Вельмишановному Анатолію Панасовичу
присвячую з вдячністю за його знання, працю,
закоханість у науку, толерантність, вишуканість,
доброзичливість, добропорядність, щирість, щедрість
і за можливість мати щастя спілкування з ним…
Схарактеризовано типові дискурсивні слова А.П.Загнітка як мовленнєвої особистості на тлі
використання типових дискурсивних слів інших відомих мовознавців сучасності з урахуванням їхньої
значущості щодо виокремлення комунікативної стратегії у педагогічних жанрах мовлення науковця з
урахуванням категорії мовної спроможністі. Йдеться про необхідність опису мовленнєвого досвіду
креативних мовних особистей для вдосконалення комунікативної діяльності сучасних науковців, викладачів
виші.
Ключові слова: дискурсивні слова, комунікативні стратегії, жанри педагогічного мовлення, мовна
особистість, мовна спроможність.
Одним із найефективніших і найпродуктивніших засобів пізнаня людини сьогодні вважають аналіз її
мисленнєво-мовленнєвої діяльності. В останні роки особливо актуалізувалася проблема опису мовлення
© Космеда Т.А., 2010 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
206
окремої особистості, характеристика її мовної спроможності, мовної і комунікативної компетенції, мовленнєвої
поведінки в цілому.
Мовну спроможність розуміють як спосіб «зберігання» мовної системи у свідомості людини і спосіб
відображення у мовній свідомості елементів цієї мовної системи, але таке відображення не відбувається
миттєво, бо це тривалий процес, наслідок якого – узагальнені функціональні елементи мови. Сукупність
елементів, що корелюють з одиницями мови відповідного рівня, власне й мотивують наявність мовної
спроможності відповідного рівня. Мовна спроможність – функціональна система, і її компоненти «працюють»
за специфічними правилами, за якими здійснюється вибір засобів, що необхідні для вирішення кожного
конкретного комунікативного завдання. Особливе місце у структурі мовної спроможності посідає її
семантичний компонент – це підсистема правил вибору адекватного значення. Ці правила, зрозуміло, не
тотожні з правилами, що складають граматичний компонент. Вибір смислових компонентів є необхідним
етапом породження мовлення, висловлювання. Вибір змісту, що найбільш адекватний до ситуації, відбувається
у відповідності з комунікативними завданнями: адресант хоче бути максимально зрозумілим, але він оперує
лише тими мовними засобами, що йому відомі. Основою для вибору адекватних засобів вираження слугує
семіотико-ситуативний аналіз, завдяки якому адресант виявляє значущі для комунікації елементи ситуації [Див.
Космеда 2009].
Кожне висловлювання породжується з певною метою і має конкретного адресата. Наявність мети й
адресата не лише формують прагматику висловлювання, але й створюють ситуацію, при якій адекватний аналіз
семантики кожного конкретного висловлювання є неможливий. Найбільш ефективною формою мовлення
вважають мовлення діалогічне. З народження людина опиняється у ситуації необхідності спілкуватися з
кимось, образно кажучи, потрапляє у море риторики, де плаває усе життя.
Засобом взаємодії індивіда з іншими людьми є, звичайно, мовний знак, але сам по собі мовний знак ще
не є готовим засобом для спілкування, оскільки його ще треба зробити знаком власної комунікативної
компетенції. Це відбувається лише у процесі людської інтерперсональної комунікації, а отже,
інтерперсональний характер комунікативної діяльності, власне, слугує і джерелом, і причиною, і стимулом
розвитку, і об‟єктом мовленнєвої діяльності. Загальновідомо, що спілкування передбачає не лише вербальні
засоби, але й невербальні паралінгвістичні – міміка, жести, погляд тощо.
Кожну одиницю мови, як відомо, розглядають у двох аспектах: комунікативному і когнітивному, що є
найбільш важливими. Структури знань (когнітивний зміст), що трансформуються в акті комунікації, не байдужі
й до структур повідомлення, мовних форм, в яких ці знання (зміст) передаються. Функціональна лінгвістика,
передусім сучасні функціональна лексикологія і граматика передбачають вивчення форм «від функції», тобто у
зв‟язку з тією роллю, яку ці форми виконують у мовленні, у реалізації комунікативного наміру. Семантичні
проблеми у функціонально-граматичному плані можуть бути вирішені за умови врахування відповідних
обставини, що виникають у довкіллі. Між реальною дійсністю і мовним вираженням, що відображає цю
дійсність, знаходиться людська свідомість, що формує когнітивний зміст. Діяльність свідомості регулюється
індивідуальною класифікуючою системою, тобто системою еталонів, що містяться у свідомості цієї конкретної
людини і утворюються внаслідок онтогенетичного розвитку індивіда. Для кожної особистості значення
інтерсуб‟єктивне. Закцентуєму увагу на тому, що у відповідності з деякими теоріями, що набувають усе більшої
популярності (Н.Хомський, Д.Макнейл та ін.), формування функціональних структур мовленнєвої поведінки –
це реалізація закладеної генетично, вродженої програми.
Усталеною стала сьогодні й думка, що структура мовної спроможності є динамічним утворенням, що
забезпечує використання психологічних засобів. Процес використання цих засобів і правила їх вибору щодо
ситуативної організації знаходяться поза мовною спроможністю індивідуума, – це об‟єкт комунікативної
компетенції, що разом із мовною спроможністю і є складовими мовної особистості.
Нагадаємо, що поняття мовної особистості відоме ще з праць В.Виноградова стосовно мови художньої
літератури, а у світовій лінгвістиці воно пов‟язане передусім з іменем Л.Вайсбергера (sprachliche Persцnlichkeit).
Ю.Караулов наповнив цю категорію новим теоретичним змістом. Очевидно, заслугою Ю.Караулова є те, що він
уточнив тезу Ф. де Соссюра стосовно того, що за кожним текстом прихована мовна система. Ю.Караулов
передбачає інше прочитання цього відомого постулату: за кожним текстом стоїть мовна особистість. Такий
підхід вимагає переосмислення традиційних дослідницьких методик. У центрі уваги мовознавців сьогодні
знаходиться не значення як таке, а «значення мовця» і «значення слухача», тобто індивідуальні смисли.
Фіксація і опис таких смислів – актуальне завдання сучасного мовознавства, що зреалізовується у появі нових
словників активного типу. Слід виокремити у цьому аспекті плідну роботу лексикографічної групи, очолюваної
Ю.Апресяном. Особливу увагу дослідників викликали сьогодні і дискурсивні слова, теорію яких частково
розробили російські вчені, що вже відображено й у відповідних лексикографічних виданнях.
Мовна особистість характеризується певним ступенем володіння мовою, але, крім цього, й соціальним та
особистісним вибором мовних засобів. Ознакою кожної мовної особистості є її мовна спроможність, мовна і
комунікативна компетенція, особливе світобачення, світосприяняття та світорозуміння, що відображається в
індивідуальній МКС, а фіксується у когнітивній картині світу.
Сьогодні дослідники вважають за необхідне вивчати мету, мотиви, завдання мовленнєвої діяльності
кожної окремої людини, особливо з високим ступенем лінгвокреативної спроможності, при цьому враховують, Розділ VI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ
207
що кожна мовна особистість органічно пов‟язана з національною культурою, до якої вона належить, яку
репрезентує і пропагує.
У мовознавстві вже накопичено деякий досвід щодо вивчення окремих мовних особистостей або
окремих її аспектів. Мовна особистість – це особистіть, виражена в мові (текстах) і через мову, особистість, що
реконструйована в основних своїх рисах на базі мовних засобів. За Ю.Карауловим, повний опис мовної
особистості передбачає: 1) характеристику семантичного рівня її організації, вичерпний її опис або опис
індівідуальних її відмінностей; 2) реконструкцію мовної моделі світу, що відбита у мовній свідомості, або
тезаурус мовної особистості: це можна здійснити шляхом аналізу текстів, що їх створила ця особистість, або
шляхом спеціального її тестування; 3) вияв її життєвих або ситуативних домінант, установок, мотивів, що
відображені власне у процесах породження текстів (дискурсів) та їх змісті, а також в особливостях сприйняття
чужих текстів (дискурсів).
Не можна не погодитися з думкою К.Ажежа про те, що «кожний суб‟єкт висловлювання у тій чи іншій
формі цікавиться своєю мовою, і навіть тоді, коли він забороняє собі це робити. Мова цікава йому так само, як і
він сам. Ті, хто присвячують себе професійному вивченню мови, виокремлюють собі відповідну технічну сферу
знання, з приводу якої вони висловлюють упорядковані дискурси. У них знайдеться не один солідний аргумент
на користь перетворення мови в об‟єкт наукового пошуку» [Ажеж 2006 с. 279]. Об‟єктом наукового пошуку
авторка цієї статті обрала дискурс науковців-педагогів виші, а предметом – дискурсивні слова їхнього мовлення
як вияв життєвих або ситуативних домінант, установок, мотивів. Мета статті – схарактеризувати деякі типові
дискурсивні слова ювіляра, знаного в Україні і за її межами вченого – доктора філологічних наук, професора
А.П.Загнітка у порівнянні зі специфікою використання типових дискурсивних слів іншими науковцями для
реалізації відповідної комунікативної стратегії.
Сьогодні практика характеристики портрету видатних учених і педагогів є поширеною, зокрема
Г.Мінчак схарактеризував М.П.Кочергана як гармонійну особистість, наголошуючи, що «у ньому
приваблювало і приваблює все: зовнішність (елегантний, підтягнутий, спортивної постави, акуратний),
вдумливі очі, якийсь особливий тембр голосу з гарними, ораторськими інтонаційними переливами, стримано-
емоційна манера викладу, образність його мовлення, а головне – процес мислення, який розгортається перед
слухачами, захоплює, торкаючись глибин свідомості, душі, серця…» [Мінчак 2006 с. 9], проте хотілося б
«побачити» і більш докладний мовленнєвий портрет педагога і науковця для наслідування його педагогічних
тактик і стратегій.
В.Успенський є автором статті «Тетяна Михайлівна Ніколаєва як співбесідник» [В.Успенский 2005], де,
власне, і йдеться про штрихи до мовленнєвого портрету науковця. Деякі властивості інтелекту видатних
науковців залишаються незафіксованими, оскільки ці властивості розкриваються передусім у повсякденній
комунікації, у приватних розмовах, тому й потрібні такі описи мовленнєвих креативних особистостей
сучасності. Як зауважує В.Успенський, Т.Ніколаєва завжди прагне донести до свого співбесідника власну
думку у максимально ясній формі, вона володіє умінням схарактеризовувати відповідне явище «за допомогою
лаконічної і часто неочікуваної формули» [Успенский 2005 с. 953], у повсякденному мовленні яскраво
виражається її гумор. В Успенський наводить приклади визначень, що їх фомулює Т.Ніколаєва, зокрема
стосовно шлюбу, роману і под., репрезентує її зауваги щодо гендерної диференціації компліменту, а також
подає класифікацію учених, яких дослідниця поділила на чотири типи, враховуючи стиль їхньої креативної
діяльності. Як справжній структураліст вона спиралася на вдало обрану бінарну опозицію, зокрема
актуалізувала опозицію «старе – нове». «Комбінуючи ці дві ознаки за двома тематичними позиціями: позицією
«що» і позицією «про що» – вона виокремила чотири класи, або типи, своєї класифікації: 1) старе про старе;
2) старе про нове; 3) нове про старе; 4) нове про нове» [Успенский 2005, с. 956]. Кожний із цих типів
Т.Ніколаєва схарактеризувала, окресливши коло ознак. Ці типи В.Успенський уважає вічними. До першого
належать науковці, яких зазначена дослідниця називає «мастодонтами від науки». Вони підходять під
визначення маститий учений у буденному розумінні цього слова. Таких науковців залюбки запрошують у різні
комісії, редколегії, учені ради і т. ін. Вони є найбільш упливовими з огляду на організацію відповідних заходів.
Геніїв у цій категорії мало, але багато великих ерудитів.
Другий тип вважають найбільш престижним. Науковці цього типу обирають новий предмет дослідження,
але застосовують до нього випробувані, а тому зрозумілі для широкої публіки методи. Типовий приклад
подібного дослідження – опис ще не дослідженої мови – щойно відкритої або, навпаки, дуже давньої: опис
здійснюють за схемою, що запозичена з відомих описів рідної мови дослідника; а розшифровка мови, що її
описують, полягає в перекладі текстів на ту ж рідну мову.
Третій тип містить як шарлатанів (свідомих і несвідомих), так і геніїв. Ясно, що перших більше. Спробу
побачити відомі речі по-новому, оригінально, якщо вона не пов‟язана зі свідомим обманом, можна вітати, – але
власне така спроба найчастіше перетворюється на захід із застосуванням недостойних засобів. Рідко таку
спробу здійснюють ті, хто справді її може зреалізувати успішно.
Четвертий тип – це проходимці. Оскільки вони виокремлюють нові, а значить, незвичні, нетрадиційні і
предмет, і метод, то їх частіше не розуміють, а тому на них і не зважають. Вони ж, схожі на біблейських
пророків, продовжують робити своє. Якщо їм пощастить пробити ментальну стіну, то їх очікує тріумф. Ці
приклади залишено без персональних прикладів [Див.: В.Успенский 2005]. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
208
Є зауваги у В.Успенського і щодо особливостей використання дискурсивних слів у мовленні
Т.М.Ніколаєвої. Це передусім рос. пока і когда, порівн. дискурс дослідниці: Одно из отличий мужчин от
женщин состоит в том, что женщина живет по принципу «пока», а мужчина по принципу «когда». В самом
деле, женщина говорит: «Пока картошка варится, я допишу статью». Мужчина говорит: «Когда картошка
сварится, я допишу статью» [Успенский 2005 с. 957].
У спогадах про видатних людей завжди згадують своєрідність їх мовлення, оскільки своєрідність
індивідуальної комунікації, як зауважувалося, свідчить і про специфіку характеру людини, її схильності,
уподобання, психологічнй тип і под.
У Львівському національному університеті ім. Івана Франка існувала добра традиція вшановувати
пам‟ять видатних діячів науки. Серед них і професор Є.В.Кротевич, про якого І.Г.Галенко зауважила: «Євген
Володимирович працював багато й одержимо і дуже цінував ці риси у своїх колегах, аспірантах, студентах;
він любив дискусії, цінував вияви сумніву, намагання відстояти певну думку…» [Галенко 1997, с. 15].
Свідченням того, що зазначені риси характеру й справді були характерними для Є.В.Кротевича, є й інші
спогади, зокрема безпосередня вказівка на своєрідність мовлення, використання типових дискурсивних слів
вченого, що їх схарактеризував М.Д.Феллер так і назвавши свою публікацію – «И да, и нет». «И так, и так»
[Феллер 1997, с. 26], наголосивши, що саме ці фрази Є.В.Кротевича найбільше запам‟ятали його учні, слухачі.
Наводиться фрагмент живого мовлення, діалога викладача зі студентами-першокурсниками під час лекції,
порівн.: «Выступает ли предложение как законченная мысль?» Євген Володимирович зупиняється. Мовчки
примружує очі і наче схиляється до аудиторії. Ми міркуємо: «Да. Конечно». Євген Володимирович задоволено
посміхається: «И да, и нет. Да, потому что…». Студенти народ хитрий. Через кілька тижнів ми вже одразу
відповідали: «И да, и нет» і чули запитання: «А почему?»» [Феллер 1997, с. 27]. М.Феллер наголошує, що
використання саме такої фрази, що давала можливість думати, сумніватися, було особливо значущим у той час,
коли у державі процвітав тоталітаризм, категоричні, однозначні рішення. Оце «и да, и нет» містило величезний
виховний і науковий потенціал, «учило, що немає одноколірних явищ, що в усьому виявляють себе різні
теденції. І ніби в унісон з Євгеном Володимировичем його молодший колега Віктор Олександрович Іцкович
запитував: «А что сказал бы по этому поводу Щерба? А Шахматов? А Пешковский?» [Феллер 1997, с. 27].
Проте, як зауважує М.Феллер, «И да, и нет» мало у Євгена Володимировича ще один варіант: «И так, и
так». Саме за ці слова висловлює М.Феллер вдячність своєму вчителю, оскільки вони виховали його як
ученого.
Використання дискурсивних слів у фразі, що поєднує одночасно ствердження і заперечення (і так, і ні)
або повтор стверджувальних часток (і так, і так), як бачимо, містить прагматику сумніву, викликає прагнення
шукати істину, перевіряти свої міркування, бачити альтернативу, розуміти, що усе може мати кілька аспектів,
однозначного у житті і особливо науці практично нічого немає. Ці вислови можна вважати синонімічними. У
мовленні викладача їх використання є дуже доречним.
Отже, і так, і ні слід тлумачити так: вживається для вираження того, що відповідна ознака, дія, факт, що
мають місце у довкіллі, можна піддати сумніву, висловлюється невпевненість у вірогідності висловленого, його
заперечення; і так, і так вживається для вираження сумніву без категоричного заперечення того, про що
йшлося, як указівка на передбачувану, можливу альтернативу.
А.П.Загнітко відноситься до покоління українських учених-педагогів, що бездоганно оволоділи
метамовою сучасної науки, не лише українською термінологією, але й іншомовною, комунікативними жанрами
академічного і педагогічного мовлення, характеризуються високим рівнем комунікативної компетенції,
враховуючи компетенцію й інтертекстуальну [Див. Космеда 2004].
Частка «так…» у професора А.П.Загнітка переважно звучить з інтонацією незавершеності
висловлювання, легкої іронії, постановки питання, що спонукає слухача переглянути своє твердження, змушує
зрозуміти, що його вислів не відповідає істині, є неправдивим. Від нього очікують уточнення, спонукають до
мислення, виправлення помилки. Якщо мовець (той, хто навчається – студент, аспірант і под.) під час бесіди
продовжує давати неправильну відповідь, він може почути і протяжне «а-а…!», що означає незадоволення,
негативну емоційну оцінку, деяку досаду, навіть м‟яке обурення. Як бачимо, у цьому разі з‟являються емотивні
семи, що відносяться до інваріантої інформації. Тут має місце конотативна інформація, що передається частіше
не власне мовними, але паралінгвістичними засобами. У цьому разі «А!» виступає у функції вигука, порівн.:
(1) – Дайте визначення зазначеного терміна.
– Я не впевнена, що можу…
– А-а..! Тоді готуйтеся краще.
(2) – А-а, так це Ви на попередньому занятті не знали матеріалу.
(3) – Дискурс – це речення…
– А-а.. !
– Ні-ні, я розумію, що помилилася.
Використовуючи зазначені дискурсивні слова з відповідною інтонацією А.П.Загнітко застосовує
комуніативну стратегію неповного розуміння, мета якої – спонукати до мислення, обґрунтувати твердження,
пояснити і переконати. Здійснюється певна комунікативна гра викладача зі слухачами. Цю ж стратегію
використовував, як було зауважено, і Є.Кротевич. Розділ VI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ
209
У повсякденому мовленні Анатолій Панасович Загнітко частіше репрезентує іронічне мовлення щодо
тих, хто далеко не бездоганно володіє навчальним матеріалом. До речі, іронічність мовлення – одна з типових
рис мовленнєвої поведінки талановитих людей, зокрема для мовлення І.Франка також була характерна
іронічність [Див.: Космеда 2006].
Натомість, за моїми спостереженнями, до улюблених слів науковця щодо ситуації схвалення стало
індивідуально-авторське дискурсивне слово абсолютно, що його використано для висловлення повної згоди,
відсутності будь-якого сумніву, цілковитої переконаності в істині висловленого, наголошення на тому, що
адресат не сумнівається, схвалює висловлену думку, готовий її підтримати. Абсолютно може слугувати для
емоційного вираження задоволення при позитивній оцінці. Абсолютно означає, що отримана від співбесідника
відповідь задовільняє того, хто питає, адресат погоджується зі словами адресанта, не маючи жодного сумніву.
Цікаво, що у словнику структурних (дискурсивних) слів російської мови [ОСРЯ 2002:] лексема абсолютно
відсутня.
У мовленні А.Загнітка ця лексема частіше використовується, власне, не як прислівник, але як
стверджувальна частка, синонімічна до так, добре [порівн.: Космеда 2008б]. Це нове явище в українській мові.
СУМ таких значень лексеми абсолютно взагалі не фіксує. Тут наведено лише приклади її функціонування у
традиційному значенні прислівника, порівн.: Ніч прозора й абсолютно тиха (І.Ле) [СУМ, т.1, с.6].
Простежуємо характерну для дискурсивних слів «хамеліонівську вдачу» – змінювати частиномовний статус,
порівн.:
(1) – Ти зі мною погоджуєшся?
– Абсолютно!
(2) – Ти все врахував?
– Абсолютно!
У прикладах (1) і (2) «Абсолютно!» використано у функції стверджувальної частки.
Отже, тексти спонтанного мовлення містять велику кількість «маленьких слів», що їх називають
«портикулами» (Т.Ніколаєва), структурнними словами (В.Морковкін), дискурсивними словами (Ю.Апресян).
Ці короткі лексеми виконують різні функції. Вони слугують для скріплення фрагментів дискурсу (тексту) як
«текстові конектори», смислового наголошення («промінентності») того чи іншого слова або групи слів,
можуть слугувати для творення відповідного ритму мовлення. Як зауважують науковці, семантика
дискурсивних слів подібна до інтонаційної семантики, що породжує багатозначність, «невловимі» прагматичні
смисли, здатність передавати найтонші модальні відтінки.
В Україні сьогодні з‟являються наукові праці з педагогіки, що в них актуалізують проблему підвищення
рівня комунікативної спроможності викладачів, їхньої риторичної компетенції, володіння педагогічними
жанрами, стратегіями і тактиками. Погодимося із Н.Голуб, що «подальшого вивчення і дослідження
потребують питання особливостей мовлення носіїв елітарного типу української мовленнєвої культури,
методики дослідження і навчання жанрів мовлення вчителя, бар‟єри спілкування, питання мовної агресії та
засоби гармонізації професійного й міжособистісного спілкування тощо» [Голуб 2009, с. 29]. Опис
педагогічних комунікативних стратегій і тактик – це ще одна біла пляма сучасної гуманітарної науки, одним із
засобів ліквідації якої є вивчення мовленнєвої діяльності видатних педагогів сучасності, а також
ретроспективне дослідження [Космеда 2008а] «живого» мовлення педагогів і науковців минулого зокрема і в
проекції на специфіку функціонування дискурсивних слів.
Література
Ажеж К. 2006: Ажеж К. Человек Говорящий: Вклад лингвистики в гуманитарный науки [Текст] /
К. Ажеж: Пер. франц. Б.П.Нарумова. Изд. 2-е, стереотипное. – М.: Едиториал УРСР, 2006. – 304с. – Бібліогр.:
с.281-292. – ISBN 978 -5-354-01155-1.
Галенко І.Г. 1997: Галенко І.Г. Професор Є.В.Кротевич у пам‟яті колег і учнів [Текст] / І.Г.Галенко //
Язык. Культура. Взаимопонимание: Материалы Международной научной конференции / Т.А.Космеда (ред.). –
Львов: ЛГУ, 1997. – С. 14-16.
Голуб Н.Б. 2009: Голуб Н.Б. Теоретико-методичні засади навчання риторики у вищих педагогічних
навчальних закладах [Текст]: автореф. дис… докт. пед. наук: 13.00.02 / Національний пед. ун-т
ім. М.П.Драгоманова. – К., 2009. – 36с.
Космеда Т. 2006: Космеда Т. Комунікативна компетенція Івана Франка: міжкультурні, інтерперсональні,
риторичні виміри [Текст]. – Львів: ПАІС, 2006. – 328с. – Бібліогр.: с.209-226. – 500 пр. – ISBN 966-7651-42-8.
Космеда Т. 2009: Космеда Т. Мовна спроможність, комунікативна компетенція, мовна особистість як
проблемні питання сучасного українського мовознавства [Текст] // Лінгвістична палітра: Збірник наукових
праць з актуальних проблем лінгвістики / За заг. ред. проф. Л.А.Лисиченко. – Харків, 2009. – С.129-140. –
Бібліогр.: с.140.
Космеда Т. 2004: Космеда Т. Науковий доробок А. Загнітка в аспекті інтертекстуальності [Текст] //
Функціонально-комунікативні аспекти граматики і тексту / Зб. наук. пр., присвячений ювілею доктора
філологічних наук, професора, академіка АН ВШ України, завідувача кафедри української мови ДонНУ
Загнітка Анатолія Панасовича. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 10–15. – Бібліогр.: с.15. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
210
Космеда Т. 2008а: Космеда Т. Ретроспекція як методологічна основа дослідження «живого» мовлення
Івана Франка [Текст] / Т.А.Космеда // Мовознавство. – № 6. – 2008. – С. 28-33. – Бібліогр.: с.33.
Космеда Т. 2008б: Космеда Т. Типові дискурсивні слова як показник комунікативної компетенції мовної
особистості (на прикладі аналізу «живого» мовлення І. Франка) / Т.А.Космеда // Лінгвістичні студії: Зб. наук.
праць. – Вип. 17 / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – С. 206-210. – Бібліогр.:
с.210.
Мінчак Г.Б 2006: Мінчак Г.Б. Короткі нотатки про велике життя [Текст] // Мова. Людина. Світ: До
70-річчя професора М.Кочергана: Збірник наукових сатей / О.О.Тараненко(ред.). – К.: Вид центр КНЛУ, 2006. –
С. 3-17. – Бібліогр.: с.16-17.
ОСРЯ 2002: Объяснительный словарь русского языка: Структурные слова: предлоги, союзы, частицы,
междометия, вводные слова, местоимения, числительные, связочные глаголы / В. В.Морковкин (ред.). 2-е изд.,
испр. – М.: ООО «Издательство «Астрель»: ООО «Издательство «АСТ», 2002. – 432 с. – 5100 пр. – ISBN 5-271-
03178-0.
СУМ: Словник української мови: в 11 т. – Київ: Наукова думка, 1970. – Т.1. – 710 с.
Успенский В.А. 2005: Успенский В.А. Татьяна Михайловна Николаева как собеседник [Текст] /
В.А.Успенский // Язык. Личность. Текст: Сборник статей к 70-летию Т.М.Николаевой. – М.: Языки славянских
культур, 2005. – С. 953-957. – Бібліогр. відсутня, прим.: с.956-957.
Феллер М.Д. 1997: Феллер М.Д. «И да, и нет». «И так, и так» [Текст] / М.Д.Феллер // Язык. Культура.
Взаимопонимание:: Материалы Международной научной конференции / Т.А.Космеда (ред.). – Львов: ЛГУ,
1997. – С. 26-27.
Охарактеризованы типичные дискурсивные слова А.А.Загнитка как языковой личности на фоне
использования типичных дискурсивных слов другими известными языковедами современности с учетом их
значимости относительно выделения коммуникативной стратегии в педагогических жанрах речи ученого с
учетом категории языковой способности. Речь идет о необходимости описания речевого опыта креативных
языковых личностей для усовершенствования коммуникативной деятельности современных ученых,
преподавателей высшей школы.
Ключевые слова: дискурсивные слова, коммуникативные стратегии, жанры педагогической речи,
языковая личность, языковая способность.
The author characterizes typical discursive words of A. P. Zahnitko as a speech personality at the background of
typical discursive words of other prominent modern linguists. These words are significant for outlining the
communicative strategy of the scholar in pedagogic speech genres taking into account the category “lingual ability”.
The article substantiates the necessity to describe speech experience of creative speech personalities to improve the
communicative activity of modern scholars and high school teachers.
Key words: discursive words, communicative strategies, genres of pedagogic speech, speech personality, lingual
ability.
Надійшла до редакції 29 червня 2009 року.