Загнітко А. Український синтаксис: Теоретико-прикладний аспект. –
Донецьк: ДонНУ, 2009. – 150 с.

Синтаксис належить до тих ярусів мовної системи, які відтворюють взаємодію мовних фактів у їх
цілісності і викінченості. Сукупність національно-мовного багатства найповніше виявляється в синтаксисі,
що акумулює у своєму загалі всі попередні надбання. Пізнання мовних фактів можливе тільки за умови їх
всебічного аналізу і вияву нерівнорядних площин взаємодії… (Загнітко А.П. Теоретична граматика української
мови: Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – С.7).

Рецензована праця А.П.Загнітка – Український синтаксис: Теоретико-прикладний аспект – спрямована
на розгляд та вивчення кожної синтаксичної одиниці в різноманітних ієрархічно-системних відношеннях і має
на меті допомогти студентам опрацювати та засвоїти питання із синтаксису української мови, а саме: питання
щодо статусу синтаксичних одиниць, синтаксичних форм та синтаксичних значень; проблеми аналізу
українського словосполучення та простого речення з дефініцією типології синтаксичних зв’язків; питання
класифікації речень української мови, структури речення у традиційному та новому освітленні із врахуванням
будови самих речень; проблеми диференціювання парадигми речення як системи його форм; аналіз повних /
неповних конструкцій, квазі-структур та ускладнених речень з одним предикативним центром; актуальні
питання складних речень та складних синтаксичних конструкцій.
Загалом рецензована праця написана цілком оригінально, відчувається творчий підхід до відбору й
упорядкування матеріалів і високий рівень осмислення й наукового опрацювання мовних фактів. Досить
продуманим і коректним є практичне доповнення (практична частина), яка міститься після короткого аналізу
теоретичних проблем кожного цілісного розділу (с.14, 19, 25, 30, 41, 45, 51, 60, 67, 77, 94, 109, 119, 124, 132).
Приваблює у посібнику й той факт, що у ньому подаються схеми та зразки аналізу словосполучення
(с.20), простого ускладнення речення (с.83), складнопідрядного речення (с.103), безсполучникового складного
речення (с.113), багатокомпонентного складного речення, складної синтаксичної конструкції з різними видами
зв’язку (с.121), а також схеми на с.134-137.
Схвально, що під час аналізу речень за модальністю дослідник не обмежується диференціацією речень на
розповідні, питальні та спонукальні, а й зважає на існування таких структур, як бажальні, умовні, ймовірні,
переповідні речення (с.22-23), подаючи їх короткий, але разом з тим ґрунтовний аналіз.
Простежуючи у Вступі предмет та завдання курсу, визначаючи аспекти синтаксису з наступним аналізом
синтаксичних одиниць, автор окреслює основну мету курсу синтаксису сучасної української літературної мови,
яка полягає у розгляді основних теоретичних питань, пов’язаних із кількістю синтаксичних одиниць та їхнім
статусом, аналізом класифікацій та кваліфікацій синтаксичних категорій і синтаксичних одиниць з послідовним
1) розмежуванням формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного, власне-семантичного і комунікативного
аспектів (членів речення словосполучень, речень (простих і складних), синтаксем, семантем, комунікатем,
текстем тощо); 2) аналізом зв’язків у словосполученні, реченні, складному синтаксичному цілому;
3) встановленням відношень між компонентами синтаксичних одиниць (див. с.9).
Актуальність з’яви навчального посібника мотивована активними процесами реформування вищої
школи і підвищенням ролі та статусу самостійної роботи студентів. У цих умовах надважливою постає
мотивація студентів на здобуття знань, пріоритетним є не репродукування прослуханого, а реферування,
інтерпретація, творче мислення, уміння трансформувати та застосовувати здобуті знання на практиці.
Рецензована праця чітко структурована, охоплює значний матеріал, об’єднаний в окремі підрозділи.
Позитивним є те, що теоретичний матеріал, поданий у кожній групі, супроводжується ґрунтовним, стислим, без
надмірного трактування, тлумаченням основних позицій. Таке чітке пояснення теоретичних проблем сприяє, на
наш погляд, адекватному, більш швидкому і більш детальному їх засвоєнню, оскільки вивчення матеріалу на
цьому не завершується, студенти мають змогу апробувати засвоєне на практиці.
У 1 структурному параграфі роботи, що присвячений аналізу словосполучення та простого речення,
типології синтаксичних зв’язків, належно висвітлено такі проблеми: 1) неоднорідності синтаксичного зв’язку
на різних рівнях синтаксичної системи; 2) видів підрядного зв’язку в словосполученні (узгодження, кореляція,
керування, прилягання); 3) типів синтаксичного зв’язку у реченні (предикативний, детермінантний,
дуплексивний, напівпредикативний, сурядний, опосередкований, модальний, інтродуктивний,
диференційований). Практична частина (Наприклад: вичленувати з поданих речень можливі словосполучення і
вказати тип підрядного прислівного синтаксичного зв’язку) (с.14) дає можливість кожному студентові
апробувати отримані знання на практиці, виконавши всі запропоновані завдання. Єдиним побажанням тут може
бути збільшення кількості вправ, оскільки сама тема охоплює значний теоретичний матеріал.
На с.16-20 розміщено необхідні, як нам видається, ґрунтовні пояснення щодо статусу та функцій
словосполучення. Автор зокрема подає перелік істотних відмінностей між словосполученням та реченням як
синтаксичними одиницями.
© Домрачева І.Р., 2010
Важливою вважаємо також інформацію щодо детермінування словосполучень за семантико-
синтаксичними відношеннями та ступенем злитості словосполученнєвих компонентів, викладеній на с.17-19.
Логічним завершенням теоретичного блоку є апробація здобутих знань за допомогою практичних завдань.
З-поміж тлумачень граматичних понять та явищ, запропонованих А.П.Загнітком у рецензованому
посібнику, хочеться виокремити аналіз структурних типів українських речень, серед яких виділяємо квазі-
речення (с.21-22), речення, марковані модальністю: розповідні, питальні, спонукальні, бажальні, умовні,
ймовірні, переповідні, стверджувальні / заперечні (с.22-23) та прагматичні типи речень (констатив, промісив,
менасив, перформатив, директив, квеситив) (с.25).
Особливої уваги потребує матеріал, поданий автором для дослідження граматичної будови речення:
підмета та присудка. Відзначаємо як позитивне прагнення дослідника подати загальні принципи
співвідношення головних членів речення (ці принципи містяться у трьох поглядах відомих мовознавців) (с.27).
Практична частина є логічним завершенням повноцінного засвоєння інформації щодо головних членів
реченнєвої структури.
У сучасній лінгвістиці наявні три різновиди кваліфікації членів речення. Одні вчені відстоюють
традиційний погляд на головні і другорядні члени речення; інші повністю заперечують традиційний підхід, а
ще інші – доповнюють, уточнюють окремі поняття, конкретизують їх. Саме тому на сьогодні є дуже
актуальною проблема перегляду вчення про другорядні члени речення. А.П.Загнітко подає детальну
характеристику як причин перегляду традиційного вчення про зазначені одиниці, так і трактування основних
способів розмежування другорядних членів речення при врахуванні їхніх розрізнювальних ознак (с.33-41). Все
це супроводжується таблицями та схемами для більш адекватно сприйняття інформації. Тому цілком
зрозумілим є прагнення автора на наступних сторінках подати цілісне, детальне потрактування концептуальних
основ нового підходу до розгляду другорядних членів речення та, власне, характеристику тих членів речення,
які відносяться не до одного слова, а до всього простого речення з подальшим аналізом проблемних його
структурних частин практично (с.43-46).
У посібнику, зауважимо, є детальний аналіз усіх типів речення, зокрема і односкладних структур; бачимо
також ґрунтовний опис семантико-синтаксичної структури речення (зазначимо, що саме цей аспект аналізу
речення викликає у студентів певні труднощі у засвоєнні, що, у свою чергу, негативно відображається на
виконанні практичного блоку, і це виконання наразі позбавлене цілісності та послідовності) (с.54-57);
спостерігаємо й детальну характеристику структурної схеми речення (с.58-61), парадигми речення (с.62-64) та
дослідження неповноти реченнєвих структур (с.65-69), актуального членування речення (с.84-86). Також ємним
за обсягом та змістом є практичний блок, що стосується простого ускладненого речення.
Заслуговує поцінування розгляд А.П.Загнітком особливостей складного речення, з-поміж яких автор
виділяє сурядні, підрядні та безсполучникові структури (с.87-113).
У рецензованій праці належно висвітлено проблему визначення складних синтаксичних конструкцій
(далі ССК), установлення їх статусу та функцій (с.114-120); визначено особливості вживання прямої та
непрямої мови, цитування (с.122-129). Саме тут бачимо ємні, цілісні тексти, які враховують не тільки структуру
ССК, а й постановку розділових знаків, що використовуються в них.
Окремої уваги заслуговує список літератури, яку автор детально добирає до всього курсу синтаксису.
Дослідження, у якому А.П.Загнітко вирішує цілу низку актуальних проблем загального мовознавства,
пропонує своє бачення аналізованих фактів, ілюстративного матеріалу, неминуче викликає зауваження,
міркування, пропозиції. Нижче зупинимося докладніше на окремих із них.
Наші міркування передусім стосуються: 1) обсягу вправ: в окремих випадках вони можуть бути більш
ємними – с.14, 25-26, 68; 2) в окремих місцях є технічні недоліки: пропуск певних елементів у схемах чи
таблицях (с.21, 81).
Загалом висловлені міркування є дискусійними і не впливають на загальну оцінку навчального
посібника, що виконаний кваліфіковано з належними теоретико-концептуальними узагальненнями і
висновками. Рецензований навчальний посібник належить до актуальних і вкрай необхідних для розв’язання
цілого ряду питань синтаксису сучасної української літературної мови.
Ірина Домрачева
Надійшла до редакції 27 серпня 2009 року.