На матеріалі текстів сучасної української художньої прози проаналізовано особливості семантичних
типів власне-прислівних і прислівно-кореляційних речень зі з’ясуванням еволюції лінгвістичних поглядів на
прислівні СПР і їхнього статусу в синтаксичній системі, визначено особливості структури прислівних
складнопідрядних речень у художніх текстах, виявлено специфіку сполучувальних та співвідносних засобів,
семантику опорних слів, охарактеризовано кількісні параметри семантичних класів прислівних СПР,
розглянуто прислівні СПР як визначники авторського стилю.
Ключові слова: художній текст, категорії тексту, ієрархія категорій, складнопідрядне речення,
прислівні складнопідрядні речення, класифікація речень, опорне слово, абзац, надфразна єдність.

Складні речення завжди були і залишаються об‟єктом пильної уваги дослідників. На сучасному етапі
розвитку лінгвістики тексту вони частіше стали розглядатися в єдності системного і текстового аспектів.
Особливе значення надається дослідженню текстотвірних функцій речень. При цьому функціонування саме
прислівних складнопідрядних речень у художньому тексті з простеженням специфіки семантичних і
© Луценко О.А., 2010 Розділ VI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

223
структурних типів не поставало як окреме лінгвістичне студіювання. У тексті ці речення набувають повнішої,
ємнішої і більш вичерпної характеристики.
Сучасні мовознавці визначають складнопідрядне речення (далі СПР) як речення, де предикативні
частини граматично залежні одна від одної: одна з них виступає головною, а інша – підрядною, тобто залежною
від першої, підпорядкованою їй. Отже, речення, що складається з двох або більше предикативних частин,
поєднуваних підрядним зв‟язком у єдине структурне, семантичне та інтонаційне ціле за допомогою
сполучників підрядності або сполучних слів та інших граматичних засобів, виступає складнопідрядним.
У лінгвістиці наявні різні підходи до СПР: логіко-граматичний, формально-граматичний, структурно-
семантичний, семантико-структурний і под. Активне вивчення СПР розпочинається на початку ХІХ ст. У цей
час формується логіко-граматична класифікація (І.Вагилевич, І.Нечуй-Левицький, В.Симович, С.Смаль-
Стоцький, Є.Тимченко та ін.). У кінці ХІХ ст. почав набувати популярності формально-граматичний підхід до
СПР. Його прихильники з-поміж СПР розрізняли структури зі сполучними словами (відносні речення) і зі
сполучниками (сполучникова підрядність) (Л.А.Булаховський, М.М.Петерсон, О.М.Пєшковський,
П.Ф.Фортунатов, О.Б.Шапіро та ін.). В опрацюванні структурно-семантичної класифікації СПР (XX ст.) значну
роль відіграли праці В.А.Бєлошапкової, І.Р.Вихованця [Вихованець 1993], М.В.Всеволодової, А.П.Загнітка
[Загнітко 2001], О.С.Мельничука [Мельничук 1996], М.С.Поспєлова [Поспелов 1959], І.Г.Чередниченка
[Чередниченко 1959] та ін. Окремі різновиди підрядних частин досліджували: М.О.Заоборна (порівняльні),
В.Г.Зарицька (синкретизм у системі СПР), Т.В.Ломакович (займенниково-співвідносні), В.Г.Мараховська
(прикомпаративні), Л.В.Пономарьова (власне-прислівні) та ін. Існує також семантико-структурна, швидше
функційно-структурна, класифікація А.К.Федорова [Фѐдоров 2002], у якій усі типи СПР поділено на дві великі
групи: поліфункціональні, що містять кілька видів підрядних речень, і монофункціональні, у складі яких
наявний один вид підрядного зв‟язку.
Художній текст являє собою організовану певним чином систему, що характеризується наявністю
елементів комунікації, специфічністю їхнього набору й особливою структурою відношень між ними.
Найбільша специфіка властива синтаксичному рівню тексту. СПР беруть участь у формуванні тексту,
оформленні його композиції. Тому, щоб вичерпно охарактеризувати умови, в яких функціонує речення,
необхідно завжди враховувати основні / неосновні параметри тексту.
У сучасній лінгвістиці тексту з‟ясуванню комплексу загальнотекстових категорій приділена значна увага
в дослідженнях В.В.Виноградова, І.Р.Гальперіна, А.П.Загнітка [Загнітко 2001], М.М.Кожиної [Кожина 1987],
І.К.Кухаренка, Л.М.Лосєвої, В.В.Одинцова, Л.І.Пац, М.А.Пльонкіна, Т.В.Радзієвської, О.О.Селіванової,
Є.В.Сидорова, М.Б.Храпченка та ін.; стилістику внутрішньотекстових засобів досліджували С.І.Дорошенко,
С.Я.Єрмоленко, І.Г.Чередниченко та ін.
У зв‟язку з розвитком лінгвістики тексту як самостійного напряму актуальним постає дослідження
функціональних різновидів прислівних СПР у художній стилістиці. Прислівні СПР є невід‟ємним елементом
структури художнього тексту. Незважаючи на те, що конструкції з власне-прислівними підрядними частинами
та прислівно-кореляційним підрядним зв‟язком вирізняються особливою частотністю, належного аналізу
своєрідності семантики цього типу синтаксичних одиниць у художньому тексті, специфіки вияву їхньої
структури і семантики в тексті на цей час у сучасній лінгвістиці немає. Існують суттєві розбіжності й у
класифікації прислівних СПР загалом. Необхідність багатоаспектного опису прислівних СПР є очевидною.
З-поміж різноманітності аспектів традиційно можна виділити логічний, структурний, семантичний,
комунікативний. Взаємозв‟язок цих аспектів аналізу доведено неодноразово, але надзвичайно важливим і
актуальним постає дослідження прислівних СПР у структурі тексту з простеженням функціонально-
композиційного аспекту і виявом стилістичного навантаження і текстотвірного потенціалу цих структур.
Мета роботи – дослідити структуру, семантику і функціональні типи прислівних складнопідрядних
структур у художньому стилі з простеженням їхнього текстотвірного потенціалу.
Досягнення поставленої мети зумовлює розв‟язання таких завдань:
1) виявити особливості семантичних типів власне-прислівних і прислівно-кореляційних речень зі
з‟ясуванням еволюції лінгвістичних поглядів на прислівні СПР і їхній статус у синтаксичній системі;
2) встановити особливості структури прислівних СПР у художніх текстах;
3) визначити специфіку внутрішньореченнєвих сполучувальних та співвідносних засобів, семантику
опорних слів;
4) розкрити текстотвірні функції прислівних СПР і з‟ясувати їхні функційно-семантичні парадигми;
5) охарактеризувати кількісні параметри семантичних класів прислівних СПР у художніх текстах з
опорою на відповідний структурний і семантичний тип як показник стилю автора;
Для дослідження було обрано прислівні СПР з художніх творів українських письменників XX століття
І.Багряного, А.Дімарова, В.Дрозда, П.Загребельного.
При порівнянні синтаксису письменників через призму використання прислівних СПР як диференційної
ознаки, можемо відзначити, що найбільш елементарний за вживанням складних речень ідіостиль І.Багряного –
268 (26,8 %), а найбільш складний – А.Дімарова – 580 (58 %). Середня кількість слів у головній частині – 6 слів,
у підрядній частині – 7 слів. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

224
СПР найчастіше ускладнюються послідовною підрядністю. Основними за комунікативною настановою є
речення розповідні, за експресією – неокличні. Найкоротші СПР за довжиною у І.Багряного – 11 слів, найдовші
у В.Дрозда – 15 слів, у А.Дімарова і П.Загребельного відповідно 12 і 13 слів.
СПР прислівного типу виступають диференційною ознакою художнього тексту і здатні об‟єднувати
елементи тексту в єдине смислове й структурне ціле.
З’ясувальні СПР у художньому тексті А.Дімарова, В.Дрозда, П.Загребельного складають 30 % від усіх
прислівних СПР, присубстантивно-атрибутивні – 44 %, прикомпаративні – 2 %, локативні – 0,35 %. У художньому
тексті СПР із підрядними з‟ясувальними здебільшого неускладнені з постпозиційною підрядною частиною.
Наявні також й ускладнені речення, що досягається переважно однорідною супідрядністю (дві або три підрядні
частини): А вчені люди розказували, що предки микуличан жили на берегах Дніпра тисячоліття, що на їхню
землю зазіхали сусіди західні і кочівники зі степу…(В.Дрозд). …Андрійко повідомив, що лежить уже в
госпіталі – аж у Сталінграді, що його поранено в праву руку й праве плече, що цей лист пише товариш по
палаті…(А.Дімаров).
Найбільш типовим сполучувальним засобом у з‟ясувальних реченнях виступає сполучник що: Ми
надіємося, що ви це високе довір’я виправдаєте з честю (А.Дімаров). Реєстр сполучувальних засобів, що
функціонують як з‟ясувальні, нараховує 16 сполучників та сполучних слів. У ролі опорного слова в
з‟ясувальних реченнях найчастіше вживаються дієслова із семантикою мислення, мовлення, буття: Василь
Гнатович подумав, що не купався в річці вже років з двадцять, якщо не більше…(А.Дімаров). Батько
розповідав, що м’ята й любисток росли в них під причілковим вікном, біля призьби (В.Дрозд). Він виявив, що
шаріат порушується постійно, повсюдно, злочинно (П.Загребельний). Менш частотними є слова категорії
стану, дієприслівники, прикметники та дієприкметники: Добре, що в тещі хатка була на Веселих Хуторах
(П.Загребельний). Сам султан перелякано щулився у своєму розкішному наметі, думаючи, що вперше в
боротьбі за чисту віру небо подає йому такий зловорожий знак (П.Загребельний). Данько був уже впевнений,
що слід був і на прапорі (А.Дімаров). Опорне слово розташовується здебільшого контактно щодо підрядної
частини. Односуб‟єктних СПР з підрядними з‟ясувальними в художньому тексті вдвічі більше, ніж
двосуб‟єктних речень: Мені здавалося, що я перечитала всіх поетів (П.Загребельний). Однак султан удав, що
не зрозумів натяку (П.Загребельний) – односуб‟єктні; Роксолана знала, що султан знов і знов ітиме в
походи…(П.Загребельний). Чомусь я вважав, що професор непідвладний ні політиці, ні вікові, ні звичайним
людським почуттям, віддавши всю свою пристрасть тільки на служіння науці (П.Загребельний) –
двосуб‟єктні.
В ідіостилі А.Дімарова СПР з підрядними з‟ясувальними складають 27,4 % від усіх прислівних СПР, в
ідіостилі В.Дрозда – 32,7 %, в ідіостилі П.Загребельного – 31,2 %.
У творах А.Дімарова переважає постпозиція підрядних з‟ясувальних, але наявні випадки і препозиції:
Данькові здалося, що високий гість дивиться прямо на нього (А.Дімаров). Що то було за весілля, хто на
кому женився, хто за кого виходив, не може пригадати (А.Дімаров). Що я пережив за той час, не побажаю
й найлютішому ворогові (А.Дімаров).
Головна частина більшості присубстантивних підрядних конструкцій є самодостатньою, її зміст не
потребує поширення, а підрядна частина виступає як пояснення, уточнення винятково опорного слова головної
частини. Тому доцільним постає врахування семантики опорного субстантива. Типовою семантикою опорного
іменника атрибутивних СПР є назви осіб – 528 (26,7 %), назви речей – 179 (9 %), просторові поняття – 136
(6,9 %). Опорний іменник головної частини має здебільшого конкретне значення і розташовується контактно
щодо підрядної частини. В А.Дімарова, В.Дрозда і П.Загребельного з-поміж семантичного простору опорних
іменників найбільш властивими виступають назви осіб і речей: Оживши, Андрій знову пригадав чорняву
дівчину, яка стрічала його на пероні і все не приходила…(А.Дімаров). До них тулилися дядько та молодиця, які
щойно вийшли з тролейбуса (В.Дрозд). Звичайно ж, у мене є книжки, про які директори інститутів перед
тобою й не заїкнуться (П.Загребельний).
Присубстантивно-атрибутивні СПР, що функціонують у художньому тексті, є переважно
неускладненими з постпозиційною підрядною частиною, але вживаються й ускладнені, найчастіше
послідовною підрядністю, речення: Попереду був вечір, що здавався крутим перевалом, який треба будь-що
подолати (В.Дрозд).
Найбільш уживані сполучувальні засоби атрибутивних СПР – що, який, яка, які: Наткнулася на великий
конверт, що лежав, кимось на шафу покладений, довго тримала в руках, не наважуючись заглянути
досередини (А.Дімаров). Наступного ранку, відклавши усі свої господарчі клопоти, я рушив у мандрівку навколо
світу, який тепер мені належав (В.Дрозд). Ця жінка, яка щойно надягла найдорожче в історії людства
плаття, замахувалася на ще більше (П.Загребельний). Ранок омив виселок, заглянув очима веселими та
приязними в кожне вікно, оббризкав сонячним світлом людей, які прокидалися… (А.Дімаров).
Присубстантивно-атрибутивних речень за кількістю найбільше зафіксовано у П.Загребельного – 904, в
А.Дімарова – 509, у В.Дрозда – 563. Підрахунки здійснено за співмірно однаковими текстами – було
проаналізовано по 10 000 речень у художніх текстах кожного письменника.
У всіх митців аналізовані речення здебільшого неускладнені. В А.Дімарова ускладнення виявляється в
однорідній, неоднорідній супідрядності і в послідовній підрядності: Пробував утішитись думкою, що я ж сам Розділ VI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

225
цього хотів, що маю тільки радіти цьому, а радості чомусь не було (А.Дімаров). Васильович вибрав стілець,
який ближче до дверей, сів, став оглядати велику кімнату, що правила, мабуть, за вітальню (А.Дімаров).
…одразу ж зблиснула думка, що це, може, єдиний порятунок, який йому посилала доля (А.Дімаров).
У творах В.Дрозда і П.Загребельного переважає ускладнення речень послідовною підрядністю: Вона
придумала цю казку про будинок у селі, де вони будуть незалежні від Сергійкових батьків, що з підозрою
зирили на ,,інтернатівську” невістку, яка так раптово з’явилася в їхній родині…(В.Дрозд). Я не став
спускатися в трюм, де гріються тітки, що везуть свої загадкові кошики на ранковий базар до міста
(П.Загребельний).
Препозиція підрядних атрибутивних частин невластива цим реченням. Найбільш поширена постпозиція
підрядних атрибутивних. Майже третині атрибутивних речень у кожного з письменників притаманна
інтерпозиція, така позиція посилює відцентрові тенденції в середині головної частини (оскільки розчленовує і
постає вкрапленням чужорідності) і водночас посилює доцентрові зв‟язки у структурі складного речення
(характеризується певний компонент головної частини): Людиною, з якою розмовляв Ганжа, був його давній
приятель-залізничник (А.Дімаров). Художник накреслив контури краєвиду, який відкривався з гори, склав
альбома (В.Дрозд). Перським купцям, у яких Селім перед своїм походом проти шаха Ісмаїла забрав майно і
товари, повернув усе і виплатив мільйон аспр відшкодування (П.Загребельний).
До найширше використовуваних сполучувальних засобів в А.Дімарова і В.Дрозда належать що і який:
Все причаїлося, з головою пірнуло під ковдру в надії, що, може ж таки, біда не помітить та пройде стороною
(А.Дімаров). Андрійко поглядав то на літак, який вже сів і чекав чергового курсанта, то в небо…(А.Дімаров);
Ластівки вищебечували на дроті, червоногруді в сонці, що вже котилося по обрію (В.Дрозд). Наступного
ранку, відклавши усі свої господарчі клопоти, я рушив у мандрівку навколо світу, який тепер мені належав
(В.Дрозд); у П.Загребельного – який, які, яка: Ми опинилися у величезнім білім залі, який сяяв білими
люстрами, білими меблями, білими скатертями на великих столах і малих столиках, білим посудом на них
(П.Загребельний). Будинок вразив мене мармуровими широкими сходами, бронзовими ґратницями на сходах,
високими скляними дверима, безліччю скляних дверей, які нечутно відчинялися й зачинялися… (П.Загребельний).
Ти сядеш зі мною на Золотий трон Османів, будеш першою жінкою, яка доторкнулася до цього всемогутнього
золота (П.Загребельний).
У прикомпаративних СПР найбільш поширеними в художньому тексті виступають опорні
компаративи краще, який надає реченню якісно-оцінювальної семантики або семантики власне-переваги, і
більше – найбільш узвичаєний у функції виразника кількісного вияву предикативної ознаки: До того ж краще
тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування (В.Дрозд). І якійсь тітці Ганні її
зозуляста важила більше, аніж усі міжнародні події, разом узяті (А.Дімаров). Семантика опорних
компаративів надзвичайно різноманітна і нараховує 39 одиниць на 97 прикомпаративних речень. Найбільшою
постає кількість прикомпаративних речень в ідіостилі П.Загребельного – 49, найменшою – у В.Дрозда –
22 речення.
Предикативні частини СПР з підрядними компаративними можуть бути однотипними – оформленими як
просте двоскладне чи односкладне речення: Лежати все ж краще, ніж іти (А.Дімаров). Жити складніше,
аніж водити машину (В.Дрозд); або різнотипними: одна предикативна частина СПР – вихідне двоскладне
речення, інша частина – односкладне: Він знадобився султанші ще скоріше, ніж гадалося (П.Загребельний).
Поширеними також є конструкції, де йдеться про одну особу, яка задля утримання від здійснення вкрай
небажаної дії готова вдатися до крайнощів. Часто людина висловлює готовність заподіяти собі смерть, ніж
зносити нестерпні у фізичному або моральному плані знущання: Краще померти в гетто, ніж бути
причетним до тяжких злочинів (А.Дімаров). …Ліпше було б вмерти од кулі на дорозі, аніж задихатися в
оцьому сажі (В.Дрозд).
Поряд зі сполучником ніж у В.Дрозда й А.Дімарова сполучувальним засобом виступає і його варіант –
сполучник аніж, які розташовуються переважно контактно щодо підрядної частини: Прибула трохи раніше,
ніж обіцяла (В.Дрозд). Для нас у тисячу разів цінніше отримати правдиву інформацію, ніж когось там
посадити, віддати до суду (А.Дімаров). Доля до нас милостивіша, аніж нам здається (В.Дрозд). …Сказано ж
бо: легше верблюдові пролізти у вушко голки, аніж багатому потрапити в царство небесне (А.Дімаров).
П.Загребельний вживає лише сполучник ніж: Страх зв’язує набагато міцніше, ніж любов (П.Загребельний).
Розгляд особливостей складнопідрядних речень з підрядними локативними у вираженні
цілеспрямування, переміщення дозволив констатувати, що локативні СПР маловживані в художньому тексті.
Складнопідрядні речення з локативними підрядними частинами структуровані опорними дієсловами
просторового значення та дієсловами руху, їхнє лексичне значення містить вказівку на просторові виміри дії.
Приєднуються такі конструкції сполучними словами де, куди, звідки, що стосуються статичних і динамічних
просторових значень. За лексичним значенням опорних лексем аналізовані речення поділяються на дві групи:
1) складнопідрядні речення, підрядні частини яких залежать від дієслів місцезнаходження, перебування: бути,
стояти, знаходитися, розташуватися, лежати і под. і виражають значення місця: Я відступив убік, став, де
сказано дідом, де ні потреби, ні небезпеки… (П.Загребельний); 2) складнопідрядні речення, підрядні частини
яких підпорядковуються дієсловам руху, переміщення: іти, їхати, мчати, везти тощо і виражають значення
напрямку руху: І вона пішла просікою, куди очі бачать (В.Дрозд). Проте пішла не бруківкою, а звернула в поля, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

226
ішла, куди ноги несуть, польовими стежками (В.Дрозд). Люди по роботах роблять, а ти їдь, куди тобі
заманулося, і ніхто тебе не перевіряє, і нікому ти звіту не даєш (В.Дрозд).
Специфіка речень субстанційної семантики на позначення істот та предметів, подій у художньому
тексті полягає в тому, що завдання мовця – залучити в їхній побудові підрядну частину, яка дозволяє
повноцінно передати зміст головної частини. У цьому разі зміст підрядної частини необхідний мовцеві для
номінації певної істоти, предмета, реалії дійсності, однак номінації описової, непрямої, предикативно-значущої:
Командувати на війні – про це знають тільки ті, хто там був (П.Загребельний). Винні ті, хто наказував
стріляти (В.Дрозд). Дорогою ціною заплачено за те, що мушу нашим розказати (В.Дрозд).
Основу субстанційного речення як синтаксичної конструкції складає механізм ототожнення (тотожність
антецедентів той, те і сполучних слів хто, що), що виступає засобом поєднання підрядної і головної частин.
Аналіз мовного матеріалу засвідчив, що субстанційні речення становлять 3,1 % від загальної кількості
прислівних СПР і 0,8 % від усіх типів речень у художньому тексті. Найбільш уживаними в художньому тексті
виступають антецеденти те і той (ті), які найчастіше використовуються в називному, родовому і / або
знахідному відмінках: Моральна відповідальність твоя за те, що сталося в Блиставиці, велика (В.Дрозд). А що
таке робота в забої, знає лише той, хто сам її скуштував (А.Дімаров). Були прізвища тих, хто здавав проект
набагато пізніше од мене, тільки про мене – анітелень (В.Дрозд).
Антецедент той змінюється за родами, числами й відмінками. На множину вказує або співвідносне
слово ті – 50, або співвідносне слово ті і присудок підрядної частини: Праведні в нас ті, хто з усіма
(П.Загребельний). Ті, що запізнилися на урок, ящірками просковзували у двері класів…(В.Дрозд).
Із вказівкою на особу з вказівним займенником той (ті) сполучаються відносні займенники хто, що;
для номінації предметів, подій – тільки відносний що: Той, хто знає сокровенне, великий і мудрий
(П.Загребельний). Та ось і ті, що йшли додому, побачивши голову, швиденько повернули назад (А.Дімаров).
Комусь треба починати те, що самим життям диктується (В.Дрозд).
Найчастотнішим у субстанційних реченнях є постпозиційне вживання підрядної частини, не менш
частотна й інтерпозиція, найменш властивим є препозитивне розташування підрядних частин: Помогти можна
тільки тому, хто цього хоче (П.Загребельний). Те, що мало бути її поразкою, оберталося на перемогу
(П.Загребельний). Хто впустив до хати, той впустив у себе (В.Дрозд).
Характеристика типів речень ад’єктивної семантики в описах характеру персонажів художнього твору
засвідчила, що ад‟єктивні СПР становлять значний шар художнього мовлення і складають 6,8 % від загальної
кількості прислівних СПР і 0,5 % від усіх типів речень (див. Табл. 1). Для ад‟єктивних СПР художнього
мовлення характерними є антецеденти такий, така, так: Він у мене такий, що на десять років наперед усе по
поличках розкладе і розпише (В.Дрозд). Часом нападала така розпука, що не хотілося жити (П.Загребельний).
Доводиться жити так, як живуть довкола тебе (П.Загребельний).У межах СПР із корелятами якісно-
ототожненої семантики залучені, зазвичай, сполучувальні елементи що, як: За ці триста, а то й чотириста
літ явір розкинув такі густі шати, що під ним могла сховатися добра сотня людей (А.Дімаров). Ніколи потім
не читав я так захоплено і самозабутньо, як у дитинстві (В.Дрозд). Ядерною структурною ознакою
ад‟єктивних конструкцій виступає постпозиція підрядної частини: Я був такий молодий, що не знав ще відчаю
(П.Загребельний).
Підрядні частини ад‟єктивних конструкцій можуть бути ускладнені або однорідними членами, або
дієприслівниковим чи дієприкметниковим зворотом: Але я зроблю такого папера, що її не запроторять ні на
шахти, ні на відбудову Сталінграда, ні в тайгу (П.Загребельний). Зате Дуліб одбіг пам’яттю в такі
неспогадані далі, що про це доведеться повести мову осібно, не лякаючись загрози розтягнути й без того
задовгу нашу розповідь (П.Загребельний). Симулянтам же й ледарям не може бути місця під сонцем, з ними
справедливий і строгий німецький закон розправлятиметься так, як розправляється з неповноцінними расами,
паразитуючими на тілі здорових націй (А.Дімаров).
У реченнях адвербіальної семантики за характером просторового значення кореляційні єдності
поділяються на дві групи – місцезнаходження і напрямку руху, з чим пов‟язані схарактеризовані особливості
їхнього вживання в структурі адвербіальних речень. Співвідносні слова в складі кореляційних єдностей там /
тут – де вказують на місцезнаходження (віддалене чи наближене). Кореляційні єдності, які мають значення
напрямку руху, традиційно поділяються на такі групи: 1) туди, отуди, сюди; 2) звідти, звідси.Адвербіальні
речення становлять 2,8 % від загальної кількості прислівних СПР і 0,3 % від усіх типів речень. Найбільш
частотними в адвербіальних реченнях є кореляти тоді, туди, поєднувані, зазвичай, зі сполучними словами де,
коли: Вічним усе стає лише тоді, коли зодягається в красу (П. Загребельний). …Рвався всім серцем туди, де
була моя Оксана (П.Загребельний). Ядерними слід вважати СПР з підрядними адвербіальними частинами,
представленими корелятивними парами там – де, тоді – коли: Там, де йшлося про здоров’я людей, я завжди
був чесний (В. Дрозд). Лист прийшов саме тоді, коли я здавав трофейного дизеля (П.Загребельний).
Усталеним для адвербіальних конструкцій є постпозитивний порядок розташування підрядної частини,
периферійним виступає препозиційне вживання підрядної частини: Полетіла б туди, де народилася моя душа
(П. Загребельний). Де ступить кінь турка, там уже не росте трава (П. Загребельний). Підрядні частини
адвербіальних конструкцій можуть бути ускладнені здебільшого однорідними членами: Люди живуть довше
там, де більше дерев, кущів, квітів (В. Дрозд). Розділ VI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

227
Розгляд складнопідрядних речень асиметричної будови за особливостями реалізації
внутрішньотекстової модально-оцінної семантики виявив, що асиметричні речення становлять 8,4 % від
загальної кількості прислівних складнопідрядних речень і 0,3 % від усіх типів речень. Для асиметричних речень
найбільш уживаним є корелят так і сполучувальні засоби що, наче: Вчителька прочитала і так розсердилася,
що й оцінки не поставила (В.Дрозд). Дивився очима проясненими на сонце, на річку, на ліс так дивився, наче
оце побачив уперше (А.Дімаров). Співвідносне слово головної частини та сполучувальні засоби можуть бути як
контактними, так і дистантними: І виходило так, що всі перевершували її у вмінні добирати й складати слова
(П.Загребельний). І така певність пройняла її, наче в завтрашній день заглянула (В.Дрозд).
Постійною структурною ознакою асиметричних конструкцій є постпозиція підрядної частини.
Спостерігається ускладнення підрядної частини однорідними членами речення: Відчував себе так, наче
задумав супроти дружини щось нехороше, щось підле (А.Дімаров). Лежав на долівці, обмотузований віжками
так, що ні звестися, ні поворухнутись (А.Дімаров).
Своєрідними постають функціональні різновиди складнопідрядних речень псевдосиметричної
будови. Прислівно-кореляційними СПР псевдосиметричної будови слід вважати такі структури, що містять
співвідносне слово те як найбільш нівельоване в семантичному плані. У цих реченнях можуть вживатися
майже всі сполучні слова, а також асемантичні сполучники що, щоб.Речення псевдосиметричної будови із
семантично спустошеним словом те складають 2,3 % від загальної кількості прислівних СПР і 0,2 % від усіх
типів речень. Семантично спустошене слово те співвідноситься здебільшого у підрядній частині зі
сполучниками що, щоб: Втім, жінки усе знають, ніби сама природа нашіптує їм те, що до чоловіків
приходить лише з досвідом (В.Дрозд). Семантично нівельоване те часто розташоване в головній частині після
іменника або після дієслів зі значенням мовлення, мислення: Вам треба написати заяву про те, що ви
складаєте свої повноваження (П.Загребельний). Інна сказала те, про що сам давно здогадувався (В.Дрозд).
Галя заплющила очі, боячись думати про те, що обіцяв сьогоднішній день (В.Дрозд).
Найбільш частотним у таких конструкціях виступає постпозитивне вживання підрядної частини, що
мотивовано семантичною спустошеністю елемента те: Тепер у ній душа кричала від самої згадки про те, що
зосталося і ніколи не повернеться (П.Загребельний).
Прислівні складнопідрядні речення використовуються письменниками як частини складних ускладнених
речень, як компоненти складних синтаксичних конструкцій, зазвичай, в описах природи, портрета, характеру
героя, його внутрішнього і фізичного стану. Серед власне-прислівних СПР з‟ясувальні СПР у художньому
тексті складають 30 % від усіх прислівних складнопідрядних речень, присубстантивно-атрибутивні – 44 %,
прикомпаративні – 2 %, локативні – 0,35 %, тобто найбільший текстотвірний потенціал виявляють з‟ясувальні
та присубстантивно-атрибутивні речення. З-поміж прислівно-кореляційних СПР субстанційні речення
становлять 3,1 % від загальної кількості прислівних складнопідрядних речень, ад‟єктивні складнопідрядні
речення – 6,8 %, адвербіальні речення – 2,8 %, асиметричні речення – 8,4 %, псевдосиметричні речення – 2,3 %.
Отже, найбільший текстотвірний потенціал виявляють ад‟єктивні та асиметричні речення.
Реалізований у дослідженні структурно-семантичний підхід до аналізу прислівних СПР у художніх
текстах сприяє подоланню певної непослідовності чинних класифікацій СПР прислівного типу і водночас
передбачає осмислення пов‟язаних із ним питань на рівні сучасних теоретичних досліджень, дозволяє
поглибити вивчення різновидів таких речень у художніх текстах в межах нового напрямку – лінгвістики тексту,
розкрити внутрішньотекстове навантаження прислівних СПР, дозволяє окреслити основні / неосновні тенденції
і закономірності розвитку цих утворень в українській літературній мові XX і XXI ст.

Література
Вихованець 1993: Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис [Текст] / І. Р. Вихованець. –
К.: Либідь, 1993. – 348 с. – Бібліогр.: с. 354. – 1000 пр. – ISBN 5-325-00174-4.
Загнітко 2001: Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія [Текст] /
А. П. Загнітко. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с. – Бібліогр.: с. 553–613. – 500 пр. – ISBN 966-7277-90-9.
Кожина 1987: Кожина М. Н. О функциональных семантико-стилистических категориях текста [Текст] /
М. Н. Кожина // Филологические науки. – 1987. – №2. – С. 35–41. – Бібліогр.: с. 41.
Мельничук 1996: Мельничук О. С. Розвиток структури слов‟янського речення [Текст] / О. С. Мельничук. –
К.: Наук. думка, 1996. – 324 с. – Бібліогр.: с. 309–323. – 800 пр.
Поспелов 1959: Поспелов Н. С. Сложноподчинѐнное предложение и его структурные типы [Текст] /
Н. С. Поспелов // Вопросы языкознания. – 1959. – № 2. – С. 19–27. – Бібліогр.: с. 27.
Фѐдоров 2002: Фѐдоров А. К. Семантико-структурная классификация сложноподчинѐнных и
придаточных предложений [Текст] / А. К. Фѐдоров // Русский язык в школе. – 2002. – № 5. – С. 72–77. –
Бібліогр.: с. 77.
Чередниченко 1959: Чередниченко І. Г. Складнопідрядні речення в сучасній українській мові [Текст] /
І. Г. Чередниченко. – Чернівці: Вид-во Чернів. ун-ту, 1959. – 134 с. – Бібліогр.: с. 132–133. – 1000 пр.

На материале текстов современной украинской художественной прозы проанализированы особенности
семантических типов собственно присловных и присловно-кореляционных предложений с выяснением эволюции ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

228
лингвистических взглядов на присловные сложноподчинѐнные предложения (далее СПП) и их статуса в
синтаксической системе, рассмотрены особенности структуры присловных СПП в художественных
текстах, выявлена специфика союзов, союзных и соотносительных слов, семантика опорных слов, определены
количественные параметры семантических классов присловных СПП, охарактеризованы присловные СПП как
маркеры авторского стиля.
Ключевые слова: художественный текст, категории текста, иерархия категорий, сложноподчинѐнное
предложение, присловные сложноподчинѐнные предложения, классификация предложений, опорное слово,
абзац, сверхфразовое единство.

Based on modern Ukrainian prose literature materials semantic types features of pre-words sentences are
analysed displaying linguistic opinion evolution on pre-words compound sentences and their status in syntactical
system, features of pre-words compound sentences structure in literature is considered; conjunction specific characters,
conjunction and correlative words, reference words semantics are revealed; quantitative attributes of semantic pre-
words compound sentence classes are defined, semantic pre-words compound sentences are characterized as markers
of author’s style.
Key words: art texts, text categories, hierarchy of categories, compound sentence, pre-words compound
sentences, sentence classification, reference word, indention, hyper-phrasal unity.
Надійшла до редакції 8 червня 2009 року.