ОВЧАРЕНКО
Наталія Іванівна

Дата і місце народження: 11 вересня 1961 р., с. Бараниківка Біловодського району Луганської області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1989 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Слов’янський державний педагогічний університет, декан
філологічного факультету, завідувач кафедри української мови та літератури.

Тема дисертації:
“Способи номінації і словотворення у сучасній українській мінералогічній термінології”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СПОСОБИ НОМІНАЦІЇ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МІНЕРАЛОГІЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ.
1.1. Кваліфікаційні ознаки мінералогічних термінів.
1.2. Мінералогічна термінологія у парадигматичному і синтагматичному аспектах.
1.3. Способи творення термінів мінералогії.
РОЗДІЛ ІІ. СЛОВОТВІРНИЙ АСПЕКТ НОМІНАЦІЇ МІНЕРАЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ.
2.1. Дериваційні (словотвірні) поняття творення мінералогічної термінології.
2.2. Статус і частотність міжнародних елементів у мінералогічній термінології.
2.3. Словотворення термінів мінералогії.
ВИСНОВКИ

Актуальність дослідження полягає в тому, що аналіз шляхів виникнення термінів, системної організації
термінолексики на рівні парадигматики, частково синтагматики, номінації і словотворення дозволяє з’ясувати
основні закономірності організації терміносистеми, на основі чого можливе прогнозування тенденцій її
подальшого розвитку, а також вироблення критеріїв унормування терміноодиниць.
Метою дослідження є виявлення і лінгвістична інтерпретація особливостей створення мінералогічних
термінів, встановлення специфіки дериватологічних процесів у мінералогічній терміносистемі.
Завдання:
1) з’ясувати комплекс теоретичних питань, пов’язаних з номінацією у термінології, основними її
принципами;
2) проаналізувати основні типи системних зв’язків у мінералогічній термінології, простежити їх
специфіку;
3) визначити способи термінологічної номінації на ґрунті мінералогічної терміносистеми;
4) встановити статус міжнародних терміноелементів як складових термінів мінералогії, їх частотні і
якісні характеристики;
5) виявити частиномовну і семантико-словотвірну структуру мінералогічних термінів;
6) проаналізувати співвідношення способів деривації та інвентар словотвірних формантів, встановити
словотвірні типи, їх продуктивність в українській мінералогічній термінології.
Захист: 27 лютого 1997 р.

ВІНТОНІВ
Михайло Олексійович

Дата і місце народження: 13 серпня 1971 р., с. Великі Дідушичі Стрийського району Львівської області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1993 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
докторант кафедри української мови та прикладної лінгвістики.

1
Відомості подано за виданням: Пульс лінгвістичної науки: Анатолій Загнітко / Тернопільський національний
педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка / І.Р. Вихованець (ред.), В. Ткачук (уклад.), М. Кушмет (уклад.). – Т. : Медобори,
2008. – 136c. – ISBN 978-966-8336-43-7. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

279

Тема дисертації:
“Типологія форм присудка в сучасній українській мові”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. РЕЧЕННЄВОТВІРНА ПРИРОДА ПРИСУДКА.
1.1. Аспекти вивчення речення.
1. 2. Предикативність. Особливості предикативного зв’язку.
1.3. Внутрішньопредикативна ієрархія головних членів речення.
1.4. Основні граматичні категорії предикативності.
1.5. Проблеми кваліфікації предикатів.
1.6. Різновиди репрезентації структурної схеми простого двоскладного речення.
1.7. Питання граматичного аналітизму в сучасній українській мові.
1.8. Співвідношення неповних речень та напрямів імплікації присудка.
РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ВИЯВИ ДІЄСЛІВНОГО ПРИСУДКА.
2.1. Статус і семантика предикатів якості.
2.2. Функції предикатів стану.
2.3. Семантичні вияви предикатів процесу.
2.4. Структурно-семантичні особливості предикатів дії.
РОЗДІЛ ІІІ. ТИПИ І ФУНКЦІЇ СКЛАДЕНОГО ІМЕННОГО ПРИСУДКА.
3.1. Функціональні вияви зв’язки в сучасній українській мові.
3.2. Закономірності вжитку називного та орудного предикативного в сучасній українській мові.
3.3. Семантичні вияви іменникового родового предикативного.
3.4. Прийменниковий складений іменний присудок.
3.5. Дієприкметник, прикметник, займенник, числівник та інші форми у ролі складеного
іменного присудка.
ВИСНОВКИ

Актуальність зумовлена тим, що в українському синтаксисі головні члени речення з функціонально-
семантичного боку не одержали цілісного дослідження. На часі – застосування щодо зазначеного матеріалу
новітніх теоретичних концепцій, що ґрунтуються на комплексному аналізі простого двоскладного речення з
формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного, комунікативного та власне-семантичного поглядів на
основі функціонального підходу.
Мета роботи полягає в теоретичному висвітленні диференційних особливостей семантичних моделей
присудка, сформулюванні їх загальнотеоретичної концепції, на ґрунті якої розробити функціонально-
семантичні моделі реалізації присудка в сучасній українській мові.
Завдання:
1) з’ясувати статус та функціонально-семантичні вияви присудка в сучасній українській мові;
2) встановити синтаксичну природу предикативності та граматичних категорій, які входять до неї;
3) охарактеризувати темпоральність, модальність та персональність у співвідношенні з
предикативністю;
4) з’ясувати особливості предикативного зв’язку підмета з присудком у реченнєвій структурі;
5) виявити особливості співвідношення підмета та присудка у простому двоскладному реченні з
урахуванням всіх чотирьох аспектів вивчення;
6) встановити особливості співвідношення предикативного та номінативного мінімумів;
7) охопити класифікацією всі різновиди предикатів в сучасній українській мові;
8) визначити статус та функціонально-семантичні особливості зв’язки та допоміжних дієслів у структурі
присудка;
9) з’ясувати особливості аналітизму в сучасній українській мові.
Захист: 25 вересня 1997 р.

МОЗГУНОВ
Володимир Володимирович

Дата і місце народження: 17 грудня 1970 р., м. Макіївка Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1993 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
заступник декана філологічного факультету, доцент кафедри загального мовознавства та історії мови. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

280

Тема дисертації:
“Перехідність як тип валентності дієслова (на матеріалі української мови)”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТАТУС ПЕРЕХІДНОСТІ / НЕПЕРЕХІДНОСТІ В СИСТЕМІ ДІЄСЛІВНИХ ЗНАЧЕНЬ.
1.1. Перехідність / неперехідність і стан дієслова.
1.2. Перехідність / неперехідність і вид дієслова.
1.3. Перехідність / неперехідність і сполучуваність.
РОЗДІЛ ІІ. СИНТАКСИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ АКУЗАТИВНИХ ДІЄСЛІВ.
РОЗДІЛ ІІІ. ДИСТРИБУЦІЙНИЙ АНАЛІЗ АКУЗАТИВНИХ ДІЄСЛІВ.
3.1. Регулярність / нерегулярність вияву опозиції акузативних дієслів за семантико-
синтаксичними рисами.
3.2. Закономірності альтернації правобічних елементів акузативних дієслів.
3.3. Елементарні одноелементні виразники дистрибуційних особливостей акузативних дієслів.
3.4. Опозиційні семантико-синтаксичні ознаки акузативних дієслів.
3.5. Результати дистрибуційного аналізу.
РОЗДІЛ ІV. ЕКСПЛІЦИТНА ПЕРЕХІДНІСТЬ ДІЄСЛІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ.
4.1. Знахідний відмінок об’єкта.
4.2. Родовий відмінок об’єкта.
4.3. Давальний відмінок об’єкта.
4.4. Орудний відмінок об’єкта.
4.5. Місцевий відмінок об’єкта.
4.6. Називний відмінок об’єкта.
РОЗДІЛ V. ІМПЛІЦИТНА ПЕРЕХІДНІСТЬ ДІЄСЛІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ.
5.1. Особливості вираження імпліцитної перехідності.
5.2. Рефлексивні дієслова як різновид імпліцитно перехідних дієслів.
ВИСНОВКИ

Актуальність дисертації зумовлюється недостатньою опрацьованістю у сучасному мовознавстві
проблеми функціонування граматичних форм перехідності / неперехідності дієслова; низьким рівнем
висвітлення її структурних особливостей, семантичної мотивованості, взаємодії з іншими граматичними
категоріями, взаємопроникнення категорійної семантики перехідності і субстанційної семантики; необхідністю
розмежування формальної та функціональної перехідності, вияву закономірностей експліцитної та імпліцитної
перехідності у сучасній українській мові.
Метою дисертаційної роботи виступає аналіз перехідності / неперехідності як компонента граматичної
морфологічно опосередкованої категорії валентності дієслова.
Завдання:
1) установити статус категорії перехідності / неперехідності дієслова в системі дієслівних значень;
2) розкрити структурні і семантичні особливості перехідності;
3) простежити особливості перехідності / неперехідності в системі валентності дієслова;
4) проаналізувати взаємодію перехідності / неперехідності з іншими граматичними категоріями,
взаємозумовленість її категорійної семантики і субстанційної семантики іменника;
5) з’ясувати закономірності семантико-парадигматичних зв’язків транзитивних дієслів, установити їх
синтаксичні особливості;
6) визначити відмінність експліцитної та імпліцитної перехідності дієслівних лексем;
7) виявити закономірності репрезентації прямого об’єкта в сучасній українській мові.
Захист: 5 лютого 1998 р.

ПАЦ
Любов Іванівна

Дата і місце народження: 6 вересня 1962 р., с. Яковенкове Балаклійського району Харківської області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1985 р. – Харківський державний університет імені В. Каразіна,
“Українська мова та література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов, декан
гуманітарного факультету, доцент кафедри української мови. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

281

Тема дисертації:
“Функціонально-семантичне поле адресатності у сучасній українській мові”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТАТУС СЕМАНТИКИ АДРЕСАТНОСТІ У ЛЕКСИЧНІЙ СИСТЕМІ МОВИ.
1.1. Співвідношення функціонально-семантичного поля з однорівневими та різнорівневими
одиницями.
1.2. Місце ФСП у системі семантичних одиниць.
1.3. Функціонально-семантичне поле адресатності на тлі семантичної будови мови.
РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ
АДРЕСАТНОСТІ.
2.1. Внутрішньоструктурні зв’язки адресатних дієслів.
2.2. Ідентифікаційні та диференційні семи адресатності.
2.3. Ядерний та периферійний компоненти дієслів адресації.
2.4. Інтенсіонал та імплікаціонал як структурні елементи значення адресатних лексем.
РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ЛЕКСИЧНОЇ ПАРАДИГМАТИКИ АДРЕСАТНИХ ДІЄСЛІВ.
3.1. Інваріант та варіанти у структурі полісемантичних адресатних дієслів.
3.2. Типологія словесних семантичних опозицій дієслівних адресатів.
РОЗДІЛ ІV. СИНТАГМАТИКА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ АДРЕСАТНОСТІ.
4.1. Конструктивна функція дієслівних адресатів у структурі синтагм.
4.2. Структура обов’язкової та факультативної валентностей одиниць міжрівневого
адресатного угрупування.
4.3. Синтаксична валентність і парадигма сполучуваності дієслів адресатності.
ВИСНОВКИ

Актуальність наукового дослідження визначається відсутністю аналізу функціонально-семантичного
поля адресатності у сучасній українській мові, нерозробленістю питань парадигматики та синтагматики
дієслівних адресатів, які мають питому вагу у системі мови, концентруючи у собі всю ситуацію і виступаючи
репрезентами речення. У лінгвістиці відомі дослідження ФСП темпоральності, модальності, каузативності,
локативності, аспектуальності, посесивності і лише констатується факт існування міжрівневого функціонально-
семантичного угруповання на означення адресатної ситуації.
Мета дослідження – проаналізувати ФСП адресатності як цілісну складну структуру.
Завдання:
1) розкрити зміст поняття адресатність;
2) систематизувати дієслівні лексеми на означення адресатної дії;
3) визначити структуру функціонально-семантичного поля адресатності і вичленувати менш ємні
угруповання у його складі: функціонально-семантичні мікрополя, лексико-семантичні групи та лексико-
семантичні мікрогрупи;
4) проаналізувати особливості структури лексичного значення адресатних дієслів;
5) дослідити лексичну парадигматику компонентів аналізованого функціонально-семантичного поля;
6) охарактеризувати специфіку дієслівних адресатів у складі реченнєвих синтагм, з’ясувати особливості
їх валентності.
Захист: 24 червня 1998 р.

ГЛУШКОВА
Галина Миколаївна

Дата і місце народження: 12 квітня 1969 р., м. Донецьк.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1991 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький юридичний інститут Луганського державного
університету внутрішніх справ імені Е. Дідоренка, доцент кафедри філософії. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

282

Тема дисертації:
“Структурно-семантичні типи сурядності”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТРУКТУРА І СТАТУС КАТЕГОРІЇ СУРЯДНОСТІ В СИСТЕМІ ІНШИХ СИНТАКСИЧНИХ
КАТЕГОРІЙ.
1.1. Статус категорії сурядності.
1.2. Характер категорії сурядності.
1.3. Структура категорії сурядності.
РОЗДІЛ ІІ.ФОРМАЛЬНО-ПАРАДИГМАТИЧНИЙ І СЕМАНТИЧНИЙ ВИЯВ КАТЕГОРІЇ
СУРЯДНОСТІ.
2.1. Формально-синтаксична структура складносурядного речення.
2.2. Типи семантичних відношень у складносурядному реченні.
2.3. Засоби вираження граматичних значень сурядності.
РОЗДІЛ ІІІ. КАТЕГОРІЯ СУРЯДНОСТІ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ.
3.1. Категорія сурядності у структурі простого речення.
3.2. Категорія сурядності у складному реченні.
3.2.1. Елементарні складносурядні речення.
3.2.2. Складносурядні речення фразеологізованої структури.
3.2.3. Багатокомпонентні складні речення із сурядністю.
ВИСНОВКИ

Актуальність дослідження зумовлена насамперед тим, що з’ясування статусу категорії сурядності, її
навантаження, незважаючи на постійний інтерес до неї, продовжує залишатись адекватно не розв’язаним, не
з’ясованим постає питання про місце категорії сурядності в системі синтаксичних категорій; відкритою
залишається проблема засобів вираження граматичних значень сурядності; рівень висвітлення питання про
первинні і вторинні функції категорійних форм сурядності залишається низьким; недостатньо опрацьованим
виявляється питання про типи семантичних відношень, що виникають у реченнях на базі сурядного зв’язку.
Мета дослідження полягає у встановленні структурно-семантичних типів категорії сурядності,
особливостей її структури та напрямів співвідношення з іншими синтаксичними категоріями в граматичному
ладі української мови.
Завдання:
1) з’ясувати статус категорії сурядності в системі синтаксичних категорій;
2) визначити характер категорії сурядності;
3) дослідити засоби вираження граматичних значень сурядності;
4) розглянути взаємодію категорії сурядності і підрядності на рівні простого і складного речення;
5) встановити функції сурядного зв’язку на різних ієрархічних рівнях мовної системи;
6) виявити типи семантичних відношень, що виникають у межах сурядних конструкцій.
Захист: 28 жовтня 1998 р.

ШАПОВАЛОВА
Наталія Петрівна

Дата і місце народження: 28 липня 1971 р., м. Артемівськ Луганської області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1993 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
доцент кафедри української філології і культури.

Тема дисертації:
“Функціонально-семантичний статус порівняльних конструкцій у сучасній українській мові”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ КОМПАРАТИВЕМ З ІМПЛІЦИТНИМ ПОКАЗНИКОМ.
1.1. Прислівникові компаративеми з показником морфемного типу (префіксом по- та
суфіксами -ому, -ему, -и). АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

283
1.2. Конструкції з орудним відмінком у порівняльному значенні.
1.3. Суфіксальні компаративеми із значенням часткової подібності.
РОЗДІЛ ІІ. КОНСТРУКЦІЇ З ЕКСПЛІЦИТНИМ ПОКАЗНИКОМ ПОРІВНЯННЯ.
2.1. Семантико-синтаксичний аспект.
2.1.1. Проблематика семантико-синтаксичного аспекту.
2.1.2. Компаративеми з реально-порівняльним показником.
2.1.3. Компаративеми з ірреально-порівняльним показником.
2.1.4. Компаративеми з показником комбінованої семантики.
2.2. Семантичний аспект.
2.2.1. Особливості функціонування компаративних одиниць фразеологічного типу.
2.2.2. Співвідношення порівняння й метафори.
2.2.3. Об’єктивні й суб’єктивні мотиви вибору мовцем показників порівняльних відношень.
2.3. Формально-граматичний аспект.
2.3.1. Співвідношення порівняльного звороту й неповного підрядного речення порівняльної
семантики.
2.3.2. Синтаксичні функції компаративем (та їх компонентів) у межах простого речення.
2.3.3. Компаративеми з синсемантичним показником.
2.3.4. Синтаксичні функції компаративем у межах складного речення.
2.4. Комунікативний аспект.
ВИСНОВКИ

Актуальність дослідження зумовлюється відсутністю комплексного аналізу функціонально-семантичної
категорії порівняння в сучасній українській мові, неопрацьованістю питання парадигматики компаративного
змісту.
Метою дисертаційної роботи є визначення функціонально-семантичного статусу порівняльних
конструкцій сучасної української мови.
Завдання:
1) розкрити зміст понять: порівняння, компаративема, порівняльна конструкція, порівняльний зворот,
суб’єкт порівняння, об’єкт порівняння, основа порівняння, показник порівняльних відношень, функціонально-
семантична категорія порівняння;
2) систематизувати порівняльні конструкції сучасної української мови за структурною організацією, за
ступенем вияву компаративної семантики;
3) дослідити парадигматику й синтагматику компонентів функціонально-семантичної категорії
порівняння;
4) з’ясувати специфіку реалізації порівняльного змісту в межах кожного класу компаративем та менш
ємних угруповань у їх складі;
5) проаналізувати особливості функціонування компаративем сучасної української мови як
різнорівневих одиниць, що утворюють функціонально-семантичну категорію порівняння;
6) простежити семантичні відношення між компонентами компаративем різних структурних типів.
Захист: 26 листопада 1998 р.

МАРАХОВСЬКА
Валентина Гаврилівна

Дата і місце народження: 18 січня 1972 р., с. Миколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської
області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1994 р. – Горлівський державний педагогічний інститут іноземних
мов, “Англійська мова, українська мова та література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов, декан
факультету слов’янських та германських мов.

Тема дисертації:
“Типи складнопідрядних речень з підрядними прикомпаративними”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПРИКОМПАРАТИВНІ РЕЧЕННЯ У СТРУКТУРІ ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОЇ
КАТЕГОРІЇ КОМПАРАТИВНОСТІ.
1.1. Засоби вираження семантики компаративності. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

284
1.2. Місце прикомпаративних конструкцій у функціонально-семантичній категорії
компаративності.
РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ТИПИ ПРИКОМПАРАТИВНИХ РЕЧЕНЬ.
2.1.Семантико-синтаксичні стосунки у структурі складнопідрядних речень з підрядними
прикомпаративними.
2.1.1.Відношення переваги // Відношення заміщення.
2.1.2.Відношення зіставлення за ступенем вияву предикативної ознаки.
2.1.2.1. якісної.
2.1.2.2. кількісної.
2.1.2.3. часової.
2.2. Типологія синтаксичних зв’язків у складнопідрядних реченнях з підрядними
прикомпаративними.
2.3. Засоби вираження граматичного значення компаративності у структурі складнопідрядного
речення.
2.4. Функціональні типи підрядних прикомпаративних.
РОЗДІЛ ІІІ. ПІДРЯДНІ ПРИКОМПАРАТИВНІ В СИСТЕМІ СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ.
3.1. Співвідношення / неспіввідношення підрядних прикомпаративних з іншими типами
порівняльних конструкцій.
3.2. Напрями, різновиди дериваційних перетворень підрядних прикомпаративних.
ВИСНОВКИ

Актуальність наукового дослідження визначається відсутністю монографічного опису складнопідрядних
речень з підрядними прикомпаративними з погляду їх формально-синтаксичної організації, витворюваного
змісту, особливостей функціонування, напрямів і різновидів дериваційних перетворень підрядних структур.
Мета дослідження – виявити особливості формально-синтаксичної та власне-семантичної організації
складнопідрядних речень з підрядними прикомпаративними задля встановлення їх статусу у складі
функціонуючих типів складнопідрядних структур.
Завдання:
1) з’ясувати особливості структурного моделювання складнопідрядних речень з підрядними
прикомпаративними, виявити граматичні характеристики їх предикативних частин, визначити специфіку
прислівного підрядного зв’язку між ними, охарактеризувати досліджувані конструкції з погляду
гнучкості / негнучкості їх структур;
2) простежити основні засоби вираження функціонально-семантичної категорії компаративності задля
з’ясування місця в ній конструкцій з прикомпаративними предикативними елементами;
3) встановити функціонально-семантичні типи прикомпаративних речень шляхом опису семантико-
синтаксичних відношень у структурі складнопідрядних речень з підрядними прикомпаративними, з’ясувати
типологію синтаксичних зв’язків складнопідрядного речення з підрядними прикомпаративними, вирізнити
функціональні типи підрядних прикомпаративних;
4) простежити статус підрядних прикомпаративних у системі синтаксичної деривації, розглянувши
співвідношення підрядних прикомпаративних з іншими типами порівняльних конструкцій та проаналізувавши
напрями і різновиди дериваційних перетворень підрядних прикомпаративних структур.
Захист: 9 грудня 1998 р.

ДОМРАЧЕВА
Ірина Романівна

Дата і місце народження: 26 квітня 1971 р., смт. Богородчани Богородчанського району Івано-
Франківської області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1994 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики.

Тема дисертації:
“Функціонально-семантична категорія сукупності у сучасній українській мові”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТРУКТУРА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ СУКУПНОСТІ. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

285
1.1. Функціонально-семантичне поле як змістовно-формальна єдність, що об’єднує
різнорівневі мовні засоби.
1.2. Категорія сукупності як функціонально-семантичне поняття.
1.3. Ядро функціонально-семантичного поля сукупності.
1.4. Периферія категорії сукупності.
РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ СЕМАНТИКИ СУКУПНОСТІ ЯК МІЖРІВНЕВОЇ КАТЕГОРІЇ.
2.1. Лексичні репрезентанти семи сукупності.
2.2. Багатозначність і омонімія серед лексем із сукупною семантикою.
2.3. Словотворчі реалізатори семантики сукупності.
2.4. Морфологічний рівень реалізації семантики сукупності.
2.5. Синтаксичні засоби репрезентації сукупного значення.
ВИСНОВКИ

Актуальність проблеми. Вибір теми визначається потребою кваліфікації категорії сукупності як
функціонально-семантичної, відсутністю комплексного аналізу лексем із сукупним значенням. В українському
мовознавстві немає цілісної, комплексної характеристики таких слів, трапляються лише фрагментарні розвідки,
що здебільшого торкаються збірних іменників.
Мета дисертаційної роботи – визначити специфіку категорії сукупності як комплексної мовної категорії,
установити лексико-граматичний і функціональний статус сукупних одиниць в українській мові, виявити
взаємодію ФСК сукупності з компонентами інших категорійних систем.
Завдання:
1) установити відмінні ознаки категорії сукупності в українській мові;
2) виявити, класифікувати й систематизувати сукупні лексеми за лексичним та граматичним критеріями;
3) з’ясувати поняття ФСП сукупності як змістовно-формальної єдності, що об’єднує різнорівневі мовні
засоби;
4) визначити місце функціонально-семантичної категорії сукупності у системі ФСП з семантичною
домінантою;
5) з’ясувати якісні та кількісні закономірності у ФСК сукупності;
6) охарактеризувати ядро й периферію ФСП сукупності, чітко встановити їх параметри;
7) виявити засоби вираження семантики сукупності на лексичному, словотвірному, морфологічному та
синтаксичному рівнях;
8) з’ясувати шляхи появи багатозначності й омонімії з-поміж лексем із сукупною семантикою та
простежити зв’язок периферійних форм вираження сукупного значення з ядерними репрезентантами окремих
мікрополів ФСК сукупності.
Захист: 24 грудня 1999 р.

СУШИНСЬКА
Ірина Михайлівна

Дата і місце народження: 1 квітня 1974 р., с. Мічурино Тельманівського району Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1996 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький інститут залізничного транспорту, доцент кафедри
соціально-гуманітарних дисциплін.

Тема дисертації:
“Структурно-функціональні різновиди номінативних речень у сучасній українській мові”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. НОМІНАТИВНІ РЕЧЕННЯ ЯК ОСОБЛИВЕ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНЕ УТВОРЕННЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.
1.1. Своєрідність функціонування іменника як головного члена НР у філософському і
логічному аспектах.
1.2. Особливості НР в ономасіологічному та семасіологічному аспектах.
1.3. НР на тлі співвідношення мови та мислення.
РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО СЕМАНТИЧНІ ВИЯВИ НР.
2.1.Питання про історичні витоки НР.
2.2. До проблеми класифікації НР. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

286
2.3. Граматичні ознаки НР.
2.3.1. Буттєва семантика.
2.3.2. Засоби реалізації категорії предикативності у НР.
2.3.3. Синтаксична функція головного члена НР.
2.3.4. Другорядні члени у структурі НР.
2.4. Функціонально-семантичні вияви НР.
2.4.1. НР ядерного типу.
2.4.2. Напівпериферійні номінативні конструкції.
2.5. Субстантивні емоційно-оцінні речення.
РОЗДІЛ ІІІ. ФУНКЦІОНУВАННЯ НОМІНАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ ЯК ЗАСОБІВ
ЕКСПРЕСИВНОГО СИНТАКСИСУ.
3.1. Розчленовані номінативні конструкції периферійного вияву.
3.1.1. Сегментовані конструкції з називним теми та називним уявлення.
3.1.2. “Лекторський номінатив” як функціональний вияв сегментованих конструкцій.
3.1.3. Парцельовані та приєднувальні утворення у структурі НР.
3.2. Ланцюжки НР як особливий засіб актуалізації синтаксичної експресії.
ВИСНОВКИ

Актуальність роботи визначається потребою всебічного вивчення НР з функціонального,
комунікативного, структурно-синтаксичного, лексико-семантичного, стилістичного поглядів.
Багатоаспектний характер НР як синтаксичної одиниці зумовлює необхідність його комплексного
аналізу. Дослідження, виконані з урахуванням особливостей НР на семантико-граматичному, формально-
граматичному та логіко-синтаксичному рівнях, в українській синтаксичній науці поки відсутні. Необхідність
з’ясування своєрідності будови НР, їх граматичних особливостей, обґрунтування принципів класифікації типів
НР, їх комунікативного призначення, а також виявлення специфічного взаємозв’язку НР із засобами
експресивного синтаксису зумовлює актуальність дослідження.
Мета дисертаційної роботи полягає у встановленні типології НР та вивченні їх функціонально-
комунікативних виявів у сучасній українській літературній мові.
Завдання:
1) з’ясувати потенціал предикатних та непредикатних іменників в утворенні НР;
2) виявити специфіку НР в ономасіологічному та семасіологічному планах;
3) визначити своєрідність відображення дійсності за допомогою НР;
4) простежити витоки формування НР та з’ясувати напрями їх еволюції;
5) проаналізувати граматичні ознаки НР (буттєва семантика, часове значення, поширена та непоширена
структура);
6) встановити ядерні / напівпериферійні / периферійні вияви НР;
7) подати класифікацію НР ядерного типу та з’ясувати їх комунікативне призначення;
8) розглянути та диференціювати номінативні конструкції перехідного (напівпериферійного) типу,
з’ясувати чинники для набуття ними реченнєвого статусу;
9) виявити особливості периферійних утворень з-поміж НР, обґрунтувати умови їх функціонування на
рівні складного синтаксичного цілого;
10) визначити кваліфікаційні ознаки неповних двоскладних речень з предикатним іменником у ролі
головного члена, які формально подібні до НР;
11) з’ясувати статус НР у системі експресивного синтаксису (сегментовані та парцельовані конструкції,
ланцюжки НР);
12) встановити функціонально-стильове навантаження НР у системі стилів сучасної української
літературної мови.
Захист: 26 травня 2000 р.

РИБЕНОК
Вікторія Вікторівна

Дата і місце народження: 15 червня 1972 р., м. Мелітополь Запорізької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1994 р. – Горлівський державний педагогічний інститут іноземних
мов, “Англійська мова, українська мова та література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький інститут залізничного транспорту, доцент кафедри
соціально-гуманітарних дисциплін. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

287

Тема дисертації:
“Функціонально-комунікативна і структурно-пропозитивна парадигма перфективів”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРФЕКТИВІВ.
1.1. Поняття перфектива, його граматичні особливості.
1.1.1. Концептуальні підходи щодо визначення статусу категорії виду в системі
граматичних категорій дієслова.
1.1.2. Парадигма віддієслівного формо- і словотворення.
1.2. Категорійний статус форми доконаного виду.
1.3. Співвіднесеність перфективів з акціональними родами дієслова.
РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА СПЕЦИФІКА ПЕРФЕКТИВІВ – КОРЕЛЯТІВ ВИДОВОЇ
ПАРИ.
2.1. Проблема десемантизованих префіксів.
2.1.1. Первинні видові пари.
2.1.2. Видові кореляції, утворені засобом перфективації.
2.1.2.1. Десемантизований префікс по-.
2.1.2.2. Формант про-.
2.1.2.3 Суто видове значення префікса з-/с-.
2.1.2.4 Перфективи з префіксом при-.
2.1.2.5. Утворення видової опозиції за допомогою форманта на-.
2.1.2.6. Формант за- з суто видовим значенням.
2.1.2.7. Непродуктивні префікси у творенні видової пари.
2.1.3. Перфективи з суфіксом -ну-.
2.1.4. Біаспективи.
2.2. Префіксація як основний засіб модифікації аспектуальної і лексичної семантики дієслова.
2.2.1. Функціонально-семантичне навантаження перфективів з просторовим значенням.
2.2.1.1. Показники значення руху / переміщення всередину.
2.2.1.2. Форманти з семантикою вихідного та кінцевого пунктів руху / переміщення.
2.2.1.3. Формальна реалізація значення кінцевої точки руху / переміщення.
2.2.1.4. Засоби вираження шляху руху / переміщення.
2.2.1.5. Перфективи зі значенням руху / переміщення навколо просторового орієнтира.
2.2.1.6. Значення префікса з-/с-.
2.2.1.7. Семантичне навантаження форманта роз-.
2.2.2. Вираження послабленої та посиленої інтенсивності виконання дії в межах вторинних
видових кореляцій.
РОЗДІЛ ІІІ. СЕМАНТИЧНИЙ ЗМІСТ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕРФЕКТИВІВ АКЦІОНАЛЬНИХ
РОДІВ ДІЄСЛОВА.
3.1. Перфективи акціональних родів дієслова у системі аспектуальних значень.
3.2. Фазові функції префіксів та їх диференційні семантичні ознаки у межах перфективних
утворень.
3.2.1. Починальні перфективи акціональних родів дієслова.
3.2.2. Обмежувальні перфективи акціональних родів дієслова.
3.2.3. Одноактний різновид перфективів акціональних родів дієслова.
3.2.4. Фінітивний різновид перфективів акціональних родів дієслова.
3.3. Особливості семантики парадигми префіксальних інтенсивів.
3.3.1. Засоби вираження якісного ступеня вияву дії.
3.3.2. Система префіксальних утворень кількісних акціональних родів дієслова.
3.3.3. Структурно-семантична специфіка біпрефіксальних перфективів.
РОЗДІЛ ІV. ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНА ПРИРОДА ПАРАДИГМИ ПЕРФЕКТИВНИХ
УТВОРЕНЬ.
4.1. Основні принципи смислового аналізу видів.
4.1.1. Виникнення нової ситуації – ознака перфективів.
4.1.2. Функціонально-семантичні групи дієслів.
4.1.2.1. Адинамічні дієслова.
4.1.2.2. Динамічно-поступові дієслова.
4.1.2.3. Динамічно-моментальні дієслова.
4.2. Аспектуальна ситуація як засіб експлікації варіантних значень перфективів.
4.2.1. Варіантні видові значення форми доконаного виду. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

288
4.2.2. Типи аспектуальної ситуації.
4.3. Функціональна парадигма перфективів.
4.3.1. Функції форм минулого доконаного часу.
4.3.2. Вживання полісемантичної перфективної форми майбутнього часу.
ВИСНОВКИ

Актуальність наукового дослідження визначається відсутністю в українському мовознавстві
спеціальних ґрунтовних праць, присвячених розгляду категорії виду, структурних та функціонально-
комунікативних особливостей видових корелятів, взаємодії виду та АРД. У дисертації розкривається ємна і
складна проблема, пов’язана з дослідженням структурно-семантичної, пропозитивної та функціонально-
комунікативної парадигми перфективних утворень.
Метою дослідження є розгляд структурно-пропозиційної та функціонально-комунікативної парадигм
перфективних утворень з послідовним виявом їх ядерних / напівпериферійних / периферійних площин.
Завдання:
1) визначити закономірності вияву перфективної семантики у співвідношенні та взаємодії з АРД;
2) простежити корелятивність дієслівної семантики з відповідними засобами перфективації;
3) виявити смислові взаємовідношення в межах видових пар у процесі перфективації;
4) систематизувати перфективи за належністю до відповідної морфологічної парадигми;
5) з’ясувати параметри десемантизації префіксів та напрями їх участі у видотворенні;
6) проаналізувати ЛСГ перфективів, які утворюють вторинну видову пару;
7) визначити критерії виокремлення АРД та типів характеру дієслівної дії;
8) охарактеризувати групи АРД, спираючись на їх семантичну та функціональну природу;
9) виявити функціонально-комунікативні ознаки перфективів;
10) дослідити особливості вживання перфективної форми у різних типах аспектуальної ситуації.
Захист: 26 травня 2000 р.

ЛЕПЕХА
Таїсія Василівна

Дата і місце народження: 2 січня 1949 р., с. Новопавлівка Межівського району Дніпропетровської
області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1973 р. – Ворошиловоградський державний педагогічний інститут
імені Т. Шевченка.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний медичний університет імені Максима
Горького, доцент кафедри української, російської мов та українознавства.

Тема дисертації:
“Лексико-семантичні словотвірно-структурні особливості судово-медичної термінології”

План2:
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ
ТЕРМІНОЛОГІЇ.
РОЗДІЛ ІІ. СЕМАНТИКО-ПАРАДИГМАТИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ У ТЕРМІНОЛОГІЇ СУДОВОЇ МЕДИЦИНИ.
РОЗДІЛ ІІІ. СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНА І СЛОВОТВІРНО-МОТИВАЦІЙНА СПЕЦИФІКА
УКРАЇНСЬКОЇ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ.
РОЗДІЛ ІV. ПРОБЛЕМИ УНОРМУВАННЯ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ.
ВИСНОВКИ

Актуальність дослідження визначається відсутністю в українському мовознавстві цілісного і всебічного
аналізу судово-медичної термінології. Розгляд судово-медичної термінології зумовлений, перш за все,
практичними потребами суспільства. З’ясування загальних та специфічних закономірностей організації
терміносистеми судової медицини на різних етапах становлення, аналіз процесів творення термінів,
дослідження їх складу з погляду походження, системної організації на рівні парадигматики, особливостей
номінації сприятиме упорядкуванню всієї терміносистеми, її уніфікації, дозволить прогнозувати тенденції
подальшого розвитку, водночас сприятиме підвищенню її статусу в суспільному житті, досягненню належного
рівня мовного забезпечення судочинства, вияскравить зв’язки з іншими терміносистемами.

2
План дисертації подано згідно з авторефератом. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

289
Метою дослідження є всебічний лінгвістичний аналіз судово-медичної термінології в загальній системі
української мови.
Завдання:
1) простеження особливостей формування та розвитку судово-медичної термінології протягом VІ –
ХХ ст.;
2) з’ясування впливу суспільно-політичних умов і різних екстралінгвістичних чинників на становлення
та функціонування термінології судової медицини на різних етапах її еволюції;
3) дослідження складу термінології судової медицини з погляду її походження;
4) виявлення значущості різних лексико-семантичних процесів, поширених у терміносистемі судової
медицини, для актуалізації семантико-парадигматичних зв’язків терміноодиниць;
5) визначення структурної та словотвірної специфіки українських судово-медичних термінолексем та
з’ясування потенціалів словотвірних моделей з-поміж них;
6) окреслення конкретних рекомендацій щодо подальшого унормування судово-медичної термінології
як важливого чинника судо- і справочинства.
Захист: 1 листопада 2000 р.

ПІДДУБСЬКА
Інна Валентинівна

Дата і місце народження: 31 березня 1971 р., м. Донецьк.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1995 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
доцент кафедри української філології і культури.

Тема дисертації:
“Модальна і темпоральна транспозиція дієслівних форм”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СПОСОБОВА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЧАСОВА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ
ДІЄСЛОВА (ПЕРВИННІ ФУНКЦІЇ) В АСПЕКТІ МОДАЛЬНО-ВИДОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ.
РОЗДІЛ ІІ. ТРАНСПОЗИЦІЯ ЯК ЯВИЩЕ СИСТЕМИ МОВИ.
2.1. Сутність транспозиції. Умови переносного вживання граматичних форм.
2.2. Механізм часової дієслівної метафори.
2.3. Механізм способової дієслівної метафори
РОЗДІЛ ІІІ. МОДАЛЬНО-ТЕМПОРАЛЬНА ТРАНСПОЗИЦІЯ ДІЄСЛОВА.
3.1. Способова перехідність дієслівних форм.
3.1.1. Реалізація периферійного значення форм дійсного способу.
3.1.2. Реалізація периферійного значення форм умовного способу.
3.1.3. Реалізація периферійного значення форм наказового способу.
3.2. Часова перехідність дієслівних форм.
3.2.1. Транспозиційні вияви у межах функціонально-семантичного поля минулого часу.
3.2.2. Транспозиційні вияви у межах функціонально-семантичного поля теперішнього часу.
3.2.3. Транспозиційні вияви у межах функціонально-семантичного поля майбутнього часу.
ВИСНОВКИ

Актуальність дослідження визначається відсутністю в україністиці ґрунтовних досліджень проблеми
транспозиції дієслівних форм способу й часу. У наявних наукових працях внутрішній механізм транспозиції, як
правило, не з’ясовувався або розглядався побіжно, не завжди мотивувався характер супровідних конотацій.
Метою пропонованої дисертації є цілісне, системне дослідження переносного вживання способових та
часових форм дієслова, здійснене на матеріалі української мови у комунікативно-прагматичному аспекті.
Завдання:
1) з’ясувати міжкатегорійний характер співвіднесеності модальності, темпоральності, аспектуальності у
функціонуванні дієслова як граматичного центра реалізації модально-темпоральних характеристик;
2) визначити систему ядерної спеціалізації дієслівних форм способу й часу;
3) розкрити сутність транспозиції. Дослідити умови, механізм і специфіку способової та часової
транспозиції дієслівних форм як основної ланки функціональної периферії модальних і темпоральних значень
дієслова; ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

290
4) реалізувати комунікативно-прагматичний підхід щодо аналізу функціонування транспозиційних форм
часу і способу українського дієслова;
5) описати функціональні типи модальної, темпоральної перехідності дієслова як своєрідні
метафоричності мислення нації; дослідити стилістичні можливості транспозиції.
Захист: 21 квітня 2001 р.

ВИНОГРАДОВА
Ольга Володимирівна

Дата і місце народження: 4 квітня 1972 р., м. Макіївка Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1995 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики.

Тема дисертації:
“Функціонально-семантична категорія локативності в сучасній українській літературній мові”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТАТУС І СТРУКТУРА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ
ЛОКАТИВНОСТІ І СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ.
1.1. Статус функціонально-семантичної категорії локативності.
1.2. Структура функціонально-семантичної категорії локативності.
РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛОКАТИВІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ
ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ.
2.1. Парадигма локативних словоформ.
2.2. Синтагматичні чинники творення локативних словоформ.
2.3. Текстотвірна функція локативів.
ВИСНОВКИ

Актуальність роботи. Вибір теми визначається необхідністю кваліфікації категорії локативності як
функціонально-семантичної, відсутністю комплексного аналізу мовних форм зі значенням локативності.
Функціональний підхід дозволяє розглянути просторові відношення у новому ракурсі з урахуванням складових
частин ієрархічної структури функціонально-семантичної категорії (далі ФСК) локативності, а також
різнорівневих засобів вираження локативності, що диференціюють різні сфери – екзистенційну, подійну,
предметну, предметну локалізацію і динамічну, пов’язану з переміщенням об’єктів.
Мета пропонованої роботи – спираючись на принцип функціональності, визначити статус і структуру
ФСК локативності в сучасній українській літературній мові, виявити внутрішньоструктурну взаємодію
ядерних, периферійних і напівпериферійних форм як текстотвірних компонентів і встановити ранги способів
реалізації локативності в тексті.
Завдання:
1) визначити статус категорії локативності, простежити взаємодію і напрями внутрішньочастиномовної
міжкатегорійної, міжчастиномовної міжкатегорійної взаємодії і закономірності міжярусної міжкатегорійної
взаємопов’язаності;
2) встановити структуру ФСК локативності, послідовно розмежувавши в ній функціонально
однорідні / неоднорідні сфери;
3) з’ясувати функціонально-семантичну парадигму форм категорії локативності;
4) виявити засоби вираження семантики локативності на лексичному, морфологічному та
синтаксичному рівнях;
5) розглянути локативні структури в синтагматичному аспекті, проаналізувавши їхні активні й пасивні
зв’язки;
6) дослідити текстотвірну функцію категорії локативності, пов’язану з подійністю як вищою категорією
тексту та виявити її рангові ролі як текстотвірного компонента горизонтального й вертикального напряму.
Захист: 28 грудня 2001 р.

АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

291

ПОНОМАРЬОВА
Людмила Володимирівна

Дата і місце народження: 15 серпня 1968 р., м. Полтава.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1999 р. – Бердянський державний педагогічний інститут,
“Українська слов’янська філологія”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Приазовський державний технічний університет, гуманітарний
факультет, доцент кафедри українознавства.

Тема дисертації:
“Семантико-граматичні типи власне прислівних складнопідрядних речень”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТАТУС СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМИ ВЛАСНЕ ПРИСЛІВНОГО
ТИПУ В СИНТАКСИЧНІЙ СИСТЕМІ.
1.1. Еволюція лінгвістичних поглядів на проблему підрядності.
1.2. Кваліфікація власне прислівних складнопідрядних речень у лінгвістичній літературі.
1.3. Диференційні та кваліфікаційні ознаки складнопідрядних речень прислівного типу.
1.4. Формальні показники підрядного зв’язку у складнопідрядних реченнях власне прислівного
типу.
1.4.1. Сполучники підрядності як засіб зв’язку між частинами складнопідрядного речення
прислівного типу.
1.4.2. Сполучні слова як засіб поєднання предикативних частин.
РОЗДІЛ ІІ. ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНІ І СЕМАНТИЧНІ РІЗНОВИДИ ВЛАСНЕ ПРИСЛІВНИХ
СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ.
2.1. Семантичні класи власне прислівних складнопідрядних речень об’єктного типу.
2.1.1. Волевиявлення.
2.1.2. Інтелектуальної діяльності.
2.1.2.1. Мислення, судження.
2.1.2.2. Знання.
2.1.2.3. Узагальнення.
2.1.2.4. Рішення.
2.1.3. Фізичної дії і стану.
2.1.4. Психічного стану.
2.1.4.1. Власне психічного стану.
2.1.4.2. Відчуття, сприймання.
2.1.4.3. Перцептивні.
2.1.4.4. Емоційні.
2.1.4.5. Сподівання, віри.
2.1.5. Буття та виявлення.
2.1.6. Мовлення.
2.2. Присубстантивні власне прислівні підрядні речення та їх семантичні типи.
2.2.1. Семантичні класи присубстантивних підрядних конструкцій.
2.3. Прикомпаративні власне прислівні складнопідрядні речення та їхні семантичні класи.
2.3.1. Семантичні класи прикомпаративних підрядних конструкцій.
ВИСНОВКИ

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю вивчення та опису усіх можливих семантичних
типів складнопідрядних речень з прислівними підрядними предикативними частинами. Своєчасність
семантичного аналізу конструкцій із прислівними підрядними частинами визначається відсутністю їхнього
послідовного і детального опису й розбіжностями у термінології та у визначенні їхнього статусу в системі
складнопідрядних речень сучасної української мови, простеженні особливостей
співвідношення / неспіввідношення з однотипними / різнотипними структурами, встановлення закономірностей
одно- / міжярусних перетворень, напрямів і шляхів їхньої модифікації, потенційних можливостей формальної і
семантико-синтаксичної варіативності.
Мета роботи полягає в обґрунтуванні статусу складнопідрядних речень з власне прислівними
підрядними частинами в синтаксичному ладі української мови та встановленні їхніх
ядерних / напівпериферійних / периферійних формально-граматичних і семантичних типів. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

292
Завдання:
1) з’ясувати особливості структурного моделювання складнопідрядних речень з власне прислівними
підрядними частинами, визначити специфіку в них прислівного підрядного реченнєвотвірного зв’язку,
встановити формально-граматичні особливості останнього;
2) простежити семантико-граматичні типи власне прислівних підрядних частин через: а) визначення
семантико-синтаксичних відношень у структурі складнопідрядних речень з власне прислівними підрядними
частинами; б) встановлення типології форм реченнєвотвірного підрядного синтаксичного зв’язку у
складнопідрядних реченнях з власне прислівними підрядними елементами; в) вирізнення граматичних типів
власне прислівних підрядних частин та виявлення специфіки сполучування тотожних / нетотожних за будовою
предикативних частин; г) з’ясування семантичних типів власне прислівних підрядних частин, їхнє
співвідношення у загальній системі складнопідрядних речень з прислівними / неприслівними підрядними
частинами;
3) розкрити статус складнопідрядних речень з власне прислівними підрядними частинами у системі
синтаксичної деривації загалом, розглянувши співвідношення власне прислівних підрядних із займенниково-
кореляційними (займенниково-співвідносними) та детермінантними (власне детермінантними і детермінантно-
кореляційними підрядними частинами) та проаналізувавши напрями і різновиди дериваційних перетворень
власне прислівних підрядних частин у структурно тотожні / структурно нетотожні синтаксичні одиниці з
послідовним визначенням ядра / напівпериферії / периферії таких вихідних і похідних утворень.
Захист: 12 квітня 2002 р.

ОЛІФІРЕНКО
Леся Вадимівна

Дата і місце народження: 5 серпня 1976 р., с. Мічурино Тельманівського району Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1998 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький інститут ринку і соціальної політики, доцент кафедри
соціально-гуманітарних дисциплін.

Тема дисертації:
“Мовна естетика поезії Василя Стуса”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЕСТЕТИКА МОВИ У КОНЦЕПТОСФЕРІ ПОЕТИЧНОГО ДИСКУРСУ В. СТУСА.
§1. Еволюція поглядів на естетичну функцію мови.
1.1. Питання мовної естетики та поняття мовної естетики художнього твору.
1.1.1. Категорійні ознаки поетичної мови.
§2. Закономірності реалізацій культурних концептів у поетичній творчості В. Стуса.
2.1. Поняття концепту у науковій літературі.
2.2. Концепт “Людина” у поезії В. Стуса.
2.3. Концепт “Пам’ять” у ліричних творах В. Стуса.
2.4. Концепти “Біль”, “Самота” у поетичному дискурсі В. Стуса.
2.5. Реалізація у поетиці В. Стуса концептів “Космос”, “Всесвіт”, “Світ”, “Природа” як
відображення філософії космізму автора.
РОЗДІЛ ІІ. ЛЕКСИЧНЕ НАПОВНЕННЯ ЕСТЕТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ ПОЕТИКИ В. СТУСА.
§1. Індивідуально-стилістична роль тропів у поетичному дискурсі В. Стуса.
1.1. Стилістична функція тропів у художньому творі.
1.2. Естетично-функціональне наповнення епітетів у поезії В. Стуса.
1.3. Художні порівняння як джерело поетичної експресії в поетиці В. Стуса.
1.4. Естетична функція метонімічних зворотів у поезії В. Стуса.
1.4.1. Синекдоха у поетиці В. Стуса.
1.4.2. Стилістична роль перифразу.
1.4.3. Табу як різновид перифразу у поетиці В. Стуса.
1.4.4. Іронія, сатира та сарказм як види комічного в ідіостилі В. Стуса.
§2. Естетичне значення метафори як головного атрибута Стусової поетики.
2.1. Метафора як засіб естетизації мови у поетичному світі В.Стуса.
2.1.1. Метафоричні словосполучення дієслівного типу.
2.1.2. Метафоричні словосполучення іменникового типу. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

293
2.1.3. Метафоричні утворення прикметникового типу.
2.1.3.1. Метафоричні утворення прикметникового типу на означення кольору.
§3. Новотвори у мовній естетиці В. Стуса.
3.1. Морфологічні оказіональні утворення у поезії В. Стуса.
3.2. Синтаксичні оказіоналізми та їхні стилістичні функції.
3.3. Фразеологічні оказіоналізми В. Стуса.
3.4. Естетична роль власне-авторських неологізмів (ВАН).
3.4.1. ВАН, що мають мовно-нормативні відповідники.
3.4.2. ВАН, що не мають відповідників у літературній мові.
3.5. Функції стилістичних оказіоналізмів.
3.6. Естетична роль словотвірних оказіональних одиниць.
3.6.1. Афіксальні новотвори.
3.6.2. Роль префіксоїдів у творенні естетично навантажених оказіоналізмів.
3.6.3. Стилістична роль композитивів у творенні естетично маркованих слів.
3.7. Активізовані архаїзми та діалектизми у поезії В. Стуса.
РОЗДІЛ ІІІ. СИНТАКСИЧНИЙ АСПЕКТ ЕСТЕТИЧНОЇ ФУНКЦІЇ СТИЛІСТИЧНИХ ФІГУР В
ІДІОСТИЛІ ПИСЬМЕННИКА.
§1. Антитетичність у поетиці В. Стуса як відображення світогляду митця.
§2. Стилістична роль паронімічної атракції у поетиці В. Стуса.
§3. Функціонально-естетичне навантаження ремінісценцій та парафраз у художніх творах
В. Стуса.
3.1. Ремінісценції фольклорного походження.
3.2. Ремінісценції літературного походження.
3.3. Історико-культурні ремінісценції.
3.3.1. Ремінісценції з греко-римською основою.
3.3.2. Біблійні ремінісценції як відгомін християнської культури.
3.3.3. Мовноестетичне наповнення образів слов’янської міфології.
§4. Роль алюзії як мовностилістичного феномена у поезії В. Стуса.
§5. Авторські прийоми вичленування слова.
5.1. Стилістична роль парцеляції.
5.2. Приєднування та його функції.
5.3. Сегментація у поетиці В. Стуса.
5.4. Мовноестетичні функції повторів. Засоби нагнітання однорідних елементів та їх
стилістичні функції.
5.5. Художньо-стилістичні ефекти еліпсу.
5.6. Стилістична роль інверсії та хіазму в ідіостилі митця.
§6. Естетика будови речень у віршовому мовленні письменника.
ВИСНОВКИ

Актуальність теми мотивована тим, що останнім часом творчість Василя Стуса привертає до себе
пильну увагу дослідників – мовознавців, літературознавців, істориків, культурологів, але не з’ясованим
залишається питання мовноестетичної природи поетичної спадщини митця, аналіз її співвідношення з
загальнонаціональним мовним тлом. Здебільшого дослідники звертаються до окремих мовностилістичних
ознак художніх текстів поета, що не дозволяє виявити загальноестетичне навантаження мовних одиниць в
поезії, простежити особливості останніх в статичному і динамічному аспектах та визначити напрями еволюції
мовноестетичних моделей, формул і конструкцій. Актуальність дослідження мовної естетики поезії Василя
Стуса зумовлена потребою лінгвостилістичного аналізу мовного рівня лірики автора, де найпослідовніше
виявляється текстова трансформація семантики художнього слова, постають реальними різновиди його
лексико-семантичних варіантів внаслідок образно-естетичної конкретизації й індивідуалізації певного
спільного змісту. Естетика лексичного, словотвірного, морфологічного та синтаксичного рівнів поезії Василя
Стуса ще не була предметом окремого ґрунтовного вивчення, що й зумовлює актуальність виконаного
дослідження.
Метою роботи є виявлення особливостей мовної естетики поезії Василя Стуса, встановлення в семантиці
поетичного слова тих елементів значущості, які зумовлені його категорійно-семантичними властивостями
такою мірою, що здатні формувати власну системність мовної естетики, з’ясування специфіки внутрішньо- і
зовнішньоавторських інтерпретацій лінгвістичних одиниць і визначення мовноестетичних потенціалів його
поетичних текстів.
Завдання:
1) виявити і системно описати засоби мовного вираження ядерних та периферійних естетичних
категорій у ліриці Василя Стуса на лексичному, словотвірному, морфологічному та синтаксичному рівнях; ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

294
2) визначити актуалізатори й інтенсифікатори мовної експресії та естетичного навантаження одиниць
різних рівнів у поетичних текстах митця;
3) з’ясувати роль узуальних та оказіональних ознак у мовній естетиці поезій Василя Стуса та
простежити основні різновиди інтра- / інтертекстових груп поетизмів і значення слова-образу в їхньому
формуванні;
4) окреслити диференційованість внутрішньо- та зовнішньоавторських мовноестетичних варіацій,
модифікацій та трансформацій ядерних / периферійних категорій естетики у поетичному дискурсі автора;
5) встановити площини активної / пасивної взаємодії та взаємовияву форм естетичних категорій в
окремих ліричних творах Василя Стуса і його поетичній творчості загалом.
Захист: 8 травня 2002 р.