Ваиег 1961,8.101-105; Тгаупісек 1951,8. 89]. При цьому вчений виявляє два різновиди: 1) речення, яким властива формальна і семантична су­рядність; 2) речення, яким властива формальна і семантична підрядність (підрядні і сурядні відношення у такому разі виражають­ся не тільки сполучниками і сполучними словами, а й загальною струк­турою речення та інтонацією).

 

652

 

Синтаксис

 

М. С. Поспелов, А. П. Грищенко та ін., обґрунтовуючи думку про безсполучникові речення як окремий тип складного речення, аргумен­тують це тим, що вони характеризуються особливістю зв’язків скла­дових частин і специфічною формою реалізації граматичного значен­ня. При цьому безсполучникові речення поділяються на безсполучни­кові речення однорідного складу і неоднорідного складу. До першої групи належать безсполучникові речення, які становлять сполучення ідентичних щодо синтаксичного значення речень. Складники таких безсполучникових речень перебувають в однаковому відношенні до того синтаксичного цілого, яке вони виражають [Поспелов 1950, с. 344]. Другу групу безсполучникових складних речень утворюють такі струк­тури, що виражають ту або іншу залежність між реченнями, які вхо­дять до їх складу, зумовленість наступного попереднім, обґрунтуван­ня наступного попереднім або розкриття в наступному якого-небудь попереднього змісту. При цьому така взаємозалежність частин не пе­реходить у граматично виражену підрядність.

Відштовхуючись від думки М. С. Поспелова, В. А. Белошапкова розрізняє з-поміж безсполучникових складних речень два типи. До першого зараховуються речення, частини яких мають формальні показ­ники зв’язку. До них належать речення, у яких: 1) в одній з частин наявні синсемантичні слова; 2) в одній із частин прогнозуються неза- повнені синтаксичні позиції; 3) реалізуються специфічні співвідношення модальних і часових планів (обов’язково різних). До другого типу без­сполучникових речень належать такі, складовим частинам яких не властиві формальні відмінності. При цьому опис їх структури зводиться до спостереження над межами можливого структурного і лексичного варіювання частин, тобто над тим, які типи предикативних одиниць і в яких поєднаннях можуть утворити частини безсполучникового склад­ного речення і які межі їх можливого лексичного наповнення.

Виходячи з того, що намагання «диференціювати складні безсполуч­никові речення з граматичними ознаками … заслуговує схвалення, але вихідні позиції самої диференціації окреслені нечітко і тому виявляють­ся менш виразними порівняно з тими, які запропонував М. С. Поспелов, беручи до уваги насамперед загальний семантичний план складного без­сполучникового речення», А. П. Грищенко сумнівається у викінченості запропонованої класифікації [Грищенко 1969, с. 6-7]. Окремим різнови­дом складних речень вважає також безсполучникові речення О. С. Мель- ничук. Підкреслюючи, що «наявність у мові значної кількісної перева­ги сполучникових складносурядних і складнопідрядних речень над речен­нями безсполучниковими зумовила зближення відповідних смислових різновидів безсполучникових складних речень за суто семантичними (не граматичними) ознаками зі сполучниковими реченнями — складносу­рядними чи складнопідрядними», О. С. Мельничук приходить до вис­новку, що й у цьому випадку «цілковите ототожнення багатьох при­кладів безсполучникових складних речень з певними синтаксичними різновидами сполучникових складних речень, особливо складнопідряд­них, виявляється неможливим» [Мельничук 1966, с. 192].

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.