Схарактеризовано особливості категорійних класів слів службовості; встановлено основні
кваліфікаційні ознаки і параметри лексикографічної граматики службовості з розмежуванням широкого та
вузького її розуміння; визначено різновиди одиниць лексикографічної граматики службовості та подано
визначальні риси парадигмального простору службових слів; запропоновано словникову статтю з опертям на
широке розуміння лексикографічної граматики службовості.
Ключові слова: лексикографічна граматика, категорійний клас слів, морфосинтагматична парадигма,
морфологічна парадигма, контекстна парадигма, словникова стаття.

1. Основні поняття. Сучасне розуміння граматики в широкому вимірі її проблем і підходів – від
усталеної, що останнім часом все більше витлумачується як класична (хрестоматійна), до референційної
(референційно-прагматичної), ідеографічної, «природної» – ґрунтується на основних постулатах номінативно-
екзистенційної науковолінгвістичної парадигми з її триджерельністю: а) теорією комунікативних актів,
б) теорією номінації, в) теорією референції. Кожний з цих складників зумовив, з одного боку, розширення
власне-граматичних досліджень (прагматичні типи речень, референційні аспекти речення тощо), з іншого, на
них виформувалися окремі лінгвістичні дослідження, що охоплюють висвітлення не тільки мовних явищ з
простеженням закономірностей їхньої сполучуваності, виявом семантико-парадигматичних зв‟язків,
встановленням ієрархічних особливостей тощо, але й визначення напрямів детермінації їхнього
функціонування екстралінгвальними чинниками, “навантаження” національно-культурною пам‟яттю,
специфіки використання в різних дискурсивних практиках і под. Усе це мотивує необхідність аналізу
відповідного мовного явища, певної мовної одиниці через призму дискурсивних практик (у процесному вияві
та текстуальному вираженні), асоціативними й образними навантаженнями тощо, що й умотивовує
актуальність розгляду службовості в її функційному вимірі зі встановленням закономірностей
лексикографічного тлумачення усього обсягу традиційно витлумачуваних класичною граматикою службових
елементів.
Метою аналізу виступає визначення одиниць і категорій лексикографічної граматики службовості з
послідовною характеристикою обсягів і ємності функційно-семантичної парадигми службових одиниць.
Заявлена мета зумовлює необхідність розв‟язання таких завдань: 1) дефінувати поняття службовості;
2) визначити класифікаційні різновиди службовості; 3) виявити категорійний апарат граматики службовості;
4) встановити основні ознаки лексикографічної граматики службовості; 5) схарактеризувати закономірності
лексикографічного тлумачення службових елементів. Комплекс поставлених завдань, що підпорядковані
визначеній меті, мотивують новизну дослідження, особливістю якої виступає те, що вперше пропоновано
вичерпну характеристику лексикографічної граматики службовості і встановлено оптимальну модель
словникового тлумачення службових елементів у характерологічному, функційному, синтагматичному,
парадигматичному, еволюційному та інших аспектах. Теоретичне значення полягає у виявленні обсягів
лексикографічної граматики службовості та з‟ясуванні основних компонентів словникової статті службового
елемента.
Практичне спрямування дослідження мотивоване можливістю використання його результатів у практиці
викладання частин мови, розкритті основних понять лексикографії та укладанні загальних системно
орієнтованих словників.
2. Диференційні ознаки і кваліфікаційні виміри службовості. Сучасні лінгвістичні словники
витлумачують службовість / службовий (синсемантичний) як таку / такий, що спеціалізована на суто
синтаксичній функції. Остання полягає у зв‟язуванні, виділенні, співвіднесенні тощо, виступаючи основною
для службових елементів [Ахманова 2007: 433]. Службові слова (інколи їх називають граматичними словами,
граматично частковими словами, залежними словами, неповнозначними частинами мови / неповнозначними
словами, несамостійними словами, порожніми словами, синкатегорематичними словами, синсемантичними
словами, з‟єднувальними / сполучувальними словами, формальними словами, частковими словами, частинками
речення, частками мови) розглядають як слова, що неспроможні виступати самостійно у функції членів
речення, їхнім основним призначенням виступає вираження різнотипних семантико-синтаксичних відношень
між повнозначними словами [Ахманова 2007: 433]. Загал підходів, різна термінологія засвідчують актуальність
і важливість цих слів у мовній системі. Кожне з термінологічних позначень відбиває особливості осмислення
однієї з ознак таких слів як визначальної, пор.: протиставлення самостійності ↔ несамостійності має за
© Загнітко А.П., 2012 Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

9
основу внутрішньореченнєвий статус, аналогійно й опозиція самостійності ↔ службовості ґрунтується на
ємності синтаксичної внутрішньореченнєвої позиції та входженні такого елемента як неосновного складника
синтаксичної позиції, тобто елемента члена речення, а повнозначності ↔ неповнозначності – лексичну
потужність певного слова, де службові елементи витлумачувано як неповнозначні (не позначають предметів і
не виражають характеристик тощо) і под. Критерії частиномовного розмежування, до яких здебільшого
зараховують класифікаційно-синтаксичний (самостійність (заповнення внутрішньореченнєвої синтаксичної
позиції) / несамостійність (не може вичерпно заповнювати синтаксичну позицію, позицію члена речення) і
кваліфікаційний (вираження відповідних смислових відношень: атрибутивних, об‟єктних, суб‟єктних,
обставинних тощо), смисловий (вияв певної семантики: предметної – іменники і т. ін.), словотвірний (наявність
власних моделей творення похідних) витримали тривалу перевірку часом. Окремі ж з них започатковані ще в
античних підходах до частиномовної кваліфікації. Хрестоматійно відомою є теза: частини мови – це відстояні
(формалізовані) члени речення. З опертям на сучасні частиномовні кваліфікаційні ознаки і класифікаційні
основи, за усього розмаїття підходів і тлумачень, визначальними диференційними ознаками службовості слід
вважати: 1) входження в реченнєвосинтаксичну позицію як окремого елемента спільно з іншим (формально-
граматичний / власне-синтаксичний рівень); 2) власне-структурувальне навантаження в реалізації тих чи тих
форм синтаксичних зв‟язків – підрядного прислівного, підрядного детермінантного, сурядного) (формально-
граматичний / власне-синтаксичний рівень); 3) вираження внутрішньореченнєвих семантико-синтаксичних
відношень у поєднанні з повнозначними словами (семантико-синтаксичний рівень); 4) вирізнення теми і/або
реми в актуальному членуванні речення (функція синкатегорематичності / синкатеготематичності –
комунікативний рівень); 5) вияв фокуса / топіка // відомого / невідомого у функційній перспективі речення
(комунікативний рівень). Враховуючи сукупність цих ознак та їхній регулярний / нерегулярний вияв,
загальнокатегорійну службовість внутрішньо можна диференціювати на функційно-дейктичну (прийменник /
післяслівник), функційно-синкатегорематичну / функційно-дискурсивну (частка), функційно-
предикатнопредикатну (сполучник). Адекватне висвітлення та вичерпна характеристика усіх ознак
(диференційних, кваліфікаційних, класифікаційних та інших) та вимірів / рівнів (формально-граматичного,
семантико-синтаксичного, комунікативного і под.), встановлення напрямів поповнення множинності
службовості, визначення ємності парадигмального простору службовості тощо складає основу граматики
службовості (типологічної, структурної, функційної та інших).
3. Основи лексикографічної граматики службовості. Поняття лексикографічної граматики у своїй
основі ґрунтується на загальнограматичних постулатах службовості, кваліфікаційних ознаках службовості та її
типологійності, диференціюванні категорійно-класних службових слів, адекватному тлумаченні статусу
словоформи в граматичному ладі та її співвідношенні з відповідним середовищем, у межах якого простежуване
співвідношення первинного і вторинного функційного навантаження словоформи. Важливим постає
визначення ємності функційного виміру того чи того службового слова та набуття ним все нових і нових
смислових відтінків, що особливо є значущим і важливим для з‟ясування формування синкретичної семантики.
У цьому розрізі діагностування ядра, рівнів периферії та її наближення / віддалення від ядра виступає одним із
найсуттєвіших завдань створення цілісної лексикографічної граматики службовості. У традиційній формально-
описовій граматиці лексикографія службовості здебільшого мала ознаки абсолютного підпорядкування
граматиці повнозначних категорійних класів слів і через їхню призму вона розглядалася. У функційно-описовій
та функційно-комунікативній граматиці службовість набуває іншого статусу, а її характеристика і створення
цілісної лексикографічної граматики є одним з найактуальніших завдань. У рамах функційно-комунікативної
граматики охоплено формальний, семантичний, комунікативний і денотативний рівні мовної системи, а також
їхні мовленнєві реалізації, до яких належать: 1) структура функційно-семантичного поля; 2) сукупність
структурувальних елементів мови, що виформовують функційно-семантичне поле; 3) використання
структурувальних елементів у мовленні з виявом їхньої специфіки в різних дискурсивних практиках. З-поміж
структурувальних елементів службові слова постають особливими, тому що своїм використанням і
навантаженням вони заглиблені в національно-мовні традиції, національно-мовну пам‟ять і відбивають у
своєму функціюванні різноманітні новітні тенденції, у тому числі і конкурентно навантажені використання. Не
менш навантаженим постає аналіз напрямів та встановлення тенденцій набуття певною словоформою статусу
еквівалента службового елемента (пор.: [Загнітко 2007; Канюшкевіч 2008: 7-18]), водночас певна словоформа
розширює парадигмальний простір, обсяг якого повинен знайти адекватне висвітлення в лексикографічній
граматиці службовості, встановленні її семантичних і парадигматичних відношень, що зумовлює наповнення її
вторинними й охоплює два основних тлумачення – широке і вузьке.
4. Лексикографічна граматика службовості: категорійний вимір. Останнє ґрунтується на
встановленні основних компонентів лексикографічного тлумачення службових елементів та розкритті
особливостей їхнього функціонування, висвітленні їхніх структурних типів, характеристиці семантико-
парадигматичних зв‟язків тощо. Така лексикографічна граматика постає наче дзеркальне відбиття
узагальненого внутрішньомовного і зовнішньомовного навантаження службових елементів, їхнього
парадигмального простору та ін., пор., наприклад [Зализняк 1977], де в інверсійному словорозташуванні подано
сто тисяч слів з побудовою відповідних системно визначуваних парадигм з виявом усіх реальних словоформ; у
цьому разі для службових елементів основною постає частиномовна позначка, а за наявності омонімійних ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

10
частиномовних виявів через відповідний розділовий знак (;) подано обидві частини мови на зразок ажчаст.;
союз [Зализняк 1977: 274], (когдан; союз [Там само: 149], для сполучників, часток та низки інших слів подано
також віднесення їх до відповідного функційно-смислового розряду за умови інтонаційного виділення /
нівелювання та тим чи тим синтагматичним вираженням, де послідовно реалізована певна семантика (да(без
удар.) союз; да(без удар.) част. (усилительная): да где же они?; да ведь я там не был; это что-нибудь да значит
и т.п.); дачаст (утвердительная, вопросительная и др.): да, я там был; ты там был, да?; да, я забыл сказать…;
да здравствует; да настанет мир и т.п. [Там само: 149]; когдан; союз [Там само: 149]). Подібне опрацювання
спрямоване на підтвердження особливого функційного статусу елемента, традиційно визначуваного як
службовий. Кожний зі службових елементів набуває особливих вимірів у силу їхньої функційної специфіки та
внутрішньореченнєвого навантаження, реалізації інтенцій повнозначних слів тощо. Так, наприклад, частка
набуває особливих вимірів лексикографічного тлумачення навіть у граматичному словнику, тому що
здебільшого зорієнтована на відповідне ситуативно-прагматичне оточення і реалізації настанов мовця, хоча в
більшості випадків тільки наголошено категорійно-класну омонімію: хотя союз; част. [Там само: 877] та ін.
Ядерний компонент лексикографічної граматики службовості здебільшого виявний у тлумачних словниках: до,
прийм., з род. в. Сполучення з до виражають: просторові відношення; часові відношення; кількісні відношення;
об‟єктні відношення тощо (СУМ, ІІ, 315-316), див. також [Загнітко 2007: 67]. Так, за спостереженнями
дослідників [Мейзерська 2010: 12], у тлумачних словниках обов‟язковими постають шість (орфографічний,
категорійний, граматичний, смисловий (вказівка на характер синтаксеми), семантичний, ілюстративний) і
десять факультативних (фонетичний, параметр самостійності / факультативності, параметр однозначності /
багатозначності, ареальний, фразеологічний, стилістичний, синонімічний, антонімічний, омонімічний, параметр
лексичної сполучуваності) [Там само: 12]. Водночас наголошено на необхідності послідовного розмежування у
вторинних прийменникових одиницях омонімійності, подаючи їх в окремих словникових статтях [Там само: 13-
14]. Такий підхід витворює ядро лексикографічної граматики. Підтвердженням такого тлумачення легко
віднайти в [Городенська 2007], де досліджувано граматичну природу, функційні параметри, особливості
використання та інше сполучників. Цей словник своїм тлумаченням зорієнтований на розгляд основних виявів
типової / нетипової службовості на прикладі сполучників. Водночас наголошувано на синкретизмі окремих
сполучників, наявності в їхньому функційному вияві ядра і периферії тощо [Там само: 7]. Так, у сполучників на
зразок а, але, та, проте, однак, одначе К. Городенська вирізняє, крім ядерної площини – сурядної семантики,
також периферійну сферу – реалізацію ними протиставно-допустових відношень: А тільки замовчиш / Або
куди летиш – / Заниє серденько, неначе на чужині (Л. Глібов) – підрядний детермінантний зв‟язок між
головною і підрядною частинами [Там само: 11]. За наявності кількох семантико-синтаксичних функцій
вершинною постає його регулярно типова функція: зате1– 1. Сполучник сурядності, протиставний, виразник
протиставних семантико-синтаксичних відношень з відтінком компенсації, відшкодування: Довго діти
доглядали саджанці, зате вони тепер милують своєю красою (А. Яна); 2. Сполучник сурядності-підрядності,
протиставно-допустовий, виразник протиставно-допустових семантико-синтаксичних відношень: У липні
надворі пусто, зате на полі густо (Укр. прислів‟я); 3. Сполучник сурядності, приєднувальний, виразник
приєднувальних семантико-синтаксичних відношень: Це лиш слова, / Зате вони безсмертні (Л. Костенко) [Там
само: 67-68]; дві принципово різні синтаксичні функції і відмінні семантико-синтаксичні відношення подано
окремими статтями: зате2– 1. Сполучник підрядності, наслідковий, виразник наслідкових семантико-
синтаксичних відношень, синонім до наслідкового сполучника так що: Латин од няньки наживався, / Зате ж
за няньку і вступався (І. Котляревський) [Там само: 69]. У такому граматичному словнику службових слів
окремим рядком простежено походження витлумачуваного елемента (первинний / вторинний), його будову
(складний / складений), з‟ясовано спосіб уживання (одиничний / повторюваний / парний) з простеженням
закономірностей розподілу парного сполучника, схарактеризовано також синонімію: ледве… як – сполучник
підрядності, часовий, виразник часових семантико-синтаксичних відношень, указує на швидке настання дії або
стану в головній частині після завершення дії або стану в підрядній частині, синонім до часового сполучника
тільки… як, поєднує підрядну часову частину з головною частиною складнопідрядного речення підрядним
детермінантним зв‟язком: Ледве Тарасові минуло 9 років, як умерла мати (Панас Мирний) … Вторинний,
складений. Парний, розподіляється між підрядною часовою частиною (ледве) і головною (як) [Там само: 103].
Для порівняння, словник, структурований за широким тлумаченням лексикографічної граматики службовості
загалом, а прийменника зокрема, містить двадцять п‟ять позицій, з-поміж яких вісімнадцять постають
регулярними [Всеволодова 2005: 3-43]. Таким чином встановлюється функційно-семантичне поле
прийменника.
5. Лексикографічна граматика службовості: парадигмальний і синтагматичний рівні. Широке
розуміння лексикографічної граматики службовості вичерпно охоплює закономірності тлумачення службових
елементів та увесь спектр їхньої парадигматики: синтагматичної, морфологічної, семантичної, функційної,
дериваційної, контекстуальної (контекстної / текстової). Така граматика враховує типологійні особливості
службових категорійних класів слів з урахуванням позиційно-лінеарної, структурної, змістової,
характерологічної та інших особливостей відповідних елементів. З-поміж структурувальних елементів
службовим словам належить особливий статус, опис яких є важливим виступає не стільки у формально-
описовому аспекті, скільки у змістовому з виявом їхньої синонімії і варіативності, антонімії й омонімії та ін., Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

11
особливо в актуальному і прикладному аспектах. Службові слова належать до тих категорійних класів слів, які
вимагають визначення особливостей функціонування та встановлення вичерпного переліку правил такого
функціонування, що заторкує практично увесь лад мови. Наголошення на тих чи тих моментах вживання
службових слів дозволяє кваліфікувати ступінь вияву аналітичності певної мови, пор. кваліфікацію
прийменників як аналітичних синтаксичних морфем (І. Вихованець) і под. Водночас категорійні класи
службових слів та їх аналіз вимагають звернення до таких питань, як моделювання семантичної уяви
висловлення, закономірностей його функційної перспективи, а також діагностування природи аргументних і
сирконстантних статусів, розподіл аспектуальної інформації з-поміж елементів тексту тощо на кшталт У разі
проведення в Україні дострокових парламентських виборів, партія Єдиний Центр готова піти на них у союзі з
партією Наша Україна (Ю. Писаренко) (у союзі з – посилення аспектуальної соціативності). У цьому розрізі
аргументованим виступає диференціювання службовості, що за позиційно-лінеарним виявом членована на
позиційно закріплену / позиційно вільну. До першої належать: 1) післяслівники одно- / двоелементного вияву –
завжди перебувають у постпозиції за прямого порядку слів (наступити на, відійти від, підійти до / переїхати з
… до, від повозити від … до, опустити з … наі под.), в інших мовах їхнє значення може передаватися суто
словотвірними елементами, пор., наприклад, у німецькій мові bringen „принести‟ → herauf + bringen =
heraufbringen „vondortuntenhierherobenbringen‟ „принести знизу наверх, де перебуває мовець‟); 2) прийменники
– лінеарно розміщені в контактній / дистантній іменниковій препозиції (на подвір‘ї, над прірвою, для
задоволення потреб / серб. у дворишту, изнад реке, да задовоље потребе); 3) сполучники – перебувають в
інтерпозиції (за М. Гроховським, вони є двомісними синтагматичними елементами зі сталим упорядкуванням):
стомлений, але задоволений; прийшов, щоб побачити; на відміну від часток як одномісних синтагматичних
елементів зі змінним розташуванням [Grochowski 2005: 89-90]. До позиційно вільних належать частки, що
можуть стосуватися окремого члена речення (Полонені повернулися аж надвечір, а могли й не повернутися
(А. Яна) – стосується присудка) і речення загалом, надаючи йому відповідного відтінку (І коли нарешті
настануть кращі часи? (В. Земляк)). Частки протиставлені сполучникам, прийменникам як такі, що можуть
поставати особливими висловленнями, що повинно знайти вичерпне висвітлення в лексикографічній граматиці
службовості (пор. з-поміж загальної кількості українських часток (базу складає «Словник української мови» (в
11-ти т.), де зафіксовано 115 словникових статей, у яких реєстрове слово визначене як частка), було виявлено,
що функцію часток-висловлень виконують 35 з них, або 32,9 %).
Позиційно-лінеарний вияв допоміжності дозволяє встановити ємність і наповнюваність їхньої
синтагматичної парадигми і схарактеризувати особливості їхньої сполучуваності. Усе це уможливлює
визначення парадигмального інвентаря кожної з частин мови.
6. Лексикографічна граматика службовості: функційний вимір. Частиномовна кваліфікація
прийменників (власне-прийменники і післяслівники), часток (власне-часток і часток-висловлень) і сполучників
(власне-сполучників і сполучникових виразів) ґрунтується на відповідних диференційних ознаках.
Визначальними рисами прийменника як морфосинтаксичної категорії є: 1) синтаксемотвірна функція (утворює
синтаксему, постаючи її формантом (на узліссі, з причини зацікавлення)); 2) позиційно-синтаксична
маркувально-синтаксемна функція; 3) впроваджувальна функція (введення синтаксеми у висловлення) (за
М. Конюшкевич). Кваліфікаційними ознаками сполучника постають: 1) двомісність; 2) вираження форм
синтаксичного зв‟язку; 3) вияв смислових відношень між компонентами; 4) надпредикатний статус (прийшов,
бо чекали). Частці властиві такі ознаки: 1) дискурсивно-системотвірна функція; 2) ситуативно-дискурсивна
виявність. У силу цього прийменнику, сполучнику, частці властиві власні парадигмальні простори. Так, у сфері
прийменника, сполучника, частки утворюються: а) морфологічна (від рук / від руки кого; з наказу / за наказом
кого – прийменник; за той час поки / за той час що / за той час коли – сполучник; ну / ну як / ну і / ну коли –
частка); б) морфосинтагматична – особливості сполучуваності (у сфері прийменника – первинних
прийменників з відмінковими формами, вторинних – з первинними й відмінковими словоформами (на руках
кого / на руках з ким / на руках у кого / під руками кого / у руках кого / у руки кого/кому / у руки до кого / під
рукою кого / у руку кому / для рук кого тощо), з-поміж сполучників – виявляти регулярність/нерегулярність
поєднування в системі координативних / субординативних відношень (стомлений, але задоволений; думати,
що / як / мов / немов / коли / хоч і под.), а для часток – регулярна спроможність поєднуватися зі словоформою
(хай / нехай скажу, не скажу, ні слова) або з висловленням загалом (лиш / лише, лишень (Люблю пісні мойого
краю, та не спиняюсь на тім лишень (М. Рильський))); в) семантична ↔ функційно-семантична (встановлення
усіх функційно-семантичних ємностей прийменника, сполучника, частки (див.: [Mluvnice češtiny 1986: 197-
238]); г) дериваційна – охоплює у сфері прийменника / сполучника / частки усі можливі похідні (напр., усі
прийменникові похідні, утворювані не тільки іменниковими словоформами, але й спільнокореневими
прислівниками тощо (за М. Конюшкевич): навскіс від чого / навскіс повз що / навскіс через що / навскіс чого /
навскіс від чого та ін.). До цих парадигм прилягає текстова / контекстуальна (контекстна), що містить усі
ізофункційні словоформи, протиставлені одна одній граматично і водночас об‟єднані денотативно (за
Ф. Панковим). Така парадигма охоплює вихідне слово – ядро – та його контекстуальні (контекстні) кореляти.
Ядро формує ізосемічне слово у складі ізосемічної ізоморфної конструкції, приядерну сферу витворюють
контекстуальні кореляти – ізосемічні слова у складі ізосемічних ізоморфних конструкцій. Найближчу
периферію складають ізосемічні слова у складі неізосемічних конструкцій, абсолютну периферію – неізосемічні ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

12
слова. Лексикографічна граматика службовості зорієнтована на висвітлення статусу таких елементів у
змістовому просторі мови, що охоплює об‟єктивні (диктальні (Ш. Баллі), диктумні (С. Кацнельсон)) і
суб‟єктивні (модальні (Ш. Баллі), модусні) смисли (сюди ж належать структури цього простору: функційно-
семантичні категорії, функційно-семантичні поля, системи значень, типові ситуації), водночас вона враховує
сукупність засобів вираження тих чи тих смислів (це дозволяє встановлювати закономірності еквівалентності,
встановлювати рівні останньої). Не менш важливим виступає розгляд типології засобів службовості в різних
аспектах та характеристика в межах словникової статті їхнього функціонування у мовленні, враховуючи ті чи ті
дискурсивні практики. Одним із постулатів лексикографічної граматики постає також простеження мовних
механізмів, що визначають адекватні потреби комунікантів функціонування у мовленні мовних засобів, пор.:
йти до річки і йти на річку; розташуватися в хаті / розташуватися за хатою / розташуватися під хатою та
ін.
Функційно-комунікативний підхід у лексикографічній граматиці службовості гарантує вичерпне
висвітлення участі службових елементів в актуальному членуванні і диференціювання за їх допомогою
різновидів фокусів теми (параметризація атонічної теми) і реми (власне-реми, дистальної реми, модальної реми,
атонічної реми) тощо.
7. Структура словникової статті службового елемента. Використання усіх напрацьованих
диференційних ознак категорійно-класних слів службовості, їхнього статусу в сучасній граматичній системі,
внутрішніх активних взаємозв‟язків і взаємодії та застосування функційно-описових і функційно-
комунікативних різновидів їхнього аналізу дозволяє змоделювати лексикографічне тлумачення кожного з
категорійних типів службових елементів з послідовним виявом особливостей їхніх типологійно-
кваліфікаційних, функційно-класифікаційних виявів, розглядом ємно вичерпних обсягів функційно-
семантичних парадигм. Орієнтовно стаття може структуруватися, на прикладі частки, так:
Аж – частка; І. Характерологія: проста; за походженням – злиття сполучника а і частки же з випадінням
кінцевого ненаголошеного;
ІІ. Функційні вияви: амодальна; дискурсивна; емоційна; текстоструктурувальна лінеарна; за
семантикою – підсил., може виступати: а) як вияв підсилення дії: Дівчина аж горить від сорому (О. Гончар);
ознаки: Листя в променях аж світле (М. Коцюбинський); б) як вияв кількісної значущості: Відтоді минуло аж
три роки (М. Івченко); в) як вияв несподіваності / раптовості дії: Хлопець обернувся – аж перед ним дівчина
(С. Васильченко); г) як вияв граничного простору: Як чекав на неї в шкільному дворі, щоб разом іти додому, а
потім проводжав, несучи плащ-намет, аж за вербочки, де місток дерев’яний через яр, – далі вона ніколи не
дозволяла проводжати себе… (А. Дімаров); виділ.: Якось опівночі я не витримав, підкрався до віконця, аж він
стоїть посеред келії з чорною книгою… (А. Дімаров); 4) як вияв подиву: Аж підстрибнув від здивування
Дмитро (В. Підмогильний);
ІІІ. Комунікативний вияв: а) актуалізаційна: Покладе на стола сірникову коробку і чеше, чеше нариса,
аж друкарка не встигає за ним, та все до ладу, гарно – заслухаєшся (А. Дімаров); б) рематична: Дівчина аж
похилилася вся (О. Слісаренко);
ІV. Синтагматика: 1) аж + не (частка + частка) – емоційна з виявом відтінку подиву: Дівчина ажне
стямилася (А. Яна); 2) аж + поки / доки (частка + прислівник) – у підрядних частинах на позначення
досягнення граничної межі дії / стану / процесу: Ладимир біг слідом (так він біг за підводою, до якої припнули
батька, а поліцай шмагав його пугою), аж поки Степан не сховався в огородженому двометровим парканом
дворі (А. Дімаров); 3) аж + геть (частка + частка) – далеко: Бійці швидко віддалялися, аж геть їх видно
(О. Гончар); зовсім, цілком: Хлопці аж геть потомилися (В. Сухомлинський); 4) аж + надто (частка +
частка) – надзвичайно, суттєво, важливо: Нам аж надто кортіло все побачити й почути (М. Стельмах);
5) аж + ніяк + не (частка + прислівник + частка) – ніякою мірою, в жодному разі: Все написане аж ніяк не в
нашому стилі (Україна молода. – 2001. – 17 вересня); 6) аж + до / за / під / на / у(в)… (частка + прийменник) –
вияв граничної просторової / часової / кількісної межі: На нiй iнколи скидалася риба i розкручувала кола аж до
самої кладки, що одним кiнцем трималась на з’їждженому колесi, а другим – на березi (М. Стельмах); Заєць
стрибнув аж під самісіньку хату (О. Іваненко); Хотілося піднятися вище і вище, аж під оті он хмари, де
кружляло кілька спортсменів, але мені поки що не можна, в мого махольота крила не червоного, а білого
кольору, а це означає, що мені заборонено одриватися од землі вище, ніж на сто метрів (А. Дімаров); 7) аж
он / аж ось (частка + частка) – підсилювально-вказівна з наголошенням близькості / віддаленості: Аж он там
видніється наше село (О. Слісаренко) або раптовості, несподіваності дії: Аж ось вікно відчинилось і звідти
вистрибнув великий кіт (І. Карпа); те саме значення – аж гульк / аж глядь / аж от (частка + частка): Аж
гульк – з води повиринали русалки і до берега (А. Яна); Аж глядь! – палати зайнялися (Т. Шевченко); Аж от
Катря кинулась у двері (Марко Вовчок); в ускладненій моделі: аж ось де / аж от де (частка + частка +
прислівник) – конкретизація / актуалізація місця: Аж ось де зустрічали весни ми з тобою (А. Яна); або
конкретизація / актуалізація часу аж ось коли / аж от коли (частка + частка + прислівник): Аж ось коли
прийшло до нас це щастя (О. Слісаренко); 8) аж + ген (частка + прислівник) – підсилювально-вказівна з
виявом семантики віддалення: Зустрілися ми з тобою аж ген у тій долині (М. Івченко); 9) аж-аж-аж –
посилення дії, бажання: А спати нам аж-аж-аж (М. Івченко).
V. Семантико-парадигматичні ознаки: Омонім – аж, сполучник підрядності (наслідковий: Віють Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

13
вітри, віють буйні, / Аж дерева гнуться (І. Котляревський); часовий: Носив вовк козу, аж і вовка понесли
(М. Номис)), сурядності (протиставний): Я думала, що спить батько, / Аж він умирає (Т. Шевченко);
Синонім – 0; Антонім – 0; Варіант – ажень, діал., підсил.
VІ. Квантитативні характеристики: художньо-белетристичний – 221; публіцистичний – 45; офіційно-
діловий стиль – 10 (частота вказана на 10000 знакових одиниць тексту).
VІІ. Динаміко-еволюційні параметри: Словарь Б. Грінченка: аж – сполучник (1 – підрядний
наслідковий; 8 – підрядний часовий; 9 – сурядний протиставний); як частка – (2-10), з-поміж яких: (2) – значна
кількість: Аж три пари на радощах кумів назбирали (Т. Шевченко); (3) місце / час з прийменниками до / за / на
та ін.: Аж до моря запорожці степ широкий крили (Т. Шевченко); (4) аж + поки – до тих пір поки; (5) аж-агось,
аж ось, аж ось де, аж осьдечки, аж от, аж от де – ось, ось де, як ось; (6) – аж ось коли / аж от коли – ось
коли; (7) – аж он / аж ондечки – ось там; аж гульк! – як раптом; (10) – аж-аж-аж! – показує посилену дію,
бажання; Омонім – аж (сполуч.); Варіант – ажень (сполучник) (Словарь Б. Грінченка 1959: 4-5);
Тимченко: аж – прислівник (3), де (1) – міра часу, місця, ступеня величини, сили: Отъ весны… аж до
зимы; (2) – ось, раптом: такъ дуже злякався, Ажъ бачця Анголик зрогами до мене прибрався; (3) – тільки, лише:
Ажъ 13 сентября зъ ляхами потреба была;аж – сполучник (6), де (1) – поки не; (2) – як, як вже; (3) – як
раптом; (4) – несподіваність: Хотѣламъ понести его (перехристъ) у комнату, ажъдвери комнатные мотузкомъ
завязаны; (5) – якщо: И мы то отложили ему до нашого щастного, ажъ дасть Богъ, приѣханья къ великому
князьству Литовскому; (6) – так що навіть, що навіть: Ждали часъ немалый врядникъ панеи Петровои, ажъ по
него посылали, абы на копу пришолъ (Тимченко 2002: 27-28);
СУМ: аж – частка, підсил. (1-4), де (1) – підсилення ознаки / дії; аж-аж-аж – вираження великого
бажання, найвищої міри чого-небудь; аж геть – дуже далеко; аж надто – дуже, вкрай, надзвичайно; аж ніяк
не – ніскільки не, трохи не; (2) – перед словами кількості на посилення її повноти, цілісності, значності; (3) –
перед словами місця / часу з прийменниками до / за / на та ін. на позначення досягнення межі; аж он – там
далеко; аж ось (от) де – так ось, де; аж ось (от) коли – так ось коли; (4) – позначення несподіваності дії; аж
гульк (глядь); аж ось (от); Омонім – аж (сполуч.); Варіант – ажень (частка) (Словник української мови 1970:
22-23);
ВТСУМ – частка, підсил. (1-4); (1) – позначення підсилення ознаки або дії (1). Омонім – аж (сполуч.) (1-
4), де (1) – підрядний наслідковий; (2) – сурядний протиставний; (3) – підрядний часовий; аж-аж-аж –
вираження великого бажання; аж геть – дуже далеко; аж надто – вкрай, дуже, надзвичайно; аж ніяк не –
ніскільки не, нітрохи не; (2) – перед словами на позначення кількості для наголошення її значності; (3) – перед
словами на позначення місця / часу дії, здебільшого з прийменниками до, за, на та ін. з наголошенням далекої /
крайньої межі; з тим самим значенням – у підрядних часу зі словами поки, доки; аж он – он там; аж ось (от)
де – так ось де; аж ось (от) коли – так ось коли; (4) – на вираження несподіваності дії; аж гульк (глядь) – коли
раптом; аж ось (от) – коли раптом; аж раптом – зовсім несподівано; Варіант – ажень (частка) (Великий
тлумачний словник сучасної української мови 2007: 15).
8. Узагальнення і перспективи. Створення цілісної лексикографічної граматики службовості можливе
за концептуального напрацювання усіх класифікаційних критеріїв – структурних, семантичних, функційно-
описових, функційно-комунікативних, семантико-парадигматичних тощо, простеження ємності
парадигмального простору (морфологічного, морфосинтагматичного, семантичного (функційно-семантичного),
контекстного (текстового)), та аспектів – динаміко-еволюційного і характерологічного, що може бути
доповненим квантитативними ознаками службових слів та встановленням особливостей аргументного /
сирконстантного закріплення службового компонента в семантико-синтаксичній ієрархії речення.
Лексикографічна граматика службовості своєю основою має послідовне дотримання у висвітленні обов‟язкових
ознак службового слова та врахування в його кваліфікації факультативних ознак. Перспективним постає не
тільки створення відповідних лексикографічних праць кожного категорійного класу службових елементів, але й
простеження загальнокатегорійних властивостей службовості в окремій національній мові та порівняння цих
властивостей у системнорізних мовах, що уможливить напрацювання адекватних трансляційних методик і
простеження спільних та відмінних функційних, парадигмальних і синтагматичних характеристик службовості
в досліджуваних мовах.

Література
Ахманова 2007: Ахманова, О.С. Словарь лингвистических терминов [Текст]. – Изд. 4-е, стереотип. /
Ольга Сергеевна Ахманова. – М. : КомКнига, 2007. – 576 с.
Бацевич 2008: Бацевич, Ф. Семантика і прагматика очікуваних і неочікуваних змін : функції та
комунікативні смисли частки і (й) у сучасному українському мовленні [Текст] // Українська мова і література в
школі. – 2008. – Ч. 1. – С. 41-44.
Великий тлумачний словник сучасної української мови 2007: Великий тлумачний словник сучасної
української мови (ВТСУМ) [Текст] / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – Київ-Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.
Всеволодова 2005: Всеволодова, М.В. Материалы к словарю «Предлоги и средства предложного типа в
русском языке. Функциональная грамматика реального употребления» [Текст] / Майя Владимировна
Всеволодова, Екатерина Николаевна Виноградова, Евгений Васильевич Клобуков, Ольга Владимировна ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

14
Кукушкина, Анатолий Анатольевич Поликарпов, Валерия Львовна Чекалина. – Вып. 1 / Под. ред.
М. В. Всеволодовой. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 2005. – 686 с. (в печати).
Городенська 2007: Городенська, К.Г. Граматичний словник української мови : сполучник [Текст] /
Катерина Григорівна Городенська. – Київ–Херсон : Інститут української мови НАН України; Херсонський
державний університет, 2007. – 340 с.
Канюшкевіч 2010: Канюшкевіч, М.І. Беларускія прыназоўнікі і іх аналагі. Граматыка рэальнага
ўжывання. Матэрыялы да слоўніка : [У 3 ч.] [Текст] / Марыя Іосіфаўна Канюшкевіч. – Ч. 1 : Дыяпазон А–Л. –
Гродна : ГрДУ, 2008. – 492 с. ; Ч. 2 : Дыяпазон М–П. – Гродна : ГрДУ, 2010. – 619 с. ; Ч. 3 : Дыяпазон Р–Я. –
Гродна : ГрДУ, 2010. – 535 с.
Загнітко 2007: Загнітко, А.П. Словник українських прийменників. Сучасна українська мова [Текст] /
Анатолій Панасович Загнітко, Ілля Григорович Данилюк, Ганна Василівна Ситар, Інна Анатоліївна Щукіна. –
Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – 416 с.
Загнитко 2009: Загнитко, А. Функционально-семантическая типологя частиц: внутрипредложенческий и
контрактивный аспекты [Текст] // Přнspěvky k aktuбlnнm otбzkбm jazykovědnй rusistiky. – Brno : Щstav slavistiky
Filozofickй fakulty Masarykovy univerzity, 2009. – T. 3. – S. 146-154.
Зализняк 1977: Зализняк, А.А. Грамматический словарь русского языка. Словоизменение [Текст] /
Андрей Анатольевич. – М. : Русский язык, 1977. – 880 с.
Зубець 2008: Зубець, Н.О. Українська лексикографія другої половини ХХ – початку ХХІ століття :
навчальний посібник [Текст] / Наталя Олександрівна Зубець. – Запоріжжя : Запорізький національний
університет, 2008. – 124 с.
Киклевич 2008: Киклевич, А. Притяжение языка. Т. 2 : Функциональная лингвистика [Текст] /
А. Киклевич. – Olsztyn : Instytut Dzienikarstwa i Komunikacji Spolecznej Uniwersytetu Warmińsko-Mazurskiego,
2008. – 392 s.
Левакіна 2011: Левакіна, Т.В. Семантична диференціація та функціювання прийменників соціативності в
українській мові : автореф. дис. …канд. філол. наук [Текст] / Тетяна Василівна Левакіна. – Запоріжжя, 2011. –
17 с.
Мейзерська 2011: Мейзерська, І.В. Прийменник в українській тлумачній лексикографії ІІ половини
ХХ століття : автореф. дис. … канд. філол. наук [Текст] / Ірина Вікторівна Мейзерська. – К., 2011. – 19 с.
Панков 2008: Панков, Ф.И. Опыт функционально-коммуникативного анализа русского наречия : на
материале категории адвербиальной темпоральности : монография [Текст] / Федор Иванович Панков. – М. :
МАКС Пресс, 2008. – 448 с.
Словарь української мови 1996: Словарь української мови [Текст] / Упор. з додатком власного матеріалу
Б. Грінченко. – Т. 1. – К. : Наукова думка, 1996. – 496 с.
Словник української мови 1970: Словник української мови (СУМ) [Текст] / Ред. П. Й. Горецький,
А. А. Бурячок та ін. – К. : Наукова думка, 1970. – Т. 1. – 799 с.
Тимченко 2002: Тимченко, Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV –
XVIII століть [Текст] / Євген Тимченко / Підг. В. В. Німчук, Г. І. Лиса. – Київ-Нью-Йорк : НАН України;
УВАН у США, 2002. – 512 с.
Шчэрбін 1996: Шчэрбін, В.К. Тэарэтычныя праблемы беларуской лексікаграфіі : манаграфія [Текст] /
Вячаслаў Канстанцінавіч Шчэрбін. – Мн. : Беларускі кнігазбор, 1996 – 142 с.
Grochowski 2005: Grochowski, M. Wpływzmiany pozycji linearnej partykuły na structurę semantyczną
wypowiedzenia [Теxt] // Wyraz i zdanie w językach słowiaǹskich (5) : Opis, konfrontacja, przeklad / Red.
M. Sarnowskiego, W. Wysoczaǹskiego. – Wrocław : Uniwersytet Wrocławskij, 2005. – S. 89-94.
Grochowski 2009: Grochowski, M. Koncepcja słownika partykuł polskich [Теxt] // Wyraz i zdanie w językach
słowiaǹskich (7) : Opis, konfrontacja, przeklad / Red. M. Sarnowskiego, W. Wysoczaǹskiego. – Wrocław : Uniwersytet
Wrocławskij, 2009. – S. 65-72.
Mluvnice češtiny1986: Mluvnice češtiny : Tvaroslovн [2] [Теxt] / Věd. red. J. Petr. – Praha : Academia, 1986. –
536 s.
Gramatyka 1984: Gramatyka wspуlczesnego języka polskiego. Skladnia [Теxt] / Red. ZuzannaTopoliǹska. –
Warszawa : Wydawnictwo naukowe PWN, 1984. – 678 s.

Охарактеризованы особенности категориальных слов служебности; определены главные
квалификационные признаки и параметры лексикографической грамматики служебности с разграничением ее
широкого и узкого понимания; установлены разновидности единиц лексикографической грамматики
служебности и рассмотрены определяющие признаки парадигматического пространства служебных
слов; предложена структура словарной статьи, основывающейся на широком понимании лексикографической
грамматики служебности.
Ключевые слова: лексикографическая грамматика, категориальный класс слов,
морфосинтагматическая парадигма, морфологическая парадигма, контекстная парадигма, словарная статья.
Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

15
The features of categorical classes of auxiliary words have been characterized, the basic qualification
characteristics and parameters of lexicographical grammar of auxiliarity distinguishing between broad and narrow
sense have been established. The types of units of lexicographic grammar of auxiliarity have been characterized and
defining features of paradigmatic space of auxiliary words have been submitted. The structure of the entry, based on a
broad understanding of lexicographic grammar of auxiliarity has been offered.
Keywords: lexicographic grammar, categorical class of words, morpho-syntagmatical paradigm, morphological
paradigm, contextual paradigm, entry.
Надійшла до редакції 19 жовтня 2011 року.