Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Зоряна Коцюба – ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИСЛІВ’ЇВ І ПРИКАЗОК

Статтю присвячено розглядові різноманітних аспектів і напрямів лінгвістичного дослідження
прислів’їв і приказок; простежено проблеми лінгвокультурологічного аналізу паремій мов європейського ареалу,
зокрема в межах пошуку універсального й національного в традиційних текстах народної культури.
Ключові слова: прислів’я, приказка, лінгвістика, пареміологія, мовна свідомість, побутова свідомість.

Паремії вже не одне десятиліття різнобічно досліджуються в традиційних мовознавчих, пареміологічних,
фольклористичних студіях, результатом яких є сотні праць, що висвітлюють особливості структури, семантики,
стилістики та (рідше) функціонування паремійних одиниць на матеріалі різних мов. Однак ще й досі не цілком
з‟ясованим залишається статус прислів’їв і приказок як об‟єктів лінгвістичного дослідження. Мета
пропонованої розвідки – проаналізувати традиційні та сучасні підходи до розгляду різномовних паремій.
У лінгвістиці тапареміології загальноприйнятим є погляд на прислів’я і приказки як на одиниці мови, що
реалізуються в мовленні, оскільки паремія, з одного боку, є текстом, а з іншого, – її використання в певному
мовному колективі фіксоване (тобто належить мові): воно більш-менш єдине для всіх членів колективу, не
будучи при цьому повністю мотивоване внутрішньою структурою тексту [Падучева 1984: 246]. Незважаючи на
смислову й формальну завершеність (у більшості випадків), здатність передавати завершену думку незалежно
від сусідніх висловлювань, у мовленні паремійні висловлювання побутують, як наперед дані, тому самостійно,
поза контекстом, поза реакцією на вербальну ситуацію не вживаються, хоч у наукових дослідженнях
здебільшого аналізуються незалежно від контексту, за винятком поодиноких праць, присвячених розгляду
особливостей функціонування паремій у художніх творах (див., наприклад, [Мерзлікіна 2001; Пашенько 1996]).
Хоча ніхто з дослідників паремій не заперечує, що цим мовним знакам притаманні такі основні
конституційні ознаки, як семантична цілісність, сталість, постійний компонентний склад, відтворюваність,
здатність виражати певні граматичні категорії, які властиві всім одиницям фразеологічного рівня мови,
проблема статусу прислів’їв і приказок у сучасному мовознавстві залишається нерозв‟язаною [див. Алефіренко
1987: 89-91; Величко 1996: 18]. Трактуємо прислів’я і приказки як особливу групу мовних одиниць
комунікативного типу в межах фразеологічного рівня, яка, незважаючи на всі спроби структурних пареміологів
вибудувати струнку систему паремійних моделей, не є однорідною ні за структурою, ні за семантикою, ні за
функціями.
Якщо особливості побудови прислів’їв і приказок переважно висвітлюються у працях пареміологів
[Барли 1984; Дандис 1978; Пермяков 2001] (хоча спробу подати кінцевий список моделей англійських
прислів’їв було зроблено також у мовознавчому дослідженні О. Корень [Корень 2000: 7-12]), то граматична
організація паремій є об‟єктом аналізу в лінгвістиці. Так, Т. Ніколаєва докладно розглядає граматичні категорії,
зокрема статус дієслова й іменника в російських прислів‟ях [Николаева 1995а: 314-319; Николаева 1995б: 319-
323], а Г. Благова простежує зміни в мовній тканині прислів’їв у різних історичних умовах побутування,
групуючи матеріал за належністю до певної частини мови чи за виконуваною синтаксичною функцією [Благова
2000: 108-121]. Особливості синтаксису різномовних паремій досліджували З. Тарланов, С. Величко,
В. Прутчикова, Г. Садова [Тарланов 1982; Величко 1996: 9-15; Прутчикова 2003: 5-7; Садова 2006: 4-7].
Граматичні категорії дієслова отримують специфічну репрезентацію в прислів‟ях. Найприкметніші з
них – нерівноправність і нерівнозначність форм числа і виду, зокрема функціонування імперативу лише в
однині [Николаева 1995б: 320]; лімітоване вживання форм минулого часу дієслова [Николаева 1995а: 315], що
свідчить про неприв‟язаність паремійних висловлювань до конкретної ситуації; широке розуміння умовності,
при якому умовну семантику мають не тільки складні речення умови, але й причинові, допустові речення,
численні безсполучникові структури найрізноманітнішої семантики [Николаева 1995б: 321]; висока частотність
уживання наказового способу дієслова, який, за підрахунками О. Корень, реалізується в кожній восьмій
англійській паремії [Корень 2000: 11].
Категорія способу є граматичним ядром формування модальності, засоби утворення якої були предметом
дослідження на матеріалі українських [Наконечна 1997] і німецьких [Величко 1996] паремій. А. Крікманн
застерігає від спроб побудови функціональної класифікації паремійного репертуару на основі аналізу категорії
способу, зауважуючи, що оцінна функція не має самостійного формального вираження в формі будь-якого
граматичного способу. Крім того, побутує думка, що кожне висловлювання виконує не одну, а всі свої основні
функції одночасно [Крикманн 1978: 94].
Прислів’я за своїм призначенням – знаряддя передусім не гносеологічне, а прагматичне [Крикманн 1984:
165], однак особливістю прислів’їв, на відміну від фольклорних текстів інших жанрів, є відносна свобода
вибору прагматичної мети: залежно від ситуації те саме прислів’я може мати різні прагматичні інтенції.
Унікальний симбіоз індивідуальності прислів’їв як неповторних, осмислених народно-авторських текстів, які
© Коцюба З.Г., 2012 ___________РОЗДІЛ VІ. ФУНКЦІЙНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

75

були створені в конкретних суспільно-історичних умовах і неминуче пов‟язані з цими умовами, і їх
узагальнення, формальності, що поєднує їх зі словом, робить прислів’я водночас і метою, і засобом, на відміну
від слова, яке є лише засобом для досягнення певної мети. Прикметно, що для наукової форми мислення також
притаманне поєднання конкретності, індивідуалізованості й узагальненості, відірваності від конкретного факту,
що вважається найвищим досягненням розумової діяльності. Ця особливість дала підстави Т. Ніколаєвій
висловити гіпотезу про те, що насправді індивідуальне протиставляється не одному, а двом семантичним
полям: з одного боку, узагальненому, а з другого, – неозначеному. Перший феномен – це верифікований факт
наукового мислення, другий – факт донаукового емпіризму. Завдання текстів прислів’їв – підміняти перше
другим, викликаючи думку, що друга категорія і є перша [Николаева 1995а: 323].
Загалом незважаючи на дивергентність підходів до розгляду прислів’їв і приказок у мовознавстві й
пареміології, що зумовлено різними завданнями таких досліджень, спільність об‟єкта аналізу пояснює
використання результатів праць пареміологічного спрямування в лінгвістиці. Наприклад, зіставно-типологічну
характеристику паремійних одиниць японської, української, англійської та російської мов у дисертації В.
Пирогова проведено на основі інваріантних предметно-тематичних пар форма – зміст, акція – реакція,
породжуюче – породжуване, причина – наслідок тощо [Пирогов 2003: 10-12], запозичених із праць російського
пареміолога Г. Пермякова. Предметно-тематична й логіко-семіотична класифікація паремій дає змогу
В. Пирогову свідчити про дивергентність семантичної структури прислів’їв і приказок аналізованих мов, які в
міжмовному зіставленні кваліфікуються як паремійні еквіваленти, тобто паремії з тотожною або майже
тотожною семантикою й повною або неповною структурною співвіднесеністю, і паремійні аналоги, або
міжмовні паралелі, які мають дивергентну зовнішню і внутрішню форму [Пирогов 2003: 7-8]. Розуміння
термінів «еквівалент» і «аналог» у названій праці дещо відрізняється від їх усталеного трактування в лінгвістиці
(див., наприклад, [Sitarz 2000: 19-20; Palmer 1981: 188]). Якщо «еквівалент» – це мовна одиниця, яка за
функцією рівнозначна іншій одиниці мови [СЛТ 2001: 55], то еквівалентними вважаємо паремії, які є
функційними відповідниками при повній структурній і частковій семантичній невідповідності. Міжмовні
паремійні аналоги – це прислів’я і приказки, які характеризуються структурною тотожністю й майже повною
семантичною і функційною відповідністю.
Дослідження семантики і стилістики різномовних паремійних одиниць у багатьох працях безпосередньо
пов‟язане з вивченням особливостей їх синтаксичної організації і функційних можливостей [Прутчикова 2003;
Садова 2006; Бочина 2002], адже функційну самостійність паремій забезпечують особливі форми номінації
(образна, неозначено-суб‟єктна, безсуб‟єктна, непряма) та предикації (розгорнута, згорнута, глибинна).
Номінація усуває конкретну особову перспективу прислів’їв і створює передумови для їхньої соціально-
орієнтованої актуалізації, а типи предикації формуються залежно від прогнозу мовленнєвого впливу за
механізмом пріоритетних стратегій, який виділяє та підсилює комунікативно більш значущі й ослаблює менш
значущі компоненти смислу [Прутчикова 2003: 15].
Саме в синтаксичній організації прислів’їв, яка залишається незмінною впродовж століть, З. Тарланов
убачає секрет довершеності паремій, які, на думку дослідника, є доброю основою для аналізу взаємозв‟язків
категорій граматики і поетики [Тарланов 1982: 3-4]. Названі взаємозв‟язки особливо виразно простежуються в
найбільш репрезентативних групах паремій, побудованих на основі порівняння [Садова 2006; Дандис 1978: 25-
31] і контрасту, що реалізується в таких широко вживаних у прислів‟ях і приказках прийомах, як антитеза,
акротеза, дезідентифікація, оксиморон [Бочина 2002; Крикманн 1978: 88-90].
Проблемі розмежування паремійних синонімів і варіантів присвячено праці як лінгвістів, так і
пареміологів [Селянина 1970; Левин 1984; Саввина 1984 та ін.]. З огляду на відсутність однозначного
трактування вказаних термінів під паремійними варіантами розуміємо семантично тотожні прислів’я і
приказки, в яких спостерігаються певні граматичні трансформації чи часткова зміна лексичного складу
(здебільшого за рахунок лексичних синонімів, а також оказіональних лексичних субституцій). Паремійні
синоніми – це висловлювання, що при незначній семантичній дивергентності допускають відмінності у
відтінках значення, стилі й образності.
Лінгвокультурологічний аналіз паремій, зокрема дослідження специфіки реалізації універсального і
національного в цих традиційних текстах народної культури, проводився у двох наукових ракурсах, що
зумовлено особливим статусом паремій, які є текстами відповідного жанру фольклору і водночас одиницями
мови, семантичні особливості котрих зумовлюються специфікою відображення у свідомості тієї об‟єктивної
реальності, яку вони позначають, тобто своєрідністю взаємозв‟язку мови й мислення. Смисл прислів’їв як
узагальнено-метафоричний інтегрант уявлень і понять, що відображає різні елементи денотативної ситуації, має
двоплановий характер: пізнавальний, або інформативний – позамовний (орієнтований на конкретний відрізок
дійсності), і субстанційний – мовний [Алефіренко 1987: 92].
Аналізові історико-типологічних і генетичних зв‟язків різномовних прислів’їв і приказок у межах
пареміологічних пошуків інтернаціонального й національного в паремійних корпусах мов присвячено праці
латиської дослідниці Е. Кокаре [Кокаре 1968; Кокаре 1978] і литовського пареміолога К. Ґріґаса [Grigas 1974;
Grigas 2000]. Особливе місце в дослідженні універсальних передумов формування національних паремійних
корпусів належить зачинателеві структурної пареміології Г. Пермякову, який звів усе багатоманіття прислів’їв
народів світу до відносно невеликої кількості семантичних інваріантів [Пермяков 2001]. В. Мідер розглядає не
лише національні й інтернаціональні особливості американського провербіального корпусу, але й указує на
його глобальність, яку пов‟язує з експансією американської культури в країнах Європи, не заперечуючи ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇЇ. Випуск 24______________________________________________________
76

водночас мізерності (не більше 5%) частки власне американських прислів’їв у національному паремійному
корпусі [Mieder 2005: 61, 66].
В. Анікін, виходячи з переконання про загальнолюдську спільність мислення, говорить про можливість
типологічної універсалізації прислів’їв різних народів на основі ізоморфізму логічних побудов та
конвергентності поетичних форм [Аникин 1965: 30], вважаючи аналіз смислу і форми прислів’я в його
письмовому «першоджерелі» і тих видозмін, яких набули смисл і форма паремійного судження в межах
національних мов, передумовою адекватного дослідження інтернаціональних паремій [Там само: 27], а
з‟ясування генетичних історико-соціальних і побутових засад виникнення й існування конкретного прислів’я та
його варіантів, набутих у процесі функціонування, – необхідними вимогами вивчення національних паремійних
одиниць [Там само: 28].
Розмежовуючи генетичні й типологічні зв’язки слов’янських приказок, В. Мокієнко спирається на
дослідження пареміологів, однак звертає особливу увагу на конкретне мовне втілення і внутрішню семантику
аналізованих одиниць, що зумовлено лінгвістичним підходом до їх інтерпретації. Він виділяє три типи
міжмовних паремійних зв‟язків: 1) подібність мотиву при суттєвому розходженні образності і структури;
2) тотожність образу при тотожності структури; 3) тотожність образу при варіюванні структури в межах
стабільної загальномовної схеми-моделі [Мокиенко 1982: 366].
Прислів’я і приказки слугують основою для виявлення загальнолюдських й / або ідіоетнічних констант
мовної свідомості в працях багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників. В українському мовознавстві
першою спробою побудувати теоретико-методичне підґрунтя для дослідження універсального й національного
в паремійних фондах мов є праця І. Голубовської, у якій подано міжмовну класифікацію паремій, що базується
на особливостях взаємодії їх змістового, формально-образного та експресивно-стилістичного аспектів. Паремії
української, російської, англійської і китайської мов дослідниця поділяє на групи: 1) ті, що перебувають у
відношеннях повної смислової, образної й експресивно-стилістичної еквівалентності; 2) ті, що перебувають у
відношеннях повної смислової, але часткової образної й експресивно-стилістичної еквівалентності; 3) паремії,
що є у відношеннях часткової смислової і специфічної образно-стилістичної еквівалентності; 4) безеквівалентні
паремійні одиниці [Голубовська 2004: 208-228].
Проблемам лінгвосеміотичної реконструкції традиційної народної моделі світу на основі аналізу
прислів’їв календарної тематики – особливої групи паремій, які за смисловою і формально-граматичною
організацією, а також функційним навантаженням виокремлюються серед інших паремійних одиниць,
присвячено дослідження С. Єрмоленка [Єрмоленко 2006]. Міфологізм прогностичних паремій, що є однією з їх
найістотніших ознак [Єрмоленко 2006: 175] дає підстави вважати цю групу прислів’їв універсальною, а також
однією з найдавніших і найбільш однорідних у національних паремійних корпусах за формою систематизації
знань про світ, адже міфологічна ментальність зазвичай вважається першим кроком (причому «першість» тут
не завжди передбачає історичну наступність) у розвитку культурних відмінностей.
Дослідження особливостей різномовних виявів універсального та національного в пареміях ґрунтується
на антропоцентричному підході до розгляду мовних явищ, який було закладено у працях В. фон Гумбольдта,
Л. Вайсгербера, Е. Сепіра, Б. Уорфа, концепції неогумбольдтіанства й підтримано сучасними лінгвістами як
один з основних підходів до аналізу мовних одиниць (див. [Алпатов 1993; Воркачев 2001; Голубовська 2004;
Жайворонок 2001; Кузнєцов 2000; Радзієвська 2003 та ін.]). Аналіз паремій у цьому ракурсі особливо
виправданий, адже всі прислів’я і приказки, зокрема про явища живої і неживої природи, опосередковано
стосуються людини і її поведінки.
Висвітлення згаданих вище питань тісно пов’язане з проблемами вивчення людської свідомості,
сприйняття й усвідомлення світу, оскільки, незважаючи на універсальність процесів мислення, етнокультурну
незаангажованість перцептивних механізмів свідомості людини, в процесі соціалізації особи та її енкультурації
(«вростання» в культуру) відбувається засвоєння локальних (групових) лінгвокультурних смислів, що має
важливе значення для самоусвідомлення людини у просторі інгрупової та автгрупової взаємодії. У цьому
контексті мова є не просто одним із чинників і «технік» формування модальних етнопсихічних типів, але й
важливою частиною того соціокультурного світу, в який закорінюється людина [Кісь 2002: 74-75]. Тому
переконливим є твердження О. Снітко про те, що свідомість людини завжди етнічно маркована, адже в основі
світобачення кожного народу є своя система предметних значень, соціальних стереотипів, когнітивних схем, а
неповторність етнічних культур є результатом властивої лише кожній із них організації елементів досвіду
[Снитко 2003: 5].
Уявлення про світ колективного творця паремій – узагальненого homoethnicus, репрезентанта певної
колективної етнічної ідентичності – доречно розглядати в термінах «колективна свідомість» і «побутова
свідомість». Побутову свідомість, услід за філософами, трактуємо як донаукову свідомість, яка сформувалася
на основі емпіричних узагальнень, котрі виявляють зв’язки людини зі світом, відображені через призму потреб
та інтересів людини [Тийттанен 1985: 10]. Очевидною є певна абстрактність і надетнічність названих понять,
хоча б з огляду на внутрішню членованість і неоднорідність бачення світу різними спільнотами, що виявляє
себе на багатьох мовних рівнях. Так, деякі субетнічні світоглядні дивергенції виразно простежуються в
добірках українських прислів’їв і приказок М. Номиса та І. Франка, що, однак, не дає підстав для відмови від
залучення матеріалу обох збірок для аналізу особливостей української побутової свідомості.
Універсальність – основна характеристика різномовних паремійних корпусів, зумовлена
загальнолюдськими особливостями мислення, тенденцією до образного передання уявлень про світ, а також ___________РОЗДІЛ VІ. ФУНКЦІЙНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

77

історією становлення паремійних корпусів сучасних європейських мов, що є історією взаємовпливів і
запозичень. Ці особливості є причиною існування різномовних паремійних еквівалентів, які виникли на основі
подібних форм мислення в аналогічних життєвих ситуаціях. Існування міжмовних паремійних аналогів не є
ознакою ідентичності концептуалізації реалізованих концептів у різних культурах, проте сам факт
«прищеплення» запозичення (незалежно від джерела) на національно-мовному ґрунті свідчить про існування
лінгвально-образних і світоглядно-ціннісних передумов для подібного сприйняття [Коцюба 2010: 409].
Різномовні прислів’я і приказки є не набором окремих одиниць і навіть не системою одиниць, що є
носіями визначених граматичних, логіко-семіотичних чи предметних ознак, за якими вони можуть
класифікуватися, а системою одиниць, позиційні та логічні взаємозв‟язки яких набувають просторового
характеру. Розуміння паремій як певної «зв‟язності», з одного боку, умовно вкладається в математичне
розуміння топологічних і метричних просторів. Ю. Левін зазначає, що «у великій кількості прислів’їв задана не
тільки «топологія» (оскільки відрізняємо «близькі» прислів’я від «далеких»), але й «метрика» (точніше
«квазіметрика», адже, розрізняючи більше чи менше близькі прислів’я, ми не вміємо вимірювати відстані між
ними)» [Левин 1984: 109]. Топологічні й метричні характеристики провербіального простору в лінгвістиці
описують у фундаментальних відношеннях синонімії, антонімії та омонімії. З другого боку, – паремійна
«просторовість» є результатом універсальності значної частини різномовних прислів’їв і приказок, у яких на
широкому ідіоетнічному тлі вербалізуються передусім загальнокультурні стереотипи свідомості, що свідчить
про відсутність чіткої етнокультурної детермінованості світосприйняття, а лише його національно зумовлене
акцентування, в якому виявляється індивідуальний образ кожної культури.
Отже, сучасні підходи до наукового трактування традиційних об‟єктів лінгвістичних студій відкривають
перспективи для дослідження прислів’їв і приказок окремих мов чи в міжмовному зіставленні із урахуванням
екстралінгвальних даних і дають змогу дійти певних висновків лінгвокультурологічного та
етнолінгвопсихологічного характеру.

Література
Алефіренко 1987: Алефіренко, М.Ф. Теоретичні питання фразеології [Текст] / М. Ф. Алефіренко. –
Харків : Вид-во при Харківському держ. ун-ті «Вища школа», 1987. – 136 с. – Бібліогр. : с. 125-134.
Алпатов 1993: Алпатов, В.М. Об антропоцентричном и системоцентричном подходе к языку[Текст] /
В. М. Алпатов // Вопросыязыкознания. – 1993. – № 3. – С. 15-27. – Библиогр. : с. 27.
Аникин 1965: Аникин, В.П. Об интернациональном и национальном изучении пословиц [Текст] /
В. П. Аникин // Proverbium (Helsinki). – 1965. – № 2. – C. 27-31.
Барли 1984: Барли, Н. Структурный подход к пословице и максиме [Текст] / Н. Барли //
Паремиологические исследования. – М. : Гл. ред. восточной л-ры, 1984. – С. 126-148. – Библиогр. : с. 148.
Благова 2000: Благова, Г.Ф. Пословица и жизнь : Личный фонд русских пословиц в историко-
фольклористической ретроспективе [Текст] / Г. Ф. Благова. – М. : Изд. фирма «Восточн. литература» РАН,
2000. – 222 с. – Библиогр. : с. 217-220. – 1000 экз. – ISBN 5-02-018140-4
Бочина 2002: Бочина, Т.Г. Стилистика контраста : Очерки по языку русских пословиц[Текст] /
Т.Г. Бочина. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 2002. – 196 с. – Библиогр. : с. 184-194. – ISBN 5-7464-0760-7
Величко 1996: Величко, С.І. Фразеологізми-прислів’я як конституенти функціонально-семантичного поля
спонукання в сучасній німецькій мові : автореф. дис. …канд. філол. наук : 10. 02. 04 / Київський лінгв. ун-т. –
К., 1996. – 21 с.
Воркачев 2001: Воркачев, С.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт : становление
антропоцентрической парадигмы в языкознании [Текст] / С. Г. Воркачев // Филологические науки. – 2001. –
№ 1. – С. 64-72.
Голубовська 2004: Голубовська, І.О. Етнічні особливості мовних картин світу: монографія [Текст] /
І. О. Голубовська. – 2-е вид. – К. : Логос, 2004. – 284 с. – Бібліогр. : с. 255-283. – 300 пр. – ISBN 966-581-497-4.
Дандис 1978: Дандис, А. О структуре пословицы[Текст] / А. Дандис // Паремиологический сборник :
Пословица. Загадка : Структура, смысл, текст. – М. : Наука, 1978. – С. 13-34. – Бібліогр. : с. 34.
Єрмоленко 2006: Єрмоленко, С.С. Мовне моделювання дійсності і знакова структура мовних одиниць :
монографія [Текст] / С. С. Єрмоленко. – К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2006. – 384 с. – Бібліогр. : с. 332-381. –
300 пр. – ISBN 966-8188-43-8.
Жайворонок 2001: Жайворонок, В.В. Українська етнолінгвістика : деякі аспекти досліджень [Текст] /
В. В. Жайворонок // Мовознавство. – 2001. – № 5. – С. 48-63.
Кісь 2002: Кісь, Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного
релятивізму) [Текст] / Р. Кісь. – Львів : Літопис, 2002. – 304 с. – Бібліогр. : с. 93-96, 177-179, 287-290. – ISBN
966-7007-34-5.
Кокаре 1968: Кокаре, Э.Параллели в латышских, литовских и русских пословицах и поговорках [Текст] /
Э. Кокаре // Фольклор балтских народов. – Рига : Зинатне, 1968. – С. 227-278. – Библиогр. : с. 278.
Кокаре 1978: Кокаре, Э. Интернациональное и национальное в латышских пословицах и поговорках
[Текст] / Э. Кокаре. – Рига : Зинатне, 1978. – 294 с. – Библиогр. : с. 264-267.
Корень 2000: Корень, О.В. Системно-функціональні особливості англійських прислів‟їв [Текст] :
автореф. дис. … канд. філол. наук : 10. 02. 04 / Харків. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2000. – 19 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇЇ. Випуск 24______________________________________________________
78

Коцюба 2010: Коцюба, З.Г. Рефлексія побутової свідомості в різномовному провербіальному просторі
(від універсального до національного) [Текст] : монографія. – Львів : ДП “Видавничий дім “Укрпол”, 2010. –
472 с. – Бібліогр. : с. 414-471. – 300 пр. – ISBN 978-966-8955-18-1.
Крикманн 1978: Крикманн, А.А.Некоторые аспекты семантической неопределенности пословицы
[Текст] / А. А. Крикманн // Паремиологический сборник : Пословица. Загадка : Структура, смысл, текст. – М. :
Наука, 1978. – С. 82-104. – Библиогр. : с. 104.
Крикманн 1984: Крикманн, А.А. Опыт объяснения некоторых семантических механизмов пословицы
[Текст] / А. А. Крикманн // Паремиологические исследования. – М. : Гл. ред. восточной л-ры, 1984. – С. 149-
178. – Библиогр. : с. 178.
Кузнєцов 2000: Кузнецов, А.М. Когнитология, «антропоцентризм», «языковая картина мира» и
проблемы исследования лексической семантики [Текст] / А. М. Кузнецов // Этнокультурная специфика речевой
деятельности : сб. обзоров. – М. : ИНИОН РАН, 2000. – С. 8-22.
Левин 1984: Левин, Ю.И. Провербиальное пространство [Текст] / Ю. И. Левин // Паремиологические
исследования. – М. : Гл. ред. восточной л-ры, 1984. – С. 108-126. – Бібліогр. : с. 126.
Мерзликіна 2001: Мерзлікіна, О.В. Комунікативно-прагматичний аспект функціонування прислів’їв у
художніх текстах (на матеріалі творів М. Сервантеса) [Текст] : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.05 /
Київ. лінгв. університет. – К., 2001. – 20 с.
Мокренко 1982: Мокиенко, В.М. К разграничению генетических и типологических связей славянской
поговорки [Текст] / В. М. Мокиенко // Современные славянские культуры : развитие, взаимодействие,
международный контекст : материалы Междунар. конф. ЮНЕСКО. – К. : Наук. думка, 1982. – С. 364-369.
Наконечна 1997: Наконечна, О.І. Категорія об‟єктивної модальності в українських прислів‟ях і
приказках [Текст] : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 / НАН України, Інститут укр. мови. – К., 1997. –
25 с.
Николаева 1995а: Николаева, Т.М. Обобщенное, конкретное и неопределенное в паремии[Текст] /
Т.М. Николаева // Малые формы фольклора : сб. статей памяти Г. Л. Пермякова. – М. : Восточная л-ра, РАН,
1995. – С. 311-324.
Николаева 1995б: Николаева, Т.М. «Модели мира» в грамматике паремий [Текст] / Т. М. Николаева //
Филологический сборник (к 100-летию со дня рождения акад. В. В. Виноградова). – М. : Ин-трус. яз. им.
В. В. Виноградова РАН, 1995. – С. 316-325.– Библиогр. : с. 325.
Падучева 1984: Падучева, Е.В. О семантических связях между басней и ее моралью (на материале басен
Эзопа) [Текст] / Е. В. Падучева // Паремиологические исследования. – М. : Гл. ред. восточной л-ры, 1984. –
С. 223-251. – Библиогр. : с. 251.
Пашенько 1996: Пашенько, Н.Л. Функції ураїнських народних прислів’їв та приказок в історичних
повістях Богдана Лепкого [Текст] / Н. Л. Пашенько // Мова та стиль українського фольклору : зб. наук. праць. –
К. : ІЗМН, 1996. – С. 123-127. – Бібліогр. : с. 127.
Пермяков 2001: Пермяков, Г.Л. Грамматика пословичной мудрости [Текст] // Пословицы и поговорки
народов Востока / Г. Л. Пермяков. – М. : Лабиринт, 2001. – С. 9-60.
Пирогов 2003: Пирогов, В.Л. Структура і семантика паремійних одиниць японської, англійської,
української та російської мов : типологічний та лінгвокультурологічний аспекти [Текст] : автореф. дис. … канд.
філол. наук : 10.02.17 / Київ. нац. лінгв. ун-т. – К., 2003. – 19 с.
Прутчикова 2003: Прутчикова, В.В. Семантико-функціональні особливості німецьких висловлень-
прислів’їв [Текст] : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10. 02. 04 / Харків. нац. ун-т імені В. Н. Каразіна. –
Харків, 2003. – 20 с.
Радзієвська 2003: Радзієвська, Т.В. Про один із ракурсів антропоцентричної парадигми сучасного
мовознавства [Текст] / Т. В. Радзієвська // Слов‟янський вісник : зб. наук. праць. Вип. 4. – Рівне : РІСКСУ,
2003. – С. 97-101. – Бібліогр. : с. 101.
Саввина 1984: Саввина, Е.Н.О трансформациях клишированных выражений в речи [Текст] /
Е. Н. Саввина // Паремиологические исследования. – М. : Гл. ред. восточной л-ры, 1984. – С. 200-222. –
Библиогр. : с. 222.
Садова 2006: Садова, Г.Ю. Семантико-синтаксична організація компаративних паремій [Текст] : автореф.
дис. … канд. філол. наук : 10.02.02 / Ін-т мовозн-ва ім. О.О. Потебні НАН України. – К., 2006. – 19 с.
Селянина 1970: Селянина, Л.И. Варианты пословиц английского языка [Текст] : автореф. дис. … канд.
филол. наук : 10.02.04 / МГПИ им. В.И. Ленина. – М., 1970. – 27 с.
СЛТ 2001: Єрмоленко, С.Я., Бибик, С.П., Тодор, О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник
лінгвістичних термінів [Текст] / С. Я. Єрмоленко (ред.). – К. : Либідь, 2001. – 224 с. – ISBN 966-06-0177-8.
Снитко 2003: Снитко, Е.С. Этнические культуры в зеркале языка [Текст] / Е. С. Снитко // Мова і
культура. – Вип. 6. – Т. ІУ. – К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2003. – С. 5-10. – Бібліогр. : с. 10.
Тарланов 1982: Тарланов, З.К. Очерки по синтаксису русских пословиц [Текст] / З. К. Тарланов. –
Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1982. – 136 с. – Библиогр. : с. 129-135.
Тийттанен 1985: Тийттанен, Т.Э. Языковый афоризм как мировоззренческое отражение бытия
обыденным сознанием [Текст] : автореф. дисс. … канд. филос. наук : 09.00.01 / Уральськ. гос. ун-т
им. А.М. Горького. – Свердловск, 1985. – 17 с. ___________РОЗДІЛ VІ. ФУНКЦІЙНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

79

Grigas 1974: Grigas, K. Der syntaktische Aspekt bei der vergleichenden Forschung der Sprichwцrter [Text] /
K. Grigas // Proverbium. – 1974. – № 23. – Р. 14-19. – Ref. : P. 19.
Grigas 2000: Grigas, K. Einige Probleme der modernen Parцmiographie und Parцmiologie [Text] / K. Grigas //
Acta Ethnographia Hungarica. – № 45. – 2000. – Pp. 365-369.
Mieder 2005: Mieder, W. American Proverbsas International, Nationaland Global Phenomenon [Text] /
W. Mieder // Patarlės fenomenas : Tarptautiškumas ir tautiškumas. Prof. habil. dr. K. Grigo (1924 – 2002)
aštuoniasdeškumas / Tautosakos darbai / FolkloreStudies 30. – 2005. – Pp. 57-72. – Ref. : P. 72.
Palmer 1981: Palmer, F.R. Semantics [Text] / F. R. Palmer. – 2nded. – Cambridge : Cambridge Univ. Press,
1981. – 221 pp. – Ref. : pp. 208-213. – ISBN 0-521-28376-0.
Sitarz 2000: Sitarz, M.Yiddish and Polish proverbs. Contrastive Analysis against Cultural Background [Text] /
Magdalena Sitarz. – Krakуw : Polska Academia Umiejętności, 2000. – 161 рp. – Ref. : pp. 145-150. – 500 egz. – ISBN
83-86956-83-6.

Статья посвящена рассмотрению различных аспектов и направлений в лингвистическом изучении
пословиц и поговорок; прослеживаются проблемы лингвокультурологического анализа паремий языков
европейского ареала, в частности в рамках исследования универсального и национального в традиционных
текстах народной культуры.
Ключевые слова: пословица, поговорка, лингвистика, паремиология, языковое сознание, обыденное
сознание.

The article focuses on the examination of various aspects and tendencies in the linguistic research of proverbs
and sayings; the problems of the linguo-cultural analysis of European proverbial corpora are traced, in particular
within the research of national and universal in traditional texts of folk culture.
Keywords: proverb, saying, linguistics, paremiology, lingual consciousness, common consciousness.
Надійшла до редакції 24 жовтня 2011 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.