У статті проаналізовано особливості утворення та функціонування синтаксичних словосполученнєвих
конструкцій, які містять у своєму складі синсемантичне слово. Увага акцентується на основних теоріях
вивчення словосполучень з синсемантичним словом (теорії аналітизму і теорії граматичної ідіоматичності).
Ключові слова: синсемантичне слово, релятивна семантика, цілісне словосполучення, аналітизм,
граматична ідіоматичність.

Дослідження проблем взаємодії лексики і граматики, які актуалізувалися останнім часом, тісно пов‟язане
з аналізом автосемантичності / синсемантичності лексичних одиниць. Серед повнозначних лексем окремо слід
виділити ті, що не мають власного лексичного значення або це значення у них послаблене. До таких звичайно
відносять фазові, модальні дієслова, іменники з кількісним значенням та ін. Необхідність поглибленого
вивчення лексичної і граматичної своєрідності лексем з послабленою семантикою є беззаперечною, адже коло
таких слів поки чітко не окреслене, а ряд їх суттєвих властивостей мовознавцями інтерпретується
неоднозначно.
Мета пропонованої статті – проаналізувати синтаксичні конструкції з синсемантичним словом щодо їх
утворення та функціонування.
Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань: 1) визначити поняття синсемантії;
2) окреслити основні ознаки синсемантичних слів (слів релятивної семантики); 3) охарактеризувати основні
теорії вивчення словосполучень з синсемантичним словом.
Синсемантія – це здатність мовної одиниці виражати значення лише в поєднанні з іншими мовними
одиницями (словами чи реченнями) та на тлі контексту або ситуації, синсемантичні мовні одиниці
передбачають реалізацію свого значення лише в сполученні із залежним словом [Прокопенко 2005, с. 4].
Проблему розмежування слів за їхніми абсолютивно-релятивними властивостями в сучасній мовознавчій
науці пов’язують з виявленням сполучувальних можливостей лексем у синтагматичному ряді словоформ, що
найповніше виявляються в транспонованих у речення словосполученнях. Отже, розглядати питання
функціонування синсемантичних слів у реченні ми будемо, спираючись на теорію словосполучення, зокрема на
теорію цілісних (синтаксично зв‟язаних) словосполучень.
Видається можливим виділити дві основні теорії вивчення словосполучень з синсемантичним словом:
теорію аналітизму і теорію граматичної ідіоматичності.
Дослідження явища аналітизму має значну історію (пор. роботи В.Г. Адмоні, І.Р. Вихованця,
М.О. Вінтоніва, В.Г. Гака, М.М. Гухман, В.М. Жирмунського, А.П. Загнітка, О.А. Колесникова,
М.М. Прокоповича, Н.Ю. Шведової та ін.). Під аналітизмом, як правило, розуміють „розподіл лексичного і
граматичного значень між різними компонентами структурно та семантично об‟єднаних елементів” [Вінтонів
1997, с. 88], при цьому особлива увага приділяється питанням: а) причин виникнення аналітичних утворень;
б) граматикалізації словосполучень; в) десемантизації одного з компонентів сполуки; г) змістової недостатності
елементів конструкції; ґ) нового значення цілісного словосполучення, що є відмінним від значення його частин;
д) лексико-аналітичного характеру словосполучення як окремого члена речення.
Розглядаючи причини виникнення аналітичних засобів вираження тих чи інших значень у мовах
синтетичного типу, Г. Кимпо доводить, що потреба у використанні аналітичних утворень у процесі номінації
виникає тоді, „коли в мові відсутні спеціальні лексичні значення … для вираження певних типів цілісних
смислів, і тоді ці смисли членуються на фрагменти більш абстрактні, ніж нерозчленований смисл” [Кимпо 1986,
с. 57]. Крім цього, дослідник зазначає, що сам факт обмеження кількості мовних одиниць і безмежності
цілісних компонентів того чи іншого значення спричиняє необхідність вираження багатьох з таких цілісних
компонентів змісту за допомогою декількох мовних одиниць, кожна з яких співвідноситься лише з частиною
цілісного змісту.
Можна погодитись з О.А. Колесниковим, що основу розгляду аналітизму „становить теорія формальної
недостатності окремих мовних фрагментів у передачі змісту, пов‟язана зі встановленням фактів компенсації
цієї недостатності” [Колесников 1994, с. 72]. При цьому деякі вчені (пор. праці А.П. Загнітка) наголошують, що
сучасний стан потребує в основу розв‟язання питань аналітизму синтаксичних компонентів класти теорію
словосполучення. Відповідно, аналітичні конструкції постають як утворення, побудовані з двох чи більше
лексем, частина яких позбавлена можливості виражати предметне значення і бере участь тільки у граматичному
© Балко М.В., 2010 Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

107
оформленні синтаксичних компонентів (синсемантичні слова), а друга частина, у свою чергу, компенсує
недостатність семантики синсемантичних слів і виражає предметність значення всього словосполучення, а
отже, „надає йому здатності виступати одиницею синтаксичного членування речення” [Загнітко 1996, с. 79].
Розглядаючи синтаксично зв‟язані словосполучення, дослідники (В.Г. Гак, А.П. Загнітко,
М.М. Прокопович та ін.) зазначають, що такі мовні одиниці в результаті граматичного й семантичного
взаємопроникнення складових частин можуть розвиватися з нахилом до більш або менш тісного об‟єднання,
проте у будь-якому випадку такий розвиток базується на граматикалізації всього словосполучення. Процес
граматикалізації пов‟язується „з більшим або меншим послабленням лексичного значення одного з компонентів
словосполучення, з послідовним перетворенням його з лексично значимого слова на напівслужбове, в якому
домінує граматичне значення” [Жирмунский 1965, с. 12]. Граматикалізація завжди являє собою результат
абстрагування (іноді більш, а іноді менш повного) від конкретного лексичного значення, яке первинно мав один
з компонентів конструкції. Деякі мовознавці (пор. роботи В.М. Жирмунського, В.Г. Гака та ін.) наголошують на
процесуальному характері граматикалізації, перехідні випадки якої становлять ряд послідовних ступенів цього
явища. При цьому конструкції з більшим і меншим ступенями граматикалізації співіснують одночасно в мові, а
це, у свою чергу, призводить до взаємопроникнення між ними.
Граматикалізація словосполучень, що мають наслідком формування синтаксично зв‟язаних конструкцій,
нерозривно пов‟язана з десемантизацією одного з компонентів словосполучення. Оскільки у мові весь час
відтворюються моделі синтаксично зв‟язаних конструкцій, В.Г. Гаку видається можливим простежити деякі
загальні умови десемантизації в таких утвореннях, які він поділяє на дві групи: 1) синтаксичні; 2) семантичні.
Серед синтаксичних факторів десемантизації найважливішу роль, на думку дослідника, відіграє
„транзитивне вживання мовного знака” [Гак 1965, с. 140]. Якщо в нетранзитивній позиції слово зберігає всю
повноту та незалежність свого значення, то в транзитивній позиції воно використовується не тільки в силу
свого власного значення, але й як засіб, що пов‟язує два інші слова між собою. Отже, слово в транзитивній
позиції покликане виражати певні відношення між іншими словами, поступово значення відношення починає
домінувати і виходить на перший план. В.Г. Гак також наголошує, що у транзитивній позиції слово дуже часто
набуває спеціалізованого або переносного значення, що також свідчить про втрату ним свого незалежного
первинного значення, пор. переносне вживання слів у метафоричних словосполученнях: Ще раз кажу: „Гра на
струнах шлунку – погана гра‖ (В. Поліщук); Тоді на нас звалюється ієрогліфічне марення неба, і ми
намагаємось його прочитати, щоб віднайти спокій (В. Шевчук); Їх добре нюхати здаля й потрошки, не
наближаючи носа до флакону душі, бо починають не вражати, а дають якийсь терпкий і нецікавий запах
(В. Поліщук).
Серед семантичних чинників десемантизації основним є змістова недостатність компонентів
словосполучення, а також „спеціалізація значення слова” у складі цілісної структури, коли слово
використовується лише як компонент такої структури (напр., модальні й фазові дієслова, компоненти з очима, з
носом, росту тощо, числівники в кількісно-іменних сполуках та ін.), пор.: Давно закінчили косити (Л. Талалай);
А ти мусиш на село з’явитися і дуже уважати, як на око в голові, аби кожен знав, де ти є (М. Яцків);
Опецькуватий, з одутлуватими щоками, Будика скидався більше на дореволюційного старшого залізничного
кондуктора або на сучасного завгоспа, ніж на лікаря (Б. Антоненко-Давидович); Чорний камінь на сонці
блищав, мов розпечена бронза, Ледве сунули десять верблюдів тягар той пекучий (Леся Українка) тощо.
В.Г. Гак, зважаючи на характер функціонування різних синтаксичних одиниць, зазначає, що
„функціональний клас слова” (член речення) може мати потрійну структуру: а) синтетичну (одне повнозначне
слово); б) морфолого-аналітичну (повнозначне слово + службове слово); в) лексико-аналітичну (повнозначне
слово + десемантизоване слово). Синтаксично зв‟язані словосполучення, виступаючи у ролі будь-якого члена
речення, мають ознаки лексико-аналітичних структур. Роль таких лексико-аналітичних конструкцій у мові, на
думку В.Г. Гака, велика, їх використання „складає одну з типологічних характеристик мови” [Гак 1965, с. 133].
Подібної думки дотримується й В.Г. Адмоні, вважаючи такі утворення „одним із засобів структурної
організації мовлення” [Адмони 1965, с. 222].
Аналізуючи синтаксично зв‟язані словосполучення, треба зважати на характер складових частин таких
побудов. Аналітичне словосполучення обов‟язково включає до свого складу слова релятивної семантики
(синсемантичні слова), які, на відміну від слів абсолютивної семантики (автосемантичних), позначають
предмет, явище за його зв‟язками з іншими предметами. Опозиція абсолютивність / релятивність семантики
повнозначних слів ґрунтується на інформативній достатності / інформативній недостатності. Усі повнозначні
слова, що вживаються абсолютивно, є інформативно достатніми словами. Слова релятивної семантики з
граматичним і семантичним прогнозуванням форм залежних компонентів становлять інформативно недостатні
лексеми [Іваницька 2001, с. 101].
Лінгвісти (пор. праці А.П. Загнітка, Г.О. Золотової, Н.Л. Іваницької, Є.А. Іванчикової, Н.Ю. Шведової та
ін.) наводять такі основні ознаки слів релятивної семантики: а) належність до категорії повнозначних слів;
б) необхідність обов‟язкового поширення словами, які формують однозначність вислову; в) нездатність
уживатися абсолютивно; г) передбачуваність форми залежного слова у переважній більшості випадків;
ґ) здатність утворювати разом із залежними словами сполучення слів; д) властивість утворювати разом із
залежним словом аналітично виражений синтаксичний компонент. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

108
У складі цілісних словосполучень виділяються такі групи синсемантичних слів:
1. Дієслова з фазовим або модальним значенням (почну, заходився, продовжував, припинила, можеш,
маю, мусимо і под.): Але без темряви свою снагу Не може сяйво людям об’явити (Д. Павличко); Школярські
парти, що стільки разів цієї зими заходжувались розсипатися під школярами, та й розсипалися навіть часом,
ці парти позбивано тепер гвіздками й клинцями, і вони почали позирати якось навіть спишна… (Б. Грінченко);
Тож послухайте, сонце і вітре! Перестаньте скиглить на мить! (В. Симоненко).
2. Предикативні прикметники та прислівники, що виражають обов‟язок, згоду, спроможність тощо
(повинен, здатний, спроможний, треба, потрібно, слід, варто і под.): І коли вже прийде усвідомлення того, що,
утверджуючи незалежність Української держави, свободу і демократію, ми не повинні втрачати історичної
пам’яті?! (Культура і життя. – 2002. – 20 листопада); Випий ще раз; не прийде – Втретє випить треба
(Т. Шевченко); І все ж…тут варто було б сказати про одну скрутну річ – обіграти той факт, що Павло
Полуботок… у Полтавській битві воював таки на боці Петра… (Літературна Україна. – 1999. – 22 квітня).
3. Кількісні, неозначено-кількісні, збірні числівники та іменники рахунку (два, чотирнадцять, сорок
один, кілька, стонадцять, чимало, троє, десятеро, сотня, чверть і под.): Дві речі рухають життям, творять
культуру: матеріальна – голод, і духовна – слава (В. Поліщук); Багато епізодів зняті біля казкової, без
перебільшення, річки Псьол (Культура і життя. – 2002. – 11 грудня); Сьогодні маємо економіку тіньову тому,
що поза бланками в Україні обертається майже половина грошової маси (Українська газета. – 2002. –
12 грудня).
4. Іменники, що не належать до розряду рахунку, проте мають кількісне значення (група, зграя,
більшість, решта, гурток, табун і под.): А там, у темнім куті, перебраковані каліки і купа більших і менших
недобитків (М. Яцків); Одначе більшість цих видань вийшли малими тиражами, а відсутність системи
книгорозповсюдження призвела до того, що ці видання стали надбанням лише невеликої кількості читачів в
окремих реґіонах (Літературна Україна. – 1999. – 3 червня) А решта книг читається нічого собі (Остап Вишня).
5. Числівник один у значенні „якийсь”: Лише з нею мусів іти один з її синів (У. Самчук); Віриться, що
вона (енциклопедія), як один з провісників широкого і остаточного утвердження українського слова в усіх
сферах і на всій Україні, сповна виконає ту місію, яка на неї покладена (Українська газета. – 2002. – 12 грудня).
6. Іменники, що використовуються для характеристики особи чи предмета, типу віку, росту, вдачі, з
очима, з носом, виду, дерева (пор., шафа червоного дерева) тощо: А щоб личко не марніло З чорними бровами До
схід сонця в темнім лісі Умийся сльозами (Т. Шевченко); Була удова Векла Ведмедиха, і що то жінка: на усе
село! розумна, розсудлива, богобоязна і чесного роду (Г. Квітка-Основ‟яненко); Поважне журі одностайно
відзначило її красивий, оксамитового тембру голос, досконале володіння ним і неабиякий природний артистизм
(Культура і життя. – 2002. – 4 грудня).
7. Іменники з родовим значенням типу людина, чоловік, жінка, тварина, річ, подія і под., що
поширюються видовим поняттям: Марко – таке ймення мав син судді Мартовича – це був трохи дивний юнак
(Б.-І. Антонич); …ми, дезертири, – народ бойовий, а ходимо обережно, особливо вечорами (Г. Косинка);
Йдеться про речі звичайні, буденні, але таке враження, ніби з невидимої студії ллється світло ніжності й
доброти…(Культура і життя. – 2003. – 27 серпня).
8. Займенники що, хто та похідні від них лексеми у сполученні з прикметниками (дієприкметниками)
або займенниками: Шумить по залізу дощ, і десь у самісінькій глибині єства кільчиться щось м’яке, зелене,
мрійливе (Ю. Мушкетик); Тільки під ранок їй снилось щось темне і тривожне, і прокидалася з важкою головою
(В. Шевчук).
9. Іменники на позначення часових відтинків типу разу, днями, в момент і под.: Якусь мить я стояв з
трубкою в руках (Ю. Мушкетик); В літні дні вітер, мов птах крилами, стріпував з мосту тумани жовтого
пороху на гладкий паркет води (Б.-І. Антонич); Аж поки, нарешті, не виїхали в поле, і тоді вже море весь час
синіло зліва…(Ю. Збанацький).
Зараховування до аналітичних конструкцій утворень зі словами релятивної семантики не викликає
сумнівів. Проте граматикалізуватися й ставати синтаксично зв‟язаною аналітичною конструкцією можуть й
словосполучення, що не мають у своєму складі інформативно недостатніх слів. Компоненти певних видів
цілісних словосполучень набувають характеру обов‟язковості й регулярності вияву в межах зв‟язаної
конструкції лише у контексті (у межах речення). Отже, виникає потреба ввести поняття функціонального
аналітизму.
Поняття функції стосується не лише сфери лінгвістики, воно є одним з основних логіко-філософських
понять. Для з‟ясування цього поняття надзвичайно важливим є питання „носіїв” функції, а саме: що може мати
функцію у мові. Як правило, в лінгвістиці як „носії” функції розглядаються такі чотири субстанції (пор. праці
І.Р. Вихованця, Н.О. Слюсаревої, С.М. Толстої та ін.): а) мова загалом (тобто система мови); б) окремі одиниці
(елементи) цієї системи; в) тексти (або висловлювання); г) мовна практика усього суспільства. Треба
наголосити, що функції цих субстанцій різні, в основі їх визначення та класифікації лежать різні ознаки.
Природа, характер, тип функції будуть різними залежно від того, чого ця функція стосується – мовної системи,
окремої одиниці цієї системи, висловлювання чи всієї суспільної мовної практики. Дослідження, що стосуються
системи мови, тексту відомі ще з початку XX ст. (пор. праці Р. Якобсона). Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

109
Функції окремих одиниць мовної системи почали систематично вивчатись лише з оформленням
функціональної лінгвістики як розділу мовознавства. І.Р. Вихованець, обґрунтовуючи необхідність вивчення
функцій окремих мовних елементів, наголошує слідом за А. Мартіне, що елемент висловлення вивчається
лінгвістикою лише у тому разі, коли його наділено певною функцією, саме завдяки природі цієї функції даний
елемент займає відповідне йому місце серед інших, які зберігаються пам‟яттю. Розглядаючи функціональний
синтаксис як частину функціональної лінгвістики, І.Р. Вихованець підкреслює, що функціональності пронизує
всю синтаксичну систему й мовленнєву діяльність.
Необхідність урахування функціонального підходу до розгляду аналітичних конструкцій обґрунтовує
А.В. Баклушин слідом за О.І. Смирницьким. На думку дослідників, структурно аналітичне утворення являє
собою вільне об‟єднання різнооформлених частин, які є словами, поєднаними за певними синтаксичними
правилами, проте функціонально це об‟єднання існує поряд з флективними формами для вираження того чи
іншого граматичного значення. Відповідно, певні типи цілісних словосполучень можна вважати аналітичними
конструкціями у функціональному плані, оскільки вони в реченні виконують функцію одного члена (специфіка
флективних форм слів).
До таких утворень належать:
1. Словосполучення зі значенням сумісності (сестра з братом, кум з кумою, вчитель з учнями, хлопці з
дівчатами і под.): Багато розказувати, що там Василь з Марусею розмовляли, забули про увесь світ і де вони, і
що кругом них…(Г. Квітка-Основ‟яненко); Звідсіля видно все море, камінь, на якому засіли Робінзон з
П’ятницею, і деякі маленькі кораблі…(Ю. Збанацький).
2. Словосполучення, утворені на базі співвідносних прийменників: Тоді голос – від моря до моря: – Що з
вас кожний робив тоді, Як творилося наше вчора На землі від крові рудій? (Є. Плужник); Потомлені коні
зупинилися біля корчми, що причаїлася під крутим горбом на березі річки Говтви…(І. Пільгук).
3. Метафоричні й перифрастичні словосполучення: Ніби й досліджуємо вже не перший рік свою
минувшину без пересівання на густому решеті цензурних заборон…, але перед нами ще непочатий край роботи
на ниві національного відродження (Літературна Україна. – 1999. – 24 червня); …спасибі вам. Для вас одної Я
вас творю з прогірклих мрій В епоху бомби рокової, в епоху розуму і дій (=20-е століття) (М. Вінграновський).
Оскільки не тільки ці, а й всі інші типи цілісних словосполучень виконують у реченні функцію одного
члена, є підстави розглядати цілісні словосполучення як вияв функціонального аналітизму, адже компоненти
таких сполук характеризуються особливою взаємною злитістю, а все словосполучення функціонально виражає
особливе граматичне значення, яке не дорівнює сумі значень компонентів. У цьому й полягає вияв тієї реальної
зв‟язаності, яка і створює їх специфіку, хоча форми слів, що входять до складу функціональної аналітичної
конструкції, потенційно вичленовувані.
Для характеристики особливостей відношень між компонентами синтаксично зв‟язаних словосполучень
(синсемантичним словом та його семантичним конкретизатором) ряд лінгвістів (пор. праці Л.Г. Верби,
М.М. Гухман, І.М. Кайгородової, Р.О. Орлової, Н.І. Філічевої) наполягають на уведенні поняття граматичної
ідіоматичності. Дослідники констатують, що явище ідіоматизму характерне для різних мовних рівнів і полягає
у „невідповідності форми і значення складних мовних одиниць” [Верба 1975, с. 6]. Граматична ідіоматичність,
у свою чергу, полягає у „втраті компонентами словосполучення власного первинного граматичного значення й
у розвитку в цьому словосполученні граматичного значення, яке не виводиться з граматичного значення
компонентів словосполучення” [Москальская 1961: 93]. Як відомо, словосполученню взагалі як одиниці
синтаксису лексична й граматична ідіоматичність не властива, проте у ряді конструкцій (напр., у поєднаннях
модальних дієслів з інфінітивом) дослідники констатують розвиток граматичної ідіоматичності, в результаті
чого такі сполуки перетворюються на стійкі, синтаксично нерозкладні структури з граматичною
спрямованістю.
Аналізуючи синтаксичну нерозкладність у двох планах (лексичному і граматичному), М.М. Гухман
наголошує, що найпоказовішою для з‟ясування специфіки таких словосполучень є їх граматична
нерозкладність, що виникла на основі складних процесів переосмислення компонентів словосполучення.
Поняття ідіоматичності у М.М. Гухман стосується саме граматичної нерозкладності цілісної сполуки і
використовується для пояснення характеру взаємопроникнення елементів сполучення, що зумовило їх реальну
нерозкладність, граматичну взаємопов‟язаність складових частин під час формування граматичного значення
всього словосполучення. При цьому дослідниця застерігає, що ідіоматичність тут інша, ніж у фразеологічних
одиницях, тому це поняття вживається умовно для позначення складних процесів переосмислення компонентів
конструкції. Фразеологічні одиниці є одиничними сполученнями, що не повторюються й обмежені специфікою
лексичної сполучуваності їх компонентів (вони подібні до лексичних одиниць). Синтаксично зв‟язані
конструкції становлять граматичні єдності, що обмежені особливостями граматичної сполучуваності.
Частковим виявом граматичної ідіоматичності є ідіоматичність синтаксична. І.М. Кайгородова
синтаксичну ідіоматизацію вважає фінальним ступенем синтаксичної фразеологізації.
Синтаксична фразеологізація – це „процес створення фразеологічного значення одиниць, що у
формально-граматичному плані співвідносяться зі словосполученням чи реченням і відзначаються або
індивідуальною стійкістю, або стійкістю типологічною, яка об‟єднує цілий ряд однорідних, серійних,
структурно і семантично однопорядкових утворень” [Кайгородова 1999, с. 19-20]. Завдяки цьому процесові ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

110
формуються різні за характером внутрішніх (структурно-семантичних і структурно-синтаксичних) зв‟язків
стійкі сполучення слів. Синтаксичним фразеологізованим моделям властиве вторинне синтаксичне значення,
яке не виводиться із суми значень їх складників. Синтаксична ідіома становить „стійкий роздільнооформлений
знак, структурно-семантичну єдність, що виникає в результаті встановлення асиметричних відношень між його
формальною і значеннєвою структурою” [Кайгородова 1999, с. 22-23].
Вчені (Л.Г. Верба, І.М. Кайгородова, Н.І. Філічева та ін.) наголошують, що ідіоматичність синтаксичної
структури, як правило, детермінується контекстом, при чому роль контексту не обмежується лише
встановленням ідіоматичності одиниці. За умови збереження „певного семантичного інваріанта” синтаксична
ідіоматика характеризується значним впливом супутніх суб‟єктивно-модальних значень, характер яких у
переважній більшості випадків визначає контекст. У результаті реінтерпретації „структура набуває якогось
певного інваріантного значення за умови обов‟язкового суб‟єктивно-модального потенціалу, реалізація якого
залежить від контексту” [Верба 1975, с. 44]. Щодо цілісних словосполучень, лексичне наповнення структурної
схеми яких є вільним (пор.: кількісний числівник + іменник у родовому відмінку множини: сім зошитів,
дванадцять олівців, тисяча мешканців і т. д.; займенник щось (хтось) + узгоджений прикметник
(дієприкметник): щось незвичайне, щось біле, хтось нерухомий тощо), то відтінки суб‟єктивно-модальних
відношень у такому випадку можуть реалізовуватись у мікроконтексті (в межах речення або самого цілісного
словосполучення).
Отже, дослідження синтаксичних конструкцій, які містять у своєму складі синсемантичні слова (слова
релятивної семантики), потребує залучення різних теорій. Такі конструкції є складними граматичними
утвореннями, характер поєднання їх компонентів детермінується синсемантичним компонентом, який не здатен
уживатися абсолютивно і вимагає обов‟язкового поширення словами, які формують однозначність вислову.
Разом із залежним словом синсемантична лексема утворює аналітично виражений синтаксичний компонент.

Література
Адмони 1965: Адмони В.Г. Дополнительные функции аналитических форм [Текст] / В.Г. Адмони //
Аналитические конструкции в языках различных типов. – М.-Л.: Наука, 1965. – С. 222-232. – Бібліогр.: с. 232.
Верба 1975: Верба Л.Г. Синтаксическая идиоматика в современном английском языке [Текст]:
дисс…канд. филол. наук / Киевский Ордена Ленина гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко – К., 1975. – 169 с.
Вінтонів 1997: Вінтонів М.О. Аналіз та аналітизм [Текст] / М.О. Вінтонів // Функціонально-
комунікативні вияви граматичних одиниць. – К.: ІЗМН, 1997. – С. 88-92. – Бібліогр.: с. 92.
Гак 1965: Гак В.Г. Десемантизация языкового знака в аналитических структурах синтаксиса [Текст] /
В.Г. Гак // Аналитические конструкции в языках различных типов. – М.-Л.: Наука, 1965. – С. 129-141. –
Бібліогр.: с. 141.
Жирмунский 1965: Жирмунский В.М. Об аналитических конструкциях [Текст] / В.М. Жирмунський //
Аналитические конструкции в языках различных типов. – М.-Л.: Наука, 1965. – С. 5-57. – Бібліогр.: с. 56-57.
Загнітко 1996: Загнітко А.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний
комплекс) [Текст] / А.П. Загнітко. – Ч. 1. – К.: ІЗМН, 1996. – 202 с. – Бібліогр.: с. 189-200. – 1000 пр. – ISBN 5-
7763-9335-3.
Іваницька 2001: Іваницька Н.Л. Вплив сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів
синтаксичної структури речення [Текст] / Н.Л. Іваницька // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 97-103. –
Бібліогр.: с.103.
Кайгородова 1999: Кайгородова И.Н. Проблемы синтаксической идиоматики [Текст]: автореф. дис…
д-ра филол. наук / Волгоградский гос. пед. у-нт. – Волгоград, 1999. – 50 с.
Кимпо 1986: Кимпо Г. Аналитизм и его особенности в русском языке (системно-типологический аспект)
[Текст]: дисс… канд. филол. наук. – М.: Ун-т дружбы народов, 1986. – 212 с.
Колесников 1994: Колесников А.А. К проблеме парадигматико-компенсирующих свойств аналитических
форм в системе современного русского языка [Текст] / А.А. Колесников // Филологические науки. – 1994. –
№ 1. – С. 72-80. – Бібліогр.: с. 80.
Москальская 1961: Москальская О.И. Устойчивые словосочетания с грамматической направленностью
[Текст] / О.И. Москальская // Вопросы языкознания. – 1961. – № 5. – С. 87-93. Бібліогр.: с. 93.
Прокопенко 2005: Прокопенко І.М. Синтаксичні функції синсемантичних дієслів [Текст]: автореф. дис…
канд. філол. наук: 10.02.01 / Національний пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. – Київ, 2005. – 20 с.

В статье проанализированы особенности составления и функционирования словосочетаний, имеющих в
своѐм составе синсемантическое слово. Внимание акцентируется на основных теориях изучения
словосочетаний с синсемантическим словом (теории аналитизма и теории грамматической
идиоматичности).
Ключевые слова: синсемантическое слово, релятивная семантика, целостное словосочетание,
аналитизм, грамматическая идиоматичность.
Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

111
The article is devoted to analysis both composition and function of the coherent word-combinations with word of
relative semantics. Author considers main modern investigations of syntactic constructions with word of relative
semantics.
Keywords: words with relative semantics, relative semantics, coherent word-combination, analytism,
grammatical idiom.
Надійшла до редакції 7 липня 2009 року.