Стаття продовжує цикл публікацій автора з функціональної стилістики. У ній досліджуються лексичні
одиниці з оцінною семантикою, визначається їх місце, роль та функції у структурі функціонально-
семантичного поля оцінки сучасної української мови.
Ключові слова: оцінка, оцінна функція, функціонально-семантичне поле, центральний (ядерний) елемент,
периферія, лексичний засіб.
© Онищенко І.В., 2011 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

304

У сучасній теорії та методології мовознавства дослідження мовних явищ із застосуванням теорії поля
набуває особливої актуальності. Разом з традиційними парадигматичними та синтагматичними полями,
конституенти яких є одиницями одного мовного рівня, простежується тенденція розглядати поле як міжрівневе
угруповання мовних одиниць. Мовні засоби, об‘єднуючи окремі елементи різних рівнів мови, що мають спільні
семантичні ознаки і взаємодіють один з одним, формують функціонально-семантичне поле (ФСП). Семантичні
ознаки мовних одиниць можуть бути виражені різною мірою, мати різну близькість одна до одної. Цей прийом
передбачає побудову моделі за принципом ―центр-периферія‖ і визнає наявність поступових переходів,
безперервне розгортання семантичних ознак.
В українському мовознавстві досліджено ФСП темпоральності (О.Бондар, І. Талаш), посесивності
(І. Данильчук), параметричності (О. Хавкіна), локативності (О. Виноградова), сукупності (І. Домрачева),
здрібнілості (О. Сальникова), імперативності (О. Даскалюк), спонукальності (О.Нарушевич-Васильєва),
невизначеності (І. Вороновська), адресатності (Л.Пац), квантитативності (С. Бронікова), компаративності
(О. Щепка) та ін. ФСП оцінки – складний феномен для наукового опису і теоретичного пояснення, що
зумовлено онтологічною універсальністю категорії оцінки, адже, як зазначає Т.Космеда, „будь-яка онтологія:
природа, суспільство, суб‘єктивний світ людини, мислення, мова тощо – все пронизане категорією оцінки і
розглядається через її призму‖ [Космеда 2000: 306].
О. Бондарко, вчення якого ми поклали в основу дослідження, визначає ФСП як „систему різнорівневих
засобів мови (морфологічних, синтаксичних, словотворчих, лексичних, а також лексико-синтаксичних тощо),
об‘єднаних на основі спільності та взаємодії їхніх семантичних функцій‖ [Бондарко 1984: 22]. ФСП – це
особлива двобічна єдність (змістовно-формальна), що охоплює конкретні засоби мови з усіма особливостями їх
змісту та форми. В основі кожного ФСП лежить певна семантична категорія – той семантичний інваріант, який
об‘єднує різнорідні мовні засоби та зумовлює їх взаємодію. Функціонально-семантична категорія (ФСК)
підкреслює семантико-категорійний аспект дослідження. Так, ФСП оцінки базується на ФСК оцінки, яка
об‘єднує лексичні, фразеологічні, словотворчі, синтаксичні засоби, покликані виконувати оцінну функцію.
ФСП оцінки ми розуміємо як коло різнорівневих мовних засобів, що знаходяться в розпорядженні мовця,
призначених для вираження семантики оцінки у всіх її варіантах. Дослідження показало, що в структурі ФСП
оцінки сучасної української мови можна виділити такі концепти: схвалення / несхвалення, симпатію /
антипатію, згоду / незгоду, похвалу / осуд, подяку, бажання, зацікавлення, докір, заборону, звинувачення,
загрозу, критику та ін. Ці концепти об‘єднуються оцінною функцією – виходячи з певних норм, ідеалів, зразків,
стандартів, виражати ціннісне ставлення суб‘єкта до об‘єкта.
Кожне ФСП має вихідну ядерну систему та комплекс периферійних систем, які виступають у ролі
середовища [Бондарко 1984: 20-23]. Основою для вирізнення центру і периферії ФСП є принцип передачі
домінантного семантичного значення мовної одиниці, тобто спосіб поверхневої реалізації певних глибинних
поняттєвих категорій, які формують своєрідне семантичне ядро ФСП. Такою домінантою для ФСП оцінки є
багатозначні слова хороший / поганий. У семантичній структурі цих слів відображається весь спектр значень,
пов‘язаний з оцінкою навколишньої дійсності.
За структурним типом ФСП оцінки належить до групи поліцентричних полів. Це зумовлено
особливостями її плану вираження оцінки, бо, як зазначає Т.Космеда, „категорія оцінки поширюється на всю
мову, пронизує всі її рівні, набуваючи статусу міжрівневої структурно-семантичної категорії‖ [Космеда 2000:
306]. Засоби вираження оцінки нерівнозначні та неоднорідні. Одні використовуються регулярно, займають
центральну позицію; інші використовуються нерегулярно, уточнюють, модифікують оцінні відношення,
займають другорядну позицію. Ми вважаємо, що ФСП оцінки слід зарахувати до підгрупи полів компактної
поліцентричної структури, оскільки воно базується не на одному, а на кількох яскраво виражених центрах поля,
які охоплюють засоби різних мовних рівнів.
Мета дослідження: визначити й описати центральні (ядерні) та периферійні лексичні компоненти
функціонально-семантичного поля оцінки.
І. Ядерні (центральні) компоненти ФСП оцінки. Домінанта ФСП оцінки хороший / поганий об‘єднує,
на наш погляд, такі складники ядра: 1) власне ядро; 2) навколоядерний простір. Беручи за основу класифікацію
оцінок В.Телії, у якій виділяється раціональна (орієнтується на референт і визначається на основі притаманних
референту властивостей) та емоційна (відображає емоційне ставлення мовця до предмета оцінки) оцінки [Телия
1996: 31-32], зараховуємо одиниці з оцінним емоційно-експресивним забарвленням до власне ядра поля оцінки,
а одиниці, що містять поняттєву (логічну) оцінку, – до навколоядерного простору ФСП оцінки.
Власне ядро ФСП оцінки представлено емоційно забарвленими словами, що виражають „емоційні
відтінки в оцінці явищ дійсності, осіб, подій і т. ін.‖ Серед одиниць цього типу виділяємо оцінно марковані
лексеми, у яких оцінка є виразним компонентом семантики. Оцінно марковані назви поділяються на власне
оцінні (оцінність реалізується в прямому номінативному значенні) та потенційно оцінні (оцінність реалізується
в переносному значенні). До власне оцінних маркованих назв, що формують власне ядро поля оцінки,
відносимо лайливі слова, які не просто виражають оцінку, а й використовуються з метою образити, принизити
людину. Аналізовані найменування групуємо в два розряди: 1) слова на позначення назв осіб: мурло, падлюка,
паплюга, паскуда, шалава, шлюха та ін.; 2) слова на позначення частин людського організму: баньки, морда,
пика та ін.
Власне ядро ФСП оцінки формують також розмовні слова та слова із фамільярними, зневажливими, Розділ IV. ФУНКЦІОНАЛЬНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

305
іронічними відтінками (вони в словниках фіксуються із позначками розм., фам., зневажл., ірон. Основу цих
одиниць складають слова на позначення назв осіб, які ми поділили на дві групи залежно від предмета
оцінювання:
1) назви осіб за рисами характеру, поведінки, за вчинками, здібностями: а) назви на позначення дурної,
нерозумної людини: дурень (розм.), дурисвіт (розм.), недоумок (розм.) та ін.; б) назви балакучої людини:
базікало (зневажл.), пустодзвін (розм.), пустомеля (розм.) та ін.; в) назви на позначення брехливої людини:
брехун (розм.), вигадчик (розм.), пустобрех (зневажл.) та ін.; г) назви, що стосуються лінивої особи: дармоїд
(зневажл.), лінивець (розм.), нероба (розм.) та ін.; ґ) назви на позначення неуважної людини: зівака (зневажл.),
роззява (розм.) та ін.; д) номінанти, які характеризують злу, жорстоку людину: живодер (розм.), кровожер
(зневажл.), кровопивець (зневажл.) та ін.; е) назви на позначення доброї людини: добряк (розм.), добряга (розм.)
та ін.; є) найменування веселої, дотепної особи: дурносміх (розм.), реготуха (розм.), чудій (розм.) та ін.;
ж) номінанти, які характеризують бешкетну людину: зірвиголова (розм.), шибайголова (розм.) та ін.; з) назви на
позначення хвастливої людини: хвалько (розм.), хвастун (розм.) та ін.; і) найменування підлесливої людини:
блюдолиз (зневажл.), лизоблюд (зневажл.), підлабуза (розм.) та ін.; к) назви на позначення бідної, знедоленої
людини: голоштан (зневажл.), горопаха (розм.), сіромаха (розм.) та ін.; л) найменування хитрої людини:
пройдисвіт (розм.), хитрик (розм.) та ін.; м) назви осіб за здібностями: великорозумник (ірон.), віршороб
(зневажл.), мазій (зневажл.) та ін.;
2) назви осіб на позначення зовнішніх ознак і фізичних вад людини: а) назви, що стосуються зросту
людини: дилда (фам.), курдупель (фам.) та ін.; б) найменування з вказівкою на особливості окремих частин тіла:
бородач (розм.), вусач (розм.), моргун (розм.), патлань (розм.), чубар (розм.) та ін.; в) назви на позначення
фізичних вад людини: гладуха (розм.), горбач (розм.), кривоніс (розм.), кривошия (розмпухтій (розм.), сліпак
(розм.) та ін.
Серед оцінно маркованих лексем, що належать до власне ядра ФСП оцінки, виділяємо й найменування
на позначення дій і процесуальних станів людини. Назви цього типу означають: а) процес говоріння: базікати
(зневажл.), варнякати (розм.), верзти (фам.), верзякати (вульг.) та ін.; б) переміщення в просторі: вештатися
(розм.), плестися (розм.), чкурнути (розм.), швендяти (розм.) та ін.; в) споживання їжі: жерти (вульг.),
сьорбати (розм.) та ін.; г) процес биття: гамселити (розм.), жбурляти (розм.), лупцювати (розм.) та ін.
До групи лексем на позначення неопредмечених рис і ознак людини (зрідка тварини, предмета), що
утворюють власне ядро ФСП оцінки, можна віднести такі найменування: дурноголовий (розм.), загиджений
(розм.), ідіотський (розм.), паскудний (розм.), сатанячий (розм.), чванькуватий (розм.), пришелепкуватий
(фам.), товстопикий (розм.), тупоголовий (розм.) та ін. Серед оцінно маркованих назв на позначення
опредмечених дій людини виділяємо такі лексеми: базікання (зневажл.), верзякання (вульг.), верескотня
(розм.), вештання (розм.), реготня (розм.), рявкання (розм.), шарпанина (розм.) та ін.
Дослідження показало, що більша частина оцінно маркованих слів виникає на рівні словотворення.
Лексеми, як правило, утворюються двома способами словотворення: афіксацією і основоскладанням. Найбільш
поширеним афіксальним способом творення оцінних лексем є суфіксація. Шляхом приєднання до іменникових,
прикметникових і дієслівних основ суфіксів -ик, -ак (-як), -ар, -ач, -ань, -ець, -ун, -юх та ін. (для іменників ч.р.),
-к(а), -ух(а), -иц(я) та ін. (для іменників ж.р.), -ак(а), -аг(а), -л(о), -ил(о), -айл(о), -идл(о), -уг(а) та ін. (для
іменників спільного роду) утворюються оцінно марковані назви осіб: куцак, добрякгорбач, лобань, лінивець,
говорун, лінюх, лизуха, верещака, швендяло, симпатяга, волоцюга, страшидло та ін. Серед іменників середнього
роду спостерігаються й деривати з нульовою суфіксацією: рева, нюня, підлабуза, понура, швендя та ін.
Навколоядерний простір поля оцінки утворюють слова, які у своїй семантиці містять раціональну
оцінку, що визначається на основі об‘єктивно притаманних денотату властивостей, виступаючи належністю
конвенціонально закріпленої семантики слова. Слова як носії системно-мовного змісту характеризуються
індикаторами оцінки в лексикографічному тлумаченні, наприклад: ввічливий – „який дотримується правил
пристойності, виявляє уважність, люб‘язність; чемний // у якому проявляється уважність, люб‘язність‖
[ВТССУМ 2001: 78]; мародер – „вояк, що грабує вбитих і поранених після бою або мирне населення під час
війни‖ [ВТССУМ 2001: 511] і т. ін. Аналіз словникових дефініцій свідчить про те, що меліоративність або
пейоративність лексичних одиниць цього типу зумовлена позитивним чи негативним характером самих
денотатів, вона є об‘єктивно закріпленою за словом. У словах раціональної оцінки відображення соціальної
дійсності міститься в оцінному компоненті значення і не є самостійним компонентом, тобто власне оцінна
модальність тісно пов‘язана з денотацією.
Серед аналізованих одиниць найбільшу групу складають іменники, які ми поділили на кілька підгруп:
1) слова на позначення назв осіб: велетень, красень, боягуз, вередун, веселун, цинік, бездара, геній,
ерудит, аферист, вбивця, спекулянт, шахрай, заїка, каліка та ін.
2) слова на позначення моральних якостей людини: відвага, вірність, доброта, егоїзм, лицемірство,
мужність, нахабство, підлість, скупість, сміливість, хоробрість та ін.;
3) моральні поняття: добро, зло, зневага, неправда, нехтування, повага, правда та ін.;
4) слова на позначення опредмечених станів: бідність, воля, порядок, рабство та ін.;
5) слова на позначення опредмечених дій людини: вибрик, вихватка, метушня та ін.;
6) слова на позначення побутових предметів: барахло, ганчір‘я, лахміття та ін.;
7) слова на позначення певних процесів: відродження, занепад, прогрес, регрес та ін.;
8) слова на позначення здобутків культури та мистецтва: плагіат, шедевр та ін.; ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

306
9) слова, пов‘язані із суспільно-політичною сферою діяльності людини: геноцид, депортація,
дискримінація, корупція, тероризм та ін.
Навколоядерний простір ядра ФСП оцінки утворюють прикметники, які вказують на :
1) особливості інтелекту людини: бездарний, ерудований, здібний, кмітливий, мудрий, нерозумний,
обдарований, розумний, талановитий та ін.;
2) моральні якості людини: вихований, злобний, лагідний, сміливий, чесний, щирий та ін.;
3) зовнішність, стан здоров‘я, конституцію людського тіла: вродливий, гарний, здоровий, красивий,
миловидний, потворний, привабливий, сліпий, статний, стрункий та ін.
4) матеріальний достаток людини: багатий, бідний, заможний, убогий та ін.;
5) загальне визнання, популярність істоти (неістоти) серед інших: авторитетний, видатний, визначний,
відомий, знатний, популярний, почесний та ін.;
6) корисність / шкідливість реалій об‘єктивного світу: вигідний, корисний, некорисний, непотрібний,
потрібний, практичний, шкідливий та ін.;
7) ознаки, що пов‘язані із запахом: ароматний, запашний, пахучий, смердючий та ін.
Незначну частину аналізованих одиниць становлять лексеми на позначення неопредмечених дій і
процесуальних станів людини, що містять раціональну оцінку: бешкетувати, грабувати, ґвалтувати,
зраджувати, ледарювати, лицемірити, лихословити, скандалити та ін. До групи лексем, що позначають ознаки
дій, відносимо такі, як: відважно, відмінно, гарно, героїчно, добре, красиво, погано, прекрасно, убого, цинічно,
чудово та ін.
ІІ. Периферійні компоненти ФСП оцінки. Периферію ФСП оцінки утворюють ті одиниці, які є менш
спеціалізованими для вираження семантики оцінки та нерегулярно функціонують у мовленні. Периферійна
функція протиставляється ядерній, як зауважує А.Загнітко, „насамперед рівнем свого виявлення в структурі
категорії і прямою залежністю від умов комбінаторики; у силу вступають позиційні й дистрибутивні умови
презентації‖ [Загнітко 1991: 19]. Досліджувана зона поля включає ближню й далеку периферію. Ближню
периферію можна назвати також „напівпериферією‖. Таке членування периферійної зони досить умовне,
оскільки в ньому присутній суб‘єктивний елемент. Компоненти далекої периферії ФСП оцінки виявляють свою
оцінність лише в контексті. Для компонентів ближньої периферії контекст суттєвої ролі не відіграє, вони
зберігають оцінність поза мовним оточенням.
До ближньої периферії ФСП оцінки, на наш погляд, слід віднести лексичні одиниці, утворені за
допомогою суфіксів суб‘єктивної оцінки. Наявність у мові суб‘єктивно-оцінних формантів обумовлюється
різними функціями слів: деякі слова виражають логічні поняття, інші стають засобом вираження почуттів,
оцінки чого-небудь. Ш.Баллі зауважує, що „людська думка постійно вагається між логічним сприйняттям та
емоцією; ми розуміємо або відчуваємо; найчастіше наша думка складається одночасно з логічної ідеї і почуття.
І хоча ці два елементи можуть поєднуватися в найрізноманітніших пропорціях, усе ж з точки зору практичного
дослідження можна стверджувати, що в кожному випадку переважає щось одне: або логічне сприйняття, або
почуття‖ [Балли 1961: 182].
Домінанта засобів категоризації суб‘єктивної оцінки зосереджена в суфіксальній системі іменника.
Іменникові похідні, що утворюють ближню периферію поля оцінки, розташовуємо за ступенем вияву
емоційності в такому порядку: а) деривати, утворені за допомогою суфіксів демінутивності (зменшеності) -ок,
-ик, -к(о), -к(а), -ц(е): садок; котик; вушко, хмарка, віконце та ін.; б) деривати, утворені за допомогою суфіксів
демінутивності-мейоративності (одночасно реалізують кількісне значення об‘єктивної зменшеності та
позитивнооцінне значення) -очк(а), -ечк(а), -ичк(а), -ячк(о), -ечк(о), -инк(а), -ичок, -ечок, -очок, -иночк(а), -ець,
-иц(я), -чик, -ен(я), -атк(о) та ін.: голівочка, донечка, травичка, пір‘ячко, сонечко, хатинка, дощичок,
кружечок, ставочок, хвилиночка, хлібець, водиця, горобчик, зайченя, малятко та ін.; в) деривати, утворені за
допомогою суфіксів пестливості -еньк(а), -еньк(о), -оньк(а), -оньк(о), -усь, -ус(я), -унь, -ун(я): ніченька,
серденько, дівчинонька, соколонько, дідусь, бабуся, татунь, мамуня та ін.
Периферійними компонентами, на нашу думку, є прикметники, утворені від стилістично нейтральних
основ за допомогою суфікса -еньк-: гарненький, добренький, хорошенький та ін. Аналізовані форми мають
емоційно-оцінне значення без супровідних відтінків зменшеності. Серед прикметникових форм на -еньк-
виокремлюємо групу дериватів, у яких суб‘єктивна оцінка якості може супроводжуватися значенням зменшеної
міри якості в предметі. Найпослідовніше це виявляється у формах, утворених від прикметників, корені яких
уже містять вказівку на велику концентрацію певної ознаки, що має позитивне чи негативне забарвлення:
багатенький, дурненький, розумненький, страшненький та ін. У цих дериватах суфікс на позначення
суб‘єктивної позитивної оцінки ніби послаблює значення великої міри якості, підкресленої самою семантикою
слова.
До ближньої периферії поля оцінки відносимо й прикметники з суфіксом -есеньк-, що одночасно передає
позитивнооцінне значення, пестливість, емоційне співчуття, іноді – з підкресленням високої міри якості:
гарнесенький, дорогесенький, милесенький та ін. Поруч із ними знаходяться якісні прислівники на -о, -е,
співвідносні з емоційно забарвленими прикметниками: добренько, поганенько, гарненько, гарнесенько. Вони
виражають суб‘єктивну оцінку за допомогою суфікса -енько, що вносить відчутний відтінок пестливості, та
суфікса -есенько, що цей відтінок збільшує.
Слова стають оцінними не лише внаслідок додавання суфіксів, але й спеціальних префіксів. В
українській мові префікси, як правило, мають раціональний характер, є виразниками об‘єктивного бачення Розділ IV. ФУНКЦІОНАЛЬНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

307
світу, однак, як показало дослідження, існує велика група слів з оцінною семантикою, утворених за допомогою
префіксів.
До напівпериферії ФСП оцінки, на нашу думку, належать слова, які утворилися за допомогою таких
формантів:
1) префіксів зі значенням інтенсивності ознаки архі-, супер-: архісерйозний, архішахрай, супергерой,
супермодний та ін.;
2) префіксів а-, не-, які вказують на відсутність певної ознаки: аморальний, алогічний, неморальний,
нелогічний та ін.;
3) префікса анти-, який означає протилежність, протидію, ворожість: антигуманізм,
антигуманістичний, антидемократичний, антигромадський та ін.;
4) префікса дис-, який надає деривату протилежного або заперечного сенсу: дисгармонія, дискомфорт та
ін.;
5) префіксоїдів зі значенням несправжності лже-, псевдо-, квазі-: лженауковий, лжепатріотичний,
псевдовчений, псевдогероїчний, квазіспеціаліст та ін.;
6) префікса пре-, який є засобом творення якісних прикметників і похідних від них прислівників, що
емоційно передають високий ступінь якості: прегарний, премудрий, пречудовий; прегарно, премудро, пречудово
та ін.
Слід зауважити, що оцінні префікси є виразниками переважно синкретичної (позитивної і негативної)
суб‘єктивної оцінки, яку можна встановити лише в контексті. Позитивнооцінне і негативнооцінне значення
ґрунтуються на семантиці інтенсивності та несправжності супровідних предикатів базових структур, на основі
яких утворюються префіксальні іменники та прикметники, заповнюючи, таким чином, периферійну зону ФСП
оцінки.
Далеку периферію функціонально-семантичного поля оцінки утворюють лексеми, у яких оцінне
значення є неосновним і виявляється лише в певному контексті, у певних валентних умовах. Це насамперед
слова, утворені лексико-семантичним способом словотворення. Особливістю цього способу є те, що в такому
випадку відбувається зміна семантики твірного слова шляхом її переосмислення, в основі якого лежить
метафоричне чи метонімічне перенесення назви з одного явища чи поняття на інше.
Метафоричні перенесення представлені такими моделями:
1) назва тварини → назва людини: ведмідь, корова, лев, лис, мавпа, орел, осел, соловей, теля, черепаха,
ягня та ін. Наприклад: корова – „2. перен. зневажл. Про незграбну, товсту або нерозумну жінку‖ [ВТССУМ
2001: 456]; соловей – „2. перен. розм. Людина, яка має гарний, переважно високий голос і володіє мистецтвом
співу‖ [ВТССУМ 2001: 1159];
2) назва рослини → назва людини: дуб, лопух, печериця та ін. Наприклад: лопух – „2. перен. фам. Про
некмітливу людину‖ [ВТССУМ 2001: 495]; печериця – „2. перен. зневажл. Стара, зморщена або товста й
присадкувата людина‖ [ВТССУМ 2001, с. 757];
3) назва небесного тіла → назва людини: зірка, сонце та ін. Наприклад: зірка – „2. перен. Про дуже
видатну, прославлену людину‖ [ВТССУМ 2001: 367]; сонце – „4. перен. Про того, хто є джерелом життя, втіхи,
радості і т. ін. для когось‖ [ВТССУМ 2001: 1161];
4) назва предмета → назва людини: ганчірка, картина, опудало, товкач, шляпа та ін. Наприклад:
ганчірка – „4. перен. зневажл. Про безвольну, безхарактерну людину‖ [ВТССУМ 2001: 173]; опудало –
„2. перен. лайл., зневажл. Про незграбну, вайлувату або негарну людину‖ [ВТССУМ 2001: 678];
5) назва предмета → назва частини людського організму: казан, макітра та ін. Наприклад: казан –
„2. перен. жарт. Про голову людини‖ [ВТССУМ 2001: 409]; макітра – „2. перен. ірон. Про голову людини‖
[ВТССУМ 2001: 505];
6) назва частини організму тварини → назва частини організму людини: лапа – „2. перен. зневажл., ірон.
Рука або нога людини (звичайно велика, незграбна)‖ [ВТССУМ 2001: 480];
7) назва житла тварини → назва приміщення і споруди людини: барліг, конура, курник, нора та ін.
Наприклад: барліг – „2. перен. зневажл. Про неохайне, брудне житло‖ [ВТССУМ 2001: 37]; конура – „2. перен.
Тісне, темне й брудне приміщення‖ [ВТССУМ 2001: 451];
8) функція предмета → назва людини: Наприклад: шарманка – „2. перен. зневажл. Той або та, хто
багато, надокучливо говорить чи грає ‖ [ВТССУМ 2001: 1390];
9) ознака предмета → якість, риса людини: гарячий, зелений, смердючий, темний, тупий та ін.
Наприклад: зелений – „5. перен. розм. Який не мав життєвого досвіду‖ [ВТССУМ 2001: 363]; тупий –
„4. перен. Розумово обмежений, некмітливий, нетямущий‖ [ВТССУМ 2001: 1276];
10) дія тварини → дія людини. Наприклад: гавкати – „2. перен. вульг. Уживається в значенні говорити
стосовно людини, яку зневажають‖ [ВТССУМ 2001: 169].
Метонімічні перенесення представлені такими моделями:
1) власна назва → назва людини. Наприклад: геркулес – „2. перен. Людина величезної фізичної сили та
атлетичної будови тіла‖ [ВТССУМ 2001: 178]; донжуан – „2. перен. Спокусник, ловелас‖ [ВТССУМ 2001: 238];
2) ознака → носій ознаки. Наприклад: пелех – „2. перен. розм. Людина з довгим, густим, скуйовдженим
волоссям‖ [ВТССУМ 2001: 714]; талант – „3. перен. Людина з видатними природними здібностями‖
[ВТССУМ 2001: 1229].
Таким чином, ФСП оцінки належить до групи полів компактної поліцентричної структури. Воно ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

308
складається з декількох центрів (ядер) та периферії. Одиниці центрів ФСП оцінки є більш спеціалізованими для
вираження семантики оцінки та регулярно функціонують у мовленні. Ядро ФСП оцінки складається з власне
ядра та навколоядерного простору, об‘єднаних семантичною домінантою хороший / поганий. Власне ядро поля
оцінки утворюють оцінно марковані лексеми: слова з іронічним зневажливим, фамільярним відтінками,
розмовні та лайливі слова; навколоядерний простір – слова, які в своїй семантиці містять раціональну оцінку,
що базується на раціонально-оцінних, логічних міркуваннях про об‘єктивно притаманні референту якості.
Виступаючи у ролі середовища, елементи периферії ФСП оцінки виконують другорядні функції, є менш
спеціалізованими для вираження семантики оцінки, нерегулярно функціонують у мовленні. Цю зону
заповнюють одиниці лексичного рівня, які є менш спеціалізованими для вираження семантики оцінки та
нерегулярно функціонують у мовленні. Ближня периферія об‘єднує лексичні одиниці, утворені за допомогою
префіксів та суфіксів суб‘єктивної оцінки (демінутивності, демінутивності-мейоративності, пестливості).
Далека периферія представлена оцінно маркованими лексемами, ужитими в переносному значенні.

Література
Балли 1961: Балли, Ш. Французская лингвистика [Текст] / Ш. Балли. – М.: Изд-во ин. лит., 1961. – 394 с.
– Бібліогр.: с. 384–394.
Бацевич 2004: Бацевич, Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник [Текст] / Ф.С. Бацевич. – К.:
Видавничий центр «Академія», 2004. – 344с. (Альма-матер). – Бібліограф.: с. 304-317. – ISBN 966-580-172-4.
Бондарко 1984: Бондарко, А.В. Функциональная граматика [Текст] / А.В. Бондарко. – Л.: Наука, 1984. –
136 с. – Библиогр.: с. 125-132.
Вольф 2006: Вольф, Е. Функциональная семантика оценки [Текст] / Е. Вольф. – изд. 3-е, стер. – М.:
КомКнига, 2006. – 261с. – Библиогр.: с.247-256. – ISBN 5-484-00400-4.
ВТССУМ 2001: Великий тлумачний словник сучасної української мови [Текст] / В.Т.Бусел (уклад. і гол.
ред.). – К.; Ірпінь: ВТ „Перун‖, 2001. – 1440 с. – ISBN 966-569-013-2.
Загнітко 1991: Загнітко, А.П. Основи функціональної морфології української мови [Текст] / А.П.Загнітко.
– К.: Вища шк., 1991. – 77 с.
Космеда 2000: Космеда, Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: Формування і розвиток категорії
оцінки [Текст] / Т.А. Космеда. – Л.: Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, 2000. – 350с. – Бібліогр.: с. 312-336. –
ISBN 966-613-131-5.
Телия 1996: Телия, В. О различии рациональной и эмотивной (эмоциональной) оценки // Функциональная
семантика. Оценка, экспрессивность, модальность / Н.Д. Арутюнова, И.И.Челышева. – М.: РАН, 1996. – С. 31-
38.
Статья продолжает цикл публикаций автора по функциональной стилистике. В ней исследуются
лексические единицы с оценочной семантикой, определяется их место, роль и функции в структуре
функционально-семантического поля оценки современного украинского языка.
Ключевые слова: оценка, оценочная функция, функционально-семантическое поле, центральный
(ядерный) элемент, периферия, лексическое средство.

The article continues the cycle of author`s publications from functional style. It investigates lexical units of
evaluation semantics, defined by their place, role and functions in the structure of functional-semantic field assessment
of the Ukrainian language.
Keywords: evaluation, evaluation function, functional-semantic field, central (nuclear) element, periphery,
lexical means.
Надійшла до редакції 17 вересня 2010 року.