4)формальна елементарність/неелементарність; 7) семантична елемен- тарність/неелементарність; 8) типи семантико-синтаксичних відно­шень, що базуються на тих чи інших засобах формального поєднання предикативних частин; 9) наявність структурної схеми та ін. Складному реченню властиві особливі закономірності внутрішньої структурної організації, парадигматики та синтагматики. Водночас складному ре­ченню як самостійній синтаксичній одиниці притаманне власне функ- ціонально-семантичне поле з цілком окресленим ядром/напівперифе- рією/периферією. Усе це уможливлює твердження про закономірності вияву синтагматики і парадигматики складного речення у власне-сис- темному вияві та на рівні тексту як ієрархічно вищому утворенні, якому властиві власні закономірності поєднання окремих складників у єдине смислове і структурне ціле. Такі закономірності, поза всяким сумнівом, охоплюють особливості сполучуваності предикативних частин у склад­не речення, але ні в якому разі не вичерпуються ними, оскільки для тексту притаманні власні тенденції і закономірності структурно пара­лельної, структурно ланцюгової, структурно інгредієнтної, структурно інтегративної тощо сполучуваності і розмаїта парадигма смислових відношень (пор. пояснювальні, включувальні, приєднувальні, виок- ремлювальні внутрішньотекстові відношення та ін.).

Типи синтаксичного зв’язку, на яких ґрунтується вирізнення основ­них типів складного речення, є чітко окресленими, їх висвітлення у науковій літературі набуло всіх класичних ознак. Різновиди складного речення встановлюють на підставі: 1) вжитку сполучних засобів для поєднання предикативних частин; 2) співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків у предикативних частинах; 3) лексичного наповнен­ня частин; 4) гнучкості/негнучкості структури, її зворотності/ незво­ротності. Усе це виступає основою для розрізнення сурядного і підряд­ного типів синтаксичного зв’язку як визначальних у структурі і системі складного речення. Поряд із цим мова йде про недиференційований тип синтаксичного зв’язку, що постає як протиставлення диференційовано­му вияву рівноправності/нерівноправності предикативних частин у структурі складного речення. Недиференційований зв’язок витлума­чується як такий, при якому предикативні частини, їх відношення не є чітко окресленими. Останнє зумовлює їх розгляд, з одного боку, як рівноправних, а, з другого боку, як нерівноправних — одна виступає головною, а інша — залежною: (1) У книгарні було надзвичайно багато цікавої фахової літератури, студенти не звернули уваги на жодну з книг —»(1,а) У книгарні було надзвичайно багато цікавої фахової літе­ратури, але (проте) студенти не звернули уваги на жодну з книг (але (проте) — сурядний зв’язок, протиставні відношення) —> (1,6) Хоч у книгарні було надзвичайно багато цікавої фахової літератури, сту­денти не звернули уваги на жодну з книг (хоч — підрядний зв’язок, допустова семантика між головною і підрядною частинами) — > (1 ,в) Хоч у книгарні було надзвичайно багато цікавої фахової літератури, але (проте) студенти не звернули уваги на жодну з книг ((хоч — але (про­

Основний принцип розмежування регулярності / нерегулярності підрядності у системі складного речення полягає у чіткому окресленні закономірності вияву підрядного синтаксичного зв’язку та його про­тиставленні сурядному зв’язку за формальними і семантичними пара­метрами, з одного боку, і водночас у з’ясуванні закономірностей вияву самого підрядного синтаксичного зв’язку з простеженням тенденцій реалізації обов’язковості/необов’язковості залежного компонента та передбачуваності/непередбачуваності синтаксичної форми останнього в його межах, з другого боку. Такий підхід умотивовує необхідність розрізнення на рівні підрядного синтаксичного зв’язку прислівного і детермінантного різновидів, що активно опрацьовується у досліджен­нях І. Р. Вихованця [Вихованець 1992; Вихованець 1993], В. А. Бєло- шапкової [Белошапкова 1981] та ін. Видається суттєвим твердити, що регулярність є найрепрезентативнішою з-поміж конструкцій із підряд­ним прислівним синтаксичним зв’язком, що зумовлюється широким вжитком лексем активної валентності, іменників як опорних слів. Детермінантний синтаксичний зв’язок у складному реченні спрямова­ний на структурне узалежнення підрядної частини, яка тільки приля­гає до останньої, забезпечуючи модифікацію її змісту та окреслюючи цільову, причинову, умовну, допустову, наслідкову тощо семантику: (2) Ти знов прийшла (для ч о г о?), щоб кинить на потали весь світ, чуттів і дим моїх, щоб вічно я страждав по ідеали і досягнуть його не міг (О. Олесь); польськ. (3) Ротіто іе іезі гаргасошапи. (тішо со?) ротізіаі о тоісп ітіепіпаск; рос. (4) Как уже говорилось,работа носит по преимуществу диахронический характер (почему?), что продиктовано авторской истановкой на последовательный анализ развития категории обгекта и переходности, начиная с их возмож- ншх индоевропейских истоков вплоть до сегодняшнего дня (В. Крись- ко). Сам детермінантний зв’язок також нерівнорядний, оскільки охоп­лює власне-детермінантний і детермінантно-кореляційний різновиди, відмінність між якими полягає в тому, що власне-детермінантний зв’я­зок спрямований на прямий вияв залежності підрядної частини через взаємодію дієслів-присудків в обох частинах і вжиток відповідних се­мантичних сполучників: (5) Я тут почуваю себе багатим (не зва­жаючи на що?), хоч нічого не маю (М. Коцюбинський); польськ. (6) Каісіу иішог роеіускі іезі рггейе шзгузікіт иіиюгет ]егукошут (сгети?), Ьо зкіайа зіе ге зіош і гйап (3. Клеменсевич) та ін. При детермінантно-кореляційному зв’язку залежність підрядної частини

Прислівний зв’язок також неодновимірний у своєму діапазоні. У ме­жах складнопідрядного речення він поділяється на два різновиди: влас- не-прислівний і прислівно-кореляційний (займенниково-кореля- ційний). Особливістю першого є те, що наявність підрядної частини в такому разі детермінована відповідною семантикою опорного слова, що міститься у головній частині, пор.: (8) Село одним кінцем западало до ликів (яки х?), які тягайся на десятки кілометрів (П. Панч); (9) Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині (я к і?), шо відлітають у вирій (Леся Українка); Зоре моя вечірняя, зійди над горою… (10) Розкажи (щ о?), як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселка води позичає (Т. Шевченко); (11) Примкнув­ши вії, стоїть у задумі осінній ранок, прислухається (до ч о г о?), як. на городах шерехтять постарілі соняхи і маківки, як у садах гупа­ють яблука, як на річиі й ликах тривожиться перелітна птиия (М. Стельмах); (12) Відрази помітили (ш о?), шо літо вже минуло, шо вже настала осінь з нескінченними мряками. розбитими дорогами, холодними вітрами (О. Гончар); У реченнях (8,9) наявні опорні слова- іменники (до луків (8), ключі (9)), які передбачають своєю частино­мовною приналежністю наявність атрибутивних компонентів, кількість яких не може бути гранично окресленою, оскільки гіпотетично пред­мет може бути характеризованим у різних вимірах: польськ. (13) РгаизйоройоЬпіе гатаск ойЬуІ зі% роіпіе] роб. шріуюет роЬисІІшгуск сгіопкохи рагііі (іакісЬ?,). кідгги nie тозіі зрокоіпіе раїггес па иігтайаіа- су зі% іеггог ггайи і айтіпізігасп ТаЬгусгпеі (А. Рудницький); (14) За­ходьте в світ (який ?), де склиться джерело, де в’ються ластівки. снують брунатні бджоли, де в честь оратая пшениия гне стебло, де дерево життя не зав’яда ніколи (М. Рильський); рос. (15) В лесу (ка – ком ?), где запах малини просто звенит, где птиии голос слишен отовсюду, где каждий ричеек тебе поет, где земляника под кистом светлеет, все кажется дивним и чудесним (А. Малінін). Наявність підрядної частини у такому разі ніяк не детермінована, оскільки її реалізація не впливає на смислову достатність (і зрозумілість) голов­ної. Підрядна частина розширює семантичну ємність опорного слова, конкретизуючи його і додаючи відповідні смислові відтінки. У такому разі вона є необов’язковою, але граматична форма постає передбачува­ною, оскільки частиномовна семантика опорного слова прогнозує мож­ливість постання і/або з’яви атрибутивного компонента. Такого типу конструкції складнопідрядного речення характеризуються наявністю спільної семантичної площини між головною і підрядною частинами,

Ґрунтом абсолютної регулярності виступає наявність двобічного ре­гулярного зв’язку, що виявляється в наявності вказівного займенни­ка в головній частині і відносного займенника у підрядній (сполучно­го засобу і репрезентанта субординативного зв’язку як такого між пре­дикативними частинами), які перебувають у симетричних відношен­нях (пор. думки І. П. Распопова, І. Р. Вихованця [Вихованець 1992; Вихованець 1993; Распопов 1973]): той — хто, той — що, той — який, такий — який, тоді — коли, туди — куди, там — де, так — як, для того — щоб та ін.; польськ. іут — сгут, /акі — іакі і т. д.

Імплікований компонент легко матеріалізується, що аргументовано прокоментував ще С. О. Карцевський: «Одне з двох об’єднаних речень характеризується знаком І, індексом іншого виступає к… Оскільки відсутня необхідність того, щоб кожне зі зв’язаних речень містило по­зитивний (експліцитний) знак своєї функції, і переважно опускаєть­ся, якщо тільки воно спеціально не наголошується (останнє є надзви­чайно суттєвим, оскільки ситуативно-прагматичні та комунікативні чинники можуть зумовлювати регулярну виявлюваність компонен­

Імплікація тих чи інших смисло-структурувальних компонентів ре­чення є досить поширеною в сучасних граматичних системах слов’­янських мов, підтвердженням чого постає наявність цього явища се­ред сполучникових і безсполучникових речень, пор.: (25,6) Чоловік дав завдаток, розказав Іпро те. киди = як приїхати), куди завезти ялинку, і пішов; (31) [Ганна:] Бігла я до лісу, оглянулася — нікого немає, а що ж я одна тут буду робити, куди піти маю (О. Слісаренко) = (31,а) Бігла я до лісу, оглянулася Сі побачила) — нікого немає, а що ж я одна тут буду робити, куди піти маю; (32) Лягли рано, ще о сьомій — враниі приїжджають гості, і поїдемо до Миронівки (А. Ма­лишко) = (32, а) Лягли рано, ще о сьомій Ґбо завтра рано встава­ти ) — враниі приїжджають гості, і поїдемо до Миронівки; (33) Маю на увазі, що письменник, накреслюючи собі якийсь план, за яким хоче писати, раптом виявляє, що його герої пішли зовсім не. туди — він не може їх спрямовивати. вони його самі ведуть (І. Кошелівець) = (33, а) Маю на увазі те, що письменник, накреслюючи собі якийсь план, за яким хоче писати, раптом виявляє, що його герої пішли зовсім не туди Ґі повністю усвідомлює) — він не може їх спрямовивати. вони його самі ведуть та ін.

Окреслення регулярності/нерегулярності підрядності в системі склад­ного речення зовсім неможливе без заторкування проблеми симетрич­ності/несиметричності прислівно-співвідносного зв’язку, пор.: роз­різнення з-поміж першого семантичних типів: 1) субстанційного (той — хто, той — що та ін.); 2) ад’єктивного (той — який, та­кий — який тощо); 3) адвербіального з двома підтипами: а) адвербі- ально-локативного (там — де, туди — куди, туди — звідки та ін.) і

б) адвербіально-темпорального (доти — доки, доти — допоки і т. ін.), оскільки в кожній із площин наявні особливі тенденції і закономірності вияву регулярності підрядності. Правда, слід відразу наголосити спе­цифіку так званого «несиметричного зв’язку» складнопідрядних ре­чень, у структурі яких наявне слово те «як найбільш нівельоване в семантичному плані співвідносне слово» [Вихованець 1993, с. 212], тому що слово те в таких структурах можна кваліфіковувати як спустоше- но-кореляційне, але таким воно постає тільки (і тільки!) у структур- но-організувальному плані. У комунікативному ж аспекті його зна­чущість часто є актуалізованою, унаслідок чого воно набуває особли­вого комунікатороцентричного значення і навантаження, пор.: (34) Так само критик мусить через той чи той твір побачити те. шо зали­шилося поза полем зори інших (І. Кошелівець) та ін.

Симетричність прислівно-співвідносного зв’язку є абсолютним показ­ником регулярності підрядності в системі складного речення, попри експлікованість / імплікованість самого співвідносного елемента, пор.: (39) Ніхто не замислювався тоді, як точно визначити головне в ду­шевній поведіниі Микити й Мизини (‘звісно, окрім любові)… (П. За- гребельний) = (39,а) Ніхто не замислювався тоді над тим, як точно визначити головне в душевній поведіниі Микити й Мизини: рос. (40) Известно также, что фразеологизмы при тождестве понятийного со­держания способни сишественно изменить свою категориальнию при­надлежность… [Жуков 1987, с. 48] = (40, а) Известно также то. что фуазеологизми при тождестве понятийного содержания способни си­шественно изменить свою категориальнию принадлежность… Такий співвідносно-вказівний елемент у силу своєї дейктичності тільки наго­лошує наступне розгортання окремого смислу, який у такому разі по­стає необхідним, оскільки відсутня смислова завершеність головної (чи іншої предикативної частини, у якій наявне відповідне слово) частини.

Актуалізація співвідносного компонента здійснюється за умови його реченнєвого доцентричного статусу, що особливо яскраво простежуєть­ся при заповненні останнім синтаксичної позиції підмета або присуд­ка, валентно зумовленого сильнокерованого обов’язкового компонен­та реченнєвої структури: (41) / найцікавіше те (синтаксична позиція підмета), що ті (сцени. — А. 3.) (підмет), які я вигадав, виявляються слабшими від тих, шо народжуються и свідомості (В. Шевчук); (42) Натхнення — це те_ (присудок), шо виводить людини за межі розважального мислення, ставитьи на краєчок розуми… (А. Макаров) тощо. У таких випадках наявність співвідносного слова є і структурно необхідною, оскільки без нього речення втрачає власну структурну цілісність. Комунікативна значущість співвідносного компонента (ан­тецедента) найзриміше постає в тому разі, коли він є одним із основ­них носіїв функціонально-стилістичного значення авторизації. Унас­лідок цього його текстотвірна, текстоструктурувальна функція поси­люється, оскільки на ньому починає замикатися цілий ряд внутріш-

У сучасному синтаксисі слов’янських мов можна встановити зако­номірність регулярності / нерегулярності підрядності в системі склад­ного речення. Регулярною постає підрядність за умови наявності підряд­ного прислівного зв’язку з його різновидом співвідносної кореляційності (займенникової кореляційності). Такий тип структури складного речен­ня репрезентує ядро вияву регулярності підрядності. До нього приляга­ють структури, у яких прислівний зв’язок ґрунтується на частино­мовній семантиці опорного слова головної частини, якому притаманна активна валентність. Остання зумовлює наявність у нього правобічної сильнокерованої синтаксичної позиції, що може бути заповнена тільки компонентами відповідної семантики. Обов’язкова наявність такого компонента засвідчує, що цей тип підрядності слід кваліфікувати як регулярний, але з констатацією його опосередкованого вияву відповід­ного типу структурної схеми речення. Це уможливлює його віднесення до напівпериферійної площини. Про окремий різновид регулярності сиг­налізує детермінантно-кореляційний зв’язок. Цей тип регулярності є периферійним, оскільки корелянт, наявний у підрядній частині, не може бути покваліфікованим таким, що виявляється як посткомпонент і повністю опосередкований реалізацією головної частини і, найголов­ніше, самою структурою комунікативної ситуації. Останні параметри стосуються функціонально-семантичного навантаження синтаксичної структури. Імплікованість співвідносного компонента вже стала норма­тивною в сучасному граматичному ладі багатьох слов’янських мов (за спостереженнями, в українському, польському, білоруському, словаць­кому, російському синтаксисі є функціонально нормативною імпліка­ція співвідносного компонента в складнопідрядних реченнях у різних функціональних стилях (ознака глибини норми: використання струк­тур типу (18), (19), (26), (ЗО), (31), зокрема в офіційно-адміністративному, юридично-правовому та інших жанрах офіційно-ділового стилю. По­дібне широке вживання зустрічається в науково-популярному, науко- во-виробничому та інших жанрах наукового стилю). Усе це ще раз за­свідчує, що імплікованість корелятивного компонента не впливає на функціонально-семантичну значущість структури, оскільки його смисл при цьому є глибинно трансформованим, що посилює комунікативне на­вантаження (і синтаксично позиційне) регулярно виявлюваної підряд­ної частини. Структури ж типу (27) постають оригінальними тому, що в них підрядна частина заповнює (функціонально) синтаксичну пози­цію підмета головної (він імплікований), що уможливлює розгляд та­ких структур у логіко-граматичній класифікації як складних речень із підрядними підметовими компенсувальними (8), інколи як окремого різновиду складного речення — речення із взаємопідрядними частина­ми [Вихованець 1992; Вихованець 1993]. Тому цей різновид складних