Висвітлено формально-синтаксичні особливості та семантичні вияви апозитивних конструкцій в
системі атрибутивних відношень.
Ключові слова: атрибутивні відношення, апозитивна конструкція, система атрибутивних компонентів.

Дослідження периферійних зон функціонально-семантичної категорії атрибутивності у сучасному
мовознавстві набуває особливої актуальності. У попередніх статтях уже обґрунтовувалися причини такого
явища. Нагадаємо, що периферійні утворення виражають складні синкретичні відношення, які являють собою
поєднання (синтез) диференційних компонентів, що протиставляються один одному й пов‟язані явищами
транспозиції. Відповідно вивчення формально-синтаксичних особливостей та семантичних виявів апозитивних
конструкцій в системі атрибутивних відношень вимагає детальнішого аналізу.
Найґрунтовнішими працями з дослідження апозитивних конструкцій є роботи Л.А.Булаховського
[Булаховский 1952, с.313], Б.М.Кулика [Кулик 1965, с.103], О.С.Мельничука [Мельничук 1966, с.37]
Є.В.Кротевича [Кротевич 1956], в яких основна увага зверталася на особливості зв‟язку між головним і
залежним компонентом. Традиційно форму називного відмінка при субстантиві розглядають як специфічну
форму означення – прикладку, поєднання ж опорного іменника з прикладкою здебільшого зараховують до
узгодження. Є.В.Кротевич визначав зв‟язок між іменником та прикладкою як проміжний між підрядним і
сурядним. Такий зв‟язок він назвав кореляцією. Для кореляції, на відміну від узгодження, характерним є:
належність сполучуваних компонентів до однієї частини мови, у той час як при узгодженні – до різних частин
мови; дублювання форм, особливо відмінка, тоді як при узгодженні відбувається їх підпорядкування. Звідси
постає визначення кореляції: кореляція «своєрідний синтаксичний зв‟язок, проміжний між сурядністю і
підрядністю» [Кротевич 1956]. Сучасні вчені, зокрема А.П.Загнітко, вважають, що погляд Є.В.Кротевича
вимагає поглиблення, оскільки на реченнєвому рівні подібні утворення витлумачуються як такі, в яких
поєднуються нерівноправні компоненти, тому не викликає сумнівів віднесення таких структур до підрядних
[Загнітко 1996, с.111].
Метою пропонованої статті є висвітлення формально-синтаксичних особливостей та семантичних виявів
периферійної зони атрибутивності, а саме апозитивних конструкцій.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань: 1) встановити
частиномовну приналежність, лексичне значення опорного слова; 2) з’ясувати функціонально-семантичне
значення залежного елемента; 3) встановити типові значення апозитивних конструкцій.
На сьогодні переконливою є думка про те, що атрибутивні функції формальні й ґрунтуються на
синтаксичних процесах конденсації конструкцій. Кожний компонент, синтаксично підпорядковуючись
іменникові, виражає атрибутивні відношення (за І.Р.Вихованцем [Вихованець 1987: с.176]). При цьому
зазначається, що не будь-який відмінок може займати атрибутивну позицію. Називний, знахідний і кличний
відмінки витлумачуються як такі, що не здатні передавати атрибутивні відношення. Проте робиться
© Островська Л.С., 2010 Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

133
застереження, що не беруться до уваги «випадки узгодження прикладки й опорного іменника, де всі відмінкові
форми, в тому числі називного, знахідного і кличного, виконують таку ж означальну роль, як і узгоджувані з
іменниками прикметники» [Вихованець 1987, с.177].
Усталився погляд на реалізацію такими словосполученнями апозитивних відношень. Апозитивні
відношення – це відношення смислової й граматичної рівноправності, коли обидва слова позначають один
об‟єкт реальної дійсності [Загнітко 1996, с.111]. Прикладка, позначаючи предмет, дає йому іншу назву, тобто
поєднує значення ознаки предмета з самим значенням предмета. Таким чином, встановлюються відношення
пояснення між предметом та його ознакою. Це свідчить про те, що апозитивні відношення близькі до
атрибутивних, але вирізняються від них засобами вираження. Апозитивні відношення найближчі до
означальних тоді, коли прикладки виступають засобом художньої характеристики предметів, напр.: В безкраїм
небі сонце-велетень палає (Грінченко 1988, с.123); Сонце сипне золотим промінням додолу, немов ніжно-
розкішно цілує землю-красуню (Франко 1953, с.59); Вдарим по струнах з колишньою силою піснею-бурею,
піснею-силою (Олесь Олександр 1989, с.113).
Значно далі апозитивні відношення стоять від означальних тоді, коли прикладки не мають виразно
презентованої атрибутивності, а означають видову ознаку іменника, напр.: Три дівчини студентки-агрономи
йшли взимку по доріжці польовій (Рильський М. // Терлак 1999, с.43); Сизопера пташка-зозуля кувала мені довгі
літа (Щурат В. // Словник епітетів 1998, с.271); Лобода-син був Володимиром Зотовичем для цього кабінету, а
для Зачіплянки він і досі Володька (Гончар 1992, с.24).
І до сьогодні актуальним є погляд О.О.Потебні про наближення відношень між головним словом і
прикладкою до предикативних: «Під відносною самостійністю прикладки варто розуміти її більшу
предикативність порівняно з власне-означенням» [Потебня 1958, с.112]. Це твердження є цілком коректним,
якщо виходити з походження таких утворень.
Своєрідність апозитивних конструкцій виявляється не лише в тому, що вони специфічно виражають
атрибутивні відношення, але й у тому, що, маючи однакову структуру, відтворюють різну функціональну
спрямованість. Аналіз значення і структури таких конструкцій дає підставу говорити про такі типові значення
апозитивних конструкцій:
1) значення класифікувальної номінації предмета;
2) значення значення класифікувально-характеризувальної номінації предмета;
3) значення характеризувальної номінації предмета.
Критерієм виділення типових значень апозитивних конструкцій стає ознака наявності/відсутності
характеризації одного компонента іншим при вираженні атрибутивних відношень.
Апозитивні конструкції зі значенням класифікувальної номінації предмета мають номінативну
функціональну спрямованість. Значення ознаки в таких конструкціях виявляється ослаблено, відношення між
компонентами встановлюються на рівні логіко-семантичного і лексичного аспектів взаємодії компонентів,
переважно виявляються значення «родового» і «видового». Визначальною рисою таких конструкцій є те, що їх
компоненти, відрізняючись лексично, у самий час являють собою номінативну тотожність. Компоненти такої
конструкції знаходяться одне з одним у відношеннях ідентифікації, а за значенням еквівалентні реченням
ідентифікації: полин-трава → Полин – це трава. Досліджувані конструкції називають предмет (об‟єкт
реального світу) без вказівки на ознаку цього предмета: Зважимо й на величезну кількість авторських
підзаголовків та різновидних конкретизацій: роман-притча, роман-казка, роман-есе, роман-сповідь, роман-колаж
тощо (Ткаченко 1998, с.88); Означальні слова-епітети характерні не лише для образної художньої мови (Словник
епітетів 1998, с.4).
Вважаємо за потрібне в апозитивних конструкціях зі значенням класифікувальної номінації виділити
структури, які виражають відношення «загальне – часткове». Апозитивні конструкції цього розряду називають
предмет, окреслюючи його в межах якоїсь множинності. Позначення осіб апозитивними конструкціями такого
розряду супроводжується уточненням їхнього професійного статусу чи приналежності до того чи іншого
напрямку їхньої діяльності: М. Гнатишак – постать багатогранна: талановитий критик з тонким чуттям і
високо розвиненим естетичним смаком, історик та теоретик літератури, християнин і патріот, вчений-
гуманіст… (Тепла Ю. // Дивослово. – 2003. – №.5. – С.17); Кращі чернігівці-окольничі виїхали зустрічати
хозарів (Міщенко 1981, с.21); Матеріаліст-вчений думає: людина тільки з речовини тимчасово живої (Барка В. //
Українське слово 1994, с.664); І коли Хвильовий прочитав «Гофманову ніч», то на очах компанії колег-літераторів
у клубі Блакитного буквально упав до ніг Бажана (Лавриненко 2002, с.320).
З-поміж апозитивних конструкцій зі значенням «загальне – часткове» досить численною групою
постають структури, які індивідуалізують названий предмет, відносячи до певного класу об‟єктів. Частіше за
все такі конструкції виникають, коли є потреба вказати адресату, що саме позначає власна назва: Богдан
упізнавав і не впізнавав свій рідний маленький Київ-город (Білик І. // Українська мова 1996, с.159); На десять
верст од берега Дніпра йдуть такі гори і спускаються круто в долину, кудою тече річечка Расава (Нечуй-
Левицький 1977, с.24). До цього розряду апозитивних конструкцій зі значенням «загальне – часткове» доцільно
зарахувати структури на позначення умовних власних назв підприємств, установ, закладів, організацій,
пароплавів, потягів, творів мистецтва, журналів, газет тощо: Фільм «Наталка-Полтавка» в Нью-Йорку йшов
протягом трьох тижнів, і щодня його відвідувало до 10 тисяч людей (Степанишин Б. // Українська мова 1999, с.41); ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

134
Сценарій «Аероград» я написав у Москві за два з половиною місяці (Довженко О. // Українське слово 1994, с.48);
Як видно з листа голови правління ВАТ «Видавництво «Київська Правда» І. Ковби, заборгованість редакції за
папір та поліграфічні послуги сягнули 75 тис. грн. (Літературна Україна. – 2003. – 15січня. – С.1).
Апозитивні конструкції зі значенням класифікувально-характеризувальної номінації предмета
представлені одним розрядом, у який об‟єднуються апозитивні конструкції з типовим значенням
класифікувально-характеризувальної номінації. Такі конструкції будуються за моделлю «власна назва особи +
класифікувальна загальна назва». Компонент-класифікатор у досліджуваних структурах не лише ідентифікує
предмет, позначений власною назвою особи, але й дає додаткову інформацію про цю особу, характеризуючи її
в плані соціального, родинного чи іншого статусу, а також за родом діяльності: Довженко-оповідач, здається
мені, перевершував Довженка-художника, Довженка-письменника, навіть… Довженка-кінорежисера (Смолич
1989, с.138); Великий набуток Куліша-прозаїка – роман «Чорна рада» … (Степанишин Б. // Терлак 1992, с.42);
В навстіж відчинених дверях молодих зустрів генерал-лейтенант Григорій Григорович (Довженко 1983, с.72);
От сих різдвяних свят, на самої Меланки, Дурний школяр Денис, запрягши Шкапу в санки, Із школи поспішав до
батька ночувати (Гребінка Є. // Антологія української поезії 1957, с.119); А першим був – бунтар і «ізменник» –
«малоросійський» гетьман на ймення Дем’ян Многогрішний (Багряний 1996, с.25); У двадцять восьмім танку
сидів біля гармати монтер криворізького заводу на прізвисько Стьопка (Руденко М. // Українське слово 1995,
с.443); Гордєй (саме так його всі в романі називають) – рідний син Юрія-старшого й дід Юрія-молодшого –
видається людиною геть не з цього роду… (Слабошпицький М. // Дивослово. – 2003. – №.6. – С.28).
Здатність апозитивних конструкцій такого типу поєднувати властивості номінативної і предикативної
одиниць виявляється у тих випадках, коли власна назва ідентифікується з особою, яка може бути
охарактеризована за його діяльністю чи обов‟язками.
Апозитивні конструкції зі значенням характеризувальної номінації предмета виявляють потенційну
предикативність. З-поміж апозитивних конструкцій такого типу можна виділити структури з якісною
характеризацією. У семантиці означального компонента актуалізується сема ознаки, часто пов‟язаної із
виявленням у предметі якихось його функціональних властивостей. Характеризувальний компонент, що
належить до означальних слів, семантично співвідноситься або з дієсловом, або з атрибутивною конструкцією:
Десь у веселому краю Зійшлися в гаю Ведмідь товстий та волохатий, Всесвітній пасічник-ласун, Завзятий
Цап-стрибун І телепень Осел ухатий (Глібов Л. // Антологія української поезії 1957, с.344), пор.: цап-стрибун і
цап, який стрибає; А то мені потім «військові-оптимісти» скажуть: чому, мовляв, ви тільки чекістам
довіряєте? (Курков А. // Літературна Україна. – 2003. –30 жовтня. – С.11), пор.: військові-оптимісти і військові –
оптимістичні люди.
Серед апозитивних конструкцій зі значенням характеризувальної номінації предмета можна виділити
структури з образною характеризацією. Означальний компонент таких апозитивних конструкцій є образно-
характеризувальним, що являє собою метафору. Метафоричність означального компонента експлікується
тільки в поєднанні з іншим компонентом апозитивної конструкції, що є закономірним для будь-якого типу
переносу значення: Серпанком чорним жалібниці-мрії мені покрили очі, змеркнув світ, і залунали скарги
жалібні моїх пісень-сиріт (Леся Українка // Словник епітетів 1998, с.250); Стомився день, облишив косовицю,
дмухнув на сонце, заморочив ліс, узяв на плечі хмару-пуховицю та й рушив спати на небесний віз (Вирган 1967, с.92).
Незважаючи на яскраво виражене якісне значення ознаки, такі апозитивні конструкції не можуть бути
перетворені в атрибутивні, навіть у тих випадках, коли храктеризувальний компонент співвідносний з якісним
прикметником. Наприклад, значення апозитивної конструкції чарівниця-мрія не відповідає значенню
конструкції чарівна мрія, хоча, безумовно, у зіставлюваних словах є спільна ознакова сема.
Серед апозитивних конструкцій зі значенням характеризувальної номінації предмета можна виділити
структури з оціночною характеризацією. В апозитивній конструкції, що містить оціночний (або емоційно-
оціночний) компонент, у складі висловлювання актуалізується суб‟єктивна модальність, властива предикатам
оцінки: Нащо здалась нам та пісня-отрута? (Леся Українка // Словник епітетів 1998, с.250).
Аспекти характеризації названого в апозитивній конструкції предмета різноманітні (зовнішній вигляд,
внутрішні якості людини, його соціальний статус та ін.). Різноманітні також і самі названі об‟єкти, які виділяє з
довкілля мовець. Однак центральним об‟єктом найменування і характеризації є людина, яка характеризується
за певними параметрами. Оціночна характеризація в апозитивних конструкціях може бути як позитивною, так і
негативною.
В умовах певного контексту атрибутивно-апозитивні відношення можуть ускладнюватися, набуваючи
відтінку причинового значення, що значною мірою зумовлюється семантичною взаємодією атрибутивного
компонента, вираженого іменником у називному відмінку, з предикативною основою речення. Атрибутивний
компонент у такому разі займає препозитивну позицію щодо означуваного слова: Базіка Петро Ткаченко не
додержав слова… (Васильченко 1986, с.192) – не додержав слова (чому? з яких причин?), бо базіка; 1655 року
талановитий стратег Іван Богун вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни (Українська
мова 1996, с.20) – вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни (з якої причини?), тому що
талановитий стратег; Перекладач Куліш заслуговує на шану (Шекспір, Гете, Байрон, Біблія та ін.) Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

135
(Рильський М. // Антологія української поезії 1957, с.36) – заслуговує на шану (чому? з якої причини?), тому що
перекладач.
Досить часто атрибутивно-апозитивні відношення ускладнюються допустовими, що відбуваються на тлі
взаємозв‟язку атрибутивного компонента й предикатива. У такому разі властива препозиція щодо
означувального слова: Полтавець Симоненко закінчив свій короткий життєвий шлях у Черкасах, в
Шевченковім краю (Гончар О. // Кононенко 1992, с.202.); Грузин Васо Квалерідзе прижився на українській
землі, полюбив її людей (Степовик Д. // Українська мова 1996, с.39); Кріпак Шевченко став борцем титанічної
сили. (Гончар О. // Там само. – С.7), пор.: закінчив свій життєвий шлях у Черкасах, хоч полтавець; прижився
на українській землі, хоч грузин; став борцем титанічної сили, хоч кріпак.
Дослідивши матеріал, ми дійшли висновку, що апозитивні конструкції виникають у мові для вираження
атрибутивних відношень. Вираження ознаки предмета, названого опорним словом, здійснюється шляхом
додаткової назви предмета іншим іменником, який і виражає апозитивну ознаку. Аналіз значення і структури
таких конструкцій дає підставу говорити про такі типові значення апозитивних конструкцій: значення
класифікувальної номінації предмета; значення значення класифікувально-характеризувальної номінації
предмета; значення характеризувальної номінації предмета. Критерієм виділення типових значень апозитивних
конструкцій стає ознака наявності/відсутності характеризації одного компонента іншим при вираженні
атрибутивних відношень.
Форму називного відмінка як носія атрибутивної характеристики, що традиційно на формально-
граматичному рівні речення розглядається як специфічна форма означення-прикладка, слід віднести до
периферійної зони атрибутивності.
До перспектив дослідження системи атрибутивних компонентів в українській мові належить виявлення
повного спектру формального і семантичного варіювання кожного з її складників, з‟ясування специфіки їх
взаємодії й взаємовпливу, а також розгляд категорії атрибутивності з погляду прагматики, де вона виступає не
лише як структурно-семантична заданість, не тільки як функція, а як явище, основу якого складає спеціальний
відбір засобів мови (мовлення) для найточнішого вираження певної характеристики предмета, різних відтінків
атрибутивності.

Література
1. Булаховский 1952: Булаховский, Л.А. Курс русского литературного языка [Текст] /
Л.А. Булаховский. – К.: Рад. школа, 1952. – 446 с. – Бібліогр.: с. 438-446.
2. Вихованець 1987: Вихованець, І.Р. Система відмінків української мови [Текст] / І.Р. Вихованець. – К.:
Наук. думка, 1987. – 231с. – Бібліогр.: с. 225-231.
3. Загнітко 1996: Загнітко, А.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний
комплекс) [Текст] / А.П.Загнітко: В 2 ч.: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1996.– Ч.1.– 202 с. – Бібліогр.: с. 189-200. –
ISBN 5-7763-9335-3.
4. Кротевич 1956: Кротевич, Е.В. Синтаксические отношения между членами словосочетания и членами
предложения [Текст] / Е.В. Кротевич // Вопросы русского языкознания. – Львов: Изд-во Львовского ун-та,
1956. – Кн. 2. – С. 3-18. – Бібліогр.: с.18.
5. Кулик 1965: Кулик, Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис [Текст] /
Б.М. Кулик. – К.: Рад. школа, 1965. – Ч.2. – 283 с. – Бібліогр.: с. 279-283.
6. Мельничук 1966: Мельничук, О.С. Розвиток структури слов‟янського речення [Текст] /
О.С. Мельничук. – К.: Наук. думка, 1966. – 324 с. – Бібліогр.: с. 317-324.
7. Потебня 1958: Потебня, А.А. Из записок по русской грамматике [Текст] / А.А. Потебня. – М.:
Учпедгиз, 1958. – Т. 1-2. – 536 с. – Бібліогр.: с.524-536.

Використані джерела
1. Антологія 1957: Антологія української поезії [Текст]. – К.: Держ. вид-во худ. літератури, 1957. – Т. 1. –
806 с.
2. Грінченко 1988: Грінченко, Б. Над тихими вербами. Вибрані твори [Текст] / Б.Грінченко. – К.: Дніпро,
1988. – 378 с.
3. Лавріненко 2002: Лавріненко, Ю. Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933. [Текст] /
Ю.Лавріненко. – К.:Смолоскип, 2002. –984с. – ISBN 966-7332-72-1.
4. Міщенко 1981: Міщенко, Д. Вибрані твори [Текст] / Д. Міщенко – К.: Дніпро, 1981. – 596 с.
5. Олесь 1989: Олесь, О. Чари ночі: Лірика [Текст] / О.Олесь. – К.: Рад. письменник, 1989. – 216 с.
6. Словник епітетів 1998: Бибик, С.П., Єрмоленко, С.Я., Пустовіт, Л.О. Словник епітетів української мови
[Текст] / С.П.Бибик, С.Я.Єрмоленко, Л.О.Пустовіт. – К.: Довіра, 1998. – 431 с. – Бібліогр.: с.411-426. – ISBN
966-507-059-2.
7. Терлак 1999: Терлак, З.М. Українська мова. Збірник вправ із синтаксису та пунктуації [Текст] /
З.М. Терлак. – Львів: Світ, 1999. – 256 с. – ISBN 966-603-075-6.
8. Ткаченко 1998: Ткаченко, А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства [Текст] / А.Ткаченко. – К.:
Правда Ярославичів, 1998. – 448 с. – ISBN 966-95249-0-3. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

136
9. Українська мова 1996: Українська мова. Диктанти для випускних екзаменів [Текст]. – К., 1996. – 176 с.
10. Українське слово 1994:Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики
ХХ ст. у 3-х книгах [Текст] /В.Яременко, Є.Федоренко. – К.: Рось, 1994. – Кн.1. – 704 с..; Кн. 2. – 720 с.; Кн. 3 –
688 с. – ISBN 5-7707-4893-1.
11. Українське слово 1995: Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної
критики ХХ ст. у 4 книгах [Текст] /В.Яременко, Є.Федоренко. – К.: Рось, 1995. – Кн.4;. –704 с. – ISBN
5-7707-4893-1, 5-7707-8803-8.
12. Франко 1953: Франко, І. Борислав сміється [Текст] /І.Франко. – К.: Молодь, 1953. – 260 с.

Освещены формально-синтаксические особенности и семантические проявления апозитивных
конструкций в системе атрибутивных отношений.
Ключевые слова: атрибутивные отношения, апозитивная конструкция, система атрибутивных
компонентов.

This article focuses on the problems of formal-syntaxes and semantic aspects of appositive constructions in
system of attributive relations.
Key words: appositive constructions, attributive relations, the system of attributive elements.
Надійшла до редакції 15 травня 2009 року.