ТКАЧУК
Вадим Миколайович
Дата і місце народження: 20 березня 1977 р., с. Золотолин Костопільського району Рівненської області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1999 р. – Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка, “Англійська та німецька мова”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Тернопільський національний педагогічний університет імені
Володимира Гнатюка, факультет іноземних мов, доцент кафедри практики англійської мови.
Тема дисертації:
“Категорія суб’єктивної модальності”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТРУКТУРНО-ГРАМАТИЧНІ Й СЕМАНТИКО-ПАРАДИГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
МАКРОПОЛЯ МОДАЛЬНОСТІ.
1.1. Модальність логічна і лінгвістична та їх кореляція.
1.2. Лінгвістичні тлумачення модальності.
1.3. Концепт функціонально-семантичного поля.
1.4. Структура макрополя модальності, його статус у граматичній системі.
1.5. Статус модальності стосовно інших лінгвістичних понять.
1.6. Підполе суб’єктивної модальності.
1.7. Структурні види СМ.
РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ СУБ’ЄКТИВНОЇ МОДАЛЬНОСТІ.
2.1. Репрезентація СМ особливостями вимови.
2.2. Маркування СМ лексично.
2.3. Морфолого- та лексико-синтаксичні засоби вираження СМ.
2.4. СМ на текстуальному рівні.
РОЗДІЛ ІІІ. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК РІЗНОРІВНЕВИХ ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ СУБ’ЄКТИВНОЇ
МОДАЛЬНОСТІ.
ВИСНОВКИ
Актуальність теми дослідження визначається недостатнім і суперечливим вивченням питань, які
стосуються суб’єктивної модальності (СМ), її типології, статусу і місця у структурі модальності,
закономірностей вияву у слов’янських і германських мовах, потребами вдосконалення комплексного аналізу
речення як багатоярусної одиниці та уточнення особливостей функціонування і взаємозв’язку мовної та
метамовної субстанцій.
Мета роботи полягає в дослідженні архітектоніки категорії СМ, встановлення її типологічних виявів у
різних мовах, виявленні структурних особливостей ФСП СМ та з’ясуванні засобів вербальної реалізації значень
суб’єктивної модальності в українській, російській, англійських та німецькій мовах.
Завдання:
1) розглянути теоретичні аспекти експлікації ФСП та закономірності його ієрархічної будови;
2) детермінувати узагальнену семантику концепту модальності та з’ясувати семантику ФСП СМ;
3) здійснити таксономію значень СМ;
4) простежити основні закономірності її знакової репрезентації в українській, російській, англійській та
німецькій мовах;
5) систематизувати засоби вираження СМ в індоєвропейській сім’ї мов;
6) встановити ядро / напівпериферію / периферію ФСП СМ; АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА
295
7) визначити типи СМ та виявити типологію її форм і значень;
8) простежити напрями і тенденції взаємодії, взаємовпливу, взаємовияву, взаємозумовленості,
взаємокорелятивності складових частин СМ.
Захист: 29 травня 2002 р.
СИТАР
Ганна Василівна
Дата і місце народження: 30 липня 1978 р., м. Донецьк.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2000 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики.
Тема дисертації:
“Типологія речень із предикатами партитивного відношення в українській мові”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПАРТИТИВНИЙ ПРЕДИКАТ ЯК РІЗНОВИД ПРЕДИКАТА ВІДНОШЕННЯ
1.1. Релятивність у системі семантичних предикатів української мови.
1.2. Основні підходи до кваліфікації предикатів партитивного відношення у сучасному
мовознавстві.
1.3. Структура та ієрархія предикатів відношення частини і цілого.
1.3.1. Дієслівні предикати партитивного відношення.
1.3.1.1. Дієслова складу.
1.3.1.2. Дієслова членування.
1.3.1.3. Дієслова об’єднання.
1.3.2. Предикатні сполуки “зв’язка + партитивний іменник”.
1.3.2.1. Предикатні іменники на позначення частини.
1.3.2.2. Предикатні іменники на позначення цілого.
1.3.3. Предикатні сполуки “зв’язка + партитивний дієприкметник”.
1.3.4. Предикатні сполуки “зв’язка + прикметник зі значенням відношення частини і
цілого”.
1.4. Конверсивність предикатів відношення частини і цілого.
РОЗДІЛ ІІ. ДІЄСЛІВНІ РЕЧЕННЯ З ПРЕДИКАТАМИ ВІДНОШЕННЯ ЧАСТИНИ І ЦІЛОГО
2.1. Дієслівні речення зі значенням “ціле і його частини”.
2.1.1. Реченнєвотвірний потенціал предиката “складатися”.
2.1.2. Речення із предикатами “включати”, “обіймати”, “охоплювати”.
2.1.3. Речення із предикатами “містити”, “вміщувати”.
2.1.4. Речення з дієслівними предикатами членування.
2.1.5. Дієслівні речення з предикатами об’єднання.
2.2. Дієслівні речення зі значенням “частини (частина) і ціле”.
2.2.1. Реченнєвотвірний потенціал предиката “входити”.
2.2.2. Реченнєвотвірний потенціал предикатів “відноситися”, “належати”.
2.2.3. Речення із предикатами “міститися”, “вміщуватися”.
2.2.4. Реченнєвотвірний потенціал предикатів об’єднання.
РОЗДІЛ ІІІ. СУБСТАНТИВНІ РЕЧЕННЯ З ПРЕДИКАТАМИ ПАРТИТИВНОГО ВІДНОШЕННЯ
3.1. Субстантивні речення зі значенням “частина і ціле”.
3.1.1. Власне партитивні речення
3.1.2. Речення включення.
3.1.3. Кількісно-партитивні речення.
3.1.4. Характеризаційно-партитивні речення.
3.1.5. Характеризаційно-класифікаційні речення.
3.1.6. Дефініційно-партитивні речення.
3.1.7. Дефініційно-класифікаційні речення.
3.2. Субстантивні речення зі значенням “ціле і його частини”.
3.2.1. Власне холо-партитивні речення.
3.2.2. Холо-характеризаційні речення. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
296
3.2.3. Холо-дефініційні речення.
ВИСНОВКИ
Актуальність. Вибір теми дисертаційного дослідження зумовлено декількома чинниками, передусім,
невизначеністю статусу предиката відношення у системі семантичних предикатів, відсутністю праць,
присвячених розгляду лексико-семантичного поля відношення у зв’язку з організацією речення, а, отже,
потребою вивчення реченнєвотвірних можливостей релятивних предикатів, які порівняно з відповідними
властивостями предикатів дії, якості, стану досі залишалися поза увагою мовознавців. Оскільки спектр
релятивних значень є досить ємним, для дослідження було обрано один із восьми типів предиката відношення –
партитивний предикат.
Категорія частини і цілого становить одну із фундаментальних філософських категорій, що
відображають загальні властивості матерії, втілює одну із визначних особливостей мислення людини і водночас
загальні напрями процесу пізнання – від частини до цілого й навпаки.
Аналіз предикатних одиниць на позначення відношення частин і цілого є важливим і перспективним у
плані простеження закономірностей концептуалізації навколишнього світу у свідомості мовців.
Мета дисертаційної роботи полягає у встановленні семантико-синтаксичної типології речень із
предикатами партитивного відношення.
Завдання:
1) обґрунтовано доцільність виділення окремого класу релятивних предикатів;
2) з’ясовано семантичні ознаки і валентний потенціал предиката відношення частини і цілого;
3) виділено й охарактеризовано типи предикатів партитивного відношення;
4) простежено особливості конверсивності у межах партитивних предикатів;
5) установлено типові моделі дієслівних і субстантивних речень як найбільш частотних конструкцій із
предикатами партитивного відношення;
6) визначено морфологічні варіанти вираження обов’язкових компонентів речення і лексико-семантичні
групи слів, які заповнюють їх позиції;
7) виявлено факультативні поширювачі для кожної моделі речень;
8) окреслено регулярні видозміни основних моделей речень із партитивними предикатами.
Захист: 8 червня 2004 р.
РАДІОНОВА
Тетяна Михайлівна
Дата і місце народження: 7 лютого 1974 р., м. Горлівка Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1996 р. – Горлівський державний педагогічний інститут іноземних
мов, “Англійська мова, українська мова та література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов,
факультет слов’янських та германських мов, старший викладач кафедри української мови.
Тема дисертації:
“Статус, семантика і функції ряду в структурі простого речення”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА РЯДУ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ.
1.1. Еволюція лінгвістичних поглядів на проблему ряду як мовну одиницю.
1.2. Диференційні й кваліфікаційні ознаки ряду та класифікаційні параметри.
1.3. Власне синтаксична структура ряду: типологія форм синтаксичних зв’язків та засобів їх
вираження.
1.4. Статус категорії сурядності і категорії однорідності.
1.5. Статус пояснювальних конструкцій у кореляції / некореляції з однорідністю.
РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРНІ РІЗНОВИДИ РЯДУ.
2.1. Структурна типологія рядів.
2.2. Синтаксичний статус і структурні різновиди речень з узагальнювальним словом при
однорідних членах.
2.3. Синтаксична нерівноправність однорідних членів: статус і різновиди.
РОЗДІЛ ІІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ТИПИ РЯДУ.
ВИСНОВКИ
АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА
297
Актуальність проблеми визначається тим фактом, що сурядні комплекси, які неодноразово привертали
увагу дослідників, характеризуються відсутністю єдиної інтерпретації, неодновимірністю тлумачення. Для
сучасної синтаксичної науки надзвичайно важливим постає з’ясування сутності понять однорідності, ряду й
сурядності, їх дефініції, умотивованості / неумотивованості синонімічного їх використання, встановлення
ємності цих понять та визначення їх компонентів на формально-граматичному, семантико-синтаксичному та
комунікативному рівнях. Водночас актуальним залишається питання статусу речень із кількома підметами та
присудками, простеження сутнісних характеристик цих утворень у формально-граматичному, семантико-
синтаксичному та комунікативному аспектах, встановлення регулярних / нерегулярних моделей їх
репрезентації в сучасній українській літературно-нормативній практиці.
Метою дисертації постає встановлення структурно-семантичних типів однорідності, їх співвідношення
із сурядними компонентами та елементами ряду, визначення статусу різнофункціональних компонентів ряду та
з’ясування їх синтаксичної природи й правомірності розгляду таких компонентів у межах граматичної
однорідності.
Завдання:
1) з’ясувати статус категорій сурядності й однорідності в системі синтаксичних категорій;
2) визначити характер категорій сурядності й однорідності;
3) уточнити критерії релевантності відповідних зовнішніх ознак граматичної однорідності;
4) з’ясувати співвідношення / неспіввідношення понять “роду”, “однорідності” й “сурядності”;
5) встановити закономірності функціонування ряду різнофункціональних членів у складі предикативної
одиниці;
6) простежити функції форм сурядного зв’язку та їх співвідношення із семантико-граматичними
різновидами однорідності;
7) виявити типи семантичних відношень у структурі ряду, сурядних елементів та однорідних членів
речення.
Захист: 10 червня 2004 р.
БАЛКО
Марина Володимирівна
Дата і місце народження: 25 січня 1978 р., м. Макіївка Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2001 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький юридичний інститут Луганського державного
університету внутрішніх справ імені Е. Дідоренка, факультет права, доцент кафедри українознавства.
Тема дисертації:
“Семантико-синтаксичні і структурні аспекти цілісних словосполучень
сучасної української мови”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЦІЛІСНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ: ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО
КВАЛІФІКАЦІЇ СИНТАКСИЧНО ЗВ’ЯЗАНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ СУЧАСНОЇ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.
1.1. Проблема цілісності в лінгвістиці кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
1.2. Синтаксично зв’язані словосполучення на сучасному етапі вивчення.
1.2.1.Цілісні словосполучення як окрема категорія в межах синтаксичної категорії
словосполучення.
1.2.2.Проблема типології синтаксично зв’язаних словосполучень.
1.2.3.Цілісні словосполучення як аналітичні синтаксичні одиниці.
1.2.3.1.Релятивність як обов’язкова ознака аналітичних словосполучень.
1.2.3.2.Цілісні словосполучення як вияв функціонального аналітизму.
1.2.4.Дослідження цілісних словосполучень у зв’язку з іншими лінгвістичними теоріями.
1.2.4.1.Синтаксично зв’язані словосполучення у світлі теорії граматичної
ідіоматичності.
1.2.4.2.Співвідношення теорії цілісних словосполучень з теорією членів речення.
1.2.5. Питання визначення характеру смислових відношень між компонентами цілісних
словосполучень.
1.2.6. Вивчення окремих типів цілісних словосполучень. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
298
РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРА ЦІЛІСНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ.
2.1. Метод моделювання як оптимальний метод опису структури цілісних словосполучень.
2.2. Конституентні моделі як найпридатніший тип лінгвістичних моделей для опису структури
цілісних словосполучень.
2.2.1. Формально-структурні конституентні моделі цілісних словосполучень.
РОЗДІЛ ІІІ. СПІВВІДНОШЕННЯ ЦІЛІСНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ З СИНТАКСИЧНО ВІЛЬНИМИ ТА
ФРАЗЕОЛОГІЧНО ЗВ’ЯЗАНИМИ СПОЛУКАМИ.
3.1. Причини необхідності проведення порівняльного аналізу цілісних словосполучень з
синтаксично вільними та фразеологічно зв’язаними конструкціями.
3.2. Особливості реалізації валентних властивостей мовної одиниці.
3.3. Специфіка реалізації системно-семантичних зв’язків.
3.3.1. Синтаксична синоніміка на рівні синтаксичних (вільних та зв’язаних) словосполучень.
3.3.2. Варіативність на рівні синтаксичних (вільних та зв’язаних) словосполучень.
3.3.3. Явище антонімії на рівні синтаксичних (вільних та зв’язаних) словосполучень.
3.3.4. Явище омонімії на рівні синтаксичних (вільних та зв’язаних) словосполучень.
3.3.5. Особливості реалізації системно-синтаксичних зв’язків на рівні фразеологічно
зв’язаних словосполучень.
3.4. Особливості вираження морфологічних категорій.
ВИСНОВКИ
Актуальність дослідження зумовлена не тільки відсутністю в українському мовознавств праці, в якій би
всебічно досліджувались синтаксично зв’язані словосполучення, а й тим, що вивчення цілісних сполук у різних
аспектах допоможе глибше зрозуміти природу аналітичних синтаксичних одиниць та чіткіше проводити
формально-граматичний розбір речення, розкриє специфіку вияву аналітизму на синтаксичному ярусі.
Мета дослідження полягає в системному описі цілісних словосполучень сучасної української мови як
аналітичних синтаксичних одиниць у різних аспектах з простеженням різновидів аналітизму та впливу
останнього на ступінь злитості компонентів словосполучення.
Завдання:
1) проаналізувати основні підходи до вивчення зв’язаних синтаксичних структур у лінгвістиці кін.
ХІХ – поч. ХХІ ст.;
2) визначити основні диференційні ознаки цілісних словосполученнєвих конструкцій як складових
окремої підкатегорії в межах синтаксичної категорії словосполучення;
3) охарактеризувати аналітично-функціональний план цілісних словосполучень як синтаксичних
одиниць;
4) виявити семантичні типи синтаксично зв’язаних сполук;
5) розкрити специфіку реалізації семантико-синтаксичних відношень між компонентами цілісних
словосполучень;
6) простежити особливості діагностики методу моделювання як оптимального методу опису
структурних особливостей синтаксично зв’язаних сполучень;
7) з’ясувати формально-структурні конституентні моделі цілісних словосполучень з послідовним
аналізом останніх (конституентний склад, особливості трансформованості та ускладнення моделей);
8) провести порівняльний аналіз цілісних словосполучень з синтаксично вільними та фразеологічно
зв’язаними сполуками щодо а) особливостей реалізації валентних властивостей; б) специфіки вияву системно-
семантичних зв’язків; в) закономірностей вираження морфологічних категорій в аналізованих типах мовних
одиниць.
Захист: 30 жовтня 2004 р.
ШАПРАН
Дар’я Петрівна
Дата і місце народження: 10 лютого 1960 р., с. Клебан-Бик Костянтинівського району Донецької
області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1982 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет економіки і торгівлі імені
М. Туган-Барановського, факультет маркетингу, товарознавства та митної справи, доцент кафедри
українознавства. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА
299
Тема дисертації:
“Сучасна українська термінологія маркетингу: семантика та прагматика”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МАРКЕТИНГОВОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ТА ЇЇ
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА.
1.1. Екстралінгвістична детермінованість української маркетингової термінології.
1.1.1. Суспільно-економічні чинники формування термінології маркетингу.
1.1.2. Зв’язок маркетингової термінології з термінологіями інших наук.
1.1.3. Типологічні характеристики маркетингової терміносистеми.
1.2. Національно-мовна основа формування української маркетингової термінології.
1.2.1. Формування національно-мовної основи маркетингової термінології в донауковий
період.
1.2.2. Маркетинговий термін і загальновживане слово.
1.2.2.1 Ономасіологічний аспект.
1.2.2.2. Функціональний аспект.
1.3. Запозичення в процесі формування української маркетингової термінології.
1.3.1. Причини та шляхи запозичення в термінології маркетингу.
1.3.2. Характеристика іншомовних маркетингових термінів за ступенем асиміляції.
1.3.3. Класифікація іншомовних маркетингових термінів за характером запозиченого
матеріалу.
РОЗДІЛ ІІ. УКРАЇНСЬКА МАРКЕТИНГОВА ТЕРМІНОЛОГІЯ ЯК ТЕРМІНОСИСТЕМА.
2.1. Терміносистема як елемент структурної організації мови.
2.2. Парадигматичні відношення в маркетинговій терміносистемі.
2.2.1. Гіперо-гіпонімічні відношення.
2.2.2. Антонімія в маркетинговій терміносистемі.
2.2.3. Синонімія в маркетинговій терміносистемі.
2.2.3.1. Особливості термінологічної синонімії.
2.2.3.2. Типи синонімічних відношень в українській маркетинговій термінології.
2.2.3.3. Нормалізаційний аспект маркетингової терміносиноніміки.
2.3. Структурно-функціональний аналіз маркетингових термінів.
2.3.1. Метамовно-дериваційні особливості терміносистеми маркетингу.
2.3.1. Структурно-функціональні типи складених термінів маркетингу.
ВИСНОВКИ
Актуальність. Поняття маркетингу у вітчизняному науковому просторі з’явилося порівняно недавно,
тому українська маркетингова термінологія належить до тієї групи сучасних терміносистем, що перебувають
ще на стадії становлення. Велика кількість термінів на позначення маркетингових понять, раніше невідомих,
увійшла у фахове мовлення й активно використовується в професійній комунікації. Водночас, внаслідок
багатьох екстралінгвістичних явищ, маркетингові терміни вийшли за межі професійної сфери вживання, стали
високочастотними, соціально значущими загальномовними одиницями. Усі ці чинники зумовлюють
актуальність дослідження й упорядкування системи маркетингової термінології, прогнозування тенденцій її
подальшого розвитку, а також вироблення критеріїв її внормування.
Мета. Дослідження закономірностей формування та сучасного розвитку української маркетингової
термінології, з’ясування особливостей системної організації термінів маркетингу в українській мові.
Завдання:
1) виявити екстралінгвістичні особливості формування маркетингової термінології й дати їх
лінгвістичну інтерпретацію;
2) встановити джерела поповнення української маркетингової термінології;
3) проаналізувати основні типи системних зв’язків у маркетинговій терміносистемі, простежити їх
специфіку;
4) дослідити семантичну структуру маркетингової терміносистеми та системозумовлені семантичні й
функціональні характеристики термінів – членів терміносистеми маркетингу;
5) встановити специфіку дериватологічних процесів у маркетинговій терміносистемі;
6) виявити проблеми сучасної української маркетингової термінології та запропонувати способи їх
розв’язання;
7) подати конкретні пропозиції щодо внормування української термінології маркетингу на сучасному
етапі.
Захист: 24 березня 2005 р. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
300
ЗАРИЦЬКА
Вікторія Григорівна
Дата і місце народження: 24 листопада 1975 р., м. Донецьк.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2001 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти,
завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін і методики їх викладання.
Тема дисертації:
“Синкретичні типи підрядності в системі складного речення”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЯВИЩЕ СИНКРЕТИЗМУ, ЙОГО ВИЯВИ НА РІЗНИХ МОВНИХ РІВНЯХ.
1.1. Валентність і сполучуваність: диференційні параметри.
1.2. Семантико-синтаксичний потенціал девербативів у світлі теорії валентності.
1.3. Загальний підхід до тлумачення синкретизму.
РОЗДІЛ ІІ. СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ АТРИБУТИВНО-З’ЯСУВАЛЬНОГО ТИПУ.
2.1. Проблема класифікації складнопідрядних речень з синкретичними атрибутивно-
об’єктними відношеннями між частинами, критерії їх виділення.
2.2. Семантичні групи опорних слів у складнопідрядних реченнях атрибутивно-з’ясувального
типу.
2.3. Роль співвідносних слів у визначенні підрядної частини у СПР синкретичного
атрибутивно-з’ясувального типу.
2.4. Засоби формального зв’язку в синкретичних конструкціях атрибутивно-з’ясувального
типу.
2.5. Граматична будова та характер підрядного зв’язку в СПР з атрибутивно-з’ясувальними
підрядними.
РОЗДІЛ ІІІ. СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ З АТРИБУТИВНО-ПРОСТОРОВОЮ СЕМАНТИКОЮ
3.1. Основні форми вираження просторових відношень.
3.2. СПР з присубстантивними підрядними, приєднаними відносними прислівниками де, куди,
звідки.
3.3. Лексико-семантичні групи опорних слів у СПР атрибутивно-локативного типу.
3.4. Семантичні різновиди СПР з атрибутивно-локативною підрядною частиною.
3.5.Семантичні групи дієслів-присудків головної частини в СПР атрибутивно-локативного
типу.
3.6. Специфіка засобів граматичного зв’язку між частинами атрибутивно-локативних СПР.
3.7. Синтаксичні зв’язки та особливості структурування складнопідрядних речень з
атрибутивно-локативними підрядними.
ВИСНОВКИ
Актуальність теми дисертації. Складнопідрядне речення (далі СПР) – багатогранне явище в синтаксисі,
тому його дослідження залишається і досі важливим завданням вчених. Одним із проблемних питань сучасного
синтаксису є синкретизм у сфері СПР. Незважаючи на наявність багатьох спроб упорядкування різновидів СПР,
чіткої класифікації цього типу речень і до сьогодні немає.
Актуальність дослідження зумовлена поглибленим в останні роки інтересом до проблеми семантичної і
синтаксичної структури речення, недостатньою опрацьованістю в сучасній україністиці типології СПР, зокрема
прислівних синкретичних, необхідністю більш поглибленого структурно-семантичного вивчення СПР,
наявністю численних синкретичних (периферійних) конструкцій з-поміж них і відсутністю їх чіткої
(однозначної) кваліфікації в сучасному синтаксисі. Особливо важливим є вивчення синкретизму з-поміж СПР,
оскільки поєднання кількох значень в одній синтаксичній формі засвідчує внутрішню динаміку граматичного
ладу.
Розв’язання проблеми синкретизму в СПР має велике значення для визначення граматичної природи
останніх, для типологічних досліджень у сфері складного речення різних мов, для практики викладання
української мови та створення єдиної викінченої структурно-семантичної класифікації СПР з урахуванням
специфіки перехідних одиниць.
Мета роботи полягає у встановленні структурно-семантичних особливостей синкретичних типів
підрядності в системі складного речення. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА
301
Завдання:
1) з’ясувати лінгвістичну сутність та причини синкретизму;
2) визначити обсяг термінів, що використовуються на позначення явищ і процесів, які призводять до
виникнення синкретичних одиниць;
3) виявити причини та умови виникнення додаткових семантичних відтінків у складнопідрядному
реченні з підрядними присубстантивно-атрибутивними частинами (об’єктними, локативними);
4) проаналізувати формально-граматичні засоби зв’язку в синкретичних складнопідрядних реченнях;
5) дослідити специфіку семантико-синтаксичної будови речень з синкретичними атрибутивно-
з’ясувальними та атрибутивно-локативними підрядними;
6) встановити місце і статус синкретичних складнопідрядних речень у межах структурно-семантичної
класифікації.
Захист: 24 березня 2005 р.
ДОРОШЕНКО
Лариса Олександрівна
Дата і місце народження: 19 липня 1971 р., м. Речиця (Білорусь)
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1994 р. – Горлівський державний педагогічний інститут іноземних
мов, “Англійська мова, російська мова та література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов,
гуманітарний факультет, завідувач кафедри філології іноземних мов, доцент.
Тема дисертації:
“Категорія безвідносної міри ознаки в слов’янських і германських мовах:
семантика, структура форм”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СИСТЕМНО-СТРУКТУРНОГО АНАЛІЗУ
СЕМАНТИКО-СЛОВОТВІРНИХ КАТЕГОРІЙ.
1.1. Принципи системно-структурного, загальнотеоретичного та типологічного аналізу.
1.2. Категорія безвідносної міри ознаки в слов’янських і германських мовах.
1.3. Квалітативність категорії безвідносної міри ознаки.
1.4. Безвідносна міра ознаки як показник міри концентрації певної ознаки в предметі та
процесі.
РОЗДІЛ ІІ. СЕМАНТИКА КАТЕГОРІЇ БЕЗВІДНОСНОЇ МІРИ ОЗНАКИ: ІНВАРІАНТНІ ТА
ВАРІАНТНІ ВИЯВИ.
2.1. Семантична характерологія прикметників і прислівників безвідносного ступенювання.
2.2. Первинна семантика та особливості її вияву.
2.3. Вторинна семантика та закономірності її вияву.
2.4. Функціонально-семантична парадигма форм категорії безвідносної міри ознаки.
РОЗДІЛ ІІІ. СТРУКТУРА КАТЕГОРІЇ БЕЗВІДНОСНОЇ МІРИ ОЗНАКИ: СИНТЕТИЧНІ Й АНАЛІТИЧНІ
ФОРМИ.
3.1. Синтетичні форми категорії безвідносної міри ознаки.
3.2. Аналітичні форми категорії безвідносної міри ознаки.
ВИСНОВКИ
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена декількома чинниками, передусім, дискусійністю
статусу безвідносних прислівникових / прикметникових форм, відсутністю праць, присвячених комплексному
загальнотеоретичному аналізу КБМО в аспекті частиномовної конкретизації проблеми на матеріалі
прикметникових / прислівникових форм у слов’янських і германських мовах, невизначеністю термінологічного
апарату досліджуваної категорії.
Мета дисертаційної роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та комплексному аналізі безвідносно-
ступеневих прикметникових / прислівникових форм на матеріалі сучасних слов’янських і германських мов
(української, російської, англійської), визначенні їхніх семантичних, структурних, типологічних характеристик
і встановленні загальнотипологічних показників цих форм.
Завдання:
1) проаналізувати, систематизувати термінологічний апарат загальнотеоретичного розгляду КБМО;
2) з’ясувати статус КБМО в системі граматичних категорій; ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
302
3) визначити категорії виділення ядерних / неядерних площин КБМО в слов’янських і германських
мовах;
4) установити структуру концентрично-кільцевої організації КБМО в досліджуваних мовах; визначити
наповненість її кіл;
5) виявити ієрархію форм безвідносної міри ознаки в українській, російській, англійській мовах;
6) проаналізувати особливості парадигматичної структури категорії в аналізованих мовах;
7) описати синтетичні й аналітичні засоби вираження КБМО з-поміж прикметників / прислівників на
матеріалі досліджуваних мов;
8) простежити продуктивність словотвірних засобів утворення форм категорії;
9) виявити функціонально-стилістичні особливості безвідносних прикметникових / прислівникових
форм у слов’янських і германських мовах.
Захист: 15 червня 2005 р.
САФОНОВА
Наталія Миколаївна
Дата і місце народження: 18 березня 1977 р., с. Середняки Гадяцького району Полтавської області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1999 р. – Горлівський державний педагогічний інститут іноземних
мов, “Німецька мова, українська мова та література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов,
факультет слов’янських та германських мов, доцент кафедри української мови.
Тема дисертації:
“Суб’єктивна модальність у діалозі та полілозі сучасної української драми
(семантика та прагматика)”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ДРАМАТИЧНИЙ ДИСКУРС: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І МОДЕЛЬ
ФУНКЦІОНУВАННЯ.
1.1. Поняття дискурсу і тексту на сучасному етапі розвитку лінгвістики.
1.1.1. Дискурс як основна одиниця лінгвістики тексту.
1.1.2. Поняття діалогічного дискурсу.
1.2. Діалог, монолог, полілог як мовленнєві жанри драматургічного дискурсу.
1.2.1. Принципи розмежування діалогічного і монологічного мовлення.
1.2.2. Діалог як основна форма відтворення дійсності у драмі.
1.2.3. Статусні характеристики монологічного мовлення вдраматургічному творі.
1.2.4. Закони творення і принципи функціонування полілогу в драматургічному дискурсі.
1.3. Текстово-дискурсивні категорії драматургічного твору.
1.4 Закономірності смислової, структурної та синтаксичної організації драматургічного
тексту.
1.4.1. Закони збереження змістової і структурної зв’язності драматургічного діалогу.
1.4.2. Структурно-композиційні одиниці драми.
1.4.3. Структурно-змістові (функціональні) одиниці драматургічного твору.
1.4.3.1.Структурна (архітектонічна) організація діалогічного персонажного мовлення.
1.4.3.2.Структурна організація драматургічного авторського мовлення.
РОЗДІЛ ІІ. СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ СУБ’ЄКТИВНОЇ МОДАЛЬНОСТІ
ДРАМАТУРГІЧНОГО ДИСКУРСУ.
2.1. Категорія суб’єктивної модальності в історії лінгвістичної науки.
2.2. Специфіка вираження суб’єктивно-модальних значень у драматургічному дискурсі.
2.2.1. Комунікативно-прагматична перспектива суб’єктивної модальності.
2.2.1.1. Логіко-філософське поняття модальності.
2.2.1.2. Кореляція об’єктивно-модальних та суб’єктивно-модальних значень:
синтаксичний план.
2.2.1.3. Взаємозалежність семантики та синтактики висловлення у витворенні змісту
діалогізованих текстів.
2.2.1.4. Семантико-прагматична природа суб’єктивної модальності: дискурсивний
план. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА
303
2.2.2. Конституенти семантичної площини суб’єктивної модальності драматургічного
дискурсу.
2.2.2.1. Семантична конгруентність оцінки та суб’єктивної модальності у
драматургічному дискурсі.
2.2.2.2. Модалема як додатковий смисловий компонент значення репліки і тематичного
діалогічного блоку.
2.2.2.3. Типологія модалем.
2.2.2.4. Модалема як смисловий модалізатор загального навантаження тотожних у
структурному та вербальному наповненні реплік драматургічного дискурсу.
РОЗДІЛ ІІІ. ЕТІОЛОГІЯ СУБ’ЄКТИВНО-МОДАЛЬНИХ СМИСЛІВ ДРАМАТУРГІЧНОГО ДИСКУРСУ.
3.1. Роль і місце суб’єктивної модальності в смисловій структурі тематичного діалогічного
блоку.
3.2. Суб’єктивність як іманентна особливість суб’єктивно-модального забарвлення реплік
драматургічного дискурсу.
3.3. Кореляція суб’єктивно-модальних смислів, закладених у референтну ситуацію, контекст
(конситуацію) та підтекст.
3.3.1. Референція як індикатор суб’єктивно-модальних смислів драматургічного дискурсу.
3.3.2. Роль контексту (конситуації) в розкритті суб’єктивно-модального забарвлення
тематичного діалогічного блоку.
3.3.3. Суб’єктивна модальність підтексту.
3.4. Імпліцитність суб’єктивно-модальних смислів реплікованих драматургічних дискурсів:
закономірності вияву та навантаження.
3.5. Суб’єктивно-модальна потенція паратексту драматургічного дискурсу.
3.5.1. Драма як невласне креолізований дискурс.
3.5.2. Ремарка як засіб вираження суб’єктивної модальності драматургічного дискурсу.
ВИСНОВКИ
Актуальність теми дослідження визначається недостатнім і суперечливим вивченням питань, пов’язаних
зі встановленням семантичного навантаження СМ у дискурсах реплікованої природи, визначенням етіології
суб’єктивно-модального забарвлення реплік персонажів у драмі, їхнього статусу й місця, закономірностей
вияву та навантаження в загальній смисловій та інформаційній площині драматургічного твору, потребами,
викликаними включенням до функціонально-семантичних характеристик категорії СМ, що стали вже
класичними в синтаксисі, прагматичної координати, роль якої у вираженні суб’єктивно-модальних значень на
рівні дискурсу з конкретним суб’єктом-мовцем набуває пріоритетного статусу.
Мета роботи полягає в ідентифікації чинників, що спричиняють появу додаткової суб’єктивно-
модальної площини репліки й тематичного діалогічного блоку (ТДБ) драматургічного дискурсу (ДД),
встановленні типології таких смислів, виявленні специфічних для ДД маркерів СМ і доведення спроможності
кваліфікування СМ як семантико-прагматичної категорії діалогічного дискурсу.
Завдання:
1) з’ясувати характеристику і модель функціонування ДД;
2) встановити принципи диференціації монологічного, діалогічного та полілогічного мовлення в
реплікованих дискурсах;
3) виявити закономірності смислової, структурної та синтаксичної організації тексту драми;
4) визначити місце і статус СМ серед інших текстово-дискурсивних категорій;
5) описати специфіку вираження суб’єктивно-модальних значень у ДД з урахуванням її семантико-
прагматичного статусу в художньому літературному творі;
6) схарактеризувати семантичну конгруентність оцінки та СМ у ДД, класифікувавши і кваліфікувавши
додаткові суб’єктивно-модальні смисли, каузовані вербальними та паравербальними чинниками;
7) простежити вплив суб’єктивності, конситуації, підтексту, розуміння референтної ситуації
персонажем-мовцем на загальну інформаційну та смислову площину репліки чи ТДБ;
8) дослідити суб’єктивно-модальну потенцію паратексту в драмі як у невласне креолізованому дискурсі.
Захист: 30 березня 2006 р.
МЕРКУЛОВА
Наталя Олексіївна
Дата і місце народження: 15 жовтня 1980 р., м. Донецьк.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2002 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
304
Місце роботи на сьогодні, посада: Акціонерний банк “Факторіал-банк”, начальник управління
маркетингу та взаємовідносин з клієнтами.
Тема дисертації:
“Засоби тема-рематичного поділу висловлення”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА КОМУНІКАТИВНОГО СИНТАКСИСУ ТА ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ
РЕМОІДЕНТИФІКАТОРІВ В СИСТЕМІ КОМУНІКАТИВНОЇ ГРАМАТИКИ.
1.1. Загальні відомості про актуальне членування.
1.2. Еволюція вивчення АЧ в світовій лінгвістиці.
1.3. Еволюція вивчення АЧ в українській лінгвістиці.
1.4. Термінологічне питання в галузі комунікативного синтаксису.
1.5. Основні поняття та одиниці АЧ.
1.6. Висловлення як одиниця мовлення.
1.6.1. Різновиди висловлення та зв’язок із реалізацією реми.
1.6.2. Темо-рематична структура висловлення.
1.6.3. Синтагматичні та парадигматичні зв’язки висловлень у дискурсі.
1.6.4. Співвідношення комунікативної структури висловлення із комунікативними
регістрами мовлення.
1.7. Одиниці АЧ: розмежування понять тема, рема, дане, нове, диктум, модус, топік, фокус
тощо
1.8. Роль теми в комунікативній структурі висловлення.
1.8.1. Постійна реалізація теми в структурі висловлення.
1.8.2. Функціонально-синтаксичне навантаження і частиномовне варіювання.
1.8.3. Місце розташування теми.
1.8.4. Структура тематичного елемента.
1.9. Закономірності реалізації реми в комунікативній структурі висловлення.
1.9.1. Роль реми в комунікативній структурі висловлення.
1.9.2. Постійна реалізація реми в структурі висловлення.
1.9.3. Функціонально-синтаксичне навантаження і частиномовне варіювання.
1.9.4. Місце розташування реми.
1.9.5. Структура рематичного елемента.
1.9.6. Програмованість реми валентністю предиката.
1.9.7. Зв’язок реалізації реми із класом дієслова.
1.10. Місце і роль темо- і ремоідентифікаторів в комунікативній структурі висловлення.
1.11. Ремоідентифікатори, що традиційно виділяються дослідниками.
1.12. Ремоідентифікатори: перелік основних ознак, різновиди.
1.13. Поняття комунікеми: етимологія і статус.
РОЗДІЛ ІІ. РЕЄСТР ТЕМО- І РЕМОІДЕНТИФІКАТОРІВ УКРАЇНСЬКОГО МОВЛЕННЯ.
РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕМО- І РЕМОІДЕНТИФІКАТОРІВ В СТРУКТУРІ
УКРАЇНСЬКОГО ВИСЛОВЛЕННЯ.
ВИСНОВКИ
Актуальність дослідження полягає в розв’язанні важливих для сучасного мовознавства проблем, що
пов’язані зі специфікою української мови: засобами оптимально точної передачі думки, зв’язком мовного
ідеалу й мовленнєвої реалізації, витоками мисленнєвого й мовленнєвого задуму, зародженням актуально
членованої думки тощо. Робота стосується й особливо актуальних проблем прикладної лінгвістики.
Метою дисертаційного дослідження було встановити систему ремоідентифікаторів, простежити
механізм їхнього функціонування, видиференціювати імпліцитні й експліцитні засоби вираження актуального
членування висловлення.
Завдання:
1) вивчити й проаналізувати попередні здобутки в галузі комунікативної граматики, зокрема щодо
проблеми актуального членування;
2) простежити стан вивчення проблеми в українській лінгвістиці;
3) охарактеризувати термінологічний апарат тема-рематичного членування;
4) встановити межу понять висловлення й речення, мови й мовлення, основні диференційні ознаки теми
й реми;
5) дослідити закономірності вияву актуалізації; АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА
305
6) прокоментувати максимально вичерпну кількість типових механізмів актуалізації, класифіковано й
описано їх;
7) висвітлити питання залежності актуального членування від валентності предиката, типу висловлення
й регістру мовлення;
8) виявити частотність вживання в мовленні певного типу ремоідентифікаторів;
9) вивчити актуальне членування в аспектах прагматики, нейро- та комп’ютерної лінгвістик, у зв’язку із
категоріями пресупозиції та інтенційності.
Захист: 7 квітня 2006 р.
РИГОВАНОВА
Вікторія Анатоліївна
Дата і місце народження: 16 серпня 1978 р., м. Горлівка Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2000 р. – Горлівський державний педагогічний інститут іноземних
мов, “Українська мова та література, англійська мова, зарубіжна література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов,
гуманітарний факультет, завідувач кафедри практики іноземних мов.
Тема дисертації:
“Зіставний аналіз категорії авторизації в українській та англійській мовах: структура та
семантика”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. МОВНА ОСОБИСТІСТЬ В АСПЕКТІ АВТОРИЗАЦІЇ.
1.1. Аспекти, одиниці та категорії зіставного аналізу.
1.2. Антропоцентризм як визначальна категорія лінгвістики.
1.3. Основні погляди на поняття авторизації.
1.4. Статус авторизації в парадигматичній системі мовних категорій.
1.5. Кваліфікаційні ознаки й класифікаційні параметри категорії авторизації.
РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРНІ ВИЯВИ КАТЕГОРІЇ АВТОРИЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ
МОВАХ.
2.1. Ядро категорії авторизації в українській та англійській мовах.
2.2. Напівпериферійні вияви категорії авторизації.
2.3. Спектрально-периферійна площина категорії авторизації в українській та англійській
мовах.
2.4. Багаторівневість конструкцій авторизації.
РОЗДІЛ ІІІ. СЕМАНТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КАТЕГОРІЇ АВТОРИЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА
АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ.
3.1. Егосфера: зміст і структура.
3.2. Типологія категорійних форм авторизації в українській та англійській мовах.
3.3. Синкретичні вияви семантики авторизації.
ВИСНОВКИ
Актуальність дослідження визначається, по-перше, посиленим інтересом лінгвістичної науки до
проблеми “суб’єктивності” мови, до складної взаємодії дійсності, мислення й мови, до неодновимірного
чинника “мовець”, “автор висловлення” і його ролі у формуванні змістової структури речення, по-друге,
потребою наукового осмислення принципів ускладнення змісту речення авторизувальними засобами з
урахуванням специфіки певної національної мови (зокрема української та англійської). Необхідність такого
вивчення зумовлена тим, що породжувальна або реченнєвотвірна та реченнєвомодифікувальна здатність
авторизувальних засобів у типологічному, контрактивному аспекті (в українській та англійській мовах) досі не
була об’єктом спеціального дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є зіставний аналіз структурної та семантичної організації
авторизованих висловлень в українській та англійській мовах з урахуванням особливої ролі в них
авторизувального маркера.
Завдання:
1) з’ясувати класифікаційні та кваліфікаційні ознаки категорії авторизації як особливої “модусної”
пропозиції, простеживши еволюцію поглядів щодо неї;
2) визначити місце авторизації в парадигматичній системі категорій української й англійської мов; ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
306
3) проаналізувати засоби вираження структурно-семантичних компонентів категорії авторизації в
українській та англійській мовах та встановити спільні та відмінні ознаки реалізації таких компонентів у кожній
з мов;
4) систематизувати структурні засоби вираження категорії авторизації в українській та англійській
мовах щодо ядерного, напівпериферійного, периферійного її виявів та встановити їх типологію;
5) виявити семантичні різновиди категорійних форм авторизації з урахуванням типологічних
особливостей української та англійської мов.
Захист: 25 травня 2006 р.
ЛЕШКОВА
Наталія Вікторівна
Дата і місце народження: 21 лютого 1980 р., м. Горлівка Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2002 р. – Горлівський державний педагогічний інститут іноземних
мов, “Англійська мова та література. Українська мова та література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов,
факультет слов’янських та германських мов, доцент кафедри української мови.
Тема дисертації:
“Актуальне членування детермінантних складнопідрядних речень”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ВЧЕННЯ ПРО АКТУАЛЬНЕ ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ: ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ ТА
ОСНОВНІ ПІДХОДИ.
1.1. Загально-концептуальні підходи до актуального членування речення.
1.2. Тема-рематичні відношення у складному реченні.
1.3. Співвідношення понять тема і рема та даного й нового.
1.4. Поняття багатоступеневості актуального членування речення.
1.5. Статус детермінантних складнопідрядних речень у синтаксичній системі: кваліфікаційні й
класифікаційні параметри.
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВУ ТЕМИ В ДЕТЕРМІНАНТНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ
РЕЧЕННЯХ.
2.1. Закономірності вияву теми в детермінантних складнопідрядних реченнях.
2.2. Місце теми у структурі складнопідрядних речень і препозиція теми й особливості її
навантаження.
2.3. Комплексна тема, її структурні особливості і прагматична значущість в детермінантних
складнопідрядних реченнях.
2.4. Темоідентифікатори в детермінантних підрядних частинах: способи вияву і функції.
РОЗДІЛ ІІІ. РЕМА ТА ЇЇ СТАТУС У ДЕТЕРМІНАНТНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕННЯХ.
3.1. Особливості постпозиції реми та регулярність її реалізації у складнопідрядних реченнях з
підрядними детермінантними частинами.
3.2. Комплексна рема, її структурні особливості в детермінантних складних реченнях.
3.3. Ремоідентифікатори в структурі складнопідрядних речень з підрядними детермінантними
частинами.
3.4. Модусно-диктумна структура детермінантних складнопідрядних речень й особливості її
співвідношення із закономірностями актуального членування цих конструкцій.
ВИСНОВКИ
Актуальність дисертаційної роботи зумовлена недостатнім вивченням проблеми актуального
членування українського детермінантного складнопідрядного речення. Поглиблений аналіз цих речень
сприятиме не тільки встановленню особливостей функціонування граматично розчленованих складнопідрядних
речень, але й ґрунтовному висвітленню загальних та часткових проблем актуального членування, аспектів його
вияву в різних синтаксичних структурах.
Мета роботи полягає у визначенні особливостей комунікативної організації граматично розчленованих
складнопідрядних речень та встановленні закономірностей вияву теми і реми, простеженні системи їхніх
актуалізаторів і співвідношення останніх з модусно-диктумною рамкою таких утворень.
Завдання: АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА
307
1) розглянути еволюцію поглядів та основні підходи до тлумачення проблем актуального членування,
зокрема в аспекті складнопідрядних речень з підрядними детермінантними частинами;
2) з’ясувати особливості вираження теми в детермінантних складнопідрядних реченнях та виявити
ступінь її закріплення;
3) встановити статус реми у складнопідрядних детермінантних реченнях;
4) окреслити перелік комунікативних типів граматично розчленованих складнопідрядних речень;
5) виявити особливості співвіднесення актуального членування складнопідрядних речень з підрядними
детермінантними частинами з комунікативними регістрами.
Захист: 20 червня 2006 р.
ДАНИЛЮК
Ілля Григорович
Дата і місце народження: 17 листопада 1980 р., смт. Перегінське Рожнятівського району Івано-
Франківської області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2002 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики.
Тема дисертації:
“Синкретизм у системі частин мови”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СИНКРЕТИЗМ У МОВІ Й МОВЛЕННІ.
1.1. Наукове опрацювання проблеми перехідності як головної причини виникнення
синкретизму.
1.2. Теоретичні засади міжчастиномовної транспозиції й інтеграції.
1.3. Типологія рівнів і різновидів синкретизму.
1.4. Специфіка синкретичних одиниць формального рівня в граматичній системі мови.
1.5. Синкретизм як проблема в автоматичному аналізі тексту.
РОЗДІЛ ІІ. ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ПРОБЛЕМУ СИНКРЕТИЗМУ В АСПЕКТІ ЧАСТИНОМОВНОЇ
КЛАСИФІКАЦІЇ СЛІВ.
2.1. Проблема класифікації частин мови.
2.2. Психологічна концепція частин мови й проблема синкретизму.
2.3. Раціонально науковий підхід до частиномовної класифікації:
2.3.1. Специфіка синкретичних явищ у межах семантичного підходу до частин мови.
2.3.2. Формально-граматичний підхід до частин мови й синкретизм.
2.3.3. Синкретизм у логіко-граматичному підході до частин мови.
2.3.4. Синкретизм у межах гетерогенної класифікації частин мови.
2.4. Модель системи частин мови з урахуванням синкретичних явищ на українському ґрунті.
РОЗДІЛ ІІІ. СИНКРЕТИЗМ В ОСНОВНИХ ЧАСТИНАХ МОВИ: ІМЕННИКУ, ДІЄСЛОВІ,
ПРИКМЕТНИКУ І ПРИСЛІВНИКУ.
3.1. Класифікаційні й кваліфікаційні ознаки ядерних частин мови.
3.2. Класифікаційні параметри синкретичних одиниць у ядрі системи частин мови.
3.3. Особливості вияву синкретизму з-поміж іменників.
3.3.1. Синкретичні явища всередині категорії іменника.
3.3.1.1. Синкретизм у категорії відмінка і числа.
3.3.1.2. Синкретизм у морфологічній категорії роду.
3.3.2. Синкретичні паралелі іменника з іншими ядерними частинами мови.
3.3.3. Польова структура категорії іменника.
3.4. Типологія виявів синкретизму в категорійних формах дієслова.
3.4.1. Синкретичні явища всередині категорії дієслова.
3.4.1.1 Синкретизм у словокласифікаційних категоріях дієслова.
3.4.1.2. Синкретизм у словозмінній парадигмі дієслова.
3.4.2. Синкретичні паралелі дієслова з іншими частинами мови.
3.4.3. Польова структура категорії дієслова.
3.5. Ступені поширення синкретизму в прикметникових категорійних формах. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
308
3.5.1. Синкретичні явища всередині категорії прикметника.
3.5.2. Синкретичні паралелі прикметника з іншими частинами мови.
3.5.3. Польова структура категорії прикметника.
3.6. Основні / неосновні вияви синкретизму з-поміж прислівників.
3.6.1. Синкретичні явища всередині категорії прислівника.
3.6.2. Синкретичні паралелі прислівника з іншими ядерними частинами мови.
3.6.3. Польова структура категорії прислівника.
ВИСНОВКИ
Актуальність роботи визначається кількома ключовими чинниками: а) відсутністю загальноприйнятої й
облігаторної класифікації частин мови і постійно високим ступенем дискусійності кожної із запропонованих на
сьогодні типологій; б) дедалі серйознішим зацікавленням дослідників теоретичними і прикладними питаннями,
пов’язаними із функціонуванням мовних одиниць, що мають синкретичну природу; в) актуалізацією в
українському мовознавстві досліджень у галузі прикладної (математичної, комп’ютерної) лінгвістики, зокрема,
опрацюванням систем автоматизованого аналізу природного (усного чи письмового) мовлення.
Метою роботи є визначення обсягів синкретизму в системі частин мови і встановлення типології
синкретичних явищ на рівні частин мови з урахуванням власне формального, семантичного і дериваційного
аспектів.
Завдання:
1) вивчення сучасного стану теоретичних опрацювань у царині проблеми синкретизму як загально
мовного явища;
2) обґрунтування широкого розуміння синкретизму як кількаплощинного феномена, що виступає
родовим поняттям щодо різних своїх виявів, зокрема, омонімії;
3) встановлення типології синкретичних явищ у внутрішньочастиномовному і міжчастиномовному
вимірах;
4) з’ясування закономірностей вияву принципів класифікації частин мови, ієрархії цих принципів;
5) розгляд наявних частиномовних класифікацій із погляду їхньої наукової обґрунтованості,
послідовності, доцільності й практичного значення;
6) створення оптимальної класифікації частин мови, зорієнтованої головне на прикладний аспект
використання й можливість часткової або повної формалізації;
7) визначення особливостей польової структури ядерних частин мови, простеження напрямів взаємодії
між ними, з’ясування закономірностей вияву омонімічних, трансформаційних явищ як ускладнювачів
частиномовної класифікації.
Захист: 20 червня 2006 р.