У статті аналізується категорія суб’єктивної модальності драматургічного дискурсу щодо її
семантико-прагматичної природи, уводиться поняття модалеми як смислового маркера вербального
повідомлення, форми вияву суб’єктивної модальності й смислового кванта репліки персонажів; виводиться
семантична типологія модалем; вивчається роль модалем у репліках з тотожним вербальним наповненням.
Ключові слова: драматургічний дискурс, модалема, модалізація, продуцент, репліка, реципієнт,
суб’єктивна модальність.

Закріплення за суб‟єктивною модальністю статусу функціонально-семантичної категорії націлює увагу
дослідників здебільшого на вивчення її польової структури та засобів вираження з ієрархізацією й визначенням
ядерних і периферійних репрезентантів останніх. Дослідники, зауважуючи семантичну вагомість категорії
суб‟єктивної модальності, традиційно обмежуються лише репліками про те, що вона виражає широке коло
значень, не ідентифікуючи й не кваліфікуючи їх. Натомість не викликає сумнівів те, що суб‟єктивна
модальність тексту, а особливо дискурсу, не тотожна суб‟єктивно-модальним значенням окремо взятого
речення, оскільки в будь-якому дискурсі механізм витворення суб‟єктивних смислів є складнішим, на відміну
від реченнєвої суб‟єктивної модальності з її функціонально-семантичною природою. Окрім того, суб‟єктивно-
модальні смисли найчастіше латентні. Дискурс, за визначенням, передбачає прагматичну координату, яку в
драматургічному дискурсі витворюють персонажі-мовці, ситуація мовлення з екстралінгвістичним об‟єктом,
навколо якого розгортається комунікативна дія, та темпорально-локальна прив‟язаність діалогу. Актуальним
щодо цього є визначення впливу всіх позамовних чинників на загальне смислове навантаження тексту в його
дієвому, тобто дискурсивному, аспекті.
Обираючи за об‟єкт дослідження драматургічне мовлення, у своїй роботі ставимо за мету вивести
класифікацію модалем як маркерів вербального повідомлення суб‟єктивно-модальними смислами. Виходячи з
того, що суб‟єктивна модальність дискурсу – це семантико-прагматична категорія, яка притаманна будь-яким
текстам з конкретним продуцентом вербального повідомлення, якому, у свою чергу, притаманні заздалегідь
зрозумілі чи вгадувані реципієнтом (читачем або учасником комунікативної взаємодії) смаки, вподобання,
настрої, висуваємо гіпотезу про те, що, маючи експліцитні й імпліцитні (вербалізовані й невербалізовані)
засоби вираження, ця категорія передає й додаткові смисли (суб‟єктивно-модальні).
Власне-семантична площина драматургічного дискурсу – це вербальне наповнення реплік персонажів
драматургічного діалогу, додаткові смислові значення виникають у драматургічних діалогах завдяки самим
персонажам, які, продукуючи своє вербальне чи невербальне повідомлення, наділяють його суб‟єктивно-
оцінними характеристиками так, що до партнера по діалогу надходить вербальний знак, аранжований
© Сафонова Н.М., 2010 Розділ VI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

237
ставленням мовця до факту позамовної дійсності, відбитої в репліці. Розклавши драматургічний дискурс на
елементи-складники: продуцент – референтна ситуація – репліка – реципієнт, можна простежити, що
модальність витворюється накладанням семантичної та прагматичної координати, при цьому компоненти
вертикальної осі, “продуцент – реципієнт”, тяжіють до прагматичного боку розгортання комунікативної
взаємодії (вертикальна вісь), “референтна ситуація – репліка (як складник драматургічного дискурсу)” – до
семантичної (горизонтальна вісь). Саме такий семіотичний погляд на проблему дозволяє надати суб‟єктивній
модальності драматургічного дискурсу кваліфікації прагмасемантичної текстової категорії. Окремо взяте
речення одразу позбавлене вертикальної (прагматичної) осі, а тому підходи до визначення суб‟єктивної
модальності речення є завузькими для її глибокого розуміння на рівні дискурсу. На нашу думку, вихід
модальності за межі речення у текстовий вимір передбачає ширший понятійно-семантичний статус цієї
категорії, тим більше зважаючи на контамінований характер функціонування одиниць у реплікованому
дискурсі, що належать до сфери модальності. Це дозволяє говорити про певний гіперкатегоріальний статус
суб‟єктивної модальності у художньому творі [Гак 2000, с. 108].
Засоби вираження суб‟єктивної модальності функціонують як модифікатори основної модально-
предикативної кваліфікації, що виражається способом дієслова, і здатні перекривати об‟єктивно-модальні
характеристики, при цьому об‟єктом факультативної оцінки може стати не тільки предикативна основа, але й
будь-який інформативно-значущий фрагмент повідомлюваного, у такому випадку на периферії речення
виникає імітація додаткового предикативного ядра чи, принаймні, вагомого смислового компонента.
Додаткове суб‟єктивно-модальне значення, яке нашаровує персонаж на своє вербальне повідомлення,
виникає на основі його мовної картини світу. У персонажів, виразників суб‟єктивно-модальних смислів, наявні,
як і в кожного мовця, дві картини світу – концептуальна й мовна. Концептуальна є “інваріантною для всіх
людей і не залежить від мови, якою вони мислять і виражають свої думки” [Брутян 1972, с. 94], це такий собі
стереотип відбиття навколишньої дійсності. Мовна картина світу є вираженням концептуальної картини
мовними засобами, вона “подає додаткову інформацію, виражену тими значеннями слів, котрі притаманні цій
мові” [Космеда 2000, с. 12]. Додамо також, що в драматургічному дискурсі інформація завжди обмежена
часовими рамками, які змушують мовця висловлюватися стисло, але колоритно й без втрати змісту, подається
крізь призму індивідуального суб‟єктивного світосприйняття, а тому насичена суб‟єктивно-модальними
смислами. Зауважимо, що мовна картина світу персонажа драми постає суб‟єктивною і не є прямим
віддзеркаленням реальної дійсності, а певною її інтерпретацією, детермінованою національно-культурним
світоглядом, менталітетом, системою наявних критеріїв оцінки, культурно-історичним досвідом, тобто
позатекстовими факторами, притаманними суспільству певної епохи.
Процес суб‟єктивації персонажем драматургічного дискурсу своєї репліки починається з прийняття ним
певного суб‟єктивного погляду й перспективи бачення певного феномена об‟єктивної дійсності, який
описується через вибраний суб‟єктивний спосіб бачення, яким і є суб‟єктивна модальність дискурсу. Щодо
цього виникає цілком слушне міркування про те, що суб‟єктивно-модальна маркованість дискурсу завжди
продиктована інтенцією мовця.
У драматургічному дискурсі кожна репліка персонажа постає суб‟єктивно-модально детермінованою:
насиченою додатковою супровідною, проте вагомою, інформацією, що модифікує пропозиційне значення
речення-репліки. Зауважимо, що концентрація суб‟єктивно-модальних смислів у драматургічному дискурсі має
вищий рівень, на противагу іншим жанрам, бо мовець-персонаж через драматичні конфлікти проявляє себе (а
отже, і виражає модально-оцінне ставлення) більш радикально.
Нашарування на реплікову вербальну інформацію додаткових, залежних від інтенцій автора-мовця та
його ставлення до референтного значення, смислів традиційно покваліфковується як процес модалізації
[Смущинська 2003, с. 96]. Модалізація персонажем висловлення є двовекторною: по-перше, вона спрямована на
самого мовця, намір якого полягає в самовираженні, емоційному вияві, з‟ясуванні думок адресата, оцінці, по-
друге, – на реципієнта, коли продуцент має на меті здобути прихильність / відразу опонента, викликати певні
мотивації, стимулювати до певної дії, спонукати до співпраці, взаємодії партнера по діалогу тощо. Процес
модалізації вербального повідомлення з боку персонажа-адресанта варто розуміти як процес суб‟єктивного
кодування пропозиційного змісту. Часто навіть у нейтральній за вербальним змістом репліці простежується
додаткове аранжування позитивної чи негативної семантики: відчай, замішання, пихатість, самолюбство,
глузливість, смуток, огида, погроза, похвала, розчуленість, жалість тощо.
Оскільки репліки драматургічного дискурсу завжди скеровані на конкретного реципієнта, то з погляду
адресата модалізація – це процес суб‟єктивного декодування. Такий процес має протилежну природу: від
змісту, почутого адресатом, до знаку, який виникає в результаті сприйнятої та інтерпретованої об‟єктивної та
суб‟єктивної інформації. Процес модалізації завжди ґрунтується на поглядах комунікантів, зумовлених мовною
та концептуальною картинами світу, та оцінці, викликаній психічним та емоційним станами. Кодуючи та
декодуючи вербальну інформацію репліки суб‟єктивними смислами, учасники діалогу задіюють весь комплекс
своїх психолінгвістичних і культурних компетенцій, зокрема таких, як: лінгвістична, енциклопедична, логічна,
риторико-прагматична – саме вони дозволяють розуміти багатоярусні імпліцитно-модальні смисли. Попри
значний відсоток імпліцитності суб‟єктивно-модальних смислів, повне смислове навантаження реплік постає в
абсолютно декодованій формі для усіх учасників комунікативної взаємодії, оскільки всі персонажі драми ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

238
майже завжди знайомі один з одним і мають певний досвід спілкування, а тому, щоб бути зрозумілим,
добирають доцільні засоби і способи подачі інформації.
Семантика суб‟єктивної модальності драматургічного дискурсу явище складне, джерелом якого
постають персонажі драми із сформованими характерами, світоглядом, переконаннями та вподобаннями.
Драма відзначається високим рівнем емоційної напруги, оскільки постійно відбувається комунікативна
боротьба різних поглядів на драматургічний конфлікт. Інформація між персонажами носить завжди
індивідуальний аксіологічний характер, а тому тип комунікативної взаємодії у драматургічному дискурсі
суб‟єктивно-еспресивний, суть якого полягає в досягненні впливу на адресата шляхом вираження
особистісного ставлення до світу, у виділенні цінностей, позитивних і негативних оцінок таким чином, щоб у
мовленні явно відчувалася суб‟єктивність цього вираження.
Отже, інтегральним семантичним ядром суб‟єктивної модальності виступає погляд персонажа-мовця,
який відомий читачеві завдяки передтекстовому знайомству (зі списку дійових осіб) чи інтертекстовому вияву
(з діалогів самого персонажа чи його характеристики іншими дійовими особами), в основі якого перебуває
категорія оцінки, зумовлена соціальним статусом, віком, рівнем вихованості та освіченості, психічним станом,
позитивним чи негативним ставленням до об‟єкта мовлення, менталітетом, ідеологією мовця-персонажа тощо.
Усі перелічені характеристики модалізують вербальне повідомлення, а отже, виступають семантично
значущими, тобто такими, що можуть заповнювати смислову площину додатковими інформаційновмісними
сегментами. А це, у свою чергу, об‟єднує семантичну домінанту суб‟єктивної модальності драматургічного
дискурсу з її прагматичною зумовленістю, і створює модальну рамку пропозиційного змісту репліки.
Суб‟єктивно-модальну рамку можна розуміти як відтворення засобами мови особистості персонажа-мовця
щодо його ставлення до інформації, яка передається. Наділення дискурсу суб‟єктивно-модальними смислами –
це не витворення нового вербального знака для присвоєння йому ознак знака позамовної дійсності, а вкладання
в об‟єктивний зміст репліки, який відтворює дійсність як поза людиною існуючу реальність, суб‟єктивного
змісту, тобто особливостей індивідуального бачення мовцем позамовної дійсності.
Нашарування на реплікову вербальну інформацію додаткових суб‟єктивних смислів, викликаних
психічним станом мовця й суб‟єктивним ставленням до референтної ситуації, які видозмінюють
концептуальний смисл репліки чи надають їй нового звучання, відмінного від вербально вираженого, і
становить суть модалізації драматургічного дискурсу.
Модалізаторами, тобто одиницями, які виражають суб‟єктивну модальність драматургічного дискурсу,
специфічними для драми, виступають паралінгвістичні засоби, закладені в ремарки: 1) тон мовлення
(грайливий, офіційний, іронічний, глузливий, інтимний, зневажливий тощо); 2) ситуація спілкування; 3) жести;
4) міміка; 5) гучність мовлення; 6) особливості вимови; 7) інтонація, як основний засіб вираження суб‟єктивно-
модальних значень мовлення. Специфічні засоби репрезентації суб‟єктивної модальності у драматургічному
дискурсі вступають у процес модалізації висловлення, сублімуючись з лексичними та синтаксичними
маркерами, традиційно вичленовуваними з яких є: 1) лексика у конотативному, контекстуально зумовленому
значенні; 2) фразеологічні та паремійні одиниці; 3) інверсія; 4) окличні речення; 5) риторичні запитання чи
вислови; 6) етикетні вислови; 7) неповні (обірвані) речення; 8) частки; 9) вигуки; 10) повтори (редуплікації та
репризи); 11) парентези; 12) парцеляція; 13) звертання / речення-вокативи тощо.
Контамінація засобів вираження суб‟єктивної модальності чи їх автономне використання в репліках
драматургічного дискурсу, як уже неодноразово наголошувалося, наділяє висловлення персонажів додатковою
семантикою. За нашими спостереженнями, такі додаткові, суб‟єктивно марковані, смислові компоненти
вербальних повідомлень можна ідентифікувати, приписавши їм певне значення, а отже, і класифікувати. Тому
вважаємо за доцільне ввести поняття модалеми як семантично значущого компонента репліки дискурсу.
За визначенням Б.Є.Арами, який досліджує психолінгвістичну природу модальності, модальність
“завжди постає як один з основних семантичних компонентів структури висловлення, існує “в голові” індивіда
у вигляді окремих образів-еталонів, закріплених в його досвіді, і таких, що реалізуються в його мовленнєвій
практиці автоматизовано, тобто за тими ж правилами приписного характеру, за якими реалізуються одиниці
всіх інших компонентів мовної спроможності” [Арама 1997, c. 46]. Такі образи-еталони, які репрезентують
суб‟єктивно-модальні значення, можуть бути покваліфіковані як модалеми.
Отже, модалема – це наявний в когнітивній множинності мовця еталон кваліфікації позамовної дійсності,
який у відповідній ситуації спілкування набуває конкретного значення, спираючись на оцінну та емоційну
кваліфікацію продуцента, і може виражатися як експліцитно, так і імпліцитно. Додамо, що модалема – не лише
маркує репліки певним смислом, але й постає квантом інформації, яку продуцент прагне передати партнерові
по комунікативній взаємодії. Модалема як смисловий компонент суб‟єктивної модальності дискурсу в основі
своєї семантики має, безумовно, оцінку – позитивну чи негативну, але така оцінка маніфестується через
психічний стан мовця, мовна кваліфікація якого і демаркує значення модалеми. Інакше кажучи, якщо персонаж
вступає в комунікативну взаємодію у емоційному стані інтересу, похвали, доброзичливості, тривоги, гніву,
ворожості, скорботи, то і відповідного забарвлення набуває його репліка, а отже, відповідної до стану мовця
кваліфікації набуватиме і значення модалеми.
Умовно модалеми можна поділити на дві групи: модалеми позитивної кваліфікації (М+) та модалеми
негативної кваліфікації (М-), семантику яких визначає позитивна / негативна оцінка. Втім, доволі чисельною є Розділ VI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

239
група модалем, полярна приналежність яких поза контекстом може кваліфікуватися двозначно, тобто і як
позитивна, і як негативна (М+/-). Таке явище зумовлене не так природою самого вербального знака,
покликаного виражати ту чи іншу емоцію, як тими почуттями, які мовець переживає, використовуючи цей знак
у своєму повідомленні, а також інтенційним планом репліки та мовним регістром повідомлення. Отже, знак
модалеми відповідає тим емоціям, які виражає персонаж-мовець, вимовляючи своє вербальне повідомлення.
Декодування таких модалем завжди виступає у драматургічному дискурсі контекстуально прив‟язаним. Як
показує аналіз фактажу, нерідко в репліках, особливо з іронічним тональним фоном, виникає явище
енантіосемії суб‟єктивно-модальних значень: коли позитивна вербалізована емоційно-оцінна кваліфікація,
виражена персонажем, має антонімічну інтенцію, або навпаки, негативна суб‟єктивно-модальна рамка виражає
схвальну інтенцію мовця. Такі модалеми ми визначаємо як модалеми енантіосемічної кваліфікації (М±).
Персонаж драми може також не виражати емоційно-експресивної кваліфікації повідомлення, а просто
нашаровувати на репліку ті почуття, які притаманні йому в момент мовлення, в такому разі модалема не
належить до шкали оцінок, а просто передає додатковий смисловий компонент висловленню, наприклад:
нетерплячість, вагання, сумнів, гордість тощо. Без логічного врахування цього смислового компонента (кванта
інформації) загальносмислове навантаження цілої репліки перестає розумітися правильно, тобто відповідно до
первинного задуму й наміру мовця. Принагідно зауважимо, що доволі частотними є випадки, коли модальне
значення репліки, власне адекватна ідентифікація модалеми, заступають вербальне наповнення репліки, стаючи
домінантним у просуванні комунікативної взаємодії. Зазвичай це модалеми образи, похвали, гніву, захоплення,
коли для реципієнта більш важливим у комунікації є не те, що йому говорять, а те, як говорять.
Модалеми вимежовуються нами на базі ядерного значення, що привноситься в репліку, яке інтегрує
додаткові спектральні підзначення у вигляді шкали із збільшенням чи спадом інтенсивності вираження такого
значення, фактично синонімічні ряди. Нам вдалося ідентифікувати й кваліфікувати 51 семантичний різновид
ядерних модалем у драматургічному дискурсі, які виражаються неоднорідно. Встановлювати частотність появи
таких модалем у драмах, на нашу думку, не є доцільним, оскільки їх використання залежить від чинників не
граматичної, а буттєвої природи. Тобто, залежно від тематики драми та її конфлікту, художніх умов
розгортання драматичної дії та основного тону драми, окремі модалеми будуть виступати то в домінантній, то в
рецесивній позиції. Часто в одній репліці контамінуються кілька модалем, утворюючи таким чином ускладнене
загальне суб‟єктивно-модальне значення репліки.
До модалем негативної кваліфікації вербального повідомлення, за нашими спостереженнями, належать:
безнадійність (безвихідь, безпорадність, розпука, розпач, неминучість, відчай); глузливість (насмішкуватість,
єхидство, колючість, ущипливість, уїдливість, саркастичність, дошкульність); гнів (обурення, лють,
розлюченість, шаленство, несамовитість, оскаженіння); докір (картання, попрікання); заздрість; збентеження
(замішання, розгубленість, сум‟яття, паніка); злість (злоба, злостивість, жорстокість, запальність); зловтіха
(злорадство); недовіра (недовірливість, підозра, підозрілість); незадоволення (невдоволення, досада,
роздратування); неприязнь (антипатія, ненависть, ворожість); образа (прикрість, приниження, зневажання,
зневага, ганьба); огида (огидливість, відраза, гидливість, гидування); осуд (осудження, огуда, засудження,
догана, несхвалення); пихатість (гордовитість, пиха, зарозумілість, зневага); погорда (зневага); погроза;
презирство; смуток (сум, зажура, горе, скорбота, туга, нудьга). Проілюструємо окремі з модалем:
ТАНЯ прибігає додому вельми засмучена.
ТАНЯ. Дурепа… яка дурепа! Навіщо я це зробила?! Навіщо я перед ними?… Так мені й треба! Досить
бути наївною дівчинкою. Я тепер… я… (У відчаї). Я не знаю, що я зроблю. А я сподівалася… Я думала, що
все буде інакше (Дзвонить телефон)… (Новицька С. Крезі) – модалема розпачу й відчаю;
ДІВЧИНА. Ой, а де це я? Ніби якась контора… Може, витверезник? А де всі? Це я що, одна п’яна на
все місто? У нас що, сухий закон? Так і я сухе вживаю. І чого так холодно? (Тільки-но помічає, що вона гола).
Ой, мамо! Хоч би ряднинкою якою прикрили. Так ні, холонь, мила, запалення легенів схоплюй. (Помічає стос
простирадл, загортається в одне з них, щось на зразок грецької туніки). Буде стиль “антік”. (Бачить
реєстраційний журнал на столі). Журнал моргу №5. Ой, мамо мія, так це ж морг! Допилася ти, подруго, до
ватерлінії… Так, треба все згадати: ми пішли з Толяном до… фіг знає кого, там випили, потім… пішли фіг знає
куди… і ще… а потім повний провал пам’яті з частковим збереженням інтелекту… Агов, тут є хто живий?
Хоча які живі в трупарні? (Сідає на стілець і помічає ЖІНКУ). Ой, а це хто? (Оглядає). Здається, не дихає.
І що це за морг такий? Бардак, а не морг. Трупи під ногами валяються, проходу живій людині не дають.
П’яні всілякі шастають. Хоча я вже майже твереза… (Неждана Н. Той, що відчиняє двері) – модалема
замішання й паніки;
ЕДІТ. Зачекай, зачекай, але ж ти ніколи не зможеш написати так, як писав, скажімо, Жан Кокто. Ось
послухай: “Едіт геніальна. Вона неповторна. Іншої такої ніколи не було і не буде. Вона, ніби зірка у
нічному небі Франції, одиноко згорає від внутрішнього вогню, що поглинає її”. Відчуваєш рівень, Симоно?
Хіба ти зможеш написати так?
СИМОНА. Так – ні! Я писатиму про те, що знала, бачила та пережила разом з тобою.
ЕДІТ. Одразу видно, у нас був спільний татусь. Така сама вперта, як і він. Гаразд, і що ти писатимеш
про моїх коханців?
СИМОНА. Що навіть після розриву близьких стосунків вони продовжували тебе любити. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

240
ЕДІТ. І це все?
СИМОНА. Едіт, не будь такою самовпевненою. Для декого з твоїх чоловіків я теж була не просто
другом сім’ї.
ЕДІТ. Он як! Оля-ля-ля! Цікаво, цікаво! Так ти писатимеш книгу про моїх чи про своїх коханців?
(Миколайчук-Низовець О. Ассо та Піаф, або ще один тост – за Мермоза!) – модалема пихатості й зневаги;
ОЛІВЕР. Ви бідні?
ДЖЕФ. Під час депресії мій батько втримався на ногах. Але й понині кульгає (Стельмах Я. Так
закінчилось літо…) – модалема саркастичності;
МАРТА (захопливо). Як прекрасно! Як прекрасно мовлено! Чи не так?!
ТЕКЛА (зневажливо). Сучий сину. От вже сучий сину.
МАРТА (заскочено). Пробачте, не зрозуміла. Це ви про кого?..
ТЕКЛА. Все про того ж.
МАРТА. Не зрозуміла, про кого?
ТЕКЛА. Та про таких, як оцей… Як оці… Богом прокляту породу людей із соціяльною назвою… (Голос
їй від хвилювання уривається).
МАРТА. А-а-а, зрозуміла…
ТЕКЛА (вибухає). Та що ви зрозуміли! Зрозуміла вона… Слухайте ви, недороблена істота! Це та
порода людей, що проголошує себе сумлінням нації, не маючи на те жадних даних! Порода, що гуторить
про демократичні ідеали, а навіть у своєму патріотичному офісі встановлює абсолютистський режим!
Порода людей, яка присягається іменем Дажбога, не маючи уявлення, що це ім’я означає! А я любила його,
розумієте, безумно любила!.. (Бондар-Терещенко І. Люна Росса) – модалема антипатії, ворожості; в останній
репліці – розлюченості, оскаженіння;
КОЧИНСЬКИЙ. Ти не помреш, нема чого дурниць говорити! А коли будеш далі тягти це…
голодування, то попсуєш собі здоров’я. Я не кажу вже про те, скільки ти нам завдаєш турбот,
страждання. Ти подивись хоч на матір. А сором? Усе місто тільки й говорить про цю історію. Наше ім’я
тріпається всіма, на всіх базарах, на всіх газетах. Я не можу нігде з’явитись, щоб не помітити посмішок.
Легко це мені?
НАТА. Взагалі серед ідіотів і дикунів нелегко жити.
КОЧИНСЬКИЙ. Вони розумні люди й бачать усе безглуздя твоєї вигадки. Та кожному двірникові
ясно, що це – ідіотство: дочка предводителя дворянства і якийсь… єврейчик, якийсь…
КОЧИНСЬКА. Петре Семеновичу!
КОЧИНСЬКИЙ. Та ти розумієш, що ти всю мою службову кар’єру руйнуєш. Ти мене робиш смішним
і небезпечним в очах правительства, якимсь дурним лібералом. Хороший предводитель дворянства, що
рідниться з якимсь євреєм-кравцем! Розуміється, мене не тільки не виберуть знов, а… просто нікуди ні в
який порядний дім не впустять! Ти ставиш на карту своє життя, наш спокій, здоров’я, наше громадське
становище, нашу честь, ради чого? Ради чого, я тебе питаю? (Винниченко В. Пісня Ізраїля) – модалема
осуду, несхвалення;
ІГОР. Ходімо спати. Будь ласка.
МАРІЯ. Ні, я завтра поїду. Втім, уже глупа ніч. Якщо це тебе потішить – я поїду сьогодні.
ІГОР. Хочеш – лишайся, а я поїду.
МАРІЯ. Ти хочеш, аби я була тут, а ви [ІГОР – її чоловік – та його коханка, про яку МАРІЯ довідалася – Н.С.]
там? Може мені ще й огірків засолити до вашого весілля?
ІГОР. Засоли (Погребінська М. Я знаю п‟ять імен хлопчиків…) – модалема презирства.
Серед модалем позитивної кваліфікації вербального повідомлення виділяємо такі, що маркують сказане
такими додатковими смислами, як: вдячність; гідність (достойність); захоплення (захват); насолода
(блаженство, ейфорія, задоволення); похвала (схвалення); прихильність (симпатія, ласка, обожнювання);
радість (тріумфування); розчуленість (зворушеність, замилування); щирість (неудаваність). Окремі з модалем
проілюструємо прикладами:
ВАЛЕНТИНА. Ми дещо споріднені душами, проте, все-таки досить віддалено. Я божеволію за
антонівським сортом. Та не грає ролі. Цілую. Приємно було!
РЕПОРТЕР. Надзвичайно, пані. Я понесу поцілунок у дальшу мою путь (Костецький І. Дійство про
велику людину) – модалема вдячності;
ЗБРОЖЕК. Так! Сьогодні мій день! Ось він уже почався. Ранок – як банк, сонце – як золотий долар.
Ще одна, остання година. (Глянув на годинника). Ні! Банк відчиняється о десятій, ще три години, ще три
години – і я заспіваю, як крикну… що я крикну? Ага! Я буду гучно приказувати: дивен – Бог! Дивен – Бог!
Дивен – Бог!
ЖІНКА ЗБРОЖЕКА. Дати тобі кави?
ЗБРОЖЕК. Дивен – Бог! Дивен – Бог! Дивен – Бог!
ЖІНКА ЗБРОЖЕКА. Що з тобою? У тебе зараз такі очі…
ЗБРОЖЕК. Які?
ЖІНКА ЗБРОЖЕКА. Надто блискучі якісь… Розділ VI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

241
ЗБРОЖЕК. Блискучі? Будуть золоті! Дивен – Бог! Дивен – Бог! Дивен – Бог! Дивен – Бог! Та я колись,
іще хлопчиком, любив складати з камінців палац з високим балконом. Він сто разів розвалювався, але я його
знову будував і, коли доводив до кінця, починав славити Бога: дивен – Бог, дивен – Бог! Коли ж руйнувався –
лаявся: чорт – Бог, чорт – Бог, чорт – Бог!.. Зараз я добудовую одну справу, як палац з балконом. Двадцять
три роки вивершую її. Це значить – двісті сімдесят шість місяців, сто дев’яносто вісім тисяч сімсот
двадцять годин. І ось залишилося три. Через три години я зійду он на той високий балкон! (Показав на
балкон Зарембського). Анельку заведу! Як на трон! І фотографів покличу. А сам позаду неї питиму каву, і
ти (до жінки) праворуч од мене. Ні, ліворуч, бо праворуч стане наш майбутній зять… (Куліш М. Маклена
Граса) – модалема ейфорії;
ГАЙ. А твій син, він…?
МЕССАЛІНА. Він мій син і квит… Я так хочу, щоб ви подружилися… Знаєш, я думала – все, більше
ніяких дітей… А від тебе мені захотілося мати сина. Це просто злочин, що тебе досі не зробили татом.
(Удавано патетично). Непоправна втрата для великої Імперії. Від тебе гарні діти підуть… (Неждана Н.
Химерна Мессаліна, с.168) – модалема щирості, неудаваності;
МАТИ. Ой, діти, як у вас тут прекрасно, як добре, що ви мене сюди витягли…
ОЛЕНА. І мене, і мене, добре. Я вже давно мріяла подивитися на ваше гніздечко. Яка ти, Марійко,
розумниця, така стала господинька, хто б міг подумати… І квіти, квіти, які прекрасні квіти, якщо коли-
небудь у мене буде дача, я обов’язково насаджу квітів. І тільки квіти, нічого, окрім квітів… Ніякої тобі
городини, помідорів, цієї каторги.
МАТИ. У Марійки тут і помідори є, і грядки, все, як має бути… (Погребінська О. Я знаю п‟ять імен
хлопчиків…) – модалема похвали;
На порозі з’являється безмовний БАЛЬЗАК, спершу непомічений.
ЕВА. Оноре…
БАЛЬЗАК (завмирає, потім проходить через кімнату до ЕВИ, припадає на коліно і цілує їй руку,
підводиться, стає ззаду, обнімає АННУ і ЕВУ). У-у-у. А тепер, мої любі вовчиці, ви навіть не уявляєте, як за
вами сумував ваш старий вовк! Ево, Анно, разом: у-у-у!
АННА (сміється). У-у-у-у!
ЕВА (жартівливо гнівається). Оноре, не будьте дитиною! (Миколайчук О., Неждана Н. Оноре, а де
Бальзак?) – модалема радості;
ВОНА (по паузі). Пригадуєш, як малими ми хотіли винайти ліки проти смерті? Щоб люди жили,
скільки хоч…
ВІН. Дуже зворушливо Ви, дивлюся, вирішили тут [у ліфті, що зупинився між поверхами – Н.С.]
ночувати?
ВОНА (задумано). Не знаю… Як товкли молотком і змішувати пігулки з маминої аптечки…
ВІН (флегматично). М-дя.
ВОНА (розпачливо). Але ж була тяжча проблема: як примусити мертвих вживати мікстури та ще
й запивати їх водою?! (Бондар-Терещенко І. Пастка на миші) – модалема зворушеності.
Третьою, з виділених нами, є група модалем, які маркують репліки мовців додатковими смислами
відповідно до тих почуттів, які вони переживають в момент мовлення: вагання (сумнів, нерішучість);
гонористість (самолюбство, гоноровистість); гордість; жаль; збентеження (зніяковілість, стурбування);
здивування; інтерес (зацікавленість, увага, уважність, уважливість, допитливість); категоричність
(безапеляційність, рішучість); кокетство (грайливість, жартівливість); нерозуміння (вагання, подив, здивування,
здивованість, збентеженість); неспокій (хвилювання, тривога, турбота); нетерплячість (нетерпеливість);
нехтування репліки продуцента (ігнорування, байдужість); покірливість (покірність, покора, слухняність);
полохливість (несміливість); прохання (благання); розгубленість (збентеженість, сором‟язливість, зніяковілість,
острах); розкаяння (докір сумління); співчутливість (доброзичливість, жалість); страх (боязнь, побоювання,
переляк, жах); стурбованість (занепокоєність, заклопотаність); стурбованість (занепокоєння); хвастощі
(похваляння). Особливо яскраво цей різновид модалем знаходить свій вияв у дискурсі, наприклад:
ОЛІВЕР. Ви навчаєтесь в коледжі?
ДЖЕФ. У Дартмуті. Сподіваюсь, ви не упереджені проти Дартмуту?
ОЛІВЕР. До Дартмуту мені байдуже. Скажіть, містере Банне, ви спортсмен?
ДЖЕФ. Я трохи граю в теніс, плаваю, бігаю на лижах… (Стельмах Я. Так закінчилось літо…) –
модалема самолюбства;
В цей час чути різкий звук телефонного дзвоника. ЖІНКИ заніміли, потім обидві схопилися, дзвоник
повторюється.
ВІКА. Ну бери ж трубку!
ВІРА. Ой, я боюся, може, ти!
ВІКА. Це ж твоє робоче місце.
ВІРА (знімає трубку і дерев’яним голосом). Алло… так… так… (Вішає, мовчить).
ВІКА. Ну що, хто дзвонив?
ВІРА. Не знаю… ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

242
ВІКА. Ну хоч чоловічий голос чи жіночий?
ВІРА. Чоловічий, здається.
ВІКА. Слава Богу, хоч один чоловік уцілів. І що він сказав?
ВІРА. Що вони вже виїхали і скоро будуть тут (Неждана Н. Той, що відчиняє двері…) – модалема
нетерплячості;
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ах ти, горенько яке з цим хлопцем. Ну й скажіть на милість, що сталось з
ним? І не злого ж серця, Господи милостивий. І от таке!..
РИТА. Нічого! Ми ще поміряємось. Я дитини не оддам за полотно! О, ні! Хоч би воно йому там було
найгеніальніше. Це ще ми побачимо. Хай іде до своєї Сніжинки, коли не любить, а брехати собі не позволю.
(Бере зі столу ніж і сильно встромляє його в стіл).
ГАННА СЕМЕНІВНА. Коли ревнує – знак хороший… Ах, біда яка!.. І не злого серця, Господи
милостивий… Ну, а цей Мулен хоче купити картину?
РИТА. Хоче, здається. Тільки Корній ніби не розуміє моїх натяків. А якби я схотіла, Мулен купив би. Та й
йому самому вигідно купити… А поганий все-таки спосіб ми придумали, мамо… Негарний…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Е, моя дитинко, коли сім’ю рятувати, то всякі способи хороші. Аби дав Бог, щоб
поміг тільки, щоб очулось його серце… Сім’я більш за все… (Винниченко В. Чорна Пантера і Білий Медвідь) –
модалема стурбованості;
ОКСАНА. За Ярину не переживайте, вона у воді почувається як риба.
РОМАН. Яринко! Повертайся!
ОКСАНА. Ого, ви справді розхвилювалися. Та вона все одно не почує.
РОМАН. Ні, подивіться, вона і не думає повертатися.
ОКСАНА. Вона скоро повернеться. Облиште її, краще поговоримо.
РОМАН. Про що нам говорити?
ОКСАНА. Хіба нема про що? Як ваша рука?
РОМАН. Пані Оксано, може, ви їй якісь знаки подайте, щоб повернулася…
ОКСАНА. Не треба ніяких знаків, заспокойтеся. Як ваша рука, питаю?.. (Лупій О. Закоханий четар) –
модалема байдужості до співрозмовника;
АНТЕК. Ще один келішок!
ЯНОВА. Вже досить, пане Антек. Час вам додому, я замикаю [кав‟ярню – Н.С.].
АНТЕК. Не відганяйте мене, пані Янова. Ще одну чарку. І один поцілунок, на добраніч!
ЯНОВА. Пст… Тихо. Не бачите? (Вказує на чоловіка).
АНТЕК. Один, однісінький (Перехиляється до ЯНОВОЇ). Один, благаю (Чолган І. Провулок Св. Духа) –
модалема благання;
ІНҐА (до НЬОГО). До речі, мій любий капоснику! Чом ви й досі познайомили мене з цією чарівною
панною? Як же її на ім’я?
ЛЯЛЯ (напівголоса). Чарівну можете залишити собі. (Далі звертається на повний голос до НЬОГО). Ну,
то як? Чи ви знову скажете, що забули (мавпує ІНҐУ) має наймення?..
ВІН (ніяковіючи, розводить руками). Ні, ну чому… просто я…
ІНҐА (свариться до нього пальцем). Дійсно, негарно виходить, Янеку!
ЛЯЛЯ (одразу розгублено, до НЬОГО). Янеку?!
ВІН (раптом твердо). Ось бачиш, ясочко, можливо, я й призабув твоє ім’я, а ти мого навіть і не знала…
(Бондар-Терещенко І. Вечір навшпиньках) – модалема зніяковілості;
ІГОР (до МАТЕРІ). Щось, моя люба тещо, ви сьогодні мало п’єте. Я вас так люблю, коли ви напідпитку.
МАТИ (зітхає). Та у мене тут… Ох, Ігорю (До МАРІЇ). Ти ж пам’ятаєш мою Лідочку, зі Свердловська
вона приїжджала?
МАРІЯ. Так, пам’ятаю. Трохи.
МАТИ. Ось (показує теку). Погано. Пухлина. Величезна. Я при дівчинці не хотіла говорити… навіщо
настрій псувати?
ОЛЕНА. Боже мій!
МАТИ. От, усе так несподівано… Раптом зателефонувала, приїхала, стільки років минуло, така
кругленька, знаєте, з усіх боків… Двоє дітей у неї, вже й онук підростає… Весела, посміхається, весь час
говорить, а сидить, бачу, якось дивно. Якось незручно сидить. Ну, я й спитала, вона каже – болить,
живіт болить, сидіти незручно. Ще посміялася, мовляв, у юності гуляла добре, за це і клімакс важкий.
Так, весело. Я її умовила до Віктора Миколайовича сходити, обстежитись, може, якихось пігулок
поприймати, тепер є такі, німецькі, не у Свердловську, певна річ, але у нас є. Вона всі аналізи здала, знімки
зробила і поїхала. А Віктор мені потім подзвонив і …
ОЛЕНА. Боже мій!
МАТИ. Треба все це відіслати до Свердловська, а у мене рука не піднімається… Ми ж росли разом,
правда, майже не бачилися потім… Але все одно, не чужа людина…
МАРІЯ. Але ж вони там потрібні.
ОЛЕНА. То, може, подзвонити? Розділ VI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

243
МАТИ. Ой, ні, ну що ви… Таке – по телефону… У мене і язик не повернеться… (Погребінська О. Я
знаю п‟ять імен хлопчиків…) – модалема занепокоєння;
ВІКА. Нам треба потриматися якнайдовше, поки нас не врятують. Вода є?
ВІРА. Он там умивальник… До речі, піду хоч умиюся…
ВІКА (наздоганяє її й перехоплює). Ти що, може, вона заражена! (Неждана Н. Той, що відчиняє двері) –
модалема побоювання;
МОКІЙ. Науково-серйозно. (З книжки). Разом з тим, що стрункі та широкоплечі, вони ще грудисті.
Пересічний обсяг у грудях, як на довжину тіл – 55,04, у росіяк – 55,18, у білорусів…
УЛЯ. А скільки у мене?
МОКІЙ (взявся міряти). У вас… Гм… (Доторкнувся до грудей). Вибачте… У вас теж український
індекс… (Куліш М. Мина Мазало) – модалема зніяковілості;
СОРОКІН. Скажіть мені таке. Ви старий чоловік, прожили велике життя, яке багато чому вас
навчило. Ви справді вірите, що якась там самостійна Україна можлива.
ГОРЛЕНКО. Так, вірю, і не тільки я, а дуже багато людей.
СОРОКІН. Але ваш внук іншої думки.
ГОРЛЕНКО. Не один він помиляється, тисячі, серед них навіть генерали.
КОСОВСЬКИЙ. Генерали? Це цікаво (Лупій О. Закоханий четар) – модалема здивування;
АССО. …Симоно, у мене, до речі, закінчився мій улюблений тютюн. Чи не могла б ти сходити по нього
на вулицю Ля Моше?
СИМОНА. Ця вулиця так далеко. Може, твій тютюн десь ближче продається?
АССО. Тільки на вулиці Ля Моше.
СИМОНА. А може, ти замовиш якийсь інший тютюн?
АССО. Тільки цей. Візьми гроші.
СИМОНА. Гаразд. Тоді я пішла. Едіт, чуєш, я пішла купувати тютюн для месьє Ассо.
Ображено грюкає дверима.
ЕДІТ. Навіщо ти її відправив? Вона з самого дитинства завжди була поруч зі мною.
АССО. Вона – твоє минуле. А я – твоє майбутнє. Ти сама це обрала, тому давай прощатися з
минулим без зайвих емоцій (Миколайчук-Низовець О. Ассо та Піаф, або ще один тост – за Мермоза) –
модалема категоричності.
Дешифровка модалеми в умовах прямої комунікативної взаємодії, прикладом якої є драматургічний
дискурс, є тією смисловою ланкою, яка скріплює в єдине смислове ціле “те, що сказав мовець-персонаж” і “те,
що він хотів цим сказати”. Принагідно зауважимо, що в межах однієї репліки можуть знаходити свою
реалізацію не лише одна, а кілька модалем.
Важливість і облігаторність декодування модалеми висувається взагалі на перший план тоді, коли в
реплікованих дискурсах використовуються висловлення мовців з тотожним вербальним наповненням.
Виходячи з твердження про те, що драма як діалогічний художній твір відзначається економією і стислістю,
поява таких компонентів видається надлишковою і такою, що суперечить самій суті діалогу. Проте, вивчивши
природу редуплікацій у драматургічному дискурсі, приходимо до висновку, що у драмі вживання одним
персонажем абсолютно тотожної у вербальному наповненні репліки іншого персонажа постає вмотивованим і
цілком закономірним явищем, оскільки такі репліки виражають абсолютно різні смисли, залежні від поглядів
мовців. Смислове наповнення таких вербальних відрізків і визначає модалема. Наприклад:
ВІРА. Так це напевно комуняки. Путч он хто робив?
ВІКА. Тсс… (Тихо). Вибирай вирази. Раптом вони підслуховують.
ВІРА (робить знак, що зрозуміла). А чого, я теж за світле майбутнє, навіть за теперішнє.
ВІКА (підігруючи). А я колись була членом ради дружини піонерів. І дуже любила носити цю. Як її,
частину багряного прапора… Я і тепер комсомолка в душі…
ВІРА. А в мене і членський квиток десь… валяється. Тобто прихований, як реліквія, до кращих часів.
Може, й настануть скоро… Пам’ятаєш, як добре було при Союзі! Зарплати вчасно платили.
ВІКА. А продукти які дешеві! Кільки в томатному соусі, а бублики, а сирки плавлені! (Смакуючи
кожен продукт) (Неждана Н. Той, що відчиняє двері) – модалеми захоплення, схвалення, гордості за державу;
ВІРА. Стривай, мені здається, це не комуняки.
ВІКА. А хто?
ВІРА. А якою мовою він говорив? Українською. Буде тобі шовініст язика ламати, коли навіть депутати
незалежної не спроможуться її вивчити. Звичайно, це націоналісти.
ВІКА. Ой, а ми тут такого наплели!
ВІРА. Нічого, вони навряд чи підслуховують. Це тобі не КДБісти, не та “закалка”. Але все одно круті
хлопчики. Треба підготуватися… Ні, а все-таки при Союзі теж хрінувато було. Як згадаєш ці кільки в
томатному соусі, чи бублики, чи ці – сирки (з огидою)… (Неждана Н. Той, що відчиняє двері) – модалеми
огиди, зневаги і засудження (державних порядків). Як видно з наведених прикладів, репліки різних мовців з
майже однаковим вербальним наповненням виражають різні смисли лише завдяки модалемам. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

244
Модалеми відіграють вирішальну роль у розумінні смислу реплік, у яких використовується такий
стилістичний прийом, як мімезис – навмисне використання в своєму мовленні характерних особливостей чи
слів чужого мовлення, з метою перекривити чи висміяти його адресата [Ширина 1990, с. 3]. Вірогідно,
модалеми, витворені у таких висловленнях виступають одним з основних семантичних диференціалів, які й
дозволяють декодувати в репліках з тотожним вербальним наповненням абсолютно різне смислове
навантаження:
ОЛІВЕР. Ти його кохаєш?
ЛЮСІ. Ні.
ОЛІВЕР. Але тобі подобається спати з ним?
ЛЮСІ. Якщо чесно – ні (модалема байдужості).
ОЛІВЕР. Якщо чесно – ні (модалема огиди). Тоді навіщо це тобі? (Стельмах Я. Так закінчилось літо…);
МІРРА (якийсь час пильно дивиться на брата). Так, значить, вона божевільна, чи що?
АРОН. Через що? (модалема збентеження).
МІРРА. А дивіться на його: “через що, через що”! (модалема обурення). Та ти хто такий: губернатор,
граф чи акцизник якийсь? Ти собі бідний єврей, капцан нещасний. Так ти женишся з дочкою предводителя
дворянства! (Регочеться). (Винниченко В. Пісня Ізраїля);
ЖІНКА. Ой, я ж із чоловіком не простилася. Це для нього такий удар… (модалема смутку й
стурбованості).
ДІВЧИНА. Удар? (модалема кепкування). Та він тільки зітхне з полегшенням. А то що ж йому – весь вік
з однією бабою мордуватися? Сама пожила, дай і чоловікові пожити. На свободі… (Неждана Н. Той, хто
відчиняє двері).
Отже, модалема – це наявний у когнітивній множинності мовця еталон кваліфікації позамовної дійсності,
смисловий квант інформації, який у відповідній ситуації спілкування, зумовлюючись ставленням мовця,
набуває конкретного значення, спираючись на емоційну та оцінну кваліфікацію й охоплюючи когнітивно-
епістемічні, емоційно-експресивні та оцінно-аксіологічні складники. Модалема як смисловий компонент
суб‟єктивної модальності дискурсу маніфестується через психічний стан мовця, мовна кваліфікація якого і
демаркує значення модалемами: якщо персонаж вступає в комунікативну взаємодію в емоційному стані
інтересу, похвали, доброзичливості, тривоги, гніву, ворожості, скорботи, то і відповідного забарвлення набуває
його репліка, а отже, відповідної до стану мовця кваліфікації набуває значення модалеми, що як рамка
накладається на репліку, модалізуючи її зміст. Врахування й адекватне декодування смислового навантаження
модалем відіграє вирішальну роль у розумінні загального інформаційного тла як окремо взятої репліки, так і
всього дискурсу.
Перспективи подальшого вивчення заявленої проблеми вбачаємо в дослідженні місця модалем в
структурі й семантиці інших типів дискурсів. Не менш цікавими, на нашу думку, будуть розвідки, присвячені
опису лінгво-когнітивних процесів породження комбінованих модалем, а також аналізу мовленнєвих девіацій,
спричинених хибною інтерпретацією реципієнтом інтенційних модалем продуцента.

Література
Арама 1997: Арама Б.Е. Психолингвистическое исследование модальности [Текст] / Б.Е. Арама //
Филологические науки. – 1997. – №1. – С.45-55. – Бібліогр.: с. 55.
Брутян 1972: Брутян Г.А. Лингвистическое моделирование действительности и его роль в познании
[Текст] / Г.А. Брутян // Научн. докл. высш. школы. Вопросы философии. – 1972. – №10. – С.87-96. – Бібліогр.: с. 96.
Гак 2000: Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка [Текст] / В.Г. Гак. – М. : Добросвет,
2000. – 832 с. – Бібліогр.: с. 819-832. – ISBN 5-7913-0060-3.
Космеда 2000: Космеда Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: Формування і розвиток категорії
оцінки [Текст]: монографія / Т. Космеда ; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів : [б. и.], 2000. – 350 с.; –
Бібліогр.: с. 312-335. – ISBN 966-613-131-5.
Смущинська 2003: Смущинська І.В. Модальність французького художнього тексту: типи та засоби
вираження [Текст] : дис. …докт. філол. наук : 10.02.05 / Київський національний ун- т ім. Тараса Шевченка. –
К., 2003. – 478 с.
Ширина 1990: Ширина Е.В. Мимезис как особый вид повтора чужой речи [Текст] : автореф. дис. …канд.
филол. наук : 10.02.01. / Ростовский государственный университет. – Ростов-на-Дону, 1990. – 19 с.

В статье анализируется категория субъективной модальности драматургического дискурса в аспекте
ее семантико-прагматической природы, вводится понятие модалемы как смыслового маркера вербального
сообщения, формы выражения субъективной модальности и смыслового кванта реплики персонажей;
создается семантическая типология модалем; изучается роль модалем в репликах с идентичним вербальним
наполнением.
Ключевые слова: драматургический дискурс, модалема, модализация, продуцент, реплика, реципиент,
субъективная модальность.
Розділ VI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

245
The category of subjective modality in drama discourse in the aspect of its semantic and pragmatic feature is
given detailed consideration. The specific character of expression of subjective modality in drama discourse in
correlation with the logical and syntactic perspective of its functioning is examined. the concept of modaleme and its
place at the level of discourse is introduced, and typology of modaleme on basis of semantic congruence of the category
of subjective modality and evaluation is deduced. The justification that modaleme is one of the main semantic
differentials of cues with the identical verbal purport is suggested.
Keywords: drama discourse, modaleme, modalisation, producent, utterance, recipient, subjective modality.

Надійшла до редакції 1 червня 2009 року.