З-поміж складнопідрядних речень, предикативні частини яких по­єднані сполучними словами, виділяються два різновиди: 1) непрямо- питальний, у якому реалізується зв’язок відносного члена з одним словом підпорядкувальної частини; 2) власне-відносний, де наявний зв’язок з усією підпорядкувальною частиною [Пешковский 1956, с. 438- 443]. Максималізував формально-граматичний підхід до аналізу склад­нопідрядних речень М. М. Петерсон, який навіть саме поняття склад­ного речення замінив поняттям поєднання словосполучень за допомо­гою тих чи інших сполучників або відносних слів [Петерсон 1923, с. 33; пор. також погляди: Галкина-Федорук 1958, с. 160-182]. Подібні детальні класифікації сполучників та сполучних слів опрацьовували­ся в ряді навчальних посібників, поглиблених курсах української мови, де пропонувалося розрізняти з-поміж сполучників такі групи:

1) цільові, 2) причинові, 3) висказові, 4) порівняльні, 5) часові, 6) на­слідкові, 7) умовні, 8) відступні [Сімович 1919], а сполучні слова дифе­ренціювалися: 1) на відносні іменники (хто, що), 2) відносні прик­метники (який, котрий, чий), 3) відносні прислівники (де, куди, чому, поки, коли…) [там само]. Детально розглядаючи увесь загал сполуч­ників, Л. А. Булаховський приходить до думки щодо розрізнення се­ред них: 1) з’ясувальних, 2) причинових, 3) цільових, 4)часових, 5) умов­них, 6) допустових, 7) наслідкових, 8) порівняльних [Булаховський 1977, с. 509-550], а пізніше розмежовує 5 груп сполучників на підставі їх функціональної придатності приєднувати речення, фразу або здат­ності виступати текстотвірним началом: 1) сполучники, які поєдну­ють окремі речення і члени речення; 2) парні сполучники; 3) сполуч­ники, які поєднують відносно самостійні речення та їх еквіваленти;

3) сполучники, які розпочинають окреме речення; 5) сполучники, які вживаються на межі фраз [Булаховский 1949, с. 310]. Сполучники, основним призначенням яких постає поєднання головної і підрядної частини, як правило, належать до першої групи.

Класифікація складнопідрядних речень, побудована на засадничих принципах диференціації сполучних засобів між предикативними час­тинами за їх семантикою, була спробою побудувати викінчену систему таких засобів, але вона не могла задовольнити всі вимоги, оскільки значна частина сполучників може використовуватися для поєднання предикативних частин різної семантики, а сполучні слова загалом по­збавлені семантичної спеціалізації. Усе це посилювало внутрішні су­перечності формально-граматичної класифікації складнопідрядних ре­