ОСТРОВСЬКА
Людмила Станіславівна

Дата і місце народження: 20 січня 1977 р., м. Донецьк.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1999 р. – Донецький державний університет, “Українська мова і
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький державний університет управління, обліково-фінансовий
факультет, доцент кафедри українознавства.

Тема дисертації:
“Категорія атрибутивності в структурі простого українського речення”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЯДРА АТРИБУТИВНИХ КОМПОНЕНТІВ.
1.1. Основні напрями дослідження атрибутивного компонента.
1.2. Сутність мовного атрибутивного значення.
1.3. Ядерні форми атрибутивності.
1.4. Атрибутивні форми, формально співвідносні з ядерними.
1.4.1. Відносні прикметники в системі атрибутивних елементів.
1.4.2. Ступеньовані прикметники в системі атрибутивних відношень.
1.4.3. Дієприкметники в системі атрибутивних відношень.
1.4.4. Вираження числівниками атрибутивних відношень.
1.4.5. Займенники прикметникової форми як носії атрибутивної семантики. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

309
1.4.6. Родовий присубстантивний як співвідносний з ядерними атрибутивними формами.
РОЗДІЛ ІІ. ПЕРИФЕРІЙНА ЗОНА АТРИБУТИВНОСТІ (СЕМАНТИКА І ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ).
2.1. Присубстантивні відмінкові форми як носії атрибутивності.
2.1.1. Родовий прийменниковий в атрибутивній функції.
2.1.2. Знахідний відмінок в атрибутивній позиції.
2.1.3. Форми орудного відмінка як реалізатори атрибутивної семантики.
2.1.4. Місцевий відмінок як носій атрибутивної семантики.
2.1.5. Форми давального відмінка як реалі затори атрибутивної семантики.
2.1.6. Називний відмінок як носій атрибутивності.
2.2. Інфінітив у системі атрибутивних відношень.
2.3. Прислівникові форми в системі атрибутивних відношень.
2.4. Відокремлений атрибут в структурі українського речення.
РОЗДІЛ ІІІ. АТРИБУТИВНІ КОНСТРУКЦІЇ В АСПЕКТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ.
3.1. Контекст як середовище функціонування атрибутивної конструкції.
3.2. Особливості функціонування атрибутивної конструкції в простому поширеному реченні.
3.3. Обов’язковість атрибута в структурі та семантиці речення.
3.4. Багатокомпонентні атрибутивні конструкції в простому поширеному реченні.
ВИСНОВКИ

Актуальність дослідження визначається, по-перше, посиленим інтересом лінгвістичної науки до
проблеми функціонально-семантичних категорій, по-друге, не з’ясованістю чітких класифікаційних параметрів
ядерних і периферійних засобів атрибутивності. Необхідність такого дослідження зумовлена тим, що
комплексне вивчення функціонально-семантичної категорії атрибутивності на рівні простого речення дозволяє
встановити склад різнорівневих мовних одиниць, що виражають атрибутивні відношення, описати систему цих
відношень на засадах семантичного синтаксису.
Метою дослідження є всебічна характеристика атрибутивних компонентів простого речення сучасної
української мови, що становлять ядерну, напівпериферійну, а також периферійну зони відповідної
функціонально-семантичної категорії з урахуванням семантики і засобів вираження.
Завдання:
1) з’ясувати логіко-лінгвістичну сутність мовного атрибутивного значення;
2) подати семантико-синтаксичний аналіз ядерних форм атрибутивності;
3) проаналізувати напівпериферійну зону атрибутивності й з’ясувати в ній семантико-синтаксичні вияви
атрибутивних компонентів;
4) висвітлити формально-синтаксичні особливості та семантичні вияви периферійної зони
атрибутивності;
5) співвіднести внутрішні системні властивості атрибутивних конструкцій з особливостями їх
функціонування в умовах контексту.
Захист: 18 січня 2007 р.

МАРЧЕНКО
Тетяна Василівна

Дата і місце народження: 11 червня 1974 р., м. Горлівка Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1996 р. – Горлівський державний педагогічний інститут іноземних
мов, “Англійська мова, українська мова та література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов,
факультет слов’янських та германських мов, доцент кафедри української мови.

Тема дисертації:
“Семантика й прагматика неповних речень в українській мові”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ ТА ЇХ СТАТУС В УКРАЇНСЬКОМУ
СИНТАКСИСІ.
1.1. Речення як основна синтаксична одиниця: ознаки, категорії, функції.
1.2. Неповні речення як окремий структурний та функціональний тип речень.
1.2.1. Статус формальної неповноти речень.
1.2.2. Закономірності вияву семантичної неповноти речень та їх
корелятивність / некорелятивність з формальною неповнотою. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

310
1.2.3. Типологія функціонально-комунікативної неповноти речень.
РОЗДІЛ ІІ. СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТИПИ НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ.
2.1. Поняття семантичної структури речення.
2.2. Співвідношення / неспіввідношення повноти / неповноти речення і валентності предиката.
2.2.1. Семантико-синтаксична валентність предиката та її різновиди.
2.2.2. Кореляція валентності предиката і семантичної структури речення.
2.3. Семантична типологія реченнєвих конструкцій з елімінованим предикатом.
2.4. Семантична типологія конструкцій з елімінованими субстанційними синтаксемами.
2.4.1. Особливості конструкцій з елімінованим суб’єктом.
2.4.2. Різновиди конструкцій з елімінованим об’єктом.
2.4.3. Закономірності вияву конструкцій з елімінованим інструменталем.
2.4.4. Типи конструкцій з елімінованим локативом.
2.4.5. Специфіка конструкцій з елімінованим адресативом.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАГМАТИЧНІ ІНТЕНЦІЇ І СИТУАТИВНО-МОВЛЕННЄВА МОТИВОВАНІСТЬ
НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ.
3.1. Неповні речення у світлі теорії мовленнєвих актів сучасної науково-лінгвістичної
парадигми.
3.2. Неповні речення в реченнєвій прагматиці.
3.3. Особливості вияву неповноти прагматичних типів речення.
3.3.1. Закономірності репрезентації неповноти констативів.
3.3.2. Особливості вияву неповноти промісивів.
3.3.3. Типи неповноти менасивів.
3.3.4. Специфіка неповноти перформативів.
3.3.5. Особливості неповноти директивів.
3.3.6. Закономірності неповноти квеситивів.
ВИСНОВКИ

Актуальність дослідження зумовлена тим, що неповні речення досить поширені в українській мові й
становлять своєрідне явище зі своїми стійкими функціонально-стилістичними параметрами. Їхня специфіка
недостатньо вивчена в теоретичному плані і в практичних виявах у функціональному, ономасіологічному
аспектах, встановленні їхнього статусу в адресантно-адресатному контексті. Різноманітність і структурна
нерегламентованість неповних речень робить актуальним і питання про саму дефініцію відповідних
синтаксичних утворень, а також про класифікацію і функціонування різних видів неповних речень. Водночас
актуальним постає застосування в дослідженні диференційних параметрів повноти / неповноти речення в
сучасних аспектах номінативно-екзистанційної наукової парадигми та розгляд простого речення у
формальному, семантичному та функціональному вимірах, а також з урахуванням закономірностей
загальномовної теорії взаємовідношення мови й мовлення, поняттєвого й мовного мислення.
Метою дисертаційної роботи постає дослідження функціонально-семантичних і прагматично-
інтенційних особливостей неповних утворень в умовах комунікативної діяльності та встановлення
ядерних / периферійних виявів неповноти в адресатно-адресатних умовах.
Завдання:
1) доповнити опис неповного речення, реалізований попередниками, як основної багатоаспектної
синтаксичної одиниці;
2) простежити еволюцію лінгвістичних поглядів на неповне речення та визначити його статус;
3) охарактеризувати семантико-синтаксичну структуру неповних речень, визначити особливості ї
складників;
4) диференціювати семантико-функціональні типи неповних речень;
5) виявити основні прагматичні типи речень в аспекті їх неповноти і кореляції / некореляції з
відповідною мовленнєвою ситуацією;
6) установити особливості неповноти речень з різним інтенційним характером.
Захист: 28 березня 2007 р.

НАЛИВАЙКО
Юлія Юріївна

Дата і місце народження: 2 вересня 1975 р., м. Донецьк.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1997 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький інститут психології і підприємництва, доцент кафедри
гуманітарних дисциплін. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

311

Тема дисертації:
“Синкретизм у системі членів речення”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА СИНКРЕТИЗМ У СИСТЕМІ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ.
1.1. Поняття синкретизму в лінгвістиці.
1.2. Місце другорядних членів речення синкретичного типу в системі синтаксичних одиниць.
1.3. Причини появи явища синкретизму в системі другорядних членів речення.
РОЗДІЛ ІІ. ТИПОЛОГІЯ СИНТАКСИЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ І СИНКРЕТИЗМ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ.
2.1. Взаємозалежність синкретичної семантики членів речення і типів синтаксичного зв’язку.
2.2. Аспекти синтаксису та особливості співвідношення компонентів словосполучення та
членів речення.
2.3. Предикативне означення (дуплексив): синкретизм семантики або синкретизм функції.
2.4. Особливості вияву синкретизму на рівні детермінантів.
РОЗДІЛ ІІІ. ОЗНАЧАЛЬНО-ОБСТАВИННИЙ І ОБ’ЄКТНО-ОЗНАЧАЛЬНО-ОБСТАВИННИЙ
СИНКРЕТИЗМ.
3.1. Роль прийменника у формуванні синкретичного значення другорядного члена речення.
3.2. Об’єктно-означальний синкретизм у системі другорядних членів речення.
3.3. Об’єктно-означально-обставинний синкретизм у системі другорядних членів речення.
ВИСНОВКИ

Актуальність дослідження зумовлюється недостатністю вивчення інноваційних мовних явищ, яким
залишається явище синкретизму, існування великої кількості різноманітних, часто протилежних концепцій і
підходів до виділення та класифікації членів речення синкретичного типу, а також відсутністю єдиної
класифікації синкретичних членів речення.
Метою дослідження є всебічна характеристика явища синкретизму в системі другорядних членів
речення зі встановленням особливостей формально-граматичного і семантико-синтаксичного виявів таких
членів речення.
Завдання:
1) простежити еволюцію лінгвістичних поглядів на явище синкретизму;
2) з’ясувати сутність явища синкретизму та причини виникнення синкретизму в системі другорядних
членів речення;
3) охарактеризувати особливості термінологічного апарату у позначенні синкретизму на синтаксичному
рівні мови;
4) виявити взаємозв’язок синкретизму частин мови та членів речення;
5) встановити особливості співвідношення синкретичної семантики членів речення й типів
синтаксичного зв’язку;
6) визначити специфіку реалізації синкретичної семантики в дуплексивах, детермінантах з
простеженням особливостей співвідношення функціональних і значеннєвих параметрів;
7) подати кваліфікацію реалізації основних / неосновних типів об’єктно-означального й об’єктно-
обставинного синкретизму в структурі простого речення і виявити класифікаційні закономірності об’єктно-
означально-обставинних і об’єктно-означальних конструкцій.
Захист: 7 червня 2007 р.

КРАСНОБАЄВА-ЧОРНА
Жанна Володимирівна

Дата і місце народження: 12 липня 1982 р., м. Донецьк.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2004 р. – Донецький національний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
старший викладач кафедри української мови та прикладної лінгвістики. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

312

Тема дисертації:
“Концепт життя в українській фраземіці”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА КОНЦЕПТ.
1.1. Основні вектори інтерпретації концепту.
1.2. Концепт як продукт діяльності людської свідомості.
1.3. Структура концепту.
1.4. Концептуалізація та концептуальна система.
РОЗДІЛ ІІ. КОНЦЕПТ ЖИТТЯ: ПЕРШИЙ РІВЕНЬ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ.
2.1. Проблеми коґнітивної лінгвістики та спосіб номінації концепту ЖИТТЯ.
2.2. Формування ядра та периферії концепту ЖИТТЯ.
2.3. Ідеографічне структурування концепту ЖИТТЯ.
2.4. Характер взаємозв’язків між елементами структури.
2.5. Концепт ЖИТТЯ в загальній концептуальній схемі.
РОЗДІЛ ІІІ. КОНЦЕПТ ЖИТТЯ: ДРУГИЙ РІВЕНЬ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ.
3.1. Національно-культурна специфіка концепту ЖИТТЯ.
3.2. Класифікаційні параметри концепту ЖИТТЯ.
ВИСНОВКИ

Актуальність обраної теми дисертації зумовлюють поширення всебічних векторів інтерпретації
концепту в науковій літературі останніх десятиліть як одиниць, що можуть поєднувати універсальну і
національну специфіку, необхідність вивчення особливостей структурування концептів і встановлення їхньої
взаємодії. Крім того, в україністиці ще не було спеціальних праць, присвячених проблемам номінації,
формування та модифікації обсягу змісту, ідеографічному розгортанню структури та класифікаційним
параметрам концепту ЖИТТЯ, репрезентованого фраземами.
Мета роботи – виявити й окреслити національно-культурну специфіку концепту ЖИТТЯ в українській
фраземіці на всіх рівнях концептуалізації.
Завдання:
1) простежити еволюцію поглядів на концепт, його тлумачення, окреслити диференціатори та
напрацювати власну дефініцію;
2) установити критерії розмежування термінологічних одиниць, близьких за своєю природою: концепт,
поняття, лексичне значення, фрейм, гештальт, сценарій і т.ін.;
3) з’ясувати засоби номінації концептів, зокрема концепту ЖИТТЯ;
4) охарактеризувати ядро та периферію концепту ЖИТТЯ в українській фраземіці;
5) висвітлити ендоконсистенцію концепту ЖИТТЯ в українській фраземіці;
6) виявити структурні особливості концепту ЖИТТЯ в українській фраземіці та характер взаємозв’язків
між елементами структури;
7) визначити місце концепту ЖИТТЯ в загальній концептуальній схемі;
8) шляхом аналізу фонової інформації встановити асоціативно-образний комплекс концепту ЖИТТЯ в
українській фраземіці;
9) опрацювати поетапну класифікацію концепту з опертям на концепт ЖИТТЯ.
Захист: 22 травня 2008 р.

МАЛЯВІН
Андрій Олексійович

Дата і місце народження: 8 липня 1969 р., м. Макіївка Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1995 р. – Донецький державний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
асистент кафедри української мови та прикладної лінгвістики.

Тема дисертації:
“Категорія умови: функціонально-когнітивний аспект” АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

313

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТАТУС КАТЕГОРІЇ УМОВИ В МОВНІЙ СИСТЕМІ.
1.1.Основні підходи до кваліфікаційних ознак категорії умови й природи умовного зв’язку.
1.2. Категорія умови в ієрархії граматичних категорій.
1.2.1. Методологія виділення категорійного значення (семантики).
1.2.2. Взаємодія категорійної семантики умови з семантикою мети.
1.2.3. Взаємодія категорійної семантики умови з семантикою причини, наслідку.
1.3. Логіко-філософські основи відношень умови.
1.3.1. Судження зі значенням умови.
1.3.2. “Умова” як форма мислення і форма мови.
1.4. Структура і засоби реалізації категорії умови.
1.4.1. Складнопідрядні речення як репрезентанти категорійної семантики умови.
1.4.2. Прості ускладнені речення як реалізатори категорійної семантики умови.
1.4.3. Прості речення як репрезентанти категорійної семантики умови.
1.4.4. Надфразна єдність як засіб вираження категорійної семантики умови.
РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КАТЕГОРІЇ УМОВИ.
2.1. Функціональний напрям у сучасній науково-лінгвістичній парадигмі.
2.1.1. Основні принципи функціонального опису мовних явищ.
2.1.2. Поняття функції, функції мови і мовленнєва діяльність.
2.1.3. Функціонально-семантичні поля і поняттєві категорії.
2.2. Категорія умови в аспекті функціонально-комунікативного синтаксису.
2.2.1. Функціонально-комунікативний підхід в лінгвістиці та поняття “мовленнєвий акт”.
2.2.2. Відношення умови в аспекті функціонально-комунікативного вивчення мови.
2.3. Імпліцитне / експліцитне вираження семантики умови.
2.4. Закономірності трансформацій речень зі значенням умови.
2.5. Особливості парадигми речень зі значенням умови.
РОЗДІЛ ІІІ. КОНЦЕПТ “УМОВА”: ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВУ І СТАТУС У НАЦІОНАЛЬНО-МОВНІЙ
КАРТИНІ СВІТУ.
3.1. Когнітивний напрям: основні поняття, методика аналізу.
3.1.1. Людський чинник як головний теоретичний постулат сучасної лінгвістики.
3.1.2. Метод когнітивної лінгвістики.
3.1.3. Когнітивний підхід в лінгвістиці.
3.1.4. Основні поняття когнітивної лінгвістики.
3.1.5. Модель когнітивної обробки знань і механізми мовного спілкування.
3.2. Семантичні зрушення значення умови як мовний засіб концептуалізації знань.
3.3. Когнітивна інтерпретація категорії умови.
3.3.1. Когнітивні параметри концепту “умова” в українській національно-мовній картині
світу.
3.3.2. Конструкції зі значенням умови vs когнітивний простір.
ВИСНОВКИ

Актуальність наукового дослідження визначається відсутністю монографічного опису засобів реалізації
категорії умови у функціонально-когнітивному аспекті, необхідністю систематизації лінгвістичних знань щодо
заявленої функціонально-семантичної категорії; недостатньо дослідженими видаються саме когнітивні аспекти
умовності, сутність якої забезпечує їй чільне місце в колі інтересів лінгвістики, логіки, філософії, психології та ін.
Мета дослідження полягає у визначенні особливостей реалізації категорії умови в мові й мовленні задля
окреслення її функціонально-когнітивних параметрів.
Завдання:
1) простежити еволюцію поглядів на категорію умови та природу умовного зв’язку;
2) визначити місце умови в парадигматичній системі категорій української мови;
3) проаналізувати формальні вияви категорійної семантики умови;
4) охарактеризувати структурно-функціональну специфіку синтаксичних конструкцій зі значенням
умови;
5) з’ясувати особливості імпліцитної та експліцитної реалізації умовного змісту в різних синтаксичних
структурах;
6) виявити когнітивний потенціал категорії умови, простеживши зв’язок категорії умови з когнітивним
простором особи, колективу й нації.
Захист: 5 червня 2008 р. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

314

СИТЕНКО
Ольга Олександрівна

Дата і місце народження: 21 червня 1978 р., м. Горлівка Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2000 р. – Горлівський державний педагогічний інститут іноземних
мов, “Англійська, німецька мова та зарубіжна література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов,
перекладацький факультет, викладач кафедри граматики і практики мовлення.

Тема дисертації:
“Функціонально-семантичне поле здрібнілості в слов’янських та германських мовах”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ФУНКЦІОНАЛЬНО-
СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ДЕМІНУТИВНОСТІ.
1.1. Загальна характеристика функціонального напряму у граматиці.
1.2. Загальнотеоретичне тлумачення концепту “поле”. Функціонально-семантичне поле як
спосіб дескрипції мови.
1.3. Статус і диференційні ознаки демінутивних утворень: універсальність та квалітативність.
1.4. Системно-структурний опис категорії демінутивності як функціонально-семантичного
поля. Архітектоніка функціонально-семантичного поля демінутивності.
РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ ДЕМІНУТИВНОСТІ В СЛОВ’ЯНСЬКИХ
МОВАХ.
2.1. Семантика ядерного компонента функціонально-семантичного поля демінутивності та
особливості її вияву.
2.2. Вторинна семантика демінутивних одиниць та особливості її вияву.
2.3. Функціонально-семантична характерологія зменшено-оцінних одиниць функціонально-
семантичного поля демінутивності в слов’янських мовах.
РОЗДІЛ ІІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ ДЕМІНУТИВНОСТІ В ГЕРМАНСЬКИХ
МОВАХ.
3.1. Семантика ядерного компонента функціонально-семантичного поля демінутивності та
особливості її
вияву.
3.2. Вторинна семантика демінутивних одиниць та особливості її вияву.
3.3. Функціонально-семантична характерологія зменшено-оцінних одиниць функціонально-
семантичного поля демінутивності в германських мовах.
ВИСНОВКИ

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена декількома чинниками, передусім, дискусійністю
щодо статусу демінутивних одиниць, відсутністю праць, присвячених комплексному загальнотеоретичному
аналізу ФСП демінутивності в аспекті частиномовної конкретизації проблеми на матеріалі іменникових,
прикметникових, займенникових, числівникових, дієслівних, прислівникових та вигукових форм, а також на
інших мовних рівнях у слов’янських та германських мовах, невизначеністю термінологічного апарату
досліджуваної проблеми.
Мета дисертації полягає у комплексному аналізі демінутивних одиниць у функціонально-семантичному
польовому вимірі на матеріалі слов’янських та германських мов (української, російської, англійської та
німецької), визначенні їхніх семантичних, структурних, типологічних характеристик та встановленні
загальнотеоретичних показників цих форм.
Завдання:
1) проаналізувати, систематизувати термінологічний апарат загальнотеоретичного розгляду ФСП
демінутивності та з’ясувати статус категорії демінутивності в системі граматичних категорій;
2) визначити критерії виділення ядерних / неядерних площин ФСП демінутивності в слов’янських та
германських мовах;
3) виявити ієрархію форм демінутивної ознаки в українській, російській, англійській та німецькій мовах;
4) проаналізувати особливості парадигматичної структури ФСП демінутивності в аналізованих мовах;
5) описати синтетичні й аналітичні засоби вираження ФСП демінутивності різними частинами мови на
матеріалі досліджуваних мов;
6) простежити продуктивність словотвірних засобів утворення демінутивних форм; АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

315
7) виявити функціонально-стилістичні особливості форм демінутивності в межах ФСП у слов’янських
та германських мовах.
Захист: 5 червня 2008 р.

ЩЕПКА
Оксана Анатоліївна

Дата і місце народження: 27 лютого 1974 р., м. Маріуполь Донецької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 1996 р. – Бердянський державний педагогічний інститут,
“Українська мова та література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Приазовський державний технічний університет, гуманітарний
факультет, старший викладач кафедри українознавства.

Тема дисертації:
“Функціонально-семантичне поле компаративності”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА КОМПАРАТИВНІСТЬ ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНЕ
ПОЛЕ.
1.1. Концепція функціонально-семантичного поля.
1.2. Статус функціонально-семантичного поля компаративності.
РОЗДІЛ ІІ. МІКРОПОЛЕ ПОДІБНОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ
КОМПАРАТИВНОСТІ.
2.1. Структура мікрополя подібності.
2.2. Принципи членування мікрополя подібності на мікрополя нижчих ступенів.
2.3. Мікрополе реальної подібності.
2.4. Мікрополе ірреальної подібності.
2.5. Метафора як конституент мікрополя подібності.
РОЗДІЛ ІІІ. МІКРОПОЛЕ ВІДМІННОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ
КОМПАРАТИВНОСТІ.
3.1. Структура мікрополя.
3.2.Мікрополе суперіорності.
3.3.Мікрополе інферіорності.
3.4. Мовні засоби вираження компаративних відношень у структурі мікрополя відмінності.
3.5. Компаратив як основний репрезентант компаративної семантики.
3.6. Словотвірні категорії прикметника у форматі вираження компаративності.
3.7.Категорія об’єктивної зменшеності / збільшеності як засіб вираження відношень
відмінності.
ВИСНОВКИ

Актуальність наукового дослідження зумовлена необхідністю детального вивчення ФСПК, аналізу й
класифікації різнорівневих мовних засобів вираження компаративних відношень в українській мові та
потребою структурування ФСПК в українській мові.
Мета дисертаційної роботи – виявити засоби вираження компаративності в українській мові на усіх її
ярусах, простежити специфіку структури ФСПК, установити його ядерні, напівпериферійні, периферійні зони,
визначити типологічно-диференційні ознаки.
Завдання:
1) з’ясувати зміст поняття ФСПК;
2) окреслити структуру ФСПК;
3) визначити тип ФСПК;
4) дослідити наявні у мові засоби вираження компаративності та проаналізувати особливості їхнього
функціонування;
5) охарактеризувати засоби вираження ядерних, напівпериферійних, периферійних зон ФСПК;
6) описати особливості структури мікрополів ФСПК;
7) виявити співвідношення / неспіввідношення та експлікації / імплікації компаративності.
Захист: 19 грудня 2008 р.

ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

316

ПУТІЛІНА
Оксана Леонідівна

Дата і місце народження: 2 червня 1981 р., м. Донецьк
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2003 р. – Донецький національний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики.

Тема дисертації:
“Семантичний об’єкт і типи його вияву в сучасних українській та англійській мовах”

План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ВІДМІНОК ЯК КОМПОНЕНТ І ГЛИБИННОГО І ПОВЕРХНЕВОГО РІВНІВ ОРГАНІЗАЦІЇ
РЕЧЕННЯ ТА РЕГУЛЯРНИЙ ВИРАЗНИК ОБ’ЄКТА.
1.1. Витоки відмінкової граматики.
1.2. Універсальна граматика і поняття універсалії у відмінковій граматиці.
1.3. Категорія відмінка у світлі традиційної, універсальної, генеративної та відмінкової
граматик.
1.4. Взаємодія граматичних форм дієслова й імені як визначальних компонентів формування
структури речення у відмінковій граматиці у типології реалізації об’єкта.
1.5. Особливості семантичного підходу до сполучуваності, прогнозування пропозиційної
структури речення у відмінковій граматиці і позиційно-відмінкового вияву об’єкта.
1.6. Глибинний відмінок і структура речення.
РОЗДІЛ ІІ. СЕМАНТИЧНИЙ ОБ’ЄКТ У СТРУКТУРІ СУЧАСНОГО АНГЛІЙСЬКОГО РЕЧЕННЯ.
2.1. Глибинні відмінки і система поверхневих відмінкових (прийменникових і
безприйменникових) форм в англійській мові.
2.2. Об’єктна семантика і категорія транзитивності в англійській мові.
2.3. Семантика об’єкта у формально простому і семантично складному англійському реченні.
2.3.1. Об’єктний відмінок з інфінітивом.
2.3.2. Спеціалізовані синтаксичні комплекси з дієприкметником.
2.3.3. Конструкції з герундієм.
2.3.4. Семантика об’єкта і категорія стану.
2.3.5. Структури з модальними дієсловами.
2.4. Об’єктні відмінки в структурі англійського складного речення.
2.4.1. Ускладнення структури пропозиції.
2.4.2. Лексична і граматична сполучуваність компонентів речення.
2.4.3. Складнопідрядні речення з конектором I mean.
2.4.4. Складнопідрядні речення з кількома підрядними.
РОЗІДЛ ІІІ. ПОЗИЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИЧНОГО ОБ’ЄКТА
СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.
3.1.Варіювання поверхневих відмінкових форм зі значенням об’єкта.
3.1.1. Інваріантна об’єктна функція знахідного відмінка (без прийменника).
3.1.2. Об’єктна спеціалізація родового відмінка (взаємодія родового і знахідного відмінків).
3.1.3. Орудний відмінок з об’єктним значенням.
3.1.4. Давальний відмінок об’єкта.
3.1.5. Морфолого-синтаксичні форми відмінків з об’єктним значенням (родовий і знахідний
відмінки).
3.1.6. Вторинна об’єктна функція місцевого відмінка.
3.1.7. Називний відмінок вторинного об’єкта.
3.2. Функція інфінітива у формуванні предикатного об’єкта.
3.3. Прогнозувальна роль прислівникових форм у репрезентації глибинного об’єктного
значення.
3.4. Безособове речення й семантика об’єкта.
3.5. Реалізація об’єктного значення в межах складного речення.
ВИСНОВКИ
АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

317
Актуальність дослідження мотивована відкритістю питання семантичної диференціації семантики
об’єкта на глибинному рівні в українській та англійській мовах у контрастивному аспекті, а також суттєвим є
встановлення варіювання виявів формальної реалізації об’єктного значення в обох мовах.
Метою дисертації є встановлення закономірностей формально-поверхневих виявів семантичного об’єкта
і визначення обсягів його формально-граматичного і семантичного варіювання в сучасних українській та
англійській мовах шляхом зіставного аналізу в межах відмінкової граматики.
Завдання:
1) кваліфікування об’єкта як специфічного типу семантичних відношень на рівні речення,
характеристика синкретичної природи семантичного об’єкта у відмінковій граматиці;
2) простеження еволюції і встановлення сучасного стану відмінкової граматики як окремого напряму
лінгвістики з урахуванням коґнітивної, генеративної, універсальної та функціональної лінгвістичних концепцій
в аспекті категорії об’єкта;
3) обґрунтування ядерності речення в теорії відмінкової граматики і місця в ньому семантичного
об’єкта;
4) аргументування відмінка як мовної універсалії і простеження його інтегрального характеру в аспектах
традиційної, універсальної, генеративної та відмінкової граматик із визначенням диференційних ознак
об’єктних відмінків та обґрунтуванням їхнього категорійного статусу;
5) з’ясування специфіки наповнення об’єктних відмінків як семантичних інваріантів об’єкта на
глибинному рівні в обох мовах;
6) встановлення закономірностей формально-граматичного вияву семантичного об’єкта на
поверхневому рівні української та англійської мов, виявлення інваріантних засобів презентації глибинного
об’єктного значення в кожній з досліджуваних мов;
7) визначення чинників впливу на реалізацію глибинної об’єктної семантики в сучасному українському
й англійському реченнях.
Захист: 16 січня 2009 р.

КУЩ
Наталія Валеріївна

Дата і місце народження: 31 липня 1979 р., с. Тростянець Городоцького району Хмельницької області.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2000 р. – Слов’янський державний педагогічний інститут,
“Педагогіка і методика середньої освіти, українська мова та література, зарубіжна література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Слов’янський державний педагогічний університет, філологічний
факультет, асистент кафедри української мови та літератури.

Тема дисертації:
“Прийменникова еквівалентність в граматиці: структура, семантика, функції”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРИЙМЕННИКОВОЇ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ.
1.1. Слово: основні підходи до вивчення.
1.2. Принципи виділення частин мови як лексико-граматичних
класів слів.
1.3. Прийменник: історія вивчення, лексичні і формально-
граматичні ознаки.
1.4. Еквівалентність як лінгвістичне явище.
РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРА ТА МОРФОЛОГІЯ ВИРАЖЕННЯ ПРИЙМЕННИКОВИХ ЕКВІВАЛЕНТІВ.
2.1. Синтетичні прийменникові еквіваленти: особливості типології.
2.2. Відприслівникові синтетичні прийменникові еквіваленти.
2.3. Віддієслівні синтетичні прийменникові еквіваленти.
2.4. Проблема аналітизму прийменникових конструкцій у сучасному мовознавстві.
2.5. Відіменні аналітичні прийменникові еквіваленти.
2.6. Власне-відприслівникові аналітичні прийменникові еквіваленти.
2.7. Віддієслівні аналітичні прийменникові еквіваленти.
РОЗДІЛ ІІІ. СЕМАНТИКА ПРИЙМЕННИКОВИХ ЕКВІВАЛЕНТІВ.
3.1. Основи семантичної типології прийменникових еквівалентів.
3.2. Обставинні прийменникові еквіваленти.
3.3. Атрибутивні прийменникові еквіваленти.
ВИСНОВКИ ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

318

Актуальність порушеної проблеми мотивована неоднозначністю поглядів на явище еквівалентності
взагалі та на еквівалентність окремих частин мови, прийменників зокрема, та необхідністю встановлення
диференційних ознак, особливо прийменникових. На окрему увагу заслуговують аналітичні засоби зв’язку –
еквіваленти службових слів, статус яких до сьогодні залишається без чіткого визначення, критеріїв виділення.
Вивчення потребують прийменникові еквіваленти щодо структури, особливостей вираження, семантичних
можливостей, функційно-комунікативної специфіки, оскільки механізм встановлення еквівалентності дозволяє
простежити закономірності між частиномовних взаємозв’язків і взаємовпливів.
Метою дослідження є структурно-семантичний аналіз прийменникових еквівалентів з послідовним
з’ясуванням їхнього походження і семантичних типів.
Завдання:
1) проаналізувати еволюцію поглядів на еквівалентність
слова і сформувати основні теоретичні та практичні засади у
вивченні прийменникових еквівалентів;
2) становити специфіку творення, умови переходу самостійних частин мови у службові;
3) дослідити структурні особливості однокомпонентних і багатокомпонентних прийменникових
еквівалентів і визначити розряди прийменникових еквівалентів за походженням;
4) визначити обсяг і межі синтетичних та аналітичних прийменникових еквівалентів;
5) з’ясувати семантико-функційну типологію прийменникових еквівалентів;
6) розкрити роль і місце допоміжних компонентів у формуванні семантики аналітичних
прийменникових еквівалентів;
7) виявити основні чинники, що впливають на нормативне / ненормативне вживання прийменникових
еквівалентів.
Захист: 17 лютого 2009 р.

ЛУЦЕНКО
Олена Анатоліївна

Дата і місце народження: 13 січня 1973 р., м. Донецьк.
Рік закінчення ВНЗ, спеціальність: 2003 р. – Донецький національний університет, “Українська мова та
література”.
Місце роботи на сьогодні, посада: Донецький національний університет, філологічний факультет,
молодший науковий співробітник кафедри української мови та прикладної лінгвістики.

Тема дисертації:
“Функціональні різновиди прислівних складнопідрядних речень у художніх текстах”
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕКСТОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРИСЛІВНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ.
1.1.Текстотвірні категорії в їхньому співвідношенні з прислівними складнопідрядними
реченнями.
1.2.Еволюція поглядів на складнопідрядні речення з підрядними прислівними.
1.3.Прислівні складнопідрядні речення як диференційна ознака художнього тексту.
РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНІ РІЗНОВИДИ ВЛАСНЕ-ПРИСЛІВНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ
У СТРУКТУРІ ХІДОЖНЬОГО ТЕКСТУ.
2.1.Типові різновиди складнопідрядних речень з підрядними з’ясувальними в ідіостилі
А. Дімарова, В. Дрозда, П. Загребельного.
2.2.Функціональна семантика складнопідрядних речень з підрядними присубстантивно-
атрибутивними в художньому стилі.
2.3.Особливості семантики опорного компаратива у відображенні внутрішнього і фізичного
стану персонажа у складнопідрядних реченнях з підрядними прикомпаративними.
2.4.Складнопідрядні речення з підрядними локативними у вираженні цілеспрямування,
переміщення.
РОЗДІЛ ІІІ. ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВІ ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ТИПИ ПРИСЛІВНО-
КОРЕЛЯЦІЙНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ.
3.1.Функціональні вияви складнопідрядних речень з підрядними симетричної будови.
3.1.1.Різновиди речень субстанційної семантики на позначення істот та предметів, подій у
художньому тексті.
3.1.2.Типи речень ад’єктивної семантики в описах характеру персонажів художнього твору. АСПІРАНТИ Й ДОКТОРАНТИ ПРОФЕСОРА А.П. ЗАГНІТКА

319
3.1.3.Роль речень адвербіальної семантики у відображенні просторових відношень у
художньому тексті.
3.2.Складнопідрядні речення асиметричної будови в реалізації внутрішньотекстової модально-
оцінної семантики.
3.3.Функціональні різновиди складнопідрядних речень псевдосиметричної будови у мовленні
персонажів.
ВИСНОВКИ

Актуальність дослідження зумовлена тим, що на цей час у сучасній лінгвістиці немає належного аналізу
своєрідності семантики конструкцій з власне-прислівними підрядними частинами та прислівно-кореляційним
підрядним зв’язком у художньому тексті. Існують суттєві розбіжності й у класифікації СПР загалом.
Необхідність багатоаспектного опису прислівних СПР є очевидною. З-поміж різноманітності аспектів
традиційно можна виділити логічний, структурний, семантичний, комунікативний. Взаємозв’язок цих аспектів
аналізу доведено неодноразово, але надзвичайно важливим і актуальним постає дослідження прислівних СПР у
структурі тексту з простеженням функціонально-композиційного аспекту і виявом стилістичного навантаження
і текстотвірного потенціалу цих структур.
Мета дисертації – дослідити структуру, семантику і функціональні типи прислівних складнопідрядних
структур у художньому стилі з простеженням їхнього текстотвірного потенціалу.
Завдання:
1) виявити особливості семантичних типів власне-прислівних і прислівно-кореляційних речень зі
з’ясуванням еволюції лінгвістичних поглядів на прислівні СПР і їхній статус у синтаксичній системі;
2) встановити особливості структури прислівних СПР у художніх текстах;
3) визначити специфіку внутрішньореченнєвих сполучу вальних та співвідносних засобів, семантику
опорних слів;
4) розкрити текстотвірні функції прислівних СПР і з’ясувати їхні функційно-семантичні парадигми;
5) охарактеризувати кількісні параметри семантичних класів прислівних СПР у художніх текстах з
опорою на відповідний структурний і семантичний тип як показник стилю автора;
6) виявити статус прислівних СПР як виз начальників авторського стилю.
Захист: 20 травня 2009 р.