Безсполучникове складне речення відрізняється від рівновеликих сполучникових складнопідрядних і складносурядних речень тим, що в об’єднанні його частин використовуються як спільні для безсполучникового і сполучникового типів зв’язку засоби, так і суто специфічні. У семантико-синтаксичному аспекті частини безсполучникового складного речення характеризуються такими засобами зв’язку: 1) наявністю спільного граматичного члена: У селі розпочалися весняні роботи, люди працювали день і ніч на своїх городах (О. Слісаренко); 2) виявом в одній із частин синсемантичного слова (вказівних займенників, співвідносно-займенникових слів, що виконують дейктичну функцію): Все село там таке: всяк тобі допоможе (І. Нечуй-Левицький); 3) репрезентативністю в одній із поєднуваних частин незайнятих (незапов- нених) синтаксичних позицій (конструктивна неповнота): 3 оповідання цих хлопців відразу стало ясно: добра вночі не чекай (О. Слісаренко); 4) взаємодією і взаємозалежністю модально-часових форм дієслів- присудків, що загалом засвідчує взаємозумовлюваний нерозривний зв’язок поєднуваних частин: Струмки полощуть срібло тиші, в росі купається трава (Б.-І. Антонич); Вечір в срібній млі розтанув, ніч спустилася на землю, розлилася понад нею і взяла в обійми крил (О. Олесь): Минула осінь, одвіяла-одхирделила зима, настала бентежна пора рясту, пора зацвітань і одцвітань (М. Стельмах).
У вітчизняній мовознавчій науці вчення про безсполучникові складні речення формувалося протягом досить тривалого часу, набуваючи все окресленіших контурів і перетворюючись врешті-решт у самостійну проблему. Першим, хто у русистиці вказав на існування складних речень без сполучників, був М. В. Ломоносов. У його «Кратком руковод- стве к красноречию» зустрічається два аспекти функціональної можливості безсполучникових об’єднань частин у складне речення: граматичний і стилістичний. Визнання М. В. Ломоносовим безсполучникових складних одиниць як утворень з опущеними сполучниками — це їх граматична характеристика. Такий погляд на безсполучникові складні структури як варіанти відповідних сполучникових речень, закріпившись у теоретичних концепціях русистів XIX і XX століть, проіснував до наших днів. Ломоносовське розуміння природи безсполучникових складних речень уточнювалось і розширювалось разом із становленням загальної теорії синтаксису складного речення, залученням до граматичного аналізу не тільки унормовано-літературних, а й усно-розмовних елементів, запровадженням історичних студій. Поступово створювався ґрунт для теорії безсполучниковості складних речень. Ломоносовська теорія зробила помітний вплив і на окремих українських лінгвістів (див.: [Воз- няк 1909, с. 33-118; Бутовський 1809; Маковей 1903, с. 1-58; Огієнко 1907.С.52-93]). |
734 |
Синтаксис |
У розвитку наукового синтаксису велику роль відіграв О. X. Восто- ков. У розділах, присвячених синтаксису складного речення, учений, торкаючись безсполучникових утворень, звернув увагу на їх загальний зміст, розглядаючи його як показник взаємовідношень простих речень. У безсполучникових реченнях лінгвіст бачить поєднання, у яких складові частини «залежать за смислом одна від одної, але не зв’язані сполучниками» [Востоков 1831]. Певний вплив на розвиток синтаксичної концепції безсполучникового складного речення мали студії над ним М. І. Греча. Звертаючи увагу на безсполучниковість, він зауважував, що вона «виникає, коли взаємовідношення поєднуваних речень є зрозумілими із їх смислу і їх місця». Цінність такого погляду — у визнанні значущості компоненторозташування складників безсполучникової єдності, яке посідає важливе місце у вираженні граматичного значення безсполучникового складного речення. Такого типу речення М. І. Греч відносив до розряду сурядних, оскільки в них немає сполучних елементів, завдяки чому вони подібні до самостійних речень [Греч 1834]. Ф. І. Бус- лаєв доводив, що безсполучникові складні речення — це ті самі складносурядні й складнопідрядні, але з пропущеними і/або опущеними сполучниками [Буслаев 1959].
Дослідження О. О. Потебні показали, що в процесі історичного розвитку мови виникають нові варіанти будови речень (пор. щодо цього напрями видозмін в англійському реченні протягом останніх десятиліть (див.: [Сазонов 1974])). Він довів, що за походженням безсполучниковість давніша від сполучниковості і що окремі різновиди давніх безсполучникових структур дійшли до нас. Справедливість такого висновку незаперечна. Він був підтверджений науковими даними історичного синтаксису слов’янських мов [Потебня 1968]. Вивчаючи ритмомелодійні засоби синтаксису в безсполучникових утвореннях, О. М. Пєш- ковський дійшов висновку, що інтонація тільки тоді стає граматичним показником, коли значення тієї чи іншої інтонації «тотожне зі значенням тієї чи іншої групи сполучників» [Пешковский 1956]. У плані поняття синтаксичної форми це означає, що безсполучникове складне речення відрізняється від сполучникового тільки синтаксичними засобами, а не значенням. Такий підхід до безсполучникового складного речення є окремим варіантом або різновидом загальної лінгвістичної ідеї Д. М. Овсянико-Куликовського [Овсянико-Куликовский 1912], О. М. Пєшковського, відомої в науці під назвою «компенсаційного закону О. М. Пєшковського». Проте, як показали послідовні дослідження, інтонацію, що відіграє важливу роль у розпізнаванні смислу і синтаксичного значення безсполучникових складних речень, не можна вважати єдиним засобом граматичного зв’язку їх частин. Крім інтонації, синтаксичні відношення предикативних компонентів безсполучникової конструкції виражаються: 1) порядком розташування частин, 2) видо-часовими співвідношеннями дієслів-предикатів, 3) наявністю лексичних елементів відповідної семантики тощо. Інтонація є одним із важливих, але не вирішальним засобом граматичного зв’язку безсполучниково поєднуваних предикативних частин складного речення. |
Розділ XVIII. Безсполучникове складне речення |
735 |
Близькою до цих поглядів виступає і концепція М. С. Поспєлова. Головне, що відрізняє ці два підходи — це плавне переосмислення системних взаємозв’язків сполучникових і безсполучникових складних речень. У концепції М. С. Поспєлова безсполучникове складне речення подається як достатньо ізольована частина системи, що спирається на сітку сполучникового складного речення. Таким чином, М. С. Поспєлов вилучив безсполучникове складне речення із парадигми речень сполучникового типу [Поспєлов 1950].
Безсполучникове речення існує при такому підході як окремий різновид синтаксичних конструкцій і тлумачиться як тип складних речень, частини яких об’єднуються в одне синтаксичне і смислове ціле за допомогою певних лексико-граматичних і ритмомелодійних засобів, але без сполучників і сполучних слів. За структурно-семантичними ознаками предикативних частин та за характером синтаксичних і смислових взаємозв’язків цих частин безсполучникові складні речення поділяються на речення з однотипними частинами і речення з різнотипними частинами. З-поміж цих основних типів вичленовуються окремі різновиди — також за характером смислових відношень між частинами. Серед загального складу безсполучникових складних речень розрізняються також речення відкритої і закритої структури. Усі речення відкритої структури сполучникового і безсполучникового типу подібні за будовою, оскільки незалежно від сполучникового чи безсполучникового поєднання предикативних частин їх можна зарахувати до окремого структурного різновиду складносурядних речень, що характеризується відносною внутрішньою однорідністю, у межах якого протиставлення безсполучникового і сполучникового зв’язку не є таким суттєвим, як протиставлення безсполучникового і сполучникового зв’язку в складних реченнях закритої структури, оскільки поєднувані частини належать до однотипних і репрезентують часовий план одночасності або часової послідовності подій: Панувала навколо тиша, духмяніли квіти, літали бджоли, збирали нектар (А. Яна) —> Панувала навколо тиша, і духмяніли квіти, і літали бджоли, і збирали нектар; Наступила зима, випали глибокі сніги, село наче завмерло (М. Стельмах) —> Наступила зима, і випали глибокі сніги, і село наче завмерло. Для складних речень закритої структури протиставлення безсполучникового і сполучникового зв’язків надзвичайно суттєве. Безсполучникові речення закритої структури становлять окремий тип, і в них зняте протиставлення сурядного і підрядного зв’язку, оскільки закритість структури можлива як при сурядному, так і при підрядному зв’язку, а специфічні засоби вираження того чи іншого зв’язку в цих реченнях відсутні. Спроби кваліфікувати інтонацію як чинник розмежування цих безсполучникових речень на сурядні і підрядні непереконливі, тому що між інтонаційними площинами і класами безсполучникових складних речень немає прямого й обов’язкового співвіднесення: те саме за формою і лексичним наповненням безсполучникове речення в різних |
736 |
Синтаксис |
умовах може мати різне інтонаційне оформлення, що засвідчує модифікаційний статус інтонації у безсполучниковому складному реченні.
У безсполучникових реченнях закритої структури знаходить специфічне вираження властивий тільки складному реченню вид синтаксичного реченневотвірного зв’язку — недиференційований, пор.: Птахи повертаються з вирію — наступила справжня весна (М. Руденко); Хлопці працювали швидко — до вечора сіно було висушене (В. Дрозд). З-поміж безсполучникових складних речень з недиференційований синтаксичним зв’язком протистоять одне одному два формальних класи: 1) речення типізованої структури (у них частини характеризуються певною специфічною організацією), 2) речення нетипізованої структури, тобто речення, частини яких позбавлені специфічної формальної організації, пор.: Слухайте: я сьогодні закоханий в життя, як хлопчисько (М. Хвильовий); Ми — смертні. Та знайте: народ не вмирає! (Б. Олійник); Буває мить якогось потрясіння: побачиш світ, як вперше у житті (Л. Костенко); Вранці полк вийшов на відкрите узлісся і, вражений, зупинився в німому зачаруванні: далеко на горах уже видно було їм золотоверхий Київ! (О. Гончар). |