У статті визначено основні семантико-синтаксичні типи неповних речень, що виникають за умови
нереалізації валентних потенціалів предиката, а також простежено кореляцію валентності предиката й
семантико-синтаксичної структури речення.
Ключові слова: неповне речення, валентність, предикат, елімінація, субстанційні синтаксеми,
семантико-синтаксична структура речення.

У визначенні семантико-синтаксичної структури речення в мовознавстві існує кілька основних підходів:
денотативний, який визначає співвідношення між реченням і відображуваною ситуацією (найповніше
опрацьований В.Г. Гаком [Гак 1972]), логічний, що спирається на структуру думки й логічну систему
предикатів (представником цього напряму є Н.Д. Арутюнова [Арутюнова 1976]), семантичний (Ю.С. Степанов
[Степанов 1981]) – ґрунтується на лексико-семантичній типології слів, які беруть участь у вираженні
предикативного ядра речення. Розгляд семантичної структури речення слід здійснювати з опорою на валентний
потенціал дієслівного предиката, що уможливлює вирізнення ядра семантичної структури речення, навколо
якого концентруються її варіації, модифікації й трансформації. Предикат прогнозує й визначає кількість
іменникових компонентів та їхні семантичні функції. При опорі на валентність предиката семантично
елементарним простим реченням є речення, що складається тільки з одного предиката й визначених його
семантико-синтаксичною валентністю іменникових синтаксем. Нереалізація валентних потенціалів предиката
призводить до елімінації субстанційних синтаксем, останнє є опорним для встановлення функціонально-
семантичної типології неповних речень. Мета статті – виділити основні семантико-синтаксичні типи неповних
речень, що виникають за умови нереалізації валентних потенціалів предиката. Для досягнення мети необхідно
розв‟язати такі завдання: 1) з‟ясувати кореляцію валентності предиката і семантичної структури речення;
2) окреслити основні типи мінімальних реченнєвих структур; 3) виділити основні семантико-синтаксичні типи
неповних речень з елімінованими субстанційними синтаксемами.
Семантична структура речення ґрунтується на взаємодії семантичних компонентів. Вони
організовуються в ній на певній ієрархічній основі, яка визначається рангом семантичних компонентів.
У побудові реченнєвої конструкції суттєвою є роль двох частин мови – дієслова та іменника, які є ядерними,
оскільки саме вони формують переважну більшість речень. На цю типову особливість указує семантико-
синтаксична валентність дієслівного предиката: регулярним заповнювачем позиції предиката в українській мові
є дієслово, а позицій залежних синтаксем – іменник. З огляду на це дієслову належить визначальна позиція в
побудові висловлень, і воно постає найцентральнішим членом речення. Дієслівна семантико-синтаксична
валентність групує елементарні речення в класи з їхніми відмінними семантико-синтаксичними структурами.
Особливості семантичної структури елементарного речення залежать від дієслівного предиката.
Структурний склад елементарного простого речення містить предикатний і субстанційні компоненти. На
© Марченко Т.В., 2010 Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

125
кількість субстанційних синтаксем і їх функціональну роль впливає семантична якість предиката. Розрізняють
лівобічну та правобічну валентність предиката-дієслова. Лівобічна валентність репрезентована суб‟єктним
субстанційним компонентом, за яким закріпилося відповідне місце – переважно, перед дієсловом. Наявність
суб‟єктної синтаксеми в лівобічній позиції властива всім дієсловам української мови, виняток становлять лише
дієслова з так званою нульовою валентністю: Микола прибіг додому (В. Підмогильний); Юлія щось говорила
(П. Загребельний) і Знов стало накрапати (Є. Гуцало). найвиразнішим виявом лівобічної позиції суб‟єктної
синтаксеми є форми називного відмінка іменників.
Правобічні іменникові компоненти диференціюються на такі синтаксеми: об‟єктну, адресатну,
інструментальну (знаряддя або засіб дії), локативну (початковий пункт руху, шлях руху і кінцевий пункт руху).
Наявність певної відповідної правобічної синтаксеми залежить від валентності дієслова, з-поміж яких
диференціюють одно-, дво-, три-, чотири-, п‟яти-, шести-, семивалентні (за А.П. Загнітком) [Загнітко 1996].
Правобічні позиції відповідних компонентів заповнюють форми непрямих відмінків.
Отже, предикат визначає кількість субстанційних знаків в елементарному реченні, їхні семантичні
функції й взаємовідношення. Він є одним із важливих компонентів організації реченнєвої конструкції. Саме
предикат здатний формувати семантичну структуру речення, тому його вважають справжнім центром
реченнєвої конструкції. Вирішальне значення предиката в семантичній структурі речення міститься в його
внутрішніх і зовнішніх характеристиках: у внутрішній структурі кожного речення він виявляє кількість і якість
субстанційних синтаксем (до речі, ці субстанційні знаки мовознавці кваліфікують як актанти (Л. Теньєр);
предикандуми (С.Д. Кацнельсон); глибинні відмінки (Ч. Філлмор); аргументи (І.Р. Вихованець)), а на його
семантичній природі ґрунтуються зовнішні семантичні відношення з іншими реченнями тексту.
Межі семантично елементарного речення визначаються здебільшого валентністю предиката та його
аргументами. Предикати як центральні синтаксеми семантико-синтаксичної структури простого елементарного
речення розчленовуються на чотири основні типи: а) синтаксеми-предикати дії, що позначають діяльність,
породжувану суб‟єктом-діячем: Студенти вивчають мову; б) синтаксеми-предикати процесу, які не
передбачають активного виконавця дії, а стосуються суб‟єктів змінних станів: Дерева ростуть; в) синтаксеми-
предикати стану, орієнтовані на пасивність суб‟єкта і пов‟язані з його непостійною характеристикою: Мені
весело; г) синтаксеми-предикати якості, що позначають постійну ознаку предмета: Хлопець високий. У зв‟язку
зі специфічними сполучувальними можливостями І.Р. Вихованець виділяє в межах предикатів стану локативні
предикати, що вказують на стан предмета в просторовому плані (Ми були в лісі), і кількісні предикати, що
характеризують предмет з означено-кількісного й неозначено-кількісного боку (Хлопців було п’ять).
Предикати дії можуть відкривати максимальну кількість іменникових синтаксем – сім залежних компонентів, а
предикати процесу, стану та локативні й кількісні предикати характеризуються в максимальному вияві
двовалентністю. Залежно від цих особливостей Т.Є. Масицька подає такі основні типи мінімальних реченнєвих
структур [Масицька 1998, с. 21 – 22]:
1. Структура Д (її репрезентують дієслова на позначення особливих станів природи всеохоплюваного
характеру. Суб‟єктна синтаксема при таких дієсловах має нульове вираження): Світає; Розвиднюється;
Холоднішає.
2. Структура С + Д (її визначають особові дієслова, які вимагають участі суб‟єкта): Бабуся посивіла; Він
учителює (С – суб‟єкт дії; Д – дія).
3. Структура С + Д + О, або С + Д + Л, або С + Д + Ізд (її детермінують дієслова, які вимагають участі
суб‟єкта, об‟єкта або локатива чи інструменталя): Хлопець прочитав книгу; Мати стояла біля груші; Дівчина
пише олівцем (С – суб‟єкт дії; Д – дія; О – об‟єкт дії; Л – локатив; Ізд – інструменталь знаряддя дії).
4. Структура С + Д + О + Ад або С + Д + О + Ізд (її утворюють дієслова, які вимагають участі суб‟єкта,
об‟єкта, адресата чи інструменталя): Дівчина віддала листа братові; Хлопець вирізав іграшку ножем
(С – суб‟єкт дії; Д – дія; О – об‟єкт дії; Ізд – інструменталь знаряддя дії; Ад – адресат дії).
5. Структура С + Д + Ад + О + Ізд або С + Д + Л1 +Л2 + Л3 ( її характеризують дієслова, які вимагають
участі суб‟єкта, об‟єкта, адресата, інструменталя чи локатива): Син написав приятелеві листа олівцем;
Хлопці бігли з села у ліс через поле (С – суб‟єкт дії; Д – дія; О – об‟єкт дії; Ізд – інструменталь знаряддя дії; Ад –
адресат дії; Л1 – локатив початку руху, Л2 – кінця руху, Л3 – шлях руху).
6. Структура С + Д + Ізп + Л1 + Л2 + Л3 (її репрезентують суб‟єкт, інструменталь та локатив): Загін
вирушив поїздом із Луцька до станції Львів через Радехів (С – суб‟єкт дії; Д – дія; Ізп – інструменталь засобу
пересування; Л1 – локатив початку руху, Л2 – кінця руху, Л3 – шлях руху).
7. Структура С + Д + О + Ад + Л1 + Л2 + Л3 (її характеризують суб‟єкт, об‟єкт, адресат і локатив):
Дівчина несе квіти матері з саду в кімнату через подвір’я (С – суб‟єкт дії; Д – дія; О – об‟єкт дії; Ад –
адресат дії; Л1 – локатив початку руху, Л2 – кінця руху, Л3 – шлях руху).
8. Структура С + Д + О + Ад + Ізп + Л1 + Л2 + Л3 (її утворюють суб‟єкт, об‟єкт, адресат, інструменталь і
локатив): Хлопець привіз вантаж матері машиною з міста в село через річку (С – суб‟єкт дії; Д – дія; О –
об‟єкт дії; Ад – адресат дії; Ізп – інструменталь засобу пересування;Л1 – локатив початку руху, Л2 – кінця руху,
Л3 – шлях руху).
З наявних моделей видно, що їх репрезентантами є дієслова від одно- до семивалентних. Сукупність усіх
функціонально-синтаксичних позицій конкретного дієслова, ужитого в певному значенні, створює його ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

126
валентний потенціал. У мовленні він рідко реалізується повністю. Тому незаповнення будь-якої валентно
зумовленої позиції в реченні дає всі підстави вважати такі речення валентно неповними.
Аналізуючи такі незаповнені валентно зумовлені позиції, ми виділили п‟ять типів конструкцій з
елімінованими (Услід за А.П.Загнітком, під елімінацією ми розуміємо виключення (усунення) відомого і / або
невідомого з граматично і / або стилістично значущою метою, внаслідок чого витворюється функціонально
інша синтаксична одиниця [Загнітко 1998]) субстанційними синтаксемами: ядро елімінованих конструкцій
складають речення з елімінованим суб‟єктом – 347 (на 1 тисячу прикладів) (48,5%); поряд з ним перебувають
конструкції з елімінованим локативом – 178 (24,9%) і конструкції з елімінованим об‟єктом – 112 (15,6%).
Периферію складають конструкції з елімінованим інструменталем – 49 (6,8%) та конструкції з елімінованим
адресативом – 30 (4,2%).
На відміну від інших субстанційних синтаксем, суб‟єктна переважно репрезентує лівобічну валентність
предиката. Суб‟єктна синтаксема як абстрактна субстанційна семантико-синтаксична мінімальна одиниця
реалізується в семантичних і морфологічних варіантах. Семантична диференціація суб‟єктної синтаксеми
залежить передусім від характеру предиката, валентність якого формує семантично елементарне речення.
Відповідно до природи предикатної синтаксеми виділяються такі семантичні варіанти суб‟єктної синтаксеми,
як суб‟єкт дії, суб‟єкт процесу, суб‟єкт стану, суб‟єкт якісної ознаки, суб‟єкт вокативного стану, суб‟єкт
кількісної ознаки (за І.Р. Вихованцем) [Вихованець 1993].
Основним семантичним варіантом суб‟єктної синтаксеми виступає синтаксема у функції суб‟єкта дії, з
якою пов‟язана найвиразніша семантико-синтаксична й формально-синтаксична диференціація категорії
суб‟єктності [Межов 2001, с. 150]. У валентну рамку предикатів дії як обов‟язковий компонент входить
суб‟єктна синтаксема, що позначає активного виконавця дії: Студенти пишуть диктант; Ми саджаємо
дерева; Хтось розбив чашку. Відповідно до диференційних семантико-синтаксичних ознак синтаксеми у
функції суб‟єкта дії звичайно використовуються в цій позиції іменники-назви істот. Саме такі синтаксеми
найчастіше не називаються, елімінуються в мовленні.
Конструкції, у яких закріпилося нульове вираження суб‟єкта (на формально-граматичному рівні –
підмета), переважно зараховують до односкладних означено-особових, неозначено-особових та узагальнено-
особових (В.В. Бабайцева, П.С. Дудик та ін.). З таким їхнім статусом важко погодитися, адже на наявність
суб‟єктної синтаксеми завжди вказує валентність відповідного предиката, з одного боку, й існує потенційна
можливість функціонування суб‟єктної синтаксеми тільки у формі називного відмінка власне-іменника або
займенникового іменника, на що вказує також граматична форма відповідного предиката, з іншого боку.
На думку А.П. Загнітка, розглядати односкладні речення слід з урахуванням нерівнорядності формально-
граматичної й семантико-синтаксичної площин реченнєвої структури, а також нерівнорядності всіх типів
односкладних речень, “оскільки з-поміж них вирізняються речення з яскраво вираженою особовою
семантикою” [Загнітко 2004, с. 208]. Означено-особові, неозначено-особові та узагальнено-особові речення
А.П. Загнітко кваліфікує як двоскладні на рівні семантико-синтаксичної структури і як односкладні,
парадигматично співвіднесені з двоскладними, у формально-граматичному вимірі. Такий підхід дозволяє
кваліфікувати такі утворення в мовленні як конструкції з елімінованим суб‟єктом.
Використання в мовленні речень з елімінованим суб‟єктом репрезентує динамічність висловлення, чітко
орієнтовану тенденцію мовлення на економію надлишкових засобів, оскільки в наявному предикаті-дієслові
чітко окреслені лівобічні заповнювачі валентних гнізд – особові / особово-вказівні займенники.
Традиційно на формально-граматичному рівні означено-особовими вважаються речення, що позначають
дію безпосередніх учасників мовленнєвого акту – мовця чи його співрозмовника (або співрозмовників). У так
званих означено-особових реченнях граматична форма предиката найчіткіше вказує на позицію суб‟єкта:
Нічого не хочу знати про твої особисті справи (І. Драч); Нахилися до мене і дай мені жменьку суниць
(Л. Костенко); ―Готуйтеся до великих і крутих неприємностей‖ (Ю. Андрухович). Як бачимо, предикат своєю
валентністю й морфологічними показниками особи й числа вказує на “існування” суб‟єкта. У семантико-
синтаксичному аспекті це неповні речення з елімінованим суб‟єктом, у яких завдяки елімінації суб‟єкта
ініціальну позицію часто займає предикат.
У хрестоматійно відомих неозначено-особових реченнях, яким властива форма третьої особи множини
присудка, показники потенційного підмета є менш виразними. Оскільки форма третьої особи множини
присудка засвідчує не одну, а кілька можливостей поєднання дії, процесу або стану з суб‟єктом, то суб‟єкт
мислиться неозначено й переміщений на задній план: ―Ось вигнали з інституту мого знайомого художника‖
(Ю. Андрухович); Галю влаштували на їхню кафедру ―по блату‖ (П. Загребельний); А з ворогами не
церемоняться (Ю. Андрухович). У таких реченнях увагу акцентовано на дії або станові.
Дія або стан в узагальнено-особових реченнях стосується будь-якої особи [Воронина 1975].
Взаємопов‟язаний із неназваним суб‟єктом предикат звичайно виражений дієсловом у формі 2-ої особи однини
й множини теперішнього й майбутнього часу: Вік живи, вік учись (Нар. тв.); Чесне діло роби сміло (Нар.тв.);
Лежачого не б’ють (Нар. тв.).
Елімінація суб‟єкта в цьому разі дозволяє чітко виразити: а) загальне положення, висновок, що
стосується всіх людей безвідносно щодо місця й часу: Удосвіта встанеш – більше діла зробиш (Нар. тв.); Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

127
Розуму і за морем не купиш, коли його вдома не має (Нар. тв.); б) інтимність думок, настроїв, переживань,
мовець свідомо відсторонює себе від названих дій: Шануйте здобуте трудом поколінь, помножте його у
пошані (М.Нагнибіда); Кохайте дівчат – і народять вас самих (Ю. Андрухович).
Об‟єктні синтаксеми в семантично елементарному реченні передають значення реальної предметності
(під об‟єктною синтаксемою розуміємо предмет, на який спрямовано дію, процес або стан), залежать від
предиката, функціонують як необхідні компоненти речення.
Основним семантичним варіантом об‟єктної синтаксеми є синтаксема у функції об‟єкта дії. Саме такі
синтаксеми найчастіше елімінуються в мовленні, посилюючи значущість препозитивних речень і сприяючи
посиленню міжреченнєвої злитості, примушуючи до постійного утримування в пам‟яті сильнокерованого
об‟єкта. Такі валентнозумовлені синтаксеми можуть позначати:
– об‟єкт конкретної фізичної дії: Хтось смикав за ниточку, і ми підводили руки. Я теж підводив
(В. Дрозд); Телевізор двоїв зображенням. Відвезла в ремонт (М. Матіос); Він довго поправляє разок намиста
на її шиї, потім обнімає і так стоїть (М. Матіос);
– об‟єкт повідомлення, спрямування інформації до адресата: ―Знаєш секрет розгрому німців під
Москвою? Найбільша військова таємниця, але тобі розкрию‖ (П. Загребельний);
– об‟єкт запрошення: ―Звідси поїдемо до резиденції Ягнича. Він запрошує‖ (П. Загребельний);
– об‟єкт уваги при дієсловах просити, шукати, знайти, зустрічати, проводжати: Хто б міг
осуджувати Шульгу? Він шукав і знайшов, решта не має значення (П. Загребельний).
Іншим семантичним варіантом об‟єктної синтаксеми постає синтаксема у функції об‟єкта стану.
Відповідно до семантики стрижневих предикатів стану виділяється елімінований:
– об‟єкт чуттєвого сприймання: ―Вікна! – жахалася Олька. – Люди ж побачать! Вікна ж не затулені‖
(П. Загребельний); Він не слухав, рвався нагору (П. Загребельний);
– об‟єкт інтелектуального стану: Ми зосередилися; Він забув;
– об‟єкт емоційно-оцінного ставлення: ―Бачу, ти заздриш‖ (П. Загребельний).
Ще одним семантичним варіантом об‟єктної синтаксеми, яка може елімінуватися, постає синтаксема у
функції об‟єкта якісної ознаки: Він кращий (за мене).
В українській мові наявні такі дієслова, які вказують на зміну зовнішності суб‟єкта, набуття ним якісно
нових характеристик, навичок, ознак тощо: голитися, вмиватися, лікуватися, митися, стригтися, чесатися,
тренуватися й т. ін. Об‟єктна синтаксема міститься в самій структурі дієслова, її показником є елемент -ся:
Спортсмен тренується ← Спортсмен тренує себе; Дівчина вмивається ← Дівчина вмиває себе. Такі дієслова
“усіченого” типу з лексично не вираженою об‟єктною синтаксемою в традиційній граматиці тлумачать як
зворотний стан дієслова: ―Що, давно дівки не малювалися?‖ (М. Матіос); ―То вже якось побережіться‖
(М. Матіос). Окремі лінгвісти кваліфікують їх як рефлексивні й відносять до діатез дієслова [Теньер 1988,
с. 259 – 267]. Їхня формальна неповнота, підкреслена лексично не вираженою об‟єктною синтаксемою,
спрямована на окреслення стану певного суб‟єкта як самодостатнього для реалізації.
Інструментальна синтаксема членується на два семантичних варіанти: варіант знаряддя дії й варіант
засобу дії. Така синтаксема реалізується також морфологічними варіантами, зокрема орудним відмінком як
основним морфологічним варіантом інструментальної синтаксеми й низкою прийменниково-відмінкових форм.
Інструментальна синтаксема функціонує тільки при предикатах дії.
Найуживанішими конструкціями з елімінованим інструменталем можна вважати такі, у яких у ролі
предиката постає тривалентне дієслово, що виражає дію суб‟єкта на об‟єкт за допомогою якогось знаряддя дії,
або чотиривалентні дієслова, які, крім названих синтаксем, ще вимагають адресатну синтаксему, на користь
якої відбувається дія. Це дієслова типу вибрити, вишити, малювати, різати, копати, ткати, рубати та ін.:
…дременув вуличкою до мосту, а тамо дядьки лід рубають для молочарні (В. Медвідь); Сусідка сапала город
(М. Матіос); Гробар копав комусь могилу (М. Матіос); ―У неділю дерево будуть тесати?‖ (М. Матіос);
Шандриха рушники шила (М. Матіос); Він цюкає дерево (М. Матіос).
Особливої уваги вимагають конструкції з предикатом на позначення процесу “писання”. У таких
реченнях інструментальна синтаксема супроводжує основні субстанційні компоненти речення, указуючи, за
допомогою чого реалізується дія, але часто випускається, коли основна увага приділяється самій дії: Я писатиму
тобі листи з України (Ю. Андрухович); Пишеш їм у блокнотах, на своїх книжках, на своїх портретах усілякі
дурниці (Ю. Андрухович).
У мовленні часто не мають лексичного вираження інструментальні синтаксеми й при предикатах на
позначення руху. У таких конструкціях інструментальна синтаксема супроводжує суб‟єктну й об‟єктну
синтаксеми і вказує на транспортний засіб, за допомогою якого здійснюється дія: ―Давай я тебе відвезу‖
(П. Загребельний); Рвонули коні, Гната повезли попереду (У. Самчук); Він віз Совинського досить довго
(П. Загребельний).
В українській мові часто трапляються реченнєві конструкції типу Вітром віднесло човни в море; Вогнем
спалило все село. Синтаксеми вітром, вогнем з логіко-семантичного погляду характеризуються як аґенс дії, а з
семантико-синтаксичного – як аґентивний інструмент. На нашу думку, такі конструкції цілком можна вважати
реченнями з елімінованим формальним суб‟єктом, адже подібні синтаксеми беруть на себе роль інструмента дії ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

128
(А.П. Загнітко називає такі синтаксеми інструментальним суб‟єктом [Загнітко 1998, с.288]): ―Вас буде відвезено
машиною‖ (П. Загребельний); Одна справа, як світло убило, чи громом спалило (М. Матіос).
Локативні субстанційні синтаксеми мають своєрідне лексичне вираження, позначаючи різні просторові
поняття: назви населених пунктів, приміщення, предмети тощо. Вони залежать від локативних дієслівних
предикатів і поділяються на два основні типи: динамічні локативні синтаксеми і статичні локативні синтаксеми.
Локативні динамічні субстанційні синтаксеми залежать від дієслів руху й членуються на три різновиди:
а) локативні синтаксеми в значенні вихідного пункту: Я вийшла з інституту; б) локативні синтаксеми в
значенні кінцевого пункту руху: Дівчина приїхала до Києва і в) локативні синтаксеми на позначення шляху
руху: Увесь день вони їхали лісом (за А.П. Загнітком).
У мовленні не всі зазначені субстанційні синтаксеми мають лексичне вираження: трапляються
конструкції із заповненою локативною синтаксемою на позначення тільки вихідного пункту (елімінуються
синтаксема на позначення кінцевого пункту й синтаксема на позначення шляху руху): Деколи пташина
прилітає з вирію, сідає навпроти вікна на гілячці дерева (О. Гончар); або вказується тільки кінцевий пункт
руху: Нарешті вони приїхали у село (Б. Харчук); або вказується кінцевий пункт руху і шлях руху: А коваль
жив у кінці села, поки процесія перейшла селом до цвинтаря… (М. Матіос). Найчастіше в мовленні
використовуються конструкції, до складу яких не входить жодна локативна синтаксема: Совинський тоді теж
прийшов (П. Загребельний); Вони піднялися по сходах на першу галерею… Вони прийшли (І. Багряний); Одного
дня прибула якась комісія (О. Гончар). В останньому випадку увага акцентується на завершеності дії, її
значущості для адресата.
Часто не заповнюється позиція локативної синтаксеми при дієслівних предикатах зі значенням “нести”
та “везти”. У таких конструкціях може вказуватися тільки початок руху (відповідно елімінується синтаксема на
позначення кінця руху і / або шляху руху): …тоді з давно вже знищеної херсонської хати Ягничів привезли
напічне віконце (П. Загребельний); тільки кінець руху (елімінується синтаксема на позначення початку руху і /
або шляху руху): І щоразу привозите в місто масу конструктивних ідей? (П. Загребельний); шлях руху
(елімінуються синтаксеми на позначення початку і кінця руху): Сотні тисяч тон металу для БАМу везли через
одну шосту земної кулі (П. Загребельний); або не називається жодна локативна синтаксема: ―Тобі привезли
твої речі?‖ (П. Загребельний). Елімінація певного локатива мотивована ситуативно-прагматичними завданнями
в діалогічному мовленні й внутрішньотекстовими завданнями в писемному. В останньому разі препозитивні
речення завжди містять елімінований компонент, а неповнота сприяє концентрації уваги на певному варіанті
локатива.
В українській мові на периферії перебувають конструкції з елімінованим адресативом. Адресатні
синтаксеми вказують на особу, якій призначена дія. Вони поєднуються з предикатами дії. Адресатній
синтаксемі властивий вузький лексичний діапазон: вона переважно виражається іменниками на позначення
осіб.
Валентнопов‟язані з адресативом предикати дії становлять замкнену групу, основу якої складають
дієслова давати, дарувати, присвячувати, нести, вручати, продавати писати тощо, при яких ці адресатні
синтаксеми рідко елімінуються: А ґрунта загриміли до колгоспу. Сама їх Юр’яна віддавала (М. Матіос);
А будете людей столувати, то давайте пісної їди і всякої (М. Матіос); Роман Живиця сидів за дощатим
столиком під яблунею, яка уже всихала, і писав листа (В. Дрозд).
Непоширеність елімінації адресативної синтаксеми мотивована неадекватним сприйняттям змісту
конструкцій, оскільки невідомо, кому ж адресовано відповідну дію.
Отже, семантична структура речення ґрунтується на семних компонентах дієслова – валентних гніздах.
На конкретно-мовленнєвому рівні ці гнізда можуть заповнюватися або не заповнюватися, що, у свою чергу, дає
нам всі підстави говорити про семантичну (або валентну) неповноту речення.
Семантична структура речення становить собою певну піраміду, вершиною якої є предикат з його
валентними властивостями, що виявляються або не виявляються залежно від ситуативно-комунікативних умов
мовленнєвого потоку [Марченко 2005].

Література
Арутюнова 1976: Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы [Текст] /
Нина Давыдовна Арутюнова. – М.: Наука, 1976. – 383 с.
Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис [Текст] / Іван Романович
Вихованець. – К.: Либідь, 1993. – 368 с. – Бібліогр. у кінці розділів. – ISBN 5-325-00174-4.
Воронина 1975: Воронина Д.Д. Типы агенса и значения определенности, неопределенности и
обобщенности [Текст] / Д.Д. Воронина // Филол. науки. – 1975. – № 4. – С. 74 – 81.
Гак 1972: Гак В.Г. Высказывание и ситуация [Текст] / Владимир Григорьевич Гак // Проблемы
структурной лингвистики [Текст]. – М.: Наука, 1972. – С. 81 – 85.
Загнітко 1990: Загнітко А.П. Структура та ієрархія валентних значень дієслова [Текст] / Анатолій
Панасович Загнітко. – К.: НМК ВО, 1990. – 64 с. Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

129
Загнітко 1996: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія: Монографія [Текст] /
Анатолій Панасович Загнітко. – Донецьк: ДонДУ, 1996. – 437 с. – Бібліогр.: с. 383-420. – 2000 пр.
Загнітко 1998: Загнітко А. Категорія елімінації: структура і семантика [Текст] / Загнітко А.П.// Семантика
і прагматика граматичних структур: Зб. наук. пр. – Донецьк: ДонДУ, ІЗМН, 1998. – С. 51 – 55.
Загнітко 2001: Загнітко, А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. [Текст] /
Анатолій Панасович Загнітко. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с. – Бібліогр.: с.553-613. – 500 пр. – ISBN
966-7277-90-9.
Загнітко 2004: Загнітко А.П. Основи українського теоретичного синтаксису. Ч. 2. [Текст] / Анатолій
Панасович Загнітко. – Горлівка: ГДПІІМ, 2004. – 254 с.
Марченко 2005: Марченко Т.В. Кореляція валентності предиката і неповноти речення [Текст] /
Т.В.Марченко // Актуальні проблеми металінгвістики: Зб. наук. ст. – Черкаси: Черкас. нац. ун-т
ім. Б. Хмельницького, 2005. – С. 57 – 60.
Масицька 1998: Масицька Т.Є. Граматична структура дієслівної валентності [Текст] / Тетяна Євгенівна
Масицька. – Луцьк: Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки, 1998. – 207 с. – Бібліогр.: с. 163-179. – 300 пр. – ISBN
966-7294-30-7.
Межов 2001: Межов О. Суб‟єктні синтаксеми у позиціях другорядних членів речення [Текст] /
О. Межов // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. / Укл.: А. Загнітко та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – Вип. 7. –
С. 150 – 154. – Бібліогр.: с. 153.
Степанов 1981: Степанов Ю.С. Имена. Предикаты. Предложение [Текст] / Юрий Сергеевич Степанов. –
М.: Наука, 1981. – 360 с.
Теньер 1988: Теньер Л. Основы структурного синтаксиса [Текст] / Люсьен Теньер. – М.: Прогресс,
1988. – 656 с. – Библиогр.: с. 623-627. – 3750 экз.

В статье определены основные семантико-синтаксические типы неполных предложений, возникающие
на основе нереализации валентного потенциала предиката, а также определено соотношение валентности
предиката и семантико-синтаксической структуры предложения.
Ключевые слова: неполное предложение, валентность, предикат, элиминация, субстанциальные
синтаксемы, семантико-синтаксическая структура предложения.

The article deals with the basic semantic-syntactic types of incomplete sentences arising up on the basis of
unrealization of valency potential of predicate, in the article the author tries to analyse the correlation of valency of the
predicate and semantic-syntactic structure of the sentence also.
Keywords: incomplete sentence, valency, predicate, elimination, substantival syntaxseme, semantic-syntactical
structure.
Надійшла до редакції 28 травня 2009 року.