Стаття продовжує цикл публікацій автора з функціональної граматики. У ній розглянуто особливості
функціонування узагальнено-збірних іменників у лінгвістиці, з’ясовано їхній статус. Здійснена спроба
поняттєво-якісного аналізу семантичної та граматичної реалізації узагальнено-збірних одиниць.
Ключові слова: узагальнено-збірні іменники, дискретна множинність, недискретна множинність,
квантитативність, одиничність.

В українському мовознавстві й до сьогодні немає єдиного погляду на визначення статусу збірних
іменників та їх класифікацію. Проблема полягає ще й у тому, що у лінгвістиці відсутні єдині, уніфіковані,
критерії залучення тих чи тих лексем до збірних. Ми досить часто говоримо про такі одиниці, як козацтво,
панота, дітвора, юнь, зелень та оминаємо ті одиниці, які узагальнено виражають сукупність певних одиниць,
вживаних із таким значенням переважно у контексті, на зразок птах, студент, житель міста (наприклад:
Птах долає величезну відстань, повертаючись додому; Студент цього року відрізняється наполегливістю та
допитливістю; Житель міста далекий від проблем села…). Зазначені субстантиви потребують особливої уваги,
оскільки характеристика їхнього статусу в багатьох випадках залежить від комунікативної мети мовців.
Аналіз останніх досліджень з цієї проблеми засвідчив необхідність створення загальної класифікації
лексем збірної семантики. При цьому необхідним, на наш погляд, є поняттєво-оцінювальна характеристика
кожного компонента зазначеної структури. Отже, цілком природно, що запропонована стаття продовжує
розв‘язання проблем аналізу функціонування лексем із збірним (сукупним) значенням, заявлених автором у
попередніх публікаціях.
У зв‘язку з цим метою статті є визначення лексико-граматичного і функціонального статусу, а також
детермінування обсягу узагальнено-збірних лексем у сучасній українській мові, окреслення специфіки
вживання відповідних іменників у художній літературі та періодиці, встановлення їхнього зв‘язку з іншими
лексико-граматичними розрядами іменників. Підкреслюємо, що найголовнішими завданнями дослідження є
спроба з‘ясування статусу узагальнено-збірних іменників у сучасній лінгвістиці та вияв їхнього зв‘язку з
іншими компонентами збірного функціонально-семантичного мікрополя сукупності (Див. [Домрачева 1999]).
Процес потрактовування всіх збірних іменників у лінгвістиці (і зокрема, узагальнено-збірних
субстантивів) неоднозначний і містить велику кількість наукових розвідок з проблеми, у яких так чи інакше
висвітлюється це питання. Думаємо, що таке явище пояснюється насамперед неоднозначністю тлумачення
самого поняття збірності. Як зазначає О.О.Холодович, збірні іменники характеризуються як недискретна
множинність, тобто така множинність, що розуміється як неможливість виділення об‘єкта із множинності,
розчленування множинності на складові [Холодович 1946]. Однак існує твердження, що у певному розумінні в
семантиці збірних імен здійснюється поєднання дискретності і недискретності [Руденко 1990, 157].
Дискретність виявляється у тому, що кожний носій мови усвідомлює входження цілісних елементів у „збірну
множинність‖ [Руденко 1990, 160], напр.: панство – пан – пани; комашня – комаха – комахи. А недискретність
простежується у наявності у поданих іменників формальних ознак нерахованих імен.
Д.І.Руденко наголошує, що „подання в мові множинності безумовно дискретних об‘єктів так, наче б вона
була суцільною масою, стає основою для своєрідної мовної гри‖ [Руденко 1990, 163]. Чимало збірних імен на
позначення множинності осіб і уявлення про цінність людини, що підтримується співвіднесеністю збірних
іменників із загальними, взаємодіє з формально вираженим значенням недискретності. Мова ніби заперечує
сама себе з метою „відтінку‖, посилення сутності певної властивості, яка притаманна багатьом об‘єктам,
висловлення якоїсь оцінки [Руденко 1990, 164]. Це твердження породжує думку, що теза про визначення
збірності через взаємодію тільки з категоріями предметності й квантитативності вимагає суттєвого перегляду.
© Домрачева І.Р., 2010 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

70
Зазначимо, що оцінка виникає тоді, коли мовець показує своє ставлення до множинності, до збірності,
при потребі думаючи про неї, як про недискретну множинність. Звичайно, при цьому мовець уявлятиме не
об‘єкт в одиничному екземплярі, а сукупність осіб, сконцентрованих, об‘єднаних у цьому випадку для
вираження не стільки кількості (вона невідома мовцеві), а скільки якісного осмислення множини, угруповання.
О.О.Холодович стверджує, що саме такі лексеми називають збірністю, оскільки збірність постає
„сукупністю однорідних предметів, які складають одне ціле, тобто як одиниця, що протистоїть іншій
сукупності, яка теж розуміється як одне ціле, знову ж таки інша одиниця. Недарма і форма в цьому випадку для
множинності й до сих пір є форма однини, бо що таке однина, як не форма вираження якості par exellence‖
[Холодович 1946, 31].
Отже, збірність можна визначати як атрибутивну онтологічну категорію, що має квалітативно-
квантитативний характер і виражає трактування певного зібрання предметів як неподільної спільності цих
предметів у їх просторово-часовій нерозривності [Решетникова 1991, 153]. Як підтвердження цього видається
слушною думка Д.І.Руденка, який зазначає, що іноді використання збірного імені є єдиним кроком, тобто
відсутня можливість вибору мовного засобу, яка являє собою важливу передумову оцінки, напр.: дворянське
офіцерство (а не дворянські офіцери), багатомільйонне слов’янство (а не багатомільйонні слов’яни) [Руденко
1990, 187]. Множинність подається через характеристику кількісного складу за допомогою прикметника (тобто
квалітативна ознака).
До периферії ядра функціонально-семантичного поля сукупності разом з деякими іншими розрядами,
зокрема з власне сукупними іменниками, входять узагальнено-збірні субстантиви (Див. [Домрачева 1999]).
Саме вони, у свою чергу, становлять периферійну ланку функціонально-семантичного мікрополя збірних імен і
є ядерним репрезентантом всього поля сукупності.
Розвиток узагальнено-збірного значення в іменниках належить до недостатньо вивчених у мовознавстві
явищ. Найчастіше досліджуються власне збірні субстантиви (у літературі такі лексеми покваліфіковуються
зазвичай як збірні іменники). Узагальнено-збірні іменники при цьому згадуються побіжно, як частина власне
збірних імен. Значна частина нових збірних значень незбірних субстантивів зумовлена метонімією. Заміна
однієї назви іншою за суміжністю пояснюється реальним зв‘язком цих предметів та їх назв. Що стосується
іменників із власне збірним значенням, вони у сучасній мові неоднорідні. Дослідниками вони також
визначаються по-різному.
Зокрема, цікавою є думка авторів наукової праці „Категория количества в современных европейских
языках‖, які зазначають, що такі лексеми „у плані вираження ідентичні іменникам в однині, однак
відрізняються від них у плані змісту‖; до вказаних одиниць здебільшого належать іменники на позначення
різних видів риб, диких та домашніх тварин, птахів, національності [Категория количества 1990, 61]. Далі
лінгвісти подають своє бачення природи узагальнено-збірних субстантивів, акцентуючи на особливостях
функціонування зазначених лексем: „Будучи немаркованим членом опозиції однина:: множина, форма однини
відрізняється більш крихкою, розмитою семантикою, що робить її багатшою, дозволяє передавати більше
різних значень… Ця форма перебуває на вищому рівні абстракції. Її категорійним значенням є вказівка не на
одиничність денотата, а на весь клас предметів чи явищ, який є одиничним на іншому рівні абстракції та
узагальнення. Не зважаючи на те, що ця форма не передає кількісних характеристик, вона почасти імплікує
певну „узагальнювальну‖ множинність, коли припускаємо наявність всіх представників такого класу. Вказана
форма може бути також використана для позначення кожного представника в класі, тобто роздільної
множинності‖ [Категория количества 1990, 62].
В.Таран виділяє такі різновиди „збірних сукупностей‖ на основі семи „однорідність елементів‖:
1) збірні множинності, для яких уявлення про однорідність спираються на предметно-речову
однаковість;
2) збірні сукупності, елементи яких об‘єднуються як структурні елементи цілого;
3) узагальнено-збірні сукупності;
4) збірні сукупності, члени яких інтегрують у єдине ціле на основі деякої важливої для цього об‘єднання
ознаки;
5) збірні множинності, як спільності предметів чи осіб, об‘єднаних схожістю роду діяльності, положення,
функції.
В.В.Таран також говорить про можливі випадки накладання сем збірності й узагальнення, крім того –
про випадки, які характеризуються рівновагою сем узагальненості і збірності. При цьому, на думку автора,
узагальнено-збірний образ референта можна розглядати як складне поняття [Таран 1998, 12]. Можна
погодитися з цією думкою, оскільки одна і та сама лексема у різному контексті може мати різне значення.
Наприклад, у реченні Прокинься, Києве, проснись – Допоки ми іще не в ямі… (О.Доріченко) слово Київ має
значення „жителі міста‖, а у реченні …до нас прибули гості аж з Києва (Літ-на Україна. – 2007. – 1) означає
населений пункт, столицю України.
О.М.Прокопович, говорячи про лексеми із збірним значенням, залежно від походження, структурних
особливостей, а також вживання у мові поділяє їх на дві групи:
1. Структурно оформлені іменники зі збірним значенням. Ця група об‘єднує імена різних семантичних
груп, що склалися за допомогою спеціальних суфіксів: -ств-о (студентство, учительство), -ія (інженерія), Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

71
-н-я (комарня), -в-а (мишва) та ін. Такі утворення мовознавець називає маловживаними, а словотвірні моделі
непродуктивними.
2. Структурно неоформлені субстантиви зі збірним значенням. Цю групу складають іменники однини,
різні за своєю семантикою, які у певному контексті, тобто ситуативно, виражають одиничність особливого
роду, за словами О.О.Потебні, „образ суцільної множинності‖ чи „нерозчленовану сукупність, множинність в
одному‖. При цьому О.М.Прокопович такі утворення називає „формами однини в узагальнено-збірному
значенні‖ [Прокопович 1966, 29]. Ці форми у сучасній мові продуктивні. Наприклад: ряд співвідносних один з
одним утворень студент (одн.) – студент (узаг.-збір.) – студентство (збір.) – студенти (множ.). Пор.:
Український студент допитливий і Українське студентство допитливе або Українські студенти допитливі.
У першому випадку форма однини слова студент не впливає на його значення. Те, що воно має узагальнено-
збірне значення, можна зрозуміти з контексту.
Нас цікавить саме друга група іменників.
Таке граматичне значення виявляється у субстантивів з найрізноманітнішою семантикою – в іменників зі
значенням осіб, зоонімів, у назвах рослин і под. Проте, незважаючи на те, що велика кількість іменників може
вживатися з узагальнено-збірною семантикою, існують лексеми, які не використовуються у цьому значенні. Як
стверджує О.М.Прокопович, розглядувані форми збірності є народно-розмовними за своєю природою. Їх
уживаність у літературній мові почала зростати у XIX – початку ХХ ст. На сучасному етапі ці субстантиви
широко використовуються у розмовній мові різного характеру, з цим пов‘язане вживання у художній літературі
[Прокопович 1966]. Напр.: А під березами мов сипонуло – рясніло від червоного грибка (І.Качуровський).
Закономірно, що під словом грибка розуміється грибків. Особливо яскраво на це вказують значення дієслів
сипонуло, рясніло, які за своєю семантикою є сукупними.
Також узагальнено-збірні іменники активно використовується у публіцистиці. Завдяки такому вживанню
іменників досягається характерна для публіцистичних текстів виразність та емоційність. Напр.: Наче всі
розумні згодні, але ж мовчать: надто звикли бути рабами колонізатора (Літ-на Україна. – 2006. – 4). У цьому
реченні без змін у значенні можна замінити лексему колонізатора словом колонізаторів.
Групу структурно неоформлених іменників зі збірним значенням О.М.Прокопович поділяє на два
різновиди: а) з акцентом на значенні узагальненості; б) з панівною ідеєю збірності. При цьому в обох підгрупах
іменників відтінок збірності залишається. Про це свідчить можливість заміни іменником зі збірним значенням
або іменником у формі множини. Напр.: у реченні Село вимирало (Літ-на Україна. – 2007. – 1) = Селянство
вимирало. Також у контексті Хай дошкульна влада Притисне, розворушить мужика! (І.Качуровський) слово
мужика можна замінити лексемою у формі множини мужиків.
Мовознавець наводить різні приклади вживання іменників у формі однини в узагальнено-збірному
значенні. Наприклад: З дня народження іграшка супроводжує дитину. Інший характер має паралельне
вживання таких сполучень, як „День студентів”, з одного боку, і „День учителя” – з іншого. Усі вони
відповідають літературній нормі, тому що узагальнено-збірне значення, виражене у формах однини, тут
закономірне. Нормативними слід вважати і такі сполучення, як „Будинок актора‖, „Будинок художника”
(паралельні утворення „Будинок літераторів‖, „Будинок художників‖). Випадки паралельного вживання форм
зустрічаються досить часто. Також мовознавець згадує форми, що є розмовними і виходять за межі
літературної норми (Завдання із закупівлі яйця) [Прокопович 1966, с. 32].
Л.О.Брусенська у своїй статті згадує випадки у мові, коли певна числова форма вживається у невластивій
для себе формі, зокрема дослідниця називає вживання однини іменників в узагальнено-збірному значенні,
напр.: У лісі водиться білка (= білки) [Брусенская 1994, 48]. Білка (значення цього слова словник подає так:
невеличкий лісовий гризун, що живе на деревах) тут виступає не як конкретна тварина, а як уособлення цілого
класу тварин. Тут бачимо один з тих випадків, коли іменник означає не конкретний предмет, а поняття про
предмет, абстраговане від реальності. Найчастіше таке можемо побачити у науковій літературі, зокрема у
ботаніці, зоології. Напр.: Препарат володіє високою біологічною активністю,… підвищує продуктивність
тварин, птиці (Літ-на Україна. – 2006. – 8).
І.Р.Вихованець, говорячи про категорію числа іменників, наводить факти, коли морфологічна форма
числа може не збігатися з реальним числовим значенням словоформи. При цьому мовознавець згадує про один
з аспектів, окреслених у нашій роботі. На прикладі речення Людину пізнають у праці він показує властивість
цього та багатьох інших субстантивів позначати не одиничний предмет, а множинність предметів. У таких
випадках спостерігається нейтралізація в мовленні (під впливом відповідного контексту) закріпленого в мові
числового значення [Вихованець 2004, 94].
Один з аспектів структури узагальнено-збірних іменників висвітлила Г.Я.Томіліна. Як зазначає
дослідниця, поява збірних значень у семантиці незбірних іменників зумовлена метонімічними, метафоричними,
синекдохічними переносами. При цьому частіше розвиток узагальнено-збірного значення, на погляд
Г.Томіліної, яку підтверджує аналіз фактичного матеріалу, відбувається в одному напрямку (синекдоха)
[Томіліна 1971а, 33-34].
І.Б. Голуб у „Стилістиці російської мови‖ також звертає увагу на стилістичні особливості форм однини в
узагальнено-збірному значенні. Автор зауважує, що форми однини мають посилену експресивність, оскільки в
них розвивається метафоричне значення, невластиве іменникам у множині. Іменники однини, стверджує ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

72
І.Голуб, можуть вживатися і у збірному значенні, тоді форма вказує на нерозчленовану множинність предметів
або осіб [Голуб 2003, 151], наприклад, бачимо це у реченні: І вічний жайвір голубу ріллю Співанками високо
засіває (Л.Литвинчук). Таке образне вживання однини надає мовленню афористичності й емоційності: Тут [у
народних піснях] є все – й туга, і пристрасть, і цнотливість української жінки (М.Кравчук). Або: Якщо розум
дається людині від Господа, то характер потребує настійного виховання…(Літ-на Україна. – 2007. – 1). У
конструкціях, які мають стійкий розмовний відтінок, узагальнено-збірний іменник іноді надає мовленню
іронічного забарвлення: А там – стрілецька рота… Не випускає ловкий московит! (М.Лубківський),
…скромна хатинка обійшлася в добру копієчку… (С. Колесник) – „обійтися в добру копійку (копієчку)‖ –
сталий вираз, який означає „коштувати чималі гроші‖.
Вживаються іменники однини в узагальнено-збірному значенні й у публіцистичному мовленні. Часто
цей стилістичний прийом використовується у заголовках газети і назвах рубрик, напр.: „Агроном і поле”, „Для
чого людина навчається?”, „Читач пропонує”. Однак у газетах можна спостерігати і стилістично
невиправдану заміну множини формою однини, напр.: Огірок у цьому році не вродився. Окремі іменники в
узагальнено-збірному значенні настільки увійшли у побутове мовлення людей, що в іншому значенні вони вже
не вживаються. Таких імен, як ми бачимо, небагато, але про їх існування варто згадати. Напр.: Ми підтримуємо
вітчизняного виробника (М.Меднікова). Цей сталий вираз завжди вживається саме у такій числовій формі.
Крім того, такі слова, як читач, глядач в узагальненому значенні набагато частіше вживаються в однині, ніж у
множині, оскільки найчастіше особа кожного конкретного читача, глядача тощо не є важливою.
Говорячи про узагальнено-збірні іменники, дуже важливим є встановити, які саме лексеми можуть
набувати узагальнено-збірного значення, згрупувати їх за лексичним значенням, оскільки лексичне значення у
деяких випадках відіграє визначальну роль.
Спираючись на досвід мовознавців у дослідженні узагальнено-збірних іменників, а також з урахуванням
вживання цих іменників у художній літературі і публіцистиці, спробуємо класифікувати узагальнено-збірні
субстантиви за семантикою таким чином:
1) сукупність осіб – вживання конкретних назв людей в узагальнено-збірному значенні. Найчастіше при
творенні таких назв використовується метонімія. Напр.: Все зламано жорстокою рукою, Все стоптано
важкими чобітьми (І.Качуровський). У цьому реченні слово рукою за змістом дорівнює формі руками. Також
часто зустрічається вживання конкретних іменників у значення збірних. Напр.: Зайшов аж у Австрію,
надивився, як люди живуть – куди там братися нашому Іванові (В.Боднар). Тут Іван – узагальнений образ
народу. У цій групі іменників можна виділити кілька різновидів:
– особи, об’єднані за родом занять: Становище солдата у радянській армії залежало від того, скільки
він уже прослужив (Ю.Андрухович);
– особи, об’єднані за соціальним станом: Село вимирало (Літ-на Україна. – 2007. – 1). У реченні …Деякі
наші поводирі відзначаються … байдужістю до біди „малого українця” (Літ-на Україна. – 2006. – 7) виступає
сукупність осіб, об‘єднаних саме за соціальною ознакою, що виражене означенням малого;
– особи, яких пов’язує спільне місце проживання чи знаходження у момент мовлення: Її проводжав
увесь хутір Кашулівка – семеро осіб дідів і бабів древнього віку (О.Міщенко). У цьому контексті міститься
вказівка на те, що хутір Кашулівка – це сукупність людей, які живуть на хуторі – (семеро дідів і бабів…).
Також у реченні Майдан не спить (А.Пашко) – йдеться про людей, які знаходяться на майдані у момент
мовлення;
– особи, що мають спільну національність, напр.: Не буде українець забезпечений українською
книжкою, українським кіно- і телеекраном…(Літ-на Україна. – 2006. – 7);
– особи, об’єднані за гендерною ознакою, напр.: Я завжди думав, мадам Командо, що жінка – це
людська істота, яка лише вбирається, теревенить… (М.Меднікова).
З-поміж цих іменників можна виділити ще декілька підгруп іменників з узагальнено-збірним значенням,
зокрема особи-члени певної організації (Сім разів зверталася Ліга [українських меценатів] з епістолярним
благанням до президента… (Літ-на Україна. – 2006. – 1)), спортивної команди („Динамо” розпачливо і
спазматично навалилося на московські ворота (Ю.Андрухович)) тощо;
2) сукупність рослин – використання форми однини у назвах рослин у значенні сукупності. Найчастіше
це вживання назва рослини у значенні сукупності її квітів або плодів (Солдати бузку наламали (С.Литвин) або
називання однієї рослини у значенні великої кількості (А під березами мов сипонуло – рясніло від червоного
грибка (І.Качуровський). Також до цієї групи лексем входять не тільки назви рослин, але й їх частин, зокрема,
лист, насіння та ін. Напр.: Геть і природа млякне своїми квітками і листом (В.Медвідь); Він зібрав насіння,
він стиснувся, як спалах… (М.Ломонос). Тут важливо знати значення слова у конкретному оточенні і відрізняти
лексеми з узагальнено-збірним значенням від аналогічних конкретних, речовинних субстантивів тощо. Напр.: у
реченні Де бузок, де тюльпани, де крокуси, де гіацинти…? (М.Меднікова). Лексема бузок вживається у
значенні, яке подає тлумачний словник у другій позиції: квіти рослини з великими волотями ясно-лілових,
фіолетових чи білих… квітів, тоді як у реченні …кивнув на неприступні зарості бузку… (С.Колесник) це слово
означає таке: Рослина з великими волотями ясно-лілових, фіолетових чи білих … квітів (Великий тлумачний
словник СУМ). Тут можна помітити, що навіть імена однієї тематичної групи виявляються щодо категорії
числа по-різному. Пор.: „У магазин привезли огірки, помідори‖, але: „У магазин привезли редьку”. Або пор.: Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

73
„На ринку продають гвоздику” ( = гвоздики) – „На ринку продають троянди”. Але у побутовому або в
поетичному мовленні можливі нетипові варіанти вживання іменників щодо категорії числа, напр.: А троянда
біжить по газону, І асфальт вибухає травою… (Д. Кремінь);
3) сукупність тварин – найчастіше це назва у формі однини тварини, як ідеального представника свого
класу. Напр.: …в оточенні любомудра лелеку називали гайстром, як у Карпатах… (Літ-на Україна. – 2007. – 1).
Лексеми такого типу часто зустрічаються у науковій літературі. Також іменник має форму однини, коли
кількість одиниць є не важливою для розуміння значення висловлювання. Напр.: будь щасливою сорочко моя
вишивана трохи міллю поточена… (О.Шарварок) або А в твоєму літечку коник грає ( = коники) (В.Сташук).
В.В.Виноградов відзначив, що найчастіше форма однини в узагальнено-збірному значенні вживається у
словах, що позначають „дрібних тварин‖. У таких дрібних тварин менше індивідуальних відмінностей, тому
для багатьох з них однина в узагальнено-збірному значенні – природний варіант: У городі з’явився
колорадський жук [Виноградов 1972, 132].
Часто слова з узагальнено-збірним значенням використовуються з метою поетичного увиразнення: І
чути, як цвiркун у полi свiй налаштовує смичок (İ.Бiлий);
4) сукупність лексем з абстрактним значенням – слів, які не можна відчути органами чуття, напр.: Не
для того у слово укладено мудрість і світлу печаль, Щоб на маски трагічні… впала мовчання печать
(Т.Щегельська). Початкове значення лексеми слово: Мовна одиниця, що виражає поняття про предмет або
явище об’єктивного свiту. У вказаному випадку іменник означає художнє слово або мовлення взагалi. До цієї
групи входять також такі іменники, як душа, серце в абстрактному значенні, напр.: Мовчанням насурмлюється
людська душа впроти остачі віків (В.Медвідь).
Для розуміння суті досліджуваних iменників варто зазначити, що вони мають різні емоційні та оцінні
конотації, отже, вживання субстантивів в узагальнено-збірному значенні у тексті виконує різні функції, з-поміж
яких можна назвати такі:
1. Зображення масовості явища, дії, ознаки, про які йдеться, при цьому спостерігається нівелювання
особливостей кожної окремої особи або кожного окремого предмета, оскільки звертається увага тільки на те,
що їх об‘єднує, напр.: А Майдан купився на обман (М.Луків) – йде мова про дуже велику кількість людей; або
Аґенція гула, як розбурханий вулик (І.Роздобудько) – всі працівники агентства „гудуть‖.
2. Показ великої кількості предметів (осіб, тварин тощо), об‘єднаних за певною спільною ознакою, напр.:
Якщо розум дається людині від Господа, то характер потребує настійного виховання… (Літ-на Україна. –
2007. – 1) – людина = люди (людство); Птахи не відбирають їжу у риб, а лев не претендує ні на місце, ні на
банани мавпи… (Літ-на Україна. – 2006. – 8) – лев = леви, мавпи = мавпа. У цьому випадку числові форми
слів першої частини речення (птахи, риб) вказують на узагальнено-збірне значення іменників у другій частині.
3. Висловлення негативного ставлення до певних людей, предметiв, явищ. Напр.: Чужинець завжди
прагнув, щоб домiнувала його правда (Літ-на Україна. – 2005. – 3), без змiни змiсту можна замiнити на чужинцi
прагнули…
Можна сказати, що найчастіше форми в узагальнено-збірному значенні вживаються, якщо мовцю важко
передати експресію образної конкретності або якщо один представник множинності здатний репрезентувати
множинність загалом. Напр.: Все зламано жорсткою рукою, Все стоптано важкими чобітьми
(І.Качуровський); …в оточенні любомудра лелеку [як вид] називали гайстром… (Літ-на Україна. – 2007. – 1).
Ми вже зазначали, що узагальнено-збірні лексеми не є однорідними і тотожними за значенням. Тому
вони мають різні стилістичні відтінки та емоційно-експресивне забарвлення. Отже, за особливостями вживання
серед узагальнено-збірних лексем можна виділити такі умовні групи:
1. Ті, що вживаються переважно у художніх текстах. Напр.: І чути, як цвіркун у полі свій налаштовує
смичок (І.Білий). Такі іменники, як правило, не вживаються у побутовому мовленні людей, оскільки вони є
образними і часто мають переносне значення.
2. Лексеми, які часто вживаються у періодичних виданнях. Напр.: Наче всі розумні згодні, але ж
мовчать: надто звикли бути рабами колонізатора (Літ-на Україна, 2006, 4). Іменники цієї групи часто мають
емоційно-експресивне забарвлення, мають на меті привернути увагу, вплинути на свідомість читача.
3. Слова в узагальнено-збірному значенні, які вживаються у повсякденному мовленні людей. Напр.:
Сьогодні годувальник-селянин ще тримає нашу Батьківщину… (Літ-на Україна. – 2006. – 3). У побутовому
мовленні можлива навіть така форма, помилкова у літературній нормі, як На ринку торгують трояндою. Це
ще раз доводить, що у сучасній українській мові узагальнено-збірні іменники вживаються досить часто і є
досить продуктивними.
Є також нейтральні лексеми з узагальнено-збірним значенням, які вживаються як у звичайному мовленні
людей, так і у науковій, публіцистичній літературі. Досить часто лексеми в узагальнено-збірному значенні
вживаються у наукових текстах, особливо тоді, коли, означають певний вид, клас тварин, рослин і под. Напр.:
Вовк занесений до Червоної книги зустрічається значно частіше, ніж Вовки занесені до Червоної книги.
Варто зауважити, що аналізовані лексеми існують переважно у контексті, узагальнено-збірне значення
певного іменника можна помітити лише на рівні речення. Напр.: Америка – назва материка, країни. У реченні
Зарозумілу Америку поверну до тями (Р. Лубківський) це слово має узагальнено-збірне значення, позначаючи
громадян названої країни. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

74
Однією з найважливіших функцій узагальнено-збірних субстантивів є позначення великої кількості осіб,
пов‘язаних певною спільною ознакою (місцем проживання, віком і т.д.) Це досягається шляхом метонімічного
перенесення (напр.: Європа на теренах історичного Закарпаття повторила те, що набагато раніше зробив
Схід…; або використанням іменника у формі однини у значенні множини (напр.: Продовжувати список фактів
з життя звичайної радянської людини?
Часто у науковому, публіцистичному, а інколи й у художньому та розмовному стилях уживаються назви
тварин і рослин у формі однини – як представники певного класу (напр.: Птахи не відбирають їжу у риб, а лев
не претендує ні на місце, ні на банани мавпи…) або для зображення великої кількості цих реалій: Чують ніздрі
травневий хміль, ловить око серпневий плід (В. Базилевський).
Отже, узагальнено-збірні іменники займають належне місце з-поміж збірних субстантивів, детермінуючи
окрему ланку функціонування, належачи до нецентральної сфери вжитку сукупних лексем. Однак саме ці
іменники характеризуються високою продуктивністю щодо вживання у текстах всіх стилів української мови.
Для того, щоб виявити субстантиви з узагальнено-збірним значенням у тексті, важливо враховувати лексичне
значення, а також контекст, який формується залежно від комунікативної настанови.
Група узагальнено-збірних iменникiв в український мовi потребує подальшого вивчення, зокрема, мають
бути досліджені такi питання, як експресивно-оцiнна функція досліджуваних субстантивів, лексикографічна
розробка їх, потрібно виробити більш точну класифікацію власне збірних iменникiв з перспективою аналізу
узагальнено-збірних одиниць на конкретних текстах різних стилів.

Література
1. Бондарко 1984 – Бондарко А.В. Функциональная грамматика [Текст] / А.В. Бондарко. – Л.: Наука,
1984. – 134 с.
2. Вихованець, 2004 – Вихованець I.P. Теоретична морфологія української мови [Текст] /
І.Р. Вихованець. – К.: Пульсари, 2004. – 400 с.
3. Голуб, 2003 – Голуб И.Б. Стилистика русского языка [Текст] / И.Б. Голуб. – М.: Айрис-пресс, 2003. –
442 с.
4. Горпинич, 2004 – Горпинич В.О. Морфологія української мови [Текст] / В.О. Горпинич. – К.: Академія,
2004. – 336 с.
5. Дегтярев 1982 – Дегтярев В.И. Собирательность и категория числа в истории славянских языков
[Текст] / В.И. Дегтярев // Вопр. языкознания. – 1982. – № 4. – С.92-101.
6. Домрачева, 1999 – Домрачева І.Р. Функціонально-семантична категорія сукупності у сучасній
українській мові [Текст] / І.Р. Домрачева: Дис. канд. філол. наук/ Донецький держ. ун-т. – Донецьк, 1999. –
199 с.
7. Категория количества 1990 – Категория количества в современных европейских языках [Текст] /
В.В. Акуленко, С.А. Швачко, Е.И. Букреева и др. – К.: Наук. думка, 1990. – 284 с.
8. Мусиенко 1992 – Мусиенко В.П. Функционально-семантическая категория меры в русском языке
[Текст] / В.П. Мусиенко. – Дисс. … д-ра филол. наук. – К., 1992. – 447 с.
9. Панфилов 1976 – Панфилов В.З. Типология грамматической категории числа и некоторые вопросы ее
исторического развития [Текст] / В.З. Панфилов // Вопр. языкознания. – 1976. – № 4. – С.18-38.
10. Прокопович, 1966 – Прокопович Е.Н. Употребление в литературном языке существительных с
обобщенно-собирательным значением [Текст] / Е.Н. Прокопович // Рус. язык в школе. – 1966. – №4. – С. 29-33.
11. Решетникова 1991 – Решетникова Н.В. Онтологическая категория собирательности: логико-
философский и лингвистический аспекты [Текст] / Н.В. Решетникова // Лингвистика: Взаимодействие
концепций и парадигм. – Вып.1. – Ч.1. – Харьков: ХИМЭСХ, 1991. – 239 с.
12. Руденко 1990 – Руденко Д.И. Имя в парадигмах ―философии языка‖ [Текст] / Д.И. Руденко. –
Харьков: Основа, 1990. – 300 с.
13. Таран, 1998 – Таран В.В. Узагальненість та збірність як текстові категорії у сучасній українській мові
[Текст]: автореф. дис. … канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 1998. – 19 с.
14. Томiлiна, 1971а – Томiлiна ГЯ. До типологiчно-зiставного вивчення збірних іменників у сучасних
східнослов‘янських мовах [Текст] / Г.Я. Томiлiна // Мовознавство. – 1971. – № 5. – С. 28-34.
15. Томiлiна, 1971б – Томiлiна Г.Я. Семантичні та структурно-граматичнi особливості збірних іменників
[Текст] / Г.Я. Томiлiна // Укр. мова i література в школі. – 1971. – №4.– С.32 – 36.
16. Холодович 1946 – Холодович А.А. Категория множества в японском в свете общей теории множества
в языке [Текст] / А.А. Холодович // Уч. зап. Ленинград. ун-та. Серия филол. наук. – 1946. – Вып. 10. – С.15-36.

Статья продолжает цикл публикаций автора по функциональной грамматике. В ней рассмотрены
особенности функционирования собирательных и обобщенно-собирательных существительных в лингвистике,
выяснен их статус. Осуществлена попытка понятийно-качественного анализа семантической и
грамматической реализации собирательных единиц.
Ключевые слова: собирательные существительные, обобщенно-собирательные существительные,
дискретная множественность, недискретная множественность, квантитативность, единичность. Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

75

The article continues the cycle of publications of author from functional grammar. In it the features of
functioning of the combined teams are considered and generalized collapsible nouns in linguistics, their status is found
out. Realizable attempt concept-high-quality to the analysis of semantic and grammatical realization of collapsible
units.
Keywords: collapsible nouns, generalized collapsible nouns, discrete multiplicity, undiscrete multiplicity,
kvantitativnist’, singleness.
Надійшла до редакції 2 червня 2009 року.