Визначено основні види адаптації, прийняті у романському мовознавстві; представлено характерні риси
кожного виду адаптації; установлено зв’язок досліджених видів адаптації з рівнями мови.
Ключові слова: лексичне запозичення, мова-джерело, мова-реципієнт, фонетична / фонологічна
адаптація, графічна адаптація, фонографічна адаптація, морфологічна адаптація, семантична адаптація.

Питання лексичних запозичень (далі ЛЗ) завжди перебувало в центрі уваги багатьох французьких
лінгвістів, серед яких варто назвати Ж. Ані, Ш. Баллі, І. О. Бодуена де Куртене, Л. Деруа, А. Доза, Ж. Марузо,
А. Мартіне, А. Тібо, М. Ушон та ін. Їхні дослідження розкривають специфіку взаємодії мов, причини появи
© Кромбет О.В., 2012 Розділ VI. ФУНКЦІЙНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

88

запозичених слів у мові-реципієнті, роль та місце цих запозичень у її лексичній системі. У лінгвістичних
роботах представлені різні класифікації запозичень, етапи асиміляції та ступені їхньої адаптації.
Під час дослідження нашу увагу привернула позиція французького викладача Сорбони А. Тібо, який
уважає, що на сучасному етапі розвитку мовознавства поняття “запозичення” («emprunt») є умовним терміном,
оскільки повністю не відповідає його значенню [Thibault 2007: 1-2]. Він стверджує, що потрібно виключити
поняття “запозичення” зі словника сучасної французької мови, замінивши його на імітацію («imitation»), а
головним чином на адаптацію («adaptation») іноземних слів. Проте лінгвіст розуміє, що неможливо повністю
позбутись цього “невдалого” терміна, оскільки він залишається універсальним і широковживаним у сучасній
мовознавчій науці.
Відомо те, що мова, запозичуючи іноземні слова, не залишає їх незмінними протягом тривалого
проміжку часу. На момент проникнення запозичення знаходяться “поза системою” мови-реципієнта, оскільки
мають свої мовні особливості. Ці слова поступово перебудовуються, адаптуючись до фонетичних, графічних,
морфологічних і лексичних закономірностей мови-реципієнта, відповідно, до мовної системи в цілому, тобто
піддаються процесу асиміляції. У результаті цього процесу запозичення втрачають свій іншомовний характер,
припиняють виділятись на фоні лексичної системи мови-реципієнта, стають її невід‟ємною частиною. Отже,
завдання нашої роботи полягають у визначенні і характеристиці основних видів адаптації ЛЗ,
загальноприйнятих у романському мовознавстві. Таким чином, метою статті є довести те, що оновлення мови
не зводиться лише до появи нових слів у лексичній системі мови-реципієнта, але й відображається на усіх
рівнях мовної системи.
Особливості засвоєння запозичених слів, які з‟явились у той чи інший період розвитку мови,
закономірності їхнього включення до мовної системи, їхнього підпорядкування нормам мови, а також їхня
перебудова належать до процесу внутрішніх законів розвитку мови-реципієнта. Виходячи з того, що
запозичення пристосовуються до мови в залежності від її внутрішніх законів у своїй звуковій подобі,
графічному зображенні, граматичній структурі та смисловому змісті, у романському мовознавстві існує чотири
види адаптації запозичених слів:
 фонологічна або фонетична адаптація, мета якої є пристосувати іншомовні слова до наголосу та
системи звуків французької мови;
 графічна адаптація веде до регламентації орфографії запозичень відповідно до загальних правил
французької мови;
 морфологічна адаптація приводить до підпорядкування запозичень закономірностям граматичного
складу і дозволяє їм правильно функціонувати в граматичній системі французької мови;
 семантична адаптація надає можливість запозиченим словам пристосуватись до лексичної
системи французької мови.
Зауважимо, що французькі лінгвісти часто ототожнюють поняття фонографічна та фонетична адаптації.
Крім того, вони використовують два ідентичні терміни, а саме: адаптація («adaptation») і асиміляція
(«assimilation»).
Для того, щоб набути нормативних ознак мови-реципієнта, слово, яке прийшло з чужої мови, повинно
закріпитись у новій для себе мові, міцно увійти до її словникового складу. Слово проходить тривалий процес
адаптації. Першим етапом адаптації, який проходить будь-яке запозичене слово, є фонетична адаптація, і
лише у певній мірі фонологічна. У сучасній лінгвістиці виділяють два способи звукового відтворення
запозичених слів [Masson 1995: 69]: фонетичне транскрибування, яке характеризується послідовним
відтворенням фонічного рівня мови-джерела фонетичними засобами мови-реципієнта і графічне відтворення –
фонемна реалізація, що відбувається за допомогою графіки мови-реципієнта. При фонетичному
транскрибуванні мовець добре володіє фонетичними рівнями контактуючих мов, при графічному відтворенні
для позначення іноземних фонем він використовує графічні засоби мови, що запозичує. А. Тібо стверджує, що
у часи, коли іноземні мови були головним чином відомі своєю письмовою формою, часто при фонетичній
адаптації графічне зображення впливало на кількість фонем запозиченого слова [Thibault 2007: 4]. Цей процес
він пояснює тим, що, коли мовець намагався вимовити іноземне слово, він, як правило, погано володів
правилами вимови іноземних слів і продовжував орієнтуватись на їхнє графічне зображення.
Л. Деруа у роботі «L‟empruntlinguistique » пропонує чотири способи адаптації вимови іноземного слова:
1) не використовувати фонеми, невідомі мові-реципієнту; 2) замінити їх фонемами, властивими мові-
реципієнту; 3) ввести у запозичене слово нові фонеми, щоб надати йому унормованого вигляду; 4) перенести
тонічний наголос у зв‟язку з загальними правилами мови-реципієнта [Deroy 1956: 237].
При графічній адаптації важливу роль відіграє система письма мови-джерела, оскільки графічна
інтерференція відбувається на основі алфавіту. Саме тому особливу увагу потрібно звертати на мови
безалфавітного письма, такі як давньоєврейська, арабська, китайська та ін. У процесі контакту мов французькі
вчені виділяють значну кількість запозичень зі споріднених мов. На їхню думку, такі іншомовні слова,
асимілюючись до мови-реципієнта, яка використовує латинський алфавіт, зазнають часткових змін на письмі
[Anis 1988: 101; Margarito 2008: 66]. А французький спеціаліст зі семіотики Жак Ані стверджує, що ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇЇ. Випуск 24_________________________________________________________

89

проникнення запозичених слів до графічної системи мови-реципієнта може відбуватись без модифікацій [Anis
1988: 101]. У будь-якому разі така графічна адаптація проходить без ускладнень.
Починаючи з XVI ст. в лексиці французької мови відбулись значні і важливі зміни, які були пов‟язані,
перш за все, з освоєнням накопиченого фонду запозичень з різних мов. Саме тому гостропостало питання
адаптації запозичених слів у мові-реципієнті. Провідною лінгвістичною тенденцією виступала адаптація
запозичень на рівні вимови й у системі графічних знаків [Huchon 2002: 145], тобто фонографічний принцип,
який полягав у відтворенні фонем мови-джерела мовою-реципієнтом та їхній графічний запис відповідно до
вимовних звуків за допомогою алфавітного письма.
Відомим залишається той факт, що на відміну від лексичної системи система фонем і графем будь-якої
мови залишається більш стабільною, оскільки в мові присутня чітко визначена кількість фонем для позначення
відповідних графем. До того ж, фонеми не пов‟язані безпосередньо з їхнім змістом. Зміна значення слова в
контексті не впливає на його звучання, і, навпаки, фонетичні варіації слова байдужі до його значення. Якщо
виникає потреба у нових словах, мовці вдаються до вже готових фонетичних форм кореневих чи словотвірних
морфем або використовують старе слово в новому значенні, але не винаходять нові звукові комбінації або нові
звуки.
Важливим є те, що фонографічний рівень будь-якої мови представляє собою складну систему, оскільки
кожна фонема може мати на письмі від одної і більше графем. Відомі фонографісти В. Г. Гак і Н. Каташ
стверджують, що через причини лінгвістичної економії та стійкості системи графічних знаків жодна мова світу
не відповідає ідеальному фонографічному принципу за схемою одна фонема = одна графема [Гак 1985: 8-12;
Catach 1986: 20].
Графема як найменша змісторозрізнювальна одиниця письмової мови володіє двома фундаментальними
положеннями системи письма [Сосюр 1998: 86-89; Catach 1973: 30-44; Honvault 1995: 11-12]: плеремічним або
позначуваним (signifiй), тобто графема насичена значенням, та кенемічним або те, що позначує (signifiant) –
графема, що позбавлена значення. Перший принцип характеризується наявністю графічних одиниць у зв‟язку з
одиницями значення (морфемами, лексемами), другий відповідає графічним одиницям у зв‟язку з одиницями
усного вираження (фонемами). Отже, в лінгвістиці розрізняють фонограми (графема = фонема), морфограми
(графема = морфема), морфонограми (графема = морфема за умови того, що морфема набуває фонологічної
якості) та логограми (мінімальний знак = поняття). Пропонуємо схематичне співвідношення різних графем
мови, що зображене на рис. 1:
ГРАФЕМА

КЕНЕМА

ПЛЕРЕМА

ФОНОГРАМА МОРФОНОГРАМА МОРФОГРАМА ЛОГОГРАМА

Рис. 1 Зв’язок між кенемами та плеремами.
Фонограми складають ядро графічної системи французької мови. Якщо розглядати графеми французької
мови відокремлено, необхідно пам‟ятати, що певні літери залишаються невимовними. Як зазначає
Г.Г. Крючков, графема може відповідати фонемі або комбінації фонем, вона може фіксувати нульовий звук або
нелітерний знак [Крючков 1987: 14]. Отже, графема – це “мінімальний змісторозрізнювальний знак писемної
мови, яка має фіксований набір конструктивних елементів (графів), які частково співвідносяться з фонемами”
[там само].
Серед графем, що фіксують на письмі відповідні фонеми, вирізняють монограми (одна літера = фонема),
диграми (дві літери = фонема), триграми (три літери = фонема), тетраграми (чотири літери = фонема),
пентаграми (п‟ять літер = фонема).
Фонеми французької мови, вступаючи у зв‟язок з її графемами, можуть відтворювати бієктивне(взаємно-
однозначне)відношення, наприклад, графема d для позначення фонеми [d], а також спостерігається редуплікація
графем по відношенню до фонем, наприклад, звук [o] може фіксуватися на письмі у сучасній французькій мові
в різний спосіб: o, au, eau, ф [Catach 1973: 32; Honvault 1995: 13].
При контакті мов фонографічна відповідність між мовою-джерелом та мовою-реципієнтом залежить від
фонографічної системи мови-джерела, а саме: її фонетичного рівня та системи графічних знаків.
Крім фонетичної та графічної адаптацій, запозичене слово підпорядковується морфологічній системі
мови-реципієнта: позначення числа та роду, заміна суфіксів і закінчень, властивих мові, що запозичує. Серед
основних морфологічних процесів, які найчастіше проходить ЛЗ, слід назвати конверсію, особливий тип
транспозиції, який полягає в переході слова з одної граматичної категорії до іншої. Розділ VI. ФУНКЦІЙНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

90

Відповідно до опису фонетичних змін, запропонованого французьким лінгвістом Мішелем Пере на
прикладі французького іменника amande (від народної лат. amandula) [Perret 2008: 84], дві фонеми [a] з трьох
вищезазначеного іменника зазнали фонетичних змін: друга була назалізована під впливом сонорного
приголосного n, а кінцева фонема, що знаходилась у слабкій позиції, була послаблена на [B]. Ми не
підтримуємо пояснення науковця щодо переходу латинської кінцевої фонеми [a] > [B], оскільки розглядаємо її
як флексію латинського варіанту, яка у французькій мові перетворилась на нульову фонему [B] відповідно до
правил морфологічної системи французької мови. Проте з іншого боку, припускаємо, що в процесі формування
французької мови протягом століть саме морфологічні зміни відбулися під впливом фонетичних. Це доводить
той факт, що формальні рівні мови, а саме: фонетичний, графічний і морфологічний, не можуть функціонувати
в мові відокремлено один від одного. Саме тому у своїх дослідженнях лінгвісти часто вдаються до комбінації
мовних рівнів.
Завершальний процес пристосування запозиченого слова у мові-реципієнті відбувається на
семантичному рівні завдяки семантичним модифікаціям. На думку Л. Деруа, слово може, по-перше, зберегти
запозичене значення етимона; по-друге, розпочати використовувати отримане значення до інших речей або
понять, які можуть не відповідати речам і поняттям у мові-джерелі; і, нарешті, спростити значення етимона,
втративши семантичне поле [Deroy 1956: 261].
У загальній теорії запозичень існує думка про те, що запозичення, які потрапляють до мови-реципієнта,
рідко адаптують усі значення запозичених слів мови-джерела. Більшість іноземних слів проникають до мови-
реципієнта, зберігаючи лише одне значення, яке відомий французький лінгвіст А. Доза називає “спеціалізацією
значення” [Доза 2003: 138]. Він уважає, що вибір значення зумовлюється відповідним контекстом мови-
реципієнта, на який впливають екстралінгвальні умови. А. Тібо стверджує, що відбір певного значення
відбувається на рівні несвідомості мовця [Thibault 2004: 2].
Як правило, на момент проникнення до іншої мови значення запозичення залишається “примітивним”.
Згодом запозичене слово вступає у зв‟язок з лексикою мови-реципієнта, підпорядковується закономірностям
розвитку основного словникового фонду, який перебудовує його згідно з внутрішніми законами розвитку мови.
У такий спосіб значення слова зазнає необхідних мові змін, які спричинені новим лінгвосоціальним
середовищем. Часто такі семантичні зміни пов‟язані з генетичною віддаленістю двох мов.
У процесі пристосування іноземного слова до лексичної системи мови-реципієнта зміна значення слова
здійснюється такими шляхами [Thibault 2004: 2-11]:
 звуження значення слова, коли загальна ідея зводиться до окремого поняття, відбувається
семантична спеціалізація значення;
 розширення значення слова шляхом додавання до первинного значення нових концептуальних рис
завдяки тропам (метонімічному переосмисленню значення слова чи метафоричному переносу).
При розширенні значення запозичених слів може відбуватися зсув семантичного поля або повний його
відрив. При зсуві семантичного поля значення слова може розширюватись, зберігаючи семантичне поле
етимона, при його відриві запозичене слово повністю змінює значення, яке абсолютно не пов‟язане з її
первинною мовою. У цьому разі слово набуває нових значень, які не існували у мові-джерелі.
Таким чином, полісемічні запозичення проходять два шляхи свого розвитку [Peљek 2004: 33]:
 конвергентний розвиток – значення запозиченого слова у французькій мові збігаються зі
значеннями етимона мови-джерела;
 дивергентний розвиток– розширення значень запозиченого слова у французькій мові відбувається
незалежно від моделі мови-джерела.
Зауважимо, що будь-який етап адаптації ЛЗ – це складний і довготривалий процес, який не можливо
досліджувати поза системою мови. Як правило, усі представлені вище види адаптацій іноземних слів тісно
пов‟язані між собою і перебувають у постійній взаємодії.
У подальшому видається важливим продовжити вивчення ЛЗ шляхом поглиблення дослідження
семантичної адаптації; з‟ясувати особливості конвергентного і дивергентного розвитку полісемічних
запозичень, починаючи з XVI століття; установити зв‟язок ЛЗ із сучасною французькою мовою, визначивши
долю запозичених слів у процесі їхнього функціонування у французькій мові.

Література
Гак 1985: Гак, В.Г. Французская орфография : [учебник пособие для студентов пед. ин-тов по спец.
№ 2103 “Иностр. яз.”] [Текст] / В. Г. Гак. – М. : Просвещение, 1985. – 240 с.
Доза 2003: Доза, А. История французского языка [Текст] / Альберт Доза ; [пер. с фр. Е. Н. Шор]. – М. :
Изд-во иностр. лит., 2003. – 471 с.
Крючков1987: Крючков, Г.Г. Современная орфография французского языка [Текст] / Г. Г. Крючков. –
К. : Вища школа, 1987. – 184 с.
Сосюр 1998: Сосюр, Ф. де. Курс загальної лінгвістики [Текст] / Фердінан де Сосюр ; [пер. с фр.
А. Корнійчук, К. Тещенко]. – К. : Основи, 1998. – 328 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇЇ. Випуск 24_________________________________________________________

91

Anis 1988: Anis, J. L‟йcriture : thйories et descriptions [Texte] / Jacques Anis. – Bruxelles : De Boeck-Wesmael
s. a., 1988. – 252 pp.
Catach 1973: Catach, N. Que faut-il entendre par systиme graphique du franзais? [Texte] / Nina Catach //
Langue franзaise. – 1973. – V. 20, № 1. – Pp. 30-44.
Catach 1986: Catach, N. L‟orthographe franзaise, traitй thйorique et pratique [Texte] / Nina Catach, Claude
Gruaz, Daniel Duprez. – P. : Nathan Universitй, 1986. – 334 pp.
Deroy1956: Deroy, L. L‟emprunt linguistique [Texte] / Louis Deroy. – P. : Les Belles Lettres, 1956. – 486 pp.
Honvault 1995: Honvault, R. Statut linguistique et gestion de la variation graphique [Texte] / Renйe Honvault //
Langue franзaise. – 1995. – V. 108, № 1. – Pp. 10-17.
Huchon 2002: Huchon, M. Histoire de la langue franзaise [Texte] / Mireille Huchon. – P. : Librairie Gйnйrale
Franзaise, 2002. – 317 pp.
Margarito 2008: Margarito, M. Une valise pour bien voyager … avec les italianismes du franзais [Texte] /
Mariagrazia Margarito // Synergies Italie. – 2008. – № 4. – Pp. 63-73.
Perret 2008: Perret, M. Introduction а l‟histoire de la langue franзaise [Texte] / Michиle Perret. – P. : Armand
Colin, 2008. – 204 pp.
Peљek 2004: Peљek, O. Changements de sens concernant les mots d‟emprunts : quelques exemples des
latinismes en franзais [Texte] / Ondшej Peљek // Sbornнk pracн filozofickй fakulty brnмnskй. Univerzitystudia minora.
Facultatis philosophicae universitatis brunensis. – 2004. – L. 25. – Pp. 29-36.
Thibault 2004: Thibault, A. Evolution sйmantique et emprunts : les gallicismes de l‟espagnol [Ressource
ѐlectronique] / Andrй Thibault. – P., 2004. – 13 pp. – Mode d‟accѐs : http://pagesperso-
orange.fr/andre.thibault/EmpruntsSemantiques.pdf. – Titre sur l‟ѐcran.
Thibault 2007: Thibault, A. L‟emprunt linguistique : problиmes thйoriques [Ressource ѐlectronique] / Andrй
Thibault. – P., 2007. – 6 pp. – Mode d‟accѐs : http://pagesperso-
orange.fr/andre.thibault/FrancophonieMaster2007.12.12.pdf. – Titresurl‟ѐcran.

Выяснены основные виды адаптации, принятые в романском языкознании; представлены характерные
черты каждого вида адаптации; установлено связь исследованных видов адаптации с уровнями языка.
Ключевые слова: лексическое заимствование, язык-источник, язык-реципиент, фонетическая /
фонологическая адаптация, графическая адаптация, фонографическая адаптация, морфологическая
адаптация, семантическая адаптация.

The main types of adaptation are determined, which are accepted in the Romance philology. The peculiarities of
each type of adaptation are found out. The relation between research types of adaptation and levels of language is
established.
Keywords: lexical loanword, source language, target language, phonetic / phonological adaptation, graphic
adaptation, phonographic adaptation, morphological adaptation, semantic adaptation.
Надійшла до редакції 28 жовтня 2011 року