У статті розглянуто тенденції динаміки в лексиці східнослобожанських говірок на прикладі
рослинницьких найменувань. Проаналізовано чинники архаїзації та неологізації в репертуарі семантичної групи
технічно-кормових культур.
Ключові слова: варіант, динаміка, лексема, маніфестант, репрезентаційний ряд, сема.

Упродовж двадцятого століття сільськогосподарська лексика Східної Слобожанщини зазнала вагомих
зрушень, спричинених, перш за все, екстралінгвальними чинниками: у рослинництві регіону розпочато
культивування нових рослин, і водночас, вирощування деяких культур припинено, а відповідно
з‟явилися / зникли номени на їх позначення та для репрезентації супутніх сем. Інтралінгвальні чинники
пов‟язані з двома протилежними тенденціями розвитку, характерними для всього сучасного лексикону:
„1) прагнення до стислої назви, ощадливої щодо використаних формальних засобів та 2) намагання зробити
назву деталізованою, унаявнити в її формальній будові всі компоненти змісту” [Карпіловська 2006: 3].
Тенденціям розвитку сучасного українського лексикону присвячено праці Л. Паламарчука
[Паламарчук 1982], К. Глуховцевої [Глуховцева 2005], Л. Струганець [Струганець 2002], О. Стишова
[Стишов 2005], Н. Клименко, Є. Карпіловської, Л. Кислюк [Клименко 2008], Д. Мазурик [Мазурик 2002],
О. Костів [Костів 2003] та ін., у яких різною мірою досліджено динамічні зрушення в сучасній літературній
мові, рідше – у діалектному мовленні, на синхронійному та діахронійному зрізах.
Актуальність нашої розвідки зумовлена відсутністю комплексного аналізу динамічних змін у
сільськогосподарській лексиці говірок Східної Слобожанщини.
Джерельною базою для дослідження послужили власні експедиційні записи, здійснені за спеціальним
питальником у шістдесяти трьох населених пунктах Східної Слобожанщини, матеріали сучасних
діалектологічних словників, лінгвістичних атласів та Словаря української мови за редакцією Б. Грінченка.
Мета пропонованої статті – на матеріалі репрезентаційного репертуару на позначення технічно-кормових
культур дослідити тенденції динамічних зрушень, що відбулися за минулі сто років у східнослобожанських
говірках.
Реалізація поставленої мети передбачала розв‟язання таких завдань: виявити номени на позначення
технічно-кормових культур у сучасних говірках та з‟ясувати характер динамічних змін, спираючись на
матеріали Словаря української мови за редакцією Б. Грінченка.
Найменування технічних та кормових культур об‟єднано в одну семантичну підгрупу, оскільки більшість
рослин використовують у різних галузях промисловості, а відходи від них або певні частини рослин – на корм
худобі. Серед технічно-кормових культур на Східній Слобожанщині вирощують, перш за все, соняшник,
люцерну, конюшину, еспарцет, менш поширене культивування маку, рапсу, люпину тощо. Отже, залучаючи
назви цих культур, проаналізуємо основні динамічні тенденції в окресленій семантичній підгрупі.
Для найменування однорічної трав‟янистої олійної рослини родини складноцвітих, соняшника
(Helianthusannuus), у східнослобожанських говірках виявлено такі репрезентанти: |сойашник (3, 4, 5, 7, 8, 9, 10,
11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 21, 23, 24, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47,
48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62; у пп. 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 16, 17, 18, 19, 20, 22, 23,
25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 34, 38, 39, 40, 41, 42, 44, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 59, 60 спостережено
фонетичний варіант |сон‘ашник, у пп. 35, 36, 37, 50 – |сон‘ач‘ник), |сон‘ах (7, 8, 9, 10, 11, 12, 31, 32; у пп. 1, 2, 55,
56, 61, 62 помічено фонетичний варіант |сойах). Ці лексеми з численними фонетичними варіантами відомі в
правобережнополіських говірках [СЛПП: 54], середньонаддніпрянських [АУМ І: к. 115]. У дослідженому
ареалі, крім зазначених вище, уживають найменування поад|солнух (1, 2, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 17, 18, 19, 20, 22,
23, 31, 32, 55, 56, 57, 58, 63), |с‘ем˙еч‘ка (45). Усі ці найменування, окрім останнього, побутують у говірковому
масиві подільсько-середньонаддніпрянського діалектного суміжжя, щоправда, з поодинокими фонетичними
відмінностями, напр., |сойачник, п˙ід|солнух тощо [АСЛПСДС: к. 69]. У нижньонаддніпрянських говірках також
відомі назви |сойах (зафіксоване демінутивне утворення сойа|шок)[СГНН ІV: 90], |сойашник (|сойашнич‘ок)
[Там само]; у говірках Чорнобильської зони – сон, |сон‘ашн‘ік, |сон‘ах‘і, |сойашн‘ік [ГЧЗ: 121]; у поліських
говірках виявлено спільнокореневі зі східнослобожанськими найменуваннями – пудсонюх, пудсоняшник
[СПГ: 179]; у західнополіських – |с‘емух, |с‘емушок, [СЗГ ІІ: 142]; у буковинських – совнух [СБГ: 505],
сонішник [Там само: 507]; у наддністрянських та гуцульських – сонічник [НРС: 244], [СМГГ: 180]. Ключові
лексеми, що маніфестують сему „соняшник (Helianthusannuus)‟ представлені й у Словарі української мови за
© Абрамян Ю.В., 2012 Розділ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

151
ред. Б. Грінченка: сонях, соняшник[СУМГ ІV: 168], сояшник [Там само: 171], а в сучасній українській
літературній мові зареєстровано лише номен соняшник [СУМ ІХ: 461].
Сема „рештки зрізаних стебел соняшників на полі‟ має в обстежених говірках надзвичайно широкий
репрезентаційний ряд. Найбільший ареал обіймає лексема, мотивована місцевими назвами рослини:
сойаш|нишче (1, 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9,10, 11, 11, 12, 13, 24, 25, 29, 30, 37, 57), сойашние|ч‘ін‘:а (17, 18, 19, 20, 33, 41,
42, 43, 55, 56), поад|солнухи (63). У низці говірок зафіксовано такі мотиваційно прозорі номени: сторч‘а|ки (13,
14, 19, 22, 24, 25, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 42, 46, 47, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 60; у пп. 34, 49, 50, 51 виявлено
фонетичний варіант стерч‘а|ки); пеин‘|ки (1, 2, 15, 23, 27, 31, 32, 33, 39, 40, 41, 42, 43, 55, 56,63); |кор‘ін‘ (19, 29,
30; у пп. 6, 14, 29, 46, 47 спостережено морфемні варіанти |кор‘ін‘:а; у пп. 29, 61, 62 кор‘іш|ки); коач‘еи|ришжки
(22, 23, 27, 55, 56, 58; є фонетичний варіант кочеир|шина (16); стеир‘|н‘а (22, 42, 44, 45, 59; у пп. 16, 26 побутує
варіант с|теир‘ін‘); с|тоўбури (21, 42, 45, 53, 54); пожниў|йо (9, 10, 11, 12, 23; у п. 23 спостережено фонетичний
варіант пож|ниўйе, у п. 45 – пожн‘іў|йо та атрибутивне словосполучення пожн‘іў|н‘і ос|татки); стеиб|ло (6, 19);
ба|дил‘:а (4, 5, 7, 8); |билка (25, 28; у п. 60 спостережено словосполучення |билка |сойашника); бат‘іжш|ки (60).
У Словарі української мови за ред. Б. Грінченка окремі лексеми зафіксовано з дещо відмінним, більш загальним
значенням, напр., лексема стовбур маніфестує сему „стволъ, стержень растеній‟ [СУМГ ІV: 207], корінь –
„корень‟ [Там само ІІ: 284], коріння – „коренья‟ [Там само] тощо.
Сема „головка соняшника‟ маніфестована шістьма лексемами, зокрема: |шапка, ш|л‘апка, го|лоўка,
кор|зинка, |кошиек, ма|кушка. Номен |шапка поширений практично по всій обстеженій території (4, 5, 7, 8, 9, 10,
11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 29, 27, 28, 26, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 45, 46,
47, 48, 49, 50, 51, 55, 56, 58; у пп. 38, 46, 47 виявлено демінутивний варіант |шапоч‘ка). До речі, з таким же
значенням номен зафіксовано й у сучасній літературній мові [СУМ ХІ: 408]. У низці говірок вживані такі назви:
ш|л‘апка (3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 19, 21, 39, 44, 45, 46, 47, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63),
го|лоўка (1, 2, 22, 29, 61, 62; у пп. 1, 2 зафіксовано фонетичний варіант го|л‘іўка), кор|зинка (1, 2, 7, 23, 44, 48, 55,
56, 59), |кошиек (16, 18, 19, 30, 35, 36, 37, 45), ма|кушка (є морфемний варіант ма|куха) (29). Полісемічні лексеми
головка [СУМ ІІ: 112], кошик [Там само ІV: 316] теж функціонують у сучасній українській літературній мові
для реалізації окресленої семи. У Словарі української мови за ред. Б. Грінченка для маніфестації семи „головка
соняшника‟ помічено дві полісемічні лексеми – грінка, корзинка (остання є частиною відповідної семи)
[СУМГ І: 328]. Більшість репрезентантів, виявлених у східнослобожанських говірках, з‟явилися внаслідок
вторинної номінації, адже вони можуть позначати верхівку будь-чого (|шапка, го|лоўка, ма|кушка тощо) або
виріб для зберігання чи перенесення (|кошиек). Лексему ш|л‘апка [СГНН ІV: 240] спостерігаємо в
нижньонаддніпрянських говірках з тим самим значенням, а, крім того, мотиваційно прозорий номен кру|жок
[Там само ІІ: 220]. Найбільше спільних репрезентантів аналізованої семи виявлено в східнослобожанських
говірках та подільсько-середньонаддніпрянському діалектному суміжжі, а саме: го|лоўка, кор|зинка, |шапка,
ш|л‘апка, |кошиек [АСЛПСДС: к. 70].
Сема „насіння соняшника, уживане як ласощі‟ представлена в усіх досліджених говірках лексемою
на|с‘ін‘:а, зрідка побутують ще й атрибутивні словосполучення сойашни|кове на|с‘ін‘:а (29, 33, 43) гриезо|ве
на|с‘ін‘:а (55, 56). Зафіксовано номен з тим же значенням у Словарі української мови за ред. Б. Грінченка
[СУМГ ІІІ: 519] і в 11-томному словнику української мови [СУМ V: 188]. У низці східнослобожанських
говірок паралельно уживають лексему |с‘ем˙еч‘ки (1, 2, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 17, 18, 19, 20, 24, 26, 27, 34, 45, 49,
50, 51, 58, 63) та її фонетичні варіанти – |с‘емоч‘ки (45, 46, 47), |с‘ем˙іч‘ки (19, 57), |с‘емич‘ки (19). Два
невеликих ареали створює номен |зерниеч‘ко (7, 8, 9, 10, 11, 12, 46, 47). Ця назва з позначкою ум. отъ|зерно
зафіксована в Словарі української мови за ред. Б. Грінченка в більш широкому значенні – маніфестує
загальну сему „зерно‟ [СУМГ ІІ: 150]. Виявлені репрезентанти семи, а також їхні морфемні й фонетичні
варіанти функціонують в говірках подільсько-середньонаддніпрянського діалектного суміжжя, зокрема:
на|с‘ін‘:а, |зерн‘ата, |дзерн‘ата, |с‘імйачка [АСЛПСДС: к. 71]; у правобережнополіських: на|с‘ін‘н‘а, на|с‘ін‘н‘е,
на|с‘ен‘н‘е тощо, |зерна, |зерн‘ата (має дев‟ять фонетичних варіантів), |с‘емк‘і, |с‘емечко (має вісімнадцять
фонетичних варіантів) [СЛПП: 56 – 57]; у буковинських говірках – зернята, зернєта, зерніта [СБГ: 163]; у
гуцульських говірках |зерн‘ита [МСГГ: 68]; у західнополіських говірках лексема |зерн‘ата маніфестує сему
„підсмажене гарбузове насіння для лузання‟ [СЗГ І: 188].
Тісно пов‟язану з попередньою сему „лузати, розкушувати, розгризати насінину соняшника, гарбуза,
видовбуючи з неї зернятко‟ у всіх обстежених говірках маніфестує номен |лускат‘ (по|лускат‘); у низці говірок
виявлено фонетичні варіанти, як-от: лу|зати (1, 2, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 19, 21, 39, 40; у пп. 37, 48 спостережено
акцентуаційний варіант |лузати; у пп. 19, 45, 63–|лузгат‘ (по|лузгат‘); у частині говірок (7, 8, 9, 10, 11, 12)
побутує ще й морфемний варіант роз|луш˙:уват‘ (роз|луш˙:увати). Ці номени з тим же значенням зафіксовані й
у Словарі української мови за ред. Б. Грінченка [СУМГ ІІ: 380] та в сучасній літературній мові [СУМ ІV: 553,
558, 561]. Спорадично в обстежених говірках виявлено такі найменування окресленої дії: г|ризсти (19, 27, 53,
54; спостережено морфемний варіант пог|ризсти в пп. 61, 62; п|л‘ухат‘ у пп. 27, 53, 54; |йісти в п. 19. У сучасній
літературній мові номени відомі з трохи іншим, інколи ширшим значенням, наприклад: гризти – „міцно,
здавлюючи зубами, роздрібнювати що-небудь тверде„ [СУМ ІІ: 167], їсти – „споживати їжу„ [СУМ VІ: 60],
плювати – „розкидати навколо себе часточки чого-небудь„ [СУМ VІ: 598]. Лексема |ш˙:олкат‘, іноді вживана в
східнослобожанському мовленні (42, 45), побутує, імовірно, під впливом суміжних російських говірок. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24
152

Отже, стабільність у компонентному складі аналізованих сем протягом дослідженого періоду виявили
ключові лексеми, що є основними маніфестантами сем на позначення рослини, насіння, дії щодо видовбування
зернини з насінини тощо. Репрезентаційний ряд семеми ʻназви соняшникаʼ поширився за рахунок фонетичних,
морфемний варіантів усталених найменувань. Частково збільшення репертуару відбулося шляхом вторинної
номінації, особливо це стосується сем „рештки зрізаних стебел соняшників на полі‟, „головка соняшника‟.
Найменування на позначення маку, його різновидів, головки, стебла й листя формують семему ʻназви
макуʼ.
Сему ʻмак (Papaver)ʼ представляє в усіх обстежених говірках давня лексема мак (побутує демінутивна
форма ма|ч‘ок), що є праслов‟янською спадщиною праіндоєвропейської мови [Історія…1983: 17]. Виявлено її в
Словарі української мови за ред. Б. Грінченка [СУМГ ІІ: 399]. Номен зберігся протягом багатьох століть,
безальтернативно побутує в сучасній літературній мові [СУМ ІV: 601] і в говірковому масиві української мови,
її засвідчено, наприклад, у говірках Чорнобильської зони [ГЧЗ: 123]; у правобережнополіських говірках
[СЛПП: 87-89]; у гуцульських говірках [ГГ: 302]; у буковинських говірках [СБГ: 274] тощо.
Для репрезентації семи ʻголовка макуʼ в говірках регіону виявлено такі номени: го|лоўка (1, 2, 5, 6, 15, 17,
18, 19, 20, 21, 22, 23, 29, 30, 39, 40, 44, 46, 47, 48, 52, 53, 54, 58, 59, 60, 61, 62, 63; у п. 23 – го|ловоч‘ка;
ко|робоч‘ка (3, 4, 13, 14, 15, 16, 25, 26, 27, 28, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 42, 43, 49, 50, 51, 55, 56, 57, 58);
|ч‘ашеч‘ка (43); |шапоч‘ка (19). У низці говірок побутує лексема |мак˙іўка (3, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 34, 49, 50, 51; у
пп. 13, 24, 45 спостережено морфемний варіант ма|ч‘іна; у п. 41 – мак˙іў|нич‘ка), зафіксована в Словарі
української мови за ред. Б. Грінченка (маківка (маківочка)) [СУМ ІІ: 399]. Виявлено споріднені номени в інших
українських говірках, зокрема, у говірках Чорнобильської зони (|макоўка) [ГЧЗ: 123]; у наддністрянських
говірках (маковиня) [НРС: 166]. У лемківській говірці номен маківка [СЛГ: 203] побутує з ідентичним
значенням, а дериват маківочка [Там само], позначає лушпиння з маківки. В українських говірках Воронежчини
лексема маківка репрезентує сему ʻкувшинка белаяʼ [СУГВО: 212].
Найменування різновидів маку на сучасному зрізі виявлено не в усіх говірках, адже вирощування
рослини більше двадцяти років заборонено. Люди старшого віку найменування добре пам‟ятають, адже мак ріс
повсюди: і в городах, і на оброблюваних колгоспних ділянках, і на некультивованих землях. На позначення
маку, у якого коробочка під приймочкою відкривається дірочками (Papaver orientale, Papaver rhoeas), у семи
говірках найменування не виявлено (4, 14, 15, 16, 23, 26, 30), у решті східнослобожанських говірок побутує
одинадцять найменувань, серед яких чотири умотивовані дієсловом сіяти: |сійанец‘ (61, 62; у пп. 3, 34, 35, 36,
38, 49, 50, 51, 55, 56, 63 виявлено композити з займенником сам – само|с‘іĭка, само|с‘іĭ– у пп. 27, 41) та
словосполучення само|с‘іĭниĭ мак (6, 41, 42, 44, 45, 46, 47, 48, 52, 53, 54, 57, 58, 59, 60). В основу творення
означень в атрибутивних словосполученнях покладено дієслово сипати/розсипати – сие|пуч‘іĭмак (17, 18, 19,
20), ро|с:ипч‘астиĭ мак (29). Три найменування вказують на селекційні ознаки виду – |дикиĭ мак (6, 7, 8, 9, 10,
11, 12, 13, 21, 22, 24, 25, 27, 28, 29, 31, 32, 33, 39, 40, 43, 58; у пп. 61, 62 зафіксовано однослівну назву |дич‘ка);
звие|ч‘аĭниĭмак (1, 2, 5, 22); |падол‘іш˙н‘іĭ мак (36, 46, 47). Одне найменування свідчить про призначення
рослини – деикора|тиўниĭ мак (58). З усього набору найменувань у Словарі української мови за ред. Б. Грінченка
зафіксовано номен самосій [СУМГ ІІ: 399], а також на позначення самосійного маку помічено лексеми мак-
видюк, сліпий мак [Там само].
Сему мак, у якого коробочка під приймочкою не відкривається дірочками (Papaversomniferum)ʼ у
тридцяти чотирьох говірках представляє лексема мак (4, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23,
26, 30, 34, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 57, 59, 60, 61, 62, 63); у решті говірок побутують такі номени: кул‘|турниĭ
(6, 21, 31, 32, 33, 35, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 52, 53, 54, 58); го|род‘н‘іĭ (1, 2, 3, 5, 25, 27, 28); зак|ритиĭ (29, 55,
56); са|довиĭ (13, 24, 29); с|в˙іĭс‘киĭ (46, 47); |пан‘с‘киĭ (22); |ц‘ілиĭ (27); бесп|л‘ідниĭ (36). У Словарі української
мови за ред. Б. Грінченка названа сема чітко не окреслена, а на позначення ʻобыкновенного макаʼ виявлено
лексему мак-стоян [СУМГ ІІ: 399], імовірно, це та рослина, яку висівали на оброблюваних ділянках для
використання в кулінарії, медицині, парфумерній промисловості.
Для реалізації семи ʻстебло макуʼ в обстежених говірках спостережено деривати від назви культури,
зокрема: мако|вин‘:а (1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 30, 33, 34, 35, 36,
37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62; у п. 27 – мако|в˙ін‘:а;
у пп. 13, 24, 48 помічено морфемний варіант ма|ч‘ін:а; у пп. 27, 34, 46, 47, 49, 50, 51 – атрибутивне
словосполучення |макова со|лома. Подібні лексеми виявлено в Словарі української мови за ред. Б. Грінченка –
маковина, маковиння [СУМГ ІІ: 399] та сучасному діалектному мовленні, напр.: у говірках Чорнобильської
зони [ГЧЗ: 123]; у буковинських говірках (маковина) [СБГ: 274]; у наддністрянських говірках (маков‘єнка,
маковинє) [НРС: 166] тощо. У низці східнослобожанських говірок спостережено полісемічні номени: с|тебло
(4, 14, 23, 29, 31, 32, 45, 46, 47, 52, 53, 54, 63), с|тоўбур (14, 15, 42), череш|ки (17, 18, 20).
У репрезентації семеми „назви маку‟ виявлено стабільність ключової лексеми та її дериватів, що
представляють різні семи. Динамізм пов‟язуємо, по-перше, з входженням значної кількості дублетних
найменувань, напр., на позначення головки маку, стебла та ін., видів рослини. Наразі помічено й протилежний
процес – відходження до пасивного шару лексики назв, пов‟язаних з культивуванням маку. Цей процес
набагато повільніший, ніж неологізація, проте через екстралінгвальні чинники знижується частотність Розділ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

153
вживання найменувань на позначення маку й поступово вони втрачають свою актуальність. На нашу думку, для
репрезентації семеми ʻназви макуʼ властивий саме процес початкової архаїзації.
У репрезентації семи „тютюн (Nicotiana)‟ спостерігаємо подібну тенденцію. Хоч сему в усіх обстежених
говірках представляє лексема та|бак, а паралельно в низці говірок спостережено номени т‘у|т‘ун (1, 2, 4, 13,
16, 17, 18, 19, 24, 29, 30), само|сад (19, 55, 56), не можна сказати, що ці найменування активно побутують, їх
пам‟ятають люди старшого покоління, але з повсякденного мовлення лексеми майже вийшли у зв‟язку з
відсутністю реалії (|зараз |т‘ікициега|рети – у п. 24). “Варіанти табака і табакъ були відомі ще в XVI ст…
Тютюнъ був пізнішим запозиченням (з тур. tьtun – Br., 590), відомим у староукраїнській і польській мовах з
XVIІ ст.” [Історія…1983: 325]. У Словарі української мови за ред. Б. Грінченка ці номени зафіксовано: табак
[СУМГ IV: 241], тютюн [Там само: 300] та споріднена назва самосій [Там само: 100]. В окремих
східнослобожанських говірках помічено полісемічні назви на позначення різновидів тютюну, наприклад,
о|бич‘ниĭ (5, 31, 35, 36, 37, 38, 40, 52, 53, 54), обиекно|в‘ен:иĭ (42, 57, 58, 60, 63), звие|ч‘аĭниĭ (1, 2, 41), ту|рец‘киĭ
(33, 40, 43, 63). Про архаїзацію процесу вирощування тютюну свідчить мікротекст: на город‘і |падолош‘н‘іĭ
у|кого йе / а так не вие|рош‘:уйут‘ (21). Не репрезентовані й маргінальні семи, пов‟язані з культивуванням
тютюну (стебло й листя, квіти, агентивні назви, найменування дії тощо).
Екстралінгвальними причинами зумовлена майже повна відсутність у сучасних східнослобожанських
говірках лексики, пов‟язаної з льонарством. Номен л‘он відомий обстеженим говіркам, проте супровідні семи
не репрезентовані, адже ў |нашому |крайі не вие|рош˙ч‘уйут‘ йо|го/ у стеи|пу йе |дикиĭ л‘о|нец‘ / це к|в˙іти / |дик˙і
к|в˙іти (24). У Словарі української мови за ред. Б. Грінченка представлена не лише сема ʻленъ (Linum
usilatissimum)ʼ [СУМ IІ: 384], а й традиційно пов‟язані з нею семи, зокрема, на позначення різновидів
культури, агентивні найменування, ділянки землі, зайняті під посіви льону тощо, адже відома рослина ще з
праслов‟янського періоду [Історія…1983: 89].
Сема „рапс (Brassicanapys)‟ у всіх східнослобожанських говірках представлена лексемою рапс (у пп. 14,
15 виявлено фонетичний варіант рабс); варіант |рапса спостерігаємо в нижньонаддніпрянських говірках
[СГНН ІV: 5]. Паралельно в досліджених говірках функціонує однослівний номен |р‘іпа (24, 34, 49, 50, 51; у
пп. 2, 33, 34, 45, 49, 50, 51 спостережено морфемний варіант свеи|р‘іпа, у пп. 13, 24, 25 – |р‘іпка, у пп. 2, 16, 30,
45 – р‘і|пак). Останню лексему зафіксовано й у Словарі української мови за ред. Б. Грінченка [СУМГ ІV: 24] для
реалізації семи „рапсъ‟, у сучасній літературній мові [СУМ VІІ: 328]; морфемний варіант су|ріпиц‘и відомий у
гуцульських говірках [МСГГ: 186]. У трьох обстежених говірках зафіксовано атрибутивне словосполучення
кормо|ва ка|пуста (17, 18, 57), зумовлене приналежністю культури до ботанічної родини капустяних.
На позначення конюшини, трав‟янистої бобової кормової культури, (Trifolium) у п‟ятдесяти шести з
шістдесяти трьох досліджених східнослобожанських говірок виявлено лексему кон‘у|шина (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9,
10, 11, 12, 13, 14, 16, 17, 18, 19, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45,
46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 63; у пп. 39, 40 помічено акцентуаційний варіант кон‘уши|на; у
пп. 15, 60 функціонує фонетичний варіант кон‘у|ч‘іна, а в п. 60 паралельно відзначено ще один фонетичний
кони|ч‘іна й морфемнийваріант |конич‘). Спільнокореневі з східнослобожанськими номени конютина,
конючина, конятина, конюшка відомі в наддністрянських говірках [НРС: 82]; у лемківській говірці –
коничина, конич [СЛГ: 177], щоправда, остання лексема вказує на скошену й висушену рослину; у
правобережнополіському мовленні побутують варіанти кон‘у|шина, кон‘у|ш‘ина, кон‘у|ш‘іна, кун‘у|шина,
кол‘у|шина тощо [СЛПП: 86 – 87], а також різновиди номена к|левер (к|л‘евер, к|л‘ев‘ер, к|л‘евар, к|л‘евир) [Там
само: 87], що поширений у говірках обстеженої території в таких варіантах: к|л‘ев˙ер (к|лев˙ер, к|л‘евер) (1, 2,
3, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 17, 18, 19, 20, 21, 23, 25, 26, 27, 31, 32, 34, 44, 45, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 61,
62). У більшості східнослобожанських говірок ці основні назви функціонують паралельно. Спорадично
представлені інші різноструктурні номени, однослівні: ко|питце (13, 24), |кашка (22) та словосполучення
бо|бова тра|ва (44 59), |кон:а тра|ва (15), мед|веж‘і |вушка (19). Лексема кашка помічена також у
наддністрянському мовному масиві [НРС: 82]. Номени ко|нина,кон‘у|шина,к|л‘евиер виявлено в говірках
подільсько-середньонаддніпрянського діалектного суміжжя [АСЛПСДС: к. 73]. Центральна назва, виявлена в
східнослобожанських, правобережнополіських, наддністрянських та говірках подільсько-
середньонаддніпрянського діалектного суміжжя, відбита в Словарі української мови за ред. Б. Грінченка –
конюшина [СУМГ ІІ: 279], і ще спостережено словотвірний варіант конич [Там само: 277], який побутує, як ми
зазначали вище, в одній східнослобожанській говірці – новоайдарській.
Сема „люцерна (Medicagosativa)‟ репрезентована в досліджених говірках лексемою л‘у|церна (1, 2, 3, 5, 6,
7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 43,
44, 45, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58), фонетичними варіантами л‘у|церн‘а (42, 46, 47, 48, 53, 54, 61, 62),
л‘і|церна (13, 24, 26) та морфемним варіантом л‘у|церка (1, 2, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 17, 18, 19, 20, 23, 40, 45, 55,
56, 57, 60, 63). Ця ж назва поширена в гуцульських говірках у таких варіантах: люцера, луцерна[МСГГ: 96].
Найменування л‘у|церна побутує в говірках подільсько-середньонаддніпрянського діалектного суміжжя на
позначення іншої рослини – конюшини [АСЛПСДС: к. 73]. Окрім діалектного мовлення, номен люцерна
зафіксовано в сучасній літературній мові [СУМ IV: 575], у лексикографічній пам‟ятці початку минулого
століття – Опытъ толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24
154

[ОТС: 204] – спостерігаємо його в складі семи „люцерна дикая‟, котру репрезентує лексема конюшына
[ОТС: 204], у Словарі української мови за ред. Б. Грінченка його не помічено.
Найменування на позначення еспарцету (Onobrychis), трав‟янистої бобової кормової культури, на наш
погляд, в агрокомплексі досліджуваного регіону з‟явилися відносно недавно. У східнослобожанських говірках
поширені такі варіанти найменування, що функціонують в основному паралельно, – еспар|цет (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7,
8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41,
42, 44, 45, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62), експар|цет (5, 7, 8, 17, 18, 20, 21, 22, 25, 29, 30, 33,
34, 39, 40, 42, 48, 49, 50, 51, 55, 56, 58, 63), спар|цет (1, 2, 5, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 26, 33, 43, 45, 46, 47, 58, 63).
Сема „люпин (Lupinus)‟ представлена в східнослобожанських говірках теж досить однотипно, а в
двадцяти дев‟яти говірках з шістдесяти трьох обстежених (3, 4, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 21, 26, 27, 28, 30, 31,
32, 41, 42, 44, 45, 46, 47, 48, 55, 56, 57, 63) назви на позначення цієї рослини не зафіксовано, імовірно, у зв‟язку з
відсутністю реалії. У решті говірок сема представлена номеном л‘у|пин (1, 2, 5, 6, 13, 22, 23, 24, 25, 29, 33, 34,
38, 39, 40, 43, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 58, 59, 61, 62; у пп. 17, 18, 19, 20, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 49, 50, 51, 60, 61, 62
виявлено фонетичний варіант л‘у|п˙ін; у пп. 13, 24, 25, 29 – акцентуаційний варіант |л‘упин). У лемківській
говірці спостережено лексеми – лубинь, лубін[СЛГ: 197]; у правобережнополіських говірках – |л‘упин (помічено
сімнадцять фонетичних варіантів). Репрезентацію семи не виявлено в Словарі української мови за
ред. Б. Грінченка, проте спостережено в сучасній літературній мові, про що свідчить фіксація лексеми люпин в
11-томному словнику української мови [СУМ IV: 573]. Така репрезентація свідчить про новизну культури в
українському, зокрема східнослобожанському, рослинництві.
Проаналізований матеріал дозволяє стверджувати, що семантичній підгрупі на позначення технічно-
кормових культур властиві дві протилежні тенденції: до неологізації та архаїзації лексики. Динамічні зміни в
напрямку поповнення складу лексики пов‟язані переважно з екстралінгвальними чинниками – входженням
новотворів на позначення нових сільськогосподарських культур, а також інтралінгвальними – дериваційними
процесами, зміною семантики окремих назв. СП маніфестована в основному однослівними номенами, причому
переважно це неологізми, не зафіксовані в Словарі української мови за ред. Б. Грінченка, але представлені в
сучасному східнослобожанському мовленні. Для тих рослин, які культивують на Східній Слобожанщині понад
двісті років і мають аграрну значущість, перш за все, соняшник, потім – рапс, конюшина тощо, характерним є
наявність дублетних найменувань. Рослини, що окультурили й вирощують відносно недавно, менше ста років,
представлені, здебільшого, однотипно, відповідно до літературної норми, щоправда, виявлено й певну кількість
фонетичних, рідше – морфемних варіантів цих номенів. Виняток становить репрезентація небагатьох сем,
наприклад: хоч не виявлено дублетних назв на позначення маку, але репертуар периферійних сем, пов‟язаних з
частинами та різновидами маку, досить широкий. Пов‟язано це, найімовірніше, з цінністю не в цілому рослини,
а окремого виду, певної частини – головки, стебла. У цілому ж лексеми на позначення маку поступово
втрачають актуальність і відходять на периферію словникового складу.
Отже, рух у семантичній підгрупі проходить й у протилежному напрямку: частина лексем архаїзувалася,
відійшовши до пасивного складу лексики. Давні номени праслов‟янського походження, пов‟язані з
коноплярством, за останні десятиліття втратили актуальність у розмовно-побутовому мовленні досліджуваного
регіону й поступово вийшли з ужитку. Якщо найменування рослини – коноп|л‘а (ко|нопл‘і) – називають усі
респонденти, то дублетну назву (п|р‘адиево, п|р‘адево,п|р‘ад‘іво) знають тільки люди старшого покоління, а
маргінальні семи залишаються не репрезентовані. Інформанти старшого покоління пригадують поодинокі назви
на позначення рослини, жіночих і чоловічих стебел коноплі, насіння рослини тощо, але з повсякденного вжитку
ці номени зникли. У Словарі української мови за ред. Б. Грінченка лексика, пов‟язана з вирощуванням та
обробкою конопель, представлена доволі повно (виявлено близько двадцяти лексем). Сучасний стан розвитку
коноплярської лексики відбито в такому мікротексті: це даў|но даў|но бу|ло / |бабушка мо|йа ш˙ч‘е так
назие|вала / |зараз то|го неи|ма (21); коноп|л‘інеи|ма / то ста|рин:е / а праба|бус‘а мо|йа |жали / у |р‘іч‘ц‘і
ви|моч‘ували (59).
За досліджений період до пасивного шару лексики відійшли давні номени, пов‟язані з культивуванням
конопель, льону, частково, тютюну та маку. Назви на позначення рослин збереглися в обстежених говірках, а
лексеми на позначення видів, частин рослин, ділянок, на яких росли ці культури, агентивні назви тощо вийшли
з мовного обігу, тобто архаїзувалися. У той же час репрезентаційний репертуар семантичної підгрупи
збагатився номенами на позначення нових технічно-кормових культур, зокрема люцерни, люпину, еспарцету.
Здійснений нами аналіз засвідчує, що подальше вивчення сільськогосподарської лексики, тенденцій
динамічних змін в ній, має широкі перспективи не лише в синхронійному, а діахронійному аспекті
дослідження.

Умовні скорочення джерел
АСЛПСДС – Тищенко Т.М. Атлас сільськогосподарської лексики подільсько-середньонаддніпрянського
діалектного суміжжя / Т. М. Тищенко – Умань : РВЦ «Софія», 2007. – 193 с.
АУМ – Атлас української мови : У 3 т. – Т. І Полісся, Наддніпрянщина і суміжні землі. – К. :
Наук. думка, 1984 ; Т.ІІ Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття суміжні землі. – К. : Наук. думка, 1988; Т. ІІІ
Слобожанщина, Нижня Наддніпрянщина, Причорномор‟я і суміжні землі. – К. : Наук. думка, 2001. Розділ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

155
ГГ – Гуцульські говірки : Лінгвістичні та етнографічні дослідження / відп. ред. Я. Закревська. – Л.,
2000. – 365 с.
ГЧЗ – Говірки Чорнобильської зони : Системний опис / П. Ю. Гриценко, Г. В. Воронич, Л. І. Дорошенко
та ін. – К. : Довіра, 1999. – 271 с.
МСГГ – Піпаш, Ю. Матеріали до Словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і Росішка
Рахівського р-ну Закарпатської обл.) / Ю. Піпаш, Б. Галас. – Ужгород, 2005. – 266 с.
НРС – Шило, Г. Наддністрянський регіональний словник / Г. Шило – Л., 2008. – 288 с.
ОТС – Василенко, В.К. Опытъ толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской
губернии: кустарные промыслы, сельское хозяйство и земледелие / Василенко В. К. // Сборник Харьковского
историко-филологического общества. – Харьков, 1902. – Т. 13. – С. 139-214.
СБГ – Словник буковинських говірок / за ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці, 2005. – 688 с.
СУГВО – Авдеева М.Т. Словарь украинских говоров Воронежской области : в 2 т. / М. Т. Авдеева. –
Воронеж, 2008. – Т. 1: А – М. – 2008. – 228 с.
СГНН – Чабаненко, В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини / В. А. Чабаненко. – Запоріжжя,
1992. – Т. 1–4.
СЗГ – Аркушин, Г.Л. Словник західнополіських говірок : у 2 т. / Г. Л. Аркушин. – Луцьк : Вежа, 2000 –
Т. 1–2.
СЛГ – Пиртей, П.С. Словник лемківської говірки (матеріали до словника) / П. Г. Пиртей. – Івано-
Франківськ, 1986 (1980–1986). – 469 с.
СЛПП – Никончук, М.В. Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся / М. В. Никончук. – К. :
Наук. думка, 1985. – 312 с.
СПГ – Лисенко, П.С. Словник поліських говорів / П. С. Лисенко. – К., 1974. – 260 с.
СУМ – Словник української мови. – К. : Наук. думка, 1970 – 1980. – Т. I–ХI.
СУМГ – Словарь української мови : у 4 т. / упоряд. з дод. власного матеріалу Б. Д. Грінченко. –
Репринт. вид. – К. : Лексикон, 1996. – Т. 1–4.

Цифрові позначення говірок Луганщини
1) с. Лантратівка Троїцького р-ну; 2) смт. Троїцьке; 3) с. Червоноармійське Білокуракинського р-ну;
4) с. Березівка Новопсковського р-ну; 5) с. Покровське Троїцького р-ну; 6) с. Новониканорівка Сватівського р-
ну; 7) с. Новочервоне Троїцького р-ну; 8) с. Тарасівка Троїцького р-ну; 9) с. Маньківка Білокуракинського р-ну;
10) с. Малоолександрівка Троїцького р-ну; 11) с. Просторе Білокуракинського р-ну; 12) с. Плахо-Петрівка
Білокуракинського р-ну; 13) с. Макартетине Новопсковського р-ну; 14) смт. Білолуцьк Новопсковського р-ну;
15) с. Можняківка Новопсковського р-ну; 16) с. Донцівка Новопсковського р-ну; 17) с. Хомівка Сватівського р-
ну; 18) с. Гончарівка Сватівського р-ну; 19) м. Сватове; 20) с. Свистунівка Сватівського р-ну; 21) с. Маньківка
Сватівського р-ну; 22) смт. Білокуракине; 23) с. Нещеретове Білокуракинського р-ну; 24) с. Закотне
Новопсковського р-ну; 25) с. Заайдарівка Новопсковського р-ну; 26) с. Новорозсош Новопсковського р-ну;
27) смт Новопсков; 28) с. Писарівка Новопсковського р-ну; 29) с. Риб‟янцеве Новопсковського р-ну;
30) с. Піски Новопсковського р-ну; 31) с. Сичанське Марківського р-ну; 32) с. Кризьке Марківського р-ну;
33) с. Бондарівка Марківського р-ну; 34) с. Підгорівка Старобільського р-ну; 35) с. Голубівка Кремінського р-
ну; 36) с. Новоборове Старобільського р-ну; 37) с. Чмирівка Старобільського р-ну; 38) м. Старобільск;
39) с. Бондареве Старобільського р-ну; 40) с. Веселе Старобільського р-ну; 41) с. Брусівка Біловодського р-ну;
42) с. Литвинівка Біловодського р-ну; 43) с. Курячівка Марківського р-ну; 44) с. Семикозівка Біловодського р-
ну; 45) с. Великоцьк Міловського р-ну; 46) с. Стрільцівка Міловського р-ну; 47) с. Калмиківка Міловського р-
ну; 48) с. Мусіївка Міловського р-ну; 49) с. Червонопопівка Кремінського р-ну; 50) м. Кремінна; 51) с. Нова
Астрахань Кремінського р-ну; 52) с. Шульгинка Старобільського р-ну; 53) с. Штормове Новоайдарського р-ну;
54) с. Переможне Новоайдарського р-ну; 55) с. Євсуг Біловодського р-ну; 56) с. Парневе Біловодського р-ну;
57) с. Верхньобогданівка Станично-Луганського р-ну; 58) смт Біловодськ; 59) с. Данилівка Біловодського р-ну;
60) смт Новоайдар; 61) с. Дмитрівка Новоайдарського р-ну; 62) с. Царівка Новоайдарського р-ну; 63) с. Обозне
Слов‟яносербського р-ну.

Література
Глуховцева 2005: Глуховцева, К.Д. Динаміка українських східнослобожанських говірок : монографія
[Текст] / К. Д. Глуховцева. – Луганськ : Альма-матер, 2005. – 529 с.
Історія…1983: Історія української мови: лексика і фразеологія [Текст] / В. О. Винник, В. Й. Горобець,
В. Л. Карпова та ін. – К. : Наук. думка, 1983. – 743 с.
Карпіловська 2006: Карпіловська, Є. Семантична дивергенція українських терміно-творчих моделей у
природничих науках [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.polynet.lviv.ua/tc.terminology/TK_Wisnyk559/TK_wisnyk559_korpilows’ka.htm. – Назва з екрана.
Клименко 2008: Клименко, Н.Ф. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі : монографія
[Текст] / Н. Ф. Клименко, Є. А. Карпіловська, Л. П. Кислюк – К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2008. – 336 с.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24
156

Костів 2003: Костів, О.М. Динаміка і статика в діалектних просторових конструкціях (на матеріалі ІІ
тому АУМ) : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” [Текст] / О. М. Костів. – Л.,
2003. – 23 с.
Мазурик 2002: Мазурик, Д.В. Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-і
роки ХХ ст.): автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” [Текст] / Д. В. Мазурик. – Л.,
2002. – 21 с.
Паламарчук 1982: Паламарчук, Л.С. Лексико-семантичний розвиток мови [Текст] / Л. С. Паламарчук //
Мовознавство. – 1982. – № 4. – С. 3 – 7.
Стишов 2005: Стишов, О.А. Українська лексика кінця ХХ століття: (На матеріалі засобів масової
інформації) [Текст] / О. А. Стишов. – 2-ге вид., переробл. – К. : Пугач, 2005. – 388 с.
Струганець 2002, Струганець, Л.В. Динаміка лексичних норм в українській лексикографії ХХ століття. :
автореф. дис. … д-ра філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” [Текст] / Л. В. Струганець. – К., 2002. –
34 с.

В статье рассмотрены тенденции динамики в лексике восточнослобожанских говоров на примере
растительных наименований. Проанализированы факторы архаизации и неологизации в репертуаре
семантической группы техническо-кормовых культур.
Ключевые слова: сема, лексема, вариант, манифестант, репрезентационный ряд, динамика.

In the article trends of dynamics in lexicon of Eastern-Slobozhanian subdialects are reviewed as an example of
plant names. Factors of archaization and neologizing in the repertoire of semantic group of technical and forage crops
are analyzed.
Keywords: seme, lexeme, variant, manifestant, representational series, dynamics.
Надійшла до редакції 24 жовтня 2011 року.