У розвідці описано морфологічні засоби вираження виокремлених у структурі речення синкретичних
синтаксем з адресатним відтінком, окреслено їхнє лексичне наповнення. Прокоментовано дериваційний шлях
витворення конструкцій з такими компонентами. Обґрунтовано розрізнення адресата в ситуації та адресата
ситуації.
Ключові слова: синкретична синтаксема, адресатність, адресат в ситуації, адресат ситуації,
семантико-синтаксична функція, семантичний відтінок.

На сучасному етапі розвитку лінгвістики стрімко підвищується увага науковців до явищ нетипових,
таких, що не піддаються однозначній кваліфікації, результатом чого, у синтаксисі зокрема, є плідні
напрацювання у вивченні синкретичних членів речення, синкретичних семантико-синтаксичних відношень між
предикативними частинами складних речень, а також синкретичних функцій синтаксем. Останній аспект є
менш дослідженим, але не менш цікавим, з-поміж інших, що й спричинило порушення нами цього питання.
Семантико-синтаксична категорія адресатності дотепер залишається чи не найменш опрацьованою: у
рамках студіювання цієї проблематики пошуки лінгвістів спрямовані переважно в площину окреслення
функціонально-семантичного поля дієслів адресатності, визначення й опису відношень між лексемами, що його
утворюють [Лінник 1998; Пац 1998; Пац 1998а]. Між тим, особливості функціонування та вираження
адресатних синтаксем рідко потрапляють до кола дослідницьких інтересів науковців, що очевидно, можна
пояснити вузькістю семантичного й морфологічного наповнення цих актантів: у ролі адресатної синтаксеми
виступають здебільшого назви осіб у формі давального безприйменникового відмінка [Безпояско 1991: 39] й
родового з прийменником для або до [Вихованець 1992: 124-126], а також у валентній рамці обмеженої групи
предикатів цю позицію посідає прийменниково-відмінковий комплекс „перед + орудний‖ [Золотова 1988: 272-
273]. Однак значення адресатності може бути наявним у певній синтаксемі не лише як таке, а й у вигляді
семантичних нашарувань і відтінків, які тією чи тією мірою взаємодіють з основним значенням компонента. У
зв‘язку з цим актуальною постає потреба фіксації й аналізу таких явищ, що й продиктувало завдання нашої
студії − виокремити в структурі речення синкретичні синтаксеми з семантичним відтінком адресатності й
навести їхні морфологічні вияви. Адже реєстр формальних втілень синкретичних синтаксем, що водночас з
іншим виражають адресатне значення, сприятиме розв‘язанню важливих наукових задач, з-поміж яких
всебічний опис семантико-синтаксичної категорії адресатності, оформлення функціональної типології
синтаксем, створення комплексної теорії синкретизму.
© Кобченко Н.В., 2011 Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

169
Для адекватного й вичерпного висвітлення порушеного питання необхідно насамперед зважати на
витлумачення поняття адресата, яке в сучасному мовознавстві не просто вживається у двох значеннях, а й
належить до поняттєво-категорійних апаратів двох дисциплін. Функціональний синтаксис оперує дефініцією
„адресат‖, або „адресатна синтаксема‖ на позначення одного з актантів, який посідає відкриту валентністю
предиката позицію й позначає особу, на користь або на шкоду якої відбувається дія [Вихованець 1992: 124]. У
лінгвістиці тексту ж адресатом є один з комунікантів, на якого спрямоване висловлювання, тобто мовленнєва
дія того, хто говорить [Загнітко 2006: 53; Селіванова 2006: 16-17 тощо]. Таким чином, принциповим постає
розрізнення адресата в ситуації – учасника ситуації, який залучений до дії, на якого так чи так спрямована дія, –
та адресата ситуації – особи, на яку спрямована ситуація загалом або повідомлення про неї. Із двох зазначених
об‘єктом нашого студіювання є адресат у ситуації, який на семантико-синтаксичному рівні речення
проектується в позицію адресатної синтаксеми. Саме цим і пояснюється відсутність у розвідці розгляду
кличного відмінка як засобу вираження адресатної семантики, адже він не позначає безпосереднього учасника
ситуації, особу, яка прямо залучена до дії, а є спеціалізованим експліцитним репрезентантом адресата
повідомлення.
Спостереження й аналіз фактичного матеріалу дає підстави виокремити кілька морфологічних виявів
синтаксем, у яких, окрім іншого, реалізовується значення адресатності:
1. Давальний безприйменниковий відмінок. Як відомо, давальний відмінок спеціалізований на
вираженні адресатної семантики, однак трапляються випадки, коли на його основне значення нашаровуються
інші відтінки. Одним з таких різновидів виступає давальний адресатно-об‘єктний. Ця функція датива зумовлена
семантичною специфікою предикатів, у валентній рамці яких він опиняється. Дієслова із значенням сприяння,
шкоди та ін. виражають дію, яка спрямована на певний об‘єкт і водночас відбувається на користь чи на шкоду
цього об‘єкта, тому вираження об‘єкта й адресата дії акумулюються в одній синтаксемі, морфологічно
оформленій давальним відмінком, напр.: Він довгі літа надокучав панові різними процесами (Іван Франко);
Княгиня пригадала, як колись у стравниці побачила цю несміливу дівчину, що боялася підняти на неї очі,
пригадала, як Малуша допомагала Ярині, як потім стала допомагати їй – княгині (Семен Скляренко); Знавці
мистецтва дякували Дмитрові Івановичу за те, що зберіг пам’ятник (Іван Шаповал). Варто зазначити, що
І.Р. Вихованець потрактовує розглядувану функцію датива як суто об‘єктну, а сам давальний відмінок у
подібній позиції як комбінаторний варіант знахідного, аргументуючи це тим, що він охоплює незначну сферу
об‘єктних засобів і сполучається з дієсловами, при яких об‘єктний ад‘юнкт не може бути репрезентований
акузативом [Вихованець 1987: 111]. Така інтерпретація знайшла своїх прибічників, які, розмежовуючи
давальний адресатний і давальний об‘єктний, опираються на лексико-семантичну групу опорного предиката
[Степаненко 2008: 92-94]. Наведене витлумачення датива як функціонального варіанта акузатива є почасти
переконливим, але аналіз конкретних мовних фактів засвідчує їхню справедливість у тому разі, коли давальний
посідає об‘єктну позицію при предикатах стану, адже їхня валентність, у принципі, не передбачає наявності
адресата напр.: Ярослав не вірив тепер навіть Коснятинові (Павло Загребельний); І тому редакційні жінки
симпатизували Харлакові (Володимир Дрозд); Вона віддана своїй господині (Улас Самчук); І стане він вірним
Хмелеві навіки (Роман Іваничук). Тоді як прогнозованість адресатної синтаксеми у валентній рамці предикатів
дії, виражених дієсловами таких лексико-семантичних груп, як сприяння, шкоди, повідомлення тощо, не
викликає сумніву, напр.: Я вмить згадав, що читав десь, як воїни допомагали людям під час стихійних лих…
(Всеволод Нестайко); Та це не заважало Юхримові думати про себе, що він розумніший за всіх у селі, і чекати
свого часу (Михайло Стельмах); Вона Труді все розповіла (Володимир Винниченко).
Подекуди адресатність у синкретичних синтаксемах поєднується із суб‘єктним значенням. Такі
синтаксеми функціонують у структурі семантично неелементарних речень з дієсловами волевиявлення,
асистивності, вербального впливу тощо в ролі предиката та інфінітивами в ролі об‘єктної синтаксеми.
Витворення подібних побудов є результатом об‘єднання двох базових речень з тотожним лексичним
компонентом, який в одному з них виступає адресатом реальної дії, а в іншому – суб‘єктом потенційної.
Унаслідок дериваційних перетворень предикат другого базового речення, набравши форму інфінітива,
транспонується в позицію об‘єктної синтаксеми щодо предиката першого базового речення, а суб‘єкт другого
базового речення зливається з адресатом першого, пор.: Поснулим душам звелено + Поснулі душі мусять
хропти → Поснулим душам звелено, щоб вони хропли → Уже всі звикли: геніїв немає. Поснулим душам звелено
хропти (Ліна Костенко); Йому запропонували + Він має поїхати до Туреччини → Йому запропонували, щоб він
поїхав до Туреччини → Хвилюватися, думаючи про Стамбул він почав, власне, відколи йому запропонували
поїхати до Туреччини (Юрко Покальчук). Таким чином на первинну семантику адресатної синтаксеми
нашаровується відтінок суб‘єктності, відчутність якого посилюється ще й лексичним наповненням
новоутвореного об‘єкта, що позначає опредмечену дію, напр.: …Звелів покинути нам Трою… (Іван
Котляревський); Як тільки Микола та Степан з невеликою дружиною охочих гриднів почали готуватися до
вилазки, воєвода наказав челяді дістати з погребів ситу та сирівець, пекти пироги, смажити м’ясо
(Володимир Малик); Так я заборонив собі дивитися на речі по-іншому (Любко Дереш).
Наявність адресатного відтінку фіксуємо також і в синтаксемах, виражених дативом, напр.: Чекає все: і
розпач, і образа, А рідний край нам буде чужиною (Олена Теліга); Може, вкладала душу в діда, як укладала би в
дитину, якої не народила Андрієві (Марія Матіос). У подібних побудовах давальний відмінок набуває
семантики призначення й, хоч і маючи деяку спорідненість з давальним адресатним (і в ролі давального
адресатного, і в ролі давального призначення вживаються переважно назви осіб), суттєво від нього ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

170
відрізняється обставинною функцією. Поява таких синкретичних синтаксем пов‘язана з контамінацією двох
семантично елементарних речень, що супроводжується редукцією в одному з них предиката призначення, щодо
якого давальний відмінок посідав валентно зумовлену позицію. У процесі дериваційних змін сема призначення
не елімінується разом із згортанням предиката, а конденсується в дативі, спричиняючи семантичні зрушення в
ньому, які виявляються в домінуванні адвербіальної семантики, пор.: Вулкан-коваль ковав блискавку +
Блискавка призначалася Зевесу → Вулкан-коваль тоді трудився, Зевесу блискавку ковав (Іван Котляревський);
Блакитне сонце світило + Світіння призначалося мені → Блакитне сонце мені світило, А буде чорне, а, може,
й сіре… (Олена Теліга). Неможна, однак, категорично стверджувати, що така функціональна позиція датива
свідчить про його повну транспозицію в адвербіальну сферу, адже він, репрезентуючи в похідному реченні
зредукований предикат призначатися, зберігає завдяки цьому семантику адресата. Ця особливість давального в
зазначених функціональних умовах і дала підстави І.Р. Вихованцеві визначити його функцію як синкретичну
цільово-адресатну з перевагою адвербіального цільового значення [Вихованець 1987: 116].
Датив зберігає певний відтінок адресатності й за транспозиції в ад‘єктивну сферу, напр.: Ми, дівчата,
умовились зійтися о пів до одинадцятої коло пам’ятника Шиллерові. Ходім! (Ірина Вільде); І де ціна життю!
Його ж не вернеш Ні золотом, ні кров’ю (Іван Кочерга); Знову повернувшись до столу, Павло схиляється над
недописаним листом Василю Лукичу (Микола Сиротюк). Адресатне нашарування в подібних синтаксемах має
залишковий характер: переміщуючись в атрибутивну позицію, вони конденсують у собі сему призначення
елімінованого предиката, у валентній рамці якого в базовому реченні посідали місце адресата, напр.: Забрали
все: коней, воза, подарунки Милані, матері та сестричці Ганночці, а самого зв’язали желею, приторочили до
воза і потягнули в Половеччину… (Володимир Малик) ← Подарунки були призначені Милані, матері та
сестричці Ганочці; А навкруги гримав день i чути було – на сопілці – тоскно-радісний гімн життю (Микола
Хвильовий) ← Гімн був призначений життю.
Окремо слід зосередитися на сполученнях давального відмінка з лексемами на зразок вітання, слава,
хвала тощо. Деякі лінгвісти вбачають у подібних побудовах реалізацію об‘єктних семантико-синтаксичних
відношень [Печников 1966: 13], мотивуючи це тим, що опорні слова в них через ускладненість предметної
семантики вираженням спонукання втрачають ознаки іменника й прямують до дієслова, пор.: Привіт тому,
хто здіймає ранковий вітерець; молитва до того, хто дарує солодкість устам закоханих; хвала тому, хто
сповнює жаром голос улюблений, поважання тому, хто осяяний пречистою світлістю, як лиця й глави
вознесених; слава тому, хто перед військом тримає знамено перемоги… (Павло Загребельний) — Вітаймо
того, хто здіймає ранковий вітерець; молитва до того, хто дарує солодкість устам закоханих; хвалімо того,
хто сповнює жаром голос улюблений, поважаймо того, хто осяяний пречистою світлістю, як лиця й глави
вознесених; славімо того, хто перед військом тримає знамено перемоги. Однак вважаємо за доцільне
погодитися з такою думкою частково, позаяк, окрім спонукання висловити певне ставлення особі, такі
конструкції ще й констатують уже притаманне мовцеві це ж саме ставлення, належність цього ставлення особі,
а тому семантику датива необхідно кваліфікувати не як власне-об‘єктну, а як синкретичну адресатно-об‘єктно-
посесивну, пор.: Слава ворогові, що твоєї ненависті вартий, Втіха – стріти його на вузькій для одного
стежині (Олег Ольжич) ← Я славлю ворога (Моє славлення належить ворогові) + Славте ворога; Хвала
щастю, бо його не купиш і не підкупиш (Дмитро Бедзик) ← Я хвалю щастя (Моє хваління належить щастю) +
Хваліть щастя.
З-поміж інших вирізняються синкретичні синтаксеми, виражені давальним відмінком адресатно-
посесивного значення, якому властива подвійна залежність – від дієслова та іменника [Вихованець 1987: 117;
Безпояско 1991: 65], напр.: Вже не злість, а тихий глибокий сум заліз йому в душу (Валер‘ян Підмогильний); Я
вчора, пробачте, підгледів, як ви в потоці мили цій панії ноги. Наші чоловіки ніколи не миють своїм жінкам
ноги (Марія Матіос); Коляй лоскотав їй сухим стеблом ногу (Марія Матіос). Наявність у реченнєвих
утвореннях датива з адресатно-посесивною семантикою не передбачена семантико-синтаксичною валентністю
предиката, а є наслідком синтаксичної деривації. Після об‘єднання двох семантично елементарних речень та
згортання в одному з них предиката належності давальний, який позначає суб‘єкт володіння, сполучається
підрядним зв‘язком у формі вільного поєднання з компонентом у функції об‘єкта володіння, який водночас є й
об‘єктом спрямування активної дії в другому реченні, пор.: Кінь вороний у дальню путь не хоче, І срібним
порохом Чумацького шляху Засліплює мандрівникові очі (Юрій Дараган) ← Кінь засліплює очі + Очі належать
мандрівникові; Трава мені губи лиже… (Марія Матіос) ← Трава лиже губи + Губи належать мені; Але вбивць
голоси прикидались тоді убієнними, а пророчі слова заповзали вар’ятам в уста (Ігор Римарук) ← Пророчі
слова заповзали в уста + Уста належать вар’ятам.
2. Давальний прийменниковий відмінок. Щодо вживання датива у складі прийменниково-
відмінкового комплексу, то дослідники з-поміж його особливостей відзначають обмеженість кола
прийменників, з якими може поєднуватися давальний, їхню очевидну вторинну відприслівникову природу,
адвербіальне функціонування цих комплексів та моносемантичність кожного з них [Вихованець 1975]. Проте
трапляються випадки, коли в структурі речення неможливо однозначно інтерпретувати функцію давального з
прийменником. Зокрема, йдеться про комплекси датива з препозитивами назустріч, услід, навздогін,
навперейми, напереріз: потрапляючи в детермінантну позицію речення, ці сполуки характеризуються
синкретичною семантикою, яку можна окреслити як адресатно-темпорально-кондиціональну, напр.: Я скажу їм
услід таке слово, що та їжа їм каменем у череві стане й отрутою по жилах піде (Адріан Кащенко); Люди Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

171
доземно кланялися князеві і воїнам, плакали, щось кричали навздогін воям (Володимир Малик) та адресатно-
темпорально-каузальну, напр.: А назустріч їй вершечками засяяли верби, мовби золотими перами втикались
(Степан Васильченко); Іноді з ям, обабіч неї, вибігали навстрічу нам обідрані, смугляві й чорноволосі, подібні до
циганчат діти, кричали щось незрозуміле і грозили нам услід чорними худенькими кулачками… (Володимир
Сосюра). Акумулювання в подібних синтаксемах стількох семантичних відтінків спричинене специфікою
їхнього витворення: речення, у яких ці одиниці функціонують, є результатом контамінації кількох
синтаксичних побудов, пор.: Гомер, спасибі тобі, – сказав я навздогін котові (Юрій Мушкетик) ← Я сказав,
коли кіт відходив + Те, що я сказав, адресувалося котові (адресатно-темпорально-кондиціональне значення);
Щасти тобі, Марку, – старий скинув шапку і помахав нею услід Безсмертному, який наче поменшав, побувши
у стайні (Михайло Стельмах) ← Старий скинув шапку і помахав нею, бо Безсмертний від’їжджав + Старий
скинув шапку і помахав нею, коли Безсмертний від’їжджав + Помах адресувався Безсмертному (адресатно-
темпорально-каузальне значення). Варто зазначити, що підсиленню адресатного відтінку в розглянутих
синтаксемах сприяє також і їхнє лексичне наповнення, яке обмежується назвами осіб або вказівками на них.
3. Родовий прийменниковий відмінок. Родовий відмінок з прийменником для початково
спеціалізований на вираженні адресатності, яка зберігається у вигляді семантичного нашарування навіть за його
транспозиції до адвербіальної чи ад‘єктивної сфери й набуття відповідних функцій. Так, переміщуючись у
детермінантну позицію речення, генітив з препозитивом для виражає цільово-адресатну семантику, напр.: Для
тебе поет складає пісні, тобі привозить торговець свої товари з-за моря через безсонну пустиню (Гнат
Хоткевич); Ця річечка тече для клена і для мене… (Микола Вінграновський); І в душній залі буде знов рости
Така дитинна й божевільна мрія: Що задля мене хтось зуміє йти Крізь всі зневаги – так, як я умію! (Олена
Теліга), за переходу ж цього прийменниково-відмінкового комплексу в присубстантивну позицію йому
властива атрибутивно-адресатна семантика, напр.: Це була прикра несподіванка для папи (Павло
Загребельний); Мабуть, побачили загрозу для себе ще більшу, ніж од імператора (Павло Загребельний);
Камери для арештантів обладнані за всіма сучасними європейськими вимогами… (Голос України). Але слід
визнати, що збереження в подібних синтаксемах адресатного нашарування уможливлюється насамперед їхнім
лексичним наповненням, адже у випадках, коли у формі родового виступає назва не-особи, відтінок
адресатності відсутній, пор: Одне слово, професор Анджилеску належав до людей, що їх іноді кидає природа на
життєвий ринок для реклами власної продукції (Ірина Вільде); Зверніть увагу на той факт, що ми брали для
допомоги собі навіть генералів і то таких, що уставали й лягали, думаючи про царя (Тодось Осьмачка); Там
побачив корито для промивки золота (Юрій Яновський); Тож обрали собі ці дві родини місце для життя
подалі від людних доріг та тьми заздрісних очей (Марія Матіос).
Як відомо, валентність локативних предикатів відкриває гніздо для локативної субстанційної
синтаксеми, одним з морфологічних варіантів якої є поєднання родового відмінка з прийменником до. Але у
разі, коли родовий відмінок містить вказівку на особу, названий прийменниково-відмінковий комплекс набуває
додаткового адресатного відтінку, напр.: Ввечері того таки дня, впоравшись у хаті, Секлета побігла до батька
й розказала батькові й матері, що Грицай її сватав (Іван Нечуй-Левицький); З хати зразу вилітає вервечка
босоногих дітлахів і по снігу мчить до мами (Михайло Стельмах); …то не так уже й багато маєш до вибору –
або бігти по розум до ворожки […] або, звісна річ, молитися Богу й чекати… (Оксана Забужко).
4. Називний відмінок. Характерним різновидом синкретичних синтаксем, у яких реалізовується й
адресатне значення, є суб‘єктно-адресатні, виражені номінативом. Зазвичай вони функціонують у реченнєвих
структурах з дієсловом набуття або отримання в ролі предиката, посідаючи валентно зумовлену лівобічну
позицію суб‘єктного актанта, напр.: Марта хутко йшла звичним шляхом на Хрещатик. Це вперше за життя
вона дістала на себе стільки одвертого цинізму, брехні й базарної лайки (Валер‘ян Підмогильний); О, краю
мій, моїх ясних привітів не діставав від мене жодний ворог (Олена Теліга); На вступних екзаменах з
літератури я схопив „трійку‖ (Анатолій Хорунжий). Відтінок адресатності в цих одиницях наявний через те,
що речення з предикатом, вираженим дієсловом набуття чи отримання, корелюють з реченнями, у яких
предикат виражений дієсловом давання, завдяки тому, що обидва типи конструкцій є відбиттям тієї самої
ситуації. Відтак суб‘єкт одного реченнєвого утворення є адресатом другого, а суб‘єкт другого, відповідно, –
адресатом першого, пор.: Скільки вона горя прийняла від тих самих панів, на котрих робить! (Михайло
Коцюбинський) — Скільки горя завдали їй ті самі пани, на котрих вона робить!; …король мадярів Бела
Четвертий отримав від Батия листа… (Володимир Малик) — Батий надіслав королю мадярів Белі
Четвертому листа; Ти і від мене одержиш тамгу на вільну торгівлю у моїх володіннях (Володимир Малик) —
І я дам тобі тамгу на вільну торгівлю у моїх володіннях.
5. Прийменниковий орудний відмінок. Лінгвісти неодноразово звертали увагу на вживання
прийменниково-відмінкового комплексу „перед + орудний‖ у позиції об‘єктної синтаксеми [Золотова 1988: 272;
Межов 2005: 171; Грищенко 2007], тоді як його транспозиція до атрибутивної сфери залишається
неопрацьованою. Однак зараз зупинимося лише на одному вияві атрибутивного функціонування цієї сполуки, а
саме на випадках, коли у формі орудного виступає субстантив, що безпосередньо чи опосередковано позначає
особу або групу осіб. Такі явища цікаві тим, що лексичне наповнення інструменталя впливає на його
семантико-синтаксичну функцію, накладаючи на атрибутивне значення комплексу „перед + орудний‖
додатковий відтінок адресатності, напр.: Але: сором перед знайомим „почмайстром” переміг страх… (Ірина
Вільде); Особливо болісне безсилля перед жінкою (Павло Загребельний). Це адресатне нашарування
успадковане від вихідних щодо даних конструкцій, у яких прийменниково-відмінковий комплекс „перед + ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

172
орудний‖, посідаючи валентно-зумовлену об‘єктну позицію щодо предикатів дії із значенням „виявляти‖, окрім
об‘єктної семантики, імпліцитно виражає адресатність, пор.: Справді, чого ж журитися їм, у яких є стільки
різних життєвих вигод, стільки пошани від людей, стільки заслуг перед партією (Володимир Винниченко) ←
Заслуги виявлені перед партією (і Заслуги призначені партії); …щедро дарував Святополк поради, настанови,
побажання, ще додавав до цього любов, закликав до покори перед богом, отже, й перед папою (Павло
Загребельний) ← Покора виявлена перед богом, отже, й перед папою (і Покора виявлена на користь бога,
отже, й папи); Моя вина. Мій гріх перед людьми (Ліна Костенко) ← Гріх вчинений перед людьми (і Гріх скоєний
на шкоду людям).
Таким чином, функція адресатноті, незважаючи на обмеженість спеціалізованих засобів вираження,
подекуди реалізовується в синкретичних синтаксемах – чи то як їхнє домінантне семантичне навантаження, чи
то як додаткове нашарування. Окреслення й аналіз дистрибуції таких синтаксем належать до перспектив
подальшого дослідження.

Література
Безпояско 1991: Безпояско, О.К. Іменні граматичні категорії [Текст] / О.К. Безпояско. – К.: Наук. думка,
1991. – 171 с.
Вихованець 1975: Вихованець, І.Р. Прийменниковий давальний у структурі словосполучення і речення
[Текст] // Синтаксис словосполучення і простого речення: (Синтаксичні категорії і зв‘язки): Монографія /
Редкол.: М.А. Жовтобрюх (відп. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1975. – С. 85-109.
Вихованець 1987: Вихованець, І.Р. Система відмінків української мови [Текст] / І.Р. Вихованець. – К.:
Наук. думка, 1987. – 231 с.
Вихованець 1992: Вихованець, І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови [Текст] /
І.Р. Вихованець. – К.: Наук. думка, 1992. – 224 с.
Грищенко 2007: Грищенко, У.Ю. Форма орудного з прийменником перед у позиції об‘єкта [Текст] /
У.Ю. Грищенко // Наукові праці Кам‘янець-Подільського держ. ун-ту: Філол. науки. – Вип. 15. – Т.1. –
Кам‘янець-Подільський: Аксіома, 2007. – С. 55-59.
Загнітко 2006: Загнітко, Анатолій. Лінгвістика тексту: Теорія і практикум. Науково-навчальний посібник
[Текст] / Анатолій Загнітко. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – 289 с.
Золотова 1988: Золотова, Г.А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского
синтаксиса [Текст] / Г.А. Золотова. − М.: Наука, 1988. − 440 с.
Лінник 1998: Лінник, Любов. Особливості опозиції з-поміж дієслівних лексем адресатності [Текст] /
Любов Линник // Функціонально-когнітивні вияви граматичних структур: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т змісту і
методів навчання, 1998. – С. 95-100.
Межов 2005: Межов, Олександр. Прийменниково-відмінкові засоби вираження суб‘єктних та об‘єктних
синтаксем [Текст] / Олександр Межов // Граматика слова і граматика мови: Зб. наук. пр., присвяч. ювілею д-ра
філол. наук, проф., чл.-кор. НАН України, зав. від. граматики та історії укр. мови Ін-ту укр. мови НАН України
Вихованця Івана Романовича / НАН України; Ін-т укр. мови; Донецький нац. ун-т / Анатолій Загнітко (ред.). –
Донецьк: ДонНУ, 2005. – С. 152-175.
Пац 1998: Пац, Любов. Семантична структура адресатних дієслів [Текст] / Любов Пац // Функціонально-
когнітивні вияви граматичних структур: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т змісту і методів навчання, 1998. – С. 101-110.
Пац 1998а: Пац, Л.І. Функціонально-семантичне поле адресатності в сучасній українській мові: Дис.
…канд. філол. наук: 10.02.01 [Текст] / Л.І. Пац. – Горлівка, 1998. – 158 с.
Печников 1966: Печников, А.Н. Соотносительные глагольные и именные словосочетания, включающие
дательный падеж без предлога: Автореф. дис. … канд. филол. наук [Текст] / Куйбышев. гос. пед. ин-т
им. В.В. Куйбышева. – Куйбышев, 1966. – 14 с.
Селіванова 2006: Селіванова, Олена. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія [Текст] / Олена
Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Степаненко 2008: Степаненко, Ярослав. Об‘єктне значення давального відмінка на тлі його семантичної
структури [Текст] / Ярослав Степененко // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія
„Лінгвістика‖: Зб. наук. пр. − Вип. VI. − Херсон: Вид-во ХДУ, 2008. − С. 88-96.

В статье описаны морфологические средства выражения выделенных в структуре предложения
синкретических синтаксем с адресатным оттенком, очерчено их лексическое наполнение. Прокомментирован
деривационный путь образования конструкций с такими компонентами. Обоснована дифференциация
адресата в ситуации и адресата ситуации.
Ключевые слова: синкретическая синтаксема, адресатность, адресат в ситуации, адресат ситуации,
семантико-синтаксическая функция, семантический оттенок.

The paper deals with the exposition of the morphological manifestations of the syncretical syntaxemes with the
addressee nuance distinguished in the structure of the sentence. Their lexical filling is defined. The derivational way of
the formation of the sentences with such components is commented on. The difference of an addressee in the situation
and an addressee of the situation is grounded on. Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

173
Keywords: syncretical syntaxeme, addressiveness, addressee in the situation, addressee of the situation,
semantic-syntactical function, semantic nuance.

Надійшла до редакції 1 вересня 2010 року.