Диференційовано поняттєві сфери термінів «синкретизм», «омонімія», «полісемія» на рівні членів
речення, з’ясовано особливості співвідношення синкретизму, омонімії та полісемії як явищ однієї групи, що
репрезентують поліфункціональність синтаксичних компонентів речення.
Ключові слова: член речення, поліфункціональна граматична форма, синкретизм, синтаксична полісемія,
синтаксична омонімія, синтагматична багатозначність.

Дослідження й аналіз нових явищ, яким залишається явище синкретизму, розгляд синтаксичних
конструкцій з урахуванням специфіки формального і семантичного вияву співвідношень «синкретизм –
омонімія», «синкретизм – полісемія» свідчить про надзвичайно широку перспективу роботи. У лінгвістичній
літературі не існує єдиного погляду на критерії розмежування омонімії та полісемії на рівні синкретичних
членів речення, а також на можливі семантичні відмінності між конкретними випадками реалізації формально
тотожних синтаксичних конструкцій. Найбільш широко синкретизм представлений у синтаксисі, який виступає
тим полем, де чи не найактивніше відбуваються зміни усталених нормативних положень, характеризується
тенденцією до вивчення перехідних структур, визначення статусу яких дозволяє з‟ясувати природу проміжних
явищ у сфері вищого рівня мови. Смислова і структурна складність синкретичних елементів, зокрема членів
речення синкретичного типу, спричинює неоднозначність їх тлумачення в науковій літературі, проте з появою
© Наливайко Ю.Ю., 2010 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

130
сучасних синтаксичних досліджень зникло негативне ставлення науковців до феномену синкретизму мовних
одиниць як до конденсаторів семантики та засобів економії мовних ресурсів.
Актуальною проблемою лінгвістики на сучасному етапі залишається диференціація поняттєвих сфер
термінів «синкретизм – омонімія» та «синкретизм – полісемія», оскільки синкретизм охоплює не тільки явища
омонімії, полісемії, а й явища трансформації та інші форми взаємодії синтаксичних одиниць на семантичному і
граматичному рівнях. Необхідно також враховувати, що розуміння досліджуваного об‟єкта не буває повністю
незалежним від системи використовуваних при описові термінів, оскільки некритичний підхід до терміна може
призвести до помилкових уявлень про об‟єкт.
Актуальність статті визначається зацікавленням мовознавців теоретичними питаннями, пов‟язаними з
функціонуванням членів речення синкретичного типу, а також дискусійністю питання про принципи
розмежування явищ синкретизму, омонімії та полісемії на синтаксичному рівні.
Мета статті – обґрунтувати широке розуміння синкретизму як явища, яке виступає родовим поняттям
щодо таких видових виявів, як омонімія та полісемія; дослідити особливості співвідношення синкретизму,
омонімії та полісемії як явищ однієї групи, що репрезентують поліфункціональність граматичної форми.
Про походження синкретичних форм тривалий час точаться різноманітні суперечки, в основному на рівні
граматики. Появу в одній граматичній формі двох лексичних значень вбачають у синтезі граматичних категорій
на етапі виникнення форми або навпаки – сучасну злитість у граматичній формі тлумачать як результат
поєднання різних у минулому елементів в одній формі. Існує й інше, парадигматичне, не пов‟язане з
нейтралізацією опозицій розуміння синкретизму як злиття формально різних граматичних категорій (значень) в
одній формі, яка в результаті цього стає багатозначною.
Очевидно, поняття синкретизму почало застосовуватися при розгляді граматичних явищ і взагалі
одиниць мови під впливом методичної та методологічної концепції структуралізму. Послідовно його проводить
у своїх працях Л. Єльмслев та деякі дослідники фонології різних шкіл. У граматиці синкретизмом вважається
поєднання в одній формі двох і більше значень, що знаходять у тотожних фактах мовної системи різне
вираження. Проблемі синкретизму в системі частин мови присвячено багато монографій і статей, зокрема
І.Г.Данилюка [Данилюк 2006], В.В. Бабайцевої [Бабайцева 1983; Бабайцева 1988], яка при аналізі взаємодії
частин мови у віднесенні до певного розряду тих чи інших слів виділяє «синкретичні зони», категорійну
«гібридність» (синкретичність) окремих слів, синкретичні групи [Бабайцева 1988, с. 37]. При цьому у
відношеннях між частинами мови «зона синкретизму» визначається як «сфера перехідних утворень, що
характеризуються синтезом (поєднанням) диференційних ознак частин мови, що взаємодіють, як у
синхронному, так і в діахронному плані» [Бабайцева 1988, с. 37]. Подібні думки, зрозуміло, відбивають, з
одного боку, таке відоме явище, яке цілком обґрунтовано можна назвати міжкатегорійною омонімією слів, що
збігаються за матеріальним вираженням, але належать до різних частин мови, з іншого – категорійною
синкретичністю окремих слів.
О.А. Колесников, розглядаючи поняттєві сфери термінів «синкретизм» та «омонімія» на морфологічному
рівні та спираючись на принцип комплексності при врахуванні ознак частин мови, виходить із того, що
синкретизм значень як такий у мовній системі відсутній, і стверджує, що в мові існує міжкатегорійна
функціональна омонімія [Колесников 1990, с. 30]. У мовних фактах типу тепло, які вживаються як іменник,
прикметник, прислівник і предикатив, дослідник підкреслює нехарактерну для синкретизму формулу «і одне, й
друге» і виділяє тільки міжкатегорійну граматичну омонімію: омонімію у сфері частин мови і лексико-
граматичних розрядів у середині частин мови. Відмову від вживання понять «синкретичність» і «гібридність»
при описі системного статусу випадків омонімії частин мови О.А. Колесников обґрунтовує також тенденцією в
мовознавстві вбачати у відношеннях одиниць різних рівнів мовної системи тотожність і називати цю
тотожність спільним терміном. Як відомо, терміни «омонімія» і «синкретизм» вживаються для позначення
явищ, що реалізуються на всіх рівнях мовної системи. У даному випадку можна навести приклад вдалого
вживання на фонетичному рівні термінів «звукові синоніми» й «звукові омоніми» щодо варіацій і варіантів
фонем. Отже, подібна невизначеність у трактуванні категорійної «гібридності» окремих словоформ на
морфологічному рівні є свідченням недостатньої чіткості у розмежуванні поняттєвих сфер термінів «омонімія»
і «синкретизм», а також складного характеру семантичної взаємодії морфологічних одиниць у словоформі,
нечіткого розмежування в аналізованих явищах семантичного і формального планів, синтагматичних і
морфологічних парадигм.
Синкретизм лексико-граматичних класів (частин мови) пов‟язаний із синкретизмом у системі членів
речення, коли в одному члені речення поєднуються диференційні ознаки різних членів речення. Виконуючи
невластиву даній частині мови синтаксичну функцію (так звану вторинну синтаксичну функцію), слово набуває
нових структурно-семантичних функцій, послаблюючи або втрачаючи частину старих: посваритися з ревнощів
(з формально-граматичного погляду це додаток, а з семантико-синтаксичного – обставина причини), поїздка в
Україну (куди? і яка?), сидіти на возі (де? і на чому?), бажання виговоритися (яке? і чого?). У ряді випадків
синкретизм членів речення виникає в результаті подвійних синтаксичних зв‟язків, залежності члена речення від
двох різних слів (дуплексиви): так, у реченні Прийшли вісті з України остання словоформа залежить і від
дієслова прийшли, і від іменника вісті (прийшли звідки? і вісті які?). У розглянутих прикладах трансформація Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

131
має синтаксичний характер і не супроводжується трансформацією на рівні частин мови. Саме названа
особливість трансформаційних перетворень є основною причиною детального вивчення їх на синтаксичному
рівні, що допоможе зрозуміти механізми утворення нових членів речення й нових морфолого-синтаксичних
типів, які виступають у позиції різних членів речення.
При аналізі другорядних членів речення синкретичного типу слід враховувати явище синтаксичної
омонімії: «однакові з формально-граматичного боку синтаксичні конструкції реалізують різні синтаксичні
значення і можуть виконувати в реченні різні функції» [Чеснокова 1996, с.196].
У результаті процесу транспозиції в системі частин мови виникає функціональна омонімія. Якщо
словоформа або компонент речення використовуються у вторинній функції, але при цьому не відбувається
транспозиційних змін, то наявною є синтаксична полісемія, або синтаксична омонімія на основі синтаксичної
багатозначності: особистісна деформація – деформація особистості – субстантивна властивість віддієслівного
іменника деформація вимагає або зумовлює необхідність атрибутивного поширювача особистісна:
атрибутивна функція прикметника є типовою; а для іменника особистості (яка? чого?) вона стає вторинною,
що спричинює появу об‟єктно-означального синкретизму.
Про омонімію синтаксичних компонентів можна говорити тільки при умові наявності експонентів,
однакових з формально-граматичного боку. Між омонімічними конструкціями відсутній семантичний зв‟язок,
який міг би свідчити про відношення семантичної мотивованості. Усі інші випадки, коли однакова матеріальна
оболонка «одягає» різну семантику, кваліфікуємо як явище багатозначності.
Перетин між поняттєвими сферами термінів «синкретизм» і «полісемія» виявляється вже на рівні
визначень. Словник лінгвістичних термінів О.С. Ахманової подає таке визначення полісемії: наявність в одного
слова (в одиниці вираження, що характеризується всіма формальними ознаками слова) кількох пов‟язаних між
собою значень, які виникають у результаті видозміни й розвитку первинного значення цього слова [Ахманова
2004]. «Лінгвістичний енциклопедичний словник» визначає термін «синкретизм» наступним чином: поєднання
(синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови (певних розрядів слів, значень, речень,
членів речення та ін.), що протиставляються одна одній у системі мови і пов‟язані явищами перехідності [ЛЭС
1990]. Схожість у визначеннях термінів дає формальні підстави кваліфікувати ці поняття як явища однієї групи,
які виявляються у поліфункціональності граматичної форми, а синкретизм зараховувати до граматичної
багатозначності (поліфункціональності) граматичної форми.
З семантико-синтаксичного боку синкретизм другорядних членів речення є проявом синтагматичної
багатозначності: Прийшли на думку мені поля спекотним днем, коли птахи на крилах розносили пахощі
розпареної землі (В. Бондар) – у словоформи днем наявна синтагматична багатозначність, при якій одночасно
виражаються два значення – значення обставинне (часу) та атрибутивне. Причому для синтагматичної
багатозначності характерними є дві ознаки: паралельні значення можуть бути різними та ці кілька значень
(звичайно два чи три) виявляються одночасно. Така синтагматична полісемія може констатуватися лише на тлі
реченнєвого контексту: малюю другу (кому?) – малюнок другу (який? кому?).
Поняття синкретизму тлумачилося по-різному в різні періоди розвитку лінгвістики. Проблеми, пов‟язані
з асиметричним дуалізмом компонентів речення на синтаксичному рівні, часто ставали предметом тривалих
дискусій, поступово виявляючи нові можливості для вивчення проблем синкретизму, контамінації, полісемії,
омонімії, дифузності. Через асиметричний дуалізм поступово зникав паралелізм двох планів (змісту і
вираження). У результаті тривалого процесу при одному плані вираження і двох планах змісту виникали
омонімія або полісемія, а при одному плані змісту і двох планах вираження – синонімія. Для всебічного
осмислення синкретичних мовних одиниць необхідно їх аналізувати з урахуванням будови, організації тієї
системи, до якої вони належать. При подальшому дослідженні другорядних членів речення синкретичного типу
важливо визначити їхнє місце в системі поліфункціональних граматичних форм парадигми «синкретизм –
полісемія – омонімія», оскільки специфіка таких членів речення виявляється, з одного боку, в схожості з
явищем полісемії та омонімії, з іншого боку, в протиставленні цим явищам.

Література
1. Ахманова 2004: Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов [Текст] / О.С. Ахманова. – М.:
Советская энциклопедия, 2004. – 576 с.
2. Бабайцева 1983: Бабайцева В.В. Зона синкретизма в системе частей речи современного русского языка
[Текст] / В.В. Бабайцева // Филологические науки. – 1983. – № 5. – С. 35 – 42.
3. Бабайцева 1988: Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке [Текст] /
В.В. Бабайцева. – М.: Просвещение, 1988. – 155 с.
4. Данилюк 2006: Данилюк, І.Г. Синкретизм у системі частин мови [Текст]: автореф. дис… канд. філол.
наук: 10.02.01 / Донецький національний ун-т. – Донецьк, 2006. – 20 с.
5. Загнітко 2006: Загнітко, А.П. Теорія сучасного синтаксису: Монографія [Текст] / А.П. Загнітко. –
Донецьк: ДонНУ, 2006. – 378 с. – Бібліогр.: с.346-378. – 300 пр. – ISBN 9666392356.
6. Колесников 1990: Колесников О.А. Про поняттєві сфери термінів „синкретизм” та „омонімія” [Текст] /
О.А. Колесников // Мовознавство. – 1990. – № 2.– С. 27 – 31. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

132
7. ЛЭС 1990: Лингвистический энциклопедический словарь [Текст] / Гл. ред. В.Н. Ярцева.. – М.:
Советская энциклопедия, 1990. – 736 с.
8. Чеснокова 1996: Чеснокова Л.Д. Проблема членов предложения в теоретическом и методическом
аспектах: Учеб. пособие по спецкурсу [Текст] / Л.Д. Чеснокова. – Таганрог: ТГПИ, 1996. – 210 с.

Дифференцированы понятийные сферы терминов «синкретизм – омонимия», «синкретизм – полисемия»
на уровне членов предложения. Определены особенности соотношения синкретизма, омонимии и полисемии
как явлений одной группы, которые представляют полифункциональность синтаксических компонентов
предложения.
Ключевые слова: член предложения, полифункциональная грамматическая форма, синкретизм,
синтаксическая полисемия, синтаксическая омонимия, синтагматическая многозначность.

Conceptual spheres of terms «syncretism», «homonymy», «polysemy» at the level of sentence components are
defined. The peculiarities of correspondence of syncretism, homonymy and polysemy as phenomena of the same group,
representing multifunction of sentence syntactical components are specified.
Keywords: parts of the sentence, multifunctional grammar form, syncretism, syntactical polysemy, syntactical
homonymy, syntagmatical polysemy.
Надійшла до редакції 10 червня 2009 року.