Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Юлія Мельник – ПРИНЦИПИ ТА ПАРАМЕТРИ ДОСЛІДЖЕННЯ СКЛАДНОПІДРЯДНОГО РЕЧЕННЯ У СВІТЛІ ГЕНЕРАТИВНОЇ ГРАМАТИКИ

У статті йдеться про застосування теорії принципів та параметрів до дослідження центральної
одиниці синтаксису – речення. До головних модулів цієї теорії належать: Х-штрих-теорія; Теорія обмеження;
Теорія керування; Теорія відмінка; Тета-теорія; Теорія зв’язування.
Ключові слова: клауза, граматика складових, трансформаційні правила, комплементайзер, комплемент,
агент, аргумент, рекурсивна фразова категорія.

Синтаксис є найбільш складним та суперечливим аспектом граматичного ладу мови, оскільки саме сфері
синтаксису належать ті мовні одиниці, які безпосередньо служать для спілкування людей, співвідносячи
повідомлюване з позамовною дійсністю. У синтаксичних студіях виявляються значні розбіжності поглядів,
синтаксис висуває численні теоретичні питання, ставить дослідника перед необхідністю постійного пошуку
нових методів і підходів до вивчення мови в цілому та тих мовних явищ, які є насправді проблемними, хоча на
перший погляд здаються добре відомими [Приходько 2002]. Саме до останніх належить і така синтаксична
одиниця, як гіпотаксис, або складнопідрядне речення (далі – СПР).
В історії вчення про СПР прийнято говорити про три напрями, які вже склалися: логічний, чи
семантичний (М.В. Ломоносов, А.Х. Востоков, Ф.І. Буслаєв, М.В. Донецька, В.В. Бабайцева, Л.Д. Чеснокова);
формально-граматичний (О.М. Пєшковський; А.Б. Шапіро; М.Н. Петерсон, Л.А. Булаховський) та
структурно-семантичний (М.С. Поспєлов, В.А. Бєлошапкова, Л.Ю. Максімов, С.Г. Ільєнко). В останні
десятиріччя ХХ століття як у вітчизняному, так і в зарубіжному мовознавстві формується принципово новий
підхід до вивчення СПР – функціонально-семантичний (Н.К. Онипенко, P.M. Теремова, М.В. Ляпон,
В.Б. Євтюхин, С.А. Шувалова, A.M. Ломов, Р. Гусман Тірадо). Однак справжній прорив у вченні про
синтаксичні структури та їх складові пов‘язаний з новаторськими працями Н. Хомського [Chomsky 1993 (1995);
Chomsky 1957 (2002)] та його послідовників (Freidin R.; Haegeman L.; Hale K.; Keyser S.J; Jackendoff R.;
Neeleman A.).
Генеративна інтерпретація граматики як такої є поворотом до вивчення ментальної спроможності
людини, зосередження уваги на синтаксичних структурах, недоступних прямому спостереженню. Саме
застосування цієї теорії зумовило використання нового підходу до розв‘язання таких проблем синтаксису, як
реконструкція германського речення та основні моделі порядку слів у ньому (Kroch A.; Taylor A.; Stockwell R.;
Minkova D.; Traugott E.C.); питання про синтаксичні універсалії, вивчення типології синтаксичних структур та
механізмів граматичних змін (Harris A.C.; Campbell L.; Pintzuk S.; Tsoulas G.) становлення гіпотаксису в
давньогерманських мовах (І.Р. Буніятова).
Актуальність вибору теми дослідження визначається підвищеним інтересом сучасних граматичних
студій до проблем розвитку та функціонування мовних систем. Невирішеність проблеми інтерпретації
граматичної природи СПР, відсутність інтегрального підходу до дослідження такого складного феномену, яким
є СПР, зумовлює пошук нових шляхів до його інтерпретації та дослідження.
Метою пропонованої статті є пропозиція моделі опису СПР у світлі генеративної граматики.
Основними завданням тут є описати можливі шляхи дослідження СПР, використовуючи головні модулі
управління та зв‘язування: Х-штрих-теорію, Теорію обмеження, Теорію керування, Теорію відмінка, Тета-
теорію, Теорію зв‘язування.
Генеративізм, або породжувальна (трансформаційна) граматика (далі – ПГ, ГГ або ТГ) Н. Хомського –
один із різновидів формальних граматик. ПГ – науковий напрямок, який змінив структуралізм. Під назвою
«структуралізм» об‘єднують декілька лінгвістичних напрямків ХХ ст., які врешті-решт підносяться до ідей
Ф. де Сосюра та І.А. Бодуена де Куртене; найбільш відома серед них – празька школа, «глосематика»
Л. Єльмслева та американська дескриптивна лінгвістика.
© Мельник Ю.П., 2011 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

188
Структуралізм подає мову у вигляді одиниць та відношень, що їх пов‘язують, причому ці одиниці та
відношення, які у кінцевому підсумку зводяться до невеликої кількості нерозкладних елементів, утворюють
організовану структуру, схожу на кристал, атом або систему планет [Тестелец 2001: 505].
Структуралізм сприяв тому, що лінгвісти за зразком математики та природничих наук розробили точні та
експліцитні методи аналізу матеріалу. Однак, як і в доструктуралістський період, їх зусилля були спрямовані
здебільшого на створення лінгвістичних описів. При цьому залишалося поза увагою те, що основна мета
розробки формальних моделей у природничих науках, якщо ж ці науки приймаються як зразок для лінгвістики,
– пояснення фактів, за якими ведеться спостереження. ПГ постала однією з перших найсерйозніших спроб
лінгвістів створити в межах традиції наукового теоретизування змістовну теорію мови у тому ж звичайному
сенсі слова, в якому фахівці у відповідних галузях говорять про теорії в хімії або в біології [Lees 1957: 113–
127].
Н. Хомський запропонував перейти від практики строгих та точних описів матеріалу у вигляді списків
одиниць та відношень, які їх пов‘язують, до вирішення експланаторних завдань – відкриття законів, які лежать
в основі побудови будь-якої природної мови. Він розглядав той факт, що у нормальній ситуації будь-яка
людина абсолютно досконало оволодіває своєю рідною мовою, як природно-наукову проблему – подібно до
того, як проблемою фізики є, наприклад, незалежність швидкості світла від прийнятої системи відліку чи
проблемою хімії – можливість процесу горіння. Так само, як безкінечне, на перший погляд, різноманіття
природних явищ зводиться до невеликої кількості фундаментальних фізичних законів, так і безкінечне
різноманіття мов підпорядковується деяким загальним закономірностям, що лежать в їх основі, – лінгвістичним
універсаліям [Тестелец 2001].
Розглянемо такий виразний приклад СПР: (1) The place // where they now where (б) was no different from
the one (a) // which they had left in the night (в) // – the same children, with different names; the same grown people,
with different smells… [Faulkner, 123].
Із семантичної точки зору (1), як і більшість речень у мові, являє собою справжній клубок пропозицій
(тобто семантичних речень), але за синтаксичною класифікацією це речення є складним, яке вміщує головне
(матричне) (1а) та підрядні (клаузи) (1б, 1в) речення.
Клаузою називається будь-яка група, у тому числі і непредикативна, вершиною якої є дієслово, а при
відсутності повнозначного дієслова – зв‘язка або граматичний елемент, який відіграє роль зв‘язки. Термін
«клауза» точно відповідає англ. clause; речення (англ. sentence) – це фінітна клауза. Нефінітні клаузи – це
інфінітивні, дієприкметникові та герундійні звороти – позбавлені предикативності, але в усьому іншому дуже
схожі на речення. У них та ж сама рольова структура, що й у речень з фінітним дієсловом, хоча моделі
керування можуть відрізнятися.
Якщо синтаксична одиниця не є клаузою, але при цьому відповідає певній пропозиції, то говорять, що
вона володіє імпліцитною предикативністю. Наприклад, (2) а. I promised John a new bicycle; б. I promised John
that would buy a new bicycle. 2а містить імпліцитну предикативність; 2б – експліцитну предикативність.
Клауза, як і іменна група (далі – ІГ), є рекурсивною фразовою категорією, тобто може включати
теоретично довільну кількість інших клауз. Клауза, яка включає в себе хоча б ще одну іншу клаузу, називається
складною клаузою, або поліпредикативною конструкцією.
Клаузи включаються одна в одну двома способами – сурядністю та підрядністю. Якщо дві клаузи X та Y
не вкладені одна в одну і при цьому обидві є безпосередньо складовими третьої клаузи Z, то відношення між X
та Y називається сурядністю, а Z називається складносурядною клаузою. Якщо ж X, Y і Z – речення, то Z
називається складносурядним реченням [Тестелец 2001: 506].
Складна клауза X називається складнопідрядною, якщо в неї вкладена інша клауза Y. X у такому
випадку називається головною, або матричною клаузою, а Y – залежною (наприклад, (1а) – головна; (1б) –
залежна). Якщо X та Y – речення, то X називається складнопідрядним реченням.
З наведених прикладів зрозуміло, що неправильно вважати СПР як таке, що «складається з двох частин»,
у тому ж сенсі, в якому «з двох частин складається» складносурядне. У складносурядному реченні дві або
більше клаузи, які не перетинаються, утворюють складну клаузу. У СПР одна клауза повністю вкладена в іншу
й її зовнішні межі не можуть виходити за межі головної клаузи.
Складнопідрядні поліпредикативні конструкції поділяються на два класи: конструкції із сентенційним
актантом і конструкції із сентенційним сирконстантом. Сентенційний актант заповнює актантну валентність
предиката із головної клаузи. Сентенційний сирконстант заповнює або сирконстантну валентність дієслова-
присудка головного речення (в результаті виникає обставинна клауза, напр. When the man saw that he was
awake he produced food from a piece of newspaper [Faulkner: 123]; або сирконстанту валентність іменника (в
результаті виникає відносна клауза, напр. …it was a section of broom handle which had been driven into Mrs
Mceachrn’s flower bed in front of the house for something to grow on [Faulkner: 183]. Враховуючи зазначене,
обставинні та відносні клаузи слід розглядати як сентенційні сирконстанти, які заповнюють сирконстантну
валентність іменника.
Основними компонентами ПГ є правила граматики складових та трансформаційні правила. Правила
структури складових завжди мають такий вигляд: (3а) A→X Y Z. Цей запис означає, що А складається із X, Y і
Z, що своєю чергою можна представити у вигляді синтаксичного дерева (3б): Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

189

До системи правил структури складових прямо закладені рекурсивні можливості мови. Так, наступне
правило ((4). а. VP →V (S’), де VP – присудок; V – головне дієслово; S’ – клауза; б. S’ → COMP S’, де COMP S’ –
підрядний сполучник або комплементайзер) дає можливість дієслову мати прямий додаток, який виражений
клаузою, що виступає комплементом.
Так, для речення (6а) John knew that Einstein discovered relativity theory дужковий запис буде таким: (6б)
[s John knew [s Einstein discovered relativity theory]. Дієслівна група VP включає два безпосередніх складники – V
«knew» та залежну клаузу S’ Einstein discovered relativity theory. Залежна клауза ділиться на NP – підмет Einstein
та VP discovered relativity theory, яка далі розкладається на V discovered та NP relativity theory. Зобразимо це
речення у вигляді дерева складових (рис. 1).
(5)

Рис. 1. Формальне представлення СПР у вигляді дерева складових

Таким чином, одна клауза вкладена в іншу не безпосередньо, а через іншу рекурсивну категорію –
дієслівну групу (VP). Наведені тут твердження про структуру фразових категорій, які входять в (5), можна
сумувати у вигляді такої множинності правил граматики складових:
(7) а. S → NP VP
б. VP → V S
в. VP → V NP
г. NP → N
Правило (7а) застосовується в (5) двічі, відображаючи той факт, що одна клауза S’ (Einstein discovered
relativity theory) вкладена в дієслівну групу іншої клаузи S (John knew that Einstein discovered relativity theory).
Це саме правило може бути застосоване і втретє, якщо (5) вкласти у довше речення (8) Martha said John knew
that Einstein discovered relativity theory. Правила (7а) та (7б) утворюють контур, тобто результат застосування
одного з них вміщує лівий символ іншого. Таке поперемінне застосування двох правил чи послідовне
вкладання клауз одна в одну може бути теоретично безкінечним. Неважливо, наскільки довгим стає речення –
воно все одно аналізується у термінах тієї ж самої кінечної множини правил граматики складових (7).
Отже, правила граматики складових в ПГ є контекстно вільними. Важливо зрозуміти, який інтуїтивний
зміст вміщується у такому обмеженні, накладеному на граматику складових. Це обмеження зовсім не довільне,
воно відображає фундаментальну властивість синтаксичних структур у мовах світу: структура синтаксичних
одиниць, яка відноситься до певної фразової категорії Х, не залежить від їх оточення, тобто від того, в яку
складову вони вкладені.
Наприклад, ІГ може бути підметом, додатком, іменною частиною присудка тощо, але різниця у позиції
не впливає на внутрішню структуру ІГ. Так само прийменникова група може бути підметом, обставиною,
означенням до ІГ, додатком до дієслівної групи тощо, але її внутрішня структура не змінюється в залежності
від синтаксичної ролі. Те ж саме справедливо і стосовно клаузи – структура цієї фразової категорії залишається
в основному незмінно незалежною від того, чи є вона головною, залежною, сурядною, підрядною,
сентенційним актантом, сирконстантом тощо [Тестелец 2001: 523].
S
VP
S

S
V
P
N
P
V
N
P
N
P
V
CO
MP
V CO N V N
MP
N
John knew that Einstein discovered relativity theory
A
s
X Y Z ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

190
Таким чином, вище йшла мова про правила граматики складових, які Н. Хомський назвав базовим
компонентом. Структура ж, яка підлягає трансформації, називається глибинною структурою, а структура, яка
є результатом застосування трансформації, – поверхневою структурою (рис. 2).

Рис. 2. Схема стандартної теорії

Два компоненти ПГ – правила граматики складових і трансформаційні правила – у своїй сукупності
могли б, здається, у першому наближенні вирішити завдання опису англійського синтаксису. Однак основним
завданням ПГ був не опис, а пояснення – фактів, що спостерігалися. І таке пояснення, очевидно, могла дати
теорія принципів і параметрів – найбільш просунута та глибоко розвинена версія ПГ, яка склалася на початку
1980-х років.
Головна ідея сучасного варіанта генеративної граматики полягає в тому, що синтаксис розглядається як
результат взаємодії декількох відносно автономних граматичних підсистем, кожна з яких має певну кількість
універсальних граматичних закономірностей – принципів та параметрів. Кожній граматичній підсистемі
відповідає модуль граматичної теорії, який йменується певною теорією [Chomsky 1995]. Модульний підхід
значно розширює можливості дослідження суті синтаксичних одиниць і відносин, які складаються між ними.
Наразі в рамках теорії принципів і параметрів розроблено вісім модулів, більшість з яких безпосередньо
стосуються побудови фінітних та нефінітних клауз у межах СПР. Отож, головними модулями Теорії
керування та зв’язування [Chomsky, 1981], які можна застосувати при дослідженні СПР, є:
1. Х-штрих-теорія (X-Bar Theory): встановлює базовий компонент граматики, визначає початкову
структурну форму всіх складових та їх категорій. При дослідженні гіпотаксису модуль X’-теорії дає можливість
прослідкувати принципи та параметри формування СПР. Параметрами тут можуть слугувати: розміщення
аргументів, наявність/відсутність суб‘єкта у матричному та підрядному реченнях; відношення суб‘єкта із
аргументами та ад‘юнктами; позиція клауз як комплементів аргумента матричного речення.
2. Теорія обмеження (Bounding Theory): обмежує можливості правил переміщення. При дослідженні
гіпотакcичного цілого теорія обмеження займається можливими варіантами переміщення клаузи у межах
висловлювання або аргументів у межах самого комплемента. Тут можна виявити функцію ствердження у
синтаксичній структурі СПР; функцію нівелювання через взаємодію типу «аргумент 1 → аргумент 2»; функцію
розгортання через взаємодію типу «аргумент → комплемент»; функцію згортання через взаємодію типу
«комплемент → аргумент»; функцію витіснення через взаємодію типу «аргумент → комплемент 1 →
комплемент 2»; функцію підсилення через взаємодію типу «аргумент 1 → комплемент 1 → аргумент 2 →
комплемент 2; комплемент 3; комплемент 4; комплемент 5».
3. Теорія керування (Government Theory): визначає відношення між вершиною і її залежними
елементами. Згідно з теорією керування видається можливим дослідження відношень, з одного боку, між
вершиною СПР та його комплементами, а з іншого боку – між клаузами та вершинами, до яких вони належать.
Тут може враховуватися: 1) власне керування; 2) семантичне керування, яке зазвичай встановлюється між
предикатом та його комплементом; між комплементайзером та його комплементом; 3) антецедентне керування,
яке встановлюється виключно між переміщеним елементом та його слідом. Необхідні умови для
антецедентного керування: елемент переміщується догори, а не донизу, і його посадковий майданчик (landing
place) знаходиться порівняно недалеко від сліду. З цього випливає, зокрема, що переміщення комплемента не
порушує принципу пустої категорії – (далі – ППК) (пустими називають такі категорії, які не набувають
вираження на поверхневому рівні, вони бувають трьох типів: велике PRO (фонологічно пустий підмет
інфінітивного звороту), маленьке PRO (фонологічно пустий анафоричний займенник) і сліди. ППК
використовує структурне положення простих категорій для визначення граматичності поверхневої презентації
речень. ППК базується на понятті керування (government), яке, своєю чергою, визначається через поняття с-
команди), оскільки предикат або комплементайзер завжди керують своїм комплементом. Переміщення підмета,
з іншого боку, завжди обмежене, оскільки граматичність такої деривації залежить від того, чи буде слід
антецедентного керування переміщеним елементом. Цим пояснюється відмінність у можливостях переміщення
БАЗОВИЙ КОМПОНЕНТ
ГЛИБИННА СТРУКТУРА
ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ
ПОВЕРХНЕВА СТРУКТУРА Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

191
додатка та підмета із клаузи, яка вводиться прийменником. Для ілюстрації наведемо приклади з англійської та
української мов:
(9) а. Who do you think [CP that [IP John loves t1]]?
букв. «Кого ти думаєш, що Джон любить?»
б. Who do you think [CP that [IP t1 loves Mary]]?
букв. «Кого ти думаєш, що любить Мері?»
(10) а. Що1 тобі хотілося б, [CP щоб [Іван купив t1]]?
б. Хто1 тобі хотілося б, [CP щоб [IP t1купив квіти]]?
Сліди (t1) в (9а) та (10а) лексично керовані дієсловом і тому не порушують ППК. Однак сліди в (9б) та
(10б) порушують ППК, тому що, по-перше, вони не є керовані лексично (оскільки позиція підмета за
визначенням не є лексично керованою позицією); по-друге, наявність сполучника щоб блокує антецедентне
керування сліду з боку переміщення підмета. Контраст між прикладами (9 – 10а) та (9 – 10б), який пояснюється
ППК, прийнято називати Ефектом that-слід (that-trace effect).
4. Теорія відмінка (Case Theory): належить до абстрактного (структурного) і морфологічного
відмінкового керування. Теорія відмінка – один із головних модулів теорії ГГ. Суть її полягає в тому, що будь-
яка NP обов‘язково повинна знаходитися в позиції, якій може бути приписана відмінкова форма (навіть якщо у
досліджуваній мові, у нашому випадку це англійська, клас іменників не має морфологічної категорії відмінка).
Цей принцип отримав назву Відмінкового фільтра (Case Filter).
Теорія відмінка відіграє важливу роль як в Теорії керування та зв‘язування, так і в теорії мінімалізму. За
допомогою відмінка вдалося пояснити відсутність поверхневих (морфологічних) відмінків в англійській мові,
оскільки в її глибинній структурі все одно присутні універсальні структурні відмінки. Відсутність
морфологічних відмінків – це всього лише випадкові поверхові явища, за якими приховуються абстрактні
властивості, притаманні всім мовам. Саме це зміцнило позиції ГГ у процесі досягнення її головної мети –
описати та пояснити загальні, універсальні принципи, які характеризують мовний апарат людини [САЛ 2010].
5. Тета-теорія (Theta-Theory): належить до тематичних (=семантичних) відношень між дієсловом (або
іншим предикатом) і його аргументами (актантами), інакше кажучи, до валентностей. Теорія відмінка та тета-
теорія дають можливість встановити правила вживання клауз, а також відношення між їх семантичними ролями
та синтаксичними ознаками. Тут може враховуватися валентність матричного предиката, а також валентність
предикатів у клаузах.
Стосовно СПР, то це саме той параметр, який потребує найширшого дослідження. Адже тут
встановлюються тета-ролі (тематичні відношення), наприклад, між матричним дієсловом та його аргументами
(актантами) або між предикативними центрами у клаузі та їх актантами. Тематичними відношеннями відає
Тета-теорія (Theta-Theory), яка є аналогом теорії валентностей. Глибинна структура СПР тут розуміється як
такий рівень, на якому представлена валентна структура дієслів та інших предикатів.
Таким чином, кожна NP, яка є агентом дієслова (напр. матричного предиката), буде завжди на початку
деривації речення знаходитися в одній і тій самій позиції – позиції зовнішнього аргумента (external argument).
Додатки різних видів, які є темою дієслова, завжди на початку деривації речення знаходяться в позиції
внутрішнього аргумента (internal argument), тобто позиції всередині дієслівної групи. Відповідно перехідне
дієслово має в своїй актантній структурі два аргументи – зовнішній та внутрішній – у різних позиціях, і ці
позиції завжди знаходяться на незмінних місцях у глибинній структурі. Отже, глибинна структура СПР є
відображенням валентності його предикатів.
6. Теорія зв’язування (Binding Theory): пов‘язує такі елементи, як прономінали, анафори та імена з їх
антецедентами. Теорія зв‘язування пояснює кореферентні відношення між анафорами, прономіналами, іменами
та їх антецедентами за допомогою структурного відношення с-команди і складається з трьох принципів:
Принцип А: анафор має бути пов‘язаний антецедентом у межах мінімальної категорії (тобто складової), де він
знаходиться; Принцип Б: прономінал має бути вільний (не пов‘язаний ні з яким антецедентом) у межах
мінімальної категорії, в якій він знаходиться; Принцип С: R-вираження має бути всюди вільним (не
пов‘язаним ні з яким антецедентом) незалежно від своєї позиції. Неформально Теорія зв‘язування стверджує,
що один елемент може бути кореферентний іншому тільки якщо вони знаходяться у відповідних структурних
позиціях стосовно один одного і при цьому витримується вимога с-команди [САЛ 2010].
Кореферентні відношення в синтаксисі як різновид формально-семантичних співвідношень можна
розглядати як на синтагматичному, так і на парадигматичному рівнях. Проте найбільш доцільно, як зазначає
Н.В. Гуйванюк, розглядати їх з позицій комунікативно-прагматичних інтенцій мовця – творця як окремих
висловлень, так і зв‘язного мовлення взагалі [Гуйванюк 1999].
Кореферентність синтаксичних конструкцій (у нашому випадку СПР) безпосередньо пов‘язана з
актуалізацією, тобто співвіднесенням віртуально потенційного знака з дійсністю, яке полягає у пристосуванні
віртуальних елементів мови до потреб відповідної мовленнєвої ситуації за допомогою відповідних
актуалізаторів [Ахманова 1966].
Таким чином, пропонована модель аналізу СПР у світлі ГГ із застосування сучасних методів формальної
граматичної теорії може значно розширити можливості лінгвістичного опису гіпотакcичної структури. Завдяки
використанню головних модулів теорії управління та зв‘язування можна під іншим кутом зору поглянути на
семантичні ролі та семантичні конфігурації членів речення, визначити роль та функції імен пропозитивної
семантики, аргументів, актантів та комплементів, а також розглянути в новому руслі тема-рематичну ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

192
організацію СПР. Аналіз кореферентних співвідношень на комунікативному рівні даcть змогу виявити
потенційні можливості мовних засобів та їх реалізації у процесі розвитку мови, а також досить глибоко розкриє
синтаксичні потенції СПР у плані синтагматики та парадигматики на конкретному синхронному зрізі.
У перспективі запропоновані тут принципи та параметри дослідження СПР можуть дати достовірні
результати щодо встановлення мінімалістичної моделі СПР та семантичної карти мікротексту у цілому.
Планується також розглянути структурні властивості скремблінгу як одного з видів переміщення на рівні
поверхневої структури СПР.

Література
Ахманова 1966: Ахманова, О.С. Словарь лингвистических терминов. – Изд. 2-ое, стереотип. [Текст] /
О.С. Ахманова (ред.) – М.: Советская энциклопедия, 1966. – 606 с. – 40 000 пр. – ISBN 7-1-5-62-68.
Гуйванюк 1999: Гуйванюк, Н.В. Формально-семантичні відношення в системі синтаксичних одиниць. –
Чернівці: Рута, 1999. – 336 с. – 500 пр. – ISBN 966-568-188-5.
Приходько 2002: Приходько, А.М. Складносурядне речення в сучасній німецькій мові: синтактика,
семантика, прагматика [Електронний ресурс]: Автореф. дис. … д-ра філол. наук: 10.02.04 / А.М. Приходько;
Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 35 с. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/inode/5875.html.
САЛ 2010:Современная американская лингвистика: фундаментальные направления [Текст] / Под
ред. А.А. Кибрика, И.М. Кобзевой, И.А. Секериной. – Изд. 4-е. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2010. –
480 с. – ISBN 978-5-397-01106-8.
Тестелец 2001: Тестелец, Я.Г. Введение в общий синтаксис. – М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2001. –
800 с. – ISBN 5-7281-0343-Х.
Chomsky 1995: Chomsky N. A Minimalist Program. – London: The MIT Press Cambridge, Massachusetts. –
1995. – [2nded]. – 420 p. – ISBN 0-262-03229-5
Chomsky 2002: Chomsky N. Syntactic Structures. – [2nded]. – Berlin – New York: Mouton de Gruyter. – 2002. –
117 p. – ISBN 3-11-017279-8
Chomsky 1981: Chomsky N. Lectures on Government and Binding. The Piza Lectures. – [7th ed.]. – Berlin –
New York : Mouton de Gruyter, 1981. – 371 p. – ISBN 0-262-531128-3
Lees 1957: R.B. Review on [Chomsky N. 1957] // Vol.29. – P. 113–127.

Джерела
Faulkner William Light in August. – СПб.: Каро, 2006. – 446 с. – ISBN 5-89815-683-6

В статье рассматривается возможность применения теории принципов и параметров к исследованию
центральной единицы синтаксиса – предложения. Главными модулями этой теории считаются Х-штрих-
теория, Теория ограничения, Теория управления, Теория падежа, Тета-теория, Теория связывания.
Ключевые слова: клауза, грамматика составляющих, трансформационные правила, комплементайзер,
комплемент, агент, аргумент, рекурсивная фразовая категория.

The article deals with the applying rules of Principles and Parameters for investigating the sentence as the main
unit of syntax. The main modules of this theory are considered to be X-Bar Theory, Bounding Theory, Government
Theory, Case Theory, Theta-Theory, Binding Theory.
Keywords: clause, grammar of immediate constituents, transformational rules, complementizer, complement,
agent, argument, recursive phrase category.

Надійшла до редакції 29 вересня 2010 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.