Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2. ТИПОЛОГІЯ ПОГЛЯДІВ НА ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНУ І СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНУ ОРГАНІЗАЦІЮ БЕЗСПОЛУЧНИКОВИХ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ

Безсполучникове складне речення відрізняється від рівновеликих сполучникових складнопідрядних і складносурядних речень тим, що в об’єднанні його частин використовуються як спільні для безсполучни­кового і сполучникового типів зв’язку засоби, так і суто специфічні. У семантико-синтаксичному аспекті частини безсполучникового склад­ного речення характеризуються такими засобами зв’язку: 1) наявні­стю спільного граматичного члена: У селі розпочалися весняні роботи, люди працювали день і ніч на своїх городах (О. Слісаренко); 2) виявом в одній із частин синсемантичного слова (вказівних займенників, співвідносно-займенникових слів, що виконують дейктичну функцію): Все село там таке: всяк тобі допоможе (І. Нечуй-Левицький); 3) ре­презентативністю в одній із поєднуваних частин незайнятих (незапов- нених) синтаксичних позицій (конструктивна неповнота): 3 оповідан­ня цих хлопців відразу стало ясно: добра вночі не чекай (О. Слісарен­ко); 4) взаємодією і взаємозалежністю модально-часових форм дієслів- присудків, що загалом засвідчує взаємозумовлюваний нерозривний зв’я­зок поєднуваних частин: Струмки полощуть срібло тиші, в росі ку­пається трава (Б.-І. Антонич); Вечір в срібній млі розтанув, ніч спу­стилася на землю, розлилася понад нею і взяла в обійми крил (О. Олесь): Минула осінь, одвіяла-одхирделила зима, настала бентеж­на пора рясту, пора зацвітань і одцвітань (М. Стельмах).

У вітчизняній мовознавчій науці вчення про безсполучникові складні речення формувалося протягом досить тривалого часу, набуваючи все окресленіших контурів і перетворюючись врешті-решт у самостійну проблему. Першим, хто у русистиці вказав на існування складних ре­чень без сполучників, був М. В. Ломоносов. У його «Кратком руковод- стве к красноречию» зустрічається два аспекти функціональної мож­ливості безсполучникових об’єднань частин у складне речення: грама­тичний і стилістичний.

Визнання М. В. Ломоносовим безсполучникових складних одиниць як утворень з опущеними сполучниками — це їх граматична характе­ристика. Такий погляд на безсполучникові складні структури як ва­ріанти відповідних сполучникових речень, закріпившись у теоретич­них концепціях русистів XIX і XX століть, проіснував до наших днів. Ломоносовське розуміння природи безсполучникових складних речень уточнювалось і розширювалось разом із становленням загальної теорії синтаксису складного речення, залученням до граматичного аналізу не тільки унормовано-літературних, а й усно-розмовних елементів, запровадженням історичних студій. Поступово створювався ґрунт для теорії безсполучниковості складних речень. Ломоносовська теорія зро­била помітний вплив і на окремих українських лінгвістів (див.: [Воз- няк 1909, с. 33-118; Бутовський 1809; Маковей 1903, с. 1-58; Огієнко 1907.С.52-93]).

 

734


Синтаксис


У розвитку наукового синтаксису велику роль відіграв О. X. Восто- ков. У розділах, присвячених синтаксису складного речення, учений, торкаючись безсполучникових утворень, звернув увагу на їх загаль­ний зміст, розглядаючи його як показник взаємовідношень простих речень. У безсполучникових реченнях лінгвіст бачить поєднання, у яких складові частини «залежать за смислом одна від одної, але не зв’язані сполучниками» [Востоков 1831]. Певний вплив на розвиток синтаксич­ної концепції безсполучникового складного речення мали студії над ним М. І. Греча. Звертаючи увагу на безсполучниковість, він зауважував, що вона «виникає, коли взаємовідношення поєднуваних речень є зрозумі­лими із їх смислу і їх місця». Цінність такого погляду — у визнанні значущості компоненторозташування складників безсполучникової єдності, яке посідає важливе місце у вираженні граматичного значення безсполучникового складного речення. Такого типу речення М. І. Греч відносив до розряду сурядних, оскільки в них немає сполучних елементів, завдяки чому вони подібні до самостійних речень [Греч 1834]. Ф. І. Бус- лаєв доводив, що безсполучникові складні речення — це ті самі склад­носурядні й складнопідрядні, але з пропущеними і/або опущеними спо­лучниками [Буслаев 1959].

Дослідження О. О. Потебні показали, що в процесі історичного роз­витку мови виникають нові варіанти будови речень (пор. щодо цього напрями видозмін в англійському реченні протягом останніх десятиліть (див.: [Сазонов 1974])). Він довів, що за походженням безсполучни­ковість давніша від сполучниковості і що окремі різновиди давніх без­сполучникових структур дійшли до нас. Справедливість такого вис­новку незаперечна. Він був підтверджений науковими даними історич­ного синтаксису слов’янських мов [Потебня 1968]. Вивчаючи ритмоме­лодійні засоби синтаксису в безсполучникових утвореннях, О. М. Пєш- ковський дійшов висновку, що інтонація тільки тоді стає граматич­ним показником, коли значення тієї чи іншої інтонації «тотожне зі значенням тієї чи іншої групи сполучників» [Пешковский 1956]. У плані поняття синтаксичної форми це означає, що безсполучникове складне речення відрізняється від сполучникового тільки синтаксичними засо­бами, а не значенням. Такий підхід до безсполучникового складного речення є окремим варіантом або різновидом загальної лінгвістичної ідеї Д. М. Овсянико-Куликовського [Овсянико-Куликовский 1912],

О. М. Пєшковського, відомої в науці під назвою «компенсаційного за­кону О. М. Пєшковського». Проте, як показали послідовні досліджен­ня, інтонацію, що відіграє важливу роль у розпізнаванні смислу і син­таксичного значення безсполучникових складних речень, не можна вва­жати єдиним засобом граматичного зв’язку їх частин. Крім інтонації, синтаксичні відношення предикативних компонентів безсполучнико­вої конструкції виражаються: 1) порядком розташування частин,

2) видо-часовими співвідношеннями дієслів-предикатів, 3) наявністю лексичних елементів відповідної семантики тощо. Інтонація є одним із важливих, але не вирішальним засобом граматичного зв’язку без­сполучниково поєднуваних предикативних частин складного речення.

 

Розділ XVIII. Безсполучникове складне речення


735


Близькою до цих поглядів виступає і концепція М. С. Поспєлова. Го­ловне, що відрізняє ці два підходи — це плавне переосмислення сис­темних взаємозв’язків сполучникових і безсполучникових складних речень. У концепції М. С. Поспєлова безсполучникове складне речення подається як достатньо ізольована частина системи, що спирається на сітку сполучникового складного речення. Таким чином, М. С. Поспєлов вилучив безсполучникове складне речення із парадигми речень сполуч­никового типу [Поспєлов 1950].

Безсполучникове речення існує при такому підході як окремий різно­вид синтаксичних конструкцій і тлумачиться як тип складних речень, частини яких об’єднуються в одне синтаксичне і смислове ціле за до­помогою певних лексико-граматичних і ритмомелодійних засобів, але без сполучників і сполучних слів. За структурно-семантичними озна­ками предикативних частин та за характером синтаксичних і смисло­вих взаємозв’язків цих частин безсполучникові складні речення по­діляються на речення з однотипними частинами і речення з різнотип­ними частинами. З-поміж цих основних типів вичленовуються окремі різновиди — також за характером смислових відношень між частина­ми. Серед загального складу безсполучникових складних речень роз­різняються також речення відкритої і закритої структури. Усі речення відкритої структури сполучникового і безсполучникового типу подібні за будовою, оскільки незалежно від сполучникового чи безсполучни­кового поєднання предикативних частин їх можна зарахувати до ок­ремого структурного різновиду складносурядних речень, що характе­ризується відносною внутрішньою однорідністю, у межах якого про­тиставлення безсполучникового і сполучникового зв’язку не є таким суттєвим, як протиставлення безсполучникового і сполучникового зв’язку в складних реченнях закритої структури, оскільки поєднувані частини належать до однотипних і репрезентують часовий план одно­часності або часової послідовності подій: Панувала навколо тиша, духмяніли квіти, літали бджоли, збирали нектар (А. Яна) —> Пану­вала навколо тиша, і духмяніли квіти, і літали бджоли, і збирали нектар; Наступила зима, випали глибокі сніги, село наче завмерло (М. Стельмах) —> Наступила зима, і випали глибокі сніги, і село наче завмерло.

Для складних речень закритої структури протиставлення безспо­лучникового і сполучникового зв’язків надзвичайно суттєве. Безспо­лучникові речення закритої структури становлять окремий тип, і в них зняте протиставлення сурядного і підрядного зв’язку, оскільки закритість структури можлива як при сурядному, так і при підрядно­му зв’язку, а специфічні засоби вираження того чи іншого зв’язку в цих реченнях відсутні.

Спроби кваліфікувати інтонацію як чинник розмежування цих без­сполучникових речень на сурядні і підрядні непереконливі, тому що між інтонаційними площинами і класами безсполучникових склад­них речень немає прямого й обов’язкового співвіднесення: те саме за формою і лексичним наповненням безсполучникове речення в різних

 

736

 

Синтаксис

 

умовах може мати різне інтонаційне оформлення, що засвідчує моди­фікаційний статус інтонації у безсполучниковому складному реченні.

У безсполучникових реченнях закритої структури знаходить спе­цифічне вираження властивий тільки складному реченню вид синтак­сичного реченневотвірного зв’язку — недиференційований, пор.: Пта­хи повертаються з вирію — наступила справжня весна (М. Руденко); Хлопці працювали швидко — до вечора сіно було висушене (В. Дрозд).

З-поміж безсполучникових складних речень з недиференційований синтаксичним зв’язком протистоять одне одному два формальних класи: 1) речення типізованої структури (у них частини характеризуються певною специфічною організацією), 2) речення нетипізованої структу­ри, тобто речення, частини яких позбавлені специфічної формальної організації, пор.: Слухайте: я сьогодні закоханий в життя, як хлоп­чисько (М. Хвильовий); Ми — смертні. Та знайте: народ не вмирає! (Б. Олійник); Буває мить якогось потрясіння: побачиш світ, як впер­ше у житті (Л. Костенко); Вранці полк вийшов на відкрите узлісся і, вражений, зупинився в німому зачаруванні: далеко на горах уже видно було їм золотоверхий Київ! (О. Гончар).

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.