У статті простежено еволюцію поглядів на речення з узагальнювальним словом при однорідних членах,
визначено статус цих конструкцій у сучасній лінгвістиці, з’ясовано контекстотвірну функцію
узагальнювального слова. Окрему увагу зосереджено на структурній типології досліджуваних конструкцій.
Ключові слова: однорідні члени речення, узагальнювальне слово, базове речення, синтаксична
конструкція, неповне речення, парцеляція.

Актуальність проблеми підкреслюється тим фактом, що ці речення характеризуються відсутністю єдиної
інтерпретації, неодновимірністю тлумачення, відносно обмеженою кількістю досліджень.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше детально розглянуто статус
конструкцій з узагальнювальним словом при однорідних членах у системі українського синтаксису й
простежено корелятивність / некорелятивність їх формальної та комунікативної структури; з‟ясовано
визначальні чинники їх смислової й структурної організації.
Метою статті постає встановлення статусу досліджуваних конструкцій, що є можливим за умови
розв‟язання таких завдань: 1) простеження еволюції лінгвістичних поглядів на речення з узагальнювальним
словом при однорідних членах (далі УС; ОЧ); 2) встановлення особливостей формальної організації таких
структур; 3) виявлення специфіки корелятивності / некорелятивності формальної і комунікативної структури
подібних речень; 4) встановлення контекстотвірної функції УС.
Конструкції з УС при ОЧ належать до тих феноменів, які постійно викликають різні тлумачення в силу
того, що, з одного боку, вони наближаються до простого речення, з іншого – на їхньому статусі суттєво
позначилося наближення до складного речення.
Від самого початку аналізу таких структур, вони привертали увагу дослідників своєрідністю структурної
організації, комунікативними можливостями, стилістичними особливостями.
Предметом спеціального дослідження такі конструкції постають у роботах М.М. Правдіна,
А.Р. Равілової, М.І. Сапожникова, зокрема в україністиці – О.Д. Бондаревської, І.С. Яремчук.
Об‟єктом лінгвістичного дослідження були й деякі окремі питання, пов‟язані з явищем узагальнення при
ОЧ. Питанню морфологічного вираження УС присвячені статті Е.Я. Бобер, О.Д. Бондаревської, І.І. Слинька
[Бобер 1965, с. 66-70; Бондаревська 1972, с. 73-75; Слинько 1976, с. 58-66;]. Дискусійним поставало питання
щодо співвідношення логічних та граматичних чинників у досліджуваних конструкціях (див.: [Криворучко
1973, с.78]). Внаслідок цього явище узагальнення ототожнювалося з прикладками, поясненням, уточненням
(пор.: [Мановицька 1969, с.26; Руднев 1959, с.131; Прияткина 1990, с.64; Русская грамматика 1980, с.174].
Зрідка УС обмежують його позицією щодо однорідного ряду або засобом морфологічного вираження. У деяких
© Радіонова Т.М., 2010 Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

141
дослідженнях аналізується термінологічний зміст поняття “узагальнювальне слово”, як таке, що не відповідає
синтаксичній природі конструкції, в якій функціонує [Слинько 1976, с.60; Бондаревська 1972, с.68].
Поодинокі спроби визначення синтаксичного статусу конструкцій з УС при ОЧ зумовили нагальну
потребу вирішення цього питання. При традиційному підході зазначені конструкції розглядають в межах
речень такого типу, до якого той чи інший дослідник відносить ОЧ без УС.
Специфіка синтаксично однорідних членів речення з УС пов‟язана зі структурою речення.
Функціонування однорідних членів (без УС) в межах простого речення сприяє розширенню функціональної
структури одного члена речення (означення, обставини, підмета). Узагальнювальне слово, виступаючи
структурно-семантичним компонентом речення, займає у загальній позиційній структурі своє конкретне місце.
Тому природним постає питання про вплив УС на синтаксичну структуру ряду, в якому воно функціонує.
Значним наближенням до осмислення статусу аналізованих структур у системі синтаксису був підхід
І.К. Кучеренка. Логіко-граматичний аналіз речень з УС встановлює дві форми їх співвідношення з
умовиводами (що лежать в основі простих речень і приховують їх семантично складну будову) – дедуктивну
й індуктивну. ”З синтаксичного погляду, – зазначає І.К. Кучеренко, – виразник індуктивного умовиводу є
складним реченням, складносурядним, у якому функціональними складниками (сурядними реченнями) є прості
неповні речення (кожне з них представлене одним із однорідних членів) – ті, що виражають судження про
окремі досліджувані чи просто спостережені й повідомлені факти, і те одне просте речення (як правило повне),
що виражає узагальнюючий висновок” [Кучеренко 1977, с.11]. І тому речення Збентеження, розгубленість і
радість зустрічі з сестрою – все це разом скаламутило Яринку (О. Донченко), на його думку, є
складносурядним.
Традиційним вважається, що введення в речення УС не змінює структуру речення, оскільки це слово й
ОЧ кваліфікуються як синтаксично рівнозначні члени речення, тобто виконують роль додатків, означень,
обставин.
З‟ясувати природу цього складного синтаксичного явища на рівні досягнень сучасної науки допоможе
глибоке осмислення тієї одиниці, виразником якої є аналізоване речення. Порівняємо дві синтаксичні
конструкції: Дощі і тумани ховалися десь у горах (О. Гончар) та І все поволі зникає: море, скелі, земля
(М. Коцюбинський). У першому реченні однорідні підмети дощі і тумани утворюють структурно-семантичний
блок щодо інших членів речення. Вони підпорядковують присудок не кожний сам по собі, а в структурно-
семантичній єдності. Подібні речення виражають одне судження, щоправда, суб‟єкт такого судження має
ширший, ніж звичайно, “комплексний” зміст. Відповідно й структура ця проста, певним чином розширена
(в межах підмета) однорідними членами.
Що ж у такому випадку являє собою друга синтаксична конструкція? Цілком можливо, що це особлива
конструкція, яка має набір своїх власних ознак. У нашому прикладі підмет все, який виступає ще й у ролі УС,
граматично пов‟язаний з присудком зникає. Про це свідчить повна відповідність форм присудка і підмета
(узгодження в числі). З іншого боку, такий безпосередній граматичний зв‟язок ОЧ море, скелі, земля з
присудком зникає не існує. Граматична форма числа присудка не збігається з граматичними формами ОЧ. Деякі
лінгвісти вважають, що відсутність координації форм присудка з кількома підметами досить розповсюджене
явище, яке виправдовується правилами мови. При цьому наголошується на тотожності синтаксичних функцій
УС й ОЧ, підкреслюючи можливість узгодження присудка тільки з одним найближчим підметом, тобто УС
[Бобер 1965, с. 69]. Як правило, безсумнівною вважається кваліфікація таких речень як простих.
Однак слід враховувати, по-перше, що при наявності УС у ролі підмета при ОЧ присудок, здебільшого,
узгоджується тільки з УС, не маючи безпосереднього зв‟язку з ОЧ. Останнє свідчить про закономірність такого
явища. По-друге, УС можуть виступати в реченні не тільки в ролі підмета.
Отже, відношення УС як функціональної одиниці – члена речення й ОЧ до інших елементів речення
(наприклад, до присудка) різняться в межах такої структури. ОЧ не можуть утворювати структурно-
семантичної єдності у зв‟язку з тим, що їм притаманна різна синтаксична природа, а значить, у зв‟язки з
іншими компонентами речення вступають кожний сам по собі. Відповідно їхні синтаксичні функції не можуть
бути тотожними в межах одного простого речення. Навіть поверхневі характеристики конструкцій з УС
свідчать про те, що параметри цієї синтаксичної одиниці не збігаються з ознаками простого речення.
Граматичну основу конструкцій з УС при ОЧ організує перш за все її семантико-структурна
двоплановість: конструкція складається з двох основних компонентів, неоднорідних за змістом, будовою та
спрямованістю, але об‟єднаних семантикою і структурою в одному цілісному словесному комплексі.
Одним із компонентів конструкції виступає та її частина, структурно-функціональним компонентом якої
виступає УС, інший компонент – ОЧ із залежними словами або без них. Перший компонент передає
висловлення узагальнювального характеру, а останній містить у собі передачу конкретних фактів, тобто
конкретизує узагальнену інформацію, наявну в першій частині.
Тематична різноплановість основних компонентів конструкції з ОЧ й УС супроводжується
неоднорідною будовою кожного з них. Подібна конструкція як цілісна синтаксична одиниця має своє ядро – ту
частину, у складі якої функціонує УС. Далі будемо називати її базовим реченням, до якого приєднується
структурно й тематично близька частина з ОЧ. Кожна з частин неоднорідна за своєю внутрішньою структурою.
ОЧ у разі об‟єднання їх УС утворюють окреме речення у складі такої структури. Синтаксична оцінка ОЧ з УС ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

142
не повинна повністю ототожнюватись з синтаксичною оцінкою ОЧ. Характерною рисою такого простого
речення виступає неповнота його формально-граматичного складу, що зумовлює комунікативну
неспроможність такого речення. У подібному неповному реченні завжди матеріально виражена позиція тільки
одного члена речення: чи то розширеного додатка, чи то підмета тощо.
У неповному реченні імпліцитно можуть бути виражені як головні, так і другорядні члени. При цьому
особливо чітко неповнота виявляється при одночасному пропуску головних членів – підмета й присудка;
нечітко простежується неповнота за відсутності: а) підмета; б) другорядних членів.
У реченні Вибач, що зробив з тебе мутанта, – напівлюдину і напівмага (Л. Демська) ОЧ входять до
складу простого неповного речення, у якому матеріально виражений тільки додаток; неповнота чітко
простежується, оскільки одночасно пропущені головні члени речення. Цим визначається комунікативна
неспроможність подібної структури поза контекстом.
Характерною ознакою такого типу неповних речень є порушення безперервності синтаксичних зв‟язків і
відношень у повному реченні, яка виступає обліґаторною для повного варіанту речення: Відтіля непомітно для
інших він міг бачити все: і село, і шлях, і лани (О. Гончар). У повному варіанті цієї конструкції Відтіля
непомітно для інших він міг бачити все синтаксичні зв‟язки і відношення безперервні. У неповному реченні І
село, і шлях, і лани у ланцюгу синтаксичних залежностей не вистачає певних ланок. Задля відновлення
нереалізованих ланок слід порівняти його з конструкцією з УС. У наведеному реченні пропущені ланки: підмет ↔
присудок, присудок → обставина, присудок → обставина. Порушений зв‟язок відновлюється не тільки з
контекстом, а й з урахуванням семантики членів речення, лексико-граматичних властивостей слів. Неповнота
речення І село, і шлях, і лани детермінується відсутністю присудка, підмета, обставин місця і способу дії,
позиції яких передбачаються структурною схемою речення, лексико-граматичними властивостями слів село,
шлях, лани. Лексична конкретність пропущених членів визначається контекстом відновлювальної властивості.
Отже, за умови відновлення ланок лінеарна структура розірваного ланцюга синтаксичних зв‟язків та
відношень, і, відповідно, речення відновлює свій формально-граматичний склад: Відтіля непомітно для інших
він міг бачити все. Відтіля непомітно для інших він міг бачити і село, і шлях, і лани.
Можливо, саме УС сприяє формуванню в структурі з ОЧ неповного речення. Ще О.М. Пєшковський
зазначав, що у зв‟язку з введенням слова, яке підводить підсумок при перерахуванні, ОЧ “відриваються” від
сусіднього речення [Пешковський 1965, с. 431]. Якщо позбавити конструкцію І доброта розлита в усьому: в
обличчі, в руках, у голосі, в погляді (П. Загребельний) її структурного елемента – УС, то слово розлита як член
речення і як компонент словосполучення підпорядковує собі слова в обличчі, в руках, у голосі, в поглядах, що
функціонують у реченні як розширений додаток. За наявності УС в усьому присудок розлита безпосередньо
пов‟язаний з ним. ОЧ опиняються за межами речення, в якому функціонує УС, оскільки воно сприяє
порушенню безпосередніх синтаксичних зв‟язків і відношень з іншими компонентами речення.
Та частина конструкції, де функціонує УС, може бути представлена різними за своєю синтаксичною
будовою структурами. Найчастіше УС функціонує в межах простого двоскладного речення: Насправді ж
людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх (П. Загребельний).
УС може повторюватись в кількох двоскладних реченнях: Все сплелося в клубок, як змія для зимової сплячки,
все спало до часу і наливалося отрутою: обіцянки й зради, хан і золото, рідний син і чужинецький зайда,
жіноча доля і моя тяжка недоля людська (П. Загребельний). При цьому присудки в обох реченнях мають бути
однотипними за своєю валентністю.
Базове речення може бути односкладним, як правило, безособовим реченням: Хотілось тиші, спокою і
визволеності од усього: од голосів, од слів, од людей (П. Загребельний).
Трапляються випадки, коли базове речення входить у складне як одна з його предикативних частин: Коли
людиною керує одна лише думка – ніщо ту людину не візьме – ні голод, ні холод, ні смерть, ні спека
(Ю. Яновський); Трохи сумно, що ніщо не повернеться: ні цей день, ні дзвіночки, ні промені на
траві…(О. Гончар).
На особливу увагу заслуговує тип синтаксичного зв‟язку (будемо називати його коаліційним), що
функціонує між частинами конструкції, оскільки його наявність виступає чи не домінувальним параметром
будь-якої структурно-комунікативної складної одиниці. Зрозуміла річ, що поєднання елементів в єдине ціле
поза межами синтаксичних зв‟язків та відношень – явище нереальне. Між базовим реченням і неповним
функціонує зв‟язок взаємозалежності, взаємопідпорядкування. Ця залежність виявляється по-різному, зокрема,
буває експліцитною та імпліцитною.
Характерною особливістю неповного речення у складі конструкцій з ОЧ та УС є їхня контекстуальна
зумовленість. Контекст чи не єдиний чинник, який детермінує неповноту речення і водночас допомагає
зрозуміти це речення, незважаючи на пропуск тих чи інших членів. Контекстом (базовим реченням) у цих
конструкціях служить та її частина, в якій функціонує УС.
Отже, неповне речення в контекстуальній єдності з реченням, у складі якого міститься УС, має залежний
характер: воно відновлює свій формально-граматичний склад за рахунок базового речення з УС. Таку
залежність навряд чи можна назвати однобічною. Базове речення певною мірою теж залежне, що зумовлюється
самим характером зв‟язків між компонентами конструкції з ОЧ та УС. У структурі кожної частини наявні Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

143
спеціальні елементи, що вказують на взаємозалежність частин. У неповному реченні таким синтаксичним
елементом виступає незаповнена синтаксична позиція. У базовому реченні синтаксичним елементом, що
вимагає свого розширення, виступає УС, що цілком закономірно, оскільки УС – це найчастіше займенники,
займенникові прислівники та синсемантичні іменники. Саме з цих одиниць складається основне ядро
семантичних одиниць. Синсемантичність базового речення полягає в тому, що без речення з ОЧ нерозкритим
залишається не тільки УС, а й компонент, в якому воно функціонує. Слова, що виступають у ролі
узагальнювальних, характеризуються контекстуальною синсемантією, і тому їхнє значення розкривається у
контексті. Отже, речення з ОЧ пояснює, уточнює, конкретизує базове речення, доповнюючи його
семантично. З огляду на структурний критерій, комунікативно ослаблені речення звичайно розглядаються як
повні: в них експліковані всі необхідні синтаксичні позиції. Лінгвісти доводять, що справжній зміст та
структура синтаксичних одиниць розкриваються лише у взаємозв‟язку з іншими реченнями [Пешковський
1965, с. 58-116]. Окремі самостійні речення, завершені граматично, свою логічну вичерпність беруть тільки з
контексту [Лосева 1974].
Так, у конструкції А втім же… все проходить мимо: радість здійснення мрій, смакування вікторії,
слава, честь, а може, й безсмертя?!‖ (Ю. Смолич) базове речення структурно і лінеарно повне, але поза
контекстом воно не містить достатньої інформації. Конкретне лексичне значення УС все стає зрозумілим лише
з контексту (неповного речення з ОЧ), синтаксичні елементи якого забезпечують лексичну визначеність об‟єкта
дії. У такому випадку базове речення стає автосемантичним.
Отже, й базове речення, у складі якого функціонує УС, і неповне, яке містить ОЧ із залежними словами
або без них, мають взаємозалежний характер. Таку структурну й семантичну взаємозалежність зумовлює УС в
базовому реченні, неповнота формально-граматичного складу в неповному реченні.
Конструкції з ОЧ й УС являють собою не тільки структурну, семантичну, але й інтонаційну єдність.
Одна з частин такої конструкції (неповне чи базове речення) інтонаційно незавершена, після неї обов‟язково
йде пауза, яка налаштовує на продовження.
Частини конструкції з ОЧ та УС як структурно, семантично та інтонаційно цілісної одиниці утворюють
своєрідний мікроконтекст. Таке об‟єднання реалізується за рахунок мовних засобів, що містяться у складі цих
речень (див.: [Лосева 1974, с. 25; Кочерган 1976, с. 372]). Вирішальним чинником такої єдності виступає УС,
яке не розкриває своєї семантики в межах речення, тому потребує розширеного контексту. Найбільшу роль у
створенні семантичної та структурної цілісності тексту відіграють УС – займенники. Властивість займенників
виступати засобом зв‟язку між окремими самостійними реченнями помічалася багатьма дослідниками [Лосева
1974, с.28; Кочерган 1976, с. 16; Загнітко 2001, с. 240].
З-поміж синтаксичних конструкцій з ОЧ та УС можна виділити кілька структурних різновидів:
1. Препозитивні щодо базового речення одиниці, які утворюють контекстуально-неповне речення з
перспективною тематичною та структурною зорієнтованістю. Типовим для цього структурного різновиду є те,
що матеріально вираженими найчастіше бувають: а) додатки: І материній хаті, й рідному селу, і гамазеям з
хлібом – усьому потрібна була зараз охорона (О. Гончар); б) обставини: На возах, на колоні, на платформах –
всюди поранені, а ще більше хворих (О. Гончар).
Практично не зустрічаються неповні речення з перспективною тематичною та структурною
зорієнтованістю, в яких матеріально були б виражені позиції означень, що зумовлюється, по-перше, тим, що
факти узагальнення ознак у мові незначні, по-друге, за узагальнювальними словами-прикметниками закріплена
препозиція щодо до однорідного ряду, що й зумовлює варіант неповного контекстуального речення з
ретроспективною тематичною та структурною зорієнтованістю.
У неповних реченнях перспективної тематичної та структурної зорієнтованості, як правило, матеріально
виражений член виявляє тенденцію не поширюватися. За наявності такого поширення його елементи прості і
нечисленні: В руху ешелонів і навіть в цих брезентах, зенітних установках – в усьому почувалася чиясь владна
воля, спрямована в завтрашній день (О. Гончар).
2. Інтерпозитивні щодо базового речення ОЧ, які утворюють контекстуально-неповне речення, яке
поєднує в собі перспективну і ретроспективну тематичну та структурну зорієнтованість. Їх характерною рисою
є розчленування базового речення: Тут все: і повітря, і тиша, і дерева – сповнене такої сили (ПіК. – 2000. –
№ 3. – с.11), де пропущені члени частково відновлюються з попереднього контексту, частково – з наступного.
Матеріально вираженими в такому неповному реченні бувають: а) додаток: Земля прийме усіх: своїх,
чужих – усіх з однаковою байдужістю (Л. Демська); б) підмет: Весна насувала грізні події, відвернути котрі
вже ніхто – ні король, ні великородна шляхта – не міг (Н. Рибак); в) обставина: Скрізь, скрізь – на балконах
будинків, на дахах,на баштах – тріпотять вони, торкаючись тонкої блакиті небозводу (О. Гончар).
Іноді неповне речення, займаючи інтерпозицію, фактично виступає реченням з перспективною
тематичною та структурною зорієнтованістю. У них препозитивне УС виступає єдиним матеріально вираженим
членом речення. Неповноту свого формально-граматичного складу неповне речення відновлює з наступного
контексту, де УС може повторюватись: Скрізь – на балконах будинків, на дахах, на баштах – скрізь тріпотять
вони, торкаючись численними крилами тонкої блакиті небозводу (О. Гончар).
3. Постпозитивний ряд ОЧ щодо базового речення, який утворює контекстуально-неповне речення
ретроспективної тематичної та структурної зорієнтованості. Матеріально вираженими у такому неповному ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

144
реченні можуть бути: а) підмет: В запитанні Ольги змішалося все: біль, розпач, тривога (Н. Рибак); І все
змішалося в одну купу: непереборна втома, охлялість, сором, замилування (В. Козаченко); б) додаток: Велика
держава Україна повинна мати потужну промисловість: кораблі, літаки, космічні супутники,
сільскогосподарську техніку (ПіК. – 2005. – №7 – с.10); в) обставина: Ще лунало в церквах київських слово
грецьке поряд з словом руським, а князеві вже мріялося про часи, коли чутиметься повсюди лиш своє, рідне,
неповторне: і вдома, і на забаві, й на торгу, і в церкві, і на битві (П. Загребельний); г) означення: І ви ще тільки
мріяли про свою теличку, а мати вже говорила, що всякі є люди, а в тих людей всякі очі – і добрі й лихі
(Є. Гуцало).
Частотним є розширення ОЧ залежними словами. Тоді в неповному реченні матеріально вираженими
стають кілька компонентів. Найчастіше поширюються іменникові підмети й додатки: Та то все було десь, мов у
казці: весела риболовля, пухнастий звір, світлі дубові ліси (П. Загребельний).
Неповні речення (всі структурні різновиди) у складі синтаксичних конструкцій з ОЧ та УС мають свої
семантико-стилістичні особливості. Саме потреба в актуалізації таких семантичних компонентів синтаксичної
структури, як ОЧ, зумовила їхнє існування як неповного речення, головна функція яких спрямована на
посилення інформативної значимості цих членів речення. У реченні Очі Бальзака горіли в темряві. Він бачив
себе послом, міністром, депутатом; в цю хвилину він змішував усе: кохання, справи, славу і гроші (Н. Рибак)
однорідні члени утворюють неповне речення контекстуального характеру. Головна функція подібних речень –
актуалізувати інформативну значимість певних компонентів синтаксичної структури.
Парцеляція, тобто таке членування речення, при якому зміст висловлення реалізується не в одній, а в
кількох інтонаційно-змістових мовних одиницях, є свідченням того, що неповне речення виступає одним із
основних синтаксичних засобів актуалізації комунікативного центру висловлення. При цьому цілісна
структура, в якій функціонує УС й ОЧ, членується на два інтонаційно оформлені речення. УС в базовому
реченні займає ініціальну позицію або безпосередньо перед парцелятом.: Звикаєш до всього. До чужих вулиць і
костелів. До чужих котів і псів. До чужих жінок та чоловіків (Л. Демська). При парцеляції не порушується
семантична й структурна цілісність конструкції з ОЧ та УС, зате актуалізоване неповне речення набуває
змістової й емоційної експресивності, яка сприяє посиленню інформативної значимості ОЧ у висловленні.
Отже, конструкції з ОЧ й УС структурно виходять за межі речення як синтаксичної одиниці і являють
собою не одне речення, а семантичну та структурну єдність кількох речень; у всіх випадках вони створюють
своєрідний мікроконтекст зі структурною та семантичною цілісністю комунікативних одиниць. Синтаксична
цілісність зумовлюється взаємозалежним характером обох компонентів мікроконтексту.
Слід відзначити, що структурна і семантична цілісність між частинами аналізованих конструкцій
найбільш очевидна, коли ОЧ утворюють речення з ретроспективною структурною і тематичною
зорієнтованістю. Характерно, що цей структурний різновид речень превалює. Це пояснюється загальною
закономірністю формування неповних контекстуальних речень – орієнтувати свій склад і семантику на
попередній словесний масив. Препозиція ОЧ зумовлює менш чіткий зв‟язок однорідних структур з базовим
реченням, вони сприймаються як більш самостійна структурна одиниця, ніж у постпозиції. Очевидним це стає,
коли ряд ОЧ виражений іменниками у називному відмінку. Такий ряд тяжіє до структурної та функціональної
автономності і з певними обмеженнями можуть бути кваліфіковані не як неповні, а як односкладні номінативні
речення з відносною “відкритою” комунікативною і структурною перспективою. Зорієнтованість таких речень
на наступний контекст виражається тільки інтонацією: Лози, висип, кручі, ліс – все блищить і сяє на сонці
(О. Довженко), що підтверджується і традиційною пунктуацією. Не менш виправданим був би і варіант: * Лози.
Висип. Кручі. Дерева. Все блищить і сяє на сонці. // * Лози, висип, кручі, дерева. Все блищить і сяє на сонці.
Кваліфікація препозитивних ОЧ, виражених іменниками у називному відмінку, як аналогій номінативних
речень, цілком логічна й закономірна у конструкціях типу: Понеділок, вівторок…неділя – з таких днів
складається тиждень. Але: Понеділок, вівторок… – це дні, з яких складається тиждень (звичайне речення без
УС). У структурі синтаксичних конструкцій з ОЧ та УС специфіка ще одного зі структурних типів речень –
номінативних.
Отже, конструкція з ОЧ та УС виходить за межі простого речення, оскільки УС, завдяки своїм
конструктивним властивостям, певною мірою змінює її структуру. При цьому аналізовані синтаксичні
побудови – це конструкції, що об‟єднують кілька речень, створюючи своєрідний мікроконтекст найбільшої
семантичної і структурної цілісності. Вирішальним чинником цілісності речень у мікроконтексті виступає УС.
У подібному мікроконтексті виділяється базове речення, й речення, структурно-семантичним компонентом
якого виступають ОЧ. У більшості випадків ОЧ утворюють неповне речення, яке є результатом введення в
конструкцію УС, що порушує безперервність синтаксичних зв‟язків і відношень ОЧ з іншими членами речення.
Залежно від характеру взаємодії з базовим реченням розрізняються: а) постпозитивні неповні речення
ретроспективної тематичної і структурної зорієнтованості; б) препозитивні неповні речення перспективної
тематичної і структурної зорієнтованості; в) інтерпозитивні неповні речення, що поєднують перспективну і
ретроспективну зорієнтованість. Однорідні ж члени, виражені іменниками в називному відмінку, постпозитивні
щодо базового речення, слід кваліфікувати як ряд самостійних номінативних речень. У функціональному плані
можливе обґрунтування аналізованих речень як перехідних, в яких поєднуються ознаки простих і складних. Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

145
У таких утвореннях ознаки простих і складних речень утворюють амальгамність, в межах якої важко
диференціювати прикметні риси перших і останніх.
Перспектива роботи полягає як у поглибленні розробки структури синтаксичної конструкції з УС при
ОЧ, так і в подальшому вивченні важливих проблем функціонального синтаксису.

Література
Бобер 1965: Бобер Э.Я. Об обобщающих словах при однородных членах предложения [Текст]: матеріли
Міжвузівської наукової конференції з проблем синтаксису української мови. – 1965. – С.66-70.
Бондаревська 1972: Бондаревська О.Д. Фразеологізми в ролі узагальнюючих слів при однорідних членах
речення [Текст] / Бондаревська А.Д. // Питання фразеології східнослов‟янських мов: тези республіканської
наукової конференції. – К.: Наукова думка, 1972. – С.73-75.
Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис [Текст]: монографія /
Анатолій Панасович Загнітко. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с. – ISBN 966-7277-90-9.
Кочерган 1976: Кочерган М.П. Слово і контекст [Текст] / Кочерган М.П. // Мовознавство. – 1976. – № 6. –
С. 21-30.
Криворучко 1973: Криворучко А.А. Об одной логико-семантической разновидности однородных членов
предложения [Текст] / Криворучко А.А. // Вісник Львів. ун-ту. Серія філол. – Львів, 1973. – Вип.8. – С.76-80.
Кучеренко 1977: Кучеренко І.К. Логіко-граматична природа речень з узагальнюючими словами при
однорідних членах [Текст] / Кучеренко І.К. // Мовознавство. – 1977. –№ 6. – С. 3-12.
Лосева 1974: Лосева Л.М. Слово и контекст [Текст] / Лосева Л.М. // Русский язык в школе. – 1974. – №1. –
С. 89-96.
Мановицька 1969: Мановицька А.Я. Узгодження присудка з однорідними підметами [Текст] /
Мановицька А.Я. // Українська мова і література в школі. – 1969. – № 10. – С.24-32.
Пешковский 1965: Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении [Текст] / Александр
Матвеевич Пешковский. – М.: Учпедгиз, 1965. – 512 с.
Прияткина 1990: Прияткина А.Ф. Русский язык: Синтаксис осложненного предложения [Текст]: учеб.
пособие для филол. спец. вузов / Алла Федоровна Прияткина. – М.: Высш.шк., 1990. – 176 с.
Руднев 1959: Руднев А.Г. Синтаксис осложненного предложения [Текст]. – М.: Учпедгиз, 1959. – 198с.
Русская грамматика 1980: Русская грамматика. Синтаксис [Текст]. – М.: Наука, 1980, Т.2. – 710 с.
Слинько 1976: Слинько І.І. Речення з однорідними членами [Текст] / Слинько І.І. // Українська мова і
література в школі. – 1976. – № 12. – С. 58-66.

В статье рассматривается эволюция взглядов на предложения с обобщающим словом при однородных
членах, определяется статус этих конструкций в современной лингвистической науке, выясняется
контекстообразующая функция обобщающего слова. Особое внимание уделено структурной типологии
исследуемых конструкций.
Ключевые слова: однородные члены предложения, обобщающее слово, базовое предложение,
структурные типы, неполное предложение, парцелляция.

The article follows the evolution of views on the sentences with homogeneous parts with the generalizing word,
we also denoted the status of such constructions in contemporary linguistics and studied the context-making function of
generalizing word. Great attention is paid to structural typology of above mentioned constructions.
Keywords: homogeneous parts of sentence, generalizing word, basic sentence, structural types, elliptical
sentence, parcelation.
Надійшла до редакції 3 червня 2009 року.