Сучасному українському реченню притаманний багатоаспектний розгляд, що охоплює і власне-синтаксичний, і семантико-синтаксич- ний, і власне-семантичний, і комунікативний рівні. Здебільшого така схема аналізу є усталеною, хоча вона зазнає суттєвої варіації, що зумовлюється концептуальним визначенням системи синтаксичних одиниць, прагненням синтезу тих чи інших дефініцій, виокремленням рівнів «змішаного» типу, пор.: структурно-семантичний, комунікативно- прагматичний, комунікативно-семантичний, емоційно-експресивний рівні тощо, де кожен із названих ярусів характеризується власним інструментарієм лінгвістичного аналізу.
Речення як системно-цілісна величина постійно зазнає видозмін (тут маються на увазі не тільки модифікації, варіації, трансформації) унаслідок появи нових чинників в узусі та самій мовленнєвій практиці. Так, тепер загальновизнане явище парцеляції стало наслідком члену |
774 |
Синтаксис |
вання єдиної реченнєвої структури на кілька окремих висловлень із метою актуального наголошення виокремлюваних компонентів, при цьому загальний обшир і ємність інформації реченнєвої структури не змінюються, оскільки парцелюється здебільшого корпус обов’язкових членів речення, сюди прилягає також виокремлення елемента складного присудка (дуплексива — за термінологією семантико-синтаксич- ного рівня), пор.: Тепер, після коньяку, Гаркуша знав, що його на Землю покликано. Вищими силами (В. Дрозд); Я вам глибоко вдячний. За ие свято (В. Дрозд); [Гаркуша:] Я і є президент. Фірми (В. Дрозд); Роман прийшов. Спокійний (В. Дрозд).
Парцелювання реченнєвих структур є семантико-синтаксичним процесом, що безпосередньо пов’язаний з особливостями та закономірностями людського світосприйняття, світоузагальнення, прагненням людської психіки виокремити навіть залежний компонент як такий, що набуває статусу людської уваги, концентрації на ньому людських роздумів. Парцелят набуває в структурі художньо-прозового тексту відповідної самостійності як об’єкт уваги, але виступає функціонально і структурно зорієнтованим на базове реченнєве утворення. Поєднувана в межах складного синтаксичного цілого структурно нерівноряд- на парцеляція сприяє, з одного боку, зміні стилістичного фокусу речення, з другого боку, насичує кожен виокремлюваний компонент максимальним змістом: Трішки показати зуби. Не завадить. ТПоб дівча не нахабніло. Він не слинявий стариган, з якого можна вити вірьовки, користуючись молодістю і тим, що під спідничкою. Тим часом машини взяли на приступ Батиєву гору, і він наказав Платашеві на хвилину зупинитися. На вершині гори. Звідси Батий-завойовник милувався землею, яку Сатана поклав до ніг його. За переказами. Трохи не кожна гора в Придніпров’ї Батиєва. Людська череда шанує завойовників. Сильних світи сього (В. Дрозд). Функціональне призначення парцелювання реченнєвої структури Трішки показати зуби не завадить має своїм призначенням відтворення внутрішніх роздумів героя, вироблення ним своєрідної поведінки, яка забезпечить йому утвердження в очах інших. Уведення в єдине текстове структурне ціле і внутрішніх роздумів героя, і самої динаміки зовнішніх щодо останніх подій посилює внутрішній діапазон смислової нетотожності начал, об’єднаних у складне синтаксичне ціле. Так, наче перебіг подій, їх динаміка виступають не тлом внутрішніх роздумів персонажа, а включені в них і становлять єдине ціле. Сама динаміка роздумів пов’язана з просторовим переміщенням персонажа та постійною аналогією з історичним перебігом подій: …наказав Платашеві на хвилину зупинитися. На вершині гори. Парцелят На вершині гори відображає кульмінаційний розвиток внутрішніх роздумів Гаркуші, надає їх перебігу надзвичайно широкої горизонтальної площини, оскільки саме узвишшя розширює горизонт бачення і сприяє поширенню думки на щойно відкритий простір. Парцелят На вершині гори перебуває у внутрішньотекс- товій смисловій взаємодії з відносним парцелятом За переказами, який становить окрему пропозицію і розширює смислову ємність поперед |
РОЗДІЛ XIX. Текст. Основні ОДИНИЦІ тексту.. |
775 |
нього речення. Водночас своїм функціонально-комунікативним призначенням він спрямований в останнє, оскільки розкриває джерело інформації про те, що Сатана поклав усі київські землі Батиєві-завойовникові до ніг. Найбільшою мірою парцелят На вершині гори пов’язаний із парцелятом Сильних світу сього, хоча ні структурної, ні смислової тотожності між ними немає. Це слід мотивувати в іншому розрізі. Внутрішньотекстовий зв’язок між цими парцелятами зумовлюється кульмінаційною тезою внутрішніх роздумів героя: Людська череда шанує завойовників. Виокремлення уточнювального компонента Сильних світу сього як цілком самостійного, надає довершеності цій ремінісценції — слід бути сильним. Таку парцеляцію варто кваліфікувати як радіальну, оскільки комунікативний радіус першого парцелята спрямований на смислове навантаження останнього й таким чином витворюється смислове коло, яке уточнюють, модифікують усі інші його компоненти.
Особливо текстово значущою постає парцеляція залежної предикативної частини, наявність якої є валентно зумовленою опорним словом і відсутність якої (структурно і семантично детермінованої) позбавляє головну частину складного речення самостійного функціональ- но-комунікативного статусу: Саме тоді хлопчикові пригадалося. Що, ще в роки війни він зустрічав ию людини і тоді Ті боявся якимсь невідомим для нього ниттям страхи (М. Стельмах). До парцеляції, поза всяким сумнівом, належить виокремлення однорідних членів речення, що в цьому разі постають репрезентантами окремих пропозицій, і єдине поліпропозитивне речення членується на цілий ряд окремих виявів об’єктивних смислів, хоча така репрезентація не постає самодостатньою, оскільки своїм дейктичним смислом парцеляти орієнтовані на попередню реченнєву структуру: Покликано, аби зробився Сатаною. Дияволом. Злим дихом. змієм і звабив, спо- кисив Сви (В. Дрозд). Показовим при цьому є те, що структура основного речення після парцелювання продовжується, наче й не відбувалося певного комунікативного виокремлення. Окремо слід виділяти хвилеподібну парцеляцію, особливістю якої є членування єдиного смислового цілого, при цьому парцелят є максимально спрямованим на попередню структуру, оскільки в останній міститься не тільки опорне слово, але й сама атрибутивна сутність парцелята деформується поза основною структурою. Такий парцелят відтворює специфіку людського осмислення явища і надання певному предмету атрибутивної характеристики як визначальної. Атрибутивність виступає в цьому разі основною, заради її наголошення компонент виокремлюється: Він майже певен був, що подзвонять. Інтиїиія. Вовка. якого полювальники заганяють у киток ліси, де причаїлися мис- ливиі. Вовка, загнаного вочевидь (В. Дрозд); О іут, ргоіе$іи]цсе ріеіедпіагкі та]е гас)е, шіед-гШ и>згувсу. Рога ггайет (Ргге£Іас1 іу£ос1- піодау. — 1999. — 14 Нрса). Парцелювання суб’єктної синтаксеми поєднується з процесом сегментації і зумовлює насичення реченнєвого утворення особливим комунікативним забарвленням: Сентименталь |
776 |
Синтаксис |
ного повернення у власну молодість не вийшло. Ніжку підставив. Хтось (В. Дрозд). Дейктичний елемент хтось, як ніякий інший, стимулює ког- нітивний процес пошуку, що реалізується у подальшій розгорнутій текстовій структурі (охоплює понад 250 слів).
Під сегментацією мають на увазі вичленування окремого компонента речення і винесення його або в абсолютний початок, або в абсолютний кінець реченнєвої структури з метою максимальної концентрації на ньому уваги: Щось таки є у світі, хоч наш куций земний розум і не здатен збагнути що (В. Дрозд); Микола дивився на неї з-за свого столика як на ікони. Дівчини — шанують так завжди (А. Яна). До сегментації близько прилягає художньо-стильове навантаження виразу емпатії, під яким мається на увазі винесення комунікативно значущого елемента в початкову позицію речення, для наголошення певного погляду на ситуації, про котрі повідомляється або йде розповідь у реченні: Київ — любив я завжди. Біфуркацією слід вважати процес розчленування єдиного цілого на два актуалізаційно-смислових компоненти, унаслідок чого виокремлювана інформація постає псевдосамодостатньою, спрямованою водночас на текстотвірний потенціал попереднього речення, поза яким вона втрачає своє функціональне навантаження. Термін біфуркація походить від лат. Ьііигсиз — роздвоєний, і у суто лінгвістичному плані його слід кваліфікувати як розгалуження чогось на два компоненти, що у подальшому витворюють власне актуалізаційно насичене ядро. При цьому простежується структурна спрямованість другого компонента до першого: Як старий, шолудивий пес. ПТо тинявся голодний, а потім знайшлися господарі, які відгодивали його і щодня кипають у ванні з пахичим імпортним милом (В. Дрозд); А якщо згадувати, так пошти що й нічого — одне й те ж кожен день: лісоповал і лісоповал: в холод, у хуртовину вали і вали сосни ті нескінченні. Яким кіния- краю нема й не жди, як і тим планам, які спускали нам ізгори (Б. Жолдак). Точкою біфуркації, критичною точкою, що досягається структурою речення, яка віддаляється від рівноваги, є домінування комунікативно-ситуативних завдань над системно-структурними. За допомогою синенергетичного аналізу функціонування речення можна визначити напрям розвитку актуального членування речення, чергування і суттєвого розширення якісної диференціації різних ре- ченнєвих структур — від виокремлювання тільки передбачуваних, але семантично необов’язкових компонентів, до виокремлювання компонентів реченнєвої структури іншої конфігурації, пор.: виокремлення залежного компонента за умови наявності антецедента в головній частині: Звичайно, я розумію всю ілюзійність всього. ТТТо мене оточує, видається таким звабливим і прийнятним. ПТо наповнює мене у иі хвилини (В. Дрозд). Біфуркація відрізняється від парцеляції тим, що при біфуркації виокремлювання є передбачуваним, але необов’язковим, парцеляція ж ґрунтується на обов’язковості парцелята, оскільки поза його репрезентацією основне речення втрачає власну смислову достатність. |
РОЗДІЛ XIX. Текст. Основні ОДИНИЦІ тексту.. |
ТП |
Біфуркація суттєво відрізняється і від статусу приєднувальних конструкцій, які завжди постають як щось додаткове, що суттєво доповнює зміст основного речення, наповнюючи один із його компонентів новим відтінком забарвлення: Можливо, з часом послужливий Дозорець докопається, що він, Роман Таркуша, має частку голубої дворянської крові. По материній лінії (В. Дрозд); Заграва від пожежі. Майбутньої? (В. Дрозд).
Особливе мовно-естетичне навантаження притаманне поліфуркації, під якою мається на увазі членування єдиного реченнєвого тла на кілька комунікативних одиниць. Вони функціонують як репрезентанти мовленнєвих ємностей, які, спрямовуючись на попередню комунікативну одиницю, водночас доповнюють актуалізований смисл їх певними компонентами: У дворі було повно-повнісінько люду. Вбраного, як на рекламних сторінках газет… Налаштованого, як кожен налаштовується и ию мить (В. Дрозд). У сучасній художньо-мовленнєвій стилістиці особливої ваги набувають відкриті речення, які слід витлумачувати як такі, розуміння яких неможливе без звертання до контексту та додаткових знань про ситуацію спілкування (за І. Б. Штерн). Подібні речення мотивуються смисловим тлом попередніх утворень і таким чином становлять разом з ними єдине смислове ціле: Залишалося зробити останній крок — піти на вдячний уклін до всесильної Валерії Родіонівни (В. Дрозд); крок — до чого? Валерія Родіонівна — хто вона? Піти на вдячний уклін — чому? Яка причина спонукає робити це? Постає надзвичайно ємним функціонально-естетичне навантаження емпатичного виразу, особливість якого слід витлумачувати як винесення комунікативно значущого елемента в початкову позицію речення, для наголошення певного погляду на ситуації, про яку повідомляється в реченні. При цьому емпатія може ускладнюватися стилістично експресивним повтором: [Таркуша:] Столик замовлено на двох. Забезпечуватимеш нашу безпеку звідси. Нашу безпеки. Це йому сподобалося. Його і Єви. А Платиш хай відтепер знає своє місце (В. Дрозд). Компонент це забезпечує ланцюговий зв’язок. У силу своєї смислової ємності для нього притаманна надширока функціонально-смислова площина, особливістю якої постає надзвичайно глибока за потенціалом уміщуваного змісту доцент – рово-текстова насиченість. Водночас в уривку очевидним є повтор базового компонента нашу безпеку, що виступає когнітивно й асоціативно спрямованим у наступний текст. Парцелювання посесивного компонента Його і Єви та опосередковано реченнєва його репрезентація уможливлює насичення реченнєвої структури Це йому сподобалося внут- рішньореченнєвою енергією парцелята і витворення єдиного смислового тла. Реченню Це йому сподобалося властива когнітивно-смислова ядерність, оскільки воно постає висновковим щодо попереднього тексту й водночас його зміст уточнюється, розширюється. Наявність парцелятів у текстових одиницях засвідчує прагнення авторів надати тому чи іншому компоненту речення окремого інформа |
778 |
Синтаксис |
тивно-комунікативного навантаження, виокремити його значущість у загальнотекстовій структурі. Біфуркація належить до тих явищ у сучасному синтаксисі, які репрезентують видозміни структурної будови речення і функціонування одного структурно самодостатнього елемента як самостійного, але при цьому передбачається наявність другого — паралельного, поряд з яким і наповнюється один із компонентів двох паралельно вияскравлених речень і постає його семантична мотиво- ваність. Сегментація торкається внутрішньої перебудови речення і винесення одного із комунікативно значущих елементів у самий початок або в самий кінець реченнєвої структури. |