У статті розглянуто пресупозицію як особливий різновид імпліцитних компонентів повідомлення.
Розрізняються різні види пресупозицій: екстралінгвістичні, інтертекстуальні, прагматичні.
Характеризуються функційно-комунікативні особливості семантичних і прагматичних пресупозицій на
фактичному матеріалі української, англо-американської, польської мов в умовах інтерперсонального
спілкування. Окреслюється відмінність пресупозицій від інших імпліцитних компонентів повідомлення, що
зовні дуже нагадують пресупозицію, але насправді суттєво відрізняються від неї (імплікатури дискурсу).
Ключові слова: семантична пресупозиція, прагматична пресупозиція, прагматичний зміст, імплікатура
дискурсу, інтерперсональне спілкування.

У сучасній прагматично зорієнтованій лінгвістиці поняття пресупозиції (презумпції) вважається одним із
провідних. Відомі вчені Н.Д. Арутюнова, Ю.Д. Апресян, Ф.С. Бацевич, Т.В. Булигіна, А. Вєжбицька, В.Г. Гак,
Д. Гордон, Г.-П. Ґрайс, Т.А. Ван Дейк, А.П. Загнітко, О.С. Ісерс, А.Е. Кібрік, Є.В. Клюєв, Дж. Ліч,
Є.В. Падучєва, І.П. Сусов, Дж. Сьорл та інші вивчають функційно-прагматичні аспекти підтекстової
інформації, зокрема аспекти звернення до спільних знань, уявлень про дійсність, життєвого досвіду
співкомунікантів, – до пресупозицій. Але учені не надають достатньої уваги, з одного боку, ролі пресупозицій у
декодуванні імпліцитної інформації, з іншого – виявам специфіки презупозицій у процесі мовленнєвої
поведінки у кожному конкретному випадку. Це мотивує актуальність пропонованого дослідження, а його
практичний вимір визначуваний можливістю застосування його результатів у низці вишівських курсів з
проблем комунікативної лінгвістики. Теоретичне значення виконаного аналізу полягає у збагаченні теорії
сучасної прагмалінгвістики новими інтерпретаціями комунікативних явищ. Новою виступає характеристика
різних виявів пресупозицій на комунікативному матеріалі різних мов, що визначають ефективність
міжособистісної інтеракції в умовах міжкультурного спілкування.
Мета дослідження – розглянути вияв пресупозицій на ілюстративному матеріалі різних мов: української,
англо-американської, польської, умотивовує виконання таких конкретних завдань: проаналізувати різні типи
пресупозицій, показати відмінність пресупозицій від інших імпліцитних компонентів повідомлення
(імплікатури), виявити специфіку прагматичних пресупозицій в порівнянні з семантичними через зіставлення
моделей комунікативної поведінки мовців у різних контекстах на фактичному матеріалі української, англо-
американської, польської мов.
Пресупозиція у вузькому розумінні, це імпліцитний компонент висловлення, що стосується
комунікативних смислів, якими обмінюються інтерлокутори. На відміну від іншого імпліцитного компонента,
що зовні дуже нагадує пресупозицію, але насправді суттєво відрізняється від неї, є так звана імплікатура
(мовленнєва імплікатура або імплікатура дискурсу). Відмінність імплікатури від пресупозиції полягає в тому,
що під впливом контексту імплікатура може бути анульованою. Пресупозиція зберігається за будь-яких
контекстів і не може бути анульована, тому що пресупозиція когнітивно передує імпліцитному висловленню, і
задіяне в процесідекодуванняімпліцитногоповідомленнязверненнядозагальнихзнань, уявленьпродійсність,
життєвогодосвідуслугуєадекватнійінтерпретаціївисловленого.
Пресупозиції (у широкому значенні терміна) пов‟язуються з когнітивними “світами” учасників
спілкування (знаннями про дійсність взагалі), про внутрішній світ людини, про закони й правила комунікації,
що відіграють важливу роль в організації процесів міжособистісного та інших типів спілкування. Як слушно
відзначають учені, пресупозиції – це «спільний фонд знань учасників спілкування про світ, його організацію,
місце людини в ньому тощо; це спільний досвід, спільний тезаурус, спільні попередні відомості про явище,
подію, стан речей тощо, якими володіють комуні канти» [Падучева 1996: 234-236], це «зона перетину
© Гнатюк Л., 2012 Розділ VІI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

101

когнітивних просторів учасників комунікації, яка актуалізується (звужується або розширюється) у процесі
спілкування» [Красних 2001: 180].
Аналіз фактичного матеріалу ілюструє як пресупозиції, маючи складну семантико-прагматичну природу,
складають основу нормального (недевіативного) спілкування, формуючи його зв’язність, цілісність,
органічність, доречність, природність тощо. В умовах інтерперсональної комунікації слід розмежовувати
семантичні і прагматичні пресупозиції.
Семантичні пресупозиції — це умови істинності та осмисленості висловлення, семантичний
імпліцитний компонент смислу повідомлення, який повинен бути істинним, аби повідомлення не сприймалось
як недоречне. Наприклад, говорячи: Сонце завжди встає на Заході, презентуємо повідомлення, яке є
неістинним з погляду логіки, і стосується семантики (відношення мовних знаків до позамовної дійсності).
Прагматичні пресупозиції – важливий складник комунікативної компетенції комунікантів; вони
пов’язують внутрішні світи учасників спілкування, а також особи комунікантів зі змістовим складником
процесів міжособистісної інтеракції. Як зазначає О. Падучева, «прагматична пресупозиція є прагматичною в
тому сенсі, що характеристика її змісту містить відсилання до мовця, тобто до одного з прагматичних
складників мовленнєвого акту» [Падучева 1981: 25].
Прагматична пресупозиція містить відсилання до прагматичного чинника, суб’єктивного чинника
міжособистісного спілкування, незнання якого не перетворює повідомлення на абсолютно аномальне, а в
недоречне, нещире, неуспішне тощо. Прагматична пресупозиція зумовлена загальним контекстом дискурсу та
орієнтацією в ньому учасників спілкування, і стосується змінних, часом стихійних складників міжособистісного
спілкування.
Природа семантичних пресупозицій, складаючи основу істинності висловлення, і прагматичних, які
породжуються суто суб’єктивними чинниками, досить різна.
Семантична пресупозиція ставить правильну інтерпретацію імпліцитної інформації в залежність від
обізнаності з позамовними фактами. Серед семантичних пресупозицій варто розрізняти екстралінгвістичну
пресупозицію, на декодування якої впливають соціальні, культурні, історичні, географічні реалії тощо, та
інтертекстуальну пресупозицію, якаґрунтується на зв‟язку з іншими текстами: цитатами, алюзіями та ін., в
загальному на компетенції в сфері філологічних знань. Ілюстрацією цього слугує такий приклад. Персонаж
драматичного твору Олексія Коломійця «Убий лева!» Володя змінює свою думку залишатися на краще
оплачуваній роботі, яка йому не лежить до серця. У розмові з дружиною Надійкою він пояснює свою позицію
так:
Володя: Як тобі сказати. Життя не таке довге, щоб перепробувати безліч робіт. Зрозумій, треба
прислухатися до себе, до своїх нахилів, бажань.
Надійка: До внутрішнього голосу прислухатися! Ти прислухався, і він тобі сказав: кидай інститут і іди
санітаром на ―швидку‖. Обломов теж мрійник, та ще й який!
Володя: Зупинись, Надійко.
Надійка: Пробач, це так вирвалося.
Ситуація конфліктна. Володя вибирає вдвічі менше оплачувану роботу. Його дружина Надійка
роздратована цим рішенням. Але вона не показує свого незадоволення відкрито, тобто порушує максиму якості.
Завдяки цьому порушенню їй вдається передати підтекст. Висловлюючи своє роздратування у формі іронії,
мовець (Надійка) уникає висунення прямих звинувачень щодо життєвої непрактичності її чоловіка, і, як
наслідок, розмова між подружжям не перероджується у сварку.
З іншого боку, наведена ситуація ілюструє процес відчитання адресатом Володею імпліцитного змісту,
підтексту КА. На перший погляд, реакція адресанта (Надійки) здається неадекватною, якщо сприймати її
дослівно. Та в підсвідомості адресата (Володі) проходить процес верифікації сказаного адресантом на підставі
хаотичної мішанини контекстуальних припущень різних типів, народжених як особистим досвідом слухача, так
і численними пресупозиціями. Особливо важливу роль відіграє спільний фонд знань комунікантів про
конкретну ситуацію. У цьому разі прагматична пресупозиція, пов‟язана з численними суперечками подружжя з
приводу життєвої непрактичності адресата КА (Володі), одночасно доповнюється семантичною
інтертекстуальною пресупозицію, вираженою алюзією до персонажа однойменного роману Гончарова
Обломов теж мрійник, й значною мірою впливає на правильне сприйняття КА адресатом. Адресат (Володя)
робить припущення про порушення максими якості (невідповідність того, що звучить, і того, що має на увазі
мовець). Правильно інтерпретуючи непряму ілокуцію адресанта (дружини), адресат (Володя) просить її
перестати над ним іронізувати.
У розглянутому прикладі, не знаючи передісторії відносин між учасниками КА, слова адресанта КА
(Надійки): «до внутрішнього голосу прислухався він тобі сказав: кидай інститут і іди санітаром на «швидку»»,
можуть здатися неадекватними щодо поданої ситуації. Та знаючи передісторію КА (суперечки з приводу
життєвої непрактичності адресата КА (Володі) мали місце і раніше), слухач чи читач розуміє, що висловлене й
обдумуване адресантом, – різні речі, і відчуває в цьому іронію. Про те, що це є саме так, свідчать слова Надійки
Обломов теж мрійник. Покликання на літературного персонажа з роману Гончарова, підсилюючи іронічний ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

102

ефект висловлення, одночасно сприяє правильній його інтерпретації. Дискурсний елемент контексту таким
чином забезпечує необхідні умови для визначення прихованого прагматичного змісту висловлення.
Інтертекстуальна семантична пресупозиція зумовлює правильну інтерпретацію повідомлення в
ситуації розмови між леді Каролайн і лордом Ілінґворфом про американську дівчину Гестер.
Lady Caroline: These American girls carry off all the good matches. Why can‘t they stay іn their own country?
They are always telling this is the Paradise of women.
Lord Illingworth: It is, Lady Caroline. That is why, like Eve, the are so extremely anxious to get out of it (Oscar
Wilde. A Woman of No Importance).
Леді Каролайн: Ці американки допроваджують до щасливого закінчення всі удані партії. Чому б їм не
залишатись у своїй країні? Вони ж завжди говорять: для жінок – там рай.
Лорд Ілінґворф: Так і є, леді Каролайн, Тому вони, подібно як Єва, будь якою ціною намагаються
вирватись звідти (переклад наш).
Алюзія like Eve (подібно як Єва), яка відсилає до Біблії,нав’язує до біблійного оповідання про втрачений
рай. Незнання біблійних фактів з боку реципієнта перетворювало б висловлення лорда Ілінґворфа like Eve на
недоречне. Варто зазначити, що для успішної реалізації та адекватного сприйняття в умовах міжособистісного
спілкування прагматичної імплікатури важливe такожзнання соціальних норм, загальновизнаних стереотипів
відповідної епохи, які передбачають в умовах міжособистісного спілкування наявність семантичних
екстралінгвістичних пресупозицій.
На декодування екстралінгвістичної пресупозиції впливають соціальні, культурні, історичні,
географічні реалії та ін. Ще один приклад ілюструє формування іронічного підтексту на ґрунті обізнаності
ізсоціальними реаліями в Україні, – прикрого досвіду користування громадським транспортом: Інші тьоті
мріють про квіти і шуби, а я про те, як замочу колись програмного директора радіошансон і обкладу його
могилку черепами водіїв, що катували людей тим асортиментом у громадському транспорті. Або ні – просто
зроблю їм всім братську могилу і вишку з наглядачем поставлю (вони про такі часто співають у своїх
зоновських піснях ―за жизнь‖). Вишку з наглядачем і автоматом АК зі срібними кулями, – це щоб не
порозкопувалися й не повтікали (Іван Карпа. Перламутрове порно).
Кожна мова має власний спосіб концептуалізації дійсності. Носії різних мов сприймають світ через
призму ключових концептів ціннісної картини світу своїх самобутніх мов. Звідси – часткова універсальність,
але й самобутня національна специфічність кожної конкретної лінгвокультури.Наприклад, концепт приватне
життя, приватність британської картини світу означає наявність психологічно безпечної відстані між
окремими особистостями протилежної статі, що виявляється, зокрема, у схильності британців до стриманості у
вираженні емоцій на відміну від товариської відкритості, яскраво вираженої комунікативної толерантності,
високої компліментарності щодо оточення в американському мовленнєвому середовищі, що засвідчує така
ситуація:
Hester: Mr. Arbuthnot is very charming.
Lady Caroline: Ah, yes! the young man who has a post in a bank. In my young days, Miss Worsley, one never
met anyone in socjety who worked for living.
Hester: In America those are the people we respect most.
Lady Caroline: I have no doubt of it.
Hester: Mr. Arbuthnot has a beautiful nature! He is so simple, so sincere. He has one of the most beautiful
natures I have ever come cross. It is a privilege to meet him.
Lady Caroline: It is not customary in England Miss Worsley, for a уoung lady to speak with such enthusiasm
of аny person of the opposite sex. English women conceal their feelings till after the are married. They show them
then.
Hester: Do you, іn England, allow no friendship to exist between a young man and a young girl?(Oscar Wilde. A
Woman of No Importance).
‛Гестер: МістерАрбуснотєнадзвичайночарівний.
Леді Каролайн: О, так! Молодий чоловік, який має посаду в банку. У роки моєї молодості, міс Ворслі, у
вишуканому товаристві не міг перебувати той, хто заробляв власною працею на проживання.
Гестер: У нас в Америці такі люди заслуговують на найбільшу повагу.
Леді Каролайн: Я у цьому не сумніваюсь.
Гестер: Містер Арбуснот має прекрасний характер! Він такий простий, такий щирий. Він – одна з
найкращих особистостей, яких я коли-небудь зустрічала у своєму житті. Це справжній привілей –
познайомитись з ним.
Леді Каролайн: У нас в Англії не прийнято, аби молода леді висловлювала так відкрито свої почуття
до особи протилежної статті. Наші жінки стримуються у висловленні своїх почуттів аж до шлюбу.
Гестер: Чи Ви в Англії допускаєте існування дружніх стосунків між хлопцем і дівчиною?(Переклад наш).
В англійській лінгвокультурі концепт стриманість окреслює схильність до стримання у висловленні
будь-яких емоцій. Британська стриманість зумовлена пуританським віровченням, що окреслює будь-яку
надмірність гріхом. Розділ VІI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

103

Розглянемо прагматичні пресупозиції і їхню взаємодію з контекстами міжособистісного спілкування.
Прагматична пресупозиція актуалізується в конкретному контекті завдяки накопиченню текстової
інформації. У такому випадку правильне відчитання прихованої інформації можливе лише в межах конкретного
дискурсу. Підтвердженням цього слугує описана ситуація.
Сергій, персонаж драматичного твору О. Коломійця ―Убий лева‖, виходить ненадовго, щоб купити
щось повечеряти. Його приятель Володя залишається сам. Коли Сергій через деякий час повертається, то він
здивовано-спантеличено спостерігає інтимну сцену: Володя обіймає та цілує Надійку. Знайомлячись із
Сергійком, Надійка представляється дружиною Володі. Сергій розгублюється на хвилину, а потім, щоб якось
вийти з незручної ситуації, починає іронізувати:“Дуже приємно! Виходив від холостяка, а повернувся за
п’ятнадцять хвилин у сім’ю! Уже й розписався, і весілля відбулося за якихось п’ятнадцять хвилин!
Можна внести в книгу рекордів! Таке й гномику не під силу.” (Олексій Коломієць. Убий лева!).
Іронічність ситуації підсилює імпліцитна інформація, пов‟язана з прагматичною пресупозицією: саме
перед приходом Надійки Володя з Сергієм, обговорюючи питання одруження, доходять спільного висновку, що
їм ще варто зачекати:
Сергій: Ти добився квартири – може, надумав одружуватися?
Володя: Як і ти – зачекаю (Олексій Коломієць. Убий лева!).
Раптова зміна Володиного рішення відбувається в момент кількахвилинної відсутності Сергійка, коли в
кімнату несподівано заходить Надійка і заявляє: «Я, Володю, надумала нікуди вже від тебе не їхати, будемо
одружуватися. Будемо?»
Розгублений Володя погоджується: «Будемо» (дотримання комунікантом максими згоди).
Важко уявити собі кращий етичний вихід із ситуації, що склалася, ніж той, запропонований
інтерлокутором (Сергійком): дотримуючись максими такту, ховає свою спантеличеність у формі іронічних
висловлeнь на зразок Виходив від холостяка, а повернувся у сім‘ю; уже й розписався, і весілля відбулося; Таке й
гномику не під силу тощо.
Цікавою є наявна в межах наведеного КА імпліцитна інформація, виражена висловленням Таке й гномику
не під силу, пов‟язана передусім з прагматичною пресупозицією (ситуативною), прагматичний зміст якої
відсилає до попередніх розмов приятелів, Володі і Сергійка. Прагматична пресупозиція висловлення гномик
пояснює вживання його в значенні впливова особа. Відсутність прагматичної пресупозиції або ігнорування її
перетворювало б повідомлення Сергійка Таке й гномику не під силу на недоречне.
У межах конкретного дискурсу існують одночасно і доповнюють один одного експліцитний зовнішній
план, тобто явно виражений як вербальними, так і невербальними засобами, і інший, у якому наявні певні
мовленнєві постулати, імпліцитний глибинний зміст, явно не виражений лінгвальними засобами. Саме
імпліцитний контекст, який є одним із видів прагматичної пресупозиції (фонові знання комунікантів про
ситуацію спілкування), містить так звану передісторію КА, або, іншими словами, пресупозицію, фонові знання
комунікантів про попередню ситуацію або знання попередніх текстів.
Ще один приклад прагматичної пресупозиції.
Луція: Zapomina pan o Zoni.
ПрофесорВільчур: Ach, o Zoni! Ta poczciwa kobieta zawsze darzyła mnie nadmiarem uczuć.
Луція: Nietrudno to spostrzec. Zonia spogląda na mnie bardzo niechętnym okiem, przeczuwając we mnie
rywalkę.
Profesor obruszył się.
Вільчур: Cуż za zestawienie?!
Луція: W tych sprawach wszelkie zestawienia są możliwe. Sama nie wiem, ktуra z nas ma więcej szans.
Powiedziała to z wyraźną kokieterią i Wilczur odpowiedział zażenowany:
Вільчур: Żartuje pani.
Луція: Wcale nie żartuję. Tak się pan broni przede mną, jakbym była jakąś groźną megierą.
Potrząsnął głową.
Вільчур: Bronię pani przed sobą.
Луція: I wykazuje pan w tym zdumiewającą wytrwałość.
Вільчур:Podyktowaną przeświadczeniem o słuszności bronionej sprawy –zаuważył z uśmiechem.
Луція: Raczej nieuzasadnionym uporem.
Вільчур:Nie zdaje sobie pani nawet sprawy, jak trudno jest trwać w tym uporze. Kusi pani przeznaczenie.
Ostrzegam!
Луція: Nie boję się przeznaczenia.
Вільчур: To właśnie jest dowodem lekkomyślności.
Луція: Albo wiary, że przeznaczenie to jest nieuniknione!
Вільчур: Nieuniknione – powtуrzył po namyśle Wilczur.
Mуwił prawdę. Istotnie, im dłużej przebywał z Łucją, tym częściej łapał siebie na wyszukiwaniu argumentуw
przemawiających za małżeństwem, tym mniej znajdował sobie sprzeciwуw, tym więcej wyszukiwał rozsądnych
uzasadnień. Z zachowania się i ze słуw Łucji miał prawo wnioskować, że nie jest to jej chwilowym i przemijającym ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

104

pragnieniem, że naprawdę go kocha, że naprawdę chce zostać jego żoną. Kwestia rуżnicy wieku nie wyglądała zbyt
zastraszająco. Ostatecznie na świecie wiele jest małżeństw właśnie takich. Nawet z punktu widzenia przyrodniczego
dawało się to wytłumaczyć, chociażby tym, że u zwierząt na przykład samice wyraźnie wolą i poszukują samcуw
starych. Zresztą nie mуgł uważać swego małżeństwa z Łucją za zawiązanie jej życia (Dołęga-Mostowicz Tadeusz.
Profesor Wilczur).
Контекст ситуації, описаний нижче, вносить пояснення тональності вищенаведеного фрагменту.
Луція: Przecież pan wie, jak bardzo pana kocham. Przecież pan wie.
Вільчур: Odprowadzę panią do Radoliszek.
Gdy już minęli młyn zaczął mуwić:
Вільчур:Wiem, że pani tak się zdaje. Wiem, że pani wierzy w to, co mуwi, droga panno Łucjo. Jakże jednak ja
ktуry znajduję się u schyłku życia, mogę przyjąć od pani ten dar, dar pani młodości, urody, uczuć?… Muszę być
uczciwy. Może nie jestem aż tak stary, by pragnienie jakiegoś osobistego szczęścia wyglądało u mnie na groteskę. Ale
chcę być z panią szczery. Zbyt wiele żywię dla pani serdeczności i przyjaźni, bym miał odwagę sięgać po to, co pani mi
tak lekkomyślnie chce ofiarować.
Луція: Lekkomyślnie!
Вільчур: Tak – powtуrzył z naciskiem. – Lekkomyślnie. Pani jest jeszcze bardzo młoda. Nie wątpię, że żywi pani
dla mnie wiele dobrych uczuć. Rozumiem też, że wydają się one pani czymś godnym miana miłości. Ale się pani myli!…
Potrząsnęła głową.
Луція: Nie mylę się…
Вільчур:Może pani dzisiaj tak sądzić, droga panno Łucjo. Ale za rok czy dwa zmieni pani zdanie i wtedy będzie
pani nieszczęśliwa, bo będzie uważała, że wycofanie się, rozstanie, że po prostu porzucenie mnie byłoby z pani strony
czymś nieuczciwym…Znam przecie panią…
Wzięła jego rękę i powiedziała:
Луція: Nigdy pana nie porzucę. I nigdy się z panem nie rozstanę. Dlaczego pan tak mało ma wiary w to, że
jestem świadoma swoich uczuć i pragnień? Że nie są to jakieś przelotne i chimeryczne zachcianki, lecz cel życia, cel,
ktуry sobie postawiłam od dawna i ktуry się nigdy nie zmieni. Jestem dojrzałą kobietą, jestem dojrzałym człowiekiem.
Rozumiem siebie, ale nie mogę zrozumie pana. Wiem przecież, że nie jestem panu wstrętna, że nie jestem panu obca. A z
drugiej strony, nie oczekuję od pana takich uczuć, jakich pan mi dać nie chce czy nie może. Najzwyczajniej w świecie
pragnę być przy panu, pragnę być panu pomocna… Może nie zasłużyłam na to szczęście, by zostać pańską żoną, może
sięgam po wartości, do ktуrych nie dorosłam, ale niech mi pan nie zabrania przynajmniej pragnąć tego.
Wilczur ścisnął jej dłoń.
Вільчур: Panno Łucjo –zaczął, lecz mu przerwała:
Луція: Nie, niech pan nie powtarza swoich perswazji. Umiem już je wszystkie na pamięć.
Podniosła nań oczy z uśmiechem.
Луція: Profesorze! Jest pan pierwszym człowiekiem, ktуrego usiłuję uwieść. Niech się pan ulituje nad moim
brakiem wprawy!
Zaśmiał się szczerze.
Вільчур: Droga panno Łucjo. Ja też jestem uwodzony po raz pierwszy w życiu. Nie mam żadnego w tym
względzie doświadczenia (Dołęga-Mostowicz Tadeusz. ProfesorWilczur).
Контекст ситуації, чому Луція змушена відкрито визнавати свої почуття професору Вільчуру, інколи в
формі іронічній, тим самим уникаючи нав’язування, створює наступний фрагмент їхньої розмови, який
одночасно засвідчує також незвиклу скромність професора.
Луція: Tak, profesorze. Wiem o tym. Trzeba jednak mieć tyle wewnętrznej wartości i rуwnowagi ducha co pan,
by sobie wystarczyć, by nie szukać na zewnątrz usprawiedliwień i wyjaśnień, by mieć poczucie własnej prawdy. Widzi
pan, to w panu jest właśnie siła, ktуra pociąga, ktуra narzuca innym nie tylko szacunek, ale i tę serdeczną, tę głęboką
życzliwość, jaka pana otacza.
Вільчур: Niech że pani nie opowiada takich rzeczy, panno Łucjo –powiedział prawie zażenowany. – Jestem
najzwyklejszym człowiekiem pod słońcem i Bogu za to dziękuję. Jemioł powiada, że trzeba być niczym, że dopiero wtedy
można być szczęśliwym. Ja sądzę, że w tym jest dużo przesady. Trzeba być czymś, lecz czymś niewielkim. Ot, dobrym
chirurgiem, dobrym młynarzem, dobrym budowniczym, mieć jakąś swoją małą pozycję we wszechświecie, cenić ją, w
miarę możności udoskonalać i żyć po prostu, pуźniej umrzeć po prostu i zostawić po sobie pamięć dobrze spełnionego
obowiązku… To wszystko (Dołęga-Mostowicz Tadeusz. Profesor Wilczur).
Контекстуальна інформація з усіма типами пресупозицій, інтертекстуальними, екстралінгвістичними,
прагматичними про референт дійсності є, поза усяким сумнівом, визначальною для розуміння ілокутивних сил
непрямих ілокуцій. В іншому випадку недостатня інформативність непрямих ілокуцій призводить до
комунікативних девіацій. Перспективним напрямом подальших компаративних досліджень різних типів
пресупозицій на матеріалі української, англо-американської та польської мов євияв низки національно-
культурних особливостей імпліцитного дискурсу з метою піднесення ефективності в міжкультурній
міжособистісній комунікації.
Розділ VІI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

105

Література
Арутюнова 1983: Арутюнова, Н.Д. Понятие пресуппозиции в лингвистике [Teкст] / Н. Д. Арутюнова //
Изв. АН СССР. СЛЯ. – 1983. – Т. 32. – № 1. – С. 23-44.
Бацевич 2010: Бацевич, Ф.С. Нариси з лінгвістичної прагматики : [монографія] [Teкст] / Ф. С. Бацевич. –
Львів : ПАІС, 2010. – 336 с.
Гнатюк 2011: Гнатюк, Л.Прагматичні й функціонально-комунікативні особливості імплікатури іронії
[Teкст] / Л. Гнатюк // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / Донецький нац. ун-т ; наук. ред. А. П. Загнітко. –
Донецьк : ДонНУ, 2011. – Вип. 23. – С. 131-137.
Загнітко 2006: Загнітко, А.П. Лінгвістика тексту : Теорія і практикум. Науково-навчальний посібник
[Teкст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2006. – 289 с.
Красных 2001: Красных, В.В. Основи психолингвистики и теории коммуникации [Текст] /
В. В. Красных. – М. : Гнозис ; Кучково поле, 2001. – 270 с.
Падучева 1981: Падучева, Е.В. Пресуппозиции и другие виды неэксплицитной информации в
предложении [Teкст] / Е. В. Падучева // НТИ АН СССР. – № 11. – 1981. – С. 24-32.
Падучева 1996: Падучева, Е.В. Семантические исследования [Teкст] / Е. В. Падучева. – М. : «Языки
русской культуры», 1996. – 464 с.
Сусов 2009: Сусов, И.П. Лингвистическая прагматика [Текст] / И. Сусов. – Винница : Нова книга, 2009. –
272 с.
Штерн 1998: Штерн, І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енциклопедичний словник
[Текст] / І. Б. Штерн. – К. : «АртЕк», 1998. – 336 с.
Leech 1983: Leech, G. Principles of Pragmatics [Text] / G. Leech. – London : Longman, 1983. – 250 pp.

В статье рассматриваются прагматические и семантические пресуппозиции как имплицитные
компоненты смысла высказываний, используемые для того, чтобы косвенные иллокуции не воспринимались как
семантически аномальные или неуместные в данном контексте. Обращено внимание на отличие
пресуппозиций от других видов неэксплицитных компонентов высказываний (импликатур дискурса).
Ключевые слова: семантическая пресуппозиция, прагматическая пресуппозиция, прагматический смысл,
импликатура дискурсу, интерперсональная коммуникация.

The article deals with the pragmatic and semantic presuppositions as implicit components of statements meaning
used to indirect illocution isn`t perceived as semantically anomalous or inappropriate in the context. The difference
between two kinds of presuppositions, semantic and pragmatic, are explained in a principled way, i.e. they are of a very
different nature. The attention is paid to presuppositions in comparison with another implicit components of an
utterance (e.g. implicature).
Keywords: semantic presupposition, pragmatic presupposition, pragmatic meaning, implicature, interpersponal
communication.
Надійшла до редакції 28 жовтня 2011 року.