Стаття продовжує дослідження, спрямовані на вивчення семантики синтаксичних одиниць.
Розглядаються різні типи семантичних зрушень, що мають місце в українській мові, і зокрема, семантичні
зрушення, що відбуваються із терміном “умова”.
Ключові слова: апперцепція, поняття, семантичне звуження, семантичне розширення, семантичний
зсув.
Уживання терміна “умовні речення” на позначення цілого класу речень, до складу якого входять речення
причиново-наслідкової семантики, допустові речення, речення мети, порівняльні та ін. [Слинько, Гуйванюк,
Кобилянська 1994, с. 541–586], дає нам підстави тлумачити цей факт як семантичне зрушення, що відбулося із
терміном “умова”. Метою статтi є визначити тип цього семантичного зрушення.
Семантичні зрушення з погляду механізму набуття словом нового значення можуть бути представлені
трьома типами переосмислень: звуженням (спеціалізацією), розширенням (генералізацією) і зсувом, природа
яких, як засвідчує огляд останніх вітчизняних і зарубіжних лінгвістичних досліджень, тривалий час не була чіко
окреслена, що й зумовлює актуальність пропонованої статті.
Основою цих механізмів зміни значення є різні процеси, але той факт, що переосмислення проходить у
межах однієї понятійної сфери, дозволяє розглядати три типи семантичних відношень під однією рубрикою.
Під звуженням значення розуміється звуження обсягу сигніфіката слова: слово, що спершу позначало
категорію, в результаті зрушення значення починає номінувати підкатегорію. Вихідне і похідне значення
перебувають у родо-видових відношеннях.
Звуження значення можна вважати мовно-семантичним відповідником дедукції – однієї з основних
мисленнєвих тенденцій, що полягає у русі думки від невизначеності до визначеності змісту, від знання
загального правила до знання про якийсь конкретний факт, який підпадає під дію цього правила.
Практично будь-яке слово широкої семантики внаслідок дії механізму звуження може стати похідним
для появи семантичного деривата видового значення.
Процеси, результатом яких є збільшення обсягу сигніфіката, називаються розширенням (генералізацією).
Розширення значення – це мовна паралель індукції – розумової операції, що полягає у русі думки від
конкретного до абстрактного, від знання одиничних або окремих фактів до знання загального правила.
І звуження, і розширення значення передбачають тільки зміну обсягу вихідного поняття без будь-яких
оцінних “домішок” до значення деривата.
Семантичний розвиток того самого слова може давати приклади як звуження, так і розширення значення.
Розширення значення – менш розповсюджений семантичний процес, ніж звуження, оскільки
спеціалізація, з когнітивного погляду, є менш трудомістким, ніж генералізація, мисленнєвим процесом. Це
пояснюється тим, що вона (спеціалізація) базується на дедукції, простішому, у порівнянні з індукцією,
логічному механізмі.
Чим ширшим і невизначенішим є поняття, що позначається словом, тим більшою може бути кількість
значень, отриманих словом у результаті спеціалізації, а, оскільки, як ми вже зазначали, процес зрушення від
видового поняття до родового (генералізація) пов’язаний із великими когнітивними зусиллями, він повинен
бути мотивований серйозними пізнавальними потребами і нести вагомішу когнітивну інформацію.
Можна припустити, що розширення відбувається зі значенням тих слів, що позначають поняття з чітко
закріпленими у колективній мовній свідомості категоріальними ознаками. Тобто розширення значення можна
швидше за все прогнозувати у словах, що позначають добре відомі, соціально значущі категорії.
© Малявiн A.O., 2010 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
162
Зсув, так само, як розширення і звуження, базується на індукції та дедукції. Але під час зсуву, крім
логічного механізму, задіюється асоціативний механізм, який наближає зсув до метафори.
Дія асоціативного механізму призводить до появи конотативних компонентів у семантичній структурі
слова, дія яких експліцитно виражається через зсув.
Зсув відбувається у значеннях із розгорнутою прототипічною частиною: адже потенційні семи
з‘являються лише у словах, що позначають добре відомі поняття з великим асоціативним потенціалом. Інакше
кажучи, будь-яке конотативне слово може бути задіяне у процесі зсуву. Через це, зсув – ―найцінніше з
когнітивної точки зору семантичне зрушення‖ [Лапшина 1996, с. 103].
Слова – це не математичні символи: вони не є ярликами готових, чітко окреслених понять. Слова
позначають процес категоризації, а оскільки категорії є сутностями відкритими, то значення слів, які
позначають ці категорії, також є відкритими для подальших змін. Отже, схильність до семантичних зрушень
ґрунтується на когнітивній природі значень, яка відбиває постійну взаємодію людини із навколишнім світом.
Високий ступінь продуктивності семантичних процесів спеціалізації і генералізації визначається тим, що
когнітивні моделі ЧАСТИНА – ЦІЛЕ і ЦІЛЕ – ЧАСТИНА є базовими пізнавальними структурами.
Розвиток лексичної семантики у вигляді зрушень значень, з когнітивного погляду, визначається
залежністю сприйняття від попереднього досвіду, від запасу знань, від загального змісту духовного життя
людини, тобто семантичні зміни базуються на апперцепції.
Про апперцепцію як про вторинне сприйняття уявлення, позначеного словом, писав О. Потебня.
Апперцепція, за його поглядами, існує скрізь, де те або інше сприйняття пояснюється наявним запасом інших
уявлень, тобто відбувається усвідомлення того, що пізнається і сприймається через часткове ототожнення його
із чимось вже відомим. Відповідно, ―апперцепція – це участь найсильніших уявлень у створенні нових думок‖
[Потебня 1993, с. 83].
Вдалим прикладом апперцепції, який наводить О. Потебня, є придбаний Чічіковим список ―мертвих
душ‖, у якому кожне прізвище і професія померлої людини відтворює цілу картину [Там само, с. 83].
Апперцепція має різні ступені. Про перший ступінь ми говоримо тоді, коли людина позначає словом
явище, основні ознаки якого збігаються із ознаками інших явищ, які людина об‘єднує у певному понятті. Це
поняття позначається тим самим словом. Другим ступенем апперцепції є аналогія, результат якої зазвичай
називають переносним уживанням. І, нарешті, третій ступінь апперцепції – це вже образне вживання слова.
Говорячи про апперцепцію, О. Потебня вводить поняття ―готова норма‖, яке визначає ставлення людей
до світу і спрямовує їх висловлення. Отже, апперцепція є результатом досвіду, практичної діяльності людини,
акумулює відчуття, що були сприйняті раніше, і містить елементи спілкування. Враження та відчуття, які є
наслідком апперцепції, зберігаються і закріплюються в когнітивній системі
У семантичному зрушенні, таким чином, відбувається концептуалізація уявлень, досвіду, знань, що
відбивають пізнавальну діяльність людини. Сприйняття, пізнавальна діяльність визначаються багатьма
чинниками, у тому числі культурно-історичними, соціокультурними, що не може не надавати пізнанню
національної специфіки.
Отже, семантичні зрушення є мовним засобом концептуалізації і закріплення у когнітивній системі
уявлень і знань, що є соціально значущими для культурно-мовного колективу, і це дозволяє зараховувати
семантичні зрушення до когнітивних інструментів.
Процес концептуалізації соціокультурних пріоритетів відбувається на базі запасу знань і уявлень, що вже
існують у когнітивному просторі колективу. Семантичні зрушення, таким чином, виступають моделлю
похідного значення: в результаті когнітивної обробки значення, що вже є засвоєним і впорядкованим (вихідне
значення), відбувається концептуалізація нового значення (значення семантичного деривата).
З позиції конвенціональної закріпленості певної семантики за певною формою, видається доцільним
увести когнітивно-семантичну категорію ―прототипне зрушення‖.
Критерієм виділення прототипного зрушення є повторюваність, регулярність певних семантичних
відношень, зафіксована на словниковому рівні, що дає можливість говорити про когнітивну реальність тієї або
іншої концептуальної моделі.
Оскільки прототипне зрушення є результатом осмислення й об‘єднання об‘єктивних загальних
властивостей конкретних мовних одиниць, можна, на наш погляд, вважати його інваріантом, що має досить
великий ступінь абстрактності.
Думка про те, що будь-яке пізнання базується, перш за все, на пошуках спільного принципу, який
об‘єднує в одне ціле різні об‘єкти спостереження, була висловлена Є. Кассірером, який стверджував, що
одиничне не може лишатися одиничним. Воно має бути підведеним під якусь категорію, у якій одиничне є або
логічним елементом, або елементом теологічної причиново-наслідкової структури [Cassirer 1953]. Отже,
прототипні семантичні зрушення відбивають внутрішню природу категорій, їхній механізм, і тому є етапами
когнітивних процесів, виконуючи роль ланки між репрезентованою системою знань і поняттями, що активно
розвиваються.
Прототипні зрушення можна віднести до числа ідеалізованих когнітивних моделей, під якими в
когнітивній лінгвістиці розуміються складні структури репрезентації знань у вигляді гештальта. Розділ IV. ФУНКЦІОНАЛЬНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ
163
Отже, прототипні зрушення можна розглядати як актуалізацію знань, що закладені у семантиці слова, і
методів обробки цих знань. Прототипні зрушення здатні виконувати роль інструмента передачі знань, оскільки
вони є концептуальними утвореннями, генералізованими поняттями. Прототипні семантичні зрушення – це
соціокультурні концепти, символи певних соціальних і моральних пріоритетів, які вербалізуються у вигляді
семантичних переосмислень. Уведення поняття прототипного семантичного зрушення, на наш погляд, було
цінним для когнітивно орієнтованих історичних досліджень з семантики.
Аналіз прототипних зрушень, визначення їхніх виявів і періоду найвищої продуктивності дасть змогу
визначити соціокультурні акценти бачення, які є невід‘ємною частиною концептуальної моделі світу.
Можна зробити кілька узагальнень:
Семантичні зрушення представлені трьома різновидами семантичних процесів – спеціалізацією
(звуженням), генералізацією (розширенням), що базуються на дедукції та індукції, та зсувом, основою якого є
асоціативний механізм.
Розвиток лексичної семантики у вигляді зрушень у значенні визначається апперцепцією – залежністю
сприйняття від попереднього досвіду, запасу знань, від загального змісту духовного життя людини.
Зрушення у значенні слова свідчать про високий ступінь об‘єктивованості ознаки, що становить його
суть у асоціативній мережі культурно-мовного колективу, про закріпленість у тезаурусі і входження до
конотації.
Семантичні зрушення є мовним засобом концептуалізації і закріплення у когнітивній системі соціально
значущих для культурно-мовного колективу інформації і знань, що дає підставу вважати семантичні зрушення
когнітивними інструментами.
Концептуально оформлюючи стереотипні уявлення, концентруючи в них кваліфікативно-оцінні ознаки,
семантичні зрушення відбивають соціально-психологічні орієнтири та призми бачення на тому або іншому
етапі суспільного розвитку.
Регулярна закріпленість певних семантичних відношень за певною формою дає можливість виділити
інваріант – прототипне семантичне зрушення, яке є ідеалізованою когнітивною моделлю, тобто структурою
представлення знань у вигляді гештальта.
Отже, семантичне зрушення, яке відбулося із терміном ―умова‖, можна визначити як розширення його
значення. Особливістю цього розширення є те, що своє словникове та мовленнєве закріплення воно отримало
не безпосередньо, не через лексему ―умова‖, а через її дериват ―обумовлювати‖ (―зумовлювати‖).
Вважаємо, що пояснення цього явища буде повним, якщо розглядати ―умову‖ як концепт, тобто як
‖оперативну змістовну одиницю пам‘яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (linqua
mentalis), усієї картини світу, що відбита у людській психіці‖ [Кубрякова, Демьянков, Панкрац, Лузина 1996,
с. 90].
Таке дослідження, особливо враховуючи когнітивну складову концепту ―умова‖, допоможе більш чітко
усвідомити роль та місце умовних відношень у мовній картині світу і сприятиме їх подальшому дослідженню.
Лiтература
Кубрякова, Демьянков, Панкрац, Лузина 1996: Кубрякова, Е.С., Демьянков, В.З., Панкрац, Ю.Г.,
Лузина, Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов [Текст] / Е.С. Кубрякова (ред.). – М. : Изд-во
Московского ун-та, 1996. – 246 с.
Лапшина 1996: Лапшина, М.Н. Семантическая деривация в когнитивном аспекте (на материале англ. яз.)
[Текст] : автореф. дис … докт. филол. наук : 10.02.04. – СПб, 1996. – 331 с.
Потебня 1993: Потебня, А.А. Мысль и язык [Текст] / А.А. Потебня. – К. : СИНТО, 1993. – 192 с.
Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994: Слинько, І.І., Гуйванюк, Н.В., Кобилянська, М.Ф. Синтаксис
сучасної української мови: Проблемні питання: Навч посібник [Текст] / І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк,
М.Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк.., 1994. – 670 с. – Бібліогр.: с. 659-667. – ISBN 5-11-004250-0.
Cassirer 1953: Cassirer, E. The philosophy of symbolic forms [Теxt] / E. Cassirer. – Yala University Press, 1953.
– 220 р. – Бiблiогр.: с. 210-220. – 200 пр.
Статья продолжает исследования, направленные на изучение семантики синтаксических единиц.
Рассматриваются разные типы семантических смещений, которые имеют место в украинском языке, и в
частности, семантические смещения, которые происходят с термином “условие”.
Ключевые слова: апперцепция, понятие, cемантическое сужение, семантическое расширение,
семантический сдвиг.
The article continues the cycle of publications devoted to the study of the syntactic units. Different types by
semantic displacements in Ukrainian language, in particular with the term of condition ones are settled.
Keywords: apperception, concept, semantic intending, semantic expansion, semantic displacement.
Надійшла до редакції 2 вересня 2009 року.